Постанова 4813 № 494/1175/18

Номер провадження: 22-ц/813/1227/26 Справа № 494/1175/18 Головуючий у першій інстанції Литвинюк А. В. Доповідач Громік Р. Д. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11.02.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого Громіка Р.Д., суддів Комлевої О.С., Сегеди С.М., за участю секретаря Скрипченко Г.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Доброславського районного суду Одеської області від 18 вересня 2025 року у справі за заявою ОСОБА_1 про роз`яснення судового рішення, ВСТАНОВИВ: 1.

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст заяви про роз`яснення судового рішення. 30 квітня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Комінтернівського районного суду Одеської області із заявою про роз`яснення судового рішення, в якій просила роз`яснити рішення Комінтернівського районного суду Одеської області 01.07.2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Березівської дитячо-юнацької спортивної школи, Березівської районної ради Одеської області, Відділу освіти, молоді та спорту Березівської районної державної адміністрації Одеської області про визнання незаконним наказу № 36 від 30.05.2018 року, його скасування, визнання незаконним дій, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди, судових витрат. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції. Ухвалою Доброславського районного суду Одеської області від 18 вересня 2025 року заяву ОСОБА_1 про роз`яснення рішення суду в частині стягнення втраченого заробітку задоволено. Роз`яснено рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 01 липня 2019 року у справі №494/1175/18 в частині розміру стягнутого з Березівської дитячо-юнацької спортивної школи на користь ОСОБА_1 втраченого заробітку за період вимушеного прогулу. Короткий зміст та доводи апеляційної скарги. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване судове рішення та постановити нове, яким задовольнити вимоги заяви повністю, посилаючись при цьому на порушення норм процесуального права. Апеляційна скарга вмотивована тим, що: 1)районний суд систематично видає виконавчі листи з помилками протягом тривалого часу, тривалий час розглядає заяви про виправлення помилок, тривалий час розглядає заяви про відновлення строку на звернення до виконання виконавчих листів. ГУ ДКСУ в Одеській області відмовляє у прийнятті до виконання виконавчого листа, оскільки він не містить розрахунку суми стягнення, та відсутністю в рішенні суду, виконавчому листу розміру суми коштів, які підлягають стягненню. ДВС відмовляє в прийнятті до виконання виконавчих листів, оскільки вони містять помилки та не містять повних відомостей, невідповідністю виконавчих листів Закону, припиненням юридичної особи боржника; 2)до вимушеного прогулу прирівнюється затримка роботодавцем виконання рішення суду про поновлення на роботі (ст.236 КЗпП України), оскільки середній заробіток за своїм змістом також є державною гарантією, право на отримання якої виникає у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. У цьому випадку скаржника фактично боржник позбавив права на отримання заробітної плати внаслідок невиконання відповідачем, державою рішення Комінтернівського районного суду від 01 липня 2019 , протягом більше ніж 6 років. 2.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція апеляційного суду Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права. У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом першої інстанції правильно встановлено, що у провадженні Комінтернівського районного суду Одеської області перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до Березівської дитячо-юнацької спортивної школи, Березівської районної ради Одеської області, Відділу освіти, молоді та спорту Березівської районної державної адміністрації Одеської області про визнання незаконним наказу № 36 від 30.05.2018 року, його скасування, визнання незаконним дій, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди, судових витрат. Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 01 липня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, вирішено: скасувати наказ № 36 Березівської ДЮСШ від 30 травня 2018 року «Про відпустки», «Про звільнення з роботи у зв`язку з закінченням трудового договору», в частині звільнення ОСОБА_1 ; визнати дії директора Березівської ДЮСШ щодо видання наказу № 36 від 30.05.2018 р. в частині звільнення ОСОБА_1 у зв`язку з закінченням трудового договору, згідно п. 2 ст. 36 КзПП України, незаконними; поновити ОСОБА_1 на посаді тренера-викладача Березівської ДЮСШ з навантаженням 0,25 ставки за сумісництвом з 01.06.2018 р.; стягнути з Березівської дитячо-юнацької спортивної школи на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.06.2018 по день винесення рішення суду. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 звернулася до Одеського апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій просила рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 01.07.2019 року в частині відмови у задоволенні вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Постановою Одеського апеляційного суду від 21 квітня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 01 липня 2019 року в частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_1 про зобов`язання Відділу освіти, молоді та спорту Березівської районної державної адміністрації Одеської області нарахувати і виплатити заробітну плату за час вимушеного прогулу залишено без змін. У свою чергу, рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 01 липня 2019 року, у відповідності до положень ч. 2 ст. 273 ЦПК України, набрало законної сили 21 квітня 2020 року після прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Відповідно до приписів ч. 1, 2 ст. 271 ЦПК України за заявою учасників справи, державного виконавця, приватного виконавця суд роз`яснює судове рішення, яке набрало законної сили, не змінюючи змісту судового рішення. Подання заяви про роз`яснення судового рішення допускається, якщо судове рішення ще не виконане або не закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред`явлене до примусового виконання. Відповідно до ч. 3 ст. 271 ЦПК України суд розглядає заяву про роз`яснення судового рішення у порядку, в якому було ухвалено відповідне судове рішення, протягом десяти днів з дня її надходження. У разі необхідності суд може викликати учасників справи, державного чи приватного виконавця в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розглядові заяви про роз`яснення рішення. Необхідність роз`яснення судового рішення може бути зумовлена його нечіткістю за змістом, коли воно є неясним та незрозумілим для осіб, стосовно яких воно ухвалене, або для тих осіб, що будуть здійснювати його виконання. Тобто це стосується випадків, коли судом не дотримані вимоги ясності, визначеності рішення. Невизначеність судового рішення означає, що таке рішення містить положення, які викликають суперечки щодо його розуміння та під час його виконання. Зрозумілість судового рішення полягає в логічному, чіткому, переконливому викладенні змісту рішення. Чіткість викладення передбачає, зокрема, що: терміни, вжиті у судовому рішенні, відповідають тому змісту, який вони мають за законодавством України; такі терміни чітко співвідповідають з поняттями, які вони позначають; текст правової норми, застосованої судом, відтворюється без перефразування і при цьому зрозуміло, де наводиться правова норма, а де суд дає своє тлумачення її змісту. Згідно з ч. 4 ст. 271 ЦПК України, про роз`яснення або відмову у роз`ясненні судового рішення суд постановляє ухвалу, яку може бути оскаржено. В ухвалі про роз`яснення судового рішення суд викладає більш повно та зрозуміло ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не змінюючи при цьому суть рішення і не торкаючись питань, які не були предметом судового розгляду. При цьому суд, роз`яснюючи рішення, не вправі вносити будь-які зміни в існуюче рішення. Крім того, роз`яснення полягає в тому, що суд не повинен давати відповідь на нові вимоги або на невирішені вимоги, він лише пояснює положення постановленого ним рішенням, які нечітко сформульовані, або є незрозумілими для заінтересованих осіб. У відповідності до роз`яснень, викладених у п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», роз`яснення рішення суду можливе тоді, коли воно не містить недоліків, що можуть бути усунені лише ухваленням додаткового рішення, а є незрозумілим, що ускладнює його реалізацію. Зазначене питання розглядається судом, що ухвалив рішення, і в ухвалі суд викладає більш повно та ясно ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не вносячи змін у суть рішення і не торкаючись питань, які не були предметом судового розгляду. Отже, роз`яснення рішення суду - це засіб виправлення недоліків судового акта, який полягає в усуненні його неясності і викладенні рішення суду у більш ясній і зрозумілій формі. Верховний Суд у постановах від 20.02.2019 року у справі №814/907/16, від 01.09.2020 року у справі №806/984/18 та від 24.02.2024 року у справі №380/3108/23 зазначив, що за загальними нормами права роз`яснення судом ухваленого ним рішення здійснюється насамперед з метою усунення такого недоліку, як незрозумілість судового рішення (наприклад, можливість неоднакового тлумачення висновків суду), що перешкоджає його належному виконанню. Зрозумілість рішення полягає в тому, що його резолютивна частина не припускає кілька варіантів тлумачення. У заяві про роз`яснення рішення зазначається, що саме у рішенні є незрозумілим, в чому полягає неясність рішення, які припускаються варіанти тлумачення рішення, як це впливає на його виконання. Роз`яснення інших частин рішення (крім резолютивної) не має правового значення, оскільки вони не мають обов`язкового характеру. Зі змісту заяви про роз`яснення рішення суду, поданої до суду 30.04.2024 року, вбачається, що на думку заявника рішення суду є незрозумілим в частині розміру стягнутого з відповідача на користь позивача втраченого заробітку за період вимушеного прогулу, що унеможливлює його виконання, оскільки виконавчий орган з цієї підстави відмовив у виконанні виконавчого листа, тому, суд першої інстанції правильно вважав за необхідне роз`яснити судове рішення в цій частині. Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.06.2018 року у справі №826/808/16 зазначила, що виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу, а законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин. Пленум Верховного Суду України у пункті 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» зазначив, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи, невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8.02.1995 року № 100 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.1995 року № 348). Згідно з підпунктом «з» пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8.02.1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), цей Порядок застосовується, у тому числі, у випадку вимушеного прогулу. Відповідно до положень пункту 2 Порядку № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Пунктом 3 Порядку № 100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. Суми нарахованої заробітної плати враховуються у тому місяці, за який вони нараховані та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі. Відповідно до пункту 5 Порядку № 100, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Пунктом 8 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів. Отже, справляння і сплата податку на доходи фізичних осіб та військового збору є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, а тому суд повинен визначати зазначену суму без утримання цього податку та збору, про що вказує в резолютивній частині рішення. Саме до такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в Постанові від 18.07.2018 у справі №359/10023/16-ц. Враховуючи вищевказані норми законодавства, суд першої інстанції првильно зазначив, що розрахунок суми заробітної плати за час вимушеного прогулу здійснюється за формулою: СВВ = ЗПсер х КВП, де СВВ - сума заробітної плати за час вимушеного прогулу, ЗПсер - середньоденний (годинний) заробіток, КВП - кількість робочих днів за час вимушеного прогулу. У свою чергу, розрахунок суми середньоденної (годинної) заробітної плати здійснюється за формулою: ЗПсер = ЗПд / Кд, де ЗПсер - середньоденний заробіток, ЗПд - загальна сума заробітної плати за останні два календарні місяці, Кд - кількість робочих днів за останні два календарні місяці. Період вимушеного прогулу позивачки - з 04.06.2018 року (наступний робочий день після звільнення, враховуючи, що день звільнення є останнім робочим днем у тижні) до 01.07.2019 року (день ухвалення рішення у цій справі) або 269 робочих днів. Розрахунок кількості робочих днів є таким: червень 2018 року 19 робочих днів; липень 2018 року 22 робочі дні; серпень 2018 року 22 робочі дні; вересень 2018 року 20 робочих днів; жовтень 2018 року 22 робочі дні; листопад 2018 року 22 робочі дні; грудень 2018 року 20 робочих днів; січень 2019 року 21 робочий день; лютий 2019 року 20 робочих днів; березень 2019 року 20 робочих днів; квітень 2019 року 21 робочий день; травень 2019 року 21 робочий день; червень 2019 року 18 робочих днів; липень 2019 року 1 робочий день. Беручи до уваги те, що позивачку було звільнено з посади з 01.06.2018 року, при обчисленні середньоденної заробітної плати слід враховувати заробітну плату позивача за квітень і травень 2018 року (два місяці, що передують звільненню). Відповідно до наявної в матеріалах справи довідки, виданої 11.09.2018 року Відділом освіти Березівської райдержадміністрації за вих. № 40, ОСОБА_1 за квітень 2018 року було нараховано заробітну плату у сумі 1128,08 грн, за травень 2018 року було нараховано заробітну плату у сумі 1128,08 грн. Таким чином, сума середньоденної (годинної) заробітної плати ОСОБА_1 складає 36,99 грн (2256,16 грн / 61 день). Відповідно, на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 04.06.2018 року до 01.07.2019 року складає 9 950,31 грн (36,99 грн х 269 робочих днів). Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Скаржник не довела обставини, на які посилалась як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надала. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що «районний суд систематично видає виконавчі листи з помилками протягом тривалого часу, тривалий час розглядає заяви про виправлення помилок, тривалий час розглядає заяви про відновлення строку на звернення до виконання виконавчих листів», колегія суддів зазначає, що питання видачі виконавчих листі, потенційних помилок у них та тривалий розгляд заяв не є предметом дослідження судом під час вирішення питання про роз`яснення судового рішення. Таким чином, дані доводи апеляційної скарги є неспроможними. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що «до вимушеного прогулу прирівнюється затримка роботодавцем виконання рішення суду про поновлення на роботі (ст.236 КЗпП України), оскільки середній заробіток за своїм змістом також є державною гарантією, право на отримання якої виникає у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. У цьому випадку скаржника фактично боржник позбавив права на отримання заробітної плати внаслідок невиконання відповідачем, державою рішення Комінтернівського районного суду від 01 липня 2019 , протягом більше ніж 6 років», то колегія суддів зазначає таке. Відповідно до ст. 236 КЗпП України у разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки. Колегія суддів звертає увагу скаржника, що останній не позбавлений права для звернення до суду із відповідною заявою/позовною заявою на реалізацію свого права на отримання виплат, передбачених ст. 236 КЗпП України, і це жодним чином не корелюється із вирішенням питання судом першої інстанції про роз`яснення судового рішення, яке фактично було здійснено судом першої інстанції. Наведені в апеляційній скарзі інші доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Одночасно апеляційний суд зазначає, що доводи апеляційної скарги щодо порушення судом норм матеріального та процесуального права зводяться до незгоди з висновками суду, особистого тлумачення норм матеріального і процесуального права та не впливають на фактичні обставини справи, які встановлені судом відповідно до законодавства та на законність судового рішення. Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги. Питання про роз`яснення рішення розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни ухвали суду першої інстанції немає. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, ухвалу постановлено у відповідності до вимог процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржуване судове рішення залишити без змін. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Доброславського районного суду Одеської області від 18 вересня 2025 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту її ухвалення та подальшому оскарженню не підлягає. Повний текст судового рішення складено 23 лютого 2026 року. Головуючий Р.Д. Громік Судді: О.С. Комлева С.М. Сегеда