Постанова 4803 № 212/12613/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5844/25 Справа № 212/12613/24 Суддя у 1-й інстанції - Швець М. В. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 жовтня 2025 року м. Кривий Ріг справа № 212/12613/24 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Остапенко В.О. суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П. секретар судового засідання Дяченко Д.П. сторони: позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» відповідач ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Зеркін Артур Сергійович, на рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 березня 2025 року, яке ухвалено суддею Швець М. В. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 11 березня 2025 року, УСТАНОВИВ: В грудні 2024 року ТОВ «Коллект Центр» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, який обґрунтований наступним. 26 серпня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 4441795, за яким ТОВ «Мілоан» надало відповідачу кошти у відповідному розмірі на умовах строковості, зворотності, платності. Відповідач умов кредитного договору не виконувала, внаслідок чого у неї утворилась заборгованість в розмірі 111 550 грн. 29 листопада 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено договір факторингу № 29-11-102 за яким за яким ТОВ «Мілоан» передав ТОВ «Вердикт Капітал» за плату належні йому права вимоги до відповідача за договором № 4441795 за реєстром боржників, на підставі ТОВ «Вердикт Капітал» набуло права грошової вимоги до відповідача. 10 березня 2023 року між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект центр» було укладено договір факторингу № 10-03/2023/01 за яким за яким ТОВ «Вердикт Капітал» передав ТОВ «Коллект центр» за плату належні йому права вимоги до відповідача за договором № 4441795 за реєстром боржників, на підставі ТОВ «Коллект центр» набуло права грошової вимоги до відповідачки в сумі 111 550 грн, з яких 15 000 грн - сума боргу за основною сумою заборгованості; 112 500 грн - сума боргу за відсотками на дату відступлення права вимоги; 1 300,00 грн - заборгованість за комісією. Однак, всупереч умовам кредитного договору, незважаючи на повідомлення, відповідач не виконала свого зобов`язання, не здійснила заходів для погашення існуючої заборгованості. На підставі викладеного позивач просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованості за кредитним договором на загальну суму 111 550 грн, судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 2 422,40 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 25 000 грн. Рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 березня 2025 року позов задоволено частково, стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Коллект центр» заборгованість за Договором 4441795 в розмірі 52 300 грн, сплачений судовий збір в розмірі 1 136,11 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 7 504 грн. В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Зеркін А.С., посилаючись на порушення районним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення по справі, яким відмовити ТОВ «Коллект центр» у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з ОСОБА_1 комісії за обслуговування у розмірі 1 300 грн та частково відсотків за користування кредитом у розмірі 33 750 грн, а також витрат на правову допомогу у розмірі 7 504 грн та судового збору у розмірі 1 136,11 грн. Апеляційна скарга мотивована тим, кредитний договір було підписано електронним підписом, фізичного підпису позивача договір не містить. Згідно умов договору строк кредитування складає 15 днів, а отже нарахування процентів поза межами строку кредитування, тобто після 10 вересня 2021 року є порушенням норм чинного законодавства. Проте, як вбачається з розрахунку заборгованості, який є одностороннім документом, та не підтверджує розмір заборгованості, позивач розраховує відсотки поза межами строку кредитування (до 06 грудня 2024 року). Таким чином, максимальний розмір процентів, який може бути розрахований та пред`явлений до стягнення з відповідача, складатиме 2 250,00 грн. Апелянт вважає безпідставними вимоги позивача щодо заборгованості за комісією вважає посилаючись на те, що в кредитному договорі не зазначено конкретного переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з обслуговуванням кредиту, що надаються відповідачу та за які банком встановлена щомісячна комісія, також позивач не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, отже, у стягненні комісії у розмірі 1 300 грн має бути відмовлено. Також вважає, що заявлені позивачем суми на правничу допомогу не могли потребувати у фахівця у галузі права значного часу, виходячи з того, що дана справа є типовою та нескладною за своєю суттю. У відзиві на апеляційну скаргу ТзОВ «Коллект центр» просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу - залишити без задоволення. Заслухавши суддю-доповідача, представника ТОВ «Коллект центр» - адвоката Даніліну Н.С., яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги представника відповідача та просила залишити без змін рішення суду першої інстанції, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах заявлених вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав. Судом встановлено, що 26 серпня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та відповідачем укладено Договір про споживчий кредит № 4441795 (далі - «Договір»), який відповідач, разом з Графіком платежів та Паспортом споживчого кредиту в якості додатків, підписав електронним підписом - одноразовим ідентифікатором. Кредитний договір між сторонами було укладено в електронній формі. Умовами цього договору передбачено видачу споживчого кредиту на 15 днів в сумі 15 000 грн (п. 1.2., 1.3.) з можливістю пролонгації на строк до 60 днів (п. 2.3.). Комісія за надання кредиту: 1 500 грн (п. 1.5.1.). Проценти за користування кредитом: 1% та 5% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування ним (п. 1.5.2, 1.6.). Особливості нарахування процентів визначені п. 2.2., 2.3. Договору. Зміст цих пунктів дає підстави для висновку про те, що протягом перших 15 днів користування кредитом нараховується процентна ставка 1% за день; протягом строку пролонгації (до максимально можливих 60 днів тобто протягом наступних 45 днів) становить 5% на день, якщо мова не йде про пролонгацію на пільгових умовах (тобто зі збереженням початкової процентної ставки). Пролонгація на пільгових умовах можлива, якщо сплачена певна частка заборгованості по кредиту та комісія за управління та обслуговування кредиту (п. 2.3.1.1.). Кредитні кошти надаються шляхом переказу на картковий рахунок (п. 2.1.). Копія платіжного доручення від 26 серпня 2021 року підтверджує обставину видачі відповідачу кредитних коштів (а. с. 28 зворот). Як свідчить відомість про щоденні нарахування та погашення ТОВ «Мілоан» нарахувало 47 250 грн процентів за користування кредитом за період з 27 серпня 2021 року (наступний день після видачі кредиту) до 09 листопада 2021 року - тобто за 75 днів. 29 листопада 2021 року заборгованість відповідача була відступлена від ТОВ «Мілоан» до ТОВ «Вердикт капітал» за Договором факторингу № 29-11-102. Заборгованість відповідача відступлена в загальному розмірі 63 750 грн. Вона включала, як свідчить Розрахунок заборгованості, зроблений ТОВ «Вердикт капітал», та Реєстр боржників до договору факторингу, заборгованість по основній сумі кредиту 15 000 грн; комісію 1 500 грн; заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги 47 250,00 грн. 10 березня 2023 року заборгованість відповідача була відступлена від ТОВ «Вердикт капітал» до позивача ТОВ «Коллект центр» за Договором факторингу № 10-03/2023/01. Заборгованість відповідача відступлена в загальному розмірі 129 000 грн. Вона включала, як свідчить Розрахунок заборгованості, зроблений ТОВ «Вердикт капітал», та Реєстр боржників до договору факторингу, заборгованість по основній сумі кредиту 15 000 грн; комісію 1 500 грн; заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги 112 500 грн. Таким чином, ТзОВ «Коллект центр» наділено правом грошової вимоги до відповідача. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог позивача, суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України). Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України). Нормою статті 639 ЦК України передбачено, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб`єктами електронного документообігу на договірних засадах. Пунктами 5-7 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем. Стаття 11 вказаного Закону передбачає порядок укладення електронного договору Так, пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі «Інтернет» або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту. У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепту) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Інформаційна система суб`єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 36 Господарського процесуального кодексу України та статтею 79 Кодексу адміністративного судочинства України. За змістом статті 12 цього Закону якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. З договору про споживчий кредит № 4441795 від 26 серпня 2021 року, укладеного між ТОВ «Мілоан» та відповідачкою вбачається, що у відповідності до вимог частини 1 статті 638 ЦК України між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, який оформлено в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатору, і такі дії сторін відповідають приписам чинного законодавства. Оскільки цей договір укладено на сайті позикодавця, та відповідач підписала його одноразовим ідентифікатором, тому без отримання повідомлення з відповідним ідентифікатором, без здійснення входу на сайт товариства такий договір не був би укладений. Зазначене відповідає висновкам, що викладені Верховним Судом у постановах від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20), від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21), від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20 (провадження № 61-16059св21), від 08 серпня 2022 року у справі № 234/7298/20 (провадження № 61-2902св21). Відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» такі правочини вважаються такими, що за правовими наслідками прирівнюються до договору, укладеного у письмовій формі. На підтвердження виконання кредитором обов`язку щодо надання грошових коштів в сумі 15 000 грн позичальнику (відповідачці) на її картковий рахунок, позивач надав копію платіжного доручення від 26 серпня 2021 року № 54723165, що є належним і достатнім доказом. Як вбачається з розрахунку заборгованості, у відповідачки обліковується заборгованість по основній сумі кредиту 15 000 грн; комісія 1 500 грн; заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги 112 500 грн. При цьому, жодних доказів на спростування факту наявності чи розміру заборгованості відповідачем не надано. Згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії процесу. Тобто, підставою для заміни сторони, а саме процесуального правонаступництва, є наступництво у матеріальних правовідносинах, у наслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і переходу до іншої особи прав і обов`язків вибулої сторони в цих правовідносинах. Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов`язанні не вимагається, якщо інше не встановлене договором або законом. Тобто відступлення права вимоги за змістом означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. У статті 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому у зв`язку із заміною кредитора у зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише суб`єктний склад у частині кредитора. За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання. Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні. Такі висновки Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18. Згідно з частиною першою статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні (стаття 517 ЦК України). Відповідно до статті 519 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором. Частиною 1 статті 1078 ЦК України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Отже, необхідною умовою для відступлення права вимоги є існування самого зобов`язання за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог (постанова Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 761/33403/17 (провадження № 61-12551св20). Права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача (пункт 132 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20, пункт 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 серпня 2023 року у справі №910/19199/21 ). У розрізі викладеного, ураховуючи сталу практику Верховного Суду, яка регулює правовідносини із відступлення права вимоги (цесії) вбачається, що саме на первісного кредитора покладено обов`язок представити новому кредитору всі документі, які слугували підставою виникнення боргового зобов`язання у боржника, оскільки правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання. Колегія суддів встановила, що відступлення (продаж) прав вимоги та майнових прав за договором № 4441795 від 26 серпня 2021 року не суперечить статті 514 ЦК України, а тому місцевий суд правомірно вважав права позивача в цій частині порушеними та наявними підстави для стягнення з відповідача на його користь заборгованості. Як вбачається з матеріалів справи, в п. 2.3.1.2. споживчого кредиту № 4441795 від 26 серпня 2021 року йдеться про пролонгацію на стандартних (базових) умовах. Позичальник може збільшити строк кредитування на 1 день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування з урахуванням всіх пролонгацій (строк кредитування в 15 днів визначений п. 1.3. Договору). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. Отже, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що загальний строк кредитування може бути збільшений до 60 днів усього. Суд звертає увагу на те, що в Анкеті-заяві на кредит (а. с. 22) відповідач заявляла про строк кредитування 15 днів, який було погоджено з боку ТОВ «Мілоан» як погоджену умову кредитування (а. с. 22 зворот). Такий самий строк кредитування було визначено у Паспорті споживчого кредиту (п. 2; а. с. 21). У самому Договорі про споживчий кредит строк кредитування визначений також як 15 днів (п. 1.3.). Водночас цей Договір містить розділ 2 про пролонгацію умов кредитування. На підставі наведенного вище, суд першої інсанції дійшов обгрунтованого висновку про правомірність нарахування відсотків за користування кредитом у цій справі лише в межах 60 днів з моменту видачі кредиту; протягом перших 15 днів правомірні відсотки у розмірі 1 % за кожен день (15% за 15 днів); протягом наступних 45 днів - у розмірі 5% на день, тобто 225% за 45 днів. Відповідно, розмір заборгованості відповідача, який правомірно нарахований, складає усього 52 300 грн, з яких: сума виданого та неповернутого відповідачем кредиту - 15 000 грн; відсотки за перші 15 днів - 2 250 грн (15 000 грн х 15%); відсотки за наступні 45 днів - 33 750 грн (15 000 грн х 225%); комісія - 1 500 грн. Також суд дійшов обгрунтованого висновку про безпідставність нарахування відсотків в розмірі 65 250 грн наступним кредитором ТОВ «Вердикт капітал» після отримання ним права вимоги за Договором факторингу від 29 листопада 2021 року. Пунктом 2.3. зазначеного Договору факторингу (а. с. 32) передбачено, що клієнт (ТОВ «Мілоан») відступає факторові (ТОВ «Вердикт капітал») право грошової вимоги до боржників виключно в частині тих сум заборгованості, що визначені в реєстрах боржників. В реєстрі боржників (а. с. 35 зворот), як вже зазначено вище в цьому рішенні, мова йшла про суму відсотків 47 250 грн. Посилання відповідача на безпідставне нарахування процентів поза межами 15-денного строку користування кредитом спростовується умовами договору. Іншого розрахунку заборгованості відповідачем не наведено. Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідачки на користь позивача комісії за надання кредиту, оскільки Закон Україн «Про споживче кредитування», в редакції, станом на час укладення Договору про споживчий кредит, визначав можливість встановлення комісії, пов`язаної з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту. В Анкеті-заяві на кредит, Паспорті споживчого кредиту та Договорі про споживчий кредит, мова йшла про одноразову комісію за надання кредиту. Отже, орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача була відповідачці повідомлена перед укладенням Договору. Відповідач була обізнана про неї та її складові, в тому числі комісію перед укладенням Договору і погодилася на цю умову. Суперечність або невідповідність Закону України «Про захист прав споживачів» - відсутня. Доводи апеляційної скарги щодо безпідставності стягнення комісії з посиланням на судову практику щодо безпідставного стягнення комісії колегія суддів не приймає до уваги, оскільки наведена судова практи стосується щомісячних комісій за обслуговування кредиту. В даному ж випадку мова йде про одноразову комісію за надання кредиту. У справі, що розглядається, судом першої інстанції надано відповідь на всі істотні питання, що виникли під час кваліфікації спірних відносин. Наявність у апелянта іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятих судом першої інстанції рішення та фактично зводиться до спонукання суду апеляційної інстанції до прийняття іншого рішення - на користь апелянта. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих і правильних висновків суду першої інстанції. Наведені апелянтом в апеляційній скарзі доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. У силу положень статей 76-78, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України місцевим судом всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими. Всі докази оцінено судом у їх сукупності з урахуванням фактичних обставин справи. Висновки суду узгоджуються із судовою практикою Верховного Суду у подібних правовідносинах, зокрема у постановах від 10 липня 2024 року у справі № 127/16211/23 (провадження № 61-1964св24) та 10 грудня 2024 року у справі № 299/8679/23 (провадження № 61-14033св24), що спростовує відповідні доводи апеляційної скарги (частина четверта статті 263 ЦПК України). Судова практика у цій категорії справ є сталою та сформованою, а відмінність залежить лише від доказування. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»). У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж аргументи апеляційної скарги позивача. Суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення спору, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні. Згідно із пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У такому разі розподіл судових витрат у вигляді сплаченого відповідачем судового збору за подання апеляційної скарги не проводиться згідно зі статтями 141, 382 ЦПК України. Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374, 376, 381-384, 390-391 ЦПК України, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Зеркін Артур Сергійович, залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 березня 2025 року у залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 16 жовтня 2025 року. Головуючий: Судді: