Постанова 4855 № 620/9666/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/9666/24 Суддя (судді) першої інстанції: Наталія БАРГАМІНА ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 січня 2025 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого: Бєлової Л.В. суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В., розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В: У липні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила: визнати протиправним рішення Головного Управління Пенсійного фонду в Чернігівській області про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугою років як фармацевтичному працівнику згідно з п. е) ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»; зобов`язати Головне Управління Пенсійного фонду України призначити ОСОБА_1 зарахувати до спеціального стажу роботи на посаді фармацевта в аптечних закладах стаж згідно з записами в трудовій книжці з 06.08.1990 по 17.01.2024, та призначити ОСОБА_1 з 10.06.2024 пенсію за вислугою років згідно з п. е) ст. 55 Закону «Про пенсійне забезпечення». Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2024 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області від 18.06.2024 № 253450003445 про відмову в призначенні пенсії. Зобов`язано Головне Управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зарахувати ОСОБА_1 до спеціального стажу період роботи на посаді фармацевта в аптечних закладах стаж згідно з записами в трудовій книжці з 06.08.1990 по 10.10.2017, та призначити з 10.06.2024 пенсію за вислугою років згідно з пункту «е» статті 55 Закону «Про пенсійне забезпечення». У решті позову відмовлено. Не погоджуючись з таким рішенням суду, Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області подало апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує, що суд першої інстанції не врахував те, що заява позивача опрацьовувалась за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області, тому суд саме цей орган мав зобов`язати вчинити необхідні дії з метою відновлення прав позивача. Однак суд першої інстанції зобов`язав Головне Управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області призначити позивачу пенсію. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії. Позивач відзив на апеляційну скаргу не подав. Після надходження матеріалів справи до суду, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2024 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження. Відповідно до статті 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 10.06.2024 позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області з заявою та відповідними документами про призначення пенсії за вислугу років. За принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Київській області розглянуто документи позивача та прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії від 18.06.2024 № 253450003445. Мотивами відмови слугувала відсутність необхідного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років. Спеціальний стаж, що дає право на призначення пенсії за вислугу років (станом на 11.10.2017) - не підтверджено. Назва організацій, в яких працювала заявниця згідно записам трудової книжки, не відповідає назві організацій, зазначених в довідці про перейменування (реорганізацію). Додатково зазначено, що Державне комерційне виробниче підприємство "Фармація" та Чернігівське комерційне підприємство "Ліки України", де згідно записів трудової книжки працювала заявниця на посаді фармацевта, не передбачений Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909. Про прийняте рішення Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області повідомило позивача листом від 19.06.2024 № 2500-0215-8/43834. Не погодившись з рішенням від 18.06.2024 № 253450003445, позивач звернулась до суду з цим позовом. Суд першої інстанції адміністративний позов задовольнив частково та зазначив, що стаж роботи позивача фармацевтом має зараховуватись до пільгового стажу осіб у розумінні пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Станом на 11.10.2017 стаж роботи позивача за вислугу років як працівника охорони здоров`я становить більше 25 років та є достатнім для призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Отже, позивач має право на отримання пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». У зв`язку з чим, позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом скасування спірного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області від 18.06.2024 № 253450003445 та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зарахувати ОСОБА_1 до спеціального стажу період роботи на посаді фармацевта в аптечних закладах стаж згідно з записами в трудовій книжці з 06.08.1990 по 10.10.2017 та призначити з 10.06.2024 пенсію за вислугою років згідно з пункту «е» статті 55 Закону «Про пенсійне забезпечення». Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті вирішення спору, натомість вважає помилковим рішення суду в частині зобов`язання саме ГУ ПФУ в Чернігівській області зарахувати позивачу спеціальний стаж та призначити пенсію, з огляду на наступне. Згідно з частиною першою статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Статтею 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XI) визначено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії. Згідно зі статтею 7 Закону № 1788-XI звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. Відповідно до статті 52 Закону № 1788-XI право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров`я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту «е» статті

55. Пунктом «е» статті 55 Закону № 1788-XI (в редакції, чинній до 01.04.2015) було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку. У подальшому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII (далі - Закон № 213), зокрема, підвищено спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію (абзаци перший - одинадцятий пункту «е» статті 55 Закону № 1788-XI), а Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII (далі - Закон № 911) встановлено як додаткову умову для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 55 років для осіб, зазначених у пункті «е» статті 55 Закону № 1788-XI. Так, відповідно до внесених змін пунктом «е» статті 55 Закону № 1788-XII було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними, зокрема, такого віку: 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року. У свою чергу, рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII. При цьому, Конституційний Суд України зазначив, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об`єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов`язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист. Відповідно до статті 51 Закону № 1788-XI пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Тобто, у зазначеній нормі йдеться про роботи, які мають безпосередній вплив на здоров`я працівника і можуть призвести до втрати професійної працездатності (здатності виконувати роботу за професією) до настання віку, що дає право на пенсію за віком, а отже, до неможливості ефективно виконувати роботу без шкоди для власного здоров`я і безпеки оточуючих. З наведеного випливає, що втрата професійної працездатності або придатності не пов`язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років. Конституційний Суд України вказав, що положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону № 1788-XI зі змінами, внесеними Законом № 911 у частині встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у пункті «а» статті 54 Закону № 1788-XI, та 55 років для осіб, зазначених у пунктах «е», «ж» статті 55 Закону № 1788-XI, слід визнати такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України. Також Конституційний Суд України зазначив, що положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону № 1788-XI зі змінами, внесеними Законом № 213 щодо підвищення на п`ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави, з огляду на що, оспорювані положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону № 1788-XI зі змінами, внесеними Законом № 213, суперечать положенням статей 1, 3, 46 Основного Закону України. Відповідно до пункту 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Отже, з 04.06.2019 при призначенні пенсії за вислугою років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону № 1788-XII необхідно керуватися вказаною нормою у редакції до внесення змін Законом № 213 та Законом №

911. З огляду на викладене, на день звернення позивача із заявою від 10.06.2024 про призначення пенсії за вислугу років, пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку. Суд першої інстанції достовірно з трудової книжки позивача НОМЕР_1 встановив, що позивач: - з 01.09.1988 по 04.07.1990 навчалася у Київському медичному училищі № 2 на фармацевтичному відділенні; - з 06.08.1990 по 01.07.2022 працювала фармацевтом, з 01.07.2022 по 17.01.2024 асистентом фармацевта. Статтею 62 Закону № 1788-XII встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637). Відповідно до пункту 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. У силу вимог абзацу першого пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Пунктом 20 Порядку № 637 передбачено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. Отже, зміст наведених норм дає підстави стверджувати, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються інші документи. Вказане узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 31 січня 2022 року у справі № 620/1178/19. Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1999 №909 (далі - Перелік №909). У розділі 2 «Охорона здоров`я» цього Переліку №909 визначено, що робота на посадах провізорів, фармацевтів (незалежно від найменування посад), лаборантів дає право на пенсію за вислугу років. При цьому серед найменувань закладів і установ зазначено не тільки аптеки, а й аптечні кіоски, аптечні магазини. У примітці 2 до Переліку №909 установлено, що робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим Переліком дає право на пенсію за вислугу років, незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ. Визначення поняття «заклад охорони здоров`я» міститься у статті 3 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» (далі - Закон №2801-XII), згідно з якою це є юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, що забезпечує медичне обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників і фахівців з реабілітації. На час роботи позивача в спірний період визначення поняття «заклад охорони здоров`я» містився у статті 3 Закону Закон №2801-XII, відповідно до якої це є підприємства, установи та організації, завданням яких є забезпечення різноманітних потреб населення в галузі охорони здоров`я шляхом подання медико-санітарної допомоги, включаючи широкий спектр профілактичних і лікувальних заходів або послуг медичного характеру, а також виконання інших функцій на основі професійної діяльності медичних працівників; а також це є заклад охорони здоров`я - юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, основним завданням яких є забезпечення медичного обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників. За змістом статті 16 Закону №2801-XII до закладів охорони здоров`я відносяться, зокрема, аптечні заклади. Відповідно до ч. ч. 2, 6 ст. 16 Закону №2108-XII порядок створення, припинення закладів охорони здоров`я, особливості діяльності визначаються законом. Заклади охорони здоров`я можуть добровільно проходити акредитацію в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Не підлягають обов`язковій акредитації аптечні заклади. Акредитація аптечних закладів може здійснюватися на добровільних засадах. Разом із тим, на час роботи позивача в спірний період ч. 2 ст. 16 Закону №2108-XII передбачалося, що безпосередню охорону здоров`я населення забезпечують санітарно-профілактичні, лікувально-профілактичні, фізкультурно-оздоровчі, санаторно-курортні, аптечні, науково-медичні та інші заклади охорони здоров`я. Заклади охорони здоров`я створюються підприємствами, установами та організаціями з різними формами власності, а також приватними особами при наявності необхідної матеріально-технічної бази і кваліфікованих фахівців. Порядок і умови створення закладів охорони здоров`я, державної реєстрації та акредитації цих закладів, а також порядок ліцензування медичної та фармацевтичної практики визначаються актами законодавства України. Відповідно до пункту 1 Порядку державної акредитації закладу охорони здоров`я, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.07.1997 №765 (далі Порядок №765), державна акредитація закладу охорони здоров`я - це офіційне визнання статусу закладу охорони здоров`я, наявності в ньому умов для надання певного рівня медико-санітарної допомоги, підтвердження його відповідності встановленим критеріям та гарантії високої якості професійної діяльності. Згідно з пунктом 2 зазначеного Порядку акредитації підлягають незалежно від форми власності усі заклади охорони здоров`я. Разом із тим, пункт 3 Порядку № 765 в редакції Постанови КМУ № 678 від 21.06.2001 було передбачено, що акредитацію закладів охорони здоров`я проводить Головна акредитаційна комісія, що утворюється при МОЗ, а фармацевтичних (аптечних) закладів - Головна акредитаційна комісія, що утворюється при Державному департаменті з контролю за якістю, безпекою та виробництвом лікарських засобів і виробів медичного призначення, а також акредитаційні комісії, що утворюються при Міністерстві охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров`я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій. Постановою КМУ № 921 від 11.11.2015 внесено зміни в абз. 1 п.2 Порядку №765 відповідно до яких передбачено, що акредитації підлягають всі заклади охорони здоров`я незалежно від форми власності, крім аптечних, акредитація яких може здійснюватися на добровільних засадах. Постановою КМУ № 215 від 13.03.2019 в п. 2 Порядку №765 було внесено додатково зміни та передбачено, що заклади охорони здоров`я (далі - заклади) незалежно від форми власності, в тому числі аптечні, можуть добровільно проходити акредитацію. Акредитація закладу проводиться після отримання ним ліцензії на провадження господарської діяльності з медичної практики, ліцензії на провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової та роздрібної торгівлі лікарськими засобами, імпорту лікарських засобів, крім активних фармацевтичних інгредієнтів. За наслідками розгляду справи №492/446/15-а Велика Палата у постанові від 29.08.2018 відступила від викладеного у постанові Верховного Суду України від 17.09.2013 у справі №21-241а13 правового висновку, про те, що до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років, зараховується, зокрема, робота на посадах провізорів, фармацевтів у аптеках, які офіційно набули статусу закладу охорони здоров`я на підставі державної акредитації, та дійшла висновку, що з 13.06.2015 (у зв`язку з внесенням змін до ст. 16 Основ законодавства України про охорону здоров`я» від 09.04.2015 №326-VIII, що набрали чинності 14.05.2015 та введені в дію 13.06.2015) законодавство України покращило становище для всіх осіб, які працюють в аптечних закладах на посадах, що дають право на призначення пенсії за вислугу років на пільгових умовах, незалежно від наявності державної акредитації такого закладу, і з цього дня стаж роботи на відповідних посадах зараховується до спеціального стажу, необхідного для призначення такої пенсії. Велика Палата дійшла висновку, що ситуація у справі №492/446/15-а, є подібною до ситуації аптечних закладів, які з 13.06.2015 не проходили державну акредитацію і працівники яких, незважаючи на відсутність такої акредитації, отримали право на включення стажу роботи у цих закладах до стажу, який дає право на пенсію за вислугу років. Віднесення стажу роботи до спеціального, який дає право на пенсію за вислугу років, лише за ознакою наявності державної акредитації аптечного закладу, яка з 13.06.2015 стала добровільною, має дискримінаційний характер, оскільки без об`єктивного та розумного обґрунтування передбачає поводження у різний спосіб з особами, які перебувають у відносно схожих ситуаціях, - працювали чи працюють в неакредитованих аптечних закладах. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що не зарахування позивачці у справі №492/446/15-а до спеціального стажу періоду її роботи з 29 грудня 2001 року по 30 грудня 2006 року у належному ФОП аптечному кіоску, який державної акредитації не проходив, і зарахування іншим особам до такого спеціального стажу періоду їх роботи в аптечних закладах, які з 13.06.2015 не мають державної акредитації, буде виявом дискримінаційного ставлення держави до осіб, які перебувають у подібній ситуації. Об`єктивного та розумного обґрунтування різниці у ставленні до цих людей з огляду на вищевказані зміни до законодавства, що по суті покращили становище позивачки й інших осіб, які до 13.06.2015 працювали у неакредитованих аптечних закладах, немає. А наслідком такого різного поводження є порушення заборони дискримінації у зв`язку з реалізацією права на мирне володіння майном - призначеною пенсією за вислугу років. Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що стаж роботи позивача фармацевтом має зараховуватись до пільгового стажу осіб у розумінні пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Колегія суддів зазначає, що 03.10.2017 прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" № 2148-VIII, яким з 11.10.2017 розділ XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV доповнено пунктом 2-1. Згідно пункту 2-1 Розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV, особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення". Також, Законом № 2148-VІІІ були внесені зміни до пункту 16 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-XII, після внесених яких вказаний пункт викладений у наступній редакції: "До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону №1788-XII застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії". Отже, враховуючи положення п.2-1 та п.16 Розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV пенсія за вислугу років згідно положень пункту «е» статті 55 Закону України № 1788-XII може бути призначена особам, які мають стаж, необхідний для її призначення станом на 11 жовтня 2017 року. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.07.2022 у справі № 440/1286/20. З матеріалів справи вбачається, що станом на 11.10.2017 стаж роботи позивача за вислугу років як працівника охорони здоров`я становить більше 25 років та є достатнім для призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області від 18.06.2024 № 253450003445 про відмову в призначенні пенсії на пільгових умовах є протиправним. Колегія суддів також вважає правильним висновок суду першої інстанції про зобов`язання пенсійного органу зарахувати ОСОБА_1 до спеціального стажу період роботи на посаді фармацевта в аптечних закладах стаж згідно з записами в трудовій книжці з 06.08.1990 по 10.10.2017, та призначити з 10.06.2024 пенсію за вислугою років згідно з пункту «е» статті 55 Закону «Про пенсійне забезпечення». Проте, суд першої інстанції задовольняючи таку вимогу помилково зобов`язав саме Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області вчинити такі дії. Так, Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року № 13-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 (далі - Порядок № 22-1). При цьому, 30 березня 2021 року набрала чинності постанова Правління Пенсійного фонду України від 16 грудня 2020 року № 25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрована в Міністерстві юстиції України від 16 березня 2021 року за № 339/35961 (далі - Постанова правління ПФУ № 25-1). Зміни, внесені до Порядку № 22-1 на підставі Постанови правління ПФУ № 25-1, передбачають застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальному при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсії з 01 квітня 2021 року. Запроваджена у зв`язку із змінами, внесеними до Порядку № 22-1, технологія передбачає опрацювання заяв про призначення/перерахунок пенсії бек-офісами територіальних органів Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяви та де проживає пенсіонер. Запровадження принципу екстериторіальності мало на меті досягнення таких результатів: єдиний підхід до застосування пенсійного законодавства; централізована прозора система контролю за діями фахівців, процесів призначення та перерахунку пенсій; мінімізація особистих контактів з громадянами; відв`язка звернень та їх опрацювання від територіального принципу; попередження можливих випадків зволікань у прийнятті рішення, а також оптимізація навантаження на працівників. Відповідно до пункту 1.1 розділу І Порядку № 22-1 заява про призначення пенсії, подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр). Згідно з пунктом 4.2 розділу ІV Порядку 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу. Пунктом 4.3. розділу ІV Порядку 22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви. За приписами пункту 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Предметом спору у цій справі є наявність у позивача права на призначення пенсії на пільгових умовах. Рішенням ГУ ПФУ у Київській області позивачу відмовлено у призначенні пенсії. Колегія суддів зауважує, що відповідачем у справах, в яких оспорюються, зокрема, рішення, ухвалені в результаті розгляду заяви про призначення пенсії, є саме орган державної влади - суб`єкт владних повноважень, який прийняв відповідне рішення. З матеріалів справи вбачається, що рішення прийнято ГУ ПФУ у Київській області за принципом екстериторіальності, і саме ГУ ПФУ у Київській області досліджувало пенсійні документи позивача і вирішувало питання щодо призначення позивачу пільгової пенсії. Тож, оскільки, за наслідками вирішення цієї справи, спірне рішення скасовано, то, враховуючи приписи пунктів 4.2 розділу ІV Порядку № 22-1, ГУ ПФУ у Київській області зобов`язане призначити позивачу пенсію на пільгових умовах. Суд першої інстанції викладене не врахував, тому безпідставно зобов`язав ГУ ПФУ в Чернігівській області призначити позивачу пільгову пенсію, у зв`язку з чим, рішення суду підлягає зміні. Оскільки ГУ ПФУ в Чернігівській області у апеляційній скарзі просило відмовити у задоволенні позовних вимог, а суд апеляційної інстанції дійшов висновку про зміну рішення суду першої інстанції, то апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до пункту 2 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно з частиною першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Відповідно до частини другої статті 317 КАС України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Згідно з частиною четвертою ст. 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, ухвалюючи в оскаржуваній частині рішення, неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, що зумовлює часткове задоволення апеляційної скарги відповідача та зміну відповідного абзацу резолютивної частини рішення, з викладенням його у наступній редакції: зобов`язати Головне Управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати ОСОБА_1 до спеціального стажу період роботи на посаді фармацевта в аптечних закладах стаж згідно з записами в трудовій книжці з 06.08.1990 по 10.10.2017, та призначити з 10.06.2024 пенсію за вислугою років згідно з пункту «е» статті 55 Закону «Про пенсійне забезпечення». Керуючись ст. ст. 243, 315, 317, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд П О С Т АН О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2024 року - задовольнити частково. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії- змінити, виклавши абзац третій резолютивної частини рішення в наступній редакції: «Зобов`язати Головне Управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати ОСОБА_1 до спеціального стажу період роботи на посаді фармацевта в аптечних закладах стаж згідно з записами в трудовій книжці з 06.08.1990 по 10.10.2017, та призначити з 10.06.2024 пенсію за вислугою років згідно з пункту «е» статті 55 Закону «Про пенсійне забезпечення». В іншій частині рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2024 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Л.В. Бєлова Судді В.О. Аліменко, Н.В. Безименна