Постанова 4811 № 465/375/25

Справа № 465/375/25 Головуючий у 1 інстанції: Павлів З.С. Провадження № 22-ц/811/1595/25 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 вересня 2025 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Шеремети Н.О. суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 14 квітня 2025 року,- ВСТАНОВИВ: у січні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 22 квітня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 4171782, за умовами якого відповідачу надано у користування кредитні кошти в сумі 8000 грн. Вищезазначений кредитний договір підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, надісланого на номер його мобільного телефону. У зв`язку з неналежним виконанням умов договору про споживчий кредит № 4171782 від 22 квітня 2021 року у ОСОБА_1 виникла заборгованість в розмірі 32024.00 грн., з яких 8000 грн. заборгованість за тілом кредиту, 24024.00 грн заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами. Зазначає, що набуло права вимоги до відповідача за договором про споживчий кредит № 4171782 від 22 квітня 2021 року на підставі договору про відступлення прав вимоги № 06Т від 10 серпня 2021 року. З наведених підстав просили стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» заборгованість за кредитним договором № 4171782 від 22 квітня 2021 року у розмірі 32024.00 грн. Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 14 квітня 2025 рокупозовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» заборгованість за кредитним договором № 4171782 від 22 квітня 2021 року в розмірі 32024.00 грн., 2422.40 грн сплаченого судового збору та 2000 грн витрат на професійну правничу допомогу . В решті позову відмовлено. Рішення суду оскаржила представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 . В апеляційній скарзі покликається на те, що після спливу визначеного умовами договору строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені проценти за кредитним договором та неустойку припиняється. Строк кредитування за договором про споживчий кредит № 4171782 від 22 квітня 2021 року погоджений сторонами та становив 30 днів, а доказів того, що відповідач ініціював продовження строку користування кредитом та зміну дати повернення суми кредиту в порядку, передбаченому кредитними договорами, матеріали справи не містять. Оскільки кредит надано на 30 днів зі сплатою процентів за користування кредитними коштами за процентною ставкою 0.01 % на добу, то протягом дії строку кредитного договору у кредитодавця виникло право нараховувати проценти в розмірі 24 грн. Наданий позивачем розрахунок заборгованості є відображенням односторонніх арифметичних розрахунків позивача і не є правовою підставою для стягнення відповідних сум та не може слугувати доказом безспірності розміру грошових вимог позивача. Виключно первинними бухгалтерськими документами може підтверджуватися розмір заборгованості, однак позивач таких не надав. Вважає, що розмір стягнутих витрат на професійну правничу допомогу є завищеним та неспівмірним з наданими послугами та складністю справи. З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити частково, стягнувши заборгованість в розмірі 8024 грн., з яких 8000 грн. заборгованість за тілом кредиту, а 24 грн. заборгованість за відсотками, а у задоволенні решти позовних вимог відмовити. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України). Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з положеннями ч.ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст. 89 ЦПК України). Задовольняючи частково позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок порушення умов кредитного договору № 4171782 від 24 квітня 2021 року у відповідача виникла заборгованість в розмірі 32024 грн., яка підлягає стягненню на користь позивача, який набув право вимоги до боржника за цим кредитним договором. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно зі ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Відповідно до ч.ч. 1,3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами. Таким чином, будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (ст.ст. 205, 207 ЦК України). Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19. Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Відповідно до ч. 3 ст. 11 вказаного Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч.ч. 4, 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей вищевказаного договору, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до ч. 2 ст.1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Судом встановлено, що 22 квітня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 4171782, за умовами якого кредитодавець зобов`язується на умовах, визначених цим договором, на строк, визначений п. 1.3 договору надати позичальнику грошові кошти (фіксований кредит) у сумі, визначеній у п. 1.2 договору, а позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за надання кредиту у встановлений п. 1.4 договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах, та в строки/терміни, що визначені договором. Кредит надається з метою задоволення потреб позичальника, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю та виконанням обов`язків найманого працівника. Відповідно до п. 1.2. договору про споживчий кредит № 4171782 від 22 квітня 2021 року сума (загальний розмір) кредиту становить 8 000 грн. Пунктом 1.3. договору про споживчий кредит № 4171782 від 22 квітня 2021 року передбачено, що кредит надається строком на 30 днів з 22 квітня 2021 року (строк кредитування). Згідно з п. 1.4. договору про споживчий кредит № 4171782 від 22 квітня 2021 року термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу): 22 травня 2021 року. В пункті 1.5.2. договору про споживчий кредит № 4171782 від 22 квітня 2021 року передбачено, що проценти за користування кредитом: 24.00 грн., які нараховуються за ставкою 0.01 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Згідно з п. 1.6 договору про споживчий кредит № 4171782 від 22 квітня 2021 року стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитним кредитом становить 5.00 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Відповідно до п. 2.2.2 договору про споживчий кредит № 4171782 від 22 квітня 2021 року нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати наступної за днем надання кредиту по дату завершення строку кредитування (з урахуванням можливих пролонгацій) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування, з урахуванням особливостей, передбачених п. 2.2.3 договору. Пунктом 2.2.3 договору про споживчий кредит № 4171782 від 22 квітня 2021 року передбачено, що проценти нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, що визначена п 1.6 цього договору, яка є незмінною протягом всього строку кредитування, окрім випадків, коли за умовами акцій, програм лояльності, спеціальних пропозицій тощо, визначена в п. 1.5.2 процентна ставка протягом первісного строку кредитування визначеного п. 1.3, запропонована позичальнику зі знижкою і є меншою за стандартну (базову) ставку, встановлену п. 1.6 договору. Відповідно до п.2.4.1 договору, позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом не пізніше терміну, передбаченого п.1.4 договору, а у випадку пролонгації не пізніше дати завершення періоду, на який продовжено строк кредитування. Платіжним дорученням № 44449570 від 22 квітня 2021 року підтверджується, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Мілоан» перерахувало на банківський рахунок ОСОБА_1 8000.00 грн. на підставі договору № 4171782. Таким чином, за умовами договору про споживчий кредит № 4171782 від 22 квітня 2021 року відповідач отримав кредитні кошти та користувався ними, однак належних та допустимих доказів на підтвердження повернення отриманих в кредит коштів в повному обсязі, всупереч вимогам ч. 1 ст. 81 ЦПК України, не надав. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 вказала, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. Оскільки договір про надання споживчого кредиту № 103583793 від 24 червня 2021 року укладено на 30 днів, строк дії договору закінчився 24 липня 2021 року. Разом з тим, пунктом 2.3. договору про надання споживчого кредиту № 4171782 від 22 квітня 2021 року передбачена пролонгація строку кредитування. Відповідно до п. 2.3.1.2. договору про надання споживчого кредиту № 4171782 від 22 квітня 2021 року позичальник може збільшити строк кредитування на 1 день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахування всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли позичальник продовжує користуватися кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. Оскільки на день закінчення строку дії договору про надання споживчого кредиту № 4171782 від 22 квітня 2021 року, тобто на 22 травня 2021 року, у ОСОБА_1 була наявна заборгованість за кредитним договором, договір пролонговано на строк, що не може перевищувати 60 днів, тобто, до 21 липня 2021 року. Згідно з розрахунком заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором №4171782 від 22 квітня 2021 року така становить 32024.00 грн., з яких 8000.00 грн. заборгованість за тілом кредиту, 24024.00 грн. заборгованість за процентами. Як вбачається з вищезазначеного розрахунку заборгованості, проценти за користування кредитними коштами кредитодавець нараховував до 21 липня 2021 року, тобто в межах строку дії договору після його пролонгації. Нарахування процентів здійснювалося за процентною ставкою 0.01% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом протягом перших 30 днів користування кредитними коштами до 22 травня 2021 року та за процентною ставкою 5.00 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом після пролонгації строку дії договору з 23 травня 2021 року до 21 липня 2021 року, що відповідає пунктам 1.5.2. та 1.6 договору про споживчий кредит № 4171782 від 22 квітня 2021 року. На підставі договору факторингу № 06Т від 10 серпня 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Мілоан» відступило Товариству з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» права вимоги, зазначені в реєстрі прав вимоги. Згідно з реєстром прав вимоги, що є додатком № 1 до договору факторингу № 06Т від 10 серпня 2021 року, Товариству з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» передано право вимоги за кредитним договором № 4171782 від 22 квітня 2021 року, божником за яким є ОСОБА_1 27 вересня 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» надіслало ОСОБА_1 досудову вимогу № 3735004257-АВ, в якій рекомендувало боржнику сплатити заборгованість за кредитним договором в розмірі 32024 грн., однак така вимога не виконана позичальником. Заперечуючи щодо задоволення позовних вимог, відповідач, всупереч ч. 1 ст. 81 ЦПК України, не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження повернення отриманих в кредит коштів та сплати процентів за користування кредитними коштами, не надав іншого розрахунку на спростування розрахунку заборгованості, наданого позивачем. Ні кредитний договір, ні окремі його умови відповідачем не оспорювалися, а відтак кредитний договір є чинним і підлягає виконанню його сторонами. Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» заборгованості за договором про споживчий кредит № 4171782 від 22 квітня 2021 року в розмірі 32024.00 грн. Покликання апелянта на відсутність у кредитодавця права нараховувати проценти за користування кредитним коштами після 22 травня 2021 року, є безпідставними, оскільки договір про споживчий кредит № 4171782 від 22 квітня 2021 року пролонговано до 21 липня 2021 року, а відтак проценти за користування кредитними коштами нараховувалися в межах строку дії кредитного договору та за процентною ставкою, передбаченою його умовами. Стягуючи з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 2000 грн., суд першої інстанції виходив з того, що такий розмір витрат є співмірним з обсягом наданих послуг. Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу. Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 8 ст. 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги. Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. З матеріалів справи вбачається, що 01 листопада 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» та адвокатом Стародуб І.В. укладено договір про надання правової допомоги № 42649746, за умовами якого клієнт доручає, адвокат приймає на себе зобов`язання надавати юридичну допомогу (правничу допомогу) в обсязі та на умовах, передбачених даним договором. Пунктом 4.1 договору про надання правової допомоги № 42649746 від 01 листопада 2024 року передбачено, що вартість послуг складається з вартості наданих юридичних послуг згідно з тарифної сітки , вказаної в п. 4.8 даного договору, а також гонорару, який вихначений у п. 4.9. даного договору. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Разом з тим, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21. Для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок позивача має бути встановлено, що його позов не підлягає задоволенню, такі витрати відповідача були необхідними, а їх розмір є розумний та виправданий. Тобто суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269). Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з врахуванням того, чи виник у заявника обов`язок зі сплати таких витрат та чи та чи була їх сума обґрунтованою і не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на правничу допомогу або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені нормами процесуального законодавства, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Подібний правовий висновок викладено у додатковій постанові Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 345/136/18. Враховуючи складність справи, принцип співмірності судових витрат, обсяг наданих адвокатом послуг, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ««Діджи Фінанс» витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2000 грн. відповідає критеріям виправданості, розумності та справедливості. Доводи апеляційної скарги щодо неспівмірності заявленого розміру витрат на професійну правничу допомогу з ціною позову, не заслуговують на увагу, оскільки сума понесених позивачем витрат на правничу допомогу не перевищує 6.24 % ціни позову, що, на думку колегії суддів відповідає критеріям співмірності з ціною позову, складністю справи та обсягом наданих послуг з правничої допомоги. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суд першої інстанції, які достатньо мотивовані. Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatismutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23). Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ: апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 14 квітня 2025 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення постанови. Повна постанова складена 01.09.2025 року. Головуючий: Н.О. Шеремета Судді: О.М. Ванівський Р.П. Цяцяк