Постанова Запорізький апеляційний суд № 332/3488/25

Дата документу Справа № 332/3488/25 запорізький апеляційний суд Провадження №33/807/206/26Головуючий у 1-й інстанції Ретинська Ю.І. Єдиний унікальний №332/3488/25Доповідач в 2-й інстанції Гончар О.С. Категорія ч.5 ст.126 КУпАП ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 січня 2026 року м.Запоріжжя Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду Гончар О.С., за участі захисника Бабіча С.А., діючого в інтересах ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника Бабіча Сергія Анатолійовича на постанову судді Заводського районного суду м.Запоріжжя від 25 вересня 2025 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, зареєстрований та проживає у АДРЕСА_1 ), притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130, ч.1 ст.122-2, ч.5 ст.126 КУпАП, ВСТАНОВИВ Згідно з постановою суду, 30.06.2025 року о 19 год. 43 хв. по вул.Анатолія Солов`яненка, 136 у м.Запоріжжі водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом мопедом «Honda», не виконав вимогу поліцейського про зупинку транспортного засобу, яку було здійснено шляхом увімкнення проблискових маячків синього та червоного кольору і спеціального звукового сигналу, чим порушив вимоги п.2.4 Правил дорожнього руху України. Крім того, 30.06.2025 року о 19 год. 43 хв. по вул.Анатолія Солов`яненка, 136 у м.Запоріжжі водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом мопедом «Honda», не маючи права керування таким транспортним засобом. Дане адміністративне правопорушення ОСОБА_1 вчинив повторно після того, як протягом року 05.06.2025 року постановою уповноваженої особи серії ЕНА №4902133 його було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.126 КУпАП. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п.2.1 «а» Правил дорожнього руху України. Також 30.06.2025 року о 19 год. 43 хв. по вул.Анатолія Солов`яненка, 136 у м.Запоріжжі водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом мопедом «Honda» в стані алкогольного сп`яніння, чим порушив п.2.9 «а» Правил дорожнього руху України. ОСОБА_1 визнано винним за ч.1 ст.130, ч.1 ст.122-2, ч.5 ст.126 КУпАП і на нього на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 40 800 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком на п`ять років. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 605,60 гривень. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, захисник Бабіч С.А. подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції та закрити провадження у справі за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу передбачених ч.1 ст.130, ч.1 ст.122-2, ч.5 ст.126 КУпАП адміністративних правопорушень. Свої вимоги мотивував тим, що оскаржувану постанову суду винесено з порушенням вимог ст.ст.245, 280 КУпАП та без з`ясування всіх обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення. Належні і допустимі докази винуватості ОСОБА_1 відсутні. Ідентифікувати водія, який до моменту зникнення з місця події керував мопедом, неможливо. Протилежні твердження суду ґрунтуються виключно на припущеннях. ОСОБА_1 заперечив факт керування мопедом за викладених у протоколах про адміністративні правопорушення обставин. Сам по собі протокол та рапорт працівника поліції не є беззаперечними доказами винуватості особи у вчиненні адміністративного правопорушення. Вказаний процесуальний документ оформлено формально та за відсутності правових на те підстав та достатніх доказів. Судом першої інстанції здійснено самостійний пошук інформації про попередні притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, чим, на переконання апелянта, було здійснено збирання доказів винуватості особи. Висновок лікаря за результатами огляду на стан сп`яніння є недійсним. Вказаний огляд проведено у закладі охорони здоров`я з порушенням встановленого законом часового проміжку. Таким чином, захисник вважає, що вину ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому адміністративних правопорушень не доведено поза розумним сумнівом. Разом із тим, захисник вказує про неможливість застосування до ОСОБА_1 такого виду адміністративного стягнення як позбавлення права керування транспортними засобами. В обґрунтування заявленого доводу апелянт посилається на положення п.28 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року № 14 (із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України №18 від 19.12.2008 року) «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті». Зазначає, що ОСОБА_1 посвідчення водія не отримував, права керування транспортними засобами взагалі не набував, тому його не може бути позбавлено вказаного права. До судового засідання апеляційного суду ОСОБА_1 не з`явився. Про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги його повідомлено у відповідності до Порядку надсилання судових повісток, повідомлень і викликів учасникам судового процесу в електронній формі, затвердженого наказом ДСА України від 23.01.2023 року за №28, за допомогою SMS-повідомлення. Відповідно до ч.6 ст.294 КУпАП неявка ОСОБА_1 не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги за його відсутності в судовому засіданні. Крім того, інтереси ОСОБА_1 під час апеляційного перегляду оскаржуваної постанови представлено захисником Бабічем С.А., який не заперечував проти розгляду справи за відсутності ОСОБА_1 . Заслухавши захисника Бабіча С.А., який підтримав апеляційну скаргу та наполягав на її задоволенні; перевіривши матеріали справи, наведені у скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Відповідно до вимог ст.ст.245, 280 КУпАП одним із завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. На переконання апеляційного суду, оскаржувана постанова відповідає зазначеним вимогам закону. З матеріалів справи про адміністративне правопорушення вбачається, що висновки суду про наявність в діях ОСОБА_1 складу передбачених ч.1 ст.130, ч.1 ст.122-2, ч.5 ст.126 КУпАП адміністративних правопорушень засновані на досліджених в судовому засіданні доказах та є обґрунтованими. Під час розгляду справи про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 судом з метою реалізації передбачених ст.245 КУпАП завдань виконано вимоги ст.ст.280, 283 КУпАП, повно та всебічно розглянуто обставини справи, дотримано вимоги щодо змісту постанови про адміністративне правопорушення. Рішення суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні передбачених ч.1 ст.130, ч.1 ст.122-2, ч.5 ст.126 КУпАП адміністративних правопорушень відповідає фактичним обставинам справи та підтверджується відомостями, які зазначені у - протоколах про адміністративні правопорушення серії ЕПР1 №377505, ЕПР1 №377514 та ЕПР1 №377509 від 30.06.2025 року за ч.1 ст.130, ч.1 ст.122-2, ч.5 ст.126 КУпАП відповідно за порушення водієм ОСОБА_1 вимог п.п.2.9 «а», 2.4 ПДР, а також за повторне протягом року порушення вимог п.2.1 «а» ПДР; - направленні водія транспортного засобу на огляд до закладу охорони здоров`я з метою виявлення стану сп`яніння від 30.06.2025 року, у якому зазначено виявлені у ОСОБА_1 ознаки сп`яніння; - висновку щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, №4691 від 30.06.2025 року, відповідно до якого ОСОБА_1 перебуває у стані алкогольного сп`яніння; - довідці щодо повторності вчиненого адміністративного правопорушення за ст.126 КУпАП та відсутності у ОСОБА_1 посвідчення подія; - постанові уповноваженої особи УПП в Запорізькій області про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №4902133 від 05.06.2025 року; - долученим до матеріалів справи відеозаписом. Доводи апелянта про те, що наявний в матеріалах справи протокол про адміністративне правопорушення та рапорт поліцейського є самостійним доказом у справі, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду оскаржуваного судового рішення. Оскільки судом першої інстанції було враховано та надано правову оцінку за сукупністю усіх встановлених у даній справі обставин, з якими закон пов`язує можливість притягнення особи до адміністративної відповідальності. Водночас аргументи захисника щодо збирання судом доказів винуватості особи не ґрунтуються на матеріалах провадження. Зібрані поліцейськими під час оформлення адміністративного матеріалу докази містять дані про попереднє притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст.126 КУпАП. Апеляційний суд звертає увагу на те, що відомості про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 за ч.2 ст.126 КУпАП, які стали підставою для кваліфікації судом у даному провадженні дій особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, за ч.5 ст.126 КУпАП за ознакою повторності містяться у долученій до матеріалів справи довідці про повторність вчиненого адміністративного правопорушення за ст.126 КУпАП згідно бази даних підсистеми «Адмінпрактика». Така кваліфікуюча ознака, як повторність, підтверджується й змістом постанови уповноваженої особи УПП в Запорізькій області серії ЕНА №4902133 від 05.06.2025 року. Вказане рішення суб`єкта владних повноважень станом на день розгляду апеляційної скарги є не скасованим, відомостей про його оскарження у встановленому законом порядку апеляційному суду не надано. Щодо вимог апелянта про скасування оскаржуваної постанови судді та закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу інкримінованих йому адміністративних правопорушень апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне. На підтвердження заявлених вимог апелянт посилається, з-поміж іншого, на відсутність доказів факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом, а відтак і відсутність підстав для притягнення останнього до адміністративної відповідальності, проте такі аргументи не ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону. За результатами розгляду даної справи про адміністративне правопорушення судом першої інстанції надано оцінку зібраним доказам як окремо, так і в їх сукупності. В оскаржуваному судовому рішенні максимально детально описано наявний відеозапис події за участі ОСОБА_1 , в тому числі й в частині встановлення факту керування ним транспортним засобом. Зміст дослідженого апеляційним судом відео відповідає наведеному в оскаржуваній постанові судді опису. Переконливих доказів на спростування зафіксованих на відеозаписові обставин апеляційна скарга захисника не містить. Так, на відеозаписові з нагрудних відеокамер працівників поліції відображено, що особа, яка керує мопедом, була одягнута у темно-зелену (болотного кольору) олімпійку з капюшоном, на ногах - взуття білого кольору, на спині - ремінь від чоловічої сумки чорного кольору, що проходить навкіс через ліве плече до правого боку. Крім того, зафіксовано, що після залишення мопеда водієм працівники поліції вчиняли заходи для встановлення особи, яка почала переховуватися від них, шляхом патрулювання. Поліцейські зупинили ОСОБА_1 по вул.Історичній, 106 у м.Запоріжжі, що знаходиться у пішій доступності від місця переслідування співробітниками поліції особи, яка керувала мопедом, розташованого по вул.Анатолія Солов`яненка, 136 у м.Запоріжжі. Під час перевірки такою особою виявився ОСОБА_1 . Останній був одягнутий у темно-зелену (болотного кольору) олімпійку з капюшоном, на ногах взуття білого кольору. У нього була чоловіча сумка «бананка», чорного кольору, одягнена через плече навкіс. Наявний в матеріалах провадження відеозапис є належним та допустимим у розумінні ст.251 КУпАП, узгоджується з іншими зібраними доказами. У зв`язку наведеним, у апеляційного суду відсутні підстави сумніватися в тому, що викладені в протоколі про адміністративне правопорушення обставини дійсно мали місце, і що саме ОСОБА_1 був водієм транспортного засобу мопеду «Honda». Обставини відсутності у особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, права керування цим транспортним засобом, не спростовують висновків суду про встановлення факту керування мопедом «Honda» саме ОСОБА_1 за викладених у протоколах про адміністративні правопорушення обставин. Аргументи апелянта про порушення передбачених ч.4 ст.266 КУпАП вимог під час проведення огляду на стан сп`яніння ОСОБА_1 також були предметом перевірки суду першої інстанції під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, за результатами якого суд першої інстанції, дійшов правильного висновку про необґрунтованість доводів сторони захисту в цій частині. Суд першої інстанції слушно виходив з того, що згідно відеозапису працівники поліції виявили водія ОСОБА_1 о 20 год. 29 хв. 30.06.2025 року, оформили направлення на огляд до закладу охорони здоров`я о 21 год. 44 хв. 30.06.2025 року, висновок щодо результатів огляду було видано о 22 год. 43 хв. 30.06.2025 року, тобто в межах передбаченого ч.4 ст.266 КУпАП часового проміжку. Апеляційний суд зауважує, що відлік вищевказаного 2-годинного часового інтервалу розпочався саме з моменту встановлення підстав для його здійснення, а не з моменту фіксації правопорушення, як помилково вважав апелянт. Таким чином, правових підстав для визнання недійсним висновку щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану сп`яніння не виявлено. Перевіряючи аргументи сторони захисту щодо неможливості застосування до ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортним засобом як до особи, яка такого права не мала, апеляційний суд зазначає наступне. Відповідно до ч.2 ст.36 КУпАП якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. До основного стягнення в цьому разі може бути приєднано одне з додаткових стягнень, передбачених статтями про відповідальність за будь-яке з вчинених правопорушень. Суд першої інстанції врахував вказані положення КУпАП, зазначивши, що в рамках даного провадження ОСОБА_1 вчинено передбачені ч.1 ст.130, ч.1 ст.122-2, ч.5 ст.126 КУпАП адміністративні правопорушення. Тому з огляду на характер вчинених правопорушень, районний суд обґрунтовано встановив, що більш серйозним є передбачене ч.5 ст.126 КУпАП правопорушення, та наклав стягнення на ОСОБА_1 в межах передбаченої ч.5 ст.126 КУпАП санкції. Зокрема, санкцією вказаної частини статті КУпАП передбачено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортним засобом на строк від п`яти до семи років та з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого. У законі не вживається поняття наявність посвідчення водія чи його відсутність, мова йде саме про право керування транспортними засобами. Санкція ч.5 ст.126 КУпАП є безальтернативною та передбачає обов`язкове накладення на правопорушника стягнення як у виді штрафу в певному розмірі так і у виді позбавлення права керування транспортними засобами. Статтею 30 КУпАП прямо передбачено порядок застосування судами стягнення у виді позбавлення права керування транспортним засобами щодо осіб, які не мають посвідчення водія на право керування транспортними засобами або до таких, які вже позбавлені такого права. Прямо передбачено випадки, коли таке стягнення не застосовується. Крім того, апеляційний суд зважає на те, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права (ст. 8 Конституції України). Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Справедливість одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності адміністративного правопорушення і стягнення, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення. Окремим виявом справедливості є питання відповідності стягнення вчиненому адміністративному правопорушенню. Категорія справедливості передбачає, що стягнення за адміністративне правопорушення повинно бути домірним. Справедливе застосування норм права є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад адміністративного правопорушення та рамки стягнення відповідатимуть один одному, а й те, що стягнення має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Принцип рівності всіх громадян перед законом конституційна гарантія правового статусу особи, що поширюється, зокрема, на призначення стягнення. Притягнення особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, до адміністративної відповідальності не лише означає рівність усіх осіб перед законом, а й передбачає встановлення в законі єдиних засад застосування такої відповідальності. Завданням КУпАП є правове забезпечення охорони прав і свобод громадянина, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій, встановленого правопорядку зміцнення законності, запобіганням правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством. Для здійснення цього завдання КУпАП визначає, які суспільно небезпечні діяння є адміністративними правопорушеннями та які адміністративні стягнення застосовуються до осіб, що їх вчинили. Згідно зі ст.23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами. Відповідно до ст.30 КУпАП позбавлення права керувати транспортними засобами як додаткове стягнення призначається на строк до десяти років. Апеляційний суд звертає увагу на те, що безпосередньо у ст.30 КУпАП не встановлено обмежень щодо призначення додаткового стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, коли воно передбачене у санкції статті (санкції частини статті) КУпАП особам, які на момент вчинення адміністративного правопорушення не мали права керувати транспортними засобами. Положення зазначеної статті не містять також закріплення правових підстав призначення стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, коли воно прямо передбачено у санкціях норм КУпАП. Відповідно до вимог ст.33 КУпАП особі, яка вчинила адміністративне правопорушення, стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених КУпАП та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху. Санкція ч.5 ст.126 КУпАП передбачає штраф в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортним засобом на строк від п`яти до семи років та з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого. Суб`єкт передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП адміністративного правопорушення є фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку (загальний) і керує транспортним засобом, незалежно від того, чи має вона на це право. Додаткових вимог до суб`єкта, а саме наявність у нього права на керування транспортними засобами ч.5 ст.126 КУпАП не містить. Крім того, позбавлення права керувати транспортними засобами як обов`язкове додаткове стягнення передбачено у санкціях всіх частин ст.130 КУпАП, якою передбачено адміністративну відповідальність за порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами в стані сп`яніння. Суб`єкт зазначеного адміністративного правопорушення також загальний і додаткових вимог до суб`єкта, а саме наявність у нього права на керування транспортними засобами, ст.130 КУпАП також не містить. Більш того, апеляційний суд звертає свою увагу на те, що законодавець прямо передбачив відповідальність за ч.5 ст. 126 КУпАП у виді санкції позбавлення права керування транспортним засобом до осіб, що повторно протягом року вчинили адміністративне правопорушення передбачене ч.2 ст.126 КУпАП, зокрема, за керування транспортним засобом, не маючи права такого права. Санкціями ч.ч.2, 3 ст. 130 КУпАП законодавець також передбачив стягнення у виді позбавлення права керування транспортним засобом щодо осіб, яких вже позбавлено такого права. Отже, ні норми Загальної частини КУпАП, ні ст.ст.126, 130 КУпАП не містять жодних застережень чи умов застосування додаткового стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, у тому числі, зумовлених відсутністю у винного посвідчення водія на право керування транспортними засобами. Відповідно до положень ст. 15 Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353-XII право на керування транспортними засобами відповідної категорії підтверджується посвідченням водія транспортного засобу з установленим терміном дії. Забороняється керування транспортними засобами особам, до яких застосовано адміністративне стягнення чи кримінальне покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, протягом строку позбавлення, а також особам, щодо яких державним виконавцем встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами. Положенням про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1993 року № 340, передбачено, що позбавлення водіїв права на керування транспортними засобами здійснюється відповідно до законодавства (п.20). Виходячи із системного аналізу зазначених норм, апеляційний суд вважає, що правова природа додаткового стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами не зводиться виключно до вилучення посвідчення водія та не вичерпується такою дією, а застосовується на певний період, тривалість якого визначається судом відповідно до санкції відповідної частини ст.ст.126, 130 КУпАП, і полягає у забороні керувати транспортними засобами. Позбавлення права керувати транспортними засобами має відповідати загальній меті будь-якого стягнення, передбаченій ст.23 КУпАП. У контексті розглядуваного питання особливої уваги набуває досягнення мети стягнення щодо запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами, з дотриманням засади справедливості та принципу рівності всіх перед законом. Так, внаслідок порушення особою, незалежно від наявності чи відсутності у неї посвідчення подія, правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту створюється реальна небезпека для життя і здоров`я інших осіб та спричиняється відповідна шкода, а тому додаткове стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами в окремих випадках є необхідним з метою попередження спричинення такою особою шкоди здоров`ю чи навіть смерті іншим особам через порушення нею правил дорожнього руху в майбутньому, а також для дієвого впливу на сприйняття суспільством, у тому числі іншими водіями. При цьому, слід звернути увагу на підвищену суспільну небезпечність дій осіб, які керують транспортними засобами, не маючи достатніх теоретичних і практичних знань та не отримавши у передбаченому законом порядку посвідчення водія, оскільки вірогідність настання дорожньо-транспортної пригоди у такому випаду є значно вищою, а тому попереджувальна мета додаткового стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами у такому випадку набуває особливого значення. Каральна мета такого додаткового стягнення досягається як безпосередньою забороною керувати транспортними засобами (позбавлення суб`єктивного права), так і покладенням на особу обов`язків за ухилення від відбування додаткового стягнення. Підхід щодо неможливості призначення додаткового стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами особі, яка не отримувала посвідчення водія на право керування транспортними засобами, не відповідає засаді справедливості та принципу рівності всіх перед законом, а також нівелює попереджувальну мету стягнення, а відтак враховуючи зазначене, особі, яку визнано винуватою у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого відповідною частиною ст.ст.126, 130 КУпАП суд може призначити додаткове стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами незалежно від того, чи мала така особа на момент вчинення адміністративного правопорушення отримане у передбаченому законом порядку посвідчення на право керування транспортними засобами. Апеляційний суд критично ставиться до доводів апеляційної скарги, в якій апелянт посилався на п.28 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року № 14 (із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України №18 від 19.12.2008 року) «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», де зазначалось, що позбавлення права керувати транспортними засобами не можна застосовувати до винної особи, яке вже позбавлена такого права або взагалі його не мала. При цьому апеляційний суд виходить з того, що Постанови Пленуму Верховного Суду України не є джерелом права. Роз`яснення, що в них містились, стосувались законодавства вісімнадцятирічної давнини, яке за цей час багато разів змінювалось і трансформувалось. Про застарілість і неактуальність такого роз`яснення свідчить те, що зазначеним пунктом Пленуму ВСУ передбачалось, що позбавлення права керувати транспортними засобами за вчинення правопорушень, передбачених ст.130 КУпАП, можна застосовувати тільки як основне адміністративне стягнення. Проте в теперішній редакції даної норми права передбачено, що таке стягнення застосовується лише як додаткове. Крім того, відповідно до ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судами при застосуванні норм права враховуються висновки, викладені у постановах Верховного Суду, а не в постановах пленуму Верховного Суду України, який як судова інституція давно припинив свою правозастосувальну діяльність. Відтак, накладене судом першої інстанції адміністративне стягнення за вчинені ОСОБА_1 порушення Правил дорожнього руху за своїм видом та розміром узгоджується з вимогами ст.ст.30, 33, 36 КУпАП, а також відповідає передбаченій ст.23 КУпАП меті стягнення - вихованню особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, та запобіганню вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами. Таким чином, у контексті наведених обставин не можна визнати переконливими й виправданими, а отже й достатніми, доводи апеляційної скарги захисника про скасування судового рішення на зазначених у ній підставах. Отже, постанова суду є законною та обґрунтованою, а тому у апеляційного суду відсутні підстави вважати, що постанову прийнято судом першої інстанції без урахування всіх фактичних обставин справи. Істотних порушень законодавства, що тягнуть безумовне скасування постанови суду першої інстанції, під час апеляційного розгляду справи не встановлено. Керуючись ст.294 КУпАП, апеляційний суд ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу захисника Бабіча Сергія Анатолійовича залишити без задоволення. Постанову судді Заводського районного суду м.Запоріжжя від 25 вересня 2025 року в цій справі щодо ОСОБА_1 залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя О.С. Гончар