Постанова 4807 № 314/486/25

Дата документу Справа № 314/486/25 запорізький апеляційний суд Провадження №33/807/720/25Головуючий у 1-й інстанції Свідунович Н.М. Єдиний унікальний №314/486/25Доповідач в 2-й інстанції Гончар О.С. Категорія ч.1 ст.130 КУпАП ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 серпня 2025 року м.Запоріжжя Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду Гончар О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову судді Вільнянського районного суду Запорізької області від 16 квітня 2025 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який зареєстрований у АДРЕСА_1 , притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП, ВСТАНОВИВ Згідно з постановою суду, 10.01.2025 року о 09 год. 51 хв. на 263 км автомобільного шляху М-18 водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом «ВАЗ 2106» д.н.з. НОМЕР_1 , відмовився від проходження відповідно до встановленого законом порядку огляду на стан наркотичного сп`яніння, чим порушив п.2.5 Правил дорожнього руху України. ОСОБА_1 визнано винним за ч.1 ст.130 КУпАП і на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік. Стягнуто із ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір у розмірі 605,60 гривень. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив скасувати постанову суду першої інстанції та закрити провадження у справі у зв`язку із відсутністю в його діях складу передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП адміністративного правопорушення. Свої вимоги мотивував тим, що оскаржувана постанова суду є незаконною, необґрунтованою та винесеною без урахування усіх фактичних обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення. Розгляд справи про адміністративне правопорушення відбувся без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не є беззаперечним доказом винуватості особи у вчиненні адміністративного правопорушення. Апелянт посилається на фальсифікацію внесених працівником поліції відомостей до вказаного протоколу. Зазначає, що ним було оскаржено такі дії уповноваженої особи шляхом відповідного звернення до ГУНП у Запорізькій області. Під час події, що сталася 10.01.2025 року ОСОБА_1 не перебував у статусі водія, транспортним засобом не керував та не міг керувати, бо посвідчення водія він не отримував. Жодних ознак сп`яніння у ОСОБА_1 не було. Разом із тим, апелянт зазначає, що суд не вправі був застосовувати до нього адміністративне стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами, адже такого права він взагалі не набував. Таким чином, на переконання ОСОБА_1 , правові підстави притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП відсутні. До судового засідання апеляційного суду ОСОБА_1 не з`явився. Про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги його було повідомлено у відповідності до Порядку надсилання судових повісток, повідомлень і викликів учасникам судового процесу в електронній формі, затвердженого наказом ДСА України від 23.01.2023 року за №28, за допомогою SMS-повідомлення на зазначений апелянтом в апеляційній скарзі номер телефону. Згідно із ч.6 ст.294 КУпАП неявка ОСОБА_1 до суду не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги за його відсутності в судовому засіданні. Перевіривши матеріали справи, наведені у скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Як вбачається з наданих матеріалів провадження ОСОБА_1 дійсно не був присутній у судовому засіданні під час розгляду справи судом першої інстанції. Між тим, апеляційний суд звертає увагу на те, що в подальшому ОСОБА_1 самостійно реалізував право на апеляційне оскарження судового рішення. Також йому було поновлено строк на апеляційне оскарження постанови. Під час апеляційного перегляду оскаржуваної постанови ОСОБА_1 не був обмежений у передбачених ст.268 КУпАП правах, в тому числі і в правах бути присутнім під час апеляційного розгляду його скарги, заявляти клопотання та подавати докази. Проте ОСОБА_1 , будучи повідомленим завчасно та належним чином, в судове засідання апеляційного суду не з`явився, зазначеними вище правами не скористався, жодних нових доказів, які були невідомі суду першої інстанції та могли б істотно вплинути на суть прийнятого рішення, апеляційному суду не надав. Клопотань про дослідження нових доказів не заявлялось. Тому передбачені ст.268 КУпАП права особи, на переконання апеляційного суду, не порушено. Крім того, чинним законодавством не передбачено необхідності обов`язкового скасування постанови суду першої інстанції у зв`язку з розглядом справи про адміністративне правопорушення за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. З матеріалів справи про адміністративне правопорушення вбачається, що висновки суду про наявність в діях ОСОБА_1 складу передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП адміністративного правопорушення засновані на досліджених в судовому засіданні доказах та є обґрунтованими. Під час розгляду справи про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 судом виконано вимоги ст.ст.280, 283 КУпАП, повно та всебічно розглянуто обставини справи, дотримано вимоги щодо змісту постанови про адміністративне правопорушення. Рішення суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП адміністративного правопорушення відповідає фактичним обставинам справи та підтверджується відомостями, які зазначені у - протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №217161 від 10.01.2025 року, підписаному особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, відповідно до якого водій ОСОБА_1 з явними ознаками наркотичного сп`яніння відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан наркотичного сп`яніння; - направленні на огляд водія транспортного засобу до КНП «ОКЗНПД та СЗХ» ЗОР з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, від 10.01.2025 року, відповідно до якого у водія ОСОБА_1 виявлено ознаки наркотичного сп`яніння, огляд не проводився у зв`язку з відмовою водія; - долученим до матеріалів справи відеозаписом. Вказані докази узгоджуються між собою, є належними та допустимими у розумінні ст.251 КУпАП. У зв`язку наведеним, у апеляційного суду відсутні підстави сумніватися в тому, що викладені в протоколі про адміністративне правопорушення обставини дійсно мали місце. Під час перевірки апеляційним судом матеріалів справи будь-яких істотних порушень, допущених при їх складанні, не встановлено. Протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 оформлено уповноваженою особою з дотриманням вимог ст.256 КУпАП та Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС №1395 від 07.11.2015 року. В ньому зазначено дату та місце його оформлення, відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності, місце, час вчинення адміністративного правопорушення, нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення, суть вчиненого адміністративного правопорушення. Аргументи апелянта із посиланням на фальсифікацію внесених до вказаного процесуального документа відомостей не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду оскаржуваної постанови. Всупереч протилежним доводам апеляційної скарги, відомості протоколу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 не є єдиним доказом у справі, оскільки судом першої інстанції враховано та надано правову оцінку за сукупністю усіх встановлених у даній справі обставин, з якими закон пов`язує можливість притягнення особи до адміністративної відповідальності. Аргументи апелянта про відсутність доказів факту керування ним транспортним засобом не ґрунтуються на матеріалах справи. Згідно з постановою уповноваженої особи від 10.01.2025 року на водія було накладено адміністративне стягнення за ч.2 ст.126 КУпАП за керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом. Вказане рішення суб`єкта владних повноважень, яким було зафіксовано факт керування ОСОБА_1 є нескасованим. Відомостей про оскарження постанови уповноваженої особи у встановленому законом порядку апеляційному суду не надано. Більш того, змістом наявного в матеріалах справи відеозапису об`єктивно зафіксовано, що після зупинки транспортного засобу водій ОСОБА_1 пояснював, що безпосередньо він їхав на даному автомобілі, деталізував напрямок свого руху (БК 474962, часове позначення 10/01/2025, 09:59:00). Крім ОСОБА_1 поруч з автомобілем, яким керував останній, і в самому автомобілі нікого не було. Відео не містить заперечень ОСОБА_1 щодо керування ним транспортним засобом. З огляду на вищевикладене у апеляційного суду відсутні підстави сумніватися в тому, що викладені у даному протоколі обставини дійсно мали місце і що саме ОСОБА_1 був водієм транспортного засобу «ВАЗ 2106» д.н.з. НОМЕР_1 за вказаних у протоколі про адміністративне правопорушення обставин. Об`єктивна сторона поставленого у провину ОСОБА_1 адміністративного правопорушення проявляється у відмові особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан наркотичного сп`яніння. Підстави, умови та порядок проведення огляду на стан наркотичного сп`яніння регламентовано ст.266 КУпАП, п.2.5 ПДР та Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої спільним наказом МВС/МОЗ №1452/735 від 09.11.2015 року (в подальшому "Інструкція"). Відповідно до п.2 Розділу I Інструкції огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану. Ознаки наркотичного сп`яніння, які стали підставою для вимоги про проходження ОСОБА_1 огляду на стан сп`яніння, викладено уповноваженою особою у протоколі про адміністративне правопорушення та у направленні на огляд з метою виявлення стану сп`яніння. Апеляційний суд зважає на те, що підставою для висунення вимоги ОСОБА_1 про необхідність проходження огляду на стан сп`яніння є суб`єктивне припущення поліцейського про перебування особи у стані наркотичного сп`яніння, яке ґрунтується на наявності у особи передбачених п.4 розділу І Інструкції ознак наркотичного сп`яніння. Вимога уповноваженої особи про необхідність проходження ОСОБА_1 огляду на стан наркотичного сп`яніння була чітка і зрозуміла для сприйняття, а відмова водія була такою, що не ставила під сумнів факт відмови. Відповідно до п.2.5 ПДР проведення огляду на стан сп`яніння на вимогу поліцейського є обов`язком водія, при цьому жоден із нормативних документів не дає водієві права оспорювати таку вимогу поліцейського. Обставин, які б завадили ОСОБА_1 пройти огляд на стан наркотичного сп`яніння у медичному закладі, судом не встановлено. Відмовляючись від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння, ОСОБА_1 тим самим порушив вимоги п.2.5 ПДР та вчинив передбачене ч.1 ст.130 КУпАП адміністративне правопорушення. Перевіряючи аргументи ОСОБА_1 щодо неможливості застосування до нього адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортним засобом як до особи, яка такого права не мала, апеляційний суд зазначає наступне. В рамках даного провадження ОСОБА_1 вчинено передбачене ч.1 ст.130 КУпАП адміністративне правопорушення. Суб`єкт передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП адміністративного правопорушення є фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку (загальний) і керує транспортним засобом, незалежно від того, чи має вона на це право. Додаткових вимог до суб`єкта, а саме наявність у нього права на керування транспортними засобами ч.1 ст.130 КУпАП не містить. Санкцією вказаної частини статті КУпАП передбачено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортним засобом на строк один рік. У законі не вживається поняття наявність посвідчення водія чи його відсутність, мова йде саме про право керування транспортними засобами. Санкція ч.1 ст.130 КУпАП є безальтернативною та передбачає обов`язкове накладення на правопорушника стягнення як у виді штрафу в певному розмірі, так і у виді позбавлення права керування транспортними засобами. Позбавлення права керувати транспортними засобами як обов`язкове додаткове стягнення передбачено у санкціях всіх частин ст.130 КУпАП, якою передбачено адміністративну відповідальність за порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами в стані сп`яніння. Статтею 30 КУпАП прямо передбачено порядок застосування судами стягнення у виді позбавлення права керування транспортним засобами щодо осіб, які не мають посвідчення водія на право керування транспортними засобами або до таких, які вже позбавлені такого права. Прямо передбачено випадки, коли таке стягнення не застосовується. Крім того, апеляційний суд зважає на те, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права (ст. 8 Конституції України). Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Справедливість одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності адміністративного правопорушення і стягнення, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення. Окремим виявом справедливості є питання відповідності стягнення вчиненому адміністративному правопорушенню. Категорія справедливості передбачає, що стягнення за адміністративне правопорушення повинно бути домірним. Справедливе застосування норм права є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад адміністративного правопорушення та рамки стягнення відповідатимуть один одному, а й те, що стягнення має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Принцип рівності всіх громадян перед законом конституційна гарантія правового статусу особи, що поширюється, зокрема, на призначення стягнення. Притягнення особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, до адміністративної відповідальності не лише означає рівність усіх осіб перед законом, а й передбачає встановлення в законі єдиних засад застосування такої відповідальності. Завданням КУпАП є правове забезпечення охорони прав і свобод громадянина, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій, встановленого правопорядку зміцнення законності, запобіганням правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством. Для здійснення цього завдання КУпАП визначає, які суспільно небезпечні діяння є адміністративними правопорушеннями та які адміністративні стягнення застосовуються до осіб, що їх вчинили. Згідно зі ст.23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами. Відповідно до ст.30 КУпАП позбавлення права керувати транспортними засобами як додаткове стягнення призначається на строк до десяти років. Апеляційний суд звертає увагу на те, що безпосередньо у ст.30 КУпАП не встановлено обмежень щодо призначення додаткового стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, коли воно передбачене у санкції статті (санкції частини статті) КУпАП особам, які на момент вчинення адміністративного правопорушення не мали права керувати транспортними засобами. Положення зазначеної статті не містять також закріплення правових підстав призначення стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, коли воно прямо передбачено у санкціях норм КУпАП. Відповідно до вимог ст.33 КУпАП особі, яка вчинила адміністративне правопорушення, стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених КУпАП та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху. Отже, ні норми Загальної частини КУпАП, ні положення статті 130 КУпАП не містять жодних застережень чи умов застосування додаткового стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, у тому числі, зумовлених відсутністю у винного посвідчення водія на право керування транспортними засобами. Відповідно до положень ст. 15 Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353-XII право на керування транспортними засобами відповідної категорії підтверджується посвідченням водія транспортного засобу з установленим терміном дії. Забороняється керування транспортними засобами особам, до яких застосовано адміністративне стягнення чи кримінальне покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, протягом строку позбавлення, а також особам, щодо яких державним виконавцем встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами. Положенням про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1993 року № 340, передбачено, що позбавлення водіїв права на керування транспортними засобами здійснюється відповідно до законодавства (п.20). Виходячи із системного аналізу зазначених норм, апеляційний суд вважає, що правова природа додаткового стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами не зводиться виключно до вилучення посвідчення водія та не вичерпується такою дією, а застосовується на певний період, тривалість якого визначається судом відповідно до санкції ч.1 ст.130 КУпАП, і полягає у забороні керувати транспортними засобами. Позбавлення права керувати транспортними засобами має відповідати загальній меті будь-якого стягнення, передбаченій ст.23 КУпАП. У контексті розглядуваного питання особливої уваги набуває досягнення мети стягнення щодо запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами, з дотриманням засади справедливості та принципу рівності всіх перед законом. Так, внаслідок порушення особою, незалежно від наявності чи відсутності у неї посвідчення подія, правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту створюється реальна небезпека для життя і здоров`я інших осіб та спричиняється відповідна шкода, а тому додаткове стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами в окремих випадках є необхідним з метою попередження спричинення такою особою шкоди здоров`ю чи навіть смерті іншим особам через порушення нею правил дорожнього руху в майбутньому, а також для дієвого впливу на сприйняття суспільством, у тому числі іншими водіями. При цьому, слід звернути увагу на підвищену суспільну небезпечність дій осіб, які керують транспортними засобами, не маючи достатніх теоретичних і практичних знань та не отримавши у передбаченому законом порядку посвідчення водія, оскільки вірогідність настання дорожньо-транспортної пригоди у такому випаду є значно вищою, а тому попереджувальна мета додаткового стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами у такому випадку набуває особливого значення. Каральна мета такого додаткового стягнення досягається як безпосередньою забороною керувати транспортними засобами (позбавлення суб`єктивного права), так і покладенням на особу обов`язків за ухилення від відбування додаткового стягнення. Підхід щодо неможливості призначення додаткового стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами особі, яка не отримувала посвідчення водія на право керування транспортними засобами, не відповідає засаді справедливості та принципу рівності всіх перед законом, а також нівелює попереджувальну мету стягнення, а відтак враховуючи зазначене, особі, яку визнано винуватою у вчиненні передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП адміністративного правопорушення, суд може призначити додаткове стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами незалежно від того, чи мала така особа на момент вчинення адміністративного правопорушення отримане у передбаченому законом порядку посвідчення на право керування транспортними засобами. Щодо заперечення в апеляційній скарзі ОСОБА_1 про те, що на момент вчинення інкримінованого йому адміністративного правопорушення останній не був водієм, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне. Згідно зі змістом п.1.10 ПДР, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року № 1306, водій особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія відповідної категорії. Разом з тим, відповідно до чинних положень п.«v» Розділу 1 Конвенції про дорожній рух, ратифікованої Указом Президії Верховної Ради УРСР № 2614-VIII від 25.04.1974 року, поняття «водій» означає будь-яку особу, яка зокрема керує транспортним засобом. Згідно із ч.2 ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Відповідно до ч.2 ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України» якщо міжнародним договором, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору. Таким чином, правові норми Конвенції про дорожній рух за своєю юридичною силою є вищими за норми постанови Кабінету Міністрів України, якою затверджено ПДР. Проаналізувавши вищенаведені норми права, апеляційний суд дійшов висновку, що водієм вважається особа, яка керує транспортним засобом, автомобілем і т.д., незалежно від наявності або відсутності у неї посвідчення водія. За наведених вище обставин, з огляду на наведені вище відомості про наявні в матеріалах провадження належні та допустимі докази на підтвердження факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом, апеляційний суд вважає, що ОСОБА_1 у розумінні чинних норм вказаного міжнародного правового акта, що є частиною національного законодавства України, на час вчинення адміністративного правопорушення 10.01.2025 року був водієм. Відтак, заперечення апелянта в цій частині відхиляються апеляційним судом. Загалом доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди апелянта із прийнятою районним судом постановою, проте висновків суду не спростовують. Отже, постанова суду є законною та обґрунтованою, а тому у апеляційного суду відсутні підстави вважати, що постанова прийнята судом першої інстанції без урахування всіх фактичних обставин справи. Накладене судом першої інстанції адміністративне стягнення за вчинене ОСОБА_1 порушення Правил дорожнього руху за своїм видом та розміром узгоджується з вимогами ст.33 КУпАП, а також відповідає передбаченій ст.23 КУпАП меті стягнення - вихованню особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, та запобіганню вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами. Істотних порушень законодавства, що тягнуть безумовне скасування постанови суду першої інстанції, під час апеляційного розгляду справи не встановлено. Керуючись ст.294 КУпАП, апеляційний суд ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову судді Вільнянського районного суду Запорізької області від 16 квітня 2025 року в цій справі щодо ОСОБА_1 залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя О.С. Гончар