Постанова Запорізький апеляційний суд № 334/7926/25

Дата документу Справа № 334/7926/25 запорізький апеляційний суд Провадження №33/807/409/26Головуючий у 1-й інстанції Добрєв М.В. Єдиний унікальний №334/7926/25Доповідач в 2-й інстанції Гончар О.С. Категорія - ч.5 ст.126 КУпАП ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 березня 2026 року м.Запоріжжя Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду Гончар О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника Лихосенка Євгена Олександровича на постанову судді Дніпровського районного суду м.Запоріжжя від 09 грудня 2025 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживає у АДРЕСА_1 , притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.5 ст.126 КУпАП, ВСТАНОВИВ Згідно з постановою суду, 10.09.2025 року о 20 год. 50 хв. по просп.Соборному, 216 у м.Запоріжжі водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом «FZ-6» д.н.з. НОМЕР_1 , не маючи права керування таким транспортним засобом. Дане адміністративне правопорушення ОСОБА_1 вчинив повторно після того, як протягом року 21.08.2025 року постановою уповноваженої особи серія ЕНА №5540506 його було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.126 КУпАП. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п.2.1 «а» Правил дорожнього руху України. ОСОБА_1 визнано винним за ч.5 ст.126 КУпАП і на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 40 800 гривень з позбавленням права керування транспортним засобом строком на п`ять років без оплатного вилучення транспортного засобу. Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір у розмірі 605,60 гривень. Не погоджуючись зі вказаним судовим рішенням захисник ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції та провадження у справі закрити на підставі п.1 ст.247 КУпАП. Свої вимоги мотивував тим, що постанову суду винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Необхідні для вирішення справи обставини судом встановлено не у повному обсязі. Захисник вказує про неможливість застосування до ОСОБА_1 такого виду адміністративного стягнення як позбавлення права керування транспортними засобами. В обґрунтування заявленого доводу апелянт посилається на положення п.28 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року № 14 (із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України №18 від 19.12.2008 року) «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті». Зазначає, що ОСОБА_1 станом на момент складання протоколу про адміністративне правопорушення не мав права керування транспортними засобами, а відтак його не може бути позбавлено вказаного права. Разом із тим, апелянт зазначає, що матеріали провадження не містять доказів на підтвердження факту повторності вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення. Відтак, на переконання захисника, висновки суду про наявність в діях ОСОБА_1 складу передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП адміністративного правопорушення є сумнівними. До судового засідання апеляційного суду ОСОБА_1 і його захисник Лихосенко Є.О. не з`явились. Про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги їх було повідомлено у відповідності до Порядку надсилання судових повісток, повідомлень і викликів учасникам судового процесу в електронній формі, затвердженого наказом ДСА України від 23.01.2023 року за №28, через додаток «Viber». Згідно із ч.6 ст.294 КУпАП неявка вищезазначених осіб до суду не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги за їх відсутності в судовому засіданні. Перевіривши матеріали справи, наведені у скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. З матеріалів справи про адміністративне правопорушення вбачається, що висновки суду про наявність в діях ОСОБА_1 складу передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП адміністративного правопорушення засновані на досліджених в судовому засіданні доказах та є обґрунтованими. Під час розгляду справи про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 судом виконано вимоги ст.ст.280, 283 КУпАП, повно та всебічно розглянуто обставини справи, дотримано вимоги щодо змісту постанови про адміністративне правопорушення. Рішення суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП адміністративного правопорушення відповідає фактичним обставинам справи та підтверджується відомостями, які зазначені у - протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №449887 від 10.09.2025 року, відповідно до якого водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом, не маючи права керування таким транспортним засобом, правопорушення вчинено повторно протягом року; підпис та пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, наявні; - постанові уповноваженої особи Відділення поліції №3 (с.Томаківка) Нікопольського РУП ГУНП в Дніпропетровській області про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №5540506 від 21.08.2025 року за ч.2 ст.126 КУпАП, відповідно до якої ОСОБА_1 керував транспортним засобом не маючи посвідчення водія відповідної категорії, тобто не маючи права керування таким транспортним засобом; - довідці про повторність вчиненого адміністративного правопорушення за ст.126 КУпАП щодо ОСОБА_1 ; - долученим до матеріалів справи відеозаписом. Вказані докази узгоджуються між собою, є належними та допустимими у розумінні ст.251 КУпАП. У зв`язку наведеним, у апеляційного суду відсутні підстави сумніватися в тому, що викладені в протоколі про адміністративне правопорушення обставини дійсно мали місце. Об`єктивна сторона поставленого у провину ОСОБА_1 адміністративного правопорушення полягає у повторному протягом року керуванні транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом. Факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом «FZ-6» д.н.з. НОМЕР_1 за викладених у протоколі про адміністративне правопорушення обставин та факт відсутності у нього права керування саме таким транспортним засобом відповідної категорії ніким не оспорюється. Під час перевірки апеляційним судом матеріалів справи будь-яких істотних порушень, допущених при їх оформленні, не встановлено. Протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 складено уповноваженою особою з дотриманням вимог ст.256 КУпАП та Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС №1395 від 07.11.2015 року. В ньому зазначено дату та місце його оформлення, відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності, місце, час вчинення адміністративного правопорушення, нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення, суть вчиненого адміністративного правопорушення. Апеляційний суд не вбачає передбачених п.1 ст.247 КУпАП підстав для закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч.5 ст.126 КУпАП відносно ОСОБА_1 , як того вимагав захисник в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги захисника щодо неповноти судового розгляду із посиланням на відсутність доказів повторності вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення за вказаною статтею КУпАП не ґрунтуються на матеріалах справи. За результатами розгляду даної справи про адміністративне правопорушення судом першої інстанції надано оцінку зібраним доказам як окремо, так і в їх сукупності. Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відомості про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 за ч.2 ст.126 КУпАП, які стали підставою для кваліфікації судом у даному провадженні дій особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, за ч.5 ст.126 КУпАП за ознакою повторності містяться у долученій до матеріалів справи довідці про повторність вчиненого адміністративного правопорушення за ст.126 КУпАП згідно бази даних «Інформаційний портал Національної поліції України». Така кваліфікуюча ознака, як повторність, підтверджується й змістом постанови уповноваженої особи Відділення поліції №3 (с.Томаківка) Нікопольського РУП ГУНП в Дніпропетровській області серії ЕНА №5540506 від 21.08.2025 року за ч.2 ст.126 КУпАП. Вказане рішення суб`єкта владних повноважень станом на день розгляду апеляційної скарги є не скасованим, відомостей про його оскарження у встановленому законом порядку апеляційному суду не надано. Відтак, у апеляційного суду не виникає сумнівів щодо встановлення факту повторного протягом року вчинення ОСОБА_1 передбаченого ст.126 КУпАП адміністративного правопорушення. Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд відхиляє протилежні доводи апелянта. Разом із тим, апеляційний суд акцентує увагу, що вчинення ОСОБА_1 в рамках даної справи систематичного порушення вимог п.2.1«а» ПДР (повторного протягом року) відбулось 10.09.2025 року, після того як 21.08.2025 року на водія було накладено адміністративне стягнення за ч.2 ст.126 КУпАП. При цьому в обох випадках водій керував одним і тим же транспортним засобом - «FZ-6» д.н.з. НОМЕР_1 . Повторне передбачене ст.126 КУпАП адміністративне правопорушення водієм вчинено після спливу нетривалого часу (20 днів) з моменту накладення адміністративного стягнення згідно попередньої постанови уповноваженої особи. Вказана обставина, на переконання апеляційного суду, демонструє нехтування водієм вимогами ПДР під час керування транспортним засобом відповідної категорії, що у свою чергу наражають останнього та інших учасників дорожнього руху на потенційну небезпеку. Таким чином, переконливих аргументів на спростування твердження суду першої інстанції про наявність в діях ОСОБА_1 складу і події передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП адміністративного правопорушення апеляційна скарга захисника не містить. Перевіряючи аргументи сторони захисту щодо неможливості застосування до ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортним засобом як до особи, яка такого права не мала, апеляційний суд зазначає наступне. Диспозицією ч.5 ст.126 КУпАП закріплено склад вчиненого ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, що полягає у повторному протягом року вчиненні передбачених частинами другою - четвертою цієї статті порушень. За вчинення регламентованого ч.5 ст.126 КУпАП адміністративного правопорушення законодавцем передбачено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортним засобом на строк від п`яти до семи років та з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого. Санкція ч.5 ст.126 КУпАП є безальтернативною та передбачає обов`язкове накладення на правопорушника адміністративного стягнення як у виді штрафу у визначеному розмірі, так і у виді позбавлення права керування транспортними засобами. У законі не вживається поняття наявність посвідчення водія відповідної категорії чи його відсутність, мова йде саме про право керування транспортними засобами. Положеннями ст.30 КУпАП прямо регламентовано порядок застосування судами стягнення у виді позбавлення права керування транспортним засобами щодо осіб, які не мають посвідчення водія на право керування транспортними засобами або до таких, які вже позбавлені такого права. Прямо передбачено випадки, коли таке стягнення не застосовується. Також закріплено правила складання вказаного виду адміністративного стягнення у разі вчинення нового адміністративного правопорушення особою, щодо якої застосовано позбавлення права керування транспортним засобом, до закінчення строку дії такого стягнення. Крім того, апеляційний суд зважає на те, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права (ст.8 Конституції України). Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема, норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності адміністративного правопорушення і стягнення цілям законодавця і засобам, що обираються для їх досягнення. Окремим виявом справедливості є питання відповідності стягнення вчиненому адміністративному правопорушенню. Категорія справедливості передбачає, що стягнення за адміністративне правопорушення повинно бути домірним. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Принцип рівності всіх громадян перед законом - конституційна гарантія правового статусу особи, що поширюється, зокрема, на призначення стягнення. Притягнення особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, до адміністративної відповідальності означає не лише рівність усіх осіб перед законом, а й передбачає встановлення в законі єдиних засад застосування такої відповідальності. Завданням КУпАП є правове забезпечення охорони прав і свобод громадянина, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій, встановленого правопорядку зміцнення законності, запобіганням правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством. Для здійснення цього завдання КУпАП визначає, які суспільно небезпечні діяння є адміністративними правопорушеннями та які адміністративні стягнення застосовуються до осіб, що їх вчинили. Згідно зі ст.23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами. Апеляційний суд звертає увагу на те, що безпосередньо у ст.30 КУпАП не встановлено обмежень щодо накладення стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, коли воно прямо передбачено у санкції статті (санкції частини статті) КУпАП щодо осіб, які на момент вчинення адміністративного правопорушення не мали права керувати транспортними засобами відповідної категорії. Відповідно до вимог ст.33 КУпАП особі, яка вчинила адміністративне правопорушення, стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених КУпАП та іншими законами України. Суб`єктом передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП адміністративного правопорушення є фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку (загальний) і керує транспортним засобом, незалежно від того, чи має вона на це право. Додаткових вимог до суб`єкта, а саме наявність у нього права на керування транспортними засобами ч.5 ст.126 КУпАП не містить. Більш того, апеляційний суд звертає свою увагу на те, що законодавець прямо передбачив відповідальність за ч.5 ст.126 КУпАП у виді санкції позбавлення права керування транспортним засобом до осіб, що повторно протягом року вчинили адміністративне правопорушення передбачене ч.2 ст.126 КУпАП, зокрема, за керування транспортним засобом, не маючи права такого права. Отже, ні норми Загальної частини КУпАП, ні ст.126 КУпАП не містять жодних застережень чи умов застосування додаткового стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, у тому числі, зумовлених відсутністю у винного посвідчення водія на право керування транспортними засобами. Відповідно до положень ст.15 Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 року № 3353-XII право на керування транспортними засобами відповідної категорії підтверджується посвідченням водія транспортного засобу з установленим терміном дії. Забороняється керування транспортними засобами особам, до яких застосовано адміністративне стягнення чи кримінальне покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, протягом строку позбавлення, а також особам, щодо яких державним виконавцем встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами. Відповідно до п.20 «Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1993 року № 340, передбачено, що позбавлення водіїв права на керування транспортними засобами здійснюється відповідно до законодавства. Виходячи із системного аналізу зазначених норм, апеляційний суд вважає, що правова природа додаткового стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами не зводиться виключно до вилучення посвідчення водія та не вичерпується такою дією, а застосовується на певний період, тривалість якого визначається судом, зокрема і згідно санкції відповідної частини ст.126 КУпАП, і полягає у забороні керувати транспортними засобами. Позбавлення права керувати транспортними засобами має відповідати передбаченій ст.23 КУпАП загальній меті будь-якого стягнення. У контексті розглядуваного питання особливої актуальності набуває досягнення мети стягнення щодо запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами, з дотриманням засади справедливості та принципу рівності всіх перед законом. Так, внаслідок порушення особою, незалежно від наявності чи відсутності у неї посвідчення подія, правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту створюється реальна небезпека для життя і здоров`я інших осіб та спричиняється відповідна шкода, а тому додаткове стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами в окремих випадках є необхідним з метою попередження спричинення такою особою шкоди здоров`ю чи навіть смерті іншим особам через порушення нею правил дорожнього руху в майбутньому, а також для дієвого впливу на сприйняття суспільством, у тому числі іншими водіями. При цьому, слід звернути увагу на підвищену суспільну небезпечність дій осіб, які керують транспортними засобами, не маючи достатніх теоретичних і практичних знань та не отримавши у передбаченому законом порядку посвідчення водія, оскільки вірогідність настання дорожньо-транспортної пригоди у такому випаду є значно вищою, а тому попереджувальна мета додаткового стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами у такому випадку набуває особливого значення. Каральна мета такого додаткового стягнення досягається як безпосередньою забороною керувати транспортними засобами (позбавлення суб`єктивного права), так і покладенням на особу обов`язків за ухилення від відбування додаткового стягнення. Підхід щодо неможливості накладення додаткового стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами на особу, яка не отримувала посвідчення водія на право керування транспортними засобами, не відповідає засаді справедливості та принципу рівності всіх перед законом, а також нівелює попереджувальну мету стягнення, а відтак, враховуючи зазначене, особі, яку визнано винуватою у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого відповідною частиною ст.126 КУпАП, суд вправі накладати додаткове стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами незалежно від того, чи мала така особа на момент вчинення адміністративного правопорушення отримане у передбаченому законом порядку посвідчення на право керування транспортними засобами відповідної категорії. Апеляційний суд критично ставиться до доводів апеляційної скарги, в якій апелянт посилався на п.28 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року № 14 (із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України №18 від 19.12.2008 року) «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», де зазначалось, що позбавлення права керувати транспортними засобами не можна застосовувати до винної особи, яке вже позбавлена такого права або взагалі його не мала. При цьому апеляційний суд виходить з того, що Постанови Пленуму Верховного Суду України не є джерелом права. Роз`яснення, що в них містились, стосувались законодавства двадцятирічної давнини, яке за цей час багато разів змінювалось і трансформувалось. Про застарілість і неактуальність такого роз`яснення свідчить те, що зазначеним пунктом Пленуму ВСУ передбачалось, що позбавлення права керувати транспортними засобами за вчинення правопорушень, передбачених ст.130 КУпАП, можна застосовувати тільки як основне адміністративне стягнення. Проте в теперішній редакції даної норми права передбачено, що таке стягнення застосовується лише як додаткове. Крім того, відповідно до ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судами при застосуванні норм права враховуються висновки, викладені у постановах Верховного Суду, а не в постановах пленуму Верховного Суду України, який як судова інституція давно припинив свою правозастосувальну діяльність. Таким чином, у контексті наведених обставин не можна визнати переконливими й виправданими, а отже й достатніми, доводи апеляційної скарги про скасування судового рішення на зазначених у ній підставах. Отже, постанова суду є законною та обґрунтованою, а тому у апеляційного суду відсутні підстави вважати, що постанова прийнята судом першої інстанції без урахування всіх фактичних обставин справи. Накладене судом першої інстанції адміністративне стягнення за вчинене ОСОБА_1 порушення Правил дорожнього руху за своїм видом та розміром узгоджується з вимогами ст.33 КУпАП, а також відповідає передбаченій ст.23 КУпАП меті стягнення - вихованню особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, та запобіганню вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами. Істотних порушень законодавства, що тягнуть безумовне скасування постанови суду першої інстанції, під час апеляційного розгляду справи не встановлено. Керуючись ст.294 КУпАП, апеляційний суд ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу захисника Лихосенка Євгена Олександровича залишити без задоволення. Постанову судді Дніпровського районного суду м.Запоріжжя від 09 грудня 2025 року в цій справі щодо ОСОБА_1 залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя О.С. Гончар