Постанова 4824 № 362/8352/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 362/8352/24 Головуючий у суді І інстанції Лебідь-Гавенко Г.М. Провадження № 22-ц/824/1289/2026 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 24 лютого 2026 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Голуб С.А., суддів: Журби С.О., Таргоній Д.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» на заочне рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 01 травня 2025 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в с т а н о в и в: У грудні 2024 року товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів»(далі - ТОВ «ФК «ЄАПБ») звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 102279111 від 06 січня 2022 року у розмірі 16 840,00 грн. Позовні вимоги обґрунтувало тим, що відповідачка, уклавши 06 січня 2022 року з товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» (далі - ТОВ «Мілоан») в електронному вигляді договір про споживчий кредит № 102279111, право вимоги за яким 16 липня 2024 року згідно умов договору факторингу № 1607024 перейшло до позивача, та отримавши на свою банківську карткугрошові кошти в сумі 8 000,00 грн на умовах повернення, строковості та платності, порушила свої договірні зобов`язання, що призвело до виникнення заборгованості у загальному розмірі 16 840,00 грн, з яких: 8 000,00 грн - заборгованість за основною сумою боргу; 7 960,00 грн - заборгованість за відсотками; 880,00 грн - заборгованість за комісією. Заочним рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 01 травня 2025 року у задоволенні позову ТОВ «ФК «ЄАПБ» відмовлено. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилається на те, що підписання кредитного договору здійснювалось електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора, який було надісланий на номер мобільного телефону, що вказаний при укладанні договору. Електронні цифрові підписи сторін договору знаходяться вгорі договору про надання споживчого кредиту. Наведене свідчить про належне укладення кредитного договору у розумінні Закону України «Про електронну комерцію». У відповідності до умов договору про надання споживчого кредиту кошти надано позичальнику в безготівковій формі на банківську картку № НОМЕР_1 хх хххх хх60, вказану власноруч нею при заповненні форм заявки при укладанні договору. До позовної заяви додано докази, отримані від первісного кредитора після укладення договору факторингу, а саме: платіжне доручення № 37706884 від 06 січня 2022 року, як доказ переказу коштів позичальнику; розрахунок заборгованості за договором про споживчий кредит № 102279111 від 06 січня 2022 року. Ці докази, на думку позивача, є належними, допустимими та достатніми для підтвердження факту перерахування коштів та обґрунтування розміру заборгованості відповідачки за договором. Суд першої інстанції не врахував, що ТОВ «Мілоан», яке надавало кошти ОСОБА_1 , не є банківською установою, відповідно не здійснює відкриття, обслуговування банківських рахунків фізичних осіб і не має обов`язку формувати облікові документи за кредитними зобов`язаннями позичальників згідно Закону України «Про банки та банківську діяльність». Товариство надає послуги з кредитування фізичних осіб шляхом переказу кредитних коштів на підставі укладеного кредитного договору на банківські реквізити (банківську картку), що вказує сам позичальник в тексті анкети-заяви на отримання кредиту.Надане первісним кредитором платіжне доручення відповідає вимогам законодавства на момент проведення операції та підтверджує господарську операцію з перерахування кредитних коштів відповідачці за укладеним кредитним договором. У свою чергу, відповідачка заперечень щодо обставин отримання коштів в сумі 8 000,00 грн не висловила та не надала доказів на спростування інформації, викладеної в платіжному доручені № 37706884 від 06 січня 2022 року. Також до позовної заяви додані належні та допустимі докази на підтвердження набуття ТОВ «ФК «ЄАПБ» права вимоги до ОСОБА_1 за договором про надання споживчого кредиту № 102279111, а саме копії: договору факторингу № 16072024 від 16 липня 2024 року; акту прийому-передачі реєстру боржників за цим договором факторингу; витягу (виксерокопіювання) з реєстру боржників від 16 липня 2024 до договору факторингу; платіжної інструкції № 366 від 19 липня 2024 року. Враховуючи, що реєстр боржників до договору факторингу містять інформацію щодо великої кількості боржників, що є банківською таємницею, розкриття якої має здійснюватися у визначеному законом порядку, до позову було додано саме витяг з реєстру боржників, що містить дані лише відповідачки, а інші відомості були приховані за допомогою технічних засобів з метою захисту від неправомірного розповсюдження персональних даних інших осіб. При цьому копія договору факторингу містить повний текст (сторінки 1-9) та підписаний сторонами, про що свідчить розділ

10. Отже, при зверненні до суду позивачем надано повний перелік документів на підтвердження переходу права вимоги від первісного до нового кредитора. Проте суд першої інстанції не дав належну правову оцінку наявним у справі доказам, неправильно застосував норми матеріального права, допустив порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення спору. Крім того, у відповідності до умов договору факторингу повідомлення боржників про відступлення права грошової вимоги за кредитними договорами здійснювалось первісним кредитором, а в законодавстві України не передбачено обов`язку нового кредитора мати письмове підтвердження відправлення чи отримання боржником повідомлення про відступлення права вимоги, адже дані листи жодним чином не змінюють кредитних договорів, а носять лише інформаційний характер. Боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним. Тобто, неповідомлення боржника про заміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі. Відзив на апеляційну скаргу від відповідачки до суду апеляційної інстанції не надходив. Згідно із частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Частиною першою статті 7 ЦПК України встановлено, що розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Такий випадок передбачено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. У зв`язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав. Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону ухвалене у справі судове рішення не відповідає. Судом першої інстанціївстановлено, що 06 січня 2022 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 102279111 в електронній формі у особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-комунікаційній системі товариства. Відповідно до кредитного договору кредитні кошти надаються ТОВ «Мілоан»позичальнику у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки, які надані відповідачкою первісному кредитору з метою отримання кредиту (а.с. 6-14). 16 липня 2024 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу № 160724, у відповідності до умов якого ТОВ «Мілоан» передає позивачу за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «Мілоан» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників (а.с. 22-26). Відповідно до реєстру боржників від 16 липня 2024 року до договору факторингу ТОВ «ФК «ЄАПБ»набуло права грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором № 102279111 на загальну суму 16 840,00 грн, з яких: з яких: 8 000,00 грн - заборгованість за основною сумою боргу; 7 960,00 грн - заборгованість за відсотками; 880,00 грн - заборгованість за комісією (а.с. 28, 29). Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав належних доказів перерахування відповідачці суми кредиту за кредитним договором, якими є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Враховуючи, що позивач не надав суду виписку по рахунку відповідачки, яка є первинним документом, або ордер про перерахування коштів на підтвердження факту наявності боргу за договором споживчого кредиту, суд зазначив, що позбавлений можливості перевірити факти, що входять до предмета доказування у справі. Крім того, матеріали справи не містять будь-яких доказів повідомлення відповідачки про відступлення права вимоги за договорами, а також, що первісний кредитор звертався до суду із вимогами до неї. ТОВ «ФК «ЄАПБ» на підтвердження переходу права вимоги до ОСОБА_1 в якості доказів надало лише окремі аркуші договору факторингу. Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони не відповідають обставинам справи та вимогам закону. За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У справі, яка переглядається, суд першої інстанції встановив факт укладення між сторонами кредитного договору в електронному вигляді із застосуванням електронного підпису відповідачки одноразовим ідентифікатором і ці обставини в апеляційній скарзі не оспорюються позивачем, тому апеляційним судом не перевіряються. Щодо перерахування кредитних коштів Відповідно до статті 202, частини першої статті 626 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договором є домовленість двох або більше сторін на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Частиною першою статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». Згідно із частиною першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором. Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 752/17604/15-ц. Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про електронну комерцію» розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні послуги», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України. Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України, що регулює надання платіжних послуг. У відповідності до пунктів 1.2 - 1.4, 2.1 укладеного між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 договору про надання споживчого кредиту від 06 січня 2022 року грошові кошти у розмірі 8 000,00 грн надаються позичальнику строком на 30 днів до 05 лютого 2022 року шляхом переказу на картковий рахунок. До позовної заяви позивачем додано докази, отримані від первісного кредитора, зокрема, копію платіжного доручення № 37706884 від 06 січня 2022 року, згідно якого платник ТОВ «Мілоан» здійснило переказ на банківську картку отримувача ОСОБА_1 за № 4149 49хх хххх НОМЕР_2 , вказану нею при заповненні форм заявки при укладанні договору, кошти сумі 8 000,00 грн згідно договору № 102279111 (а.с. 18, 19). Із наданого позивачем розрахунку заборгованості, виготовленого ТОВ «Мілоан»,також вбачається, що на підставі укладеного договору відповідачка 06 січня 2022 року отримала кредит у розмірі 8 000,00 грн в безготівковій формі на банківську картку та за нею рахується заборгованість у загальному розмірі 16 840,00 грн, з яких: з яких: 8 000,00 грн - заборгованість за основною сумою боргу; 7 960,00 грн - заборгованість за відсотками; 880,00 грн - заборгованість за комісією (а.с. 20, 21). Колегія суддів не може погодитись із судом першої інстанції в тому, що наявність і розмір заборгованості повинні доводиться виключно випискою по рахунку позичальника, а виконаний первісним кредитором розрахунок заборгованості не є достатнім доказом отримання відповідачкою кредитних коштів та розміру її заборгованості. У справі «J.K. AND OTHERS v. SWEDEN» ЄСПЛ наголосив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри. Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри (постанова Верховного Суду від 10 вересня 2024 року у справі № 523/4865/18). Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України). У постанові Верховного Суду від 21 вересня 2022 року в справі № 381/1647/21 зазначено, що: «кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором. Розрахунок заборгованості, наданий банком, відповідач не спростував, не надав власного розрахунку, а також доказів, що підтверджують повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором. Крім того, суд апеляційної інстанції, дослідивши наданий банком розрахунок, вважав, що він є неповним, необґрунтованим, оскільки такий охоплює лише проміжок часу з 11 червня 2020 року по 01 квітня 2021 року, а тому вказаний розрахунок не може бути визнаний належним та допустимим доказом у справі. Однак суд апеляційної інстанції, у межах наданих йому ЦПК України повноважень, не позбавлений можливості самостійно зробити розрахунок заборгованості, якщо не погоджується з наданим позивачем. При цьому незгода з наданим суду розрахунком не є підставою для відмови в позові у повному обсязі, оскільки суди ставили під сумнів розрахунок лише в частині періоду нарахування заборгованості. Суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву». Враховуючи, що у справах про стягнення кредитної заборгованості до предмета доказування включаються серед іншого обставини щодо розміру заборгованості, відповідно розрахунок заборгованості є належним доказом наявності та розміру заборгованості. Такий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 548/15991/13-ц та від 30 жовтня 2019 року в справі № 361/2385/18-ц. При цьому чинне законодавство України не містить вимог щодо засобів доказування, за допомогою яких має підтверджуватись розмір заборгованості. Відповідно застосовуються загальні правила щодо доказів та обов'язків щодо доказування. Виходячи з наведеного, суд апеляційної інстанції вважає, що наданий позивачем розрахунок заборгованості є належним доказом та допустимим засобом доказування у цій справі та в сукупністю з іншими доказами, в тому числі платіжним дорученням на переказ кредитних коштів, свідчить про отримання відповідачкою кредиту. Суд першої інстанції не врахував, що первісний кредитор ТОВ «Мілоан» є фінансовою, а не банківською установою, відповідно не здійснює відкриття, обслуговування рахунків фізичних осіб і не має обов`язку формувати облікові документи за кредитними зобов`язаннями позичальника. Тому зважаючи на положення Закону України «Про платіжні послуги», платіжне доручення на переказ коштів є первинним обліковим документом, що підтверджує факт здійснення платіжної операції та всі її реквізити. Суд апеляційної інстанції зауважує, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Проте, зазначаючи в оскаржуваному рішенні, що позивач мав надати суду виключно виписку з особового рахунку клієнта, суд першої інстанції не звернув уваги, що Положення про організацію операційної діяльності в банках України встановлює основні вимоги щодо організації бухгалтерського обліку в банках України, а первісний кредитор не є банківською установою, отже на нього дія Положення не розповсюджується, виписки по особовим рахункам клієнтів не формуються. Висновки місцевого суду про те, що позивач мав надати суду на доведення перерахування коштів на картковий рахунок відповідачки виключно первинні бухгалтерські документи, обґрунтовуючи свою позицію практикою Верховного Суду, а саме постановою від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891-15, є необґрунтованими. Спір у справі № 161/16891-15 існував між ПАТ КБ «ПриватБанк» та опікуном боржника, який визнаний недієздатним, з приводу стягнення заборгованості за кредитним договором. На вимогу суду банк не надав оригіналів кредитних договорів, оригіналу генеральної угоди, виписки за картковим рахунком, доказів отримання відповідачем кредиту чи перерахування кредитних коштів на платіжну карту відповідача, тоді як представник відповідача заперечував підписання кредитних договорів з банком та здійснення платежів на виконання їх умов. В даній же справі позивач надав докази перерахування первісним кредитором коштів на банківську картку з номером, який відповідачка зазначила у кредитному договорі. Водночас ТОВ «Мілоан» не відкриває карткових рахунків для перерахування кредитних коштів, а лише надсилає суму кредиту на існуючий рахунок позичальника у банку, який вказується самим позичальником. Тобто позичальнику окремий рахунок у кредитодавця не відкривався, а отже виписки за даним кредитним договором відсутні як такі. ОСОБА_1 не було спростовано факт надання нею всіх особистих ідентифікуючих даних, її платіжної картки, без надання яких і відповідного підтвердження, ознайомлення з відповідними умовами та правилами отримання та повернення кредитних коштів, відповідний кредит не міг бути наданий. Як вказав Верховний Суд у постанові від 25 січня 2023 року у справі № 209/3103/21, відсутність у справі, яка переглядається, оригіналів первинних бухгалтерських документів, не є підставою для висновку про невиконання умов договору банком та, як наслідок, неотримання позичальником грошових коштів за кредитним договором. З урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див., зокрема постанову Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17). Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76, 78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують). Належним чином дослідити поданий стороною доказ (у даному випадку - розрахунок заборгованості за кредитним договором), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду. У даній справі позивач надав докази перерахування первісним кредитором коштів на банківську картку за номером, який відповідачка зазначила у кредитному договорі, а також детальний розрахунок заборгованості, який був проведений ТОВ «Мілоан» і містить як суму отриманого кредиту, так і період нарахування та розмір відсотків за договором, а також комісії за надання кредиту. Наданий позивачем розрахунок є належним доказом наявної заборгованості відповідачки за простроченим тілом кредиту та процентами, підтверджує несвоєчасне погашення кредиту і в повній мірі підтверджує доводи позивача про наявність заборгованості за кредитом у загальному розмірі 16 840,00 грн. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідачки на користь позивача непогашеної заборгованості за кредитним договором № 102279111 від 06 січня 2022 року у розмірі 16 840,00 грн, не врахувавши, що вказана сума боргу по кредиту належним чином обґрунтована і підтверджена у розрахунку, який узгоджуються з іншими письмовими доказами у справі. Щодо відступлення права вимоги за кредитним договором За змістом положень статей 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України). Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (стаття 519 ЦК України). Таким чином, у ЦК України встановлена можливість замінити кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким відступається. Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов`язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги. Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення відповідного договору. Отже, уступка права вимоги стосується виключно заміни сторони (кредитора) у зобов`язанні, не впливає на зміст самого зобов`язання і заміна сторони у зобов`язанні ніяким чином не порушує права та інтереси боржника, адже саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад в частині кредитора. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України) (див. постанову Верховного Суду від 07 листопада 2018 року в справі № 243/11704/15-ц). За змістом частини першої статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» факторинг вважається фінансовою послугою. Частиною першою статті 1077 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Як визначено частиною першою статті 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Згідно зі статтею 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. У справі, яка переглядається, встановлено, що відповідно до статей 77, 80, 95 ЦПК України позивач на підтвердження своїх позовних вимог надав належним чином засвідчені копії: договору факторингу № 16072024 від 16 липня 2024 року; акту прийому-передачі реєстру боржників за цим договором факторингу; витягу з реєстру боржників від 16 липня 2024 до договору факторингу; платіжної інструкції № 366 від 19 липня 2024 року (а.с. 22-30). При цьому копія договору факторингу містить всі його 9 сторінок, а сам договір підписаний його сторонами. Отже, висновки суду першої інстанції про те, що позивач надав лише окремі аркуші договору факторингу не ґрунтуються на матеріалах справи. Посилання суду першої інстанції в рішенні на те, що відповідачка в порушення умов договору факторингу не була повідомлена про відступлення права вимоги, про передачу її персональних даних фактору та надання інформації про фактора є безпідставними. Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням. Тобто, установлений законом порядок заміни кредитора у зобов`язанні без згоди боржника не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов`язків, не погіршує становища боржника та не зачіпає його інтересів. Виходячи з природи договорів факторингу, внаслідок укладання договору відступлення права вимоги відбулась лише заміна кредитора у зобов`язанні на відповідача, а саме зобов`язання продовжувало існувати. У постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 3-30гс15 зазначено, що зміст зобов`язання (обсяг прав та обов`язків сторін) внаслідок заміни кредитора у зобов`язанні залишається незмінним. Відтак, до нового кредитора переходять всі права первісного кредитора, але обсяг цих прав та умови визначаються саме на момент переходу цих прав до нового кредитора. Отже, уступка права вимоги стосується виключно заміни сторони (кредитора) у зобов`язанні, не впливає на зміст самого зобов`язання і заміна сторони у зобов`язанні ніяким чином не порушує права та інтереси боржника. Крім того, аналіз змісту статті 1082 ЦК України дозволяє дійти висновку, що викладені в ній положення щодо обов`язку боржника здійснити платіж факторові за умови, що боржник одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові, стосуються позасудового порядку вирішення спору. При цьому невиконання фактором цього обов`язку не звільняє боржника від виконання обов`язків за кредитним договором, а лише дає йому право на виконання свого обов`язку перед первісним кредитором. Враховуючи наведене, висновки суду першої інстанції про недоведеність ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуття ним права грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 102279111 від 06 січня 2022 року є помилковими. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Згідно пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За таких обставин рішення суду першої інстанції ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, та неправильним застосуванням норм матеріального й порушенням норм процесуального права, а відтак відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог ТОВ «ФК «ЄАПБ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України встановлено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Отже, розподіл судових витрат, понесених стороною у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції та її переглядом, зокрема, у суді апеляційної інстанції, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат. Відповідно до положень частин першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. На підставі викладеного з відповідачки стягуються документально підтверджені судові витрати, понесені позивачем у межах цієї справи, а саме 3 028,00 грн сплаченого судового збору за подання позовної заяви та 4 542,00 грн - за подання апеляційної скарги, а всього підлягає стягненню 7 570,00 грн судового збору. З огляду на положення частини третьої статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів»задовольнити. Заочне рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 01 травня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за кредитним договором № 102279111 від 06 січня 2022 року у розмірі 16 840,00 грн та 7 570,00 грн сплаченого судового збору Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Судді: С.А. Голуб С.О. Журба Д.О. Таргоній