Постанова КЦС ВС № 367/6255/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 березня 2026 року м. Київ справа № 367/6255/19 провадження № 61-10211св25 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Комунальний заклад Київської обласної ради «Київський обласний центр народної творчості та культурно-освітньої роботи», розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Комунального закладу Київської обласної ради «Київський обласний центр народної творчості та культурно-освітньої роботи» на постанову Київського апеляційного суду від 28 травня 2025 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 07 липня 2025 року у складі колегії суддів Мостової Г. І., Березовенко Р. В., Лапчевської О. Ф., ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального закладу Київської обласної ради «Київський обласний центр народної творчості та культурно-освітньої роботи» (далі - КЗ «Київський обласний центр народної творчості та культурно-освітньої роботи», Центр) про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди. Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 працювала у КЗ «Київський обласний центр народної творчості та культурно-освітньої роботи» завідуючою відділом народної творчості з 02 жовтня 2017 року згідно з наказом № 42-к. 16 квітня 2018 року наказом № 31-к ОСОБА_1 призначено виконуючою обов`язків директора Комунального закладу Київської обласної ради «Київський обласний центр народної творчості та культурно-освітньої роботи». За час роботи ОСОБА_1 була нагороджена орденом Княгині Ольги ІІІ ступеня згідно з Указом Президента України 25 червня 2016 року, 12 грудня 2017 року грамотою Голови Верховної Ради України за високий професіоналізм, збагачення та примноження культурної спадщини, багаторічну сумлінну працю. 12 липня 2019 року наказом № 29-к ОСОБА_1 звільнено із займаної посади на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України за прогул без поважних причин. Корецьку Л. І. було призначено на посаду в.о. директора Центру розпорядженням голови Київської обласної державної адміністрації VIІ скликання від 07 червня 2019 року № 162, хоча юридично мав бути внутрішній наказ по Центру. До звільнення ОСОБА_1 почала відчувати упереджене ставлення до себе з боку новопризначеного в. о. директора Корецької Л. І. , хоча на той момент її не було звільнено з посади в. о. директора центру. Цьому передувало складення актів про відсутність на роботі без поважних причин, а саме: акт від 18 червня 2019 року та акти про відсутність на роботі з 20 червня 2019 року до 12 липня 2019 року. Наказ про своє звільнення позивачка вважає незаконним, а акти про відсутність на роботі без поважних причин є сфальсифікованими Корецькою Л. І . Так, у наказі про звільнення зазначено, що ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці 18, 20 та 21 червня 2019 року без поважних причин. Відповідно до «Плану культурно-просвітницьких заходів Національного музею народної архітектури та побуту України (Пирогів, місто Київ с. Пирогів) на 2019 рік. Однак ОСОБА_1 у ці дні згідно зі своїми посадовими обов`язками перебувала у с. Пирогів (довідка від 22 липня 2019 року). Тобто 18, 20 та 21 червня 2019 року у ОСОБА_1 не було прогулу без поважних причин протягом 3-х годин кожного дня. Крім того, Корецька Л. І. знала про план культурно-освітніх заходів на 2019 рік, а також знала про те, що три дні ОСОБА_1 перебувала по роботі у с. Пирогів. Щодо подальшої відсутності ОСОБА_1 на робочому місці з 24 червня 2019 року і до 12 липня 2019 року, то позивачка стверджувала, що нею 14 червня 2019 року було подано заяву про звільнення за власним бажанням на ім`я Корецької Л. І. , а також заяву про надання невикористаної частини відпустки за попередні роки. Письмово про результати розгляду заяв ОСОБА_1 ніхто не повідомляв і 24 червня 2019 року вона подала на ім`я начальника управління культури, національностей та релігій Київської обласної державної адміністрації заяву та вказала, що на її попередні заяви Корецька Л. І. не реагує. З огляду на це, позивачка не мала інформації чи звільнена вона, чи ні, чи надано їй відпустку, а також у заяві від 24 червня 2019 року просила повідомити про закінчення її відпустки та надіслати розрахунок виплат. До початку ігнорування заяв ОСОБА_1 у неї Корецькою Л. І. відбулася розмова, під час якої Корецька Л. І. погрожувала ОСОБА_1 будь-яким чином змусити її звільнитись із займаної посади. Вказує, що якщо керівництво центру вважає, що ОСОБА_1 18 червня 2019 року була відсутня на робочому місці без поважних причин, то їй спочатку мали б оголосити дисциплінарне стягнення (догану), однак цього зроблено не було. Отже, і звільнення за прогул є незаконним. Позивачка просила суд: поновити її у КЗ «Київський обласний центр народної творчості та культурно-освітньої роботи» на посаді завідувача відділом народної творчості; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 12 липня 2019 року до дня ухвалення рішення суду, а також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 700,00 грн; стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду у розмірі однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць вимушеного прогулу до ухвалення рішення. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Ірпінський міський суд Київської області у складі судді Мерзлого Л. В. рішенням від 03 жовтня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 залишив без задоволення. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідно до Плану культурно-просвітницьких заходів музею народної архітектури та побуту України на 2019 рік позивачка брала участь у заходах с. Пирогів, проте доданий до позовної заяви План не містить заходів, які проводилися Національним музеєм народної архітектури та побуту України 18, 20 та 21 червня 2019 року. Тому довідка, видана ОСОБА_1 за підписом генерального директора Національного музею народної архітектури та побуту України Повякель О. Т., в якій зазначено про те, що ОСОБА_1 дійсно 18, 20 та 21 червня 2021 року перебувала в Національному музеї народної архітектури та побуту України з метою обговорення спільних заходів, внесених до плану Міністерства культури України і Київської обласної державної адміністрації, лише підтверджує факт перебування ОСОБА_1 на території музею, проте не доводить факту поважності причин відсутності на робочому місці. Посадові обов`язки заступника директора - завідувача відділу народної творчості визначені у посадовій інструкції, затвердженій 02 жовтня 2017 року директором КЗ «Київський обласний центр народної творчості та культурно-освітньої роботи» Завальською О. В. (інструкція була чинною у 2019 році). Пункти 4.1-4.7 посадової інструкції не передбачають відвідини музеїв заступником директора - завідувачем відділу народної творчості, що підтверджується копією цієї інструкції. У матеріалах справи відсутні докази того, що центр у період 18-21 червня 2019 року направляв ОСОБА_1 у відрядження. За таких обставин суд виснував про відмову у задоволенні позовних вимог Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку. Київський апеляційний суд постановою від 28 травня 2025 року, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 07 липня 2025 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 03 жовтня 2024 року скасував та ухвалив нове судове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 . Поновив ОСОБА_1 на посаді заступника директора - завідуючої відділом народної творчості КЗ «Київський обласний центр народної творчості та культурно-освітньої роботи» з 12 липня 2019 року. Стягнув із КЗ «Київський обласний центр народної творчості та культурно-освітньої роботи» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 12 липня 2019 року до 28 травня 2025 року у розмірі 1 094 782,15 грн, з якого підлягають утриманню податки та обов`язкові платежі. Допустив негайне виконання судового рішення про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника директора - завідуючої відділом народної творчості КЗ «Київський обласний центр народної творчості та культурно-освітньої роботи» та про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць. Стягнув із КЗ «Київський обласний центр народної творчості та культурно-освітньої роботи» на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 50 076,00 грн. В іншій частині позовних вимог відмовив. Стягнув із КЗ «Київський обласний центр народної творчості та культурно-освітньої роботи» на користь ОСОБА_1 судові витрати на правову допомогу у розмірі 3 700,00 грн та судовий збір за подання апеляційної скарги за вимогу про відшкодування моральної шкоди у розмірі 197,58 грн. Стягнув із КЗ «Київський обласний центр народної творчості та культурно-освітньої роботи» на користь держави судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 4 610,40 грн та за подання апеляційної скарги у розмірі 6 915,60 грн. Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог, мотивував постанову так. Відповідач не надав доказів, що він як роботодавець вчиняв дії для з`ясування причини відсутності працівника (телефонні дзвінки працівнику або членам його родини, направлення листів або повідомлень у доступні месенджери тощо), а також доказів, що ОСОБА_1 відмовилася від надання письмових пояснень. Разом із тим, зі змісту актів про відсутність позивачки на роботі вбачається, що відсутність ОСОБА_1 на роботі без поважних причин встановлювалася роботодавцем вже на момент складання актів без з`ясування причин її відсутності. Отже, відповідачем як роботодавцем, на якого покладено обов`язок доказування фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку, не надано належних та допустимих доказів того, що на виконання вимог частини першої статті 149 КЗпП України роботодавцем отримано від працівника письмові пояснення. Апеляційний суд зазначив, що у порушення вимог пункту 6.2.9 Статуту КЗ «Київський обласний центр народної творчості та культурно-освітньої роботи» ОСОБА_1 звільнено з роботи без погодження із Засновником, яким є Київська обласна державна адміністрація. Вирішуючи питання щодо періоду, за який з відповідача підлягає до стягнення середній заробіток за час вимушеного прогулу на користь позивачки (за рік чи за весь час вимушеного прогулу), апеляційний суд врахував, що позов про поновлення на роботі подано до суду у серпні 2019 року, позовну заяву було залишено без руху та у подальшому відкрито провадження у справі у січні 2020 року. За час розгляду справи було запроваджено карантин з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), а надалі введено воєнний стан, що стало причиною для відкладання розгляду цієї справи на певні періоди. Водночас розгляд справи відкладався судом першої інстанції за клопотанням відповідача 11 разів. Тому апеляційний суд дійшов висновку про те, що позовна заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника. Обчислюючи суму середнього заробітку позивачки за час вимушеного прогулу, суд апеляційної інстанції врахував суми нарахованої заробітної плати, а саме: за квітень 2019 року - 15 276,00 грн та за травень - 15 276,00 грн, разом 30 552,00 грн, встановив кількість робочих днів у розрахунковому періоді складає 42 (22+20), з`ясував розмір середньоденної заробітної плати 727,43 грн (30 552 грн/42 дні) та встановив кількість робочих днів з 12 липня 2019 року до 28 травня 2025 року, а саме 1 505 робочих днів. Використовуючи положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), апеляційний суд розрахував розмір середнього заробітку позивачки за час вимушеного прогулу за період з 12 липня 2019 року до 28 травня 2025 року, що у сумі складає 1 094 782,15 грн, виходячи з розрахунку: розмір середньоденної заробітної плати 727,43 грн х 1505 робочих днів. При цьому апеляційний суд відхилив розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначений позивачкою у розмірі 1 115 877,62 грн, оскільки він не відповідає вимогам Порядку № 100 та розрахований за період не з моменту звільнення 12 липня 2019 року, а з моменту складання акта про відсутність на роботі - 18 червня 2019 року. Щодо розміру відшкодування моральної шкоди, то суд апеляційної інстанції вказав, позивачка просила стягнути на її користь моральну шкоду у розмірі однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць вимушеного прогулу до ухвалення рішення, що становить 297 010,00 грн (мінімальна заробітна плата станом на 2019 рік, коли подано позов (4 173,00 грн) * 70 місяців). Водночас, оскільки підтверджено факт порушення законних прав позивачки, яке полягало у незаконному звільненні з роботи, що призвело до моральних страждань, апеляційний суд вважав, що розмір моральної шкоди, що підлягає стягненню з урахуванням тривалості розгляду справи (70 місяців) та засад розумності, становить 50 076,00 грн (розмір мінімальної заробітної плати станом на 2019 рік, коли подано позов (4 173,00 грн) * 12 місяців)). Короткий зміст вимог касаційної скарги 06 серпня 2025 року КЗ «Київський обласний центр народної творчості та культурно-освітньої роботи» засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 28 травня 2025 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 07 липня 2025 року у цій справі, уточнивши вимоги якої, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 28 травня 2025 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 07 липня 2025 року і залишити в силі рішення Ірпінського міського суду Київської області від 03 жовтня 2024 року. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Підставою касаційного оскарження постанови Київського апеляційного суду від 28 травня 2025 року та ухвали Київського апеляційного суду від 07 липня 2025 року КЗ «Київський обласний центр народної творчості та культурно-освітньої роботи» вказує пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, а саме у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 452/970/17 (провадження № 14-157цс19), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), від 13 квітня 2023 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), та у постановах Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 459/2618/17 (провадження № 61-47902св18), від 22 квітня 2020 року у справі № 187/1469/18 (провадження № 61-363св20), від 27 серпня 2020 року у справі № 161/14255/19 (провадження № 61-8917св20), від 26 липня 2021 року у справі № 643/10816/17 (провадження № 61-188св21), від 10 серпня 2021 року у справі № 308/12855/19 (провадження № 61-3130св21), від 28 квітня 2022 року у справі № 761/48981/19 (провадження № 61-16583св21), від 17 червня 2022 року у справі № 336/795/21 (провадження № 61-305св22), від 14 грудня 2022 року у справі № 317/181/19 (провадження № 61-21021св21), від 25 січня 2023 року у справі № 734/2607/20 (провадження № 61-10371св22), від 27 серпня 2023 року у справі № 760/22937/20 (провадження № 61-5863св19), від 26 жовтня 2023 року у справі № 757/35570/21 (провадження № 61-6837св23), від 20 грудня 2023 року у справі № 757/45015/20 (провадження № 61-4880св23), від 10 січня 2024 року у справі № 522/142/20 (провадження № 61-13200св22), від 26 січня 2024 року у справі № 643/19450/20 (провадження № 61-12526св23), від 14 лютого 2024 року у справі № 537/4343/20 (провадження № 61-9754св23), від 28 лютого 2024 року у справі № 758/5941/21 (провадження № 61-6393св23), від 04 вересня 2024 року у справі № 206/3355/19 (провадження № 61-16087св23), від 20 червня 2024 року у справі № 643/1959/22 (провадження № 61-2553св24), від 28 листопада 2024 року у справі № 695/2034/20 (провадження № 61-7667св24), від 25 грудня 2024 року у справі № 163/2546/23 (провадження № 61-8437св24). Заявник зазначає, що позивачкою обрано неефективний спосіб захисту, оскільки він не охоплює повного обсягу необхідних вимог для відновлення її порушеного права, зокрема позовна заява не містила вимогу про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення позивачки. Тобто суд апеляційної інстанції вийшов за межі позовних вимог без наявних правових підстав, а позовні вимоги не підлягали задоволенню. Апеляційний суд не надав належної оцінки тій обставині, що позивачка пояснювала свою тривалу відсутність на роботі тим, що вважала себе звільненою або такою, що перебувала у відпустці. Однак доказів подання позивачкою відповідних заяв про надання відпустки або про звільнення до матеріалів справи не долучено. Суд апеляційної інстанції неправомірно визнав звільнення позивачки незаконним, посилаючись на відсутність погодження засновника, хоча сама по собі відсутність такого погодження не є безумовною підставою для визнання звільнення незаконним. На переконання заявника, відсутність погодження засновника є умовним порушенням суто внутрішньої процедури. Заявник вважає, що статутні або внутрішні погоджувальні механізми не мають прямого впливу на питання поновлення працівника на роботі, якщо відсутні інші правової підстави для визнання звільнення незаконним, крім того, позивачка самовільно перейменувала посаду «заступник директора» на «заступник директора - начальник відділу народної творчості». Апеляційний суд фактично лише з причини відсутності пояснень позивачки щодо вчинених нею прогулів скасував законне рішення суду першої інстанції, однак матеріали справи не містять доказів підтвердження поважності причин відсутності позивачки на робочому місці. Задовольняючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції не врахував недобросовісність позивачки, що виявилося у її позиції в справі, яка, вважаючи себе звільненою, просить поновити її на роботі та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, тобто отримати певну вигоду. Щодо касаційного оскарження ухвали Київського апеляційного суду від 07 липня 2025 року про виправлення описки, заявник вказує на те, що оскаржувана ухвала не відповідає вимогам процесуального закону. Провадження у суді касаційної інстанції Верховний Суд ухвалою від 10 листопада 2025 року у складі колегії суддів Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М. відкрив касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою, витребував справу із суду першої інстанції, надав строк для подання відзиву на касаційну скаргу. Підставами відкриття касаційного провадження є пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України. У грудні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду. Верховний Суд ухвалою від 03 грудня 2025 року зупинив виконання постанови Київського апеляційного суду від 28 травня 2025 року в частині стягнення середнього заробітку, за виключенням стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць до закінчення касаційного провадження. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31 березня 2026 року визначено колегію суддів для розгляду цієї справи у такому складі: Сердюк В. В. (суддя-доповідач), судді, які входять до складу колегії: Осіян О. М., Сакара Н. Ю. Доводи відзиву на касаційну скаргу У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Фактичні обставини справи, встановлені судами Суди встановили, що наказом Управління культури, національностей та релігій від 16 квітня 2018 року № 31-к тимчасово з 16 квітня 2018 року обов`язки директора КЗ «Київський обласний центр народної творчості та культурно-освітньої роботи» покладено на ОСОБА_1 , завідуючу відділом з народної творчості, з виплатою різниці у посадовому окладі (т. 1, а. с. 6). Наказом КЗ «Київський обласний центр народної творчості та культурно-освітньої роботи» від 01 червня 2018 року введено з 01 червня 2018 року до штатного розпису посаду заступника директора - завідувача відділу з народної творчості (т. 1, а. с. 138). Наказом КЗ «Київський обласний центр народної творчості та культурно-освітньої роботи» від 01 червня 2018 року перейменовано посаду завідувача відділу народної творчості на заступника директора - завідувача відділу з народної творчості (т. 1, а. с. 139). 01 червня 2018 року до трудової книжки ОСОБА_1 внесено запис про зміну назви її посади - заступник директора - завідувач відділу з народної творчості (т. 1, а. с. 39). Розпорядженням Київської обласної ради VII скликання від 07 червня 2019 року № 162, Корецьку Л. І. призначено виконуючою обов`язки директора КЗ «Київський обласний центр народної творчості та культурно-освітньої роботи» з 10 червня 2019 року до призначення керівника закладу терміном на два місяці до 09 серпня 2019 року (т. 1, а. с. 28). Наказом КЗ «Київський обласний центр народної творчості та культурно-освітньої роботи» від 12 липня 2019 року № 29-к відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, акта про відсутність на роботі від 18 червня 2019 року, актів про відсутність на роботі 20 червня 2019 року до 12 липня 2019 року включно ОСОБА_1 звільнено з посади заступника директора - завідувача відділу з народної творчості за прогул без поважних причин. Головному бухгалтеру наказано провести остаточний розрахунок з ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 7). Листом за підписом в. о. директора Корецької Л. І. від 12 липня 2019 року № 132/01-09 ОСОБА_1 повідомлено про те, що у зв`язку з відсутністю на робочому місці 18 червня 2019 року та в період із 20 червня 2019 року до 12 липня 2019 року включно (поважність причин не зазначено), 12 липня 2019 року її звільнено із займаної посади заступника директора - завідувача відділу з народної творчості Київського обласного центру народної творчості та культурно-освітньої роботи за прогули без поважних причин. ОСОБА_1 запропоновано з`явитися у приміщення комунального закладу за адресою: АДРЕСА_1 , для отримання трудової книжки (т. 1, а. с. 8). Відповідно до пункту 1.1 статуту КЗ «Київський обласний центр народної творчості та культурно-освітньої роботи», затвердженого Рішенням Київської обласної ради від 23 грудня 2016 року № 217-11-VІІ, Центр народної творчості є бюджетною і головною регіональною культурно-освітньою та науково-методичною установою по відродженню, збереженню та розвитку народної творчості, аматорського мистецтва; координації діяльності осередків культури області незалежно від форм власності (т. 21 а. с. 42). Пунктом 1.4 статуту визначено, що Київська обласна рада (далі також - Засновник) від імені та в інтересах зазначених територіальних громад здійснює правомочності з володіння, користування та розпорядження Центром народної творчості. Центр народної творчості безпосередньо підпорядковується Засновнику в частині фінансово-господарської діяльності та управління майном спільної власності територіальних громад сіл, селиш, міст Київської області, за структурному підрозділу Київської обласної державної адміністрації з питань культури, національностей та релігії - в частині фінансово-господарської діяльності та забезпечення реалізації державної політики у сфері культури. Центр народної творчості очолює директор, який призначається на посаду на контрактній основі за результатами конкурсу відповідно до вимог Закону України «Про культуру». Директор Центру народної творчості призначає на посади і звільняє з посади заступників директора, інших працівників Центру. Заступники директора призначаються на посади та звільняються з посад за погодженням із Засновником (пункт 6.2.9 статуту).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція Верховного Суду Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Відповідно до частини першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги. Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним критеріям оскаржувані судові рішення апеляційного суду відповідають з огляду на таке. Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Статтею 5-1 КЗпП України визначено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Згідно з статтею 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно, сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено договір. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин. При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин. Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня. Відповідно до сталої судової практики у такій категорії спорів причину відсутності працівника на роботі можна вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не можуть бути усунуті самим працівником, зокрема: пожежа, повінь (інші стихійні лиха); аварії або простій на транспорті; виконання громадянського обов`язку (надання допомоги особам, потерпілим від нещасного випадку, порятунок державного або приватного майна при пожежі, стихійному лиху); догляд за захворілим зненацька членом родини; відсутність на роботі з дозволу безпосереднього керівника; відсутність за станом здоров`я. Вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати всі надані сторонами докази (постанови Верховного Суду від 22 грудня 2023 року у справі № 756/8875/21 (провадження № 61-11256св23), від 27 листопада 2023 року у справі № 486/78/23 (провадження № 61-14192св23), від 05 жовтня 2023 року у справі № 671/2022/22 (провадження № 61-10474св23), від 20 вересня 2023 року у справі № 309/399/22 (провадження № 61-9457св23)). Для встановлення допущення працівником прогулу необхідним є належне фіксування самого факту відсутності працівника на роботі та з`ясування поважності причини такої відсутності. Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника. Такі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 20 грудня 2023 року у справі № 757/45015/20-ц (провадження № 61-4880св23). Відсутність працівника на роботі може бути зафіксовано відповідним актом. Законодавство не встановлює вимог до форми акта, тому він подається у довільній письмовій формі та підписується не менш ніж двома працівниками (наприклад, бухгалтером та директором). В акті має бути зафіксовано факт відсутності працівника на роботі протягом робочого дня. Законодавство не містить вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі, тому в кожному випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі дається, виходячи з конкретних обставин. Вочевидь, поважними причинами мають бути об`єктивні обставини, які об`єктивно перешкоджали працівнику з`явитися на роботу і не могли бути ним усунуті. Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2022 року у справі № 761/48981/19 (провадження № 61-16583св21), від 14 червня 2023 року у справі № 727/3770/21 (провадження № 61-1886св22). До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку (стаття 149 КЗпП України). Водночас правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника. Відповідно до статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку. Визначальним для вирішення питання законності звільнення з роботи за прогул є не тільки встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причин відсутності. Саме з`ясування поважності відсутності позивача на роботі є визначальним фактом для розв`язання питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України. Апеляційний суд встановив, що стосовно ОСОБА_1 роботодавцем складено акти про відсутність її на роботі від 18 червня 2019 року, від 20 червня 2019 року, від 21 червня 2019 року, від 24 червня 2019 року, від 25 червня 2019 року, від 26 червня 2019 року, від 27 червня 2019 року, від 01 липня 2019 року, від 02 липня 2019 року, від 03 липня 2019 року, від 04 липня 2019 року, від 05 липня 2019 року, від 08 липня 2019 року, від 09 липня 2019 року, від 10 липня 2019 року, від 11 липня 2019 року (т. 1, а. с. 10-26). Після фіксації факту відсутності працівника на роботі підлягає з`ясуванню, чим така відсутність була викликана. Для з`ясування причини відсутності працівника на роботі роботодавець на свій розсуд має право: 1) зателефонувати працівнику або членам його родини; 2) написати працівнику в доступні месенджери; 3) надіслати листа на особисту електронну скриньку; 4) відвідати працівника за місцем реєстрації або місцем фактичного проживання; 5) надіслати лист з повідомленням про вручення з пропозицією надати пояснення щодо своєї відсутності. Такі висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2022 року у справі № 761/48981/19, провадження № 61-16583св21; від 14 червня 2023 року у справі № 727/3770/21, провадження № 61-1886св22. Доказів того, що роботодавцем вчинялися будь-які дії для з`ясування причини відсутності працівника ОСОБА_1 (телефонні дзвінки працівнику або членам його родини, направлення листів або повідомлень у доступні месенджери тощо), а також доказів, що позивачка відмовилася він надання таких письмових пояснень матеріали справи не містять. Водночас апеляційний суд встановив, що зі змісту вказаних актів про відсутність на роботі вбачається, що відсутність ОСОБА_1 на роботі без поважних причин встановлювалася роботодавцем на момент складання вказаних актів без з`ясування причини відсутності ОСОБА_1 на роботі. За таких обставин суд апеляційної інстанції виснував, що відповідач як роботодавець, на якого покладено обов`язок доказування фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку, не надав суду належних та допустимих доказів того, що на виконання вимог частини першої статті 149 КЗпП України роботодавцем отримано від працівника письмові пояснення. Крім того, апеляційний суд встановив, що звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора - завідувача відділу з народної творчості мало відбуватися з дотриманням вимог пункту 6.2.9 Статуту КЗ «Київський обласний центр народної творчості та культурно-освітньої роботи», а саме за погодженням із Засновником, яким є Київська обласна рада. У спірному наказі від 12 липня 2019 року про звільнення позивачки відсутнє посилання на те, що її звільнення відбулося за погодженням із Засновником, а доказів того, що звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора - завідувача відділу з народної творчості погоджене з Київською обласною радою як Засновником матеріали справи не містять. Отже, апеляційний суд виснував, що відповідач (роботодавець) не може вважатися таким, що належно виконав вимоги статті стаття 149 КЗпП України та пункту 6.2.9 Статуту КЗ «Київський обласний центр народної творчості та культурно-освітньої роботи» під час звільнення позивачки. З урахуванням того, що за частиною першою статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір, та зважаючи на доведеність незаконності звільнення позивачки на підставі наказу відповідача від 12 липня 2019 року № 29-к з посади заступника директора - завідувача відділу з народної творчості, апеляційний суд виснував про наявність підстав для поновлення позивачки ОСОБА_1 на роботі з 12 липня 2019 року та стягнення на її користь середнього заробітку у розмірі 1 094 782,15 грн, а також на відшкодування моральної шкоди у розмірі 50 076,00 грн та стягнення судових витрат на правову допомоги у розмірі 3 700,00 грн. З такими висновками суду апеляційної інстанції колегія суддів погоджується. Доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження за пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, колегія суддів до уваги не бере. Дослідивши надані заявником для порівняння постанови Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку, що правовідносини хоч і є подібними, однак різняться фактичними обставинами у справі, яка переглядається, та у справах, на які містяться посилання у касаційній скарзі, що вказує на відмінність норм, відповідно до яких вирішується конкретний спір. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що висновки, зроблені в оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції, не суперечать висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, наданих заявником для порівняння, щодо неефективності способу захисту порушеного права, обраного позивачкою, доказів та доказування у справах про поновлення на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, відсутності погодження засновника на звільнення працівника, неотримання пояснень від працівника, надання та правового оформлення відпусток, а також недобросовісності працівника. Посилання на різні постанови Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду із вказівкою про неоднакове застосування норм права у різних справах, у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом касаційного перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм права. Щодо доводів про обрання позивачкою неефективного способу захисту колегія суддів звертає увагу на таке. Позивачка заявила у суді першої інстанції позовні вимоги про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди та стягнення витрат на правову допомогу (т. 1, а. с. 2). Позовна вимога про поновлення на роботі - це комплекс вимог позивача до відповідача, з якими позивач звертається до суду, що включає в себе скасування наказу про звільнення, безпосереднє поновлення на посаді, з якої його було звільнено, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також за наявності вимог - відшкодування моральної шкоди та стягнення витрат на правову допомогу. Тобто вимоги позивача у трудовому спорі щодо захисту порушеного трудового права є взаємопов`язаними. Вимога про поновлення на роботі є основною позовною вимогою, а інші вимоги - скасування наказу про звільнення, виплата середнього заробітку тощо є похідними від основної вимоги. Таким чином, відсутність окремої позовної вимоги про скасування наказу про звільнення працівника не є перешкодою для здійснення судового захисту порушеного права позивача. Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не надав належної оцінки тій обставині, що позивачка пояснювала свою тривалу відсутність на роботі тим, що вважала себе звільненою або такою, що перебувала у відпустці без подання відповідних заяв колегія суддів до уваги не бере. Апеляційний суд зазначив, що позивачка стверджувала, що 14 червня 2019 року подала відповідачу заяву про звільнення за власним бажанням на ім`я Корецької Л. І. , а також заяву про надання невикористаних днів відпустки. Водночас ОСОБА_1 стверджувала, що будь-якої реакції на подані нею заяви з боку відповідача не було, тому вона 24 червня 2019 року вимушена була звернутися до начальника управління культури національностей та релігій Київської обласної державної адміністрації, в якій просила взяти під особистий контроль передачу на розгляд та подальше реагування в. о. директора КЗ «Київський обласний центр народної творчості та культурно-освітньої роботи» Корецької Л. І. на її заяви: про відкликання заяви про звільнення за власним бажанням, про надання невикористаної частини відпустки, про надання щорічної відпустки за 2019 рік, про надання матеріальної допомоги на оздоровлення (т. 1, а. с. 30). Наведене твердження позивачки відповідачем не спростовано. Доводи касаційної скарги про те, що відсутність погодження на звільнення позивачки Засновником є умовним порушенням суто внутрішньої процедури є безпідставними, оскільки відповідно до пункту 6.2.9 Статуту директор Центру народної творчості призначає на посади і звільняє з посади заступників директора, інших працівників Центру. Заступники директора призначаються на посади та звільняються з посад за погодженням із Засновником. Водночас матеріали справи не містять погодження звільнення позивачки засновником, яким є Київська обласна рада. На цій підставі апеляційний суд виснував, що позивачка підлягає поновленню на тій посаді, з якої вона була незаконно звільнена, а саме на посаді заступника директора - завідувача відділу з народної творчості КЗ «Київський обласний центр народної творчості та культурно-освітньої роботи» з 12 липня 2019 року. Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд фактично лише з причини відсутності пояснень позивачки щодо вчинених нею прогулів скасував законне рішення суду першої інстанції є також безпідставними. Саме з`ясування поважності відсутності позивача на роботі є визначальним фактом для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, чого відповідачем зроблено не було і належних та допустимих доказів щодо цього відповідачем не надано. Щодо доводів заявника про недобросовісність позивачки, що виявилося у її позиції в справі, яка, вважаючи себе звільненою, просила поновити її на роботі та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, тобто отримати певну вигоду, то колегія суддів звертає увагу, що апеляційним судом під час апеляційного перегляду справи не встановлено порушень вимог статей 13, 43, 49 ЦПК України з боку позивачки. Доводи касаційної скарги про невідповідність вимогам процесуального закону ухвали Київського апеляційного суду від 07 липня 2025 року про виправлення описки колегія суддів до уваги не бере. Відповідно до частини першої статті 269 ЦПК України суд може з власної ініціативи або за заявою учасників справи виправити допущені в рішенні чи ухвалі описки чи арифметичні помилки. 30 травня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду апеляційної інстанції із заявою про виправлення описки у постанові Київського апеляційного суду від 28 травня 2025 року та просила виправити назву посади із «завідувач відділом народної творчості» на «заступник директора - завідувач відділу з народної творчості» (т. 3., а с. 45). Київський апеляційний суд ухвалою від 07 липня 2025 року заяву ОСОБА_1 задовольнив, виправив описку, правильно зазначивши назву посади позивачки «заступник директора - завідувач відділу з народної творчості». Крім того, колегія суддів зазначає, що згідно із частиною першою статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. З огляду на це, виправивши описку у постанові від 28 травня 2025 року, апеляційний суд виконав вимоги процесуального закону та поновив позивачку на тій посаді, з якої вона була незаконно звільнена, а саме на посаді заступника директора - завідувача відділу з народної творчості КЗ «Київський обласний центр народної творчості та культурно-освітньої роботи». Інші доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, значною мірою зводяться до встановлення протилежних зазначеному обставин та переоцінки доказів. У справі, що розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли під час кваліфікації спірних відносин. Наявність у заявника іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятих судом апеляційної інстанції судових рішень. Водночас встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18). Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявниці по суті спору та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання вмотивованості висновків суду, Верховний Суд виходить із того, що у справі, яка переглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають під час кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованого і правильного висновку суду апеляційної інстанції. Враховуючи вимоги статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції, у Верховного Суду відсутні підстави для перегляду оскаржуваних судових рішень. Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховним Судом не встановлено. За таких обставин касаційна скарга задоволенню не підлягає, а постанова та ухвала апеляційного суду підлягають залишенню без змін. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги За правилами частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи касаційної скарги про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції і не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень. Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування судових рішень, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Щодо судових витрат Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Комунального закладу Київської обласної ради «Київський обласний центр народної творчості та культурно-освітньої роботи» залишити без задоволення. Постанову Київського апеляційного суду від 28 травня 2025 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 07 липня 2025 року залишити без змін. Поновити виконання постанови Київського апеляційного суду від 28 травня 2025 року. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді В. В. Сердюк О. М. Осіян Н. Ю. Сакара