Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 260/2995/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 травня 2024 рокуЛьвівСправа № 260/2995/23 пров. № А/857/19858/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Обрізко І.М., суддів Іщук Л.П., Шинкар Т.І., розглянувши у порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження від 19 вересня 2023 року, прийняте суддею Ващиліним Р.О. у місті Ужгороді у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особам, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії,- встановив: ОСОБА_1 (надалі позивач) звернувся до Міністерства оборони України( надалі МОУ, відповідач), третя особам, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить: 1) визнати протиправним та скасувати рішення Комісії МОУ з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, про відмову у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , викладене в пункті 6 витягу з протоколу засідання Комісії від 05 січня 2023 за №1/в; 2) зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, прийняти рішення про призначення такої допомоги позивачу, відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою КМ України від 25.12.2013 №975. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2023 позов задоволено. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що суб`єкт владних повноважень помилково ототожнює дату проведення огляду та дату встановлення ступеня втрати професійної працездатності, оскільки в розумінні законодавчих норм такі є різними поняттями. При цьому Порядком №975 передбачено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, а не дата проведення огляду потерпілого. Будь-яких інших підстав неможливості призначення позивачу одноразової грошової допомоги відповідач не заявляє, а судом такої не встановлено. Суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржуване рішення Комісії є протиправним, а ОСОБА_1 має право на отримання спірної одноразової грошової допомоги. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, МОУ подало апеляційну скаргу, просить скасувати вказане судове. Вважає, що таке прийнятне з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи. Зазначає, що заявника звільнено 29.06.2022, а ступінь втрати працездатності внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини встановлено 03.10.2022, тобто понад тримісячний термін після звільнення з військової служби. Позивач правом на подання відзиву не скористався. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного. Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд у повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази. Судом встановлено, що ОСОБА_1 був призваний на військову службу 24 лютого 2022 на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 №69/22 «Про загальну мобілізацію», проходив військову службу у В/Ч НОМЕР_1 та у період з 06 березня по 21 квітня 2022 приймав безпосередню участь у бойових діях та забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, що підтверджується довідкою Військової частини НОМЕР_1 за №430/ЮС від 21.09.2022 (а.с. 67) 21 квітня 2022 під час виконання бойового завдання у зв`язку з виконанням конституційного обов`язку щодо оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканості в районі н.п. Оріхів Пологівського району Запорізької області внаслідок артилерійського обстрілу зі сторони противника ОСОБА_1 отримав множинні вогнепальні сліпі уламкові осколкові поранення м`яких тканин лівої сідничної ділянки, лівого плеча, нижньої третини лівого стегна з вогнепальним неповним переломом дистального метаепіфізу лівої стегнової кістки з наявністю стороннього тіла (осколка). Вказана обставина підтверджується довідкою В/Ч НОМЕР_1 №828 від 25.06.2022 та визнається сторонами (а.с. 62). З огляду на отримані поранення ОСОБА_1 у період з 29 квітня по 02 травня 2022 перебував на стаціонарному лікуванні, в тому числі йому було виконано оперативне втручання, після чого він направлений для подальшого лікування до В/Ч НОМЕР_2 (а.с. 12). 29 червня 2022 наказом командира В/Ч НОМЕР_1 №172 ОСОБА_1 був виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 29 червня 2022 у зв`язку зі звільненням з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (а.с. 62) 26 вересня 2022 з метою визначення придатності до військової служби ОСОБА_1 був направлений на медичний огляд, за результатами проведення якого довідкою військово-лікарської комісії №4913 від 28.09.2022 було встановлено, що захворювання позивача є наслідком тяжкого множинного поєднаного вогнепального осколкового поранення лівих плеча і стегна з вогнепальним неповним переломом дистального метаепіфіза стегнової кістки (21.04.2022) у вигляді зміцнілих рубців та кісткової мозолі з незначним порушенням стійкої контрактури лівого колінного суглоба з незначним порушенням функції нижньої кінцівки, що пов`язане із захистом Батьківщини (а.с. 61, 67). За результатами проходження медико-соціальної експертизи 03 жовтня 2022 ОСОБА_1 було визначено 30% ступеня втрати професійної працездатності, що підтверджується довідкою МСЕК №065738 від 03.10.2022 (а.с. 61). 19 жовтня 2022 ОСОБА_1 звернувся до начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 із заявою, в якій просив виплатити йому одноразову грошову допомогу у зв`язку з встановленням йому 30% втрати працездатності з огляду на отримані поранення, пов`язані із захистом Батьківщини (а.с. 60). За наслідками розгляду такої заяви та наявності підстав для призначення грошової допомоги в розмірі 30% 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня 2022 супровідним листом №1088/9/2777 від 28.10.2022 подані ОСОБА_1 документи були скеровані директору Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України (а.с. 60). 05 січня 2023 за результатами розгляду поданих щодо ОСОБА_1 документів, протоколом засідання комісії МОУ з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум (далі Комісія) №1/в, ОСОБА_1 було відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги. Таку відмову аргументовано тим, що заявника звільнено з військової служби 29 червня 2022, а ступінь втрати працездатності внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, встановлено 03 жовтня 2022, тобто понад тримісячний термін після звільнення з військової служби (а.с. 59). Не погоджуючись з таким рішенням Комісії, з метою захисту порушених, на думку позивача, прав на отримання одноразової грошової допомоги у разі часткової втрати працездатності внаслідок виконання військового обов`язку щодо захисту Батьківщини, ОСОБА_1 звернувся з даним адміністративним позовом до суду. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі Закон № 2011-XII), відповідно до статті 16 якого одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання. Одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання ним обов`язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, а також особою, звільненою з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби (пункт 7 частини 2 статті 16 Закону № 2011-XII). Згідно з частиною 2 статті 16-3 Закону № 2011-XII у випадках, передбачених підпунктами 4-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, одноразова грошова допомога призначається і виплачується відповідним військовослужбовцям, військовозобов`язаним або резервістам. Встановлення інвалідності або визначення ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам здійснюється в індивідуальному порядку державними закладами охорони здоров`я відповідно до законодавства (частина 3 статті 16-3 Закону № 2011-XII). Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві регулюється Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 №975 (далі Порядок). Згідно п. 3 Порядку днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності є дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, у разі встановлення ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії. Постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 №1317 затверджено Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, що визначає порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями. Так, п. 8 такого передбачено, що датою встановлення інвалідності та ступеня втрати професійної працездатності потерпілому від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання у відсотках вважається день надходження до комісії документів, зазначених у пункті 3 цього Положення. Судом встановлено, що 21 квітня 2022 під час виконання бойового завдання у зв`язку з виконанням конституційного обов`язку щодо оборони України ОСОБА_1 отримано поранення, що призвели до часткової втрати працездатності. Відповідно до довідки військово-лікарської комісії Військової частини НОМЕР_3 №221 від 20.05.2022, проведеним 20 травня 2022 медичним огляд ОСОБА_1 було визначено, що отримані ним поранення, травма пов`язані з проходженням військової служби. 26 вересня 2022 з метою визначення придатності до військової служби позивача було направлено на медичний огляд військово-лікарською комісією. Враховуючи те, що довідкою військово-лікарської комісії В/Ч НОМЕР_3 від 20 травня 2022 за №221 позивачу не встановлено факт отримання поранення, яке пов`язане саме із захистом Батьківщини, з метою уточнення формулювання позивачем 28.09.2022 пройдений медичний огляд ВЛК Військово - Медичному клінічному центрі Західного регіону. При цьому датою встановлення страхового випадку зазначено 28 вересня 2022 (а.с. 61). Відповідач не заперечує, що втрата працездатності позивача була наслідком отриманого ним поранення під час виконання бойового завдання, пов`язаного із захистом Батьківщини. Разом з тим, Комісія відмовила у призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги з підстав пропуску позивачем 3-місячного терміну встановлення втрати працездатності після звільнення з військової служби, що мало місце 29 червня 2022. При цьому вважає, що датою встановлення ступеня втрати професійної працездатності є 03 жовтня 2022 дата проведення огляду позивача. Суд апеляційної інстанції зауважує, що встановлення законодавцем обмеженого строку є однією з умов дисциплінування фізичних осіб як учасників публічно-правових відносин при реалізації свого права на отримання одноразової грошової допомоги. У випадку пропуску такого строку виключними підставами для визнання судом поважними причин такого пропуску може бути лише наявність об`єктивно непереборних обставин, які пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Разом з тим, це не означає, що зі збігом цього строку особа безумовно втрачає соціальні гарантії, які надані їй Законом, зокрема можливість реалізації свого права на отримання одноразової грошової допомоги у виключних випадках із застосуванням судових заходів захисту свого права (шляхом пред`явлення позову). Вищезазначене підтверджується позицією Верховного Суду, висловленою, зокрема, у постановах від 23.10.2018 у справі № 161/69/17 та від 12.03.2019 у справі №760/18315/16-а, в яких колегія суддів Верховного Суду дійшла обґрунтованого висновку, що строк може вважатись присічним за умови, якщо особа протягом цього строку має можливість в будь-який час звернутися за захистом своїх соціальних прав, а саме, права на отримання грошової виплати; не вважається завершеним строк за умови об`єктивної відсутності можливості особи безперешкодного звернення за захистом відповідного соціального права; таке обмеження буде порушенням права особи на соціальне забезпечення та проявом дискримінації. Крім того, Велика Палата Верховного Суду також сформулювала позицію щодо можливості поновлення преклюзивного строку, якщо його пропущено з причин, що є поважними і не залежали від волі та дій особи, зокрема, у постановах від 20.06.2018 у справі № 553/1642/15-ц, від 29.08.2018 у справі № 755/17365/15-ц та від 20.03.2019 у справі № 456/450/16-ц, де зазначила, що строкові обмеження для реалізації особою свого майнового права без можливості поновлення такого строку, якщо його пропущено з причин, що є поважними і не залежали від волі та дій такої особи, не є необхідним у правовій державі; таке обмеження буде непропорційним і неправомірним обмеженням прав особи та неправомірним втручанням у право на мирне володіння своїм майном та реалізації майнових прав. Зважаючи на обставини цієї справи, оскільки довідкою військово-лікарської комісії В/Ч НОМЕР_3 від 20 травня 2022 за №221 позивачу не встановлено факт отримання поранення, яке пов`язане саме із захистом Батьківщини, і позивач змушений був повторно звертатися до військово-лікарської комісії, суд апеляційної інстанції зазначає, що позивач об`єктивно не мав можливості отримання відповідної довідки МСЕК у строки, визначені законодавством, тому не має зазнавати негативних наслідків від того, що огляд відбувся 03 жовтня 2022. Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо протиправності рішення Міністерства оборони України, оформлене протоколом засідання комісії МОУ з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум в частині відмови в призначенні одноразової грошової допомоги, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України за №975. Щодо аргументів скаржника про втручання у дискреційні повноваження відповідача, то суд апеляційної інстанції зазначає, що за усталеною судовою практикою дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційним є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд. Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» №30985/96). Водночас, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Згідно із статтею 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів. Отже, законодавством передбачено право суду у випадку встановлення порушення прав позивача зобов`язувати суб`єкта владних повноважень приймати рішення або вчиняти певні дії. При цьому, відповідно до пункту 12 Порядку №975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється МОУ, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів). У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. З огляду на викладене, враховуючи положення стаття 316 КАС України прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні викладено мотиви відсутності правових підстав для відмови позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають. Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на вимоги норм ст. 139 КАС України. Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення, рішення Закарпатського окружного адміністративного суду 19 вересня 2023 року у справі №260/2995/23 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І. М. Обрізко судді Л. П. Іщук Т. І. Шинкар