Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 260/3734/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 жовтня 2025 рокуЛьвівСправа № 260/3734/24 пров. № А/857/33349/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді: Носа С.П.; суддів: Кухтея Р.В., Шевчук С.М.; розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2024 року у справі № 260/3734/24 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,- суддя у І інстанції Луцович М.М., час ухвалення рішення не зазначено, місце ухвалення рішення м. Ужгород, дата складення повного тексту рішення не зазначено, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся у Закарпатський окружний адміністративний суд з адміністративним позовом до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо непризначення та невиплати ОСОБА_1 , одноразової грошової допомоги, передбаченої п. б ч. 1 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у зв`язку із встановленням III групи інвалідності, внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини; зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, передбачену п. б ч. 1 ст.16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у зв`язку із встановленням III групи інвалідності внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому здійснюватиметься виплата. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем безпідставно відмовлено йому у розгляді заяви про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з наявністю постанови Верховного Суду від 27.09.2023 у справі №260/1656/22. Вказує, що чинне законодавство не забороняє йому повторно, в межах трирічного строку, відведеного для реалізації права на одноразову грошову допомогу, звернутися із заявою про виплату одноразової грошової допомоги, що ним і було зроблено у жовтні 2023 року. Відповідач не має іншого алгоритму дій, крім як прийняти обгрунтоване рішення за заявою позивача, відмова у розгляді поданої заяви не допускається. Наголошує, що обгрунтування відповідачем відмови у виплаті одноразової грошової допомоги наявністю постанови Верховного Суду №260/1656/22 є безпідставним, оскільки на момент звернення із заявою в жовтні 2023 року дворічне обмеження, передбачене пунктом 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», на яке посилався Верховний Суд, втратило чинність і застосуванню не підлягає. Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернулася до суду з цим позовом. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2024 року позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо нерозгляду заяви ОСОБА_1 від 09.10.2023 про нарахування та виплату одноразової грошової допомоги, передбаченої п. б ч. 1 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Зобов`язано Міністерства оборони України розглянути документи та заяву ОСОБА_1 від 09.10.2023 про призначення та виплату одноразової грошової допомоги, передбаченої п. б ч. 1 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», та за наслідками повторного розгляду прийняти у встановлений строк відповідне рішення, передбачене Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975, з урахуванням висновків суду, наведених у мотивувальній частині даного рішення В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, яке, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задоволити повністю. В обґрунтування апеляційних вимог покликається на те, що моментом виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії про первинне встановлення інвалідності або встановлення ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності, а тому застосуванню до спірних правовідносин підлягає законодавство, яке діяло на момент первинного встановлення позивачу 20 % втрати працездатності (10 квітня 2018 року). З огляду на зазначене, дворічний строк для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі застосовується з моменту рішення компетентного органу (МСЕК), яким вперше встановлено ступінь ушкодження здоров`я особи (незалежно від його виду: інвалідність або ступінь втрати працездатності без встановлення інвалідності), внаслідок травми або захворювання. Звертає увагу, що Верховний Суд у постанові від 27.09.2023 у справі №260/1656/22 вважав необґрунтованим врахування судами попередніх інстанцій під час вирішення спірних правовідносин Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 06 квітня 2022 року №1- р(ІІ)/2022, з огляду на те, що правовідносини у справі за позовом ОСОБА_1 виникли до прийняття КСУ рішення від 06 квітня 2022 року №1- р(ІІ)/2022. Враховуючи вищевикладене, вважає, що відповідач діяв в межах повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.. На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних силах України та в період з 18.11.2020 року по 13.02.2021 року безпосередньо брав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсіч і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення зазначених заходів на території Донецької та Луганської областей, що не заперечується сторонами. Відповідно до довідки Обласного центру медико-соціальної експертизи Департаменту охорони здоров`я Закарпатської ОДА до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААВ №381724 (вих. №749 від 19.10.2021 року) ОСОБА_1 встановлено третю групу інвалідності, причина інвалідності: «захворювання, Так, пов`язане із захистом Батьківщини». Позивач 22.10.2021 року подав до Міністерства оборони України заяву про виплату йому одноразової грошової допомоги у зв`язку із настанням інвалідності, пов`язаної із захистом Батьківщини та необхідні документи, однак 27 січня 2022 року комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум прийнято рішення, яке оформлене протоколом від 27.01.2022 року №13, про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги позивачу, у зв`язку із зміною групи інвалідності понад дворічний термін. Позивач, вважаючи таке рішення протиправним, позивач оскаржив таке в судовому порядку. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 02.08.2022 в адміністративній справі №260/1656/22, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.03.2023, задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії: визнано протиправним та скасовано п.5 рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №13 від 27 січня 2022 року, про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІІ групи інвалідності, внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини; зобов`язано Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв`язку із встановленням йому ІІІ групи інвалідності, внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з урахуванням раніше проведених виплат. Верховним Судом у постанові від 27.09.2023 у справі №260/1656/22 касаційну скаргу Міністерства оборони України задоволено: скасовано рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2023 року та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання рішення протиправними та зобов`язання вчинити певні дії відмовлено. Позивач 09 жовтня 2023 року через ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно подав до Міністерства оборони України заяву про виплату йому одноразової грошової допомоги у зв`язку із настанням інвалідності, пов`язаної із захистом Батьківщини та необхідні документи. Листом ІНФОРМАЦІЯ_2 №220/13/3015 від 22.04.2024 повідомлено позивача, що 17.10.2023 року ІНФОРМАЦІЯ_1 було надіслано комплект документів за наполяганням заявника, на виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду у справі № 260/1656/22, який надійшов у Департамент соціального забезпечення Міністерства оборони України для розгляду на засіданні Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум. Зазначений комплект документів, ІНФОРМАЦІЯ_3 було надіслано помилково, оскільки, ОСОБА_1 під час оформлення документів не надав інформації щодо результатів розгляду його справи Верховним Судом, який постановою від 27.09.2023, скасував рішення судів, які були винесені на його користь. Ураховуючи викладене, законодавчих підстав для розгляду Комісією, документів ОСОБА_1 від 17.10.2023, не було. Позивач вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, звернувся з даним позовом до суду. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне. Статтею 41 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ (далі також - Закон № 2232-ХІІ, в редакції, чинній на час звернення позивача за отриманням допомоги) передбачено, що виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Згідно статті 16 Закону № 2011-ХІІ, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання. Відповідно до частини дев`ятої статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права. Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України. Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві визначає Порядок №975, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин. Відповідно до пункту 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного, резервіста або особи, звільненої з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення її з військової служби, - дата смерті, зазначена у свідоцтві про смерть; - у разі встановлення інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, а у разі повторного огляду та зміни групи інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії про первинне встановлення інвалідності; - у разі встановлення ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності - дата огляду, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії. На час подання позивачем повторної заяви про виплату одноразової грошової допомоги положеннями чинного законодавства було визначено, що моментом виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії про первинне встановлення інвалідності або встановлення ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності, а тому застосуванню до спірних правовідносин підлягає законодавство, яке діяло на момент первинного встановлення позивачу інвалідності. Верховний Суд у постанові від 27.09.2023 у справі №260/1656/22 встановлено, що 10 квітня 2018 року головному сержанту ОСОБА_1 , під час первинного огляду органами МСЕК, було встановлено 20 % втрати працездатності внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, що сталася 18 липня 2017 року (довідка МСЕК серія АГ №0019167 від 10 квітня 2018 року). Тобто первинне встановлення позивачу 20 % втрати працездатності відбулося 10 квітня 2018 року. Згідно частини 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Частиною четвертою статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який набрав чинності з 01 січня 2014 року визначено, що якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми. У подальшому Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року №1774-VIII (набрав чинності з 01 січня 2017 року ) пункт 4 статті 16-3 Закону №2011-XII доповнено абзацом другим такого змісту: «У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється». Згідно пункту 8 Порядку № 975 у разі якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми. Верховний Суд у постанові від 15 липня 2020 року у справі №240/10153/19 дійшов такого висновку про застосування пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII: 1) право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі у зв`язку із встановленням військовослужбовцю під час повторного огляду вищої групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності визначається за законодавством, що діє на день повторного огляду; 2) передбачені пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі дворічним строком після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності застосовуються починаючи з 01 січня 2014 року; 3) зазначений дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, незалежно від дати, коли їх встановлено вперше (до 01 січня 2014 року чи після). Пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII передбачено вирішення питання виплати одноразової грошової допомоги шляхом її виплати з урахуванням раніше виплаченої суми тим особам, яким раніше уже було встановлено факт ушкодження здоров`я і які раніше уже таку допомогу отримували. Цією нормою передбачено обмеження такої виплати строком у два роки з часу попереднього встановлення факту ушкодження здоров`я. Однак, ті особи, стан здоров`я яких погіршиться після спливу двох років з часу первинного встановлення факту ушкодження здоров`я, втрачають право на виплату одноразової грошової допомоги, з врахуванням раніше виплаченої суми. Таким чином, дворічний строк для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі застосовується з моменту рішення компетентного органу (МСЕК), яким вперше встановлено ступінь ушкодження здоров`я особи (незалежно від його виду: інвалідність або ступінь втрати працездатності без встановлення інвалідності), внаслідок травми або захворювання. Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 1.380.2019.006957. вказав, що встановлення інвалідності та встановлення часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності є пов`язаними підставами для виплати одноразової грошової допомоги; встановлення інвалідності особі, якій раніше було встановлено часткову втрату працездатності без встановлення інвалідності, надає такій особі право на виплату одноразової грошової допомоги з урахуванням раніше виплаченої суми; дворічний строк для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі застосовується з моменту першого рішення компетентного органу (МСЕК), яким встановлено інвалідність або ступінь втрати працездатності без встановлення інвалідності». Конституційний Суд України, в рамках розгляду справи №3-192/2020(465/20), у рішенні від 06 квітня 2022 року №1-р(ІІ)/2022 дійшов висновку, що пункт 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII є таким, що суперечить статтям 1, 3, частинам першій, другій статті 8, частині п`ятій статті 17, частині першій статті 46 Конституції України. Як наслідок, пункт 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним). Згідно пункту 2 рішення Конституційного Суду України пункт 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII втрачає чинність з дня ухвалення цього рішення. Згідно положення щодо строку втрати чинності актом (його окремими положеннями) містяться у частині першій статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України». Правова позиція КСУ щодо неконституційності пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-XII має пряму дію у часі і може бути застосована до правовідносин, що виникли або принаймні тривали після ухвалення Конституційним Судом відповідного рішення, тобто з 06 квітня 2022 року. Аналогічна правова позиція відображена Верховним Судом у постанові від 13 вересня 2022 року у справі №640/14168/20, від 15 червня 2022 року у справі №296/8156/17. Визнана Конституційним Судом України неконституційною норма закону втрачає чинність лише з дня ухвалення відповідного рішення або пізніше (про що зазначається у рішенні Конституційного Суду України). Вказане свідчить про те, що рішення Конституційного Суду України мають лише пряму (перспективну) дію в часі (змінюючи замість Верховної Ради України конкретні норми закону (законодавче регулювання)), гарантуючи, при цьому, конституційний принцип розподілу державної влади, стабільність суспільно-управлінських відносин в Україні та неможливість настання непередбачуваних наслідків, зокрема, для правової та бюджетної системи. Конституційний Суд України обґрунтовував необхідність прийняття вказаного рішення перебуванням України в умовах воєнного стану з 24 лютого 2022 року та наголосив на необхідності надання відповідних гарантій, а також посиленого соціального захисту військовослужбовцям, які беруть участь у відсічі збройної агресії рф проти України. Зазначив, що в умовах збройної агресії повномасштабного характеру законодавче регулювання порядку реалізації права на соціальний захист, гарантованого частиною першою статті 46 Конституції України, має здійснюватися у системному взаємозв`язку з вимогами щодо посиленого соціального захисту військовослужбовців у розумінні частини п`ятої статті 17 Основного Закону України. Виконання державою конституційного обов`язку щодо забезпечення посиленого соціального захисту військовослужбовців, військовозобов`язаних або резервістів покликане не тільки забезпечити соціальний захист кожного з них індивідуально, а й сприяти виконанню громадянами України обов`язку щодо захисту Вітчизни - України, її суверенітету, незалежності та територіальної цілісності. Після ухвалення Конституційним Судом України цього рішення, на розгляд Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду (далі - Судова палата) було передано справу № 340/5086/20. Передача справи № 340/5086/20 на розгляд Судової палати обґрунтована постійною зміною підходу, який застосовував Верховний Суд при розгляді подібних спорів; прийняттям Конституційним Судом України рішення від 06 квітня 2022 року №1-р(ІІ)/2022; доцільністю відступу від останньої правової позиції Верховного Суду у подібних правовідносинах, що викладена у постанові від 15 липня 2020 року (справа №240/10153/19). Ухвалою Верховного Суду у складі Судової палати від 01 червня 2022 року справу № 340/5086/20 повернуто колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для розгляду, оскільки Судова палата не вбачала підстави для відступу від правової позиції Верховного Суду, що викладена у постанові від 15 липня 2020 року у справі №240/10153/19, оскільки правовідносини у справі № 240/10153/19 виникли до 06 квітня 2022 року (ухвалення рішення КСУ 1-р(ІІ)/2022). За наслідками розгляду справи № 280/5907/19, яка виникла з аналогічних правовідносин, Верховний Суд в постанові від 04 серпня 2022 року дійшов висновку, що рішення Конституційного Суду України не змінює правового регулювання спірних правовідносин, оскільки, зокрема, на час їх виникнення, положення пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-XII були чинними та підлягали застосуванню. На розгляді Судової палати перебувала справа № 240/7411/21, під час розгляду якої вирішувалось питання про необхідність відступлення від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі №240/10153/19 та від 02 грудня 2020 року у справі №1.380.2019.006957, прийнятих у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, а також в інших постановах Верховного Суду щодо застосування положень пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ у подібних правовідносинах. За наслідками розгляду справи № 240/7411/21, в постанові від 21 березня 2023 року Судова палата вирішила, що відсутні підстави для відступу від позицій, сформованих Верховним Судом за наслідками розгляду справ №240/10153/19 та №1.380.2019.006957. Згідно частини другої статті 356 КАС України Судова палата дійшла висновку, що: (1) частина четверта статті 7 КАС України не може бути застосована до правових актів, які визнані неконституційними за рішенням Конституційного Суду України; (2) правовий висновок Верховного Суду, наведений у постановах від 15 липня 2020 року у справі №240/10153/19 та від 02 грудня 2022 року у справі №1.380.2019.006957, стосується редакції пункту четвертого статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», що діяла до ухвалення рішення Конституційного суду України від 06 квітня 2022 року № 1-р(ІІ)/2022, і застосовується до правовідносин, що виникли до 06 квітня 2022 року. (3) До правовідносин, що виникли після 06 квітня 2022 року, стаття 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» застосовується без урахування пункту четвертого цієї статті, що його визнано неконституційним рішенням КСУ № 1-р(ІІ)/2022. Верховний Суд неодноразово встановив відсутність ретроспективної дії Рішення КСУ № 1-р(ІІ)/2022 у правовідносинах, що виникли до ухвалення КСУ вказаного рішення. Враховуючи те, що правовідносини у справі за позовом ОСОБА_1 виникли до прийняття КСУ рішення № 1-р(ІІ)/2022, а саме 10 квітня 2018 року (на момент первинного встановлення позивачу 20 % втрати працездатності), на ці правовідносини розповсюджується редакція пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII, яка містить норму щодо обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі дворічним строком після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності. Аналогічна правова позиція відображена в постанові Верховного Суду від 27.09.2023 у справі №260/1656/22. Факт звернення позивача 09.10.2023 про нарахування та виплату одноразової грошової допомоги, передбаченої п. б ч. 1 ст.16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» після визнання неконституційним пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII згідно рішення КСУ від 06 квітня 2022 року №1-р(ІІ)/2022, не змінює той факт, що спірні відносини щодо наявності права на отримання одноразової грошової допомоги виникли в період, коли пункт 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII був чинним, а тому саме він підлягає застосуванню в даних правовідносинах. Стосовно посилання позивача на те, що чинне законодавство не забороняє йому повторно, в межах трирічного строку, відведеного для реалізації права на одноразову грошову допомогу, звернутися із заявою про виплату одноразової грошової допомоги, суд зазначає наступне. На момент звернення позивача із заявою від 09.10.2023 діє положення частини 9 статті 16-3 Закону № 2011-XII, а саме: особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права. Право у позивача на отримання одноразової грошової допомоги не виникло, а рішення КСУ від 06 квітня 2022 року №1-р(ІІ)/2022 у даному випадку не підлягає застосуванню. Таким чином, доводи Міністерства оборони України стосовно неможливості поширення на спірні правовідносини висновків, зазначених у рішенні КСУ від 06 квітня 2022 року № 1-р(ІІ)2022, знайшли своє підтвердження та спростовують доводи позивача, наведені у позовній заяві. Пунктом 11 Порядку №975 визначено перелік документів, які подаються уповноваженому органу військовослужбовцем, військовозобов`язаним та резервіст, для виплати одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності. Виходячи з норм пункту 10 Порядку №975, уповноважений орган це орган за місцем проходження служби (зборів) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста або уповноважений структурний підрозділ державних органів, на які покладаються функції щодо підготовки необхідних для призначення пенсії документів. Пунктом 12 Порядку №975 передбачено, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів). Абзацом першим пункту 13 Порядку №975 передбачено, що керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого обов`язково додаються документи, зазначені в пунктах 10 та 11 цього Порядку. Розпорядник бюджетних коштів у місячний строк після надходження всіх зазначених документів приймає рішення про призначення одноразової грошової допомоги або про відмову в її призначенні, або про повернення документів на доопрацювання (у разі, коли документи подано не в повному обсязі, потребують уточнення чи подано не за належністю) і надсилає зазначене рішення разом з документами уповноваженому органу для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, а в разі відмови чи повернення документів на доопрацювання - для письмового повідомлення заявника з обґрунтуванням мотивів відмови чи повернення документів на доопрацювання (абзац другий пункту 13 Порядку №975). Згідно Законів України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» наказом Міністра оборони України №530 від 14 серпня 2014 року було затверджено Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і забезпечення соціальними виплатами осіб, звільнених з військової служби у Збройних Силах України, та членів їх сімей (далі Положення №530). Відповідно до абзацу сьомого пункту 4.7 розділу IV цього Положення №530 документи на одержання одноразової грошової допомоги в разі встановлення інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності особам, звільненим з військової служби (зборів, резерву), оформляє та подає в Департамент соціального забезпечення Міністерства оборони України керівник обласного ТЦКСП за місцем проживання цих осіб. Згідно з пунктом 4.9 розділу IV Положення №530 висновок щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги уповноважені органи (військові частини, військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів, установи, організації та ТЦКСП), які здійснюють оформлення документів для призначення одноразової грошової допомоги, подають до Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України в 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів. Якщо документи, необхідні для прийняття рішення про виплату одноразової грошової допомоги, відсутні, уповноважені органи (військові частини, військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів, установи, організації та ТЦКСП), які здійснюють оформлення документів для призначення одноразової грошової допомоги, надають заявникам допомогу в їх розшуку. У разі наявності технічних можливостей документи, необхідні для прийняття рішення про виплату одноразової грошової допомоги, можуть подаватися уповноваженими органами через систему електронного документообігу з дотриманням встановлених вимог. Отримані документи опрацьовуються структурними підрозділами апарату Міністерства оборони і Генерального штабу відповідно до їх повноважень та подаються на розгляд Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, яка в своїй діяльності керується наказом Міністерства оборони України від 26 жовтня 2016 року №564 «Про затвердження Положення про Комісію Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2016 року за № 1497/29627. Згідно пункту 4.10 розділу IV Положення №530 заява та документи, що до неї додаються, щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги, подані з порушенням вимог Порядку виплати допомоги, розглядаються уповноваженим органом (військовою частиною, військовим навчальним закладом, військовим навчальним підрозділом вищого навчального закладу, установою, організацією та ТЦКСП), що здійснює оформлення документів для призначення одноразової грошової допомоги, відповідно до Закону України «Про звернення громадян». Позивач 09 жовтня 2023 року через ІНФОРМАЦІЯ_1 подав до Міністерства оборони України заяву про виплату йому одноразової грошової допомоги у зв`язку із настанням інвалідності, пов`язаної із захистом Батьківщини та необхідні документи. Листом ІНФОРМАЦІЯ_2 №220/13/3015 від 22.04.2024 повідомлено позивача, що 17.10.2023 року ІНФОРМАЦІЯ_1 було надіслано комплект документів за наполяганням заявника, на виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду у справі № 260/1656/22, який надійшов у Департамент соціального забезпечення Міністерства оборони України для розгляду на засіданні Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум. Зазначений комплект документів, ІНФОРМАЦІЯ_3 було надіслано помилково, оскільки, ОСОБА_1 під час оформлення документів не надав інформації щодо результатів розгляду його справи Верховним Судом, який постановою від 27.09.2023, скасував рішення судів, які були винесені на його користь. Ураховуючи викладене, законодавчих підстав для розгляду Комісією, документів ОСОБА_1 від 17.10.2023, не було. Відповідачем було надіслано відповідь №220/13/3015 від 22.04.2024 та повернуто комплект документів щодо нарахування та виплати позивачу одноразової грошової допомоги у зв`язку з інвалідністю без реалізації як помилково надіслані. Розгляд заяви позивача і доданих до неї документів, поданих для призначення і виплати одноразової грошової допомоги, повинен закінчуватись прийняттям відповідного рішення (про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги чи повернення документів на доопрацювання). Неприйняття жодного рішення свідчить про недотримання встановленого законодавством порядку вирішення цього питання. Як наслідок, така процесуальна дія як повернення комплекту документів щодо нарахування та виплати позивачу одноразової грошової допомоги у зв`язку з інвалідністю без реалізації як помилково надіслані, Порядком №975 не передбачена. Пакет документів, наданий позивачем було повернуто без розгляду, рішення прийнято не було. Про повернення пакету документів позивача було повідомлено листом-відповіддю №220/13/3015 від 22.04.2024. Відтак, суд першої інстанції правильно вважає дії Міністерства оборони України щодо повернення документів позивача без прийняття рішення про призначення чи відмову у призначенні одноразової грошової допомоги суперечать зазначеним вище нормам. Вирішення питання щодо нарахування та виплати вищевказаної одноразової грошової допомоги належить до дискреційних повноважень Міністерства оборони України. Верховний Суд у постановах від 13 лютого 2018 року у справі №361/7567/15-а, від 07 березня 2018 року у справі №569/15527/16-а, від 20 березня 2018 року у справі №461/2579/17, від 20 березня 2018 року у справі №820/4554/17, від 03 квітня 2018 року у справі №569/16681/16-а та від 12 квітня 2018 року справі №826/8803/15, від 10.09.2019 у справі №818/985/18 та від 26.12.2019 у справі №810/637/18 зазначив, що відповідно до якої дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Питання щодо наявності або відсутності у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої п. б ч. 1 ст.16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» належить до дискреційних повноважень відповідача, а тому суд не вправі перебирати на себе повноваження цього органу. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності Міністерства оборони України щодо нерозгляду заяви ОСОБА_1 від 09.10.2023 про нарахування та виплату одноразової грошової допомоги, передбаченої п. б ч. 1 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та зобов`язання Міністерства оборони України розглянути документи та заяву позивача від 09.10.2023 про призначення одноразової грошової допомоги та прийняти у встановлений строк відповідне рішення, передбачене Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975, з урахуванням висновків суду, наведених у мотивувальній частині рішення. Відповідно до частини 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відтак, колегія суддів вважає правильним висновок суду попередньої інстанції про те, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, відтак підлягають частковому задоволенню. В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку. Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення. Керуючись статтями 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2024 року у справі № 260/3734/24 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя С. П. Нос судді Р. В. Кухтей С. М. Шевчук