Постанова 4851 № 520/32363/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 травня 2026 р. Справа № 520/32363/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Семененко М.О., Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.03.2026, головуючий суддя І інстанції: Ніколаєва О.В., м. Харків, повний текст складено 04.03.26 по справі № 520/32363/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Харківській області), в якому просила суд: - визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, а саме: Рішення про відмову у виплаті грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню у розмірі 10 місячних пенсій №203040024018 від 25.07.2025, ОСОБА_1 ; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати ОСОБА_1 до спеціального стажу період роботи з 04.10.1993 по 31.12.2001 "Заклад дошкільної освіти (ясла-садок) комбінованого типу №361 Харківської міської ради" згідно трудової книжки НОМЕР_1 та довідки №54 від 17.07.2025, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" і "ж" cтатті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення"; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню у розмірі 10 місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що рішенням від 25.07.2025 №203040024018 ГУ ПФУ в Харківській області відмовило їй у виплаті грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій, з підстав не зарахування періоду роботи в закладах освіти до спеціального трудового стажу. Вважаючи таке рішення відповідача протиправними, позивач звернулася до суду за захистом своїх прав. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04.03.2026 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, а саме: Рішення про відмову у виплаті грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню у розмірі 10 місячних пенсій №203040024018 від 25.07.2025, ОСОБА_1 . Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати ОСОБА_1 до спеціального стажу період роботи з 04.10.1993 по 31.12.2001 "Заклад дошкільної освіти (ясла-садок) комбінованого типу №361 Харківської міської ради" згідно трудової книжки НОМЕР_1 та довідки №54 від 17.07.2025, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "є" і "ж" cтатті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню у розмірі 10 місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп. Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції. Так, в апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що грошова допомога надається особам, які на день досягнення пенсійного віку працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років, мають страхових стаж (чоловіки 35 років, жінки 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь - яку пенсію. Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає права на пенсію за вислугу років, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 (далі - Перелік №909), яким визначено перелік посад, робота на яких дає право на призначення вказаної грошової допомоги працівникам освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років. Вищезазначеним переліком в розділі «Освіта» посада логопед не передбачена. Тобто, період роботи з 04.10.1993 по 31.12.2001 згідно записів в трудовій книжці серії НОМЕР_2 неможливо зарахувати до стажу на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів е-ж статті 55 Закону України Про пенсійне забезпечення (далі - Закон №1788-XII). Крім того, відповідач зазначає про втручання судом першої інстанції в дискреційні повноваження відповідача. Позивач скористалася своїм правом та надала до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому посилається на те, що надані позивачем документи підтвердили її роботу з 01.08.1983 по 07.09.1998 на посаді вихователя та з 07.09.1998 по 31.08.2001 на посаді вчителя-логопеда, що підлягає зарахуванню до спеціального стажу за пунктом «е» статті 55 Закону №1788-XII. Згідно з відомостями довідки № 54 від 17.07.2025 року, вбачається, що ОСОБА_1 з 04.10.1993 р. дійсно працювала на посаді вчителялогопеда в комунальному закладі «Заклад дошкільної освіти (ясла-садок) комбінованого типу № 361 Харківської міської ради». Зазначає, що посада «логопед» до 1993 року вказувалась на підставі Загальносоюзного класифікатора професій, посад і тарифних розрядів та Єдиний тарифно-кваліфікаційний довідник робіт і професій робітників. Відповідно до класифікатора професій ДК 003-95 (введеного в дію з 1995 року) посада «Вчитель-логопед» має код 2340 (пізніше, у наступних редакціях, може бути уточнений до 2340 як «Вчителі спеціалізованих навчальних закладів» або 2340.2). Цей код 2340 справді належить до угруповання «Вчителі спеціалізованих навчальних закладів» (підгрупа 234 «Вчителі»). У старих класифікаторах чи тарифнокваліфікаційних довідниках могла використовуватись лише назва «Логопед» (що часто відносилось до медичної або корекційної сфери) або «Вчительдефектолог (логопед)». Назва «Вчитель-логопед» як педагогічна посада була чітко закріплена саме в Класифікаторі професій 1995 року. Це підкреслювало, що ця робота є педагогічною (вчитель), а не суто медичною (логопед як лікар чи середній медичний персонал). Код 2340 для «Вчителялогопеда» у класифікаторі професій є актуальним саме починаючи з 1995 року (з введенням ДК 003-95), і ця назва закріпила педагогічний статус цієї професії. З урахуванням наведеного, просить залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції - без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 308, п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Харківській області та отримує пенсію, призначену відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV). 18.07.2025 позивач звернулася до ГУ ПФУ в Харківській області із заявою щодо перерахунку пенсії по виплаті одноразової грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 Розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV. ГУ ПФУ в Харківській області рішенням від 25.07.2025 №203040024018 відмовило у перерахунку пенсії ОСОБА_1 . В обґрунтування рішення зазначено, що стаж роботи позивача на посадах, що визначають право на виплату грошової допомоги становить 23 роки 3 місяці 21 день. До зазначеного стажу не зараховано період роботи з 04.10.1993 по 31.12.2001, оскільки, згідно записів трудової книжки заявниця працювала на посаді логопед у дошкільному закладі №361. Не погодившись із рішенням відповідача, позивач звернулася до суду з даним позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що у позивача наявний необхідний спеціальний стаж роботи, його посада відноситься до посад педагогічних працівників, робота на якій дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п."е" ст.55 Закону №1788-XII, тому позивач має право на нарахування та виплату грошової допомоги, яка передбачена п.7-1 Розд. XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позову з таких підстав. Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних приватних закладів для догляду непрацездатними. Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України передбачено, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій встановлені Законом №1058-IV. Згідно з пунктом 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону №1788-XII, і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення. Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України. Умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV та механізм її виплати визначається Порядком обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1191 (далі - Порядок № 1191). Відповідно до п. 2 Порядку № 1191 вбачається, що до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" і "ж" статті 55 Закону №1788-XII, що передбачені Переліком №

909. Страховий стаж, передбачений пунктами 2 і 3 цього Порядку, враховується в календарному обчисленні. При цьому допускається підсумовування страхового стажу за періоди роботи, які дають право на призначення пенсії відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону №1788-XII (п. 4 Порядку № 1191). Вимоги п. 5 - 7 Порядку № 1191 передбачають, що грошова допомога надається особам, яким починаючи з 1 жовтня 2011 року призначається пенсія за віком відповідно до Закону №1058-IV та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію. Для визначення розміру грошової допомоги враховується місячний розмір пенсії, обчислений згідно із статтями 27 і 28 Закону №1058-IV, станом на день її призначення. Виплата грошової допомоги здійснюється органами Пенсійного фонду України одноразово у розмірі десяти місячних пенсій за рахунок коштів Державного бюджету України одночасно з першою виплатою пенсії, яка призначена до виплати. Відповідно до п. "е" ст. 55 Закону № 1788-XII передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років. З аналізу викладених норм слідує, що необхідною умовою для виникнення у особи права на отримання пенсії за вислугу років є наявність відповідного спеціального стажу роботи на посадах, визначених переліком Кабінету Міністрів України, та досягнення відповідного віку. Відповідно до ст. 62 Закону №1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637). Згідно з п. 1-3 Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Відповідно до п. 3 даного Порядку за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Згідно з п. 20 цього ж Порядку встановлено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального стажу роботи приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. З аналізу вказаних норм, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності відповідних записів у трудовій книжці стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, архівними установами. У випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються довідки підприємств, установ, організацій, виписки із наказів, особові рахунки та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Відповідно до записів трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 11.09.1987 позивач у період з 04.10.1993 по 31.12.2001 працювала логопедом у дошкільному закладі №361. Крім того, матеріали справи містять довідку №54 від 17.07.2025 видану Комунальним закладом "Заклад дошкільної освіти (ясла-садок) комбінованого типу №361 Харківської міської ради", в якій зазначено, що ОСОБА_1 з 04.10.1993 працює на посаді вчителя-логопеда в комунальному закладі "Заклад дошкільної освіти (ясла-садок) комбінованого типу №361 Харківської міської ради". Аргументи відповідача щодо не зарахування періоду роботи з 04.10.1993 по 31.12.2001 на посаді логопеда, оскільки посада "логопед" не передбачена Переліком №909, колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на таке. Відповідно до розділу 1 Освіта Переліку № 909 в редакції до 02.10.2002, яка була чинна в спірний період, до посад, які дають право на пенсію за вислугу років, відноситься посада логопеда дошкільних дитячих закладів всіх типів і найменувань. Постановою Кабінету Міністрів України № 1436 від 26.09.2002 Про внесення змін до переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років (далі - Постанова №1436) розділ 1 Освіта Переліку № 909 викладено в новій редакції, відповідно до якої виключено посаду логопеда та введено нову посаду вчителя - логопеда дошкільних навчальних закладів всіх типів. Таким чином, в період роботи позивача з 04.10.1993 по 31.12.2001 Перелік № 909 діяв у редакції від 04.11.1993, яким посада логопеда дошкільних дитячих закладів всіх типів і найменувань відносилася до посад, які дають право на пенсію за вислугу років. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.06.2000 № 963 до переліку посад педагогічних працівників відносяться, зокрема, вчитель-логопед. Відтак, наявними у справі доказами підтверджується стаж роботи позивача. Враховуючи вищенаведене, позивач є працівником освіти, а тому стаж роботи ОСОБА_1 повинен зараховуватися до її спеціального стажу відповідно до пункту "е" статті 55 Закону №1788-XII. З врахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що рішення про відмову у виплаті грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню у розмірі 10 місячних пенсій №203040024018 від 25.07.2025 є протиправним та підлягає скасуванню. Щодо доводів апеляційної скарги про втручання судом першої інстанції в дискреційні повноваження відповідача. Відповідно до Рекомендацій Комітету Ради Європи №R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Ради 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб`єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним. Дискреційні повноваження це комплекс прав і зобов`язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення. Також ця особа може вибирати рішення у передбачених для конкретних ситуацій нормативно-правових актах або схожих документах. Тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за конкретних обставин, та яке захистить або відновить порушене право. Адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб`єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб`єкта владних повноважень. Відповідно до абзацу 3 пункту 10.3 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду "Про судове рішення в адміністративній справі" від 20.05.2013 № 7, суд може ухвалити постанову про зобов`язання відповідача прийняти рішення певного змісту за винятком випадків, коли суб`єкт владних повноважень відповідно до закону приймає рішення на власний розсуд. Суд не може підміняти державний орган і давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем. Отже, адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень, виконуючи цілі, встановлені адміністративним судочинством щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) передбаченим ч. 3 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається і не може втручатися в дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Слід зазначити, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (стаття 2 КАС України). Відтак, обираючи спосіб захисту прав позивача, суди мали б зважати на ефективність такого захисту. Ця мета перекликається зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту, згідно з якою засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13 Конвенції, має бути ефективним як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13 Конвенції, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", п. 64). Засіб юридичного захисту має бути "ефективним" в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.1996 у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), п. 95). При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення від 24.07.2012 у справі "Джорджевич проти Хорватії", п. 101; рішення від 06.11.1980 у справі "Ван Остервійк проти Бельгії", п.п. 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин кожної конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення. Суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь особи, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. Оскільки позивачем виконано всі умови, визначені законом для підтвердження стажу, прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. Отже, колегія суддів надаючи оцінку способу захисту прав позивача доходить висновку про необхідність зобов`язати відповідача зарахувати ОСОБА_1 до спеціального стажу період роботи з 04.10.1993 по 31.12.2001 "Заклад дошкільної освіти (ясла-садок) комбінованого типу №361 Харківської міської ради" згідно трудової книжки НОМЕР_1 та довідки №54 від 17.07.2025, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" і "ж" cтатті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", а також нарахувати та виплатити позивачу грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню у розмірі 10 місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-ІV. Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. На підставі викладеного, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції. Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29). З огляду на вищенаведений підхід, колегія суддів вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку. Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують. Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставин справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України. Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.03.2026 по справі № 520/32363/25 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя М.О. Семененко Судді І.С. Чалий З.Г. Подобайло