Постанова 4824 № 752/4057/17

справа № 752/4057/17 головуючий у суді І інстанції Колдіна О.О. провадження № 22-ц/824/282/2020 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 лютого 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді -Березовенко Р.В., суддів:Лівінського С.В., Суханової Є.М., з участю секретаряМариненко Я.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 30 травня 2019 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві, третя особа без самостійних вимог: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тонконог Олена Юхимівна, про визнання незаконним акту, визнання недійсним Свідоцтва про придбання арештованого нерухомого майна, визнання права власності та витребування майна,- В С Т А Н О В И В: У лютому 20178 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві, третя особа без самостійних вимог: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тонконог Олена Юхимівна, про визнання незаконним акту, визнання недійсним Свідоцтва про придбання арештованого нерухомого майна, визнання права власності та витребування майна. Вимоги мотивовані тим, що 23.09.2008 р. ОСОБА_2 набула право власності на кв. АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного з ОСОБА_3 , який був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І.О. Зазначену квартиру позивач здавала в оренду ОСОБА_4 .. 13.02.2017 р. невідомі особи увірвались до квартири та повідомили, що вони є новими власниками, після чого змінили замки, чим позбавили позивача права користування квартирою, що належить їй на праві власності. Отримавши довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивачу стало відомо, що власником квартири АДРЕСА_1 зареєстрований ОСОБА_1 і його право власності зареєстровано на підставі Свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, виданого 30.01.2017 р. приватним нотаріусом Тонконог О.Ю. Відповідно до Свідоцтва ОСОБА_1 придбав квартиру за 600 000 гривень, що раніше належала ОСОБА_3 на підставі Свідоцтва про право власності, виданого 28.05.2008 р. Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації. Позивач зазначає, що Свідоцтво про придбання арештованого нерухомого майна з прилюдних торгів та результати торгів, які оформлені Актом державного виконавця від 27.02.2014 р. є незаконними, оскільки станом на 27.02.2014 р. ОСОБА_3 не був власником квартири. Згідно інформації з Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва ГТУЮ у м. Києві та Головного територіального управління юстиції у м. Києві Управління Державної виконавчої служби на виконанні в державній виконавчій службі не перебували виконавчі документи, боржником у яких є ОСОБА_3 , в зв`язку з чим не проводився опис та арешт майна ОСОБА_3 , майно не передавалось на реалізацію та керівником Відділу не затверджувався акт про проведення прилюдних торгів. Крім того, КП з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» надана відповідь про те, що Свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 від 28.05.2008 р. на ім`я ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 Головним управлінням житлового забезпечення не оформлялось. Позивач зазначає, що Акт від 27.02.2014 р., який був наданий нотаріусу Тонконог О.Ю., на підставі якого вона 30.01.2017 р. видала Свідоцтво про придбання арештованого нерухомого майна прилюдних торгів та зареєструвала право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 є незаконним. Виходячи, що прилюдні торги з продажу квартири не проводились, акт державного виконавця від 27.02.2014 р. не складався, в Акті зазначений правовстановлюючий документ на квартиру, який не видавався, а ОСОБА_1 без відповідної правової підстави набув право власності на майно ОСОБА_2 , позивач просила витребувати у ОСОБА_1 спірну квартиру, а її право власності на зазначене нерухоме майно поновити. Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 30 травня 2019 року позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано незаконним акт від 27.02.2014 року державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Шевченківського РУЮ у м. Києві про проведені прилюдні торги з продажу квартири АДРЕСА_1 , затвердженого начальником Відділу державної виконавчої служби Шевченківського РУЮ у м. Києві Гоцій Б.Ю. Визнано недійсним Свідоцтво про придбання арештованого нерухомого майна з прилюдних торгів, видане 30.01.2017 року і зареєстроване у реєстрі за №98, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тонконог О.Ю, яким посвідчено право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 , номер запису про право власності 18785244, дата, час державної реєстрації 30.01.2017 року 14:57:47. Визнано за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1 . Витребувано з володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 . Не погодившись із вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. При цьому, зазначає, що його було позбавлено можливості брати участь у справі, надавати свої заперечення, оскільки не повідомлено належним чином про дату та час розгляду справи. Суд вийшов за межі позовної заяви чим порушив вимоги ЦПК України. Крім того, порушено вимоги ч.3 ст. 122 ЦПК України, суд не звернувся до відповідного органу реєстрації у визначений строк щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача та відкрив провадження. Також, вказує на відсутність журналу судового засідання, що було призначено на 30.05.2019 року. В ухвалі про відкриття апеляційного провадження сторонам було надано строк для подачі відзивів на апеляційну скаргу. 18.11.2019 року до суду надійшов відзив ОСОБА_2 , поданий представником - Бражник Є.В., згідно якого представник просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Зазначив, що факт проживання чи не проживання будь-кого у спірній квартирі, сплати комунальних послуг відповідач не підтверджує, як і того, що квартира була об`єктом прилюдних торгів. На думку позивача, суд першої інстанції вірно встановив, що свідоцтво про придбання арештованого нерухомого майна з прилюдних торгів від 30.01.2017 року, відповідно до якого зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 видано на підставі підроблених документів. Позивач стверджує, що ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про розгляд справи, що підтверджується матеріалами справи та його клопотаннями про відкладення розгляду справи, тому, вважає доводи апеляційної скарги безпідставними. Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 в судовому засіданні просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_6 в судовому засіданні просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Інші учасники справи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, до суду не з`явилися, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ст. 263 ЦПК Українирішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом першої інстанції встановлено, що 23.09.2008 р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , на підставі якого позивачу передана у власність зазначена квартира (т.1, а.с.17-18). ОСОБА_7 зареєструвала своє право власності на нерухоме майно в Київському міському бюро технічної інвентаризації, про що складено реєстраційний напис за реєстровим номером 7910 від 26.09.2008 р. Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно 30.01.2017 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тонконог Оленою Юхимівною здійснено реєстрацію права власності на кв. АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 (т.1, а.с.19). Як зазначено в Реєстрі, підставою для реєстрації права власності є Свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, серія та номер 98, видане 30.01.2017 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тонконог О.Ю. Згідно зазначеного Свідоцтва про придбання арештованого нерухомого майна з прилюдних торгів, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тонконог О.Ю., АДРЕСА_1 придбана ОСОБА_1 за 600 000 гривень, що раніше належала ОСОБА_3 на підставі Свідоцтва про право власності серії НОМЕР_2 , виданого 28.05.2008 р. Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації і його право власності було зареєстровано в Комунальному підприємстві «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна» 30.05.2008 р. в книзі № 364-92 за № 41125 (т.1, а.с.20). Підставою для видачі Свідоцтва про придбання арештованого нерухомого майна з прилюдних торгів на ім`я ОСОБА_1 став Акт державного виконавця про проведені прилюдні торги, виданий Головним державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві Гречух О.Я. 27.02.2014 р. (т.1, а.с.114). Однак, згідно інформації, наданої Комунальним підприємством з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» Департаменту будівництва та житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації Свідоцтво про право власності серії НОМЕР_2 від 28.05.2008 ОСОБА_3 на кв. АДРЕСА_1 Головним управлінням житлового забезпечення не оформлювалось та не видавалося(т.1. а.с.81). КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації» у своїй відповіді на адвокатський запит за № 062/14-2452 від 01.03.2017 р. підтвердило, що згідно реєстрових книг Комунального підприємства право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 23.09.2008 р., посвідченого приватним нотаріусом Заєць І.О. (т.1, а.с.44). Згідно інформації, наданої Шевченківським районним відділом державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 01.03.2017 р., на виконанні у Відділі не знаходились виконавчі документи, боржником за якими є ОСОБА_3 , Відділом не проводився опис та арешт його майна, майно не передавалось на реалізацію с прилюдних торгів та керівником Відділу не затверджувався акт про проведення прилюдних торгів (т.1, а.с.83). Задовольняючи позов, місцевий суд виходив з того, що в силу положень ч.1 ст. 203 ЦК України документи, які підтверджують придбання спірної квартири та право покупця на придбану спірну квартиру є недійсними, оскільки видані з порушенням вимог чинного законодавства, що регламентують порядок проведення прилюдних торгів, а також видачу документів, що підтверджують результати проведених торгів. Порушене право позивача підлягає поновленню у спосіб, який є ефективним для відновлення порушеного права, а квартира АДРЕСА_1 підлягає витребуванню у ОСОБА_1 . Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав. Правова природа процедури реалізації майна на прилюдних торгах полягає у продажу майна, тобто у забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - переможця прилюдних торгів. Враховуючи особливості, передбачені законодавством, складання за наслідками проведення прилюдних торгів відповідного акта є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на прилюдних торгах, а отже є правочином. Таким чином, ураховуючи, що відчуження майна з прилюдних торгів належить до договорів купівлі-продажу, такий договір може визнаватися недійсним на підставі норм цивільного законодавства про недійсність правочину ( статті 203, 215 ЦК України ). При вирішенні спору про визнання торгів недійсними судам необхідно встановити чи мало місце порушення вимог порядку їх проведення та інших норм законодавства при проведенні торгів; чи вплинули ці порушення на результати торгів; чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивачів, які оспорюють результати торгів. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 жовтня 2012 року у справі № 6-116цс12. Згідно з ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Відповідно до ст. 216 ЦК Україниу разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Згідно з п.п.6.1, 6.4 Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, яке було чинне на момент, який визначений у документах наданих на підтвердження проведення торгів з реалізації кв. АДРЕСА_1 після повного розрахунку переможця прилюдних торгів за придбане майно на підставі протоколу про проведення прилюдних торгів та копій документів, що підтверджують розрахунок за придбане майно, державний виконавець протягом п`яти робочих днів складає акт про проведені прилюдні торги і подає його на затвердження начальнику відповідного органу державної виконавчої служби. На підставі цього акта нотаріус видає покупцеві свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів. Відповідно до ст. 34 Закону України «Про нотаріат» видають свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів). Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 р. № 296/5 передбачено, що Свідоцтво про придбання арештованого нерухомого майна з публічних торгів видається нотаріусом на підставі складеного державним виконавцем акта про проведені публічні торги, затвердженого начальником відповідного відділу державної виконавчої служби. В акті про проведені прилюдні торги має бути зазначено: ким, коли і де проводилися публічні торги; коротка характеристика реалізованого майна; прізвище, ім`я по батькові, адреса кожного покупця; сума, внесена переможцем торгів за придбане майно; прізвище ім`я по батькові боржника, його адреси; дані про правовстановлюючі документи, що підтверджують право власності боржника на майно; назва правовстановлюючого документа, ким виданий, посвідчений, дата видачі, посвідчення номер за реєстром, орган реєстрації, дата та номер реєстрації. Судом першої інстанції встановлено, що Акт державного виконавця про проведені прилюдні торги, не видавався Головним державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві Гречух О.Я. 27.02.2014 р., опис та арешт майна не проводився, майно не передавалось на реалізацію; Свідоцтво про право власності серії НОМЕР_2 від 28.05.2008, яке зазначено як правовстановлюючий документ на підставі якого майно, що реалізується, належить боржнику, ОСОБА_3 на кв. АДРЕСА_1 Головним управлінням житлового забезпечення не оформлювалось та не видавалося; ОСОБА_3 на момент проведення прилюдних торгів (27.02.2014 р.) не був власником кв. АДРЕСА_1 . Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Акт від 27.02.2014 року державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Шевченківського РУЮ у м. Києві про проведені прилюдні торги з продажу квартири АДРЕСА_1 , затверджений начальником Відділу державної виконавчої служби Шевченківського РУЮ у м. Києві Гоцій Б.Ю., та Свідоцтво про придбання арештованого нерухомого майна з прилюдних торгів, видане 30.01.2017 року і зареєстроване у реєстрі за №98, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тонконог О.Ю, яким посвідчено право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 , номер запису про право власності 18785244, дата, час державної реєстрації 30.01.2017 року 14:57:47 в силу положень ч.1 ст. 203 ЦК України є недійсними, оскільки дані документи, які підтверджують придбання спірної квартири та право покупця на придбану квартиру видані з порушенням вимог чинного законодавства, що регламентують порядок проведення прилюдних торгів, а також видачу документів, що підтверджують результати проведених торгів. Відповідно до статей 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ст.321 ЦК України). Відповідно до закріпленого у статті 387 ЦК України загального правила власник має право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, зокрема від добросовісного набувача, шляхом подання віндикаційного позову, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Положення статті 388 ЦК України можуть застосовуватись як підстави позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, і було відчужене третій особі за умови, що між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин. Вказана правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 18.01.2017 у справі № 6-2723цс16. Судом встановлено, що прилюдні торги з продажу квартири АДРЕСА_1 не проводились, Акт державного виконавця від 27.02.2014 р. про проведені прилюдні торги не складався, ОСОБА_3 станом на 27.02.2014 р. не був власником майнаі свідоцтво про його право власності на спірну квартиру не видавалося, тому вірним є висновок, що кв. АДРЕСА_1 вибула із володіння позивача без її волі, у спосіб не передбачений законом, а ОСОБА_1 набув прав на дане нерухоме майно без достатніх правових підстав, а порушене право позивача підлягає поновленню у спосіб, який є ефективним для відновлення порушеного права. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясував усі обставини справи і ухвалив законне та обґрунтоване рішення про задоволення позову з дотриманням норм матеріального та процесуального права, яке слід залишити без змін. Що ж стосується доводів апеляційної скарги, то вони колегією суддів розцінюються критично і до уваги не приймаються, оскільки зводяться лише до переоцінки доказів та тлумачення норм права на розсуд апелянта, однак при цьому не ґрунтуються на матеріалах справи та нормах діючого законодавства і жодним чином не спростовують висновки суду, викладені в рішенні. Не заслуговують на увагу на думку колегії суддів доводи апеляційної скарги щодо неналежного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи. Відповідно до п.п. 1, 2, 6 ч. 2 ст. 43 ЦПК України, учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки. Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається. Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що, реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення суду у справі Жоффер де ля Прадель проти Франції від 16.12.1992 р.). Разом з тим, сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (рішення у справі «Олександр Шевченко проти України»). Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь у всіх етапах розгляду, що мають безпосередній стосунок до нього, утримуватися від використання прийомів для затягування процесу, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухань. Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про розгляд справи. На його обізнаність щодо розгляду справи вказують зворотні повідомлення про отримання повістки (т.1, а.с. 145-146, 178), телефонограма (т.1, а.с. 199), направлення з його боку клопотань про відкладення розгляду справи (т.1, а.с. 131-133, 152-155 ) та ознайомлення з матеріалами справи його представника (т.1, а.с.142-143). А відтак, колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта про порушення його права та позбавлення можливості надавати свої заперечення та докази. Посилання апелянта на не направлення судом запиту до відповідного органу реєстрації для визначення місця проживання відповідача колегією суддів розцінюються критично, оскільки таке порушення процесуального законодавства не є обов`язковою підставою для скасування судового рішення і жодним чином не вплинули на висновки суду викладені у рішенні. Крім того, відповідно до ст.114 ЦПК України позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Відповідно до ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК). При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій. Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом. Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами. Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі. За вимогами ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Будь-яких доказів, які б спростували висновки суду першої інстанції викладені у рішенні по суті спору та підтвердили правомочність оспорюваних позивачем документів апелянтом не надано. Що ж до посилання апелянта на відсутність журналу судового засідання від 30.05.2019 року, то вони спростовуються матеріалами справи (т.1, а.с.208-209). Таким чином, доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, порушення судом норм матеріального та процесуального права при його ухваленні, на переконання апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи і спростовуються наявними у справі доказами. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає фактичним обставинам справи, ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі. При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що з матеріалів справи вбачається, що апелянтом надано бланк квитанції про сплату судового збору за подачу апеляційної скарги на суму 11 880 грн. (т.1, а.с. 231). Відповідно до інформаційного листа Державної судової адміністрації від 10 листопада 2011 року № 12-6621/11 щодо застосування Закону України «Про судовий збір», документом про сплату судового збору є квитанція установи банку або відділення зв`язку, які прийняли платіж або платіжне доручення, підписане уповноваженою посадовою особою банку і скріплене печаткою установи банку з відміткою про дату виконання платіжного доручення. При сплаті судового збору готівкою до документа, щодо якого вчинюється відповідна дія, додається оригінал квитанції кредитної установи, яка прийняла платіж, а при перерахуванні судового збору з рахунка платника - останній примірник платіжного доручення з написом (поміткою) кредитної установи такого змісту: «Зараховано в дохід бюджету _ грн. (дата)». Цей напис скріплюється першим і другим підписами посадових осіб, відбитком печатки кредитної установи з відміткою дати виконання платіжного доручення. Документ про сплату судового збору додається до позовної заяви, апеляційних і касаційних скарг на рішення та постанови суду, до інших заяв щодо здійснення судом певних дій, за які передбачено сплату судового збору відповідно до Закону України «Про судовий збір». За таких обставин документи про сплату судового збору подаються до суду тільки в оригіналі; копії, дублікати у тому числі виготовлені із застосуванням технічних засобів (фотокопії тощо), цих документів не можуть бути належним доказом сплати судового збору. З огляду на наведене колегія суддів вважає, що наданий суду бланк квитанції про сплату судового збору не відповідає зазначеним вимогам законодавства. При перевірці надходження сплати судового збору апелянтом, зарахувань коштів на вказану суму, судом апеляційної інстанції не виявлено. Крім того, в судовому засіданні представник апелянта вказав, що оригінал квитанції у нього відсутній, однак у разі відсутності коштів апеляційний суд не позбавлений можливості стягнути з апелянта ці судові витрати. Враховуючи викладене, з ОСОБА_1 на користь держави необхідно стягнути судовий збір за розгляд апеляційної скарги в розмірі 11 880 (одинадцять тисяч вісімсот вісімдесят) грн. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 30 травня 2019 рокузалишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір за розгляд апеляційної скарги в розмірі 11 880 (одинадцять тисяч вісімсот вісімдесят) грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий: Р.В. Березовенко Судді: С.В. Лівінський Є.М. Суханова