Постанова КЦС ВС № 463/3337/17

Постанова Іменем України 03 серпня 2022 року м. Київ справа № 463/3337/17 провадження № 61-12375св21 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Червинської М. Є., суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справикасаційну скаргу ОСОБА_2 , до якої приєдналася Львівська міська рада, на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 08 липня 2019 року в складі судді Леньо С. І. та постанову Львівського апеляційного суду від 24 червня 2021 року в складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У липні 2017 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , у якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просив: - поділити земельну ділянку, на якій розташовані житлові будинки АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 ; - виділити ОСОБА_1 в користування для обслуговування житлового будинку АДРЕСА_1 земельну ділянку площею 0, 03 га (300 кв. м) з геометричними розмірами по периметру: 3.50; 7.84; 8.31; 13.58; 4.26; 17.50; 2.76; 3.55; 6.89; 14.42; 2.90; 0.78; 12.05; 0.80; 4.79 п.м. та наступними координатами точок зовнішніх меж землекористування в системі координат УСК-2000: т.№12 (Х-5512584,026; У - 1339764,388); т.№3 (Х-5512582,919; У - 1339767,708); т.№4 (Х-5512575,799; У - 1339765,925); т.№5 (Х-5512567,770; У - 1339763,800); т.№6 (Х-5512554,690; У - 1339760,131); т.№7 (Х-5512550,576; У - 1339759,009); т.№8 (Х-5512555,578; У - 1339742,239); т.№9 (Х-5512558,254; У - 1339742,933); т.№10 (Х-5512561,712; У - 1339743,737); т.№11 (Х-5512568,393; У - 1339745,405); т.№17 (Х-5512564,935; У - 1339759,405); т.№16 (Х-5512567,729; У - 1339760,179); т.№15 (Х-5512567,525; У - 1339760,934); т.№14 (Х-5512579,193; У - 1339763,949); т.№13 (Х-5512579,390; У - 1339763,174), встановивши при цьому на її користь як власника будинку АДРЕСА_1 постійний земельний сервітут на право проїзду до будинку АДРЕСА_1 по частині земельної ділянки, виділеної в користування відповідачам як власникам приміщень будинку АДРЕСА_1 площею 0,0010 га (10 кв. м) з наступними розмірами по периметру: 0.80; 12.05; 0.78; 10.05; 12.04 п.м., та координатами точок зовнішніх меж землекорисутвання в системі координат УСК-2000: т.№13 (Х-5512579,390; У - 1339763,174); т.№14 (Х-5512579,193; У - 1339763,949); т.№15 (Х-5512567,525; У - 1339760,934); т.№16 (Х- 5512567,729; У - 1339760,179); - виділити відповідачам ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в користування для обслуговування житлового будинку АДРЕСА_1 земельну ділянку площею 0,03 га (300 кв.м.) з наступними розмірами по периметру: 4.79; 0.80; 12.05; 0.78; 2.90; 14.42; 20.54; 5.23; 9.08 п.м. та координатами точок зовнішніх меж землекористування в системі координат УСК-2000: т.№12 (Х-5512584,026; У - 1339764,388); т.№13 (Х-5512579,390; У - 1339763,174); т.№14 (Х-5512579,193; У - 1339763,949); т.№15 (Х-5512567,525; У - 1339760,934); т.№16 (Х-5512567,729; У - 1339760,179); т.№17 (Х-5512564,935; У - 1339759,405); т.№11 (Х-5512568,393; У - 1339745,405); т.№1 (Х-5512588,235; У - 1339750,721); т.№2 (Х-5512586,897; У - 1339755,775). Позовні вимоги обґрунтувала тим, що вона є власником житлового будинку АДРЕСА_1 , який знаходиться на земельній ділянці площею 600 кв. м, яка перебуває у комунальній власності та була надана ОСОБА_4 для будівництва житлового будинку на підставі рішення виконкому Ленінської районної ради депутатів трудящих № 989 від 28 листопада 1958 року. Крім належного їй житлового будинку АДРЕСА_2 , який ОСОБА_4 подарував своєму синові ОСОБА_2 , залишивши собі у власність лише кімнату літ. 1-1 площею 18,4 кв. м, яка перед укладенням договору була ізольована ним від інших приміщень будинку та мала окремий вихід на вулицю. В подальшому цю кімнату ОСОБА_4 відчужив ОСОБА_5 , який в свою чергу продав її ОСОБА_3 . Таким чином, спірна земельна ділянка площею 600 кв. м знаходиться у користуванні ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 без належно оформлених документів на землекористування. Вона повідомила інших користувачів спірної земельної ділянки про свій намір влаштувати заїзд з АДРЕСА_3 до належного їй будинку, однак вони проти цього заперечили, а відсутність заїзду до будинку не дає їй можливості повноцінно ним користуватися. Оскільки громадяни мають право на передачу їм безплатно земельної ділянки із земель комунальної власності для будівництва та обслуговування житлового будинку в містах не більше 0,1 га, тобто 1000 кв. м, вона як власник окремого житлового будинку має право на надання їй у користування земельної ділянки площею 300 кв. м. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила позов задовольнити. Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 08 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 24 червня 2021 року, позов задоволено. Виділено ОСОБА_1 в користування для обслуговування житлового будинку АДРЕСА_3 земельну ділянку площею 0, 0300 га (300, 00 кв. м) з геометричними розмірами по периметру: 3.50, 7.34; 8.31; 13.58; 4.26; 17.50; 2.76; 3.55; 6.89; 14.42; 2.90; 0.78; 12.05; 0.80; 4.79 п.м. та наступними координатами точок зовнішніх меж землекористування в системі координат УСК-2000: т.№12 (X- 5512584,026; У - 1339764,388); т.№3 (X-5512582,919; У - 1339767,708); т.№4 (X - 5512575,799; У - 1339765,925); т.№5 (X-5512567,770; У - 1339763,800); т.№6 (X-5512554,690; У - 1339760,131); т.№7(Х- 5512550,576; У - 1339759,009); т.№8 (X-5512555,578; У - 1339742,239); т.№9 (X - 5512558,254; У - 1339742,933); т.№10(Х-5512561,712; У - 1339743,737); т.№11 (X-5512568,393; У- 1339745,405); т.№17 (X- 5512564,935; У - 1339759,405); т.№16 (X-5512567,729; У - 1339760,179); т.№15 (X-5512567,525; У- 1339760,934); т.№14 (X- 5512579,193; У - 1339763,949); т.№13 (X-5512579,390; У - 1339763,174). Встановлено на користь власника будинку АДРЕСА_3 ОСОБА_1 постійний земельний сервітут на право проїзду до будинку АДРЕСА_3 по частині земельної ділянки, виділеної в користування відповідачам як власникам приміщень будинку АДРЕСА_3 , площею 0, 0010 га (10, 0 кв. м) з наступними розмірами по периметру: 0.80; 12.05; 0.78; 10.05; 12,04 п.м., та координатами точок зовнішніх меж землекористування в системі координат УСК- 2000: т.№13 (X - 5512579,390; У - 1339763,174), т.№14 (X - 5512579,193; У - 1339763,949); т.№15 (X-5512567,525; У - 1339760,934);т.№16 (X - 5512567,729; У - 1339760,179). Виділено відповідачам ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в користування для обслуговування житлового будинку АДРЕСА_3 земельну ділянку площею 0, 0300 га (300, 0 кв. м) з наступними розмірами по периметру: 4,79; 0.80; 12.05; 0.78; 2.90; 14.42; 20.54; 5.23; 9.08 п.м. та координатами точок зовнішніх меж землекористування в системі координат УСК-2000: т.№12 (X - 5512584,026; У - 1339764,388); т.№13 (X - 5512579,390; У - 1339763,174); т.№14 (X-5512579,193; У - 1339763,949); т.№15 (X - 5512567,525; У - 1339760,934); т.№16 (X-5512567,729; У - 1339760,179); т.№17 (X-5512564,935; У - 1339759,405); т.№11 (X - 5512568,393; У - 1339745,405); т.№1 (X-5512588,235; У - 1339750,721); т.№2 (X - 5512586,897; У - 1339755,775). Вирішено питання розподілу судових витрат. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідно до абзацу 3 частини шостої статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на житловий будинок, який розташований на земельній ділянці комунальної власності, та необхідності поділу земельної ділянки, площа земельної ділянки, що формується, не може бути меншою, ніж максимальний розмір земельної ділянки відповідного цільового призначення, визначеного статтею 121 ЗК України, а саме 0,1 га. Оскільки площа земельної ділянки, яка була виділена ОСОБА_4 в постійне користування для будівництва та обслуговування житлового будинку, становить 0, 06 га, і за кожним із будинків неможливо закріпити в користування по 0,1 га, власникам окремих будинків АДРЕСА_1 та АДРЕСА_3 повинні бути виділені в користування земельні ділянки однакової площі по 0,03 га. При встановленні порядку користування земельною ділянкою суд врахував наведені позивачем обставини користування спірною земельною ділянкою, відсутність згоди відповідачів на влаштування нею заїзду до будинку АДРЕСА_2 , внаслідок чого виник спір щодо користування земельною ділянкою, а також те, що відповідачі вказаних обставин не заперечили, про наявність на спірній земельній ділянці багаторічних насаджень, плодово-ягідних насаджень, необхідності зведення будівель та споруд не зазначили. Судом обрано запропонований експертом у висновку № 1173 від 12 квітня 2018 року спосіб користування земельною ділянкою, який передбачає встановлення на користь позивача як власника будинку АДРЕСА_3 земельного сервітуту щодо частини земельної ділянки, яку пропонується виділити в користування власників будинку АДРЕСА_1 , для забезпечення можливості проїзду пожежного автомобіля до будинку АДРЕСА_1 . Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги У липні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати рішення Личаківського районного суду м. Львова від 08 липня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 24 червня 2021 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. На обґрунтування касаційної скарги зазначав про застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 19 травня 2020 року в справі № 127/10011/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); Також оскаржив судові рішення з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України). Зазначав, що ОСОБА_4 не передавав наступним покупцям будинку АДРЕСА_3 право користування спірною земельною ділянкою, тому права позивача не порушені відповідачами. Земельна ділянка площею 0, 0670 га на АДРЕСА_3 обліковується за ним без належно оформлених правовстановлюючих документів не землекористування та частково відноситься до земель міста Львова, що не надані у власність чи користування. Таким чином, суди виділили у користування відповідачу земельну ділянку, яка перебуває у комунальній власності. Питання про передання в постійне користування землі для обслуговування будинку АДРЕСА_1 відноситься до компетенції органу місцевого самоврядування. Суди вирішили спір на основі висновку експерта, який містить неточності та є неповним та безпідставно відмовили у призначенні повторної експертизи. Апеляційний суд розглянув справу в судовому засіданні 24 червня 2021 року, про яке його не було належним чином повідомлено. У вересні 2021 року до Верховного Суду надійшла заява Львівської міської ради про приєднання до касаційної скарги ОСОБА_2 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 08 липня 2019 року та постановуЛьвівського апеляційного суду від 24 червня 2021 року. Заява мотивована тим, що суди фактично визначили порядок користування земельною ділянкою, яка належить до комунальної власності і не передавалася сторонам спору в користування. Суди не врахували, що житловий будинок АДРЕСА_3 побудований за межами земельної ділянки, яка відводилася для цієї мети, відтак він є самочинним будівництвом в розумінні частини першої статті 376 ЦК України. Позивач обрала неналежний спосіб захисту при зверненні до суду та намагається здійснити перерозподіл земельної ділянки без врахування того, яка її реальна частка перейшла і могла перейти в її користування Чинним законодавством не передбачено методику поділу земельної ділянки між власниками двох будинків. Рух справи в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 13 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Личаківського районного суду м. Львова. 10 вересня 2021 року справа № 463/3337/17 надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 01 листопада 2021 року прийнято заяву Львівської міської ради про приєднання до касаційної скарги ОСОБА_2 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 08 липня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 24 червня 2021 року. ОСОБА_1 направила відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_2 , до якої приєдналася Львівська міська рада, підлягає частковому задоволенню. Фактичні обставини справи, встановлені судами Суди встановили, що на підставі рішення виконкому Ленінської районної Ради депутатів трудящих № 989 від 28 листопада 1958 року ОСОБА_4 передано земельну ділянку площею 600 кв. м на АДРЕСА_3 . 13 січня 1959 року ОСОБА_4 підписано акт про передачу межових знаків земельної ділянки під індивідуальне будівництво, а 04 березня 1959 року між ОСОБА_4 та виконкомом Ленінської районної Ради депутатів трудящих укладено договір про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 площею 600 кв. м. ОСОБА_4 на наданій йому в користування земельній ділянці побудував житловий будинок та господарські споруди, які належним чином здав в експлуатацію, про що свідчить рішення виконкому Червоноармійської районної Ради Львова № 452 від 26 жовтня 1982 року про затвердження акта здачі об`єкта в експлуатацію від 22 вересня 1982 року. Згідно акту здачі об`єкта в експлуатацію, окрім будинку АДРЕСА_3 на земельній ділянці ОСОБА_4 побудував також сарай, який було здано в експлуатацію разом з житловим будинком АДРЕСА_1 . Вказаний сарай в подальшому був переобладнаний під житловий будинок з присвоєнням такому будинку номеру «6-а», про що Личаківською районною адміністрацією Львівської міської ради на підставі розпорядження № 1582 від 29 листопада 2001 року видано відповідне свідоцтво про право власності на будинок № НОМЕР_1 від 29 листопада 2001року. На час вирішення спору на підставі договорів від 26 грудня 2014 року та від 27 грудня 2014 року власником будинку АДРЕСА_3 є ОСОБА_1 4/5 частин будинку АДРЕСА_3 належить ОСОБА_2 , а 1/5 його частина - ОСОБА_3 . Суди встановили, що будинок АДРЕСА_3 , частково знаходиться на земельній ділянці площею 600 кв. м, що надавалась в користування ОСОБА_4 на підставі рішення виконкому Ленінської районної Ради депутатів трудящих № 989 від 28 листопада 1958 року. Інша частина будинку розміщена на земельній ділянці, яка перебуває в комунальній власності. Згідно з відповіддю Управління природних ресурсів та регулювання земельних відносин Департаменту містобудування Львівської міської ради № 2403-7627 від 21 грудня 2016 року, наданою на звернення ОСОБА_1 щодо виготовлення документації із землеустрою на АДРЕСА_3 , земельна ділянка знаходиться у користуванні ОСОБА_2 , тому вказане питання може бути розглянуте після отримання нотаріально посвідченої згоди ОСОБА_2 на вилучення з його користування зазначеної земельної ділянки. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Між сторонами виник спір щодо порядку користування земельною ділянкою, на якій розташовані належні сторонам житлові будинки. За змістом частини першої статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Частинами першою та другою статті 120 ЗК України передбачено, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Частиною четвертою статті 120 ЗК України передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди. Згідно з частиною тринадцятою статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду, єдиний майновий комплекс), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у постійному користуванні, особами, які не можуть набувати земельну ділянку на такому праві, вони набувають таку земельну ділянку із земель державної або комунальної власності у власність або оренду. Набувач права власності на такий об`єкт зобов`язаний протягом 30 днів з дня державної реєстрації права власності на такий об`єкт звернутися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу йому у власність або оренду земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт, що належить йому на праві власності, у порядку, передбаченому статтями 118, 123 або 128 цього Кодексу. Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України кожен власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Однак право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності (стаття 358 ЦК України). Зазначені положення щодо користування власністю цілком повинні застосовуватись до майнових прав на майно (зокрема до права користування земельною ділянкою). Відтак право користування земельною ділянкою визначається відповідно до часток кожного з власників нерухомого майна, яке знаходиться на цій земельній ділянці, якщо інше не було встановлено домовленістю між ними. Однак у будь- якому випадку наявне в однієї особи право не може порушувати права іншої особи (частина п`ята статті 319 ЦК України). Отже, при вирішенні спору, визначаючи порядок користування земельною ділянкою, суд повинен виходити з розміру часток кожного зі співвласників на нерухоме майно, наявності порядку користування земельною ділянкою, погодженого власниками або визначеного на підставі відповідного договору, оформленого у встановленому законом порядку. Якщо суд установить, що співвласники визначили порядок користування й розпорядження земельною ділянкою, для зміни якого підстав немає, він ухвалює рішення про встановлення саме такого порядку. Якщо ж погодженого або встановленого порядку користування земельною ділянкою немає, то суд установлює порядок користування земельною ділянкою з дотриманням часток кожного співвласника у нерухомому майні та забезпеченням вільного користування кожним зі співвласників належним йому майном. Такого висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 15 травня 2017 року в справі № 705/6917/14-ц. Встановлено, що ОСОБА_1 не є співвласником будинку АДРЕСА_3 , який належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Таким чином, задовольняючи позов ОСОБА_1 про встановлення порядку користування земельною ділянкою суди не врахували, що з таким позовом можуть звертатися лише співвласники будинку, який на ній розташований. ОСОБА_1 не є співвласником будинку АДРЕСА_3 , тому безпідставними є її вимоги про визначення порядку користування такою земельною ділянкою, оскільки позивач повинна мати необхідний обсяг прав та обов`язків щодо володіння та користування спірною нерухомістю для того, щоб звернутися до суду за захистом свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, однак судами порушено норми процесуального права і неправильно застосовано норми матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволення позову. Щодо судових витрат Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки касаційну скаргу задоволено частково, скасовано рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду і ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову, сплачений ОСОБА_2 та Львівською міською радою судовий збір за подання касаційної скарги в розмірі 3 840 грн кожним підлягає стягненню з позивача на їх користь. Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_2 , до якої приєдналася Львівська міська рада, задовольнити частково. Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 08 липня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 24 червня 2021 року скасувати і ухвалити нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Львівська міська рада про встановлення порядку користування земельною ділянкою відмовити. Стягнути на користь ОСОБА_2 з ОСОБА_1 судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 3 840 грн. Стягнути на користь Львівської міської ради з ОСОБА_1 судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 3 840 грн. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий М. Є. Червинська СуддіС. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко М. Ю. Тітов