Постанова Київський апеляційний суд № 761/3124/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження: Доповідач - Кафідова О.В. № 22-ц/824/12538/2025 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И м. Київ Справа № 761/3124/23 18 вересня 2025року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Кафідової О.В. суддів - Оніщука М.І. - Шебуєвої В.А. при секретарі - Смолко А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами представника ОСОБА_1 - адвоката Юсупової Катерини Олександрівни на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02 травня 2025 року та додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 травня 2025 року, та апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Пилюченко Інни Георгіївни на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02 травня 2025 року, ухвалені під головуванням судді Волошина В.О. у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , треті особи: Шевченківський відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кузьменко Юлія Володимирівна, про визнання договору недійсним, припинення права власності; припинення права іпотеки, в с т а н о в и в: У січні 2023 року ОСОБА_3 звернулася до суду з вищезазначеним позовом, у якому просила суд: - визнати недійсним договір іпотеки від 19 жовтня 2020 року, зареєстрований в реєстрі за № 361, укладений між відповідачами: ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , в тому числі зі змінами, згідно договору про внесення змін до договору іпотеки (зареєстровано в реєстрі за № 3120) від 07 квітня 2021 року; - визнати недійсним правочин від 14 травня 2021р. про перехід права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , від ОСОБА_1 до ОСОБА_4 ; - припинити право власності ОСОБА_4 на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ; - припинити право іпотеки ОСОБА_2 на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору іпотеки серія та номер 2108, виданий 17 серпня 2021р., видавник приватний нотаріус Чорногуз О.В., іпотекодавець ОСОБА_4 , номер запису про іпотеку 43534879. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що 16 серпня 2018 року між нею, як позикодавцем та відповідачем ОСОБА_1 , як боржником було укладено договір позики грошових коштів, за яким ОСОБА_1 одержав від неї позику у розмірі 100 000,0 доларів США, з зобов`язанням повернути вказану суму 16 лютого 2019р. У визначений строк відповідач ОСОБА_1 суму позики не повернув позивачці. Рішенням Троїцького районного суду Луганської області від 04 вересня 2020 року у справі № 433/1937/19, яке набрало законної сили, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 було стягнуто борг у розмірі 102 021,92 доларів США. На час розгляду судом цивільної справи № 433/1937/19, за відповідачем ОСОБА_1 було зареєстроване нерухоме майно на території м. Луганська та Луганської області, а також квартира, за адресою: АДРЕСА_1 . 29 жовтня 2020 року на виконання вищезазначеного рішення суду, Шевченківським відділом державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) були відкриті виконавчі провадження ВП №№ НОМЕР_2 та НОМЕР_3 та накладено арешт на все майно боржника ( ОСОБА_1 ), про що були внесені відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. 18 січня 2023 року державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві (позивачці), у зв`язку з відсутністю майна у боржника (відповідача ОСОБА_1 ), на яке можливо звернути стягнення. Згідно постанови про повернення виконавчого документу за боржником зареєстровано нерухоме майно на тимчасово окупованій території Луганської області, і звернути стягнення на нього не можливо, при цьому позивачка дізналася, що квартира АДРЕСА_2 за боржником ОСОБА_1 на праві власності не зареєстрована. Право власності на вказану квартиру перейшло до відповідачки ОСОБА_4 («цивільної дружини» ОСОБА_1 ). Позивачка вважає, що відповідачем ОСОБА_1 , в період існування у нього грошового зобов`язання перед позивачкою, було укладено договір іпотеки, на підставі якого в подальшому право власності на спірну квартиру перейшло від нього до відповідачки ОСОБА_4 , внаслідок цього ОСОБА_1 перестав бути платоспроможним. На думку позивачки, зазначений правочин не відповідає ознакам добросовісності та спрямований на штучне виведення майна боржника та уникнення звернення на нього стягнення, у межах виконавчого провадження, з примусового виконання рішення Троїцького районного суду Луганської області. У подальшому 17 серпня 2021 року відповідачка ОСОБА_4 передала спірну квартиру в іпотеку відповідачці ОСОБА_2 . Оскільки перехід права власності від ОСОБА_1 до ОСОБА_4 є незаконним, та право власності ОСОБА_4 на спірну квартиру підлягає припиненню, то і договір іпотеки між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , та право іпотеки за ним також підлягає припиненню. З метою захисту своїх порушених прав, як кредитора, позивачка звернулася до суду з вказаним позовом, і просила його задовольнити. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 02 травня 2025 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , треті особи: Шевченківський відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кузьменко Ю.В. про визнання договору недійсним, припинення права власності та права іпотеки задоволено частково. Визнано недійсним договір іпотеки від 19 жовтня 2020 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Белугіною В.Л., зареєстрований реєстрі за № 361, зі змінами згідно договору про внесення змін до договору іпотеки від 07 квітня 2021р., посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П., зареєстрований в реєстрі за № 3120. Відновлено становище, яке існувало до порушення, шляхом повернення права власності на квартиру АДРЕСА_2 ОСОБА_1 . Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судовий збір в розмірі по 1479,60 грн з кожного. У решті позову відмовлено. Додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 28 травня 2025 року заяву представника ОСОБА_3 - адвоката Сологуба С.А. про ухвалення додаткового рішення в частині стягнення понесених витрат на правничу допомогу задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу, яку сторона позивача понесла у зв`язку з розглядом зазначеної справи у розмірі по 7000,00 грн, з кожного. У решті заяви відмовлено. Рішення та додаткове рішення суду першої інстанції мотивовані тим, що оспорюваний договір іпотеки від 19 жовтня 2020 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Белугіною В. Л., зареєстрований реєстрі за № 361, зі змінами згідно договору про внесення змін до договору іпотеки від 07 квітня 2021р., посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П., зареєстрований в реєстрі за № 3120, за своїм змістом суперечить вимогам закону та вчинений, з метою уникнення відповідальності відповідача ОСОБА_1 , за зобов`язаннями, які виникли за договором позики, укладеного з позивачкою 16 серпня 2018 року, і в подальшому за зобов`язаннями відповідача ОСОБА_1 щодо виконання рішення Троїцького районного суду Луганської області по цивільній справі 433/1937/19, за рахунок цього майна (спірної квартири), що є порушенням статей 3, 13, частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним. Оскільки метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на нього стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину, то належним способом захисту є відновлення становища яке існувало до порушення (пункт 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України), і для повернення майна боржнику оспорювання наступних правочинів (реєстраційних дій) щодо цього майна не вимагається (постанова Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 643/15604/17 (провадження № 61-3068св21). Що стосується вирішення питання стягнення з відповідачів на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, то суд дійшов така сума підлягає зменшенню пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, яка переконання суду, є обґрунтованою та відповідає дійсним і необхідним витратам, які змушена була понести сторона позивача у цій справі, Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, 30 травня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Юсупова К.О. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги заявник вказує на те, що рішення суду першої інстанції є таким, що ухвалено внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, а також неповного з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Щодо порушення судом норм процесуального права, то заявник звертає увагу, що нею як представником відповідача 20.01.2025 року через підсистему Електронний суд було подано клопотання про відкладення розгляду справи, призначеного на 22.01.2025 року, проте, не зважаючи на її відсутність у судовому засідання з поважних причин, суд розглянув та задовольнив заяву представника позивача про витребування доказів, позбавивши сторону відповідача, по-перше бути ознайомленою з цією заявою, а по-друге висловити свою думку з приводу заявленого клопотання та заперечувати проти його задоволення з огляду на імперативні приписи ЦПК України. При цьому, суд залишив поза увагою, що заява представника позивача про витребування доказів подана поза межами встановленого процесуального строку та після закриття підготовчого засідання, при цьому із ухвали суду від 01.04.2024 року не вбачається, що представник позивача звертався до суду із заявою про поновлення процесуального строку та заявляв про поважні причини його пропуску. Ухвалюючи рішення в частині відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом повернення права власності на квартиру ОСОБА_1 , суд першої інстанції з власної ініціативи, за відсутності у матеріалах справи заяви позивачки (її представника) про зміну предмету позову, вийшов за межі позовних вимог. У порушення приписів пункту 8 частини першої статті 264 ЦПК України судом першої інстанції під час ухвалення рішення не вирішено питання щодо наявності/відсутності підстав для скасування заходів забезпечення позову - скасування арешту на квартиру. Позивачем при зверненні до суду не заявлялася вимога про визнання недійсним договору позики від 01 серпня 2019 року та не надано жодного доказу в підтвердження того, що укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 договір позики за своїм змістом суперечить вимогам закону та не був спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, а без визнання судом договору позики недійсним у суду відсутні підстави для визнання недійсним договору іпотеки, як похідного від договору позики. Суд порушив приписи статті 210 ЦПК України та не дотримався розумності строків розгляду справи. Суд взагалі не зазначив, на підставі яких встановлених ним ознак він дійшов висновку, що оспорювані правочини щодо спірної квартири є фраудаторними. Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, 30 травня 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Пилюченко І. Г. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги заявник вказує на те, що при ухваленні рішення суд першої інстанції вийшов за межі заявлених позовних вимог. Судом неповно досліджено наявні в матеріалах справи документи та не враховано висновків Верховного Суду щодо ознак фраудаторності правочину. Під час розгляду справи по суті судом допущено неповне дослідження матеріалів справи, не враховано, що уборжника ОСОБА_1 наявне інше майно, крім спірної квартири АДРЕСА_2 . В ході примусового виконання державний виконавець мав можливість описати, оцінити та реалізувати, в рахунок погашення боргу майно, яке знаходиться на тимчасово окупованій території Луганської області. Правочин щодо відчуження спірної квартири не відповідає ознакам «фраудаторності», оскільки не доведено умислу відповідачів: ОСОБА_1 та ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , на укладення договорів іпотеки без наміру створення правових наслідків, які цими договорами обумовлювались. Не погоджуючись з додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 28 травня 2025 року, 13 червня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Юсупова К.О. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати додаткове рішення першої інстанції та ухвалити нове, яким заяву залишити без розгляду. Доводи апеляційної скарги заявника зводяться до того, що під час ухвалення рішення суд першої інстанції не вирішував питання про розподіл між сторонами витрат на професійну правничу допомогу, оскільки у судових дебатах представник позивача не заявляв про це відповідне клопотання, а також не посилався на те, що протягом п`яти днів після ухвалення рішення будуть подані відповідні докази на підтвердження їх понесення. Під час подання представником позивача 02.05.2025 року заяви про ухвалення додаткового рішення порушено приписи статті 183 ЦПК України. 16 липня 2025 року представник ОСОБА_3 адвокат Сологуб С.А. подав відзив на апеляційну скаргу в якому зазначав, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, а тому відсутні підстави для її задоволення. В судове засідання з`явився представник ОСОБА_2 адвокат Пилюченко І. Г., яка підтримала доводи своєї апеляційної скарги та просила її задовольнити. 17 вересня 2025 року до Київського апеляційного суду від представника ОСОБА_3 адвоката Сологуба С.А. надійшла заява про розгляд справи без участі позивача та її представника. 11 вересня 2025 року до Київського апеляційного суду від представника ОСОБА_1 адвоката Юсупової К.О. надійшло пповторне клопотання про перенесення судового засідання. В обґрунтування цієї заявли адвокат зазначала, що представник не може взяти участь у судовому засіданні у зв`язку з викладацькою діяльністю, суд визнав можливим розглянути справу за відсутністю адвоката, яка вдруге не з`явилась в судове засідання. ОСОБА_4 та третя особа Шевченківський відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись засобами електронного зв`язку, відповідно до звітів про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду, кореспонденція була доставлена. Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кузьменко Юлія Володимирівна про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся засобами поштового зв`язку, 15 вересня 2025 року до Київського апеляційного суду повернулась поштова кореспонденція без вручення, причина- «адресат відсутній за вказаною адресою». З огляду на вище викладене, колегія суддів вважає за можливе проводити розгляд справи за відсутності не з`явившихся сторін. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону відповідає. Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, що рішенням Троїцького районного суду Луганської області від 04 вересня 2020 року у справі № 433/1937/19, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів задоволено в повному обсязі. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 суму заборгованості за договором позики від 16 серпня 2018р. у розмірі 102021,92 дол. США, яка складається з основної суми боргу - 100000,00 дол. США та 3% річних - 2021,92 дол. США; здійснено розподіл судових витрат. Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, станом на 10 жовтня 2019 року за відповідачем ОСОБА_1 було зареєстроване наступне нерухоме майно: - квартира, за адресою: АДРЕСА_1 ; - садовий будинок, за адресою: АДРЕСА_3 ; - офіс та господарські приміщення з надвірними побудовами та спорудами, за адресою: АДРЕСА_4 ; - квартира, за адресою: АДРЕСА_5 . 29 жовтня 2020 року на виконання рішення Троїцького районного суду Луганської області по справі № 433/1937/19, Шевченківським районним відділом ДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) були відкрито виконавчі провадження ВП №№ НОМЕР_2 та НОМЕР_3 про стягнення основного боргу та судових витрат з відповідача ОСОБА_1 на користь позивачки ОСОБА_3 29 жовтня 2020 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис № 38914902 про обтяження, згідно якого: підстава для державної реєстрації: постанова, про арешт майна боржника, серія та номер: НОМЕР_2, виданий 29 жовтня 2020р., видавник Шевченківський РВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ); вид обтяження: арешт нерухомого майна; особа, майно/права якої обтяжуються: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , країна громадянства: Україна, адреса: АДРЕСА_1 ; опис предмета обтяження: все нерухоме майно. 18 січня 2023 року у межах виконавчих проваджень ВП №№ НОМЕР_2 та НОМЕР_3 державним виконавцем було винесено постанови про повернення виконавчого документу стягувачеві, на підставі п. 2 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» (за боржником транспортних засобів не зареєстровано, на розрахункових рахунках кошти відсутні; за боржником зареєстровано нерухоме майно на тимчасово окупованій території Луганської області, і звернути стягнення на нього не можливо; інше майно, на яке можливо звернути стягнення, у боржника відсутнє). Квартира АДРЕСА_2 , за боржником не зареєстрована на праві власності. Звертаючись до суду позивачка наголошувала, що відповідачем ОСОБА_1 , в період існування грошового зобов`язання перед нею, як кредитодавцем та наявного невиконаного рішення Троїцького районного суду Луганської області від 04 вересня 2020 року у цивільній справі № 433/1937/19 про стягнення боргу, було укладено договір іпотеки, на підставі якого в подальшому право власності на квартиру АДРЕСА_2 перейшло від боржника ОСОБА_1 до відповідачки ОСОБА_4 , внаслідок такого правочину відповідач, як боржник, перестав бути платоспроможним, та сторона позивача вважає, що вказаний правочин було укладено з метою не виконання вищезазначеного рішення Троїцького районного суду Луганської області. Так, 19 жовтня 2020 року між відповідачами: ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Белугіною В.Л., зареєстрований в реєстрі за № 361, за яким в забезпечення договору позики від 01 серпня 2019 року, ОСОБА_1 передав в іпотеку ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_2 ; розмір зобов`язання, яким було забезпечено предмет іпотеки становить 100 040,0 грн, вартість квартири, переданої в іпотеку, становила 1 985 000,0 грн. 07 квітня 2021 року між відповідачами: ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було укладено договір про внесення змін до договору іпотеки від 19 жовтня 2020 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П., за умовами якого розмір зобов`язань ОСОБА_1 , як боржника перед ОСОБА_4 , як кредитором, збільшився до 2 472 540,0 грн. В таку ж суму, сторони оцінили вартість предмету іпотеки - спірну квартиру. Зазначений договір про внесення змін містить іпотечне застереження, згідно якого у разі виникнення у іпотекодержателя права звернути стягнення на предмет іпотеки, іпотекодержатель може прийняти рішення про прийняття предмету іпотеки у власність. 13 квітня 2021 року ОСОБА_4 звернулась до ОСОБА_1 з іпотечною вимогою виконання грошового зобов`язання та попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки. 14 травня 2021 року ОСОБА_1 подав приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Кузьменко Ю.В. заяву, в якій зазначив, що згоден з набуттям ОСОБА_4 права власності на квартиру АДРЕСА_2 , та підтвердив, що на момент подання заяви права третіх осіб на цю квартиру відсутні. 14 травня 2021 року приватний нотаріус здійснила державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 за відповідачкою ОСОБА_4 17 серпня 2021 року між відповідачкою ОСОБА_4 та відповідачкою ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорногуз О.В., зареєстрований в реєстрі за № 2108, за яким ОСОБА_4 передала в іпотеку - спірну квартиру АДРЕСА_2 ; строк виконання зобов`язання - 13 серпня 2022р.; розмір основного зобов`язання - 280000000,0 грн.; номер запису про іпотеку - 43534879. Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» до оплатного цивільно-правового договору передбачає необхідність виявлення його специфічних ознак, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як вчинений на шкоду кредитору. До таких ознак, зокрема, належать: момент укладення договору; контрагент, із яким боржник уклав оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 7 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18 і від 12 квітня 2023 року у справі № 754/18852/21). Згідно з висновками Верховного Суду, сформованими у постанові від 20 серпня 2024 року в справі № 947/37261/21 цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) учасники цивільних відносин не можуть використовувати для уникнення сплати боргу за договором. Боржник (дарувальник), який відчужив частку в праві власності на підставі безоплатного договору після подання позову про стягнення боргу, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і спрямований на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. З огляду на це не виключається визнання недійсним договору, спрямованого на унеможливлення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України). Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України). Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається якщо: недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (постанова Верховного Суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19, провадження № 61-8593св21). У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися договору, правочину, акта органу юридичної особи, державної реєстрації чи документа. В ЦК України закріплений підхід, за яким оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Разом із тим, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного. Оспорюваний правочин визнається судом недійсним, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним. У постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року в справі № 754/5841/17 (провадження № 61-17966св19) вказано, що «приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин)». Фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору. У ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах. Учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів. У разі невідповідності фраудаторного правочину загальним принципам цивільного права та його вчинення з виходом за межі цивільних прав суди можуть визначити юридичну кваліфікацію такого правочину із застосуванням загальних положень ЦК України. Необхідно розмежовувати конкурсне оспорювання та позаконкурсне оспорювання фраудаторних правочинів. Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину (постанова Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 523/17429/20, провадження № 61-2612св23). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що «позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України». Тобто Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як: фіктивного (стаття 234 ЦК України); такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України); такого, що порушує публічний порядок (частини перша та друга статті 228 ЦК України). Верховний Суд у постанові від 06 жовтня 2022 року у справі № 904/624/19 виходив із обставин укладення фраудаторного правочину навіть до пред`явлення позову про стягнення боргу, зазначивши, що «договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладення договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора». У постановах Верховного Суду від 07 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17, від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18, від 03 березня 2020 року у справі № 904/7905/16, від 26 травня 2020 року у справі № 922/3796/16 від 17 вересня 2020 року у справі № 904/4262/17 зроблений висновок, що з конструкції частини третьої статті 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом. Отже, цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора. Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані із зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов`язання з повернення суми позики, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами щодо кредитора. Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 14 січня 2020 року у справі № 489/5148/18, від 07 лютого 2024 року у справі № 753/11680/20 будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності. Враховуючи наведене, встановивши, що укладений між відповідачами: ОСОБА_1 та ОСОБА_4 договір іпотеки від 19 жовтня 2020 року, зареєстрований в реєстрі за № 361 щодо квартири за адресою: АДРЕСА_1 , в тому числі зі змінами, згідно договору про внесення змін до договору іпотеки (зареєстровано в реєстрі за № 3120) від 07 квітня 2021 року, вчинений з метою уникнення відповідальності відповідача ОСОБА_1 , за зобов`язаннями, які виникли у нього перед позивачкою ОСОБА_3 за договором позики від 16 серпня 2018 року та в подальшому на підставі рішення Троїцького районного суду Луганської області у цивільній справі 433/1937/19, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що такий договір є недійсним. При цьому, відновлюючи становище, яке існувало до порушення, шляхом повернення права власності на квартиру АДРЕСА_2 ОСОБА_1 , суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що у цьому конкретному випадку такий спосіб захисту є ефективним, оскільки забезпечить позивачу можливість належним чином реалізувати свої права відносно спірного майна. Доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Юсупової К.О. про те, що заява представника позивача про витребування доказів подана поза межами встановленого процесуального строку та після закриття підготовчого засідання, не заслуговують на увагу, оскільки ухвалою від 20.04.2023 року суд витребував у приватного нотаріуса Кузьменко Ю.В. документи, які стали підставою для державної реєстрації права власності ОСОБА_4 на спірну квартиру. Листом нотаріус повідомив, що відповідні документи зберігають у неї протягом трьох років, зі спливом яких їй блокується доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У зв`язку з цим, з метою отримання необхідних документів рекомендувала звернутися до адміністратора реєстру ДП «Національні інформаційні системи». У зв`язку з цим, представник позивача подав до суду 25.11.2024 року відповідну заяву про витребування необхідних доказів. Наведені обставини спростовують доводи заявника про порушення порядку витребування та подання доказів. Що стосується доводів представника ОСОБА_1 - адвоката Юсупової К.О. про те, що представник позивача не заявляв про понесені позивачем витрати на правничу допомогу, то такі не заслуговують на увагу, оскільки відповідні посилання містяться у позовній заяві. Аналізуючи питання обсягу дослідження інших доводів заявників та їх відображення у судового рішенні, питання вичерпності висновку суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що у справі, що розглядається, сторонам надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у апеляційних скаргах не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції. Судом першої інстанції повно встановлено обставини, що мають значення для справи, висновки суду відповідають наявним у матеріалах справах доказам. Колегія суддів не вбачає порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права. Згідно з пунктом 1 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до частин першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційні скарги без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02 травня 2025 року та додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 травня 2025 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні. Керуючись статтями 268, 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд,- у х в а л и в: Апеляційну скаргупредставника ОСОБА_1 - адвоката Юсупової Катерини Олександрівни на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02 травня 2025 року та додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 травня 2025 року, та апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Пилюченко Інни Георгіївни залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02 травня 2025 року та додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 травня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови складено 22 вересня 2025 року Головуючий: Судді: