Постанова 4812 № 484/2373/26

25.06.26 33/812/270/26 Єдиний унікальний номер судової справи 484/2373/26 Номер провадження 33/812/270/26 Головуючий у місцевому суді: Максютенко О.А. Категорія: ст.124, ч.1 ст.130 КУпАП Головуючий у апеляційному суді: Серебрякова Т.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 червня 2026 року місто Миколаїв Миколаївський апеляційний суд у складі: головуючого судді Серебрякової Т.В., із секретарем судового засідання Біляєвою В.М., за участю: захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 адвоката Ремського Є.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні Миколаївського апеляційного суду апеляційну скаргу захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 адвоката Ремського Євгена Вікторовича, на постанову судді Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 28 травня 2026 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст.124, ч.1 ст.130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 17 000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік, ВСТАНОВИВ: Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №647252, який надійшов на розгляд до Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області та був складений 22 квітня 2026 року, встановлено, що 25 березня 2026 року о 20.00 годині в с. Кінецьпіль по вулиці Яблунева Первомайського району Миколаївської області ОСОБА_1 керував електровелосипедом, не впорався з керуванням, здійснив наїзд на проїжджу частину дороги в результаті сталось ДТП, велосипед отримав механічні ушкодження, а водій тілесні ушкодження у вигляді ЗЧМТ, забійної рани правої підборідної ділянки, чим порушив п.п.«б» п.2.3 ПДР, за що передбачена відповідальність ст.124 КУпАП. Також, згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №647269, який надійшов на розгляд до міськрайонного суду і був складений 22 квітня 2026 року, зазначено, що 25 березня 2026 року о 20.00 год. в с. Кінецьпіль Первомайського району Миколаївської області водій ОСОБА_1 керував велосипедом в стані алкогольного сп`яніння, так як згідно результатів токсикологічного дослідження №676 від 26 березня 2026 року виявлено етанол в крові 2.87 проміле. Вказаними діями водій порушив вимоги п.п.«а» п.2.9 ПДР, за що відповідальність передбачена ч.1 ст.130 КУпАП. Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області вважав за доцільне об`єднати справи №484/2371/26 та №484/2373/26, розглянути їх в одному провадженні, оскільки протоколи про адміністративні правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП та ст.124 КУпАП складені відносно однієї і тієї ж особи. Постановою судді Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 28 травня 2026 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст.124, ч.1 ст.130 КУпАП. Відповідно до положень ч.2 ст.36 КУпАП накладено на ОСОБА_1 адміністративне стягнення, в межах санкції ч.1 ст.130 КУпАП, у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 17 000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік. Цією ж постановою стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір на користь держави в розмірі 665 грн. 60 коп. Не погодившись частково із судовим рішенням, 05 червня 2026 року захисник особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 адвокат Ремський Є.В. подав апеляційну скаргу, в якій просить змінити постанову судді Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 28 травня 2026 року, в частині стягнення, а саме: накласти на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 17 000 грн. В апеляційній скарзі захисник посилається на те, що судом не враховані положення п.1.10 Правил дорожнього руху: водій це особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі. Крім того, положеннями ч.1 ст.130 КУпАП передбачена відповідальність за скоєння даного правопорушення як для водіїв штраф з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік, так і для інших осіб штраф. Оскільки, ОСОБА_1 на момент скоєння даного правопорушення 25 березня 2026 року постановою Харківського районного суду Харківської області від 27 червня 2025 року був позбавлений права керування транспортними засобами, то він в розумінні положень ч.1 ст.130 КУпАП є іншою особою, тобто не водієм. В частині визнання ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП постанова міськрайонного суду не оскаржується, та обставини, встановленні у цій частині, особою, яка подала апеляційну скаргу, не заперечуються. В судове засідання апеляційного суду, призначене на 25 червня 2026 року особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 не з`явився, про місце, день та час судового засідання був повідомлений відповідно до приписів ст.277-2 КУпАП шляхом направлення судової повістки засобами поштового зв`язку за адресою проживання, зазначеною в апеляційній скарзі та додатково за допомогою телефонограми. Про причини неявки суд не повідомив. За такого апеляційний суд, з урахуванням положень ч.1 ст.268, ч.6 ст.294 КУпАП та думки захисника адвоката Ремського Є.В., а також приймаючи до уваги розумний строк розгляду апеляційної скарги на постанову судді, відсутність обґрунтованого підтвердження необхідності відкладення розгляду справи, вважав за можливе розглядати справу у відсутність особи, яка подала апеляційну скаргу. В судовому засіданні апеляційної інстанції адвокат Ремський Є.В. доводи, викладені в апеляційній скарзі, підтримав та просив її задовольнити. Перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, та дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, апеляційний суд приходить до наступного. Згідно зі ст.68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності. Згідно зі ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України. За змістом ст.7 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого дотримання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами. Згідно з положеннями ст.245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Відповідно до положень ст.280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи. Згідно з ч.7 ст.294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Відповідно до положень ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, відомостями та інформацією з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також іншими документами. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст.255 цього Кодексу. Відповідно до положень п.1.1 Правил дорожнього руху ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил. Пункт 1.3 ПДР передбачає, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. За п.1.9 ПДР особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Відповідно до вимог пп.«а» п.2.9 ПДР, водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Згідно з ч.ч.1-3 ст.266 КУпАП особи, які керують транспортними засобами, морськими, річковими, малими, спортивними суднами або водними мотоциклами і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами, морськими, річковими, малими, спортивними суднами або водними мотоциклами та оглядові на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. Огляд особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення. У разі незгоди особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров`я. Перелік закладів охорони здоров`я, яким надається право проведення огляду особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, затверджується управліннями охорони здоров`я місцевих державних адміністрацій. Проведення огляду осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, в інших закладах забороняється. При цьому, у разі притягнення водія до відповідальності за ст.124 КУпАП (порушення правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження майна) та за ст.130 КУпАП (керування в нетверезому стані), огляд у медичній установі потрібен для всіх учасників ДТП. В подальшому, документи, складені в медичній установі, можуть бути використані як докази в суді. Так, відповідно до Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров`я України від 09 листопада 2015 року за №1452/735, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 11 листопада 2015 року за №1413/27858, у разі скоєння дорожньо-транспортної пригоди, унаслідок якої є особи, що загинули або травмовані, проведення огляду на стан сп`яніння учасників цієї пригоди є обов`язковим у закладі охорони здоров`я. Огляд особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, проведений з порушенням вимог цієї статті, вважається недійсним. Частиною 1 статті 130 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Підпунктом «б» частини 2 статті 16 Закону України «Про дорожній рух» передбачено, що водій зобов`язаний не допускати випадків керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також не передавати керування транспортним засобом особі, яка перебуває в такому стані або під впливом таких препаратів. Відповідно до Закону України «Про деякі питання використання транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та внесення змін до деяких законів України щодо подолання паливної залежності і розвитку електрозарядної інфраструктури та електричних транспортних засобів», електричний колісний транспортний засіб це дво- і більше колісний транспортний засіб, оснащений виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) та системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка має технічні можливості заряджатися від зовнішнього джерела електричної енергії. Отже, електроскутери, електросамокати, гіроскутери та інша подібна техніка офіційно визнаються транспортними засобами. Їх фактично поділили на дві категорії, а саме: - легкий персональний електричний транспортний засіб колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) із потужністю у діапазоні до 1000 Вт, системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, з одним, двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість у діапазоні до 25 кілометрів на годину; - низькошвидкісний легкий електричний транспортний засіб колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома), системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, із двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість, що є меншою або дорівнює 50 кілометрів на годину та більшою за 10кілометрів на годину, та споряджену масу не більше ніж 600 кілограмів. Такі зміни були також викладені і в Законі України «Про автомобільний транспорт». Відповідно до ч.ч.1,2,5 ст.14 Закону України «Про дорожній рух» учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів. До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, особи, які рухаються в кріслах колісних, велосипедисти, погоничі тварин. Учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху. Водночас, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 15 березня 2023 року у справі №127/5920/22, використання електросамоката чи іншого подібного засобу (моноколеса, сегвея тощо) для переміщення особи як учасника дорожнього руху є джерелом підвищеної небезпеки, якщо в конкретному випадку такий засіб приводився в рух за допомогою встановленого на ньому електричного двигуна; для кваліфікації діяльності, пов`язаної з таким використанням електричного самоката, характеристика електросамоката як механічного транспортного засобу з урахуванням потужності електродвигуна, встановленого на ньому, значення не має. Пунктом 1.10 Правил дорожнього руху України визначено, що транспортний засіб - пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів. Обґрунтовуючи висновки щодо доведеності вини водія ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, міськрайонний суд послався на фактичні дані, що містяться в матеріалах адміністративного провадження, зокрема в протоколі про адміністративне правопорушення. Як убачається з протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №647269, який надійшов на розгляд до Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області і був складений 22 квітня 2026 року, встановлено, що 25 березня 2026 року о 20.00 год. в с. Кінецьпіль Первомайського району Миколаївської області водій ОСОБА_1 керував електровелосипедом в стані алкогольного сп`яніння, так як згідно результатів токсикологічного дослідження №676 від 26 березня 2026 року виявлено етанол в крові 2.87 проміле. Вказаними діями водій порушив вимоги п.п.«а» п.2.9 ПДР України, за що відповідальність передбачена ч.1 ст.130 КУпАП. Вказаний протокол водій ОСОБА_1 підписав без зауважень. Виправлень протокол про адміністративне правопорушення не містить. Отже, протокол про адміністративне правопорушення, який складений щодо водія ОСОБА_1 сумніву не викликає, оскільки складений відповідно до вимог ст.ст.254,256 КУпАП, тому є належним доказом у даній справі. Згідно результату токсикологічного дослідження №676 від 26 березня 2026 року у ОСОБА_1 за результатом дослідження крові взятої 25 березня 2026 року виявлено етанол 2.87 проміле. З дослідженого судом відеозапису вбачається, що при складанні протоколу водій ОСОБА_1 був згоден з результатом проведеного токсикологічного дослідження відносно нього, не заперечував, що він перебував в стані алкогольного сп`яніння 25 березня 2026 року, керуючи електровелосипедом. При цьому, у ПДР відсутнє визначення поняття «електровелосипед», разом з тим, аналізуючи визначення «транспортний засіб», апеляційний суд приходить до висновку, що «електровелосипед» відповідає поняттю транспортний засіб, оскільки призначений для перевезення осіб, зокрема самого водія чи його вантажу та є повноправним учасником дорожнього руху, а ОСОБА_1 використовував його саме з цією метою. Зважаючи на те, що ОСОБА_1 використовував електровелосипед, як транспортний засіб, останній, повинен був керувати транспортним засобом, рухаючись дорогами загального користування з додержанням вимог ПДР, тобто, як водій, та відповідно останній є суб`єктом адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП. Будь-яких додаткових доказів на спростування висновків суду першої інстанції крім тих, які були досліджені судом першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Враховуючи сукупність доказів судом першої інстанції правильно встановлені фактичні обставини справи. Посилання захисника в апеляційній скарзі на те, що на момент вчинення ДТП ОСОБА_1 за судовим рішенням вже був позбавлений права керування транспортним засобом, а тому в розумінні ч.1 ст.130 КУпАП є іншою особою, а не водієм, апеляційний суд не приймає до уваги виходячи з наступного. В Україні визнається і діє принцип верховенства права (ст.8 Конституції України). У Рішенні від 02 листопада 2004 року №15-рп/2004 Конституційний Суд України зазначив, що одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Справедливість одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину. Категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного (пп.4.1 п.4). Принцип рівності всіх громадян перед законом конституційна гарантія правового статусу особи, що поширюється, зокрема, на призначення кримінального покарання. Притягнення особи, яка вчинила злочин, до кримінальної відповідальності не лише означає рівність усіх осіб перед законом, а й передбачає встановлення в законі єдиних засад застосування такої відповідальності (пп. 4.2 п. 4). Завданням КУпАП є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством (ст. 1 КУпАП). Адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами (ст.23 КУпАП). Відповідно до п.5 ст.24 КУпАП позбавлення права керувати транспортними засобами є одним із видів адміністративних стягнень і відповідно до ч.2 ст.30 КУпАП застосовується на строк до трьох років за грубе або повторне порушення порядку користування цим правом або на строк до десяти років за систематичне порушення порядку користування цим правом. Безпосередньо у ст.30 КУпАП не встановлено обмежень щодо призначення додаткового адміністративного стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, коли воно передбачене у санкції статті (санкції частини статті) Розділу ІІ (особливої частини) КУпАП, особам, які на момент вчинення адміністративного правопорушення не мали права керувати транспортними засобами. Слід звернути увагу, що санкції ч.1 ст. 130 КУпАП передбачає призначення адміністративного стягнення у виді штрафу з позбавленням права керувати транспортними засобами. Суб`єкт адміністративних правопорушень, передбачених ч.1 ст.130 КУпАП, є фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку і керує транспортним засобом, незалежно від того, чи має вона на це право. Отже, додаткових вимог до суб`єкта, а саме наявність у нього права на керування транспортними засобами ч.1 ст. 130 КУпАП не містять. Тобто ні норми Загальної частини КУпАП, ні ч.1 ст.130 КУпАП не містять жодних застережень чи умов застосування адміністративного стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, у тому числі, зумовлених відсутністю у винного посвідчення водія на право керування транспортними засобами чи позбавлення його права керування транспортними засобами. Відповідно до положень ст.15 Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року №3353-XII право на керування транспортними засобами відповідної категорії підтверджується посвідченням водія транспортного засобу з установленим терміном дії. Забороняється керування транспортними засобами особам, до яких застосовано адміністративне стягнення чи кримінальне покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, протягом строку позбавлення, а також особам, щодо яких державним виконавцем встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами. Положенням про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1993 року № 340, передбачено, що позбавлення водіїв права на керування транспортними засобами здійснюється відповідно до законодавства (п. 20). Виходячи із системного аналізу зазначених норм, апеляційний суд вважає, що правова природа адміністративного стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами не зводиться виключно до вилучення посвідчення водія та не вичерпується такою дією, а застосовується на певний період, тривалість якого визначається судом відповідно до санкції відповідної статті КУпАП, і полягає у забороні керувати транспортними засобами. До того ж, зі змісту ч.1 ст.130 КУпАП убачається, що законодавець пов`язує застосування адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами із самим фактом керування транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння, а не з наявністю у особи посвідчення водія чи фактичного надання їй такого права у встановленому законом порядку. Позбавлення права керувати транспортними засобами має відповідати загальній меті адміністративного стягнення, передбаченій ст.23КУпАП. У контексті розглядуваного питання особливої уваги набуває досягнення мети адміністративного стягнення щодо запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами, з дотриманням засади справедливості та принципу рівності всіх перед законом. Так, внаслідок порушення особою, незалежно від наявності чи відсутності у неї посвідчення подія, правил безпеки дорожнього руху створюється реальна небезпека для життя і здоров`я інших осіб, а тому адміністративне стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами в окремих випадках є необхідним з метою попередження спричинення такою особою шкоди здоров`ю чи навіть смерті іншим особам через порушення нею правил дорожнього руху в майбутньому, а також для дієвого впливу на сприйняття суспільством, у тому числі іншими водіями. Підхід щодо неможливості призначення адміністративного стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами особі, у даному випадку, не відповідає засаді справедливості та принципу рівності всіх перед законом, а також нівелює попереджувальну мету адміністративного стягнення. Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема по справам «Кобець проти України» від 14 лютого 2008 року, «Берктай проти Туреччини» від 08 лютого 2001 року, «Лавенте проти Латвії» від 07 листопада 2002 року неодноразово вказує, що оцінюючи докази суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій. Апеляційний суд вважає, що у справі, яка переглядається, дотримано судом стандарт доведення висунутого ОСОБА_1 обвинувачення у вчиненні передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП правопорушення поза розумним сумнівом. В цьому разі стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, які є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було учинено і особа, яка притягнута до адміністративної відповідальності, або відносно якої закрито адміністративне провадження з нереабілітуючих підстав, є винною у вчиненні цього правопорушення. У справі, яка переглядається, належними та допустимими доказами доведено факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом, в стані алкогольного сп`яніння, та доказів протилежного матеріали справи не містять. Оцінка доказів, відповідно до ст.252 КУпАП, відбувається за внутрішнім переконанням особи, що приймає рішення, та ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному досліджені всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю, а жодний доказ не має наперед встановленої сили. Докази, наявні в матеріалах адміністративного провадження, в повній мірі дозволяють встановити обставини, які мають значення для розгляду даної справи щодо ОСОБА_1 , а переконливих підстав для сумнівів з приводу обставин, які наведено у письмових доказах, не встановлено. Більш того Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32). Неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при розгляді справи судом першої інстанції не встановлено, як не встановлено істотних порушень законодавства, що тягнуть зміну чи скасування постанови суду першої інстанції. Таким чином, висновки суду першої інстанції про встановлення вини водія ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, ґрунтуються на підставі повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин справи. В частині визнання ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративних правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, постанова судді не оскаржується, а тому у вказаній частині апеляційним судом не переглядається. Обираючи ОСОБА_1 адміністративне стягнення, суддя міськрайонного суду дотримався положень ст.ст.33,36 КУпАП, та в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених, призначив стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 17 000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік. Таким чином оскаржувана постанова судді Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 28 травня 2026 року є законною та обґрунтованою, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 адвоката Ремського Є.В. відсутні. Керуючись ст.ст.283,294 КУпАП, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 адвоката Ремського Євгена Вікторовича на постанову судді Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 28 травня 2026 року залишити без задоволення. Постанову судді Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 28 травня 2026 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст.124, ч.1 ст.130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 17 000 (сімнадцять тисяч) грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік, в оскаржуваній частині залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя Миколаївського апеляційного суду Т.В. Серебрякова