Постанова 4852 № 160/18444/25

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 21 січня 2026 року м. Дніпросправа № 160/18444/25 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Щербака А.А. (доповідач), суддів: Баранник Н.П., Малиш Н.І., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2025 року (суддя Калугіна Н.Є.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2025 року позов задоволено частково. Суд вирішив визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про відмову в призначенні пенсії №047150031546 від 16.06.2025 року. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (код ЄДРПОУ 13844159) зарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), до спеціального стажу відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» період роботи з 16 серпня 1993 року по 29 листопада 1993 року. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (код ЄДРПОУ 13844159) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) від 09.06.2025 року про призначення пенсії за вислугу років, відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням висновків суду. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області подана апеляційна скарга, просить рішення суду першої інстанції скасувати, в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Суд не врахував, що право виходу на пенсію за вислугу років мають працівники закладів освіти незалежно від віку, за наявності вислугу років у період: - до 01.04.2015 не менше 25 років (пункт «е» статті 55 Закону № 1788 в редакції від 28.12.2015); - до 11.10.2017 не менше 26 років 6 місяців (пункт 21 Прикінцевих положень Закону № 1058). Також зазначено, що оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, то до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території РРФСР по 31.12.1991. Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Також, просить встановити судовий контроль за виконанням рішення суду у формі зобов`язання відповідача подати до суду відповідний звіт про виконання рішення суду у справі. Адміністративна справа розглянута апеляційним судом відповідно до пункту 3 частини 1 ст.311 КАС України в порядку письмового провадження, на підставі наявних у ній доказів. Колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Як було встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 09.06.2025 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років, відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». За територіальним принципом заяву було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області, яким прийнято рішення №047150031546 від 16.06.2025 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років згідно з п. «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ. Зокрема, в рішенні зазначено: «Вік заявниці 55 років 01 місяць. Страховий стаж особи становить 35 років 08 місяців 26 днів. Спеціальний стаж роботи на посадах, які дають право на пенсію за вислугу років станом на 11.10.2017 складає 24 роки 07 місяців 16 днів. За результатами розгляду документів, доданих до заяви: - до страхового стажу та стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років, не зараховано період роботи з 16.08.1993 по 29.11.1993, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 17.08.1992, на території російської федерації, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. В зв`язку з цим, до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території РРФСР по 31.12.1991; - страховий стаж за періоди роботи після січня 2004 року обчислено за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб про нарахування доходу та сплату страхових внесків. Заявниця не працює. На обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України не перебуває та пенсію не отримує. Висновок: відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у зв`язку з відсутністю необхідного стажу роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії за вислугу років.». Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач звернулася до суду з даним позовом. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції зазначив, що відповідачем правомірність оскарженого рішення не було доведено. Колегія суддів з висновками суду першої інстанції погоджується. Відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років. Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. №637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Відповідно до п. 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Відповідно до п. 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Відповідно до п. 20 Порядку №637 для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючи довідки встановленого зразка підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюються у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном. Як встановив суд першої інстанції, трудова книжка серії НОМЕР_3 від 17.08.1970 містить, зокрема, такі записи роботи позивача в середній школі-інтернаті №2 м. Череповець: - 16.08.1993 прийнята до школи-інтернату №2 вчителем початкових класів; - 29.11.1993 звільнена за власним бажанням. У трудовій книжці є відомості про прийняття на роботу, звільнення позивача, найменування роботи, професії та відомості щодо документу, на підставі чого зроблений кожний запис, записи також скріплені печатками підприємств. Записи не містять неточностей або описок, містять посилання на відповідний наказ. Статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. Відповідно до статті 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. Згідно зі ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав в сфері пенсійного забезпечення від 13.03.1992 пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої вони проживають. Метою Угоди є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов`язань відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди. Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов`язання щодо захисту їхніх пенсійних прав. Статтею 5 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (яка була чинною в періоди роботи позивача), яка підписана Україною 13.03.1992, передбачається, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди. Частиною 2 ст. 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасників Співдружності Незалежних Держав в області пенсійного забезпечення від 13.03.1992 передбачено, що для встановлення права на пенсію громадянам держав-учасників Угоди враховується трудовий стаж, придбаний на території будь-якої з цих держав, а так само на території колишнього СРСР за час до набрання чинності цієї Угоди. Таким чином, на громадян України, які працювали на територіях інших держав учасниць Співдружності Незалежних Держав, які приєднались до вказаної Угоди, розповсюджувалась дія нормативних актів приймаючої Держави в галузі пенсійного забезпечення, у тому числі тих, які визначали порядок зарахування трудового стажу. Статтею 3 Угоди також передбачено, що всі витрати, пов`язані зі здійсненням пенсійного забезпечення за цією Угодою, несе держава, що надає забезпечення. Взаємні розрахунки не проводяться, якщо інше не передбачено двосторонніми угодами. 29.11.2022 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення». Судом першої інстанції вірно було враховано, що Україна вжила заходів щодо денонсації Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 лише в листопаді 2022, і вказана угода припинила свою дію для України 19.06.2023. В періоди роботи позивача на території російської федерації не вводила заборон на працевлаштування (в спірному випадку за сферою роботи позивача) її громадян на території російської федерації, а також визнавала для пенсійного забезпечення в Україні трудовий стаж та заробіток за вказані періоди роботи, здобуті на території російської федерації. Суд також вірно взяв до уваги, що переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 року № 909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років», визначено, що робота в загальноосвітніх навчальних закладах дає право на отримання пенсії за вислугу років та в загальноосвітніх навчальних закладах, військових загальноосвітніх навчальних закладах, музичних і художніх школах передбачені посади: учителі, логопеди, вчителі-логопеди, вчителі-дефектологи, викладачі, сурдопедагоги, тифлопедагоги, вихователі, завідуючі та інструктори слухових кабінетів, директори, завідуючі, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної), навчально-виробничої частини або роботи з виробничого навчання, завідуючі навчальною і навчально-виховною частиною, завідувачі філіями, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної) роботи, соціальні педагоги (організатори позакласної та позашкільної виховної роботи з дітьми), практичні психологи, педагоги-організатори, майстри виробничого навчання, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи. Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що період роботи в навчальному закладі з 16.08.1993 по 29.11.1993 на посаді вчителя підтверджує вислугу років на посадах працівників освіти для призначення пенсії відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а відповідач протиправно не врахував ст. 62 Закону № 1788-ХІІ, якою передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка, безпідставно не зарахував до страхового та спеціального стажу вказаний період роботи позивача з 16.08.1993 по 29.11.1993 на території російської федерації. Згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_3 від 17.08.1970 позивач у період з 11.10.2017 по 30.04.2025 працювала у Криворізькій гімназії №26 Криворізької міської ради на посаді вчителя початкових класів. Суд вірно взяв до уваги, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про відмову в призначенні пенсії № 047150031546 від 16.06.2025 року підстав для незарахування вказаного періоду трудової діяльності до спеціального стажу не містить. Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що відповідач не розглянув заяву позивача, у відповідності до вимог Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», не дослідив, які періоди роботи позивача можливо зарахувати до його пільгового стажу, а які ні, не навів відповідних підстав. Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідач передчасно відмовив позивачу у призначенні пенсії, що свідчить про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 16.06.2025 року № 047150031546. Суд вірно встановив необхідність зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09.06.2025 року про призначення пенсії за вислугу років, відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням висновків суду. Доводи апеляційної скарги вказаного не спростовують. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні. Керуючись ст. ст. 315, 316, 321, 322 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий - суддя А.А. Щербак суддя Н.П. Баранник суддя Н.І. Малиш