Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 560/3423/19

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/3423/19 Головуючий у 1-й інстанції: Божук Д.А. Суддя-доповідач: Ватаманюк Р.В. 01 квітня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Ватаманюка Р.В. суддів: Полотнянка Ю.П. Драчук Т. О. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 02 грудня 2019 року (прийняте у м. Хмельницький) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (далі - відповідач) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : позивач 29.10.2019 звернулась із позовом до Хмельницького окружного адміністративного суду в якому просила: - визнати бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, яка полягає у не зарахуванні періоду з 16.11.2010 по 16.05.2011 до страхового стажу і стажу роботи (служби) за спеціальністю ОСОБА_1 протиправною та такою, що порушує встановлений чинним законодавством України пільговий порядок обчислення стажу роботи за вислугу років; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати до страхового стажу і стажу роботи (служби) за спеціальністю ОСОБА_1 період з 16.11.2010 по 16.05.2011; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до вимог пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 02.12.2019 в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказав, що судом першої інстанції безпідставно не враховано те, що незважаючи на визнання неконституційними положень пункту «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» позивач мала достатньо стажу для отримання пенсії за вислугою років, як станом на 04.06.2019, так і станом на момент звернення до відповідача з заявою про призначення пенсії. У поданому відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначив, що в трудовій книжці позивачки не зазначено відомості про період роботи з 16.11.2010 по 16.05.2011, та оскільки в Постанові Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 визначено вичерпний перелік посад, які дають право на пенсію за вислугу років, підстав для зарахування вказаного періоду до спеціального стажу, що дає право на пенсію за вислугу років немає. Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову про часткове задоволення позовних вимог з таких підстав. Враховуючи, що апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлені та неоспорені сторонами такі обставини. Позивач ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) 05.08.1990 прийнята на роботу на посаду вчителя історії у Курилівську загальноосвітню школу І - IІ ступенів, а з 28.03.2001 працювала на посаді директора цієї ж школи до 06.04.2006. У зв`язку з обранням на посаду міського голови міста Волочиськ звільнена з посади директора Курилівської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів згідно з наказом начальника відділу освіти Волочиської районної державної адміністрації №60-к від 06.04.2006. На виборній посаді працювала з квітня 2006 року по 16.11.2010 та звільнена у зв`язку із закінченням строку повноважень на підставі пункту 1 статті 42 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні". З 16.11.2010 по 16.05.2011 Волочиська міська рада виплачувала позивачці середню заробітну плату у зв`язку з неможливістю відділу освіти Волочиської районної державної адміністрації надати попередню посаду директора Курилівської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів. Цей факт встановлено рішенням Волочиського районного суду Хмельницької області від 17.01.2012 у справі №2-452/11. Також, згідно з довідками Волочиської міської ради Хмельницької області від 07.09.2018 №1582 та від 31.10.2019 №2160, ОСОБА_1 здійснювалася виплата заробітної плати в розмірі середньої заробітної плати та утримувалися внески до Пенсійного фонду за період листопад 2010 року - травень 2011 року. Відповідно до наказу №105-К від 26.08.2011 по відділу освіти Волочиської районної державної адміністрації з 29.08.2011 позивачку призначено на попередню посаду директора Курилівської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів, на якій ОСОБА_1 працювала до 31.08.2018. Позивач звернулася до відповідача з заявою від 04.09.2018 про призначення пенсії за вислугою років. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 13.09.2018 №26 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років у зв`язку з тим, що відсутній необхідний стаж для визначення права на пенсію за вислугу років, як працівнику освіти на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсії" №2148-VIII, передбачених статтею 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 04.02.2019 у справі №671/2121/18 задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 . Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 13.09.2018 №26 про відмову у призначені ОСОБА_1 , пенсії за вислугу років. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 04.09.2018. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02.05.2019 скасовано рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 04.02.2019 у справі №671/2121/18. Прийнято постанову, якою відмовлено у задоволенні адміністративного позову повністю. Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25.07.2019 відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за виключними обставинами у справі №671/2121/18. 24.07.2019 позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області з заявою в якій, зокрема, просила повідомити її про причини неприйняття рішення про призначення їй пенсії за вислугу років з 04.06.2019 у випадку, якщо відповідачем таке рішення не прийнято. Листом від 11.09.2019 №4-752-П-02.26-04 Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повідомило ОСОБА_1 про неприйняття рішення про призначення їй пенсії, у зв`язку з визнанням судовим рішенням правомірності рішення відповідача від 13.09.2018 №26 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років. Звернуто увагу на те, що рішенням Великої палати Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019 положення статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" зі змінами внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 №911-VIII, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Проте, вказане рішення не містить положень щодо порядку його виконання. Не погоджуючись з такими діями позивач звернулась до суду з даним позовом. Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не зверталась до відповідача з заявою про призначення їй пенсії за вислугою років, після ухвалення Конституційним Судом рішення про неконституційність положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", а тому відсутня бездіяльність відповідача щодо не призначення позивачці пенсії за вислугу років, про яку остання зазначає в тексті позовної заяви. Апеляційний суд не погоджується з висновками суду першої інстанції за такими доводами. Відповідно до ст. 46 Конституцій України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Згідно п.2-1 Перехідних положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений ст.ст.52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення». Розмір пенсії за вислугу років визначається відповідно до ст.27 та з урахуванням норм ст.28 цього Закону. Пенсії за вислугу років фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України. Пунктом «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що право на пенсію мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 01.04.2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 01.04.2015 по 31.03.2016 - не менше 25 років 6 місяців; з 01.04.2016 по 31.03.2017 - не менше 26 років; з 01.04.2017 по 31.03.2018 - не менше 26 років 6 місяців; з 01.04.2018 по 31.03.2019 - не менше 27 років; з 01.04.2019 по 31.03.2020 - не менше 27 років 6 місяців; з 01.04.2020 по 31.03.2021 - не менше 28 років; з 01.04.2021 по 31.03.2022 - не менше 28 років 6 місяців; з 01.04.2022 по 31.03.2023 - не менше 29 років; з 01.04.2023 по 31.03.2024 - не менше 29 років 6 місяців; з 01.04.2024 або після цієї дати - не менше 30 років. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 01 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року. Разом з тим, 04.06.2019 Конституційний Суд України рішенням №2-р/2019 визнав такими, що не відповідають Конституції України положення, зокрема, положення ст.55 Закону України від 05.11.1991 №1788 «Про пенсійне забезпечення» за змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213 та від 24.12.2015 №911 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України». Конституційний Суд України зазначив, що встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення певного віку (для працівників, зазначених у пунктах «е», «ж» статті 55 Закону № 1788-ХІІ - 55років), нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України. Крім того, Конституційного Суду України звернув увагу, що внесення змін Законом №213 до оспорюваних положень Закону №1788 щодо підвищення на п`ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної ст.51 Закону №1788. А саме того, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія ст.51 Закону №1788 поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у ст.ст.54, 55 Закону №1788. Таким чином, зі змісту оспорюваних положень Закону №1788 встановлено, що стан здоров`я усіх працівників, зайнятих на роботах, визначених п."а" ст.54, пунктами "а", "6", "в", "г", "д", "е", "є", "ж" ст.55 Закону №1788, через певний проміжок часу погіршується, у зв`язку з чим вони втрачають свою професійну працездатність або придатність до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Ці норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, тобто з 4 червня 2019 року. Згідно ст. 51 Закону №1788 пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Отже, у зазначеній нормі йдеться про роботи, які мають безпосередній вплив на здоров`я працівника і можуть призвести до втрати професійної працездатності (здатності виконувати роботу за професією) до настання віку, що дає право на пенсію за віком, а отже до неможливості ефективно виконувати роботу без шкоди для власного здоров`я і безпеки оточуючих. Таким чином, якщо втрата професійної працездатності або придатності не пов`язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років. За приписами п. «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до внесення змін Законом №213 та Законом №911 право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку. Особа, яка станом на момент звернення до Пенсійного органу має від 25 до 30 років спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, така особа має право на призначення пенсії за вислугу років, незалежно від її віку. Відповідно до ст. 62 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Згідно п. 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 уточнюючі довідки підприємств або організацій для підтвердження спеціального трудового стажу, приймаються у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років. Пунктом 18 вказаного Порядку встановлено, що за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника. Так, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог, щодо зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу і стажу роботи (служби) за спеціальністю період з 16.11.2010 по 16.05.2011. У трудовій книжці позивача відсутні відомості про період роботи з 16.11.2010 по 16.05.2011, уточнюючих довідок для підтвердження спеціального трудового стажу у вказаний період позивачем не надано. Зазначені обставини також підтверджуються постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02.05.2019 у справі № 671/2121/18, та в силу ч. 4 ст. 78 КАС України є приюдиційними. Водночас, відповідно до довідки № 2160 від 31.10.2019 виданої Волочиською міською радою Хмельницької області ОСОБА_1 звільнена з посади міського голови 16.11.2010, а у період з листопада 2010 року по травень 2011 року здійснювалася виплата заробітної плати в розмірі середньої заробітної плати та утримувались внески до Пенсійного фонду. Однак період з листопада 2010 року по травень 2011 року не може бути зарахований до спеціального трудового стажу, оскільки в цей період позивач не працювала за спеціальністю. Пунктом "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено врахування до спеціального стажу роботи згідно переліку, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України. Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 909 від 04.11.1993. Згідно наведеного переліку обставин включення періоду коли особа не займала відповідну посаду та не виконувала роботу, яка дає право на пенсію за вислугу років, не передбачено. Відтак, відсутні правові підстави для зарахування періоду з 16.11.2010 по 16.05.2011 до страхового стажу і стажу роботи (служби) за спеціальністю період. Стосовно позовної вимоги зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію за вислугу років відповідно до вимог пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", суд зазначає таке. Відповідно до відомостей трудової книжки позивача спеціальний стаж роботи становить 26 років 4 місяці 5 днів. Разом з тим, на підставі рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019, позивач 24.07.2019 (що також визнається відповідачем в листі від 11.09.2019 № 4-752-П-02-26-04 (а.с. 13) черговий раз звернулась до відповідача з заявою, в якій порушувала питання призначення пенсії за вислугу років згідно зі статтею 55 Закону № 1788-ХІІ. Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Таким чином, з огляду на зазначені обставини та норми права, що регулюють спірні правовідносини з урахуванням висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019, колегія суддів вважає протиправною відмову відповідача викладену у листі від 11.09.2019 № 4-752-П-02-26-04 в призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років згідно зі статтею 55 Закону № 1788-ХІІ. Отже, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення не відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і підлягає скасуванню з постановленням нової постанови про відмову в задоволенні позову. У силу п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно зі ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Вирішуючи питання розподілу судових витрат колегія суддів зазначає таке. Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору. Враховуючи що позов підлягає частковому задоволенню, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів підлягають стягненню понесені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 768,40 грн. (згідно квитанції від 21.10.2019 № 0.0.1500734457.1, та в розмірі 1152,60 грн. (згідно квитанції від 28.01.2020 № 0.0.1598037302.1. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 02 грудня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії скасувати. Прийняти нову постанову. Адміністративний позов задовольнити частково. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до вимог пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 4 червня 2019 року. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (код ЄДРПОУ 21318350) понесені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 1921,00 грн. (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна гривня). Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст. 325 КАС України та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий Ватаманюк Р.В. Судді Полотнянко Ю.П. Драчук Т. О.