Постанова 4803 № 205/2421/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2182/26 Справа № 205/2421/25 Суддя у 1-й інстанції - Терещенко Т. П. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 квітня 2026 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі: судді-доповідача Никифоряка Л.П., суддів Гапонова А.В., Красвітної Т.П., Учасники справи: позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», відповідач ОСОБА_1 , розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в місті Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин, в якій подана апеляційна скарга Товариством з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» на рішення Новокодацького районного суду міста Дніпра від 14 жовтня 2025року, головуючий у суді першої інстанції Терещенко Т.П. В С Т А Н О В И В: Описова частина Короткий зміст заявлених вимог У січні 2025року Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (далі ТОВ «Діджи Фінанс», Товариство) звернулося в суд з позовом проти ОСОБА_1 про стягнення з нього заборгованості за кредитним договором у розмірі 64 200,00грн, з яких кредитні кошти 13 500грн та відсотки 50 700,00грн. Існування таких вимог позивач пов`язував із тим, що 26 березня 2021року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» (далі-ТОВ «Мілоан») та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 100502033-Кредитний договір, відповідно до умов якого відповідач отримав в кредит кошти в розмірі 15 000,00грн, які зобов`язався повернути з процентами на умовах обумовлених в договорі, однак взятих на себе зобов`язань не виконав, через що утворилася заборгованість яку позивач просив стягнути на свою користь, так як за Договором відступлення прав вимоги № 05Т від 29 липня 2021року право вимоги до ОСОБА_1 за Кредитним договором перейшло до ТОВ «Діджи Фінанс». Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Новокодацького районного суду міста Дніпра від 14 жовтня 2025року позовні вимоги Товариства задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованість за Кредитним договором у розмірі 23 625,00грн, з яких кредитні кошти 13 500,00грн та відсотки 10 125,00грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги, виходив з того, що відповідачем було допущено порушення зобов`язань з повернення кредитних коштів, у зв`язку з чим виникла відповідна заборгованість, яка підлягає стягненню на користь позивача. Водночас суд вважав, що заявлена позивачем вимога про стягнення заборгованості за нарахованими процентами в розмірі 50 700,00грн не є повністю обґрунтованою та дійшов висновку про необхідність часткового стягнення відсотків за користування кредитними коштами в розмірі 10 125,00грн. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу 13 листопада 2025року ТОВ «Діджи Фінанс» подало безпосередньо до суду апеляційної інстанції через підсистему «Електронний суд» апеляційну скаргу на рішення Новокодацького районного суду міста Дніпра від 14 жовтня 2025року. В апеляційній скарзі заявник не погодився з висновками суду в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення заборгованості за відсотками та висловив вимогу про скасування рішення в цій частині і задоволення позову в повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтовувалась тим, що розмір нарахованих процентів за користування кредитом повністю відповідає умовам кредитного договору. Скаржник наголошував, що відповідач зобов`язався прийняти грошові кошти та повернути їх частинами у визначений договором строк, а також сплатити відповідні проценти у погодженому сторонами розмірі за користування такими кредитними коштами. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечив проти апеляційної скарги, заявляв, що обставини якими скаржник обґрунтовував свої апеляційні вимоги не підтверджені в результаті розгляду цього спору та доводи наведені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду. Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 17 листопада 2025року апеляційна скарга залишена без руху до надходження до Дніпровського апеляційного суду даної цивільної справи. 09 грудня 2025року цивільна справа надійшла до Дніпровського апеляційного суду. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 15 грудня 2025року апеляційна скарга залишена без руху. Ухвалами Дніпровського апеляційного суду від 29 грудня 2025року відкрито апеляційне провадження у справі та вирішено розгляд апеляційної скарги проводити в порядку спрощеного провадження, без повідомлення учасників справи в письмовому провадженні. У зв`язку з прийнятим рішенням Вищої ради правосуддя від 17 березня 2026року №412/0/15-26 про звільнення у зв`язку з поданням заяви про відставку судді ОСОБА_2 , на підставі розпорядження керівника апарату суду від 19 березня 2026року та у відповідності до пункту 2.3.44 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, 19 березня 2026року у справі здійснено повторний автоматизований розподіл справи між суддями. Згідно з даними автоматизованої системи документообігу суду визначено склад колегії суддів: суддя-доповідач Никифоряк Л.П., судді: Гапонов А.В., Красвітна Т.П. 30 березня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу прийнято до свого провадження та призначено до судового розгляду без повідомлення учасників справи. Про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про отримання документів в Електронному суді. Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно пункту 1 частини першої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Сторони у справі у встановлений законом строк не звернулися до суду з заявою із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження. Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами 26 березня 2021року в особистому кабінеті на офіційному веб-сайті ТОВ «Мілоан» ОСОБА_1 подано анкету-заяву на отримання кредиту №100502033 /а.с.17-18/. На підставі анкети-заяви на кредит №100502033 від 26 березня 2021року, сформованої в особистому кабінеті на сайті ТОВ «Мілоан», https://miloan.ua/, між ТОВ «Мілоан» і ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит №100502033, відповідно до умов якого відповідачу було надано грошові кошти (фінансовий кредит) у загальному розмірі 15 000,00грн строком на 30 днів з 26 березня 2021року та терміном (датою) повернення кредиту зі сплатою комісії за надання кредиту, процентів за користування кредитом 25 квітня 2021року; орієнтовною загальною вартістю кредиту: 24 000,00грн; комісією за надання кредиту 0,00грн, яка нараховується за ставкою 0,00% від суми кредиту одноразово, процентами за користування кредитом 9 000грн, які нараховуються за ставкою 2,00% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом і стандартною (базовою) процентною ставкою за користування кредитом 5,00% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом /а.с.46-53/. ОСОБА_1 разом з підписанням кредитного договору також було підписано і погоджено додатки до нього, а саме: графік платежів та паспорт споживчого кредиту /а.с.54-56/. ТОВ «Мілоан» перераховано грошові кошти 26 березня 2021року в сумі 15 000,00грн з метою видачі від ТОВ «Мілоан» кредиту ОСОБА_1 за договором №100502033 від 26 березня 2021року, що підтверджується платіжним дорученням №26261183 від 26 березня 2021року /а.с.58/. 29 липня 2021року між ТОВ «Діджи Фінанс» і ТОВ «Мілоан» укладено договір відступлення прав вимоги № 05Т, відповідно до умов якого клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідному реєстрі прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором /а.с.26-40, 65-68/. Відповідно до витягу з додатку до договору відступлення прав вимоги № 05Т від 29 липня 2021року, ТОВ «Діджи Фінанс» набуло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 100502033 від 26 березня 2021року в загальній сумі 64 200,00грн, з яких заборгованість: за тілом кредиту 13 500грн; за відсотками 50 700,00грн /а.с.21/. Згідно із наданим розрахунком заборгованості за договором про надання споживчого кредиту №100502033 від 26 березня 2021року, заборгованість ОСОБА_1 станом на 09 липня 2021року за вказаним кредитним договором складає 64 200,00грн., з яких: 13 500,00грн - сума заборгованості за тілом; 50 700,00грн - сума заборгованості за відсотками /а.с.22-24/.

Мотивувальна частина Позиція апеляційного суду Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази. У даній справі скаржник в апеляційному порядку заперечує висновки суду в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення всієї заборгованості за відсотками тож з огляду на те, що не були оскаржені висновки суду щодо решти вимог позову, які були задоволені, такі висновки суду не можуть бути предметом перевірки суду в апеляційному порядку. При частковому задоволенні позовних вимог суд першої інстанції вирішального значення надав тій обставині, що за кредитним договором проценти за користування грошовими коштами можуть бути нараховані лише протягом 30 днів, тобто на термін, на який були надані кредитні кошти, а також на продовжений строк кредитування 15 днів у відповідності до умов п. 2.3.1.1 вказаного договору. Тому вважав, що розмір заборгованості за відсотками за користування позикою, з урахуванням умов договору щодо розміру денного відсотку за користування коштами, складає: тіло кредиту 13 500грн (15 000 грн 1 500 грн (сплата 26 квітня 2021року)); 9000грн - проценти за період з 26 березня 2021року по 25 квітня 2021року: 15 000*2%*30 днів, з яких 2 925грн. було погашено відповідачем 26 квітня 2021року, та 4 050,00грн проценти за період з 26 квітня 2021року по 10 травня 2021року: 13 500*2%*15 днів, що становить загальну суму нарахованих і несплачених процентів - 10 125,00грн. Дослідивши наявні в цивільній справі документальні докази апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення так як судом першої інстанції при ухваленні рішення додержані норми матеріального і процесуального права. Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася /частина друга статті 639 ЦК України/. Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти /частина перша статті 1048 ЦК України/. Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним /стаття 1055 ЦК України/. У справі встановлено, що для підписання кредитного договору ОСОБА_1 було використано електронний підпис одноразовим ідентифікатором відповідно до вимог частини 6 та 8 статті 11 і 12 Закону України «Про електронну комерцію», що свідчить про те, що сторони досягли усіх істотних умов та уклали кредитний договір. Отже, договір про надання фінансового кредиту підписано ОСОБА_1 за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами правочину. Як вбачається із змісту кредитного договору між позичальником та кредитором було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору, в тому числі щодо сплати процентів /пункти 1.5., 1.6. кредитного договору/. Отже, підписавши кредитний договір, ОСОБА_1 посвідчив свою обізнаність та згоду з його умовами, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їх внутрішній волі, правочин вчинено в формі, встановленій законом, та він був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлений ним, а саме отримання кредитних коштів позичальником, що і було здійснено сторонами. Відповідач з власної ініціативи звернувся за отриманням кредиту до вільно обраної ним фінансової установи, а саме ТОВ «Мілоан», отримавши від останньої всю передбачену законодавством інформацію перед укладанням договору. Тож, у даному випадку слід виходити з презумпції правомірності правочину (стаття 204 ЦК України), а також презумпції обов`язковості виконання договору (стаття 629 ЦК України). Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, а договір є обов`язковим для виконання сторонами. Як встановлено, 26 березня 2021року ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит за умовами якого позичальнику було надано кредит у розмірі 15 000гривень строком на 30 днів. Водночас, положеннями п. 2.3.1.1 договору сторони визначили пролонгацію на пільгових умовах: Позичальник має право неодноразово продовжувати строк кредитування, за умови, що кредитодавцем надана така можливість позичальнику відповідно до розділу 6 Правил надання фінансових кредитів (послуг) товариством (далі - Правила), що розміщені на веб-сайті товариства і є невід`ємною частиною цього договору. Для продовження строку кредитування за цим пунктом позичальник має вчинити дії передбачені розділом 6 Правил, у т.ч. сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості за кредитом, а саме за продовження кредитування: на 3 дні - сплата комісії 3% від суми поточного залишку кредиту; на 7 днів зі сплатою комісії 5,00% від суми поточного залишку кредиту; на 15 днів зі сплатою комісії 10% від суми поточного залишку кредиту. Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на пільгових умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховуються за ставкою визначеною п. 1.5.2 договору. Відповідно до розрахунку, який було долучено позивачем до позовної заяви, 26 квітня 2021року відповідачем було сплачено 1500,00грн комісії за пролонгацію та частково сплачено тіло кредиту в розмірі 1500,00грн і проценти за кредитом на суму 2925,00грн, тобто, відповідачем було продовжено строк кредитування на 15 днів до 10 травня 2021року шляхом сплати комісії за пролонгацію та частини заборгованості у відповідності до умов п. 2.3.1.1 договору. Проте заборгованість за відсотками нараховувалась відповідачу протягом строку, на який надавалась позика - протягом 30 днів та в період пролонгації 15 днів, а також після закінчення цього строку ще до 09 липня 2021року. Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018року в справі №444/9519/12, від 04 липня 2018року в справі №310/11534/13-ц дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти, а також обумовлену в договорі неустойку за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. При цьому суд зазначив, що кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання, відповідно до частини другої статті 625 ЦК, а не у вигляді стягнення процентів та неустойки. Отже суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні вимог про стягнення частини заборгованості за відсотками з причин їх безпідставності та з мотивів нарахування решти заборгованості за відсотками поза межами строку дії кредитного договору. Доводи апеляційної скарги Товариства про те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив позивачу у задоволенні позову в частині стягнення повної суми заборгованості за відсотками, оскільки ним було надано достатньо доказів на підтвердження узгодження умов щодо продовження строку дії договору та розміру відсотків за кредитом, не приймаються апеляційним судом до уваги, з огляду на таке. Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. ТОВ Мілоан, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно. Крім того, з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту. Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах. У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями. Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди. Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору. Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985року № 39/248 споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями. Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз.3 пп.3.2 п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг). Тож, умови договору про можливість збільшення строку кредитування на один день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування, з урахуванням усіх можливих пролонгацій, є несправедливими, не є сумісними із принципом верховенства права і не можуть вважатися такими, що позбавлені свавілля. Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції. Відповідно до статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Відповідно до частини першої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. За приписами статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях /частина шоста статті 81 ЦПК України/. Решта доводів, приведених в апеляційній скарзі, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», пункт 32). Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності, що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб позивач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про законність рішення суду, що дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 375 ЦПК України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, У Х В А Л И В: Залишити без задоволення апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс». Рішення Новокодацького районного суду міста Дніпра від 14 жовтня 2025року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частиною третьою статті 389 ЦПК України. Повне судове рішення складено 22 квітня 2026року. Судді: