Постанова 4851 № 520/23683/24

Головуючий І інстанції: Панов М.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 травня 2025 р. Справа № 520/23683/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді Любчич Л.В., Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.01.2025, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 20.01.25 по справі № 520/23683/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі відповідач, ГУ ПФУ в Чернігівській області, апелянт), в якій просила: - визнати протиправним та скасувати Рішення про відмову їй у призначенні пенсії №204750020800 від 26.07.2024 ГУ ПФУ в Чернігівській області; - зобов`язати ГУ ПФУ в Чернігівській області зарахувати до спеціального стажу позивача періоди роботи з 01.04.1998 по 10.04.2002, з 01.09.2001 по 02.08.2005; з 03.11.2010 по 16.12.2010; з 17.09.2012 по 25.07.2014; з 03.02.2015 по 09.09.2015 та повторно розглянути заяву про призначення пенсії за вислугу років з дати звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України - 10.07.2024. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.01.2025 позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано Рішення про відмову у призначенні пенсії №204750020800 від 26.07.2024 ГУ ПФУ в Чернігівській області ОСОБА_1 . Зобов`язано ГУ ПФУ в Чернігівській області зарахувати до спеціального стажу позивача періоди роботи з 01.04.1998 по 10.04.2002, з 01.09.2001 по 02.08.2005; з 03.11.2010 по 16.12.2010; з 17.09.2012 по 25.07.2014; з 03.02.2015 по 09.09.2015 та повторно розглянути заяву про призначення пенсії за вислугу років з дати звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України - 10.07.2024. Стягнуто на користь позивачки судові витрати в загальному розмірі 1211,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Чернігівській області. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин справи та порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив суд скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років». Звернув увагу суду, що Розділом ІІ «Охорона здоров`я» в аптеках, аптечних кіосках, аптечних магазинах, контрольно-аналітичних лабораторіях передбачені посади фармацевтів, асистентів фармацевтів (незалежно від найменування посад), лаборантів. Посада, на якій працювала позивачка провізор-технолог, не передбачена у Переліку посад фармацевтичних працівників. Крім того, до стажу за вислугою років не зараховано період роботи з 01.09.2001 по 02.08.2005, з 03.11.2010 по 16.12.2010, з 17.09.2012 по 25.07.2014 та з 03.02.2015 по 09.09.2015, оскільки записами в трудовій книжці не підтверджується робота в установах, передбачених Переліком №909. Таким чином, стаж роботи, який дає право на пенсію за вислугу років становить 15 років 4 місяці 1 день, що є недостатнім для призначення даного виду пенсії. Позивачка правом на подання відзиву не скористалась. Відповідно до положень ч.1 ст. 308 , п.3 ч.1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у ній доказами та в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в її межах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваного судового рішення, норм процесуального та матеріального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено обставини, які не оспорено сторонами. ОСОБА_1 , по досягненню 55 років звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за вислугу років на підставі п. е ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII, оскільки має страховий стаж, який складає більше 35 років, що підтверджується записами у трудовій книжці НОМЕР_1 від 06.08.1991, копія якої додана до позову. У відповідь на звернення позивачки ГУ ПФУ в Чернігівській області було прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії № 204750020800 від 26.07.2024. Згідно з Рішенням № 204750020800 від 26.07.2024 страховий стаж ОСОБА_1 становить 35 років 3 місяці 18 днів. Стаж, що дає право на призначення пенсії за вислугу років - 15 років 4 місяці 1 день. Відповідно до трудової книжки позивачки НОМЕР_1 від 06.08.1991 до стажу за вислугою років не зараховано: - період роботи з 01.04.1998 по 10.04.2002 по посаді провізора-технолога, оскільки посада провізора-технолога з 22.06.1995 не передбачена в Переліку посад фармацевтичних працівників (від 22.06.1995 № 114); - період роботи з 01.09.2001 по 02.08.2005; з 03.11.2010 по 16.12.2010; з 17.09.2012 25.07.2014; з 03.02.2015 по 09.09.2015, оскільки записами в трудовій книжці не підтверджується робота в установах, передбачених Переліком №

909. В записі № 13 посада виправлена. Зазначеним рішенням пенсійного органу відмовлено у призначенні пенсії позивачу за вислугу років, оскільки відсутній необхідний спеціальний стаж, що дає право на призначення даного виду пенсії. Вважаючи такі дії відповідача протиправними, а рішення про відмову у призначенні пенсії за вислугу років таким, що підлягає скасуванню, позивач звернулася до суду із даним адміністративним позовом за захистом своїх прав. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв всупереч законодавству в сфері пенсійного забезпечення, не зарахувавши спірні періоди роботи позивача до її спеціального страхового стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років на підставі п. е ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає. Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, шо включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. У відповідності до п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. За нормами частини першої статті 5 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Згідно з пунктом 16 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-IV, до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. Відповідно до пункту 2-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-IV, особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення». Розмір пенсії за вислугу років визначається відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. Пенсії за вислугу років фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VIII від 03.10.2017 набрав чинності 11.10.2017. Таким чином, пенсії за вислугу років згідно із нормами Закону №1788-XII призначаються за умови наявності у особи станом на 11.10.2017 визначеного Законом №1788-XII страхового і спеціального стажу. Відповідно до статті 2 Закону №1788-XII за цим Законом призначаються трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років. Згідно зі статтею 7 Закону №1788-ХІІ звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. При цьому пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується. Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію. За змістом статті 51 Закону №1788-ХІІ пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Статтею 52 Закону №1788-ХІІ визначено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров`я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту «е» статті

55. Відповідно до пункту «е» статті 55 Закону №1788-XII (в редакції, що діяла до внесення змін Законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII та «;Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911-VIII), право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку. В подальшому, з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII (далі - Закон №213-VIII) підвищено, зокрема, спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію, для категорій працівників, визначених пунктами д, е, ж статті 55 Закону №1788, а з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911-VIII (далі - Закон №911-VIII) встановлено раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - для працівників освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення (пункт «е» статті 55 Закону №1788) за переліком, що затверджується у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Так, згідно з пунктом «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ (в редакції Закону №911-VIII), право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року. Проте, 04.06.2019 Конституційним Судом України ухвалено рішення №2-р/2019, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII та Законом №911-VIII. Конституційний Суд України виходив з того, що встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у пункті а статті 54 Закону №1788-XII, та 55 років для осіб, зазначених у пунктах «е», «ж» статті 55 Закону №1788-XII, слід визнати такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України. Крім того, на думку Конституційного Суду України, внесення змін Законом №213-VIII до оспорюваних положень Закону №1788-XII щодо підвищення на п`ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної статтею 51 Закону №1788-XII, а саме того, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія статті 51 Закону №1788-XII поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у статтях 54, 55 Закону №1788-XII. Відтак, Конституційний Суд України визнав зміни, внесені до статті 55 Закону №1788-XII Законом №213-VIII та Законом №911-VIII, - неконституційними. Ці норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення №2-р/2019, тобто з 04.06.2019. Отже, починаючи з 05.06.2019 положення пункту «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ діють в первісній редакції, чинній до внесення змін Законом №213-VIII та Законом №911-VIII, яка передбачає, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку. З аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що єдиною умовою для набуття позивачкою, як працівником охорони здоров`я, права на призначення пенсії за вислугу років, є наявність у неї станом на 11.10.2017 (дату набрання чинності Законом №2148-VIII) не менше 25 років спеціального стажу роботи. Відповідно до Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 (далі Перелік №909), до спеціального стажу, який дає право на пенсію за вислугу років, зараховуються періоди роботи на посадах: - лікарів та середнього медичного персоналу (незалежно від найменування посад) у лікарняних закладах, лікувально-трудових профілакторіях, амбулаторно-поліклінічних закладах, закладах швидкої та невідкладної медичної допомоги, закладах переливання крові, закладах охорони материнства і дитинства, санаторно-курортних закладах, установах з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби та територіальних органах Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями), санітарно - епідеміологічних закладах, діагностичних центрах; - фармацевтів, асистентів фармацевтів (незалежно від найменування посад), лаборантів в аптеках, аптечних кіосках, аптечних магазинах, в контрольно-аналітичних лабораторіях; - лікарів та середнього медичного персоналу (незалежно від найменування посад) у Медико-соціальних експертних комісіях, бюро судово-медичної експертизи. Згідно з п.2 примітки до Переліку №909, робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим Переліком, дає право на пенсію за вислугу років, незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ. Згідно з п.5 примітки до Переліку №909, робота на посаді провізора в закладах і установах, зазначених у цьому Переліку, до переведення на посаду фармацевта відповідно до Зміни №10 до національного класифікатора ДК 003:2010 "Класифікатор професій" (v0810930-21), затвердженої наказом Мінекономіки від 25.10.2021 №810, зараховується до стажу для призначення пенсії за вислугу років. Отже, посада провізора належить до Переліку №909, а посада провізора-технолога є рівнозначною їй, тому ГУ ПФУ в Чернігівській області неправомірно не зараховано стаж роботи позивача на вказаних посадах до її спеціального стажу. Колегія суддів при розгляді даної справи також враховуються висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у справі №492/446/15-а щодо припинення виплати особі пенсії, у зв`язку з неврахуванням до пільгового стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, періоду роботи особи у в аптеці, яка державної акредитації закладу охорони здоров`я із видачею відповідного сертифікату не проходила. За наслідками розгляду вказаної справи, Велика Палата у постанові від 29.08.2018 відступила від викладеного у постанові Верховного Суду України від 17.09.2013 року у справі №21-241а13 правового висновку, про те, що до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років, зараховується, зокрема, робота на посадах провізорів, фармацевтів у аптеках, які офіційно набули статусу закладу охорони здоров`я на підставі державної акредитації, та дійшла висновку, що з 13.06.2015 (у зв`язку з внесенням змін до ст. 16 Основ законодавства України про охорону здоров`я» від 09.04.2015 №326-VIII, що набрали чинності 14.05.2015р. та введені в дію 13.06.2015) законодавство України покращило становище для всіх осіб, які працюють в аптечних закладах на посадах, що дають право на призначення пенсії за вислугу років на пільгових умовах, незалежно від наявності державної акредитації такого закладу, і з цього дня стаж роботи на відповідних посадах зараховується до спеціального стажу, необхідного для призначення такої пенсії. Велика Палата дійшла висновку, що ситуація у справі №492/446/15-а, є подібною до ситуації аптечних закладів, які з 13.06.2015 не проходили державну акредитацію і працівники яких, незважаючи на відсутність такої акредитації, отримали право на включення стажу роботи у цих закладах до стажу, який дає право на пенсію за вислугу років. Віднесення стажу роботи до спеціального, який дає право на пенсію за вислугу років, лише за ознакою наявності державної акредитації аптечного закладу, яка з 13.06.2015 стала добровільною, має дискримінаційний характер, оскільки без об`єктивного та розумного обґрунтування передбачає поводження у різний спосіб з особами, які перебувають у відносно схожих ситуаціях, - працювали чи працюють в неакредитованих аптечних закладах. Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. За змістом положень статті 62 Закону №1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Згідно з п.п. 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків. Як вбачається з матеріалів справи, а саме із записів трудової книжки позивачки серії НОМЕР_1 , періоди роботи позивачки з з 01.04.1998 по 10.04.2002, з 01.09.2001 по 02.08.2005; з 03.11.2010 по 16.12.2010; з 17.09.2012 по 25.07.2014; з 03.02.2015 по 09.09.2015 належать до спеціального стажу, наявність якого є основною умовою для призначення пенсії за вислугу років. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач діяв всупереч законодавству в сфері пенсійного забезпечення, не зарахувавши спірні періоди роботи позивача до її спеціального страхового стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років на підставі п. е ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII. Ухвалюючи це судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень. Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України (п. 58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20 січня 2025 року по справі № 520/23683/24 залишити без змін . Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя-доповідач Л.В. Любчич Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін