Постанова Запорізький апеляційний суд № 336/6336/25

Дата документу Справа № 336/6336/25 запорізький апеляційний суд Провадження №33/807/251/26Головуючий у 1-й інстанції Зарютін П.В. Єдиний унікальний №336/6336/25Доповідач в 2-й інстанції Гончар О.С. Категорія - ч.5 ст.126 КУпАП ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 січня 2026 року м.Запоріжжя Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду Гончар О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову судді Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 29 липня 2025 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який проживає у АДРЕСА_1 ), притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.5 ст.126 КУпАП, ВСТАНОВИВ Згідно з постановою суду, 24.06.2025 року о 17 год. 20 хв. по вул.Миколи Корищенка, 23 у м.Запоріжжі водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом «Mercedes-Benz Е 240» д.н.з. НОМЕР_1 , не маючи права керування транспортним засобом відповідної категорії. Дане правопорушення ОСОБА_1 вчинив повторно після того, як протягом року 04.12.2024 року постановою уповноваженої особи серії ЕНА № 3603973 його було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.126 КУпАП. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п.2.1 «а» Правил дорожнього руху України. ОСОБА_1 визнано винним за ч.5 ст.126 КУпАП і на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 40 800 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком на п`ять років. Стягнуто із ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір у розмірі 605,60 гривень. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив змінити постанову суду в частині накладеного на нього адміністративного стягнення, виключивши з постанови адміністративне стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на п`ять років. Свої вимоги мотивував тим, що суд першої інстанції не повною мірою з`ясував фактичні обставини справи та дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для позбавлення права керування транспортними засобами. Розгляд справи про адміністративне правопорушення відбувся без участі та належного повідомлення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. ОСОБА_1 акцентує увагу на тому, що змістом ст.30 КУпАП, серед інших видів адміністративних стягнень, передбачено позбавлення спеціального права, наданому громадянинові. Посилається на положення п.28 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року № 14 (із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України №18 від 19.12.2008 року) «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті». Апелянт вказує, що він посвідчення водія не отримував, права керування транспортними засобами взагалі не набував. Таким чином, ОСОБА_1 не може бути позбавлено права керування транспортними засобами, якого він не мав. У судове засідання апеляційного суду ОСОБА_1 не з`явився. Про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги його було повідомлено у відповідності до Порядку надсилання судових повісток, повідомлень і викликів учасникам судового процесу в електронній формі, затвердженого наказом ДСА України від 23.01.2023 року за №28, через додаток «Viber». До початку апеляційного розгляду від ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд апеляційної скарги без його участі. Згідно із ч.6 ст.294 КУпАП неявка особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, до суду не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги за її відсутності в судовому засіданні. Перевіривши матеріали справи, наведені у скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Як вбачається з наданих матеріалів ОСОБА_1 дійсно не був присутній в судовому засіданні під час розгляду справи судом першої інстанції. Всупереч протилежним доводам апелянта, його було завчасно та належним чином повідомлено про дату, час та місце розгляду справи у відповідності до Порядку надсилання судових повісток, повідомлень і викликів учасникам судового процесу в електронній формі, затвердженого наказом ДСА України від 23.01.2023 року за №28, шляхом доставлення повідомлення у додаток «Viber», про що свідчить наявна в матеріалах справи відповідна довідка (а.п.13). Між тим, апеляційний суд звертає увагу на те, що в подальшому ОСОБА_1 було реалізовано його право на апеляційне оскарження судового рішення. ОСОБА_1 було поновлено строк на апеляційне оскарження постанови. Під час апеляційного перегляду оскаржуваної постанови ОСОБА_1 не був обмежений у передбачених ст.268 КУпАП правах, в тому числі і в правах бути присутнім в апеляційному суді, заявляти клопотання та подавати докази. Проте ОСОБА_1 , будучи повідомленим завчасно та належним чином, в судове засідання апеляційного суду не з`явився, зазначеними вище правами не скористався. Жодних нових доказів, які були невідомі суду першої інстанції та могли б істотно вплинути на суть прийнятого рішення, апеляційному суду не надано. Клопотань про дослідження нових доказів не заявлялось. Враховуючи вищевикладене, розгляд справи про адміністративне правопорушення за відсутності завчасно та належним чином повідомленого ОСОБА_1 не свідчить про неповне з`ясування судом фактичних обставин даної справи. Відповідно до ч.7 ст.294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Наявність в діях ОСОБА_1 складу передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП адміністративного правопорушення в апеляційній скарзі не оспорюється. Натомість апелянт не погоджується з видом накладеного на нього адміністративного стягнення в частині позбавлення права керування транспортними засобами. Перевіряючи аргументи сторони захисту щодо неможливості застосування до ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортним засобом як до особи, яка такого права не мала, апеляційний суд зазначає наступне. В рамках даного провадження ОСОБА_1 вчинено передбачене ч.5 ст.126 КУпАП адміністративне правопорушення. Санкцією вказаної частини статті КУпАП передбачено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортним засобом на строк від п`яти до семи років та з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого. У законі не вживається поняття наявність посвідчення водія чи його відсутність, мова йде саме про право керування транспортними засобами. Санкція ч.5 ст.126 КУпАП є безальтернативною та передбачає обов`язкове накладення на правопорушника стягнення як у виді штрафу в певному розмірі, так і у виді позбавлення права керування транспортними засобами. Статтею 30 КУпАП прямо передбачено порядок застосування судами стягнення у виді позбавлення права керування транспортним засобами щодо осіб, які не мають посвідчення водія на право керування транспортними засобами або до таких, які вже позбавлені такого права. Прямо передбачено випадки, коли таке стягнення не застосовується. Крім того, апеляційний суд зважає на те, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права (ст.8 Конституції України). Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності адміністративного правопорушення і стягнення, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення. Окремим виявом справедливості є питання відповідності стягнення вчиненому адміністративному правопорушенню. Категорія справедливості передбачає, що стягнення за адміністративне правопорушення повинно бути домірним. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад адміністративного правопорушення та рамки стягнення відповідатимуть один одному, а й те, що стягнення має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Принцип рівності всіх громадян перед законом - конституційна гарантія правового статусу особи, що поширюється, зокрема, на призначення стягнення. Притягнення особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, до адміністративної відповідальності не лише означає рівність усіх осіб перед законом, а й передбачає встановлення в законі єдиних засад застосування такої відповідальності. Завданням КУпАП є правове забезпечення охорони прав і свобод громадянина, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій, встановленого правопорядку зміцнення законності, запобіганням правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством. Для здійснення цього завдання КУпАП визначає, які суспільно небезпечні діяння є адміністративними правопорушеннями та які адміністративні стягнення застосовуються до осіб, що їх вчинили. Згідно зі ст.23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами. Відповідно до ст.30 КУпАП позбавлення права керувати транспортними засобами як додаткове стягнення призначається на строк до десяти років. Апеляційний суд звертає увагу на те, що безпосередньо у ст.30 КУпАП не встановлено обмежень щодо призначення додаткового стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, коли воно передбачене у санкції статті (санкції частини статті) КУпАП особам, які на момент вчинення адміністративного правопорушення не мали права керувати транспортними засобами. Положення зазначеної статті не містять також закріплення правових підстав призначення стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, коли воно прямо передбачено у санкціях норм КУпАП. Відповідно до вимог ст.33 КУпАП особі, яка вчинила адміністративне правопорушення, стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених КУпАП та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху. Так, на відміну від норм загальної дії, на які посилався апелянт, ч.5 ст.126 КУпАП є спеціальною нормою, яка передбачає відповідальність особи, яка не має права керування транспортним засобом, однак, здійснює таке керування повторно протягом року. Санкцією вказаної частити статті КУпАП передбачено штраф в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортним засобом на строк від п`яти до семи років та з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого. Суб`єкт передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП адміністративного правопорушення є фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку (загальний) і керує транспортним засобом, незалежно від того, чи має вона на це право. Додаткових вимог до суб`єкта, а саме наявність у нього права на керування транспортними засобами ч.5 ст.126 КУпАП не містить. Більш того, апеляційний суд звертає свою увагу на те, що законодавець прямо передбачив відповідальність за ч.5 ст. 126 КУпАП у виді санкції позбавлення права керування транспортним засобом до осіб, що повторно протягом року вчинили адміністративне правопорушення передбачене ч.2 ст.126 КУпАП зокрема за керування транспортним засобом, не маючи права такого права. Отже, ні норми Загальної частини КУпАП, ні положення статті 126 КУпАП не містять жодних застережень чи умов застосування додаткового стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, у тому числі, зумовлених відсутністю у винного посвідчення водія на право керування транспортними засобами. Відповідно до положень ст.15 Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353-XII право на керування транспортними засобами відповідної категорії підтверджується посвідченням водія транспортного засобу з установленим терміном дії. Забороняється керування транспортними засобами особам, до яких застосовано адміністративне стягнення чи кримінальне покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, протягом строку позбавлення, а також особам, щодо яких державним виконавцем встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами. Положенням про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1993 року № 340, передбачено, що позбавлення водіїв права на керування транспортними засобами здійснюється відповідно до законодавства (п.20). Виходячи із системного аналізу зазначених норм, апеляційний суд вважає, що правова природа додаткового стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами не зводиться виключно до вилучення посвідчення водія та не вичерпується такою дією, а застосовується на певний період, тривалість якого визначається судом відповідно до санкції ч.5 ст.126 КУпАП, і полягає у забороні керувати транспортними засобами. Позбавлення права керувати транспортними засобами має відповідати загальній меті будь-якого стягнення, передбаченій ст.23 КУпАП. У контексті розглядуваного питання особливої уваги набуває досягнення мети стягнення щодо запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами, з дотриманням засади справедливості та принципу рівності всіх перед законом. Так, внаслідок порушення особою, незалежно від наявності чи відсутності у неї посвідчення подія, правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту створюється реальна небезпека для життя і здоров`я інших осіб та спричиняється відповідна шкода, а тому додаткове стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами в окремих випадках є необхідним з метою попередження спричинення такою особою шкоди здоров`ю чи навіть смерті іншим особам через порушення нею правил дорожнього руху в майбутньому, а також для дієвого впливу на сприйняття суспільством, у тому числі іншими водіями. При цьому, слід звернути увагу на підвищену суспільну небезпечність дій осіб, які керують транспортними засобами, не маючи достатніх теоретичних і практичних знань та не отримавши у передбаченому законом порядку посвідчення водія, оскільки вірогідність настання дорожньо-транспортної пригоди у такому випаду є значно вищою, а тому попереджувальна мета додаткового стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами у такому випадку набуває особливого значення. Каральна мета такого додаткового стягнення досягається як безпосередньою забороною керувати транспортними засобами (позбавлення суб`єктивного права), так і покладенням на особу обов`язків за ухилення від відбування додаткового стягнення. Підхід щодо неможливості призначення додаткового стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами особі, яка не отримувала посвідчення водія на право керування транспортними засобами, не відповідає засаді справедливості та принципу рівності всіх перед законом, а також нівелює попереджувальну мету стягнення, а відтак враховуючи зазначене, особі, яку визнано винуватою у вчиненні передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП адміністративного правопорушення, суд може призначити додаткове стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами незалежно від того, чи мала така особа на момент вчинення адміністративного правопорушення отримане у передбаченому законом порядку посвідчення на право керування транспортними засобами. Апеляційний суд критично ставиться до доводів апеляційної скарги, в якій апелянт посилався на п.28 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року № 14 (із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України №18 від 19.12.2008 року) «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», де зазначалось, що позбавлення права керувати транспортними засобами не можна застосовувати до винної особи, яке вже позбавлена такого права або взагалі його не мала. При цьому апеляційний суд виходить з того, що Постанови Пленуму Верховного Суду України не є джерелом права. Роз`яснення, що в них містились, стосувались законодавства двадцятирічної давнини, яке за цей час багато разів змінювалось і трансформувалось. Про застарілість і неактуальність такого роз`яснення свідчить те, що зазначеним пунктом Пленуму ВСУ передбачалось, що позбавлення права керувати транспортними засобами за вчинення адміністративних правопорушень, з-поміж іншого, й передбачених ст.130 КУпАП, можна застосовувати тільки як основне адміністративне стягнення. Проте в актуальній редакції даної норми права передбачено, що таке стягнення застосовується лише як додаткове. Крім того, відповідно до ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судами при застосуванні норм права враховуються висновки, викладені у постановах Верховного Суду, а не в постановах пленуму Верховного Суду України, який як судова інституція давно припинив свою правозастосувальну діяльність. Таким чином, у контексті наведених обставин не можна визнати переконливими й виправданими, а отже й достатніми, доводи апеляційної скарги про зміну судового рішення на зазначених у ній підставах. Отже, постанова суду є законною та обґрунтованою, а тому у апеляційного суду відсутні підстави вважати, що постанову прийнято судом першої інстанції без урахування всіх фактичних обставин справи. Накладене судом першої інстанції адміністративне стягнення за вчинене ОСОБА_1 порушення Правил дорожнього руху узгоджується з вимогами ст.33 КУпАП, а також відповідає передбаченій ст.23 КУпАП меті стягнення - вихованню особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, та запобіганню вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами. Істотних порушень законодавства, що тягнуть безумовне скасування постанови суду першої інстанції, під час апеляційного розгляду справи не встановлено. Керуючись ст.294 КУпАП, апеляційний суд ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову судді Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 29 липня 2025 року в цій справі щодо ОСОБА_1 залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя О.С. Гончар