Постанова КЦС ВС № 134/1922/24

Постанова Іменем України 01 квітня 2026 року м. Київ справа № 134/1922/24 провадження № 61-90св26 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючий - Крат В. І. (суддя-доповідач), судді: Гудима Д. А., Дундар І. О., Краснощоков Є. В., Пархоменко П. І., учасники справи: позивач - приватне акціонерне товариство «Продовольча компанія «Поділля», відповідачі: ОСОБА_1 , товариство з обмеженою відповідальністю «Господарство «Левково», розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Господарство «Левково», яка підписана представником Варцабою Сергієм Анатолійовичем, на рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 18 вересня 2025 року в складі судді: Лабая О. В. та постанову Вінницького апеляційного суду від 04 грудня 2025 року в складі колегії: Копаничук С. Г., Оніщука В. В., Рибчинського В. П., Історія справи Короткий зміст позову У жовтні 2024 року АТ «ПК «Поділля» звернулося з позовом до ОСОБА_1 , ТОВ «Господарство «Левково» про визнання недійсним договору оренди землі, скасування державної реєстрації права оренди та припинення права оренди. Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 належить на праві власності земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 1,5351 га, з кадастровим номером 0521986200:04:002:0199, що знаходиться на території Крижопільської територіальної громади Тульчинського району (колишньої Соколівської сільської ради Крижопільського району) Вінницької області (за межами с. Соколівка). 08 вересня 2014 року між ОСОБА_1 та СТОВ «Кряж і К» укладено договір оренди земельної ділянки № 438 на 5 років, який набував чинності з моменту його укладення та право оренди на Земельну ділянку за СТОВ «Кряж і К» було зареєстровано 13 жовтня 2014 року в Державному реєстрі прав. Надалі 30 серпня 2016 року між ОСОБА_1 та СТОВ «Кряж і К» було укладено Додаткову угоду № 1 про внесення змін до Договору оренди землі, відповідно до пункту 1 якої сторони визначили, що Договір оренди укладено на 10 років зі строком дії до 31 грудня 2026 року та зміни до реєстрації права оренди на підставі даної угоди були внесені в Державний реєстр прав 13 жовтня 2014 року. 04 жовтня 2018 року відбувався поділ СТОВ «Кряж і К» на ТОВ «Кряж і Ко» і ТОВ «Кряж і К Плюс». Зміни до реєстрації права оренди, внаслідок реорганізації СТОВ «Кряж і К» були внесені в Державний реєстр прав 13 жовтня 2014 року. Правонаступником ТОВ «Кряж і К Плюс» є АТ «ПК «Поділля», тому право оренди на земельну ділянку перейшло до позивача. Проте, внаслідок моніторингу інформації в Державному реєстрі права, 24 жовтня 2024 року позивачу стало відомо про те, що 01 жовтня 2024 року між відповідачкою ОСОБА_1 та ТОВ «Господарство «Левково» було укладено договір оренди землі №б/н строком дії на 10 років, об`єктом за яким є земельна ділянка право оренди якої зареєстровано за відповідачем ТОВ «Господарство «Левково» на підставі Оспорюваного договору оренди 21 жовтня 2024 року в Державному реєстрі прав. Оскільки, оспорюваний договір оренди укладений та право на підставі нього зареєстровано під час дії договору оренди, то первісний орендар (Позивач) позбавлений можливості реалізувати своє право на користування на земельну ділянку у зв`язку із чин звернувся до суду. АТ «ПК «Поділля», з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просило: визнати недійсним договір № Б/Н оренди земельної ділянки від 01 жовтня 2024, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Господарство «Левково», щодо земельної ділянки площею 1,5351 га, кадастровий номер земельної ділянки 0521986200:04:002:0199; скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права оренди (номер запису 57231918 від 21 жовтня 2024 року 11:22:31) щодо земельної ділянки площею 1,5351 га, кадастровий номер земельної ділянки 0521986200:04:002:0199, яке зареєстровано за ТОВ «Господарство «Левково» на підставі договору № Б/Н оренди земельної ділянки від 01 жовтня 2024 року, укладений між ОСОБА_1 і ТОВ «Господарство «Левково», та одночасно визнати відсутнім право оренди за ТОВ «Господарство «Левково». Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції Ухвалою Крижопільського районного суду Вінницької області від 13 травня 2025 року: прийнято заяву представника позивача АТ «ПК «Поділля» про зміну предмета позову; встановлено ОСОБА_1 строк для подання відзиву на заяву про зміну предмета позову (уточнення позовних вимог) 15 днів, з дня отримання ухвали суду; встановлено ТОВ «Господарство «Левково» строк для подання відзиву на заяву про зміну предмета позову (уточнення позовних вимог) 15 днів, з дня проголошення ухвали; вказано, що в подальшому розглядати справу з урахуванням уточнених позовних вимог. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що: від представника позивача до суду надійшла заява про зміну предмета позову з наступними позовними вимогами: визнати недійсним договір №Б/Н оренди земельної ділянки від 01 жовтня 2024 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Господарство «Левково», щодо земельної ділянки площею 1,5351 га, кадастровий номер земельної ділянки 0521986200:04:002:0199; скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права оренди (номер запису 57231918 від 21 жовтня 2024 року 11:22:31) щодо земельної ділянки площею 1,5351 га, кадастровий номер земельної ділянки 0521986200:04:002:0199, яке зареєстровано за ТОВ «Господарство «Левково» на підставі договору №Б/Н оренди земельної ділянки від 01 жовтня 2024 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Господарство «Левково» та одночасно визнати відсутнім право оренди за ТОВ «Господарство «Левково»; представник позивача в обґрунтування зазначеної заяви посилається на те, що відповідачем надано до суду копію оспорюваного договору № Б/Н оренди земельної ділянки від 01 жовтня 2024 року назва якого відрізняється від назви договору, що міститься в реєстрі речових прав та уточнити спосіб захисту відповідно до постанови від 29 листопада 2023 року в справі № 513/879/19 Великої Палати Верховного Суду а саме: змінити в позовних вимогах назви предмету спору - оспорюваного договору (з «договору оренди землі» від 01 жовтня 2024 року на «договір № Б/Н оренди земельної ділянки від 01 жовтня 2024 року) та змінити спосіб захисту порушеного права з «припинити право оренди» на «визнати відсутнім право оренди»; із заяви про зміну предмета позову вбачається, що представник позивача просить уточнити в позовних вимогах назви оспорюваного договору (з «договору оренди землі» на «договір №Б/Н оренди земельної ділянки») та в уточненні способу захисту порушеного права (з «припинити право оренди» на «визнати відсутнім право оренди»). Позивач не було одночасно змінено предмет та підстави позову. З цих підстав, суд вважав за можливе прийняти до розгляду заяву представника позивача АТ «ПК «Поділля» про зміну предмета позову (уточнення позовних вимог). Рішенням Крижопільського районного суду Вінницької області від 18 вересня 2025 року: позов ПАТ «ПК «Поділля» задоволено; визнано недійсним договір оренди землі № б/н від 01 жовтня 2024 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Господарство «Левково», щодо земельної ділянки площею 1,5351 га; скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права оренди щодо земельної ділянки площею 1,5351 га, яке зареєстровано за ТОВ «Господарство «Левково» та одночасно припинено право оренди за ТОВ «Господарство «Левково»; стягнуто солідарно в рівних частках з ОСОБА_1 та ТОВ «Господарство «Левково» на користь ПАТ «ПК «Поділля» судові витрати на правничу допомогу у розмірі 20 000 грн. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що: як було встановлено під час укладання оспорюваного договору оренди земельної ділянки за б/н від 01 жовтня 2024 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Господарство «Левково» земельна ділянки кадастровий номер № 0521986200:04:002:0199 загальною площею 1,5351 га перебувала в оренді на підставі договору оренди земельної ділянки за № 438 від 08 вересня 2014 року укладеного між ОСОБА_1 (Орендодавець) та СТОВ «Кряж і К», правонаступником якого є позивач ПАТ «ПК «Поділля» із внесеними змінами на підставі додаткової угоду №1 про внесення змін до договору оренди землі № 438 від 08 вересня 2014 року із встановленими строком дії договору до 31 грудня 2026 року». Оскільки законодавством не передбачено одночасного існування двох договорів оренди однієї і тієї ж земельної ділянки, то правочин, який порушує раніше передане право оренди земельної ділянки, суперечить закону, що відповідно до положень частини першої статті 203 і частини першої статті 215 ЦК України є підставою для задоволення позовних вимог про визнання договору оренди земельної ділянки б/н від 01 жовтня 2024 укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Господарство «Левково», оскільки даний договір укладено в період дії попереднього договору оренди землі СТОВ «Кряж і К», правонаступником якого є позивач ПАТ «ПК «Поділля»; доводи відповідача щодо договір оренди землі № 438 від 08 вересня 2014 року (в редакції Додаткової угоди № 1 від 30 серпня 2016 року) хоч і укладений строком на 10 років, однак строком дії до 31 грудня 2026 року. Тобто, сторони договору, вказують і термін дії (саме дату 31 грудня 2026 року), що суперечить положення статті 19 Закону України «Про оренду землі». А тому Договір оренди землі №438 від 08 вересня 2014 року, з урахуванням Додаткової угоди № 1 від 30 серпня 2016 року про внесення змін до договору оренди землі № 438 від 08 вересня 2014 року закінчися судом до уваги не приймаються з наступних підстав. Як було встановлено судом 08 вересня 2014 року між ОСОБА_1 і (Орендодавець) та СТОВ «Кряж і К» (Орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки за №438. Пунктом 3.1 Договору оренди сторони погодили, що договір укладено на 5 років. Відповідно до пункту 14.7. Договору оренди він набував чинності з моменту його укладення. Пунктом 12.2 Договору оренди визначено, що дія договору припиняться у раз закінчення строку, на який його було укладено Право оренди щодо земельної ділянки кадастровий номер № 0521986200:04:002:0199 загальною площею 1,5351 га зареєстровано 13 жовтня 2014 року, номер запису: 7306386 право оренди земельної ділянки, строк дії 5 (п`ять) років. 30 серпня 2016 року між ОСОБА_1 та СТОВ «Кряж і К» було укладено Додаткову угоду №1 про внесення змін до договору оренди землі № 438 від 08 вересня 2014 року. Згідно Додаткової угоди пункт 3.1 Договору оренди землі № 438 від 08 вересня 2014 року викладено у новій редакції «п. 3.1 Цей договір укладено на 10 (десять) років зі строком дії до 31 грудня 2026 року». Пунктом 2 визначено, що всі інші умови зазначеного договору, незмінені цією угодою, залишаються чинними у попередній редакції, і сторони підтверджують їх обов`язковість щодо себе. 08 вересня 2016 року, за земельною ділянкою № 0521986200:04:002:0199 площею 1,5351 га, адреса: Вінницька область, Крижопільський район, с/рада. Соколівська, зареєстровано право оренди земельної ділянки, строк дії 10 (десять) років, з правом пролонгації, підстава виникнення речового права договір оренди землі, серія та номер, 438, виданий 08 вересня 2014 року видавник: ОСОБА_1 та СТОВ «Кряж і К». Орендар: Сільськогосподарське товариством з обмеженою відповідальністю «Кряж і К». Істотні умови договору оренди землі визначені в статті 15 Закону України «Про оренду землі», відповідно до частини першої якої в редакції, чинній на час укладання 30 серпня 2016 року між ОСОБА_1 та СТОВ «Кряж і К» було укладено Додаткову угоду № 1 про внесення змін до договору оренди землі № 438 від 08 вересня 2014 року є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. Сторони погодили, що термін дії договору оренди становить на 10 (десять) років зі строком дії до 31 грудня 2026 року, інших умов стосовно строку дії договору сторонами не визначалось; оскільки на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу представником АТ «ПК «Поділля» адвокатом Хитруком І. С. надані відповідні письмові докази, надавши оцінку співмірності суми витрат зі складністю справи, відповідності цієї суми критеріям реальності, розумності розміру витрат, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з ТОВ «Господарство «Левково» та ОСОБА_1 судових витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги. Клопотань щодо не співмірності витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами представником відповідача ТОВ «Господарство «Левково» та відповідачем ОСОБА_1 не надавалися. Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції Постановою Вінницького апеляційного суду від 04 грудня 2025 року: апеляційну скаргу ТОВ «Господарство «Левково» задоволено частково; рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 18 вересня 2025 року змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови; в іншій частині рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 18 вересня 2025 року залишено без змін; стягнути на користь ПАТ «Продовольча компанія «Поділля» з ОСОБА_1 та ТОВ «Господарство «Левково» по 3 000 грн правничої допомоги; Постанова апеляційного суду мотивована тим, що: задовольняючи позов, суд виходив із того, що договір оренди земельної ділянки № 438 від 08 вересня 2014 року, укладений ОСОБА_1 зі СТОВ «Кряж і Ко», правонаступником якого є ПАТ «Поділля», продовжений до 31 грудня 2026 року додатковою угодою від 30 серпня 2016 року, є чинним та належним чином укладеним, а відповідач не надав жодних доказів його припинення чи недійсності. Незважаючи на це, орендодавець ОСОБА_1 уклала 01 жовтня 2024 року новий договір оренди з ТОВ «Господарство «Левково», тоді як земельна ділянка ще перебувала в законній оренді у АТ «Продовольча Компанія «Поділля», що суперечить вимогам цивільного законодавства та ЗУ «Про оренду землі». Оскільки законодавством не передбачено одночасного існування двох договорів оренди однієї і тієї ж земельної ділянки, то правочин, який порушує раніше передане право оренди земельної ділянки суперечить закону, що згідно положень частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України, є підставою для визнання спірного договору оренди з ТОВ «Господарство Левково» недійсним, скасування державної реєстрації набутого на його підставі права оренди за останнім, а також визнання відсутнім у даного товариства права оренди. Відхиляючи доводи відповідача про неефективність обраного позивачем способу захисту суд послався на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 13 грудня 2018 року у справі № 709/1698/16-ц , згідно з якою у разі подвійної оренди належним способом захисту є визнання відсутності права оренди та скасування державної реєстрації; колегія суддів з таким висновком суду погодилася в цілому, крім встановлення судом обставини чинності договору оренди з позивачем до 31 грудня 2026 року, виходячи з наступного. Договір оренди земельної ділянки за №438 між ОСОБА_1 (Орендодавець) та СТОВ «Кряж і Ко» (Орендар) було укладено 08 вересня 2014 (т. 1 а. с. 7-8). Пунктом 3.1 договору оренди сторони погодили, що договір укладено на 5 років. Згідно пункту 14.7 договору цей договір набирав чинності після підписання сторонами, тобто, у день підписання 08 вересня 2014 року. Ще до закінчення цього строку, користуючись свободою договору, його сторони 30 серпня 2016 уклали додаткову угоду №1 про внесення змін до договору оренди землі від 08 вересня 2014 року, якою виклали пункт 3.1 його у новій редакції: «п. 3.1 Цей договір укладено на 10 (десять) років зі строком дії до 31 грудня 2026 року». Разом із тим, стаття 19 Закону «Про оренду», як на час укладення первісного договору оренди, так і на час укладення додаткової угоди, передбачала визначення, як істотної умови договору, саме строку дії договору, що згідно статті 252 ЦК України визначається роками, місяцями, тижнями, днями, а не терміну дії, який визначається календарною датою як у даному випадку - до 31 грудня 2026 року і яка фактично перевищує вказаний у договорі строк його дії у 10 років, тому колегія суддів вважає ,що за основу обчислення строку договору слід брати саме передбачений спеціальними нормами і погоджений сторонами строк - 10 років. До цього висновку слід дійти ще і тому, що сторони не укладали новий договір 30 серпня 2016 року, а лише виклали його пункт щодо строку його дії у новій редакції у вже діючому договорі, строк дії якого розпочався 08 вересня 2014 року. Оскільки договір оренди із СТОВ ««Кряж і К» був укладений 08 вересня 2014 року, строк його дії 10 років дійсно закінчувався 08 вересня 2024 року, а тому висновки суду про те, що строк дії договору був продовжений до 31 грудня 2026 року не відповідають дійсним обставинам справи і суперечать закону. Тому доводи апеляційної скарги щодо цього заслуговують на увагу; однак, вирішуючи питання чинності договору від 08 вересня 2014 року на час укладення оскаржуваного договору , апелянт і суд не врахували те, що відповідно до статті 33 Закону України «Про оренду землі» (як у ред. на час укладення договору оренди, так і на час додаткової угоди) по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі .До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення. У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності). Таким чином , ця стаття регулює поновлення договору оренди і для того, щоб скористатися переважним правом на поновлення договору оренди землі на новий строк необхідна ініціатива саме орендаря, який має намір скористатися таким переважним правом , для чого саме він зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору направляє таку пропозицію з проектом додаткової угоди Орендодавець розглядає її і лише у разі якщо орендар після цієї пропозиції продовжує користуватись ділянкою і протягом місяця після закінчення строку договору оренди не отримує листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі ,такий договір вважається поновленим; договір оренди від 08 вересня 2024 року регулює не порядок дій сторін направлених на поновлення договору оренди в зв`язку з переважним правом орендаря на його поновлення, а регулює порядок дій ,які мають вчинити або не вчинити сторони для його припинення. Згідно пункту 3.3 договору оренди від 08 вересня 2014 року, якщо жодна зі сторін за один місяць до закінчення строку дії договору не повідомила іншу сторону про намір припинити його дію, договір вважається поновленим на тих самих умовах і на той самий строк. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 березня 2024 року у справі № 902/1207/22 зазначила, що за змістом статті 6 ЦК України сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд; позивач не надав суду доказів того, що він не пізніше за місяць до закінчення строку договору оренди повідомляв ОСОБА_1 про намір скористатись переважним правом на поновлення договору оренди і направляв таку пропозицію з проектом додаткової угоди, що давало б переважне право на укладення договору. Проте і відповідачі також не надали суду доказів того, що орендодавець ОСОБА_1 за один місяць до закінчення строку дії договору повідомила іншу сторону про намір припинити його дію, в результаті чого такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Разом із тим, частина сьома статті 33 Закону України «Про оренду землі» (у ред. на час укладення договору 08 вересня 2014 року) все одно передбачає у цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі, яке здійснюється із власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності). За таких обставин, договір від 08 вересня 2014 року, строк дії якого закінчувався 08 вересня 2024 року вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором, проте не оформлений сторонами додатковою угодою. Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що суд дійшов безпідставного висновку про продовження дії строку оренди до 31 грудня 2026 року, є частково обґрунтованими, оскільки договір вважається поновленим на той же строк і суд у цій частині невірно встановив обставини щодо продовження строку дії договору оренди від 08 вересня 2014 року саме до 31 грудня 2026 року; колегія суддів вважала, що встановлення судом цього факту не призвело до неправильного вирішення спору і суд дійшов обгрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 уклала оспорюваний договір з ТОВ «Господарство «Левково» під час дії чинного та продовженого договору оренди , укладеного нею зі СТОВ «Кряж і К», правонаступником якого є позивач і, встановивши порушення прав останнього, визнав оспорюваний договір з ТОВ «Господарство «Левково» недійсним, скасував державну реєстрацію цього права і встановив відсутність у останнього права оренди. Укладення другого договору на землю, що вже перебуває в законній оренді, створило ситуацію подвійної оренди, що призвело до колізії прав двох різних орендарів, порушення прав позивача як чинного орендаря та необхідності судового вирішення питання про дійсність нового договору і законність державної реєстрації права оренди за іншим суб`єктом; щодо доводів про відсутність у позивача порушеного права, оскільки закінчився термін дії державної реєстрації права оренди, то Велика Палата ВС у постанові від 6 березня 2024 року у справі № 902/1207/22 зауважила, що з 1 січня 2013 року набрав чинності Закон України від 11 лютого 2010 року № 1878-VI, яким із тексту статей 182, 640, 657, 732, 745 ЦК України виключено посилання на державну реєстрацію правочинів, а із Закону України «Про оренду землі» - статті 18 та 20 про обов`язковість державної реєстрації договорів оренди землі. Натомість закон передбачає проведення державної реєстрації права оренди, зокрема, на підставі укладеного в установленому порядку договору оренди землі. Якщо момент укладення договору оренди землі (виникнення у його сторін прав та обов`язків у зобов`язальних правовідносинах) і реєстрація на підставі цього правочину права оренди землі (виникнення в орендаря речового права) не збігаються в часі, то в проміжку між укладенням договору й набуттям орендарем земельної ділянки шляхом реєстрації відповідного речового права договір діє, а у сторін є право захищати свої порушені договірні права зобов`язального характеру зобов`язально-правовими способами. Таким чином, навіть за відсутності зареєстрованого права оренди після автоматичного продовження договору, саме існування чинного договору оренди надає орендарю право користування земельною ділянкою та право на судовий захист у разі порушення його інтересів. Тому твердження про відсутність у позивача порушеного права лише з підстави закінчення строку державної реєстрації є необґрунтованим і не впливає на наявність у ПАТ «ПК «Поділля» права на захист своїх законних інтересів; позивач обрав саме той спосіб захисту, який безпосередньо спрямований на усунення порушення його прав, а саме - вимогу про визнання відсутнім права оренди за відповідачем. Такий спосіб дозволяє забезпечити реальне поновлення прав позивача, оскільки саме він дає можливість усунути з Державного реєстру запис про оренду, який перешкоджає позивачу користуватися належними йому правами. З огляду на сформований підхід Верховного Суду, визнання відсутності права оренди є дієвим способом усунення наслідків неправомірної реєстрації та забезпечує можливість привести правовідносини у відповідність до фактичного та юридичного стану. Саме тому обраний позивачем спосіб захисту є правомірним, обґрунтованим та повністю відповідає характеру порушеного права; щодо стягнення судових витрат за професійну правничу допомогу , суд виходить із такого. Згідно з статті 137 ЦПК України витрати на правничу допомогу несуть сторони, за винятком випадків надання допомоги за рахунок держави. Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи, витраченим часом, обсягом робіт та значенням спору. У разі недотримання цих вимог суд може за клопотанням сторони зменшити витрати; обов`язок доведення неспівмірності покладається на сторону, що заявляє таке клопотання. Суд при визначенні розміру відшкодування виходить із критеріїв реальності та розумності витрат. Частина третя статті 141 ЦПК зобов`язує суд враховувати зв`язок витрат із розглядом справи, їх обґрунтованість і пропорційність, поведінку сторін та їх дії щодо досудового врегулювання. Розмір витрат встановлюється на підставі поданих доказів (частина восьма статті 141 ЦПК України). Велика Палата Верховного Суду у пункті 21 додаткової постанови від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц наголосила на необхідності оцінки реальності та розумності адвокатських витрат; на підтвердження витрат на правничу допомогу ПАТ «ПК «Поділля» надало договір про надання правничої допомоги від 02 березня 2022 року, додаткову угоду № 2 від 31 жовтня 2025 року, акт приймання-передачі послуг від 18 листопада 2025 року та опис наданих послуг у справі № 134/1922/24. Встановлено, що гонорар адвоката Хитрука І. С. за правничу допомогу на стадії апеляційного перегляду становив 6 000 грн. Оскільки суд апеляційної інстанції фактично змінив лише мотивувальну частину постанови, фактично залишивши рішення суду без змін, судові витрати на правничу допомогу підлягають стягненню з відповідачів, відтак, на користь позивача підлягають стягненню судові витрати з ТОВ «Господарство «Левково» та ОСОБА_1 в рівних частках - по 3 000 грн. Аргументи учасників справи 03 січня 2026 року ТОВ «Господарство «Левково» через підсистему Електронний суд подало касаційну скаргу, яка підписана представником Варцабою С. А., на рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 18 вересня 2025 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 04 грудня 2025 року, в якій просило: оскаржені судові рішення скасувати; ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог ПАТ «ПК «Поділля» відмовити; вирішити питання щодо судових витрат. Касаційна скарга мотивована тим, що: з висновками судів попередніх інстанцій скаржник не погоджується, адже вони прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права, неврахування висновків Верховного Суду, порушення норм процесуального права виходячи з наступного. Відсутність чинного договору оренди у позивача на момент подання позову, відсутність поновлення Договору, та як наслідок відсутність порушеного права. Апеляційний суд правильно встановив, що строк дії договору оренди землі від 08 вересня 2014 року, закінчився 08 вересня 2024 року. Водночас, суд апеляційної інстанції помилково застосував положення статті 33 Закону України «Про оренду землі» до правовідносин та дійшов помилкового висновку про поновлення Договору оренди землі № 438 укладеного 08 вересня 2014 року між ОСОБА_1 та СТОВ «Кряж і К», правонаступником якого і є ПАТ «Продовольча компанія «Поділля». Про необхідність укладення Додаткової угоди до договору оренди землі про його поновлення також вказується у висновках викладених у постановах Верховного Суду від 29 грудня 2025 року у справі № 604/771/24, від 14 грудня 2024 року у справі № 604/424/23 (провадження № 61-4214св24), від 08 березня 2024 року у справі № 604/425/23 (провадження № 61-18021св23), від 21 березня 2024 року у справі № 604/4 23/23 (провадження № 61-18123св23), від 08 травня 2024 року у справі № 604/483/23 (провадження № 61-17970св23), від 27 травня 2024 року у справі № 604/482/23 (провадження № 61-1799св24), від 28 травня 2024 року у справі № 604/648/23 (провадження № 61-4230св24), від 03 липня 2024 року у справі № 604/479/23 (провадження № 61-1195св24), від 05 липня 2024 року у справі № 604/630/23 (провадження № 61-4229св24), від 25 липня 2024 року у справі № 604/647/23 (провадження № 61-1805св24), від 08 серпня 2024 року у справі № 604/779/23 (провадження № 61-3971св24), інших. Верховний Суд послідовно у своїй практиці вказує, що для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України «Про оренду землі» необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належно виконує його обов`язки за цим договором; він повідомив орендодавця в установлені законом строки про намір поновити договірні відносини на новий строк; до листа-повідомлення додав проєкт додаткової угоди про поновлення договору оренди землі; продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець упродовж місяця після закінчення строку договору оренди землі письмово не повідомив орендаря про заперечення у поновленні цього договору. Завершення процедури поновлення Договору оренди землі відповідно до вимог статті 33 Закону України «Про оренду землі» (в редакції до 16 січня 2020 року) є укладення Додаткової угоди до договору оренди землі про його поновлення, яка має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку, або ж у випадку відмови чи явного зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі відповідний позов до суду. Апеляційний суд погодився з доводами апеляційної скарги щодо строку дії договору, однак дійшов помилкового висновку про поновлення Договору оренди землі. Таким чином, висновки апеляційного суду викладенні в оскаржуваній постанові суперечать принципу правової визначеності та усталеній практиці Верховного Суду; апеляційний суд розглянув справу за відсутності належного повідомлення учасника справи, відповідача ОСОБА_1 , що є грубим порушенням процесуального закону; попередній розрахунок судових витрат: 40 000 у суді першої інстанції, 50 000 у суді апеляційної інстанції, 60 000 у суді касаційної інстанції. Рух справи Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі. 03 лютого 2026 року справа передана судді-доповідачу Крат В. І. Ухвалою Верховного Суду від 09 березня 2026 року справу призначено до судового розгляду. Межі та підстави касаційного перегляду Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України). В ухвалі Верховного Суду від 20 січня 2026 року зазначено, що: наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц; від 22 вересня 2020 року у справі № 159/5756/18; від 22 вересня 2020 року у справі № 313/350/16-ц; від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19; від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21; від 01 квітня 2020 року у справі № 357/8110/18; від 23 вересня 2020 року у справі № 695/992/18; від 14 вересня 2022 року у справі № 454/1188/17; від 22 грудня 2023 року у справі № 346/1892/22; від 31 січня 2024 року у справі № 200/7924/16-ц; від 06 березня 2024 року у справі № 755/4205/14; від 19 грудня 2024 року у справі № 604/424/23 (провадження № 61-4214св24); від 08 березня 2024 року у справі № 604/425/23; від 21 березня 2024 року у справі № 604/423/23; від 08 травня 2024 року у справі № 604/483/23; від 27 травня 2024 року у справі № 604/482/23; від 28 травня 2024 року у справі № 604/648/23; від 03 липня 2024 року у справі № 604/479/23; від 05 липня 2024 року у справі № 604/630/23; від 25 липня 2024 року у справі № 604/647/23; від 08 серпня 2024 року у справі № 604/779/23; постанову Верховного Суду від 29 грудня 2025 року у справі № 604/771/24, на яку міститься посилання у касаційній скарзі, ухвалено та оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень після ухвалення оскарженого судового рішення. Тому посилання на указану постанову Верховного Суду не може бути підставою касаційного оскарження судового рішення; 09 січня 2026 року приватне акціонерне товариство «Продовольча компанія «Поділля» через підсистему Електронний суд подало клопотання, у якому просить відмовити у відкритті касаційного провадження. Клопотання мотивовано тим, що ціна позову у цій справі не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Разом з тим, предмет позову містить вимоги немайнового характеру, а отже відсутні підстави для відмови у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Аналіз касаційної скарги свідчить, що судові рішення оскаржуються в частині задоволених позовних вимог про визнання недійсним договору оренди землі, скасування державної реєстрації права оренди, припинення права оренди та розподілу судових витрат. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому касаційним судом не переглядаються. Фактичні обставини ОСОБА_1 належить на праві власності земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 1,5351 га, з кадастровим номером 0521986200:04:002:0199, адреса об`єкта: АДРЕСА_1. 08 вересня 2014 року між ОСОБА_1 (орендодавець) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Кряж і К» (Орендар) укладено договір оренди земельної ділянки за №

438. У договорі від 08 вересня 2014 року сторони домовилися про те, що: орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Соколівської сільської ради Крижопільського району (пункт 1.1.); в оренду передається земельна ділянка загальною площею 1,5351 га, в тому числі ріллі - 1,5351 га (пункт 2.1.); земельна ділянка належить орендодавцю на підставі витяг на право власності на земельну ділянку серії ЕЕВ № 845873 виданого 26 серпня 2014 року Реєстраційною службою Крижопільського управління юстиції. Кадастровий номер земельної ділянки 0521986200:04:002:0199 (пункт 2.2.); договір укладено на 5 років (пункт 3.1.); якщо жодна зі сторін за один місяць до закінчення строку дії договору не повідомила іншу сторону про намір припинити його дію, договір вважається поновленим на тих самих умовах і на той самий строк (пункт 3.3.); земельна ділянка передається в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (пункт 5.1.); передання земельної ділянки орендарю здійснюється за актом її приймання - передачі (Додаток № 1) в термін до 3-х календарних днів з моменту державної реєстрації речового права оренди земельної ділянки. Акт приймання - передачі земельної ділянки є невід`ємною частиною Договору. (пункт 6.2.); договір оренди набував чинності з моменту його укладення (пункт 14.7.). ОСОБА_1 передала а СТОВ «Кряж і К» прийняло в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Соколівської сільської ради, загальною площею 1,5351 га, у тому числі ріллі-1,5351 га з кадастровим номером 0521986200:04:002:0199, що підтверджується копією акта приймання - передачі земельної ділянки складеного 08.09.2014 року с. Левково (т. 1 а.с. 9). Відповідно до копії Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 13 жовтня 2014 року за № 27996877 щодо земельної ділянки кадастровий номер № 0521986200:04:002:0199 загальною площею 1,5351 га зареєстровано 13 жовтня 2014 року, номер запису: 7306386 право оренди земельної ділянки, строк дії 5 (п`ять) років, з правом пролонгації, підстава виникнення права договір оренди землі, серія та номер, 438, виданий 08 вересня 2014 року видавник: ОСОБА_1 та СТОВ «Кряж і К». Орендар: Сільськогосподарське товариством з обмеженою відповідальністю «Кряж і К» ( т. 1 а.с. 16); 30 серпня 2016 року між ОСОБА_1 та СТОВ «Кряж і К» укладено Додаткову угоду №1 про внесення змін до договору оренди землі № 438 від 08 вересня 2014 року. У додатковій угоді № 1 від 30 серпня 2016 року сторони дійшли згоди внести зміни до пункти 3.1, 4.2 Договору оренди землі № 438 від 08 вересня 2014 року та викласти їх у новій редакції: «п. 3.1. Цей договір укладено на 10 (десять) років зі строком дії до 31 грудня 2026 року»; визначено, що всі умови вищезазначеного договору, не змінені цією Угодою, залишаються чинними у попередній редакції, і сторони підтверджують їх обов`язковість щодо себе (пунктом 2 Додаткової угоди); ця угода з моменту набрання нею чинності є невід`ємною частиною Договору (пунктом 3 Додаткової угоди); ця угода набирає чинності з моменту підписання її сторонами та скріплення її печатками Сторін (пунктом 5 Додаткової угоди); Відповідно до копії інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 08 вересня 2016 року, земельна ділянка № 0521986200:04:002:0199 площею 1,5351 га, адреса: Вінницька область, Крижопільський район, с/рада. Соколівська, зареєстровано право оренди земельної ділянки, строк дії 10 (десять) років, з правом пролонгації, підстава виникнення речового права договір оренди землі, серія та номер, 438, виданий 08 вересня 2014 року видавник: ОСОБА_1 та СТОВ «Кряж і К». Орендар: СТОВ «Кряж і К». 04 жовтня 2018 року відбувався поділ СТОВ «Кряж і К» на ТОВ «Кряж і Ко» і ТОВ «Кряж і К Плюс», що підтверджується розподільним балансом, затвердженим протокол Загальних зборів учасників СТОВ «Кряж і К» від 04 жовтня 2018 року №04/10-2018. Відповідно до таблиці 2 до Розподільного балансу (рядок №1467) право оренди за Договором оренди на Земельну ділянку після припинення СТОВ «Кряж і К» перейшло до ТОВ «Кряж і К Плюс». Зміни до реєстрації права оренди, внаслідок реорганізації СТОВ «Кряж і К» були внесені в Державний реєстр прав 13 жовтня 2014 року, що підтверджується Витягом з даного реєстру від 23 жовтня 2018 року № 142394794. Правонаступником ТОВ «Кряж і К Плюс» є АТ «ПК «ПОДІЛЛЯ», що підтверджується Витягом з ЄДРПОУ від 16 серпня 2023 року та статутом Позивача (пункт 1.4.). Згідно з передавальним актом ТОВ «Кряж і К Плюс» від 24 червня 2020 року та Додатком 1 до нього (рядок №613), право оренди на земельну ділянку кадастровий номер 0521986200:04:002:0199 площею 1,5351 га, контрагент ОСОБА_1 , договір від 08 серпня 2014 року перейшло до ПАТ «ПК «ПОДІЛЛЯ». 01 жовтня 2024 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Господарство «Левково» укладено договір оренди земельної ділянки за б/н. У пунктах 1.1., 2.1., 14.1 договору оренди земельної ділянки за б/н від 01 жовтня 2024 року передбачено, що орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку кадастровий номер 0521986200:04:002:0199. Земельна ділянка згідно правовстановлюючого документу знаходиться на території Крижопільського ОТГ за межами с. Левків Тульчинського району, Вінницької області. В оренду передається земельна ділянка загальною площею 1,5351 га, в тому числі ріллі - 1,5351 га. Цей договір укладено з моменту його підписання сторонами. Право оренди за цим договором виникає з моменту державної реєстрації такого права. В разі наявності на момент підписання договору інших неприпинених договорів оренди земельної ділянки, чи реєстрації прав оренди на користь Орендаря, цей договір одночасно є підставою їх припинення і підставою виникнення нового права оренди на умовах визначених цим договором, додаткових погоджень для цього непотрібно. Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 24.10.2024 №400667132, щодо земельної ділянки кадастровий номер № 0521986200:04:002:0199 загальною площею 1,5351 га зареєстровано 21.10.2024 року, номер запису: 57231918 право оренди земельної ділянки, документ подані для державної реєстрації: договір оренди землі, серія та номер: б/н, виданий 01.10.2024. Зміст характеристика іншого речового права: 01.10.2024, Строк: 10р., Дата закінчення дії: 01.10.2034, з автоматичним продовженням дії договору, з правом передачі в піднайм (суборенду). Орендар: ТОВ «Господарство «Левково». Орендодавець: ОСОБА_1. Позиція Верховного Суду Щодо суті касаційної скарги Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20). Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2026 року в справі № 713/1153/23 (провадження № 61-17202сво23)). Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2026 року в справі № 713/1153/23 (провадження № 61-17202сво23)). Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2026 року в справі № 713/1153/23 (провадження № 61-17202сво23)). Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2026 року в справі № 713/1153/23 (провадження № 61-17202сво23)). Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2026 року в справі № 713/1153/23 (провадження № 61-17202сво23)). Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2023 року в справі № 465/5980/17 (провадження № 61-1178св20)). Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18)). Тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). З урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21)). Як передбачено частиною першою статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення. Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів. Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні. Третім рівнем тлумачення (при безрезультативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніше в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення. Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21)). При застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 листопада 2022 року в справі № 146/1094/21 (провадження № 61-8990св22)). Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)). У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі) (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 21 грудня 2021 року в справі № 148/2112/19 (провадження № 61-18061св20), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)). Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18)). Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України). Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)). В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)). Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов) (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)). Касаційний суд вже наголошував, що застосування позову про оспорення правочину (ресцисорного позову) потребує не лише встановлення підстав для оспорення, але й порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду (див. постанову Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2024 року в справі № 229/7156/19 (провадження № 61-4283св24)). Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року в справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)). Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20)). Наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2020 року в справі № 177/1942/16-ц (провадження № 61-2276св19)). Тлумачення частини першої статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із приватно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у приватно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20)). Орендодавець зобов`язаний не вчиняти дій, які би перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою (абзац четвертий частини другої статті 24 Закону України «Про оренду землі»). Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання угоди недійсною (пункт «в» частини третьої статті 152 ЗК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року в справі № 587/2326/16-ц (провадження № 14-442цс19) вказано, що: «суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що на час підписання 29 грудня 2015 року оскарженого договору та реєстрації права оренди земельної ділянки за ФГ «Натон» був чинним інший договір оренди цього ж об`єкта, підписаний ОСОБА_2 із позивачем 19 квітня 2007 року і зареєстрований 23 жовтня 2007 року у Сумському районному реєстраційному відділі Сумської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України». Орендодавець зобов`язаний не вчиняти дій, які би перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою (абзац четвертий частини другої статті 24 Закону України «Про оренду землі»). Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання угоди недійсною (пункт «в» частини третьої статті 152 ЗК України). Внаслідок укладення оскарженого договору ФГ «Натон» отримало право оренди земельною ділянкою, що стало перешкодою для позивача у реалізації аналогічного права щодо тієї самої земельної ділянки. З огляду на це Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про порушення права позивача на оренду земельної ділянки та наявність підстав для визнання оскарженого договору недійсним». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19) зроблено висновок, що: «звернувшись із позовом за два тижні до закінчення строку дії первинних договорів оренди та не реалізувавши переважне право на продовження строку їхдії у передбачений ними строк, позивач заявив вимоги, які не могли забезпечити поновлення його права користування відповідними земельними ділянками. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що позивач звернувся до суду тоді, коли з огляду на встановлені процесуальним законом строки він завідомо не міг мати чинного права оренди земельних ділянок на момент набрання законної сили судовим рішенням про задоволення відповідного позову. Оскільки на час розгляду справи й ухвалення судом першої інстанції рішення від 27 листопада 2018 року строк дії первинних договорів оренди закінчився, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність у позивача права користування спірними земельними ділянками та внаслідок цього - про відмову у задоволенні позову. Велика Палата Верховного Суду вже зазначала, що орендодавець зобов`язаний не вчиняти дій, які би перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою (абзац четвертий частини другої статті 24 Закону України «Про оренду землі»); укладення договору оренди земельної ділянки під час дії іншого договору оренди цього ж об`єкта може перешкоджати первинному орендареві реалізувати його право користування відповідною ділянкою (див. постанови від 20 березня 2019 року у справі № 587/2110/16-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 587/2135/16-ц, від 2 жовтня 2019 року у справі № 587/2331/16-ц та від 15 січня 2020 року у справі № 587/2326/16-ц). Оскільки у справі № 587/2135/16-ц суди першої й апеляційної інстанцій не з`ясовували, чи вживав первинний орендар заходи з поновлення договору оренди землі на новий строк, а у справі № 610/1030/18 ці обставини були предметом дослідження судів попередніх інстанцій, і відповідний аргумент товариство заявило у касаційній скарзі, Велика Палата Верховного Суду відповідно до обставин справи № 610/1030/18 вважає за необхідне конкретизувати висловлений у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 587/2135/16-ц висновок стосовно права орендаря за первинним договором оренди на захист : Відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вважаються правильними, доки не доведено протилежне (пункт 6.30 постанови від 2 липня 2019 року у справі № 48/340). Однією із загальних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до загальних засад державної реєстрації прав належить гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження. Тому суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц). Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (див. пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17). Якщо особа, якій належить право оренди земельної ділянки (первинний орендар) за законодавством, що було чинним до 1 січня 2013 року, після настання цієї дати не зареєструвала її право в у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, то укладення наступного договору оренди того ж майна під час дії первинного договору оренди може порушити відповідне право первинного орендаря у разі, коли на підставі наступного договору оренди відповідна земельна ділянка передана у користування наступному орендареві, а право останнього - зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Така реєстрація унеможливлює внесення запису до вказаного реєстру про право оренди тієї ж ділянки первинним орендарем. У такому випадку суд може захистити право первинного орендаря тоді, коли на підставі відповідного судового рішення цей орендар зможе зареєструвати його право оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Проте, означену можливість первинний орендар матиме тільки тоді, коли на момент набрання судовим рішенням про задоволення відповідного позову законної сили цей орендар матиме чинне право оренди, зокрема, якщо не спливе строк оренди чи буде поновленим первинний договір оренди. В іншому випадку в позові слід відмовити». Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України). Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України). Диспозитивність - один з основних принципів судочинства, на підставі якого особа (зокрема, позивач чи відповідач), самостійно вирішує, зокрема, чи оскаржувати постанову суду апеляційної інстанції в апеляційному порядку та в яких межах, або чи оскаржувати судові рішення в касаційному порядку та в яких межах (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 липня 2023 року в справі № 367/8744/16-ц (провадження № 61-4862св23), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2023 року в справі № 465/6549/16-ц (провадження № 61-11927св23), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року в справі № 336/6023/20 (провадження № 61-11523сво23)). Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України). Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України). У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2022 року в справі № 602/1455/20 (провадження № 61-475св22)). Касаційний цивільний суд вже звертав увагу, що принцип заборони повороту до гіршого (non reformatio in peius) відомий ще з часів римського права та існував у зв`язку із іншим правилом - tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення). Правило заборони повороту означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення. Тобто, особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2023 року у справі № 179/363/21 (провадження № 61-4060св23), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2023 року в справі № 757/42885/19-ц (провадження № 61-9060св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року в справі № 336/6023/20 (провадження № 61-11523сво23), пункт 83 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2024 року в справі № 756/11081/20 (провадження № 14-25цс24)). У справі, що переглядається; АТ «ПК «Поділля» звернулося з позовом про визнання недійсним договору оренди землі, скасування державної реєстрації права оренди та припинення права оренди. Вважало, що оспорюваний договір оренди укладений та право на підставі нього зареєстровано під час дії договору оренди з первісним орендарем (позивачем). Вказувало, що Додатковою угодою № 1 про внесення змін до Договору оренди землі від 08 вересня 2014 року сторони визначили, що Договір оренди укладено на 10 років зі строком дії до 31 грудня 2026 року, зміни до реєстрації права оренди на підставі цієї угоди були внесені в Державний реєстр прав 13 жовтня 2014 року; АТ «ПК «Поділля» з урахуванням заяви про зміну предмета позову просило визнати недійсним договір оренди землі, скасувати державну реєстрацію права оренди та визнати відсутнім право оренди; суд першої інстанції міркував так, що існують підстави для визнання недійсним договору оренди землі, скасування державної реєстрації права оренди та припинення права оренди. Під час укладання оспорюваного договору оренди земельної ділянки б/н від 01 жовтня 2024 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Господарство «Левково» земельна ділянка, кадастровий номер № 0521986200:04:002:0199 загальною площею 1,5351 га перебувала в оренді на підставі договору оренди земельної ділянки за № 438 від 08 вересня 2014 року, укладеного між ОСОБА_1 (орендодавець) та СТОВ «Кряж і К», правонаступником якого є позивач - ПАТ «ПК «Поділля», із внесеними змінами на підставі додаткової угоди № 1 про внесення змін до договору оренди землі № 438 від 08 вересня 2014 року із встановленим строком дії договору до 31 грудня 2026 року; натомість апеляційний суд вважав, що рішення суду першої інстанції потрібно змінити в мотивувальній частині, оскільки строк дії 10 років дійсно закінчувався 08 вересня 2024 року, а тому висновки суду про те, що строк дії договору від 08 вересня 2014 року був продовжений до 31 грудня 2026 року не відповідають дійсним обставинам справи і суперечать закону; апеляційний суд при зміні мотивів рішення суду першої інстанції не врахував, що договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків; з урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності; сторони в Додатковій угоді № 1 про внесення змін до Договору оренди землі домовилися про те, що Договір оренди укладено на 10 років зі строком дії до 31 грудня 2026 року. Як наслідок у апеляційного суду були відсутні підстави для зміни мотивів рішення суду першої інстанції щодо спливу строку дії договору оренди. Тому в цій частині постанову апеляційного суду належить скасувати, а рішення суду в цій частині належить залишити в силі; суди не звернули увагу на те, що позивач з урахуванням заяви про зміну предмета позову просив визнати відсутнім право оренди, а не припинити його. Тому судові рішення в частині припинення права оренди належить скасувати; суди встановили, що на час укладення договору оренди земельної ділянки б/н від 01 жовтня 2024 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Господарство «Левково» земельна ділянка, кадастровий номер № 0521986200:04:002:0199 загальною площею 1,5351 га перебувала в оренді на підставі договору оренди земельної ділянки за № 438 від 08 вересня 2014 року, укладеного між ОСОБА_1 (Орендодавець) та СТОВ «Кряж і К», правонаступником якого є позивач - ПАТ «ПК «Поділля», із внесеними змінами на підставі додаткової угоди №1 про внесення змін до договору оренди землі № 438 від 08 вересня 2014 року із встановленим строком дії договору до 31 грудня 2026 року. За таких обставин суди зробили обґрунтований висновок про визнання недійсним договору оренди землі та скасування державної реєстрації права оренди. Тому судові рішення в цій частині належить залишити без змін. Аргумент касаційної скарги ТОВ «Господарство «Левково» про неповідомлення ОСОБА_1 касаційний суд відхиляє, оскільки процесуальний закон залишає на розсуд учасника, чи оскаржувати рішення з тих підстав, що його ухвалено за результатами розгляду справи за його відсутності без належного повідомлення про дату, час і місце судового засідання (див. пункт 10.31 постанови Велика Палата Верховного Суду від 4 березня 2026 року в справі № 922/5241/21 (провадження № 12-34гс25)). Натомість ОСОБА_1 касаційної скарги не подавала. При розподілі судових витрат суд першої інстанції не врахував, що солідарне стягнення судових витрат законом не передбачено (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 березня 2021 року в справі № 462/2077/17 (провадження № 61-20159св19)). Тому судове рішення суду першої інстанції, яке залишене без змін апеляційним судом, потрібно змінити. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що судові рішення в оскарженій частині ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з наведеним, касаційний суд вважає необхідним касаційну скаргу задовольнити частково, постанову апеляційного суду в частині зміни мотивувальної частини рішення районного суду щодо спливу строку дії договору орендискасувати, а рішення суду в цій частині належить залишити в силі; судові рішення в частині припинення права оренди скасувати; судове рішення суду першої інстанції, яке залишене без змін апеляційним судом, щодо солідарного стягнення судових витрат змінити; в іншій оскарженій частині судові рішення залишити без змін. Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 412, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Господарство «Левково», яка підписана представником Варцабою Сергієм Анатолійовичем, задовольнити частково. Постанову Вінницького апеляційного суду від 04 грудня 2025 року в частині зміни мотивувальної частини рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 18 вересня 2025 року щодо спливу строку дії договору орендискасувати, а рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 18 вересня 2025 року в цій частині залишити в силі. Рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 18 вересня 2025 року, постанову Вінницького апеляційного суду від 04 грудня 2025 року в частині припинення права оренди скасувати. Рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 18 вересня 2025 року, яке залишене без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 04 грудня 2025 року, в частині солідарного стягнення судових витрат змінити та стягнути на користь приватного акціонерного товариства «Продовольча компанія «Поділля» судові витрати на правничу допомогу з ОСОБА_1 та товариства з обмеженою відповідальністю «Господарство «Левково» по 10 000 грн з кожного. В іншій оскарженій частині рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 18 вересня 2025 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 04 грудня 2025 року залишити без змін. З моменту ухвалення постанови касаційного суду рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 18 вересня 2025 року, постанова Вінницького апеляційного суду від 04 грудня 2025 року втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий В. І. Крат Судді: Д. А. Гудима І. О. Дундар Є. В. Краснощоков П. І. Пархоменко