Окрема думка КЦС ВС № 454/1188/17

ОКРЕМА ДУМКА Судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Краснощокова Є. В. 14 вересня 2022 року м. Київ справа № 454/1188/17 провадження № 61-15729св21 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач), касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив. Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 26 липня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 29 липня 2021 року скасував та ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позовних вимог Приватного підприємства «Західний Буг» до ОСОБА_1 , Фермерського господарства «Шпиколос», третя особа - Комунальне підприємство Львівської обласної ради «Золочівське міжрайонне бюро технічної інвентаризації», про визнання договору оренди землі поновленим та визнання договору оренди землі недійсним. У цій справі Приватне підприємство «Західний Буг» (далі - ПП «Західний Буг») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 та Фермерського господарства «Шпиколос» (ФГ «Шпиколос»), в якому просило: - визнати недійсним договір оренди землі, укладений 01 грудня 2016 року між ОСОБА_1 та ФГ «Шпиколос», зареєстрований 10 грудня 2016 року; - визнати поновленим договір оренди землі, укладений 01 листопада 2010 року між ним та ОСОБА_1 , зареєстрований 15 грудня 2011 року, з урахуванням усіх змін та доповнень, на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Справа розглядалася судами неодноразово. Зокрема, рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 26 липня 2018 року позов ПП «Західний Буг» задоволено. Визнано поновленим договір оренди землі, укладений між ОСОБА_1 та ПП «Західний Буг», зареєстрований у ДКЗ Сокальського району 15 грудня 2011 року № 46248004002722, за яким передавалася у строкове платне користування земельна ділянка сільськогосподарського призначення загальною площею 1,0489 га, кадастровий № 4624882600:23:00160036, яка розташована за межами населених пунктів сільської ради: Княжівська сільська рада Сокальський район Львівська область з урахуванням всіх змін та доповнень, які були чинними до дня поновлення договору оренди на той самий строк на тих самих умовах, які були передбачені договором. Визнано недійсним договір оренди землі, укладений між ОСОБА_1 та ФГ «Шпиколос», зареєстрований 10 грудня 2016 року КП «Золочівське МБТІ», за яким передавалася у строкове платне користування земельна ділянка сільськогосподарського призначення загальною площею 1,0489 га, кадастровий № 4624882600:23:00160036, яка розташована за межами населених пунктів сільської ради: Княжівська сільська рада Сокальський район Львівська область. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Постановою Львівського апеляційного суду від 29 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 26 липня 2018 року в частині розподілу судових витрат змінено та стягнуто з ОСОБА_1 і ФГ «Шпиколос» на користь ПП «Західний Буг» по 800 грн судового збору за подання позову до суду першої інстанції. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Судові рішення в частині позовних вимог про визнання договору оренди землі поновленим мотивовані тим, що позивач у порядку передбаченому, як Законом України «Про оренду землі», так і договором оренди землі від 01 листопада 2010 року, з метою реалізації переважного права на поновлення договору оренди землі дотримався процедури та строків, передбачених статтею 33 Закону України «Про оренду землі», та відправив орендодавцю ( ОСОБА_1 ) відповідний лист-повідомлення з проєктом додаткової угоди про намір продовжити дію договору, який нею отриманий, а ОСОБА_1 у визначений законом строк не прийняла рішення щодо поновлення договору або відмову у його продовженні, після закінчення строку дії договору, жодних заперечень щодо поновлення договору оренди землі не надала, та під час дії попереднього договору оренди землі, уклала новий на умовах, які не є більш вигідними у порівнянні із запропонованими позивачем умовами, викладеними в проєкті Додаткової угоди від 01 листопада 2016 року до діючого на той час договору оренди землі від 01 листопада 2010 року. Надіслання ОСОБА_1 у серпні 2016 року листа на адресу орендаря про розірвання договору оренди землі, а також відповіді останнього про те, що умовами укладеного між ними договору оренди землі не передбачена можливість одностороннього розірвання договору, не свідчить про незгоду у його поновленні (продовженні) у розумінні положень статті 33 Закону України «Про оренду землі». Верховний Суд не погодився з висновком судів та зазначив, що суди встановили, що 25 серпня 2016 року ОСОБА_1 зверталася до ПП «Західний Буг» із заявою про розірвання договору оренди землі, тим самим ОСОБА_1 засвідчила відсутність у неї бажання і волевиявлення продовжувати договір оренди землі на новий строк; суди не врахували, що наявність заперечень зі сторони орендодавця стосовно поновлення договору з попереднім орендарем дають підстави для висновку, що переважне право орендаря, яке підлягає захисту відповідно до статті 3 ЦПК України, не порушено; суди не врахували, що додаткова угода до договору оренди землі від 01 листопада 2016 року не була погоджена між сторонами. За таких обставин переважне право позивача на укладення договору оренди землі на новий строк припинилося. Не можу погодитись із зазначеним з таких мотивів. У касаційній скарзі ОСОБА_1 , зокрема, зазначала, що позивач не заявляв позов про визнання укладеною додаткової угоди із викладенням її змісту, оскільки сама по собі вимога про визнання договору оренди землі поновленим за своєю суттю є встановленням факту, який має юридичне значення, і не може забезпечити захисту порушеного права позивача в силу імперативного припису про обов`язковість оформлення поновлення договору оренди саме шляхом укладення додаткової угоди, що, власне, і може бути предметом розгляду в суді (висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 10 вересня 2018 року у справі № 920/739/17, від 15 січня 2019 року у справі № 922/1464/18). Позивач, якщо вважав своє переважне право орендаря порушеним, мав звернутись із позовом про визнання додаткової угоди укладеною. Тому позивачем неправильно обрано спосіб захисту (позовна вимога мала бути б сформульована як визнання додаткової угоди укладеною). Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України). Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина перша та друга статті 5 ЦПК України). Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом. Тому колегія суддів першочергово мала надати оцінку доводам касаційної скарги щодо обраного позивачем способу захисту. Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді (частини восьма, одинадцята статті 33 Закону України «Про оренду землі» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Упостанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15 січня 2019 року у справі № 922/1464/18 зроблено висновок, що «поновлення договору оренди землі в судовому порядку, у передбачений статтею 33 Закону України «Про оренду землі» спосіб, вимагає укладення додаткової угоди між сторонами, як єдиної підстави продовження орендних прав і обов`язків. Належним способом захисту порушеного права в цьому випадку є позов про визнання поновленим спірного договору оренди землі на той самий строк і на тих самих умовах шляхом укладення відповідної додаткової угоди в судовому порядку, оскільки сама по собі вимога про визнання поновленим договору оренди землі не може забезпечити захисту порушеного права позивача в силу імперативного припису про обов`язковість оформлення поновлення договору оренди саме шляхом укладення додаткової угоди, що, власне, і може бути предметом розгляду в суді (частина 9 статті 33 Закону України «Про оренду землі»). Позивачем при зверненні до суду з цим позовом проекту додаткової угоди про поновлення договору надано не було, тому суд виключає можливість задоволення позову». Схожа правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10 вересня 2018 року у справі № 920/739/17. Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (провадження № 12-4гс21) зазначила, що «без укладення додаткової угоди до договору оренди землі завершення процедури поновлення такого договору було неможливим. Така угода має ознаки не тільки зобов`язального, але й речового договору, оскільки засвідчує волю сторін на передання земельної ділянки у тимчасове володіння орендареві на новий строк. Тому зазначена додаткова угода згідно з пунктом 1 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є підставою для державної реєстрації права оренди на новий строк. Саме з цією реєстрацією закон пов`язує виникнення права оренди (стаття 125 ЗК України). Тому не можна вважати, що поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону № 161-XIV, є «автоматичною» пролонгацією орендних правовідносин. Якщо орендодавець відмовляється укласти чи ухиляється від укладення додаткової угоди до договору оренди землі, обов`язковість якої визначена у частині восьмій статті 33 Закону № 161-XIV, то належним способом захисту порушеного права є визнання укладеною такої угоди з викладенням її змісту у резолютивній частині судового рішення (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18 (пункти 65-67) і від 29 травня 2020 року у справі № 378/596/16-ц (пункти 76-77))». Тому за встановлених в цій справі обставин належним способом захисту прав позивача є визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі про його поновлення з викладенням її змісту. За таких обставин колегія суддів ухвалила правильне рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ПП «Західний Буг», проте таке рішення в частині позовних вимог про визнання договору оренди землі поновленим належало обґрунтувати наведеним в цій окремій думці, оскільки обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Суддя Є. В. Краснощоков