Постанова 4857 № 460/3292/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 січня 2026 рокуЛьвівСправа № 460/3292/25 пров. № А/857/16956/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Шинкар Т.І., суддів Довгої О.І., Запотічного І.І., розглянувши в письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 28 березня 2025 року (головуючий суддя Зозуля Д.П.) ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в м. Рівне у справі № 460/3292/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В : 21.02.2025 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності щодо не нарахування та невиплати додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою КМУ від 28.02.2022 №168 «Питання деяких додаткової винагороди виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у розмірі, збільшеному до 100 000 грн. в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні, внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, за період з 23.06.2023 по 16.07.2023; з 14.08.2023 по 25.09.2023; з 29.09.2023 по 20.10.2023; з 31.10.2023 по 17.11.2023; з 25.12.2023 по 08.01.2024 та зобов`язання нарахувати та виплатити таку додаткову грошову винагороду у розмірі, збільшеному до 100 000 грн в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні, внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, за період з 23.06.2023 по 16.07.2023; з 14.08.2023 по 25.09.2023; з 29.09.2023 по 20.10.2023; з 31.10.2023 по 17.11.2023; з 25.12.2023 по 08.01.2024. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 28 березня 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за період перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я у зв`язку з пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини, з 23.06.2023 по 27.06.2023, з 27.06.2023 по 07.07.2023, з 08.07.2023 по 16.07.2023, з 14.08.2023 по 18.08.2023, з 18.08.2023 по 07.09.2023, з 08.09.2023 по 11.09.2023, 29.09.2023 по 20.10.2023, з 31.10.2023 по 17.11.2023. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», збільшену до 100000 гривень, за період перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я у зв`язку з пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини, з 23.06.2023 по 27.06.2023, з 27.06.2023 по 07.07.2023, з 08.07.2023 по 16.07.2023, з 14.08.2023 по 18.08.2023, з 18.08.2023 по 07.09.2023, з 08.09.2023 по 11.09.2023, 29.09.2023 по 20.10.2023, з 31.10.2023 по 17.11.2023, з урахуванням проведених виплат. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 гривень, включаються військовослужбовці, зазначені в підпункті 3 пункту 2 цих Порядку та умов, у тому числі ті, які, зокрема, перебувають у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних) або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії,- з дня отримання такого поранення та за час стаціонарного лікування, включаючи час переміщення до лікарняного закладу (у тому числі з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого), або за час такої відпустки. Суд першої інстанції зазначив, що під час проходження військової служби, 22.06.2023 солдат ОСОБА_1 отримав: МВТ травматичну ампутацію II та III пальця правої кисті, закритий перелом правої променевої кістки зі зміщенням, що підтверджується довідкою про обставини травми №522 від 24.06.2023 та не заперечується відповідачем. Як свідчать долучені до матеріалів справи виписки з медичної картки хворого, за вказаним діагнозом ОСОБА_1 проходив стаціонарне лікування з 23.06.2023 по 27.06.2023, з 27.06.2023 по 07.07.2023, з 08.07.2023 по 16.07.2023, з 14.08.2023 по 18.08.2023, з 18.08.2023 по 07.09.2023, з 08.09.2023 по 11.09.2023, 29.09.2023 по 20.10.2023, з 31.10.2023 по 17.11.2023. Тобто у вказаний період позивач проходив лікування, у зв`язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), отриманим після введення воєнного стану та пов`язаним із захистом Батьківщини, тому відповідач не нараховуючи і невиплачуючи позивачу збільшеної до 100 000 грн додаткової винагороди за вказаний час перебування на лікуванні в закладах охорони здоров`я діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, визначені чинним законодавством, а отже допустив протиправну бездіяльність. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 28 березня 2025 року та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що позивач в період з 17.07.2023 по 16.12.2023 у військовій частині був відсутній, стаціонарного лікування у медичному пункті не проходив, висновки лікаря військової частини НОМЕР_1 про необхідність направлення позивача на стаціонарне лікування за межі військової частини НОМЕР_1 позивачу не надавалися. Стверджує, що позивачем внаслідок власних умисних дій не дотримано встановленого Статутом порядку проходження стаціонарного лікування у медичному пункті військової частини та вибуття військовослужбовців на стаціонарне лікування за межі військової частини. Вважає, що у спірних правовідносинах діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені чинним законодавством, а підстави для виплати позивачу додаткової грошової винагороди відсутні. За таких обставин, просив у задоволенні позову відмовити Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів. Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині вимогам статті 242 КАС України відповідає. З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу, зокрема, у Військовій частині НОМЕР_1 . Під час проходження військової служби, 22.06.2023 солдат ОСОБА_1 отримав: МВТ травматичну ампутацію II та III пальця правої кисті, закритий перелом правої променевої кістки зі зміщенням, що підтверджується довідкою про обставини травми №522 від 24.06.2023. За обставин: «…поранення сталося під час бойових дій (спричинене діями противника), отримане під час виконання бойового завдання внаслідок артилерійського обстрілу з боку сил противника, одержане під час захисту Батьківщини та виконання обов`язків військової служби, участі у заходах з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії російської федерації на території Запорізької області, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, не пов`язане з вчиненням злочину чи адміністративного правопорушення, не є наслідком навмисного заподіяння собі тілесного ушкодження. Не перебував в стані алкогольного та/або наркотичного сп`яніння. Перебував у засобах індивідуального захисту (бронежилет, захисний шолом)…». Згідно з витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 22.06.2023 ОСОБА_1 вважається таким, що з 22.06.2023 вибув з району виконання бойових (спеціальних) завдань та зони ведення бойових дій на госпіталізацію до лікувальних закладів Міністерства оборони України, у зв`язку з пораненням, спричиненими ми діями противника, пов`язаним із захистом Батьківщини і при виконанні обов`язків військової служби. Так, у зв`язку з отриманою травмою в період з 23.06.2023 по 27.06.2023 позивач проходив стаціонарне лікування у КНП «Міська лікарня екстреної та швидкої медичної допомоги» ЗМР, що підтверджується випискою із медичної карти стаціонарного хворого №9439. Надалі в період з 27.06.2023 по 07.07.2023 позивач проходив стаціонарне лікування у Відокремленому структурному підрозділі «Університетська лікарня» Дніпровського державного медичного університету, звідки був виписаний з метою подальшого лікування на етапах медичної евакуації, що підтверджується випискою із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №5089 перебував на стаціонарному лікуванні з 27.06.2023 по 07.07.2023. З 08.07.2023 позивач перебував на стаціонарному лікуванні у Військовій частині НОМЕР_2 , звідки 16.07.2023 був виписаний за порушення режиму відповідно до Виписного епікризу № 2125. Відповідно до Виписок із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №23-6381, №23-6521, №23-7131 ОСОБА_1 в період з 14.08.2023 по 18.08.2023, з 18.08.2023 по 07.09.2023, з 08.09.2023 та 11.09.2023 перебував на стаціонарному лікуванні в КНП «Дубенська міська лікарня» ДМР. 18.08.2023 та 08.09.2023 був виписаний для проходження ВЛК, 11.09.2023 за порушення внутрішнього розпорядку. З 12.09.2023 по 25.09.2023 ОСОБА_1 проходив стаціонарне лікування у КП «Рівненський обласний центр психічного здоров`я населення» РОР (діагноз: психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання алкоголю. Синдром залежності. Алкогольне сп`яніння), що підтверджується випискою із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №3149. Відповідно до Виписки із медичної карти стаціонарного хворого № ІХ-230920/10218 позивач перебував на стаціонарному лікуванні КНП «Київська міська клінічна лікарня №18», у зв`язку з отриманою травмою, з 29.09.2023 по 20.10.2023. За змістом вказаної виписки позивач «виписується у військову частину під нагляд лікаря військової частини». Поряд з цим, з відповідно до Виписки із медичної карти стаціонарного хворого №5252/23 ОСОБА_1 з 31.10.2023 по 17.11.2023 перебував на стаціонарному лікуванні в ДУ «Інститут нейрохірургії ім. акад. А.П.Ромоданова НАМН України». Згідно з витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 16.12.2023 №350 ОСОБА_1 вважається таким, що прибув і приступив до виконання обов`язків в пункті дислокації в районі АДРЕСА_1 з госпіталізацію до лікувальних закладів Міністерства оборони України, у зв`язку з пораненням, спричиненими діями противника, пов`язаним із захистом Батьківщини і при виконанні обов`язків військової служби. Водночас, відповідно до Виписки із медичної карти стаціонарного хворого №13683 ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні з 25.12.2023 по 08.01.2024 в інфекційному відділенні КП «Лікарня №1» ЖМР з діагнозом «хронічний гепатит С, грип з пневмонією». Згідно з довідкою ВЛК від 18.03.2024 травма «Так, пов`язана із захистом Батьківщини», захворювання «Так, пов`язане з проходженням військової служби». 23.07.2024 позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_1 з заявою про нарахування і виплату додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою КМУ від 28.02.2022 №168 «Питання деяких додаткової винагороди виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у розмірі, збільшеному до 100000 грн. в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні, внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, за період з 23.06.2023 по 16.07.2023; з 14.08.2023 по 25.09.2023; з 29.09.2023 по 20.10.2023; з 31.10.2023 по 17.11.2023; з 25.12.2023 по 08.01.2024. До заяви долучено копії всіх зазначених вище виписок. 02.12.2024 позивач повторно звернувся до відповідача з заявою аналогічного змісту. Листом від 15.01.2025 у відповідь на вказані звернення адвокату позивача повідомлено, що на підставі наданих медичних документів призначено службове розслідування, по результатам якого будуть визначені періоди, які відповідають вимогам п.11 розділу ХХХIV наказу МОУ №260 від 07.06.2018. Запропоновано для можливості проведення розслідування надати медичні документи, які підтверджують періоди перебування на лікуванні з 17.07.2023 по 13.08.2023, з 26.09.2023 по 29.09.2023, з 20.10.2023 по 31.10.2023, з 18.11.2023 по 24.12.2023. Також зазначено, що непідтверджені медичними документами періоди перебування на лікуванні, перебування військовослужбовця за межами пункту постійної дислокації тощо, можуть містити ознаки самовільного залишення військової частини. Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування і невиплати додаткової грошової винагороди, позивач звернувся до суду із цим позовом. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ передбачені основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, визначені (далі Закон № 2011-ХІІ). Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Згідно з абз. 1, 2 ч. 4 ст. 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У подальшому, воєнний стан в країні неодноразово був продовжений та діє по теперішній час. На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та від 24.02.2022 № 69 «Про загальну мобілізацію», Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі Постанова № 168). Пунктом 1 Постанови № 168 (у редакції на час спірних правовідносин), установлено, зокрема, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць (крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників). Відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, включати осіб, зазначених у цьому пункті, у тому числі тих, які: у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії. Спір у цій справі виник у зв`язку із не нарахуванням на не виплатою ОСОБА_1 додаткової винагороди у розмірі до 100 000,00 грн відповідно до Постанови № 168 у розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я. Так, із наведеного п. 1 Постанови № 168 вбачається встановлення двох умов, які необхідні для виплати збільшеної до 100 000,00 грн винагороди за час перебування на лікуванні в закладах охорони здоров`я, а саме: 1) пов`язаність поранення (контузії, травми, каліцтва) із захистом Батьківщини; 2) факт перебування на стаціонарному лікуванні внаслідок такого поранення. Для виплати додаткової винагороди у розмірі 100 000 гривень у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, на період дії воєнного стану немає обов`язкової умови щодо безперервного перебування на стаціонарному лікуванні. Тобто, у разі повторного та кожного наступного перебування військовослужбовця на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), за медичними показниками отриманого раніше поранення (контузії, травми, каліцтва), пов`язаного із захистом Батьківщини, виплата додаткової винагороди здійснюється в розмірі 100 000 гривень. Підставою для видачі наказу про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень у зв`язку з пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини, є довідка про обставини травми, видана командиром військової частини, де проходить службу або перебуває у відрядженні військовослужбовець, яка містить інформацію про обставини отримання військовослужбовцем поранення під час захисту Батьківщини. Така довідка видається відповідно до наказу командира військової частини. З аналізу п. 1 Постанови № 168 можна дійти висновку про встановлення двох умов, необхідних для виплати збільшеної до 100000 гривень винагороди, за час перебування на лікуванні в закладах охорони здоров`я або у відпустці для лікування, а саме: - пов`язаність поранення (контузії, травми, каліцтва), із захистом Батьківщини; - факт перебування на стаціонарному лікуванні внаслідок такого поранення або у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії. Як правильно встановлено судом першої інстанції, під час проходження військової служби, 22.06.2023 солдат ОСОБА_1 отримав: МВТ травматичну ампутацію II та III пальця правої кисті, закритий перелом правої променевої кістки зі зміщенням, що підтверджується довідкою про обставини травми №522 від 24.06.2023 та не заперечується відповідачем. Як свідчать долучені до матеріалів справи виписки з медичної картки хворого, за вказаним діагнозом ОСОБА_1 проходив стаціонарне лікування з 23.06.2023 по 27.06.2023, з 27.06.2023 по 07.07.2023, з 08.07.2023 по 16.07.2023, з 14.08.2023 по 18.08.2023, з 18.08.2023 по 07.09.2023, з 08.09.2023 по 11.09.2023, 29.09.2023 по 20.10.2023, з 31.10.2023 по 17.11.2023. Тобто у вказаний період позивач проходив лікування, у зв`язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), отриманим після введення воєнного стану та пов`язаним із захистом Батьківщини. За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач не нараховуючи і невиплачуючи позивачу збільшеної до 100000 грн додаткової винагороди за час перебування на лікуванні в закладах охорони здоров`я з 23.06.2023 по 27.06.2023, з 27.06.2023 по 07.07.2023, з 08.07.2023 по 16.07.2023, з 14.08.2023 по 18.08.2023, з 18.08.2023 по 07.09.2023, з 08.09.2023 по 11.09.2023, 29.09.2023 по 20.10.2023, з 31.10.2023 по 17.11.2023, діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, визначені чинним законодавством, а отже допустив протиправну бездіяльність. Водночас твердження відповідача про відсутність підстав для виплати позивачу такої винагороди у зв`язку з тим, що після лікування з 16.07.2023 він не прибув до військової частини і з 17.07.2023 по 16.12.2023 у військовій частині був відсутній, а стаціонарного лікування у медичному пункті не проходив, суд апеляційної інстанції оцінює критично та відхиляє як безпідставні, позаяк жодних доказів про притягнення позивача за вказані дії до відповідальності, наказів про самовільне залишення військової частини, відповідачем суду не надано. Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, суд апеляційної інстанції вважає правильними висновки суду першої інстанції, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо не нарахування та невиплати позивачу додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою КМУ № 168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у розмірі 100000 грн за період з 23.06.2023 по 27.06.2023, з 27.06.2023 по 07.07.2023, з 08.07.2023 по 16.07.2023, з 14.08.2023 по 18.08.2023, з 18.08.2023 по 07.09.2023, з 08.09.2023 по 11.09.2023, 29.09.2023 по 20.10.2023, з 31.10.2023 по 17.11.2023 пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я у зв`язку з пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини що є підставою для відповідача нарахувати та виплатити спірну додаткову грошову винагороду виходячи із розрахунку до 100 000, 00 грн на місяць за цей період пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні, з урахуванням раніше виплачених сум додаткової винагороди. Оскільки сторони рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову не оскаржують, то в силу приписів вимог ст. 308 КАС України, таке не є предметом апеляційного оскарження. Частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні викладено підстави задоволення позовних вимог частково, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають. Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 28 березня 2025 року у справі № 460/3292/25 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Т. І. Шинкар судді О. І. Довга І. І. Запотічний