Постанова Одеський апеляційний суд № 495/10405/23

Номер провадження: 22-ц/813/4125/25 Справа № 495/10405/23 Головуючий у першій інстанції Анісімова Н.Д. Доповідач Кострицький В. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11.11.2025 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Кострицького В.В., суддів Назарової М.В., Лозко Ю.П., за участю секретаря Булацевської Я.В. позивач - ОСОБА_1 відповідач - ОСОБА_2 скаржник ОСОБА_3 представник скаржника ОСОБА_4 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12 жовтня 2023 року, ухвалене у складі судді Анісімової Н.Д., у приміщенні того ж суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на майно,- встановив: Короткий зміст позовних вимог. 27.09.2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на майно. В обґрунтування своїх вимог зазначає, що 19 березня 1991 року позивач разом з чоловіком на підставі договору купівлі-продажу придбали 1/2 частину житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 . Право власності на зазначену частину будинку було зареєстровано на чоловіка. Подружнє життя не склалося, чоловік покинув сім`ю, а згодом виїхав з м. Білгород-Дністровський у невідомому напрямку. Повернувся він тільки у 2008 році, наполягав на поділі будинку як спільного майна подружжя. В зв`язку з тим, що спільне проживання було неможливим, можливість поділу частини будинку в натурі була відсутня, за домовленістю з ним позивач викупила в нього належну йому частку житлового будинку, і до неї перейшло право власності на 1/2 частину зазначеного житлового будинку на підставі рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 29.11.2010 року. Зазначене рішення суду позивач не зареєструвала в Білгород-Дністровському БТІ через те, що згідно рішення виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради народних депутатів № 787 від 17.07.1997 року змінено функціональне призначення 1/2 частини житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 . Інвентаризацією КП «Білгород-Дністровське БТІ» від 28.12.2008 року внесені поточні зміни до технічної документації та перейменовано 1/2 частину житлового будинку, в літню кухню під літ. «А1». Таким чином літня кухня літ. «А1» за функціональним призначенням є господарська будівля За час відсутності чоловіка, на підставі дозвільних документів позивачем було збудовано новий житловий будинок, який ще не був введений в експлуатацію, і на частину якого претендував колишній чоловік. Майже п`ять років судових тяжб виснажили морально і матеріально, але йому було відмовлено в задоволенні позовних вимог щодо поділу новозбудованого будинку, встановлено факт, що позивач є одноособовим забудовником нового житлового будинку на підставі заочного рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду від 28.01.2014 року. Матеріальна можливість продовжити оформлення новозбудованого будинку з`явилася у позивача через декілька років, після чого за допомогою у оформленні документів позивач звернулася до своєї доньки ОСОБА_2 /відповідача/. Спливав час, дочка казала, що процес оформлення документів складний і ще триває. Оскільки жодних результатів не було, позивач вирішила зайнятися цим сама для чого звернулася у реєстраційну службу, але там їй було повідомлено, що 1/2 частина житлового будинку вже зареєстрована на праві власності за іншою особою ОСОБА_2 /відповідачем/. 24.03.2020 року згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності номер 205216526, доказом підставності набуття права власності стало рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 16.10.2019 року, згідно якого за відповідачем визнано право власності на спадкове майно порядку спадкування за законом. Після оформлення права власності на зазначену частину житлового будинку відповідач оформила право власності на земельну ділянку площею 0,0895 га, на якій розташований житловий будинок з господарськими спорудами. На підставі рішення виконавчого комітету Білгород-Дністровського міської ради народних депутатів № 787 від 17.07.1997 року, дозволу на виробництво робіт № 176, виданого 23.07.1997 року Білгород-Дністровською міською інспекцією ДАБК, позивачем побудовано новий житловий будинок літ. «К», на теперішній час готовністю 94 %. На підставі зазначених документів змінено функціональне призначення 1/2 частини житлового будинку літ. «А», розташованого по АДРЕСА_1 . Івентарізацією КГП «Білгород-Дністровське БТІ» від 28.12.2008 року внесені поточні зміни до технічної документації та перейменовано 1/2 частину житлового будинку в літню кухню під літ. «А1», отже літня кухня літ. «А1» є за функціональним призначенням господарська будівля та згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи № 38/07 від 28.04.2015 року, має ветхий технічний стан, тобто стан несучих конструктивних елементів аварійний, а не несучих-дуже ветхий, обмежене виконання елементами будівлі своїх функцій. Згідно заочного рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28.01.2014 року позивач є одноосібним забудовником, не зданого в експлуатацію, житлового будинку літ. «К», загальною площею 176,9 кв.м, житловою площею 95,9 кв.м, літ. «к1» - ганок, літ. «к» - підвал, № 7 - ворота з хвірткою, № 8 - огорожа, № 9 - водопровід, № 10 - каналізація, І - вимощення, розташованого по АДРЕСА_1 . Але здати в експлуатацію або зареєструвати право власності на житловий будинок, готовністю 94 % (незавершене будівництво) відповідно до вимог чинного законодавства не маю можливості, оскільки однією з умов реєстрації права власності є наявність документу, що посвідчує речове право на земельну ділянку під таким об`єктом, а його, з грубим порушенням прав позивача, оформила на себе ОСОБА_2 /відповідач/. Відповідно до ч. 4 ст. 331 ЦК України за заявою заінтересованої особи суд може визнати її власником недобудованого нерухомого майна, якщо буде встановлено, що частка робіт, яка не виконана відповідно до проекту, є незначною. Відповідно до технічного паспорту готовність об`єкта незавершеного будівництва житлового будинку літ. «К» становить 98%, що свідчить про те, що обсяг невиконаних робіт є незначним. Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що право власності на об`єкт незавершеного будівництва підлягає державній реєстрації. Згідно переліку документів, необхідних для такої реєстрації, у ст. 27-1 цього Закону визначено наявність: 1) документу, що посвідчує речове право на земельну ділянку під таким об`єктом, 2) документ, що відповідно до законодавства надає право на виконання будівельних робіт, 3) документ, що містить опис об`єкта незавершеного будівництва за результатами технічної інвентаризації такого об`єкта (технічний паспорт, із зазначенням відсотка готовності); 4) рішення суду, що набрало законної сили, якщо право власності на об`єкт незавершеного будівництва набуто на підставі такого рішення. З викладеного випливає, що реєстрація права власності за відповідачем на 1/2 частину житлового будинку та земельну ділянку відбулася з грубим порушенням права власності позивача на спірне майно та позбавило її можливості користування, володіння та розпорядження належним їй нерухомим майном, що дає достатні підстави для звернення до суду за захистом її порушеного права. З огляду на вищевикладене просить суд: 1) визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 0,0895 га, кадастровий номер 5110300000:01:006:0777, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , та скасувати запис про реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,0895 га, кадастровий номер 5110300000:01:006:0777, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала їй на підставі рішення Білгород-Дністровської міської ради від 25.11.2021 року за номером 437-VIII; і 2) скасувати запис про реєстрацію права власності ОСОБА_2 на 1/2 частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 в зв`язку з переобладнанням в літню кухню на підставі рішення виконкому Білгород-Дністровської міської ради народних депутатів № 787 від 17.07.1997 року, яка належала ОСОБА_2 на підставі рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 16.10.2019 року, та визнати за ОСОБА_1 право власності на об`єкт незавершеного будівництва готовністю 94 % - житловий будинок, розташований на земельній ділянці за адресою АДРЕСА_1 , що в цілому складається з житлового будинку літ. «К», загальною площею 176,9 кв.м, житловою площею 95,9 кв.м, літ. «к1» - ганок, літ. «к» - підвал, літня кухня літ. «А1», № 7 - ворота з хвірткою, № 8 - огорожа, № 9 - водопровід, № 10 - каналізація, І - вимощення.. Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12 жовтня 2023 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на майно - задоволено. В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції зазначив, що реєстрацією права власності на 1/2 частину житлового будинок та земельну ділянку за відповідачем порушено права позивача, оскільки саме вона була одноосібним забудовником житлового будинку та мала намір зареєструвати у встановленому законодавством порядку право власності на зазначене вище нерухоме майно. Доводи апеляційної скарги. Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просить судрішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12 жовтня 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у позовних вимогах - відмовити в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що з даним рішенням суду скаржник не погоджується в повному обсязі, вважає його винесеним з порушенням норм матеріального права, висновки суду прийняті помилково, без врахування всіх істотних обставин по справі та тверджень, без залучення до участі у справі інших співвласників будинку, що був предметом спору. Вважає, що рішення по справі напряму стосується її законних прав та інтересів, оскільки фактично вказаним рішенням: - без виділу/поділу інший співвласник припинив своє часткове право власності на спільний об`єкт нерухомості; - у спосіб не передбачений чинним законодавством (за рішенням суду, а не за нотаріальною угодою, за погодженням з іншими співвласниками) здійснив перехід права своєї часткової власності при цьому вже як на самостійний окремий об`єкт без часткової співвласності; - визнав право власності на об`єкт незавершеного будівництва як окреме нерухоме майно, а не частку, в обхід встановленого законом порядку (введення його в експлуатацію та подальше виділення своєї частки); - скаржник та інші співвласники залишились в спільній частковій власності по 1/8 і не мають можливості в законному порядку виділити/поділити свої частки в одиницю, оскільки інших 1/2 часток фактично не існує. Дії позивача в продовж 2010-2023 років свідчать про її повсякчасне намагання заволодіти даною часткою в обхід установленого законом порядку на підставі рішень суду, які в подальшому скасовуються апеляційними судами та на думку скаржника є незаконними. Судом не досліджувалось будь-яких первісних доказів: договору купівлі/продажу; інвентаризаційних даних БТІ, тощо, а рішення встановлено на підставі преюдиційних фактів, що містяться в скасованому на той час рішенні. Позивач нібито дізнався про набуття права власності за ОСОБА_2 тільки у 2023 році, тоді як до позову додає витяги датовані 20 та 21 роком, що свідчить про її обізнаність з такою реєстрацією права власності. На додаток, згідно рішення від 16.10.2019, спадкодавець ( ОСОБА_5 ) помер ще у 2017 році, і згідно даних спадкової справи - ОСОБА_1 не входила до кола спадкоємців, а отже не вживала заходів щодо прийняття спадщини і не могла доручати доньці оформлення на себе будь-яких прав. Також суд встановив що ОСОБА_2 набула право власності в порядку спадкування на підставі рішення суду. Однак, дане рішення суду на цей час не скасовано, є чинним, а отже оскаржуване рішення, вирішує питання про позбавлення права власності Волянської виникле на підставі іншого рішення яким питання про право вже вирішено. Суд в оскаржуваному рішенні визнав право власності на інше майно, яке не було у власності ані ОСОБА_5 ані ОСОБА_2 , а саме визнав право власності на об`єкт незавершеного будівництва: будинок літера К, загальною площею 176,9 кв.м., житловою 95,9, кв.м. Дане ж майно є об`єктом незавершеного будівництво, в експлуатацію не здавалось, будь-яких прав на нього ні в кого не виникало, що надає йому статусу об`єкта самочинного будівництва на ділянці, належній іншій особі. Таким чином, рішення суду ґрунтується виключно на твердженнях позивача, без наявності будь-яких доказів (що вона нібито не знала що дане майно оформлене на доньку, при цьому не могла не знати про: факт смерті свого чоловіка, необхідність вступу у спадщину і жодних дій для прийняття спадщини - не вживала), а також з порушенням норм матеріального права оскільки визнала право власності на майно без будь-яких правовстановлюючих документів. Позиція учасників справи. Не погоджуючись з доводами апеляційної скарги, відповідач надала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд залишити без змін рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12 жовтня 2023 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на майно, а апеляційну скаргу залишити без задоволення. В обґрунтування зазначає, що з доводами апеляційної скарги не згодна, оскільки предметом спору було майно, до якого апелянт не має жодного стосунку, окрім позивача і відповідача у справі. Вказує, що через те, що спір між нею і її матір`ю, ОСОБА_6 , стосувався земельної ділянки, належної їй, та новозбудованого житлового будинку літ.«К», належного матері і розташованого на цій ділянці по АДРЕСА_2 , тому скаржник ОСОБА_3 не має жодного стосунку до цих майнових об`єктів ні як співвласник, ні як користувач. Тому безпідставними є її заяви про порушення її прав, якщо цих прав на зазначені об`єкти у неї взагалі не існує. Не погоджуючись з доводами апеляційної скарги, позивач надала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд залишити без змін рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12 жовтня 2023 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на майно, апеляційну скаргу залишити без задоволення. В обґрунтування відзиву зазначає, що з доводами апеляційної скарги скаржника та представника не згодна, оскільки викладеш обставини повністю спаплюжені, перекручені та не відповідають дійсності, викладені з замовчуванням існуючих фактів. Предмет спору у даній справі жодним чином не стосувався спільної часткової власності скаржника. Адвокат скаржника не розібрався в обсязі майна, яке було спільною частковою власністю позивача і скаржника - житловий будинок літ.«А», а яке належало особисто позивачу - житловий будинок літ. «К», тому подана апеляційна скарга не має жодного підґрунтя. Оскільки предметом спору було майно, до якого скаржник не має жодного стосунку, тому її права жодним чином не могли бути порушеними, оскільки цих майнових прав у скаржника ніколи не існувало на предмет спору між нею та ОСОБА_2 . Щодо явки сторін. Учасники справи будучи повідомленими про дату, час і місце розгляду справи не з`явилися до судового засідання, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Позиція апеляційного суду. Заслухавши суддю-доповідача, оцінивши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить наступного. Щодо порушення прав ОСОБА_3 оскаржуваним судовим рішенням. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Стаття 129 Конституції України встановлює основні засади судочинства, якими, зокрема, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини 1 цієї статті). Вказана конституційна норма конкретизована законодавцем у статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», згідно з якою учасники судового процесу та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках на касаційне оскарження судового рішення. Отже, реалізація конституційного права на оскарження судового рішення названим Законом ставиться в залежність від положень процесуального закону. Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов`язки учасника справи (частина третя статті 352 ЦПК України). У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зазначено, що аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. При цьому, судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є заявник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Відповідно до статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Згідно статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування за земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Статтею 120 ЗК України визначено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди. Відповідно до ст. 364 ЦК України, співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації. Згідно з ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. В силу ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно. У статті 364 ЦК України передбачено право співвласника на виділ у натурі частки з майна, що є у спільній частковій власності. Договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Таким чином, співвласник має право на виділ своєї частки за нотаріально посвідченою угодою, або ж в судовому порядку пред`явивши позов до інших співвласників. Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_3 є співвласником житлового будинку по АДРЕСА_1 , який був предметом спору по цій справі. Таким чином, апеляційний суд вважає що у вказаній справі права ОСОБА_3 є порушеними у зв`язку з тим, що її не було залучено до розгляду справи у вказаній справи, оскільки вона є співвласником спірного домоволодіння. Щодо поданого позивачем клопотання про витребування доказів, апеляційний суд зазначає, що вказане клопотання не підлягає задоволенню, оскільки позивачем не наведено належних та достатніх обґрунтувань, які б свідчили про необхідність витребування саме цих доказів для правильного вирішення спору. Зокрема, позивачем не конкретизовано, у чому полягає зв`язок запитуваних доказів із предметом та підставами позову, не розкрито, яким чином зазначені документи або відомості можуть підтвердити обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог. Крім того, у клопотанні не наведено належних доводів і доказів, які б підтверджували неможливість самостійного отримання позивачем запитуваних доказів із доступних йому джерел, у тому числі шляхом звернення до відповідних органів, установ чи осіб у порядку, передбаченому чинним законодавством. Відповідно до вимог статті 84 Цивільного процесуального кодексу України (або іншого процесуального закону залежно від юрисдикції), обов`язок обґрунтувати необхідність витребування доказів та довести неможливість їх самостійного одержання покладається на особу, яка подає відповідне клопотання. З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що позивач не довів наявності передбачених законом підстав для задоволення його клопотання про витребування доказів. Окрім цього, колегія суддів не бере до уваги, подані позивачем нові докази, оскільки вони не були подані до суду першої інстанції та не досліджувались ним, та позивачем не наведено виключних обставин неможливості їх подання до суду першої інстанції. Щодо суті спору, апеляційний суд зазначає наступне. Згідно ч.3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст. 76 ЦПК України). Згідно ч.1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам судове рішення не відповідає. Судом встановлено, що позивач разом зі своїм чоловіком 19.03.1991 року на підставі договору купівлі-продажу придбали 1/2 частину житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 . Право власності на зазначену частину будинку було зареєстровано на чоловіка. У зв`язку з тим, що спільне проживання між позивачем та чоловіком не склалося, а можливість поділу частини будинку в натурі була відсутня, за домовленістю між ними позивач викупила в нього належну йому частку житлового будинку, і до неї перейшло право власності на 1/2 частину зазначеного житлового будинку. 25.05.2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 /чоловіком позивача/ було укладено договір купівлі-продажу 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 . Вказане підтверджується копією рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 29.11.2010 року. Цим же рішенням за ОСОБА_1 було визнано право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 . Проте, вказане рішення було скасовано 19.11.2012 апеляційним судом. З твердження позивача, вбачається, що вона власними силами проводила будівництво житлового будинку за час відсутності чоловіка в країні, який матеріально не допомагав, на підставі дозвільних документів нею було збудовано новий житловий будинок. Вказане підтверджується копією рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28.01.2014. Цим же рішенням ОСОБА_1 було визнано одноосібним забудовником житлового будинку літ. «К», загальною площею 176,9 кв.м., житловою площею 95,9 кв.м., літ. «к1» - ганок, літ. «к» - підвал, № 7 - ворота з хвірткою, № 8 - огорожа, № 9 - водопровід, № 10 - каналізація, І вимощення, що розташований по АДРЕСА_1 та встановлено факт того, що ОСОБА_1 одноосібно будувала вищевказаний житловий будинок. При зверненні позивача до реєстраційної служби їй було повідомлено, що 1/2 частина житлового будинку зареєстрована на праві власності за іншою особою ОСОБА_2 . До цього позивач звернулася до відповідача за допомогою в оформленні документів на будинок. Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності номер 205216526 власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 , підставою виникнення права власності стало рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 16.10.2019. Вказаним рішенням за відповідачем визнано право власності на спадкове майно порядку спадкування за законом. Після оформлення права власності на зазначену частину житлового будинку відповідач оформила право власності на земельну ділянку площею 0,0895 га, на якій розташований житловий будинок з господарськими спорудами (рішення Білгород-Дністровської міської ради № 437-VIII від 25.11.2021 року). Частиною 1 статті 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. За змістом ч. 1 ст. 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ч. 2 вказаної вище статті, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна), якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. Системний аналіз статті 331 ЦК України та статей 177-179, 181, 182, 334 ЦК України, частини третьої статті 3 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дає підстави для висновку про те, що право власності на новостворене нерухоме майно, в тому числі і об`єкт незавершеного будівництва, як об`єкт цивільних прав, виникає з моменту його державної реєстрації Відповідно до статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», «Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2004 року №1243, державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку. До завершення будівництва (створення) майна, а якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, то до моменту прийняття його до експлуатації, або якщо право власності на таке нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, то до моменту державної реєстрації право власності на новостворене майно та об`єкт незавершеного будівництва не виникає (стаття 331 ЦК України). У зв`язку із цим до виникнення права власності на таке майно право власності існує лише на матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення) майна. Отже, законом не передбачена можливість визнання права власності на новостворене майно в судовому порядку, якщо право власності на таке майно не було зареєстроване раніше в установленому законодавством порядку. Відповідно до ст.392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Потреба в цьому заході захисту власності виникає тоді, коли наявність суб`єктивного права власника підлягає сумніву, не визнається іншими особами або оспорюється ними. Позивачем у позові про визнання права власності є власник індивідуально визначеного майна, право якого оспорюється або не визнається іншою особою. Відповідачем у позові про визнання права власності є особа, яка оспорює право власності на майно, або особа, яка хоч і не оспорює права власності на майно, але і не визнає його. Згідно правової позиції ВСУ за постановою від 18 лютого 2015 року (у справі № 6-244цс14) за правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності. Відповідно до матеріалів справи, позивачкою не було надано доказів, що вона є власником спірного майна, оскільки рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 29.11.2010 року було скасовано апеляційним судом, та в матеріалах справи міститься рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 16.10.2019, яким за відповідачем визнано право власності на спадкове майно порядку спадкування за законом. Після оформлення права власності на зазначену частину житлового будинку відповідач оформила право власності на земельну ділянку площею 0,0895 га, на якій розташований житловий будинок з господарськими спорудами (рішення Білгород-Дністровської міської ради № 437-VIII від 25.11.2021 року). Саме по собі визнання позову не може бути підставою для задоволення позовних вимог. Окрім цього, суд в оскаржуваному рішенні визнав право власності на інше майно, яке не було у власності ані ОСОБА_5 , ані ОСОБА_2 , а саме визнав право власності на об`єкт незавершеного будівництва. Дане майно є об`єктом незавершеного будівництво, в експлуатацію не здавалось, будь-яких прав на нього ні в кого не виникало, що надає йому статусу об`єкта самочинного. Також відповідно до матеріалів справи ОСОБА_3 є співвласником житлового будинку по АДРЕСА_1 , який був предметом спору по цій справі. Отже, скаржник ОСОБА_3 є співвласником домоволодіння, а тому до участі у справі в якості відповідача безпідставно не залучено її, як співвласника спірного домоволодіння. Пред`явлення позову до неналежного відповідача чи не до всіх належних відповідачів є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. З огляду на те, що позовні вимоги про визнання права власності на частину домоволодіння розташованого по АДРЕСА_1 , пред`явлені до неналежного відповідача, висновок суду першої інстанції про задоволення позову є помилковими. Отже, оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалене 12 жовтня 2023 року на підставі позову поданого 27 вересня 2023 року з порушенням норм як процесуального права так і матеріального права, що є підставою для його скасування та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову. Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги Згідно з п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції не встановив належного відповідача у справі, а тому ухвалене у справі судове рішення суду першої інстанції на підставі пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову в задоволенні позовних вимог. Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,- у х в а л и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити. Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12 жовтня 2023 року скасувати та постановити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на майно - відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) сплачений судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 4841 грн. 20 коп. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду. Головуючий суддя В.В. Кострицький Судді М.В. Назарова Ю.П. Лозко