Постанова 4855 № 320/39368/25

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/39368/25 Суддя (судді) першої інстанції: Вісьтак М.Я. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 квітня 2026 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Грибан І.О. судді: Ключкович В.Ю. Кузьмишина О.М. за участі: секретар с/з Кващук Т.А. пр-к відповідача Новіцька Л.О. розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2025 року у справі за адміністративним позовом Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправними та скасування наказів,- У С Т А Н О В И В: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 звернулася з позовом до Міністерства юстиції України, в якому просила суд: - визнати протиправними та скасувати Накази Міністерства юстиції України № 1959/5 від 14.07.2025 року та № 2012/5 від 18.07.2025 «Про результати проведення камеральної перевірки державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1». 05.08.2025 позивачем подано до суду першої інстанції заяву про забезпечення позову, в якій вона просила суд: - зупинити дію Наказів Міністерства юстиції України № 1959/5 від 14.07.2025 року та № 2012/5 від 18.07.2025 «Про результати проведення камеральної перевірки державного реєстратора приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1», на час розгляду судом цієї справи, до моменту прийняття рішення у справі; - внаслідок зупинення дії Наказів Міністерства юстиції України № 1959/5 від 14.07.2025 року та № 2012/5 від 18.07.2025 «Про результати проведення камеральної перевірки державного реєстратора приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1», заборонити Міністерству юстиції України вчиняти будь-які, направлені на анулювання приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1, доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на час розгляду судом даної справи, до моменту прийняття рішення у справі. - внаслідок зупинення дії Наказів Міністерства юстиції України № 1959/5 від 14.07.2025 року та № 2012/5 від 18.07.2025 «Про результати проведення камеральної перевірки державного реєстратора приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1», зобов`язати Міністерство юстиції України відновити приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на час розгляду судом цієї справи, до моменту прийняття рішення у справі. Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову заявник зазначала, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. На думку заявниці, існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам до ухвалення рішення судом в адміністративній справі та необхідності докладання значних зусиль та витрат для захисту цих прав, свобод та інтересів у майбутньому. Також заявниця звертає увагу, що оскаржувані накази фактично позбавляють можливості отримувати дохід від своєї професійної діяльності, пов`язаної з доступом до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Окрім того зазначає, що виконання оскаржуваних наказів призводить до заподіяння шкоди майновим правам позивача на отримання за працю справедливої винагороди, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2025 року заяву Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 про забезпечення позову - задоволено: - зупинено дію Наказів Міністерства юстиції України № 1959/5 від 14.07.2025 року та № 2012/5 від 18.07.2025 «Про результати проведення камеральної перевірки державного реєстратора приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1», на час розгляду судом цієї справи, до моменту прийняття рішення у справі; - внаслідок зупинення дії Наказів Міністерства юстиції України № 1959/5 від 14.07.2025 року та № 2012/5 від 18.07.2025 «Про результати проведення камеральної перевірки державного реєстратора приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1», заборонено Міністерству юстиції України вчиняти дії, направлені на анулювання приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1, доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, за результатами проведених камеральних перевірок, на час розгляду судом даної справи, до моменту прийняття рішення у справі; - внаслідок зупинення дії Наказів Міністерства юстиції України № 1959/5 від 14.07.2025 року та № 2012/5 від 18.07.2025 «Про результати проведення камеральної перевірки державного реєстратора приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1», зобов`язано Міністерство юстиції України відновити приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на час розгляду судом цієї справи, до моменту прийняття рішення у справі. Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, Міністерства юстиції України подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити повністю. В апеляційній скарзі відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання. Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що в ухвалі про забезпечення позову не наведено наявність очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, не вказано неможливість відновлення прав без вжиття заходів забезпечення позову, чи того, що для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції. Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін та зазначає про безпідставність доводів, викладених в апеляційній скарзі. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2026 року справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 18 лютого 2026 року. Зважаючи на перебування головуючого судді Грибан І.О. на лікарняному, адміністративну справу № 320/39368/25 знято з розгляду. 30 березня 2026 року повісткою-повідомленням Шостого апеляційного адміністративного суду призначено до розгляду апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2025 року у відкритому судовому засіданні 08 квітня 2026 року. 08 квітня 2026 року у судовому засіданні оголошено по справі перерву до 14 квітня 2026 року. У судове засідання позивач не з`явилася та явку уповноваженого представника до суду не забезпечила. Про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлена належним чином. Представник відповідача у судовому засіданні підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги та просив апеляційну скаргу задовольнити. Керуючись приписами ч. 2 ст. 313 КАС України, суд протокольною ухвалою вирішив здійснити апеляційний розгляд справи за даною явкою. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Так, задовольняючи заяву про забезпечення позову суд першої інстанції виходив з того, що анулювання доступу до реєстру Приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 призвело до втрати частини доходу від професійної діяльності. При цьому, у Заявника є зобов`язання перед державою у вигляді сплати податків, не зважаючи на фактичне припинення її професійної діяльності на підставі оскаржуваного наказу. Крім того, Позивач змушений буде звертатись до суду про стягнення відповідних збитків у разі ймовірного задоволення її позову про скасування спірного наказу. Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що в даному випадку невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи навіть унеможливити ефективний захист і поновлення порушених прав позивача, за захистом яких вона звертається до суду, що є достатньою підставою для забезпечення позову відповідно до пункту 1 частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції та зазначає про наступне. Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову. Згідно із частинами 1, 2 статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб. Тобто, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування: або обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. А також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними. При цьому, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими, репутаційними, службовими та професійними наслідками. Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.11.2018 у справі №826/8556/17, від 25.04.2019 у справі №826/10936/18, від 29.01.2020 у справі №640/9167/19, від 13.03.2020 у справі №1740/2484/18, від 30.09.2020 у справі №640/1305/20, від 22.10.2020 у справі №640/1304/20, від 24.11.2020 у справі №640/9636/20, від 11.03.2021 у справі №260/1168/19. Колегія суддів враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладена в рішенні від 15.11.2007 у справі «Бендерський проти України», в якому суд зазначив, що судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. У справі «Беєлер проти Італії» Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні ч. 1 ст. 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогам захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним. Крім того, у рішенні від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав» проти України» суд наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати «справедливий баланс» між інтересами особи і суспільства. Відтак, при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову перш за все необхідно перевірити наявність очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат. Відповідно до статті 46-1 Закону України «Про нотаріат» від 02.09.1993 року №3425-XII нотаріус під час вчинення нотаріальних дій обов`язково використовує відомості єдиних та державних реєстрів шляхом безпосереднього доступу до них. Нотаріус під час вчинення нотаріальних дій використовує відомості Єдиного державного демографічного реєстру, а також Державного реєстру актів цивільного стану громадян, Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, інших єдиних та державних реєстрів, що функціонують у системі Міністерства юстиції України. Нотаріус під час вчинення нотаріальних дій з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва, майбутнім об`єктом нерухомості обов`язково використовує також відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного земельного кадастру та Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва. Інформація з єдиних та державних реєстрів, отримана нотаріусом під час вчинення нотаріальних дій, залишається у відповідній справі державної нотаріальної контори чи приватного нотаріуса. Користування єдиними та державними реєстрами здійснюється безпосередньо нотаріусом, який вчиняє відповідну нотаріальну дію. Одночасно, відповідно до пунктів 2, 4 частини 2 статті 37-1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 року №1952-IV за результатами проведення перевірок державних реєстраторів чи суб`єктів державної реєстрації прав Міністерство юстиції України у разі виявлення порушень порядку державної реєстрації прав державними реєстраторами, уповноваженими особами суб`єктів державної реєстрації прав приймає вмотивоване рішення про: анулювання доступу державного реєстратора, уповноваженої особи суб`єкта державної реєстрації прав до Державного реєстру прав; направлення до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України подання щодо анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю. Згідно із абзацами 3, 4 частини 3 статті 37-1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 року №1952-IV у разі прийняття рішення про тимчасове блокування або анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав Міністерство юстиції України вирішує питання про передачу на розгляд суб`єкту державної реєстрації прав, що забезпечує зберігання реєстраційних справ у паперовій формі, документів, що подані для проведення реєстраційних дій та перебувають на розгляді у відповідного державного реєстратора. У разі прийняття рішення про тимчасове блокування або анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав щодо нотаріуса йому забезпечується доступ до Державного реєстру прав у режимі отримання інформації для здійснення нотаріальної діяльності відповідно до закону. Колегія суддів не приймає до уваги обґрунтування заявника, що вона фактично позбавлена можливості отримувати дохід від своєї професійної діяльності, оскільки у випадку застосування тимчасового блокування або анулювання доступу державного реєстратора - приватного нотаріуса до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, нотаріус не позбавлений права на працю та вправі здійснювати діяльність, яка не стосується дій щодо вчинення державної реєстрації прав на нерухоме майно. Разом з тим, колегія суддів зазначає, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову. Отже, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд не має встановлювати протиправність спірного наказу на цій стадії. Аналогічний правовий підхід застосований Верховним Судом у постановах від 13 березня 2020 року у справі №1740/2484/18, від 30 вересня 2020 року у справі № 640/1305/20, від 31 березня 2021 у справі № 560/6068/20 та від 18 травня 2021 року у справі №140/13152/20. Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 800/521/17, позов не може бути забезпечено таким способом, який фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті судом. Також, колегія суддів зауважує, що вищевказані вимоги є предметом розгляду справи по суті, а тому, встановлення обставин законності наказу, його оцінка повинна бути надана судом з урахуванням доказів та посилань, якими обґрунтовує відповідач свої заперечення та пояснення інших учасників справи, при розгляді справи по суті. Отже, оскаржуваною ухвалою суд першої інстанції фактично вирішив спір, оскільки приватний нотаріус продовжує здійснювати діяльність у сфері державної реєстрації прав на нерухоме майно як державний реєстратор. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що позивач, подаючи заяву про забезпечення позову не навів та не надав жодних належних доказів того, що невжиття заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання судового рішення або ж ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів, за захистом яких він мав намір звернутись. Враховуючи викладене у сукупності, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. На момент звернення із заявою заявником не підтверджено свої вимоги належними доказами існування реальної загрози невиконання рішення суду по суті спору чи суттєвої перешкоди у такому виконанні, а також співмірність цих вимог із предметом адміністративного позову. Подібна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 23 липня 2020 року у справі №640/12935/20, від 03 грудня 2020 року у справі №580/3884/19, від 21 січня 2021 року у справі №420/4262/19, від 30 березня 2021 року у справі №420/4037/20, від 22 липня 2021 року у справі №160/14224/20, від 02 листопада 2021 року у справі №640/4096/21. Відтак, беручи до уваги встановлені за результатами дослідження наявних у справі доказів обставини, а також доводи апелянта, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для забезпечення адміністративного позову. Колегією суддів враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Згідно пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Відповідно до ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Розглянувши доводи Міністерства юстиції України, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена при неповному з`ясуванні обставин справи та з помилковим застосуванням норм процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення адміністративного позову. Керуючись ст. ст. 150, 151, 241, 242, 243, 308, 310, 315, 317, 322, 325, 328, 329, 331 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України задовольнити. Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2025 року про забезпечення позову скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про забезпечення позову - відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України. Головуючий суддя І.О. Грибан Судді: В.Ю. Ключкович О.М. Кузьмишина (повний текст постанови складено 14.04.2026р.)