Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 440/9806/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 грудня 2025 р. Справа № 440/9806/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Спаскіна О.А., Суддів: Любчич Л.В. , Присяжнюк О.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.10.2025, головуючий суддя І інстанції: А.О. Чеснокова, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039 по справі № 440/9806/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , в якій просив: - визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди з 21.11.2023 по 07.09.2024; - зобов?язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім?ям під час дії воєнного стану №168 від 28.02.2022, у розмірі 100 000,00 гривень у зв?язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов?язаним із захистом Батьківщини за час стаціонарного лікуванні в закладах охорони здоров?я (у тому числі відпустах), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров?я до іншого за період з 23.11.2023 по 07.09.2024, із одночасною компенсацією суми податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компесацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 21.11.2023 по день фактичної виплати грошового забезпечення. - стягнути на користь ОСОБА_1 із Військової частинина НОМЕР_1 відшкодування моральної шкоди 100000,00 грн., завданої протиправним рішенням щодо припинення виплати грошового забезпечення з 21.11.2023 по 07.09.2024. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 16.10.2025 в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.10.2025 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт зазначає, що суд першої інстанції безпідставно застосував до спірних правовідносин п. 6.5 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402 у редакції, що набула чинності вже після звільнення позивача з військової служби. Відповідно до абз. З п. 6.17 Положення №402, в редакції наказу Міністерства оборони України Про затвердження Змін до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України №490 від 18.08.2023, яка діяла на час припинення виплати грошового забезпечення, військовослужбовці, які не перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (установах) направляються на медичний огляд ВЖ для визначення потреби в тривалому лікуванні на підставі направлення прямого начальника від командира окремої частини, йому рівних та вище або керівника ТЦК та СП. Таким чином, вважає, що право направляти військовослужбовця на медичний огляд для визначення потреби у тривалому лікуванні начальником (керівником) відділення або профільним головним (провідним) фахівцем закладу охорони здоров`я (установи), у якому він знаходиться на стаціонарному або амбулаторному лікуванні, з`явилось в Положенні лише 20.11.2024, до 20.11.2024 таке право було надано лише командиру окремої частини, йому рівних та вище або керівнику ТЦК та СП. До 20.11.2024 начальник (керівник) відділення або профільного головного (провідний) фахівці закладу охорони здоров`я (установи), могли лише направляти на ВЛК тільки для вирішення питання про потребу у відпустці за станом здоров`я або звільненні від виконання службових обов`язків. Вищезазначене судом першої інстанції до уваги не було прийнято взагалі. Відзив на апеляційну скаргу від відповідача не надходив. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів вислухавши суддю доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, дослідивши письмові докази по справі, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного. Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що позивач проходив військову службу у військовій частині і в ході безпосередньої участі у бойових діях, під час захисту Батьківщини в ході відсічі збройної агресії російської федерації в районі населеного пункту Водяне Донецької області 12.10.2022 отримав тяжке поранення та травми, що підтверджується довідками про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України від 16.02.2024 №709 та про обставини поранення (травми, контузії, каліцтва) від 02.02.2023 № 1234, в зв`язку з яким з 12.10.2022 по 09.08.2024 безперервно проходив лікування та перебував на стаціонарному лікуванні. 21.07.2023 під час лікування в НВМКЦ ГВКГ отримав свідоцтво про хворобу № 422-т, яким позивача визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку, отримані травма, поранення відносяться до тяжкого ступеня та пов`язані із захистом Батьківщини. 29.07.2024 під час лікування в НВМКЦ ГВКГ отримав свідоцтво про хворобу № 543-т, яким позивача визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку, отримані травма, поранення відносяться до тяжкого ступеня та пов`язані із захистом Батьківщини. В той же час, позивачу не було виплачено додаткової винагороди, що передбачена постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім?ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 р. № 168 (далі - ПКМУ №168), в розмірі 100000 гривень в розрахунку на місяць за період перебування його лікування та у відпустках за станом здоров?я з 21.11.2023 по 07.09.2024. Позивач та його представник неодноразово зверталися до відповідача стосовно виплати грошового забезпечення з 21.11.2023 по 07.09.2024, але відповідного рішення ним прийнято не було. З відмовою відповідача у виплаті додаткової винагороди з 21.11.2023 по 07.09.2024 позивач не погоджується та вважає такі дії протиправними з огляду на це позивач звернувся з позовом до суду. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що у зв`язку з ненадходженням до Військової частини висновку ВЛК про потребу у тривалому лікуванні позивача після завершення чотиримісячного безперервного строку перебування на лікуванні, йому припинено нарахування та виплату частини грошового забезпечення, а саме додаткової винагороди у розмірі 100000,00 грн. Такі дії військової частини повністю відповідають встановленому порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям. Суд зазначив, що оскільки відсутні будь-які протиправні дії з боку військової частини, підстави для задоволення позовних вимог відсутні. Суд апеляційної інстанції не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У силу статті 65 Основного Закону України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Статтею 46 Основного Закону України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII визначено основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлено єдину систему їх соціального захисту, гарантовано військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та врегульовано відносини у цій галузі. Згідно із частиною 1 - 4 статті 9 Закону № 2011-ХІІ Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України. За п. 11 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, військовослужбовцю на підставі висновку військово-лікарської комісії надається відпустка для лікування у зв`язку з хворобою або відпустка для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої відпустки визначається характером захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва). Відпустка надається без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Загальний час безперервного перебування військовослужбовця в закладах охорони здоров`я та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою або у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) не може перевищувати чотирьох місяців підряд (крім випадків, коли законодавством передбачено більш тривалі строки перебування на лікуванні). Після закінчення встановленого абзацом першим цього пункту строку безперервного перебування на лікуванні у закладах охорони здоров`я та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою або у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) військовослужбовець підлягає огляду військово-лікарською комісією для вирішення питання про придатність його до військової служби. Після видання наказу про звільнення військовослужбовця з військової служби відпустка для лікування у зв`язку з хворобою або відпустка для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) не надається. Кабінет Міністрів України прийняв постанову №704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності з 01.03.2018. Постановою КМУ №704 зокрема затверджено: тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14; додаткові види грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу в розмірах згідно з додатком

15. Пунктом 2 постанови КМУ №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Пунктом 3 постанови КМУ №704 передбачено, що виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації (далі - державні органи). Пунктом 8 постанови КМУ №704 установлено, що умови грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються цією постановою та іншими актами Кабінету Міністрів України. На виконання постанови КМУ №704 наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 року за №745/32197, затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України (надалі - Порядок №260), який застосовується з дня набрання чинності постановою КМУ №704. Згідно з пунктом 2 розділу I Порядку №260 грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення. До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років. До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія. До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги. Пунктом 8 розділу I Порядку №260 визначено, що грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців. Грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий; одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України). Грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника) (далі - командир). Грошове забезпечення командиру військової частини виплачується за місцем перебування на грошовому забезпеченні на підставі наказу вищого командира за підпорядкованістю. Абзацами 1 - 4 пункту 9 розділу I Порядку №260 передбачено, що виплата грошового забезпечення за останніми займаними посадами зберігається за час відряджень, а також надання оплачуваних відповідно до чинного законодавства України відпусток. Грошове забезпечення за останніми займаними посадами виплачується за період звільнення від виконання службових обов`язків у зв`язку з хворобою та перебуванням на лікуванні в лікарняних закладах та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою (відпустці за станом здоров`я) (далі - відпустка для лікування у зв`язку з хворобою), але не більше чотирьох місяців із дня вибуття з військової частини (крім випадків, передбачених чинним законодавством України, більш тривалих строків перебування на лікуванні). Грошове забезпечення після чотирьох місяців безперервного перебування на лікуванні в лікарняних закладах виплачується на підставі висновку лікарняного закладу (військово-лікарської комісії), рішення командира військової частини про продовження перебування в лікарняних закладах та відповідно до вимог чинного законодавства. Військовослужбовцям строкової військової служби, які перебувають у відрядженнях, відпустках і на лікуванні в лікарняних закладах, грошове забезпечення виплачується за весь період перебування у відрядженнях, відпустках і на лікуванні. Згідно з положеннями пунктів 14 - 17 розділу I Порядку №260, грошове забезпечення, не виплачене своєчасно або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього. Грошове забезпечення не виплачується: за час надання військовослужбовцям відпусток відповідно до чинного законодавства України, за якими не передбачено збереження заробітної плати; якщо виплачуються академічні стипендії; за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше; за час перебування на лікуванні в лікарняних закладах понад встановлені чинним законодавством строки; за час тимчасового виконання обов`язків понад два місяці за новими посадами у зв`язку з переведенням військової частини на інший штат (внесення змін до штату); за час тримання військовослужбовців під вартою чи перебування під цілодобовим домашнім арештом; за час відбування покарання на гауптвахті військовослужбовцями строкової військової служби. Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення. Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини. Виплата додаткових видів грошового забезпечення, не передбачених цим Порядком, здійснюється відповідно до чинного законодавства України. На період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України. Тобто, термін лікування 4 місяці є загальноприйнятим для усіх захворювань, за винятком тих, щодо яких законодавством України передбачений більш тривалий строк перебування на лікуванні. Виплати грошового забезпечення після чотирьох місяців лікування та перебування у відпустці за станом здоров`я можуть бути продовжені за наявності висновку лікарняного закладу (військово-лікарської комісії) про потребу в лікуванні та рішення командира військової частини про продовження виплати. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16 травня 2024 року справа № 520/16191/23. При цьому, питання виплати грошового забезпечення у період перебування у розпорядженні або звільнення від посад врегульовано Розділом XXVIII Порядку №

260. Пункт 1 розділу XXVIII Порядку №260 визначає, що грошове забезпечення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), зарахованим у розпорядження відповідних командирів або звільненим від посад, виплачується в розмірі грошового забезпечення, яке військовослужбовці отримували за займаними посадами до зарахування в розпорядження, але не більше ніж два місяці. Такий порядок виплати грошового забезпечення не стосується військовослужбовців, зарахованих у розпорядження посадових осіб (які мають право призначення на посади) відповідно до підпунктів 12-1 та 13 пункту 116, а також пункту 122 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008. Час перебування військовослужбовця на лікуванні, у відпустці, тимчасового виконання обов`язків (але не більше ніж два місяці) за вакантною посадою, перебування під вартою (цілодобовим домашнім арештом) виключається із загального періоду перебування в розпорядженні. За пунктом 5 розділу XXVIII Порядку №260, якщо не можна прийняти кадрове рішення щодо подальшого службового використання військовослужбовця, у період перебування у розпорядженні протягом двох місяців з поважних причин (відсутність рівнозначних посад, бажання подальшого проходження військової служби, наявність сімейних та інших обставин) грошове забезпечення виплачується йому в розмірі, яке він отримував за займаною посадою до зарахування в розпорядження, за рішенням Міністра оборони України. Грошове забезпечення військовослужбовцям після перебування у розпорядженні понад два місяці виплачується в розмірі окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років, за винятком випадків продовження строків виплати за рішенням Міністра оборони України. (пункт 6 розділу XXVIII Порядку №260). Грошове забезпечення військовослужбовців під час перебування у розпорядженні підлягає перерахунку в разі набуття права на збільшення розмірів окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років, а також змін у нормах грошового забезпечення. (пункт 7 розділу XXVIII Порядку №260). Отож, саме Розділом XXVIII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, унормовано питання виплати грошового забезпечення позивачу у період перебування його у розпорядженні. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06 липня 2023 року справа № 640/2358/20. За п. 259 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, лікування військовослужбовців повинно бути закінчено у закладі охорони здоров`я. У виняткових випадках на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії командиром (начальником) військової частини, а в разі виключення зі списків особового складу військової частини начальником військово-лікувального закладу може бути надано відпустку для лікування у зв`язку з хворобою на 30 календарних днів. Після закінчення цього строку за висновком (постановою) військово-лікарської комісії відпустку для лікування у зв`язку з хворобою може бути продовжено на такий самий строк, а за відповідними медичними показниками продовжено ще раз. Відпустка для лікування у зв`язку з хворобою не повинна перевищувати 4 місяців. Після закінчення відпустки для лікування у зв`язку з хворобою військово-лікарська комісія надає висновок про ступінь придатності військовослужбовця до військової служби. Згідно ст. 116 Положення № 1153/2008, зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо дальшого їх службового використання допускається в разі: … 10) визнання військовослужбовця військово-лікарською комісією непридатним чи обмежено придатним до військової служби до звільнення з військової служби; … 15) якщо військовослужбовці перебувають на тривалому лікуванні у зв`язку з отриманим пораненням або хворобою, отриманою в особливий період, чи у полоні, як заручники або інтерновані особи, - до їх повернення; … Військовослужбовці звільняються з посад та зараховуються в розпорядження посадових осіб наказами командирів (начальників), які мають право призначення на ці посади. Військовослужбовці, які зараховані в розпорядження відповідно до підпунктів 1 12-1 цього пункту, продовжують проходити військову службу згідно з цим Положенням, виконуючи обов`язки військової служби в межах, визначених посадовою особою, у розпорядженні якої вони перебувають. Час перебування військовослужбовців на лікуванні, в основній або додатковій відпустці виключається із загального періоду перебування у розпорядженні відповідних командирів (начальників). Військовослужбовець, якого звільнено з посади, вважається таким, що перебуває у розпорядженні відповідного командира (начальника) військової частини, у списках якої він перебуває, з дня, що настає за днем звільнення, та до дня, з якого він приступив до виконання обов`язків за новою військовою посадою, на яку його призначено (до дня зарахування у розпорядження посадової особи, яка має право призначення на посаду). Матеріальне та грошове забезпечення військовослужбовців, зарахованих у розпорядження відповідних командирів (начальників), здійснюється у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Згідно з пунктом 1.1. глави 1 розділу І Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 №402 (далі Положення) медичний огляд включає в себе вивчення та оцінку стану здоров`я і фізичного розвитку громадян на момент огляду в цілях визначення ступеня придатності до військової служби, навчання за військово-обліковими спеціальностями, вирішення інших питань, передбачених цим Положенням, з винесенням письмового висновку (постанови). Відповідно до пункту 2.1 глави 2 розділу І Положення штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК приймають постанови. Постанови ВЛК оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання військово-лікарської комісії з визначення причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця. З огляду на зазначені норми Положення висновок ВЛК є змістом (суттю) постанови ВЛК, яка може бути оформлена в формі свідоцтва, довідки або протоколу. Іншими словами, довідка ВЛК є формальним вираженням постанови ВЛК, яка по суті містить в собі висновок, сформований ВЛК за наслідком медичного огляду. Відповідно до 6.14. розділу 6 «Медичний огляд військовослужбовців» Положення № 402, загальний термін безперервного перебування військовослужбовців на лікуванні у військових (цивільних) лікувальних закладах, включаючи і відпустку за станом здоров`я, у мирний час не повинен перевищувати 4 місяці, а для хворих на туберкульоз 12 місяців. Після закінчення визначеного терміну перебування на безперервному лікуванні та у відпустці за станом здоров`я військовослужбовці підлягають медичному огляду для визначення ступеня придатності до військової служби. У разі визнання їх ВЛК непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку або непридатними до військової служби у мирний час, обмежено придатними у воєнний час вони можуть бути подані до звільнення з військової служби до виписки із військового (цивільного) лікувального закладу. Згідно п. 6.35 Положення № 402, у воєнний час лікування військовослужбовців має бути закінчене у військовому лікувальному закладі (солдатів, матросів, сержантів і старшин у батальйонах (командах) видужуючих). У виняткових випадках військовослужбовцям може бути надана відпустка за станом здоров`я на 30 календарних днів. За постановою ВЛК відпустка за станом здоров`я може бути продовжена на такий самий строк, а за відповідних медичних показань повторно продовжена ще на 30 календарних днів. Постанова ВЛК про продовження відпустки за станом здоров`я записується в книгу протоколів засідань ВЛК та в довідку ВЛК, на підставі якої була надана перша відпустка за станом здоров`я, і підписується головою, членами комісії (не менше двох), секретарем комісії та скріплюється гербовою печаткою. Якщо після продовження відпустки за станом здоров`я військовослужбовець не може приступити до виконання службових обов`язків, то він оглядається ВЛК для визначення ступеня придатності до військової служби. Отже, визначення потреби військовослужбовця у відпустці за станом здоров`я та встановлення необхідного терміну для відновлення функції і працездатності такого військовослужбовця відбувається на підставі висновку ВЛК за наслідком медичного огляду ВЛК, що оформлюється довідкою ВЛК, на підставі якої командир військової частини (закладу) надає таку відпустку. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16 травня 2024 року справа № 520/16191/23. Судом апеляційної інстанції встановлено, а також матеріали справи свідчать про наступне, що після отриманого поранення та травм позивач: - 12.10.2022 доставлений в стабілізаційний пункт медичної роти травмованим. Була надана перша лікарська допомога, евакуйований далі у 66 ВМГ м. Покровськ; - з 12.10.2022 по 15.10.2022 знаходився на стаціонарному лікуванні в КП «ДОКЛ ім. І.І. Мечнікова» ДОР м. Дніпро, (випискаіз МКСХ №12895); - з 15.10.2022 по 28.03.2023 знаходився на стаціонарному лікуванні в КНП «Олександрівська КЛ м. Києва» (виписка із МКСХ № 2201583); - з 28.03.2023 по 09.06.2023 знаходився на стаціонарному лікуванні в НВМКЦ «ГВКГ» м. Київ (виписка із МКСХ № 1172); - з 09.06.2023 по 07.07.2023 знаходився на стаціонарному лікуванні в «МНПО «МЕДБУД» м. Київ (виписка із МКСХ № 326 1); -07.07.2023 отримав консультаційний висновок спеціаліста ГВМКЦ ЦКГ ДПС України м. Київ. Рекомендовано: прибути в КАД НВМКЦ «ГВКГ» для проходження ВЛК; - з 07.07.2023 по 26.07.2023 перебував на стаціонарному лікуванні в НВМКЦ «ГВКГ» м. Київ. 21.07.2023 отримав свідоцтво про хворобу №422-т НВМКЦ «ГВКГ» м. Київ. За наказом МОЗ України №370 від 04.07.2007р. травма тяжка. Травма, ТАК, пов`язана із захистом Батьківщини. Довідка про обставини травми: від 02.02.2023 №1234 видана командиром військової частини НОМЕР_1 . На підставі статей 61-а, 76-а графи ІІ Розкладу хвороб Непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку. - з 26.07.2023 по 12.02.2024 перебував на стаціонарному лікуванні в КНП «КМКЛ №6» м. Київ (виписка із МКСХ № 10118); - 15.02.2024 медичною службою Військової частини НОМЕР_1 видано направлення №1848/2207 на стаціонарне лікування у КНП КМКЛ №1 м. Київ; - з 19.02.2024 по 21.02.2024 перебував на стаціонарному лікуванні в КНП «КМКЛ №8» м. Київ (виписка із МКСХ № 4243); - з 26.02.2024 по 08.03.2024 перебував на стаціонарному лікуванні в КНП «КМКЛ №8» м. Київ (виписка із МКСХ № 4877); - 11.03.2024 НВМКЦ «ГВКГ» видано напрвлення №385 на стаціонарне лікування до відділення ортопедії та травматології КНП «КМКЛ №8»; - з 11.03.2024 по 01.04.2024 перебував на стаціонарному лікуванні в КНП «КМКЛ №8» м. Київ (виписка із МКСХ № 5981); - з 01.04.2024 по 24.04.2024 перебував на стаціонарному лікуванні в КНП «КМКЛ №8» м. Київ (виписка із МКСХ № 7758); - з 25.04.2024 по 23.05.2024 перебував на стаціонарному лікуванні в КНП «КМКЛ №8» м. Київ (виписка із МКСХ № 9899); - з 23.05.2024 по 19.06.2024 перебував на стаціонарному лікуванні в КНП «КМКЛ №8» м. Київ (виписка із МКСХ № 12189); - з 20.06.2024 по 08.07.2024 перебував на стаціонарному лікуванні в ГВМКЦ ЦКГ ДПС України м. Київ (виписка із МКСХ № 2303/168); - з 08.07.2024 по 09.08.2024 перебував на стаціонарному лікуванні в НВМКЦ «ГВКГ» м. Київ (виписка МКСХ №9577); 23.07.2024 огляд лікаря травматолога НВМКЦ «ГВКГ» м. Київ. 29.07.2024 ГВЛК травматологічного профілю КНП НВМКЦ «ГВКГ» м. Київ за розпорядженням командира Військової частини НОМЕР_1 від 19.07.2024 №1848/8518 провела огляд. Свідоцтво про хворобу №543-т від 30.07.2024. За наказом МОЗ України №370 від 04.07.2007р. травма тяжка. Травма, ТАК, пов`язана із захистом Батьківщини. Довідка про обставини травми: від 02.02.2023 №1234 видана командиром військової частини НОМЕР_1 . На підставі статей 61-а, 78-а, 76-а графи ІІ Розкладу хвороб Непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку. 09.08.2024 №545/8416 згідно розсилки іменних списків військовослужбовців, що були госпіталізовані та виписані з лікувальних закладів, солдат ОСОБА_1 виписаний з КНП НВМКЦ «ГВКГ» м. Київ 09.08.2024. За наслідками отриманого поранення та травм, позивач отримав інвалідність І групи та статус ветерана війни особи з інвалідністю внаслідок війни, відповідно до посвідчення серії НОМЕР_3 . Вкзані вище обставини лікування ОСОБА_1 сторонами у справі не заперечуются, а також встановлені та підтверджуються Актом службового розслідування від 11.05.2025 (58-63). Отже, ОСОБА_1 у період з 12.10.2022 по 09.08.2024 проходив лікування та перебував на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я. З довідки про щомісячні додаткові види грошового забезпечення №2209/5 від 18.10.2024 та довідки про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення №2208/5 від 18.10.2024 за період вересня 2022 по серпень 2024 вбачається, що виплати позивачу припинено з січня 2024. У звернення на Гарячу лінію Міністерства оборони України солдат ОСОБА_1 скаржився на невиплату додаткової винагороди з січня 2024 по 09.08.2024. Отже, спірний період невиплати додаткової винагороди позивачу становить з 01.01.2024 по 09.08.2024. Матеріали справи містять Свідоцтво про хворобу №422-т, складеним 21.07.2023 госпітальною ВЛК травматологічного профілю НВМКЦ «ГВКГ» за розпорядженням командира ВЧ НОМЕР_1 від 12.07.2023 №1848/1262, відповідно до форми, визначеної у Додатку № 11 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України № 402 зі змінами, підтверджено, зокрема, отримання позивачем захворювання, лікування з 12.10.2022 по теперішній час. За наказом МОЗ України №370 від 04.07.2007р. травма тяжка. Травма, ТАК, пов`язана із захистом Батьківщини. Довідка про обставини травми: від 02.02.2023 №1234 видана командиром військової частини НОМЕР_1 . На підставі статей 61-а, 76-а графи ІІ Розкладу хвороб Непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку. Разом з цим, матеріали справи містять Свідоцтво про хворобу №543-т, складеним 29.07.2024 госпітальною ВЛК травматологічного профілю НВМКЦ «ГВКГ» за розпорядженням командира ВЧ НОМЕР_1 від 19.07.2024 №1848/8518, відповідно до форми, визначеної у Додатку № 11 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України № 402 зі змінами, підтверджено, зокрема, отримання позивачем захворювання, лікування з 12.10.2022 по теперішній час. За наказом МОЗ України №370 від 04.07.2007р. травма тяжка. Травма, ТАК, пов`язана із захистом Батьківщини. Довідка про обставини травми: від 02.02.2023 №1234 видана командиром військової частини НОМЕР_1 . На підставі статей 61-а, 78-а, 76-а графи ІІ Розкладу хвороб Непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку. Колегія суддів відмічає, що норми Постанови №168 передбачають встановлення двох умов, необхідних для виплати збільшеної до 100000 гривень винагороди за час перебування у відпустці для лікування, а саме: пов`язаність поранення (контузія, травма, каліцтво) військовослужбовця із захистом Батьківщини, а також таке поранення є тяжким за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії. Постанова №168 не містить жодних обмежень щодо періоду та/або кількості перебувань на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я, пов`язаних із пораненням, одержаним при захистом Батьківщини або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії, за які виплачується збільшена до 100000 гривень винагорода. Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.05.2024 року по справі № 520/16191/23 та від 27.11.2024 по справі № 380/20587/23. Так, обидві вищевказані умови дотримані та підтверджуються вищевказаними довідками про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), а також наявними в матеріалах справи копіями первинної медичної документації, виписками з медичної карти стаціонарного хворого. Чинне законодавство пов`язує можливість отримання збільшеної до 100 000 гривень додаткової винагороди протягом строку перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом) та не містить жодних обмежень щодо періоду та/або кількості перебувань на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я, пов`язаних із пораненням, одержаним при захистом Батьківщини. Висновки суду першої інстанції та твердження відповідача щодо не підтвердження безперервного лікування позивачем та про відсутність висновку ВЛК є необґрунтованим, з огляду, зокрема, на Свідоцтво про хворобу ВЛК надану за розпорядженням командира ВЧ НОМЕР_1 , що у розумінні Положення №402 є Постановою ВЛК. Отже, позивач перебував на лікуванні за висновками військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії у період з 12.10.2022 по 09.08.2024. Таким чином, оскільки позивач у спірний період фактично перебував у розпорядженні, кадрове рішення щодо подальшого службового використання військовослужбовця, у період перебування у розпорядженні, не прийнято, позивач має право на отримання грошового забезпечення за останньою займаною посадою за періоди перебування на стаціонарному лікуванні у зв`язку з травмою, отриманою під час захисту Батьківщини, з 01.01.2024 по 12.02.2024, з 19.02.2024 по 21.02.2024, з 26.02.2024 по 08.03.2024, з 11.03.2024 по 01.04.2024, з 01.04.2024 по 24.04.2024, з 24.04.2024 по 23.05.2024, з 23.05.2024 по 19.06.2024, з 20.06.2024 по 08.07.2024, з 08.07.2024 по 09.08.2024, з урахування раніше виплачених сум. Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом. Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)). Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі. З метою повного та всебічного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги позивача шляхом: визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати додаткової винагороди ОСОБА_1 у відповідності до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 р. № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» з розрахунку 100000,00 грн. на місяць за періоди перебування на стаціонарному лікуванні у зв`язку з травмою, отриманою під час захисту Батьківщини, з 01.01.2024 по 12.02.2024, з 19.02.2024 по 21.02.2024, з 26.02.2024 по 08.03.2024, з 11.03.2024 по 01.04.2024, з 01.04.2024 по 24.04.2024, з 24.04.2024 по 23.05.2024, з 23.05.2024 по 19.06.2024, з 20.06.2024 по 08.07.2024, з 08.07.2024 по 09.08.2024; зобов`язання Військову частину НОМЕР_4 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду з розрахунку 100000,00 грн. на місяць за періоди перебування на стаціонарному лікуванні у зв`язку з травмою, отриманою під час захисту Батьківщини, з 01.01.2024 по 12.02.2024, з 19.02.2024 по 21.02.2024, з 26.02.2024 по 08.03.2024, з 11.03.2024 по 01.04.2024, з 01.04.2024 по 24.04.2024, з 24.04.2024 по 23.05.2024, з 23.05.2024 по 19.06.2024, з 20.06.2024 по 08.07.2024, з 08.07.2024 по 09.08.2024, з урахування раніше виплачених сум. При цьому, колегія суддів вважає, вищевказаний спосіб захисту достатнім, враховуючи обставини по справі. Стосовно позовних вимог про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів, колегія суддів зазначає наступне. Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" №2050-ІІІ та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №

159. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати", підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Згідно із ст. 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати", компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Відповідно до ст. 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати", сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Статтею 4 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" встановлено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Відповідно до п. 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати № 159, компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001. Таким чином, аналіз вказаних норм законодавства вказує, що для здійснення компенсації доходу необхідна наявність декількох умов, зокрема: дохід має бути нарахований, але не виплачений та грошовий дохід не повинен мати разового характеру. Встановлені під час розгляду цієї справи обставини щодо того, що оспорювані частини грошового доходу не були нараховані позивачу, а тому відповідно до зазначених законодавчих приписів відсутні підстави для здійснення такої компенсації позивачу. Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений у постанові Верховного Суду від 23.12.2020 у справі за № 807/1525/16. Згідно із п. 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати № 159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на

100. Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначає, що оскільки компенсація нараховується та проводиться при виплаті доходу, то право на компенсацію позивач набуває саме в момент отримання доходу. Аналіз вищевказаних норм законодавства вказує, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої положеннями вищевказаного Закону компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії), кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, в тому числі пенсії, у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Таким чином, обов`язок здійснити компенсацію втрати частини доходів настає лише у випадку порушення встановлених строків їх виплати. Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений у постанові Верховного Суду від 11.07.2018 у справі за №487/6923/16-а. Судовим розглядом встановлено, що позивач в позовній заяві просить зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компесацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 21.11.2023 по день фактичної виплати грошового забезпечення. Таким чином, оскільки, відповідно до ст. 4 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати", виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць, то враховуючи відсутність підстав вважати, що право на отримання компенсації при відновленні виплати суми додаткової винагороди у відповідності до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 р. № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» з розрахунку 100000,00 грн. на місяць за періоди перебування на стаціонарному лікуванні у зв`язку з травмою, отриманою під час захисту Батьківщини буде порушено відповідачем, задоволення позову в цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам. Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений у постановах Верховного Суду від 10.07.2018 по справі №404/6317/16-а, від 18.09.2018 у справі № 522/535/17, від 25.10.2018 у справі №420/1410/17. Щодо стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 100000,00 грн., колегія суддів зазначає наступне. Порядок відшкодування моральної шкоди визначений в статті 23 Цивільного кодексу України, відповідно до якої особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховним Судом від 30 січня 2018 року в справі № 804/2252/14, яка в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України враховується судом апеляційної інстанції. Згідно зі статтею 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоду завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоду завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом. Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. За приписами п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 р. обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Таким чином, обов`язок доказування спричиненої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на особу, що звертається до суду із таким позовом. Слід зауважити, що для вирішення питання щодо відшкодування шкоди обов`язково необхідно встановити наявність одночасно трьох складових : підтвердження факту заподіяної шкоди правам заявника саме внаслідок протиправного діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Разом з тим, судова колегія зазначає, що позивачем не надано жодних доказів спричинення йому моральної шкоди внаслідок протиправних дій відповідача, вказаних як в позовній заяві так і в апеляційній скарзі. В обгрунтування доводів про спричинення стресу, моральних страждань та позбавлення його матеріальної можливості купувати їжу та ліки, позивачем до матеріалів справи підтверджуючих доказів також не надано. Відсутні у розпорядженні суду і докази настання у позивача інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, які у розумінні статті 23 ЦК України є підставою для відшкодування моральної шкоди. Доводи апеляційної скарги позивача є частково обґрунтованими. Відповідно до ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального або порушення норм процесуального права. Згідно з ст.315 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції може своєю постановою скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Переглянувши рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що при його прийнятті судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, що привело до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з прийняттям постанови про відмову в задоволенні позову. Керуючись ст. ст. 242, 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.10.2025 по справі №440/9806/25 - скасувати. Ухвалити постанову, якою позов ОСОБА_1 - задовольнити частково. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати додаткової винагороди ОСОБА_1 у відповідності до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 р. № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» з розрахунку 100000,00 грн. на місяць за періоди перебування на стаціонарному лікуванні у зв`язку з травмою, отриманою під час захисту Батьківщини, з 01.01.2024 по 12.02.2024, з 19.02.2024 по 21.02.2024, з 26.02.2024 по 08.03.2024, з 11.03.2024 по 01.04.2024, з 01.04.2024 по 24.04.2024, з 24.04.2024 по 23.05.2024, з 23.05.2024 по 19.06.2024, з 20.06.2024 по 08.07.2024, з 08.07.2024 по 09.08.2024. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_4 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду з розрахунку 100000,00 грн. на місяць за періоди перебування на стаціонарному лікуванні у зв`язку з травмою, отриманою під час захисту Батьківщини, з 01.01.2024 по 12.02.2024, з 19.02.2024 по 21.02.2024, з 26.02.2024 по 08.03.2024, з 11.03.2024 по 01.04.2024, з 01.04.2024 по 24.04.2024, з 24.04.2024 по 23.05.2024, з 23.05.2024 по 19.06.2024, з 20.06.2024 по 08.07.2024, з 08.07.2024 по 09.08.2024, з урахування раніше виплачених сум. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя О.А. Спаскін Судді Л.В. Любчич О.В. Присяжнюк