Постанова 4824 № 367/6255/19

справа № 367/6255/19 головуючий у суді І інстанції Мерзлий Л.В. провадження № 22-ц/824/3898/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І. ПОСТАНОВА Іменем України 28 травня 2025 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Мостової Г.І., суддів: Березовенко Р.В., Лапчевської О.Ф., за участі секретаря судового засідання Лазоренко Л.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 03 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу Київської обласної ради «Київський обласний центр народної творчості та культурно-освітньої роботи» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, - в с т а н о в и в : У серпні 2019 року ОСОБА_1 (надалі по тексту - позивач, працівник) звернулася до Ірпінського міського суду Київської області з позовом до Комунального закладу Київської обласної ради «Київський обласний центр народної творчості та культурно-освітньої роботи» (надалі по тексту - відповідач, роботодавець, центр), у якому просила суд: поновити ОСОБА_1 у Київському обласному центрі народної творчості та культурно-освітньої роботи» на посаді завідуючої відділом народної творчості; стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 12 липня 2019 року до дня ухвалення рішення суду, а також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 700 грн; стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць вимушеного прогулу до ухвалення рішення. Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 працювала у Комунальному закладі Київської обласної ради «Київський обласний центр народної творчості та культурно-освітньої роботи» завідуючою відділом народної творчості з 02 жовтня 2017 року згідно з наказом № 42-к. 16 квітня 2018 року наказом № 31-к ОСОБА_1 призначено виконуючою обов`язків директора Комунального закладу Київської обласної ради «Київський обласний центр народної творчості та культурно-освітньої роботи». За час роботи ОСОБА_1 була нагороджена орденом Княгині Ольги ІІІ ступеня згідно з Указом Президента України 25 червня 2016 року, 12 грудня 2017 року грамотою Голови Верховної Ради України за високий професіоналізм, збагачення та примноження культурної спадщини, багаторічну сумлінну працю. Незважаючи на це, до звільнення ОСОБА_1 почала відчувати якесь упереджене ставлення до себе з боку новопризначеного в.о. директора ОСОБА_2 , хоча на той момент її не було звільнено з посади в.о. директора центру. Так, ОСОБА_3 було призначено на посаду в.о. директора центру розпорядженням голови Київської обласної державної адміністрації VIІ скликання № 162 від 07 червня 2019, хоча юридично мав бути наказ внутрішній по центру. 12 липня 2019 наказом № 29-к ОСОБА_1 звільнено із займаної посади на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України за прогул без поважних причин. Цьому передувало складення Актів про відсутність на роботі без поважних причин, а саме: акт від 18 червня 2019 року, актів про відсутність на роботі з 20 червня 2019 року по 12 липня 2019 року. Наказ про своє звільнення позивач вважає незаконним, акти про відсутність на роботі без поважних причин - сфальсифікованими ОСОБА_2 . Так, у наказі про звільнення № 29-к зазначено, що ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці 18, 20 та 21 червня 2019 року без поважних причин. Відповідно до «Плану культурно-просвітницьких заходів Національного музею народної архітектури та побуту України (Пирогів, місто Київ с. Пирогів) на 2019 рік, ОСОБА_1 у ці дні, згідно зі своїми посадовими обов`язками, перебувала у с. Пирогів (довідка від 22 липня 2019 року). Тобто, 18, 20 та 21 червня 2019 року у ОСОБА_1 не було прогулу без поважних причин протягом 3-х годин кожного дня. Крім того, ОСОБА_2 знала про план культурно-освітніх заходів на 2019 рік, а також знала про те, що три дні ОСОБА_1 перебувала по роботі у с. Пирогів. Що стосується подальшої відсутності ОСОБА_1 на робочому місці з 24 червня 2019 року і до 12 липня 2019 року, то позивач повідомляє про те, що 14 червня 2019 року позивачем подано заяву про звільнення за власним бажанням на ім`я ОСОБА_2 , а також заяву про надання не використаної відпустки за попередні роки. Письмово про результати розгляду заяви ОСОБА_1 ніхто не повідомляв і 24 червня 2019 року ОСОБА_1 подано на ім`я начальника управління культури, національностей та релігій Київської обласної державної адміністрації заяву від 24 червня 2019 року та вказано, що на попередні заяви ОСОБА_2 жодним чином не реагує. З огляду на це, позивач не знала чи звільнена вона чи ні, чи надано їй відпустку, а також у заяві від 24 червня 2019 року просила повідомити її про закінчення її відпустки та надіслати розрахунок виплат. До початку ігнорування заяв ОСОБА_1 , що були написані на ім`я ОСОБА_2 , між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відбулась розмова, під час якої ОСОБА_2 погрожувала ОСОБА_1 будь-яким чином змусити її звільнитись із займаної посади, про що, як зазначає позивач, додає копію звукозапису. Вказує про те, що якщо керівництво центру вважає, що ОСОБА_1 18 червня 2019 року була відсутня на робочому місці без поважних причин, то їй спочатку мали б оголосити дисциплінарне стягнення (догану, сувору догану і т.д.), цього зроблено не було, отже і звільнення за прогул є незаконним. Позивач вважає, що звільнена з роботи незаконно. Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач подав відзив на позовну заяву, де зазначив про те, що відсутність позивача на роботі 18, 20 та 21 червня 2019 року включно підтверджується Табелем обліку використання робочого часу за червень, липень 2019 року та Актами про відсутність на роботі без поважних причин, а саме: актом від 18 червня 2019 року, актами про відсутність на роботі з 20 червня 2019 року по 12 липня 2019 року, які складені відповідно до чинного законодавства. А також відповідач вказує, що План культурно-просвітницьких заходів музею народної архітектури та побуту України на 2019 рік не регулює діяльність відповідача. Посадові обов`язки заступника директора - завідувача відділу народної творчості, що визначені в посадовій інструкції, не передбачають відвідини музеїв заступником директора - завідувачем відділу народної творчості. Комунальний заклад Київської обласної ради «Київський обласний центр народної творчості та культурно-освітньої роботи» у період 18-21 червня 2019 року не направляв ОСОБА_1 у відрядження. Подання позивачем заяви про звільнення за власним бажанням на ім`я ОСОБА_2 , а також заяви про надання не використаної відпустки за попередні роки, - є вчиненням двох дій, які не підлягають одночасному задоволенню. Твердження позивача про те, що вона не знала чи звільнена чи ні, і чи їй надано відпустку є безпідставними, оскільки позивач була зобов`язана виконувати свої трудові обов`язки та дотримуватися правил трудової дисципліни. Наданий позивачем аудіо запис відповідно до частини 2 статті 100 ЦПК України є неналежним та недопустимим доказом, жодним чином не фіксує та не доводить факту погроз з боку ОСОБА_2 по відношенню до позивача. Позивач на момент звільнення не була членом первинної профспілкової організації, первинна профспілкова організація не була створена, тому відсутня необхідність в отриманні згоди на її звільнення (а.с.70-107 т. 1). Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 03 жовтня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідно до Плану культурно-просвітницьких заходів музею народної архітектури та побуту України на 2019 рік позивач приймала участь у заходах с. Пирогів, проте доданий до позовної заяви План не містить заходів, які проводились Національним музеєм народної архітектури та побуту України 18, 20 та 21 червня 2019 року. А отже, довідка, видана ОСОБА_1 за підписом генерального директора Національного музею народної архітектури та побуту України Повякель О.Т., в якій зазначено про те, що ОСОБА_1 дійсно 18, 20 та 21 червня 2021 року перебувала в Національному музеї народної архітектури та побуту України з метою обговорення спільних заходів, внесених у план Міністерства культури України і Київської обласної державної адміністрації, лише підтверджує факт перебування ОСОБА_1 на території музею, проте не доводить факту поважності причин відсутності на робочому місці. Посадові обов`язки заступника директора - завідувача відділу народної творчості визначені в посадовій інструкції, затвердженій 02 жовтня 2017 року директором Комунального закладу Київської обласної ради «Київський обласний центр народної творчості та культурно-освітньої роботи» Завальською О.В. (інструкція була чинною у 2019 році). Пункти 4.1-4.7 інструкції не передбачають відвідини музеїв заступником директора - завідувачем відділу народної творчості, що стверджується копією цієї інструкції. У матеріалах справи відсутні докази того, що центр у період 18-21 червня 2019 року направляв ОСОБА_1 у відрядження. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Ірпінського міського суду Київської області від 03 жовтня 2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що засновником Комунального закладу Київської обласної ради «Київський обласний центр народної творчості та культурно-освітньої роботи» є Київська обласна рада, а заступник директора центру призначається на посаду та звільняється з посади за погодженням із Київською обласною радою, а тому позивача незаконно звільнено з посади заступника директора - завідувача відділу з народної творчості без погодження цього питання з Київською обласною радою. Відповідачем не надано доказів та не доведено виконання вищевказаної норми Статуту центру про звернення до Київської обласної ради за погодженням звільнення позивача та власне самого погодження такого звільнення. Роботодавець у разі виявлення зі сторони позивача порушення трудової дисципліни мав запропонувати їй надати письмові пояснення. В той же час хронологія подій з 14 червня 2019 року по 24 червня 2019 року вказує на те, що в цей період часу ніяких прогулів зі сторони позивача не було, центр їх не фіксував і не міг фіксувати, зокрема і не вимагав письмових пояснень, як від порушника трудової дисципліни, оскільки будь-яких порушень не було, зокрема не було і прогулів. Вказує, що суд першої інстанції також не дав оцінки твердженням позивача про відсутність доказів службового розслідування відсутності позивача на роботі, а також доказів про службове розслідування бездіяльності працівників відповідача по документуванню прогулів. Вказує, що у жодного працівника відповідача у його посадових обов`язках немає повноважень на складення актів про відсутність на роботі того чи іншого працівника. Зазначає, що позивача звільнено не «за прогули 18 червня 2019 року» і не за прогул з 20 червня 2019 року, 12 липня 2019 року», а в наказі про звільнення зазначено, що ОСОБА_1 звільнено саме за відсутність на роботі 12 липня 2019 року. Таким чином, згідно з цього наказу відповідач не вважає, що ОСОБА_1 «була в прогулах», «гуляла», «була відсутня на роботі» в період з 18 червня 2019 року по 11 липня 2019 року. Вказує, що поза увагою суду першої інстанції залишилося те, що відповідач відправив поштою повідомлення про звільнення аж 12 вересня 2019 року, тобто через два місяця після прийняття рішення, та ще й не на адресу позивача: не в смт. Буча, а в смт. Гостомель. Ухвалою Київського апеляційного суду від 11 березня 2025 року розгляд цієї справи було призначено на 23 квітня 2025 року о 10:30 год. Відповідач, належним чином повідомлений про розгляд справи апеляційним судом, своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. ОСОБА_1 та її представник - адвокат Марченко М.І. у судовому засіданні підтримали вимоги апеляційної скарги. Представник Комунального закладу Київської обласної ради «Київський обласний центр народної творчості та культурно-освітньої роботи» - Завальська О.В. у судове засідання апеляційного суду 23 квітня 2025 року не з`явилася, надіслала 18 квітня 2025 року на адресу Київського апеляційного суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з перебуванням у відрядженні, додавши до клопотання наказ про відрядження №45-0д від 09 квітня 2025 року. Вказане клопотання залишено без задоволення апеляційним судом. В судовому засіданні апеляційного суду 23 квітня 2025 року було встановлено відсутність в матеріалах справи довідки про середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислений у зв`язку із звільненням позивача, а також розрахунку середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу та документів на підставі яких апеляційний суд може перевірити такий розрахунок або здійснити його самостійно. Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 цієї статті). Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом (частина 2 цієї статті). Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (частина 2 цієї статті). З огляду на це, а також враховуючи, що розгляд цієї справи триває з серпня 2019 року, апеляційним судом задоволено клопотання позивача про надання часу на отримання у роботодавця довідки про середній заробіток за час вимушеного прогулу та звернення до роботодавця за отриманням вказаної довідки, а також зобов`язано позивача надати довідку про середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислений у зв`язку із її звільненням, відповідно до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року разом з документами на підставі яких було здійснено розрахунок. У зв`язку з цим розгляд справи апеляційним судом відкладено на 28 травня 2025 року. Представник відповідача, належним чином повідомлена про розгляд справи, у судове засідання апеляційного суду 28 травня 2025 року не з`явилася, надіслала 26 травня 2025 року на адресу Київського апеляційного суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з перебуванням на лікарняному, додавши до клопотання листок непрацездатності. Розглянувши подане клопотання, апеляційний суд враховує, що згідно з частиною 1 статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Пунктами 10, 11 частини 2 цієї статті визначено, що одними із основних принципів цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи судом та неприпустимість зловживання процесуальними правами. Статтею 372 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті. З матеріалів справи вбачається, що відповідач (роботодавець) був належним чином повідомлений про розгляд справи апеляційним судом, своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. За змістом статті 129 Конституції України, статті 2 ЦПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. Апеляційний суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 223 ЦПК України). Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору. Апеляційний суд зауважує, що для цієї справи, яка виникла з трудових відносин, пріоритетним є швидке вирішення справи, однак з матеріалів справи вбачається, що розгляд цієї справи відкладався судом першої інстанції за клопотанням представника відповідача 11 разів, а розгляд цієї справи триває з серпня 2019 року. Апеляційний суд виходить з того, що якщо сторони чи їх представники сторін не з`явилися у судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. На виконання протокольної ухвали апеляційного суду, представник позивача - адвокат Марченко М.І. звернувся до роботодавця з адвокатським запитом про надання довідки про середній заробіток за час вимушеного прогулу позивача, обчислений відповідно до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року та копій розрахункових листів. Роботодавець надав у відповідь на адвокатський запит представника позивача - адвоката Марченко М.І. довідку про нарахування заробітної плати ОСОБА_4 та розрахунковий листок за квітень 2019 року. Також, представник позивача подав до апеляційного суду розрахунок середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу та документи на підставі яких апеляційний суд може перевірити вказаний розрахунок, зазначаючи про те, що оригінали всіх документів наявні у відповідача, що передбачено частиною 9 статті 83 ЦПК України. Виходячи з норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду, вимог пункту 11 частини 3 статті 2 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 371 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги, а також зважаючи на вимоги частини 2 статті 372 ЦПК України, апеляційний суд визнає неявку представника відповідача у судове засідання такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи, а наявних у справі матеріалів такими - яких достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення. Колегія апеляційного суду, вислухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, встановила таке. Відповідно до пункту 1.1 статуту Комунального закладу Київської обласної ради «Київський обласний центр народної творчості та культурно-освітньої роботи», затвердженого Рішенням Київської обласної ради від 23 грудня 2016 року № 217-11-VІІ, Центр народної творчості) є бюджетною і головною регіональною культурно-освітньою та науково-методичною установою по відродженню, збереженню та розвитку народної творчості, аматорського мистецтва; координації діяльності осередків культури області незалежно від форм власності (а.с. 42 т. 1). Пунктом 1.4 статуту визначено, що Київська обласна рада (надалі по тексту - Засновник) від імені та в інтересах зазначених територіальних громад здійснює правомочності з володіння, користування та розпорядження Центром народної творчості. Центр народної творчості безпосередньо підпорядковується Засновнику в частині фінансово-господарської діяльності та управління майном спільної власності територіальних громад сіл, селиш, міст Київської області, за структурному підрозділу Київської обласної державної адміністрації з питань культури, національностей та релігії - в частині фінансово-господарської діяльності та забезпечення реалізації державної політики у сфері культури. Центр народної творчості очолює директор, який призначається на посаду на контрактній основі за результатами конкурсу відповідно до вимог Закону України «Про культуру». Директор Центру народної творчості призначає на посади і звільняє з посади заступників директора, інших працівників Центру. Заступники директора призначаються на посади та звільняються з посад за погодженням із Засновником (пункт 6.2.9 статуту). З матеріалів справи вбачається, що наказом Управління культури, національностей та релігій від 16 квітня 2018 року № 31-к тимчасово з 16 квітня 2018 року обов`язки директора Київської обласної ради Київський обласний центр народної творчості та культурно-освітньої роботи покладено на ОСОБА_1 , завідуючу відділом народної творчості з виплатою різниці у посадовому окладі (а.с. 6 т. 1). Наказом Комунального закладу Київської обласної ради «Київський обласний центр народної творчості та культурно-освітньої роботи» від 01 червня 2018 року введено з 01 червня 2018 року до штатного розпису посаду заступника директора - завідувача відділу народної творчості (а.с. 138 т. 1). Наказом Комунального закладу Київської обласної ради «Київський обласний центр народної творчості та культурно-освітньої роботи» від 01 червня 2018 року перейменовано посаду завідувача відділу народної творчості на заступника директора - завідувача відділу народної творчості (а.с. 139 т. 1). 01 червня 2018 року до трудової книжки ОСОБА_1 внесено запис про зміну назви її посади на: заступник директора - завідувач відділу народної творчості (а.с. 39 т. 1). Розпорядженням Київської обласної ради VII скликання від 07 червня 2019 року № 162, ОСОБА_2 призначено виконуючою обов`язки директора Комунального закладу Київської обласної ради Київський обласний центр народної творчості та культурно-освітньої роботи з 10 червня 2019 року до призначення керівника даного закладу терміном на два місяці по 09 серпня 2019 року (а.с. 28 т. 1). Наказом Комунального закладу Київської обласної ради Київський обласний центр народної творчості та культурно-освітньої роботи № 29-к від 12 липня 2019 року: відповідно до пункту 4 статті 40 КЗпП України, акту про відсутність на роботі від 18 червня 2019 року, актів про відсутність на роботі 20 червня 2019 року по 12 липня 2019 року включно ОСОБА_1 звільнено з посади заступника директора - завідувача відділу з народної творчості згідно з пунктом 4 статті 40 КЗпП України за прогул без поважних причин. Головному бухгалтеру Прокопенко А.М. наказано провести остаточний розрахунок з ОСОБА_1 (а.с. 7 т. 1). Листом за підписом в.о. директора ОСОБА_2. від 12 липня 2019 року № 132/01-09 ОСОБА_1 повідомлено про те, що у зв`язку з відсутністю на робочому місці 18 червня 2019 року та в період з 20 червня 2019 року по 12 липня 2019 року включно (поважність причин не відомі), 12 липня 2019 року її звільнено із займаної посади заступника директора - завідувача відділу з народної творчості Київського обласного центру народної творчості та культурно-освітньої роботи за прогули без поважних причин. На підставі викладеного, просили ОСОБА_1 з`явитись в приміщення комунального закладу за адресою: АДРЕСА_1 , для отримання трудової книжки (а.с. 8 т. 1). Відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає, або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Частиною 2 статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Частиною 1 статті 21 КЗпП України визначено, що трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Апеляційний суд враховує, що відповідно до пункту 6.2.9 статуту Комунального закладу Київської обласної ради «Київський обласний центр народної творчості та культурно-освітньої роботи» директор Центру народної творчості призначає на посади і звільняє з посади заступників директора, інших працівників Центру. Заступники директора призначаються на посади та звільняються з посад за погодженням із Засновником (Київська обласна рада). Наказом Комунального закладу Київської обласної ради «Київський обласний центр народної творчості та культурно-освітньої роботи» №15/1 від 01 червня 2018 року введено з 01 червня 2018 року до штатного розпису посаду заступника директора - завідувача відділу народної творчості (а.с. 138 т. 1). Наказом Комунального закладу Київської обласної ради «Київський обласний центр народної творчості та культурно-освітньої роботи» №38-к від 01 червня 2018 року згідно змін до штатного розпису на 2018 рік, затверджених 25 травня 2018 року, перейменовано посаду завідувача відділу народної творчості на заступника директора - завідувача відділу народної творчості (а.с. 139 т. 1). 01 червня 2018 року до трудової книжки ОСОБА_1 внесено запис про зміну назви її посади на заступник директора - завідувача відділу народної творчості (а.с. 139 т. 1). Підсумовуючи вище встановлене, апеляційний суд встановив, що звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора - завідувача відділу народної творчості мало відбуватися з дотриманням вимог пункт 6.2.9 статуту, а саме: за погодженням із Засновником, яким є Київська обласна рада. Однак, позивача ОСОБА_1 звільнено з посади з посади заступника директора - завідувача відділу народної творчості на підставі наказу Комунального закладу Київської обласної ради Київський обласний центр народної творчості та культурно-освітньої роботи від 12 липня 2019 року. У вказаному наказі про звільнення відсутнє посилання на те, що звільнення позивача відбулося за погодженням із Засновником, яким є Київська обласна рада. Доказів того, що звільнення позивача з посади заступника директора - завідувача відділу народної творчості погоджене з Київською обласною радою - матеріали справи не містять. При цьому апеляційний суд виходить з того, що у відповідних правовідносинах працівник, як слабша сторона, користується посиленим захистом з боку законодавця, що полягає у покладенні на роботодавця тягаря доказування того, що він належним чином вчинив всі передбачені законом заходи. Таким чином, апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції та дійшов висновку про те, що відповідач (роботодавець) не може вважатися таким, що належно виконав вимоги статті стаття 149 КЗпП України та пункту 6.2.9 статуту Комунального закладу Київської обласної ради «Київський обласний центр народної творчості та культурно-освітньої роботи». Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження роботодавця, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна роботодавця, з яким укладено трудовий договір. Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня. Для встановлення допущення працівником прогулу необхідним є належне фіксування самого факту відсутності працівника на роботі та з`ясування поважності причини такої відсутності. Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника. Такі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 20 грудня 2023 року у справі № 757/45015/20-ц. Відсутність працівника на роботі має бути зафіксовано актом про відсутність працівника на роботі. Законодавство не встановлює вимог до форми акта, тому він подається у довільній письмовій формі та підписується не менш ніж двома працівниками (наприклад, бухгалтером та директором). В акті має бути зафіксовано факт відсутності працівника на роботі протягом робочого дня. Акт про відсутність працівника на роботі оформлюється безпосередньо в день нез`явлення працівника на роботі. До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку (стаття 149 КЗпП України). Отже, визначальним для вирішення питання законності звільнення з роботи за прогул є не тільки встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причин відсутності». Саме з`ясування поважності відсутності позивача на роботі є визначальним фактом для розв`язання питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 частини 1 статті 40 КЗпП. Як вбачається з матеріалів справи, відносно ОСОБА_1 роботодавцем складено: акт про відсутності на роботі від 18 червня 2019 року; акт про відсутності на роботі від 20 червня 2019 року; оригінал акту про відсутності на роботі від 21 червня 2019 року; акт про відсутності на роботі від 24 червня 2019 року; акт про відсутності на роботі від 25 червня 2019 року; оригінал акту про відсутності на роботі від 26 червня 2019 року; акт про відсутності на роботі від 27 червня 2019 року; оригінал акту про відсутності на роботі від 01 липня 2019 року; акт про відсутності на роботі від 02 липня 2019 року; акт про відсутності на роботі від 03 липня 2019 року; акт про відсутності на роботі від 04 липня 2019 року; акт про відсутності на роботі від 05 липня 2019 року; акт про відсутності на роботі від 08 липня 2019 року; акт про відсутності на роботі від 09 липня 2019 року; акт про відсутності на роботі від 10 липня 2019 року; акт про відсутності на роботі від 11 липня 2019 року; акт про відсутності на роботі від 10 липня 2019 року (а.с. 10-26 т. 1). Після фіксації факту відсутності працівника на роботі потрібно з`ясувати, чим така відсутність була викликана. Для з`ясування причини відсутності працівника на роботі роботодавець на свій розсуд може: 1) зателефонувати працівнику або членам його родини; 2) написати працівнику в доступні месенджери; 3) надіслати листа на особисту електронну скриньку; 4) відвідати працівника за місцем реєстрації або місцем фактичного проживання; 5) надіслати лист з повідомленням про вручення з пропозицією надати пояснення щодо своєї відсутності. Зазначені висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2022 року у справі № 761/48981/19, від 14 червня 2023 року у справі № 727/3770/21. Як вбачається з матеріалів справи, доказів того, що роботодавцем вчинялися будь-які дії для з`ясування причини відсутності працівника ОСОБА_1 (телефонні дзвінки працівнику або членам його родини, направлення листів або повідомлень у доступні месенджери та ін), а також доказів, що працівник ОСОБА_1 відмовилася він надання таких письмових пояснень матеріали справи не містять. Разом з тим, зі змісту вказаних актів про відсутності на роботі вбачається, що відсутність працівника ОСОБА_1 на роботі без поважних причин встановлювалася роботодавцем вже на момент складання актів без з`ясування причини відсутності ОСОБА_1 на роботі. Отже, відповідачем, як роботодавцем, на якого покладено обов`язок доказування фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку, не надано належних та допустимих доказів того, що на виконання вимог частини 1 статті 149 КЗпП України роботодавцем отримано від працівника письмові пояснення. Таким чином, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції скасуванню. Згідно із частиною 1 статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. У зв`язку з доведеністю незаконності звільнення позивача на підставі наказу відповідача від 12 липня 2019 року № 29-к з посади заступника директора - завідувача відділу з народної творчості наявні правові підстави для поновлення позивача ОСОБА_1 з 12 липня 2019 року. Позивач просила поновити її у Київському обласному центрі народної творчості та культурно-освітньої роботи на посаді завідуючої відділом народної творчості. Працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця (наведена позиція викладена в пунктах 67, 69, 70, 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц). З огляду на це, апеляційний суд вважає, що позивач ОСОБА_1 підлягає поновленню на тій посаді, з якої вона була незаконно звільнена, а саме на посаді заступника директора - завідувача відділу з народної творчості Комунального закладу Київської обласної ради «Київський обласний центр народної творчості та культурно-освітньої роботи» з 12 липня 2019 року. Відповідно до частини 7 статті 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню. Відповідно до частини 4 статті 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника. Обов`язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства (частина 5 статті 124 Конституції України). З огляду на принцип загальнообов`язковості судових рішень за змістом статей 14, 367 ЦПК України судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов`язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням. Отже, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов`язок полягає у тому, що у роботодавця обов`язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися. Відповідно до частини 2 статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Вирішуючи питання щодо періоду, за який з відповідача підлягає до стягнення середній заробіток за час вимушеного прогулу на користь позивача (за рік чи за весь час вимушеного прогулу), апеляційний суд враховує таке. Позов про поновлення на посаді подано працівником до суду у серпні 2019 року, позовну заяву було залишено без руху та у подальшому відкрито провадження у справі у січні 2020 року. Апеляційний суд враховує, що за час розгляду справи було запроваджено карантин з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), а у подальшому введено воєнний стан, що стало причиною для відкладання розгляду цієї справи на певні періоди. Однак, з матеріалів справи вбачається, що розгляд справи про поновлення на посаді відкладався судом першої інстанції за клопотанням відповідача 11 разів. Відтак, апеляційний суд дійшов висновку про те, що позовна заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника. Щодо розрахунку розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то апеляційний суд виходить з такого. Середній заробіток за частиною другою статті 235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, оскільки особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах. Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (надалі по тексту - Порядок № 100). Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку № 100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. З огляду на це положення, колегія апеляційного суду встановила, що подія, з якою пов`язана відповідна виплата, - це 12 липня 2019 року, тому останніми двома календарними місяцями роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, є - червень та травень 2019 року. Як вбачається з Табелю обліку використання робочого часу за червень 2019 року позивачем відпрацьовано 11 днів у червні 2019 року (а.с. 78 т. 1). Як зазначено в пункті 2 розділу ІІ Порядку № 100, час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду. З Табелю обліку використання робочого часу за травень 2019 року вбачається, що позивачем відпрацьовано 22 дні у травні 2019 року. З Табелю обліку використання робочого часу за квітень 2019 року вбачається, що позивачем відпрацьовано 20 днів у квітні 2019 року. Отже, останніми відпрацьованими місяцями, що передують звільненню, - є травень (22 робочі дні) та квітень (20 робочих днів) 2019 року. Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку № 100 основною для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на час відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період. Відповідно до довідки Комунального закладу Київської обласної ради «Київський обласний центр народної творчості та культурно-освітньої роботи» про нарахування заробітної плати ОСОБА_1 за період роботи у квітні 2019 року позивач отримала дохід: оклад 5 092 грн, премію 7 638 грн, надбавку 2 546 грн, доплата за звання 1 018 грн, разом 16 294 грн до оподаткування. Відповідно до розрахункового листка за квітень 2019 року працівнику ОСОБА_1 нараховані: оклад 5 092 грн, премію 7 638 грн, надбавку 2 546 грн, доплата за звання 1 018 грн, разом 16 294 грн. Пунктом 3 Порядку №100 встановлено, що при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку (абзац 1). Виплати за звання, не є складовою частиною основної заробітної плати, а є додатковою виплатою, яка не пов`язана з відпрацьованим часом, тому не включаються до розрахунку середньої заробітної плати. Отже, при обчисленні середньої заробітної плати за квітень не враховується доплата за звання у розмірі 1 018 грн. Таким чином, до розрахунку середньої заробітної плати ОСОБА_1 за квітень 2019 року включається сума 15 276 (16 294 - 1 018) грн. Відповідно до довідки Комунального закладу Київської обласної ради «Київський обласний центр народної творчості та культурно-освітньої роботи» про нарахування заробітної плати ОСОБА_1 за період роботи у травні 2019 року позивач отримала дохід: оклад 5 092 грн, премію 7 638 грн, надбавку 2 546 грн, доплата за звання 1 018 грн, премія до 8 травня 15 276 грн, разом 31 510 грн до оподаткування. Відповідно до розрахункового листка за травень 2019 року працівнику ОСОБА_1 нараховані: оклад 5 092 грн, премію 7 638 грн, надбавку 2 546 грн, доплата за звання 1 018 грн, разову премію 15 276 грн, разом 31 510 грн. Пунктом 3 Порядку №100 встановлено, що при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку (абзац 1), в тому числі і виплати, пов`язана зі святковими датами. Отже, при обчисленні середньої заробітної плати за травень не враховується премія до 8 травня у розмірі 15 276 грн та доплата за звання у розмірі 1 018 грн. Таким чином, до розрахунку середньої заробітної плати ОСОБА_1 за травень 2019 року включається сума 15 276 грн (31 570 - 15 276 -1 018) грн. Підсумовуючи вищевикладене, при обчисленні середньої заробітної плати позивачу враховуються такі суми нарахованої заробітної плати, а саме: за квітень 2019 року - 15 276 грн та за травень - 15 276 грн, разом 30 552 грн. Як було встановлено вище, кількість робочих днів у розрахунковому періоді складає 42 (22+20). Згідно з розрахунку апеляційного суду, розмір середньомісячної заробітної плати позивача становить 727 грн 43 коп. (30 552 грн/42 дні). Кількість робочих днів з 12 липня 2019 року по 28 травня 2025 року становить 1505 робочі дні. Таким чином, згідно з розрахунку апеляційного суду розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 12 липня 2019 року по 28 травня 2025 року складає 1 094 782 грн 15 коп., виходячи з розрахунку: розмір середньомісячної заробітної плати 727 грн 43 коп.* 1505 робочих днів. Апеляційний суд відхиляє розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що визначений позивачем у розмірі 1 115 877 грн 62 коп., оскільки він не відповідає вимогам Порядку №100, а саме розрахований за період не з моменту звільнення 12 липня 2019 року, а з моменту складання акту про відсутність на роботі - 18 червня 2019 року. Оскільки судом апеляційної інстанції встановлено незаконність звільнення позивача, підлягають частковому задоволенню позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 12 липня 2019 року по 28 травня 2025 року у розмірі 1 094 782 грн 15 коп. В іншій частині позовних вимог - відмовити. Також, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що суд під час вирішення питання про визначення суми, що підлягає стягненню на користь позивача, вказує суму без відрахування з неї податків і зборів. Стягнення і сплата прибуткового податку покладаються на роботодавця, який самостійно розраховує суму податкових відрахувань. Щодо стягнення моральної шкоди. Зі змісту статті 237-1 КЗпП України відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли внаслідок душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин. КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди у разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її життя та з урахуванням інших обставин. Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне значення. Позивач просила стягнути на її користь моральну шкоду у розмірі однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць вимушеного прогулу до ухвалення рішення, що становить 297 010 грн (мінімальна заробітна плата станом на 2019 рік, коли подано позов (4 173 грн) * 70 місяців). На підставі викладених норм права, враховуючи зібрані у справі докази, апеляційний суд дійшов висновку, що оскільки підтверджено факт порушення законних прав позивача, яке полягало у незаконному звільненні з роботи, що призвело до моральних страждань, апеляційний суд вважає, що розмір моральної шкоди, що підлягає стягненню з урахуванням тривалості розгляду справи (70 місяців) та засад розумності, становить 50 076 грн. (мінімальна заробітна плата станом на 2019 рік, коли подано позов (4 173 грн) * 12 місяців). В іншій частині позовних вимог - відмовити. Щодо судових витрат. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування судового рішення, та розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Згідно з п.п. 6 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви. Звертаючись із цим позовом позивачем заявлено такі позовні вимоги: немайнову вимогу про поновлення на роботі, за яку позивач звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір»; майнову вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за яку позивач звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір»; майнову вимогу про відшкодування моральної шкоди, за яку позивачем не сплачено судовий збір. Позовні вимоги про поновлення на роботі апеляційним судом задоволено повністю та про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу -задоволено частково у розмірі 1 094 782 грн 15 коп. Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору за такі вимоги у силу закону, судові витрати підлягають до стягнення з відповідача на користь держави, а саме: судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 4 610 грн 40 коп (768 грн 40 коп. за вимогу про поновлення на роботі та максимальний розмір судового збору за вимогу про стягнення середнього заробітку 768 грн 40 коп.*5) та за подання апеляційної скарги у розмірі 6 915 грн 60 коп. (2 147 грн 20 коп.*150 %). Враховуючи, що позовну вимогу про стягнення моральної шкоди задоволено частково (на 17,14 %, оскільки позивач просила моральну шкоду у розмірі однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць вимушеного прогулу до ухвалення рішення (70 місяців), а апеляційний судом задоволено частково за 12 місяців), тому з відповідача на користь держави слід стягнути судові витрати на сплату судового збору за подання апеляційної скарги пропорційно до розміру задоволених вимог, що становить 197 грн 58 коп. Також, у позовній заяві ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача на її користь витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 3 700 грн, на підтвердження чого до позову нею надано договір про надання правової допомоги, квитанція та ордер. Надані представником позивача докази є належними та допустимими доказами понесення витрат на правову допомогу, які у встановленому законом порядку (стаття 81 ЦПК України) не спростовані відповідачем. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 137 ЦПК України). Відповідач, який був обізнаний про порушенням позивачем питання про стягнення з нього витрат на правничу допомогу, не заявив про не співмірність розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а у суду відсутні підстави з власної ініціативи вирішувати питання про зменшення розміру заявлених судових витрат, які підтверджені належними доказами, які наявні у матеріалах справи, тому такі витрати підлягають до стягнення з відповідача на користь позивача у заявленому розмірі. Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 03 жовтня 2024 року скасувати з ухваленням нового судового рішення. Задовольнити частково позов ОСОБА_1 до Комунального закладу Київської обласної ради «Київський обласний центр народної творчості та культурно-освітньої роботи» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди. Поновити ОСОБА_1 на посаді завідуючої відділом народної творчості Комунального закладу Київської обласної ради «Київський обласний центр народної творчості та культурно-освітньої роботи» з 12 липня 2019 року. Стягнути з Комунального закладу Київської обласної ради «Київський обласний центр народної творчості та культурно-освітньої роботи» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 12 липня 2019 року до 28 травня 2025 року у розмірі 1 094 782 грн 15 коп., з якого підлягають утриманню податки та обов`язкові платежі. Допустити негайне виконання судового рішення про поновлення ОСОБА_1 на посаді завідуючої відділом народної творчості Комунального закладу Київської обласної ради «Київський обласний центр народної творчості та культурно-освітньої роботи» та про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць. Стягнути з Комунального закладу Київської обласної ради «Київський обласний центр народної творчості та культурно-освітньої роботи» на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 50 076 грн. В іншій частині позовних вимог відмовити. Стягнути з Комунального закладу Київської обласної ради «Київський обласний центр народної творчості та культурно-освітньої роботи» на користь ОСОБА_1 судові витрати на правову допомогу у розмірі 3 700 грн., судовий збір за подання апеляційної скарги за вимогу про відшкодування моральної шкоди у розмірі 197 грн 58 коп. Стягнути з Комунального закладу Київської обласної ради «Київський обласний центр народної творчості та культурно-освітньої роботи» на користь держави судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 4 610 грн 40 коп. та за подання апеляційної скарги у розмірі 6 915 грн 60 коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Дата складення повного судового рішення 07липня 2025 року. Головуючий Г.І. Мостова Судді Р.В. Березовенко О.Ф. Лапчевська