Постанова Запорізький апеляційний суд № 333/142/26

Дата документу Справа № 333/142/26 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 333/142/26 Головуючий в 1 інстанції Ковальова Ю.В. Провадження № 33/807/737/26 Доповідач у 2-й інстанції Солодовніков Р.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 травня 2026 року м. Запоріжжя Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду Солодовніков Р.С., за участю захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - адвоката Стегнія Андрія Миколайовича (відеоконференція), розглянувши у відкритому судовому засіданні справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою захисника Стегнія Андрія Миколайовича на постанову судді Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 16 березня 2026 року, - ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст оскаржуваної постанови суду першої інстанції. ОСОБА_1 визнаний винуватим у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 126, ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі КУпАП) та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 48000,00 грн з позбавленням права керування транспортними засобами на строк п`ять років. Стягнуто із ОСОБА_1 665,60 грн судового збору. Згідно з оскаржуваною постановою, 20.12.2025 о 20 год. 30 хв. ОСОБА_1 по вул. Оріхівське шосе, 14а в м. Запоріжжя, будучи особою, яка не має права керування транспортними засобами та притягнутою 25.08.2025 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП, керував автомобілем Volvo XC90, державний номерний знак НОМЕР_1 , чим порушив вимоги п. 2.1а ПДР України, за що передбачена відповідальність ч. 5 ст. 126 КУпАП. Крім того, 20.12.2025 о 20 год. 30 хв. ОСОБА_1 по вул. Оріхівське шосе, 14а в м.Запоріжжя керував автомобілем Volvo XC90, державний номерний знак НОМЕР_1 , у стані алкогольного сп`яніння, огляд на стан алкогольного сп`яніння проводився у встановленому законодавством порядку на місці зупинки за допомогою спеціального приладу Drager Alcotest 6820, результат позитивний 0,52‰ від 20.12.2025, чим порушив вимоги п. 2.9а ПДР України, за що передбачена відповідальність ч. 1 ст. 130 КУпАП.

2. Вимоги наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи, яка її подала. В апеляційній скарзі захисник особи, яка притягується до адміністративної відповідальності адвокат Стегній А.В. просить постанову Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 16 березня 2026 року скасувати, та закрити провадження у цих справах на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. В обґрунтування апеляційною скарги захисник посилався на відсутність належних і допустимих доказів, які б підтверджували винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 126, ч. 1 ст. 130 КУпАП, зокрема: - матеріали справи про начебто вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, не містять доказів порушення ним ПДР, оскільки працівники поліції підійшли до автомобіля, в якому перебував ОСОБА_1 , при цьому жодних порушень він не вчиняв; - не доведено факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом; - не доведено факту порушення ОСОБА_1 ПДР, які б давали право поліції здійснити законну зупинку і для витребування у водія водійського посвідчення, а тому всі складені процесуальні документи відносно нього не можуть бути належними та допустимими доказами вини у вчиненні адміністративних правопорушень; - відеозапис не містить цифрового підпису його автора, а тому є неналежним доказом; - ОСОБА_1 не отримував посвідчення водія, а тому не може бути позбавлений права керувати транспортними засобами; - працівники поліції не роз`яснили ОСОБА_1 права та обов`язки, як особі, яка притягується до адміністративної відповідальності, зокрема, права скористатися юридичною допомогою при складанні протоколу та пройти огляд на стан сп`яніння у лікарні, що є порушенням ч. 3 ст. 256 КУпАП та Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України 06.11.2015 №1376. Щодо поважності причин пропуску строку апеляційного оскарження апелянт зазначає, що 24.03.2026 захисником своєчасно подано апеляційну скаргу на постанову Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 16.03.2026, однак 27.03.2026 Запорізький апеляційний суд повернув апеляційну скаргу особі, яка її подала, у зв`язку з ненаданням документів, що підтверджують повноваження захисника на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції. Апеляційну скаргу подано 30.03.2026 повторно разом із клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження зазначеної постанови.

3. Позиції сторін. В засіданні апеляційного суду захисник Стегній А.В., який підтримав апеляційну скаргу та не заперечував проти її розгляду без участі ОСОБА_1 , просив скасувати постанову суду, а провадження у справі закрити.

4. Мотиви апеляційного суду. Щодо поновлення строку. Згідно з ч. 2 ст. 294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови. З матеріалів провадження встановлено, що вперше захисником Стегній В.М. апеляційну скаргу подано 24.03.2026 разом із клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови. Однак Запорізький апеляційний суд постановою від 27.03.2026 зазначену апеляційну скаргу повернуто апелянту як таку, що подана без додержання вимог законодавства. Апеляційний суд звертає увагу, що повторно подана апеляційна скарга захисника відповідає вимогам законодавства України про адміністративні правопорушення. При цьому встановлено, що захисник усунув недоліки апеляційної скарги без невиправданої затримки, діючи добросовісно та реалізовуючи право особи на апеляційний перегляд судового рішення. Апеляційний суд вважає за можливе поновити захиснику Стегній А.М. строк на апеляційне оскарження постанови судді Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 16 березня 2026 рок, оскільки відповідно до матеріалів провадження розгляд справи відбувся за його відсутності, а копію судового рішення апелянт отримав через певний проміжок часу після його ухвалення, що об`єктивно ускладнило можливість своєчасної підготовки та подання апеляційної скарги у межах установленого законом строку. За таких обставин апеляційний суд доходить висновку, що пропуск строку на апеляційне оскарження був зумовлений поважними причинами, а тому наявні підстави для його поновлення з метою забезпечення права особи на апеляційний перегляд судового рішення та доступу до правосуддя. Щодо доводів апеляційної скарги. Відповідно до вимог статей 245, 251, 252, 280 КУпАП суд зобов`язаний повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, встановити чи було вчинене адміністративне правопорушення та чи винна особа у його вчиненні, дослідити наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку і в залежності від встановленого, прийняти законне, обґрунтоване і вмотивоване рішення. Приймаючи оскаржувані постанови про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 126, ч. 1 ст. 130 КУпАП, суд першої інстанції виходив з того, що вина останнього в повній мірі підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме: -протоколом серії ЕПР1 № 546351 від 20.12.2025, відповідно до якого ОСОБА_1 керував транспортним засобом, не маючи такого права керування ТЗ, вчинено повторно протягом року, 25.08.2025 притягався до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.125 КУпАП; -протоколом серії ЕПР1 № 546344 від 20.12.2025, згідно з яким ОСОБА_1 керував автомобілем у стані алкогольного сп`яніння; -постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №5567855 від 25.08.2025 відносно ОСОБА_1 за скоєння ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.126 КУпАП; -актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, згідно з яким огляд проведений у зв`язку з виявленими ознаками, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, різка зміна шкіряного покриву, виражене тремтіння пальців рук, за допомогою спеціального приладу Drager Alcotest 6820, результат позитивний 0,52‰ , ОСОБА_1 з результатом згоден; -роздруківкою тестування на алкоголь ОСОБА_1 за допомогою спеціального приладу Drager Alcotest 6820, результат позитивний 0,52‰ від 20.12.2025; -відеозаписом з нагрудного реєстратора працівника патрульної поліції, на якому зафіксовано факт керування транспортним засобом та проведення огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки. Дослідивши встановлені судом першої інстанції обставини справи, апеляційний суд дійшов висновку, що місцевий суд у повному обсязі дотримався вищенаведених вимог КУпАП щодо порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення, повно, всебічно та об`єктивно з`ясував усі обставини справи, дослідив наявні докази, у зв`язку з чим постановив законне та обґрунтоване рішення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 126, ч. 1 ст. 130 КУпАП. Зібрані у справі докази узгоджуються між собою та є належними і допустимими у розумінні ст. 251 КУпАП. У зв`язку з наведеним, в апеляційного суду відсутні підстави сумніватися в тому, що викладені в протоколах про адміністративні правопорушення обставини дійсно мали місце. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції з огляду на таке. Приписами п. 2.1а ПДР України передбачено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Адміністративним правопорушенням відповідно до ч.5 ст. 126 КУпАП визнається повторне протягом року вчинення порушень, передбачених частинами другою - четвертою цієї статті, а саме керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом (ч.2 ст. 126 КУпАП), керування транспортним засобом особою, стосовно якої встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами ( ч. 3 ст. 126 КУпАП), керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами (ч. 4 ст. 126 КУпАП). Відповідно до п. 2.9а ПДР України водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Частиною 1 статті 130 КУпАП передбачено, зокрема, відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Як встановлено апеляційним судом, згідно із протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №546351 ОСОБА_1 20.12.2025 о 20 год. 30 хв. на вул. Оріхівське шосе, 14А в м. Запоріжжя, будучи особою, яка не має права керування транспортними засобами та притягнутою 25.08.2025 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП, керував автомобілем Volvo XC90, державний номерний знак НОМЕР_1 , чим порушив вимоги п. 2.1а ПДР України, за що передбачена відповідальність ч. 5 ст. 126 КУпАП. Крім того, 20.12.2025 о 20 год. 30 хв. ОСОБА_1 по вул. Оріхівське шосе, 14а в м. Запоріжжя керував автомобілем Volvo XC90, державний номерний знак НОМЕР_1 , у стані алкогольного сп`яніння, огляд на стан алкогольного сп`яніння проводився у встановленому законодавством порядку на місці зупинки за допомогою спеціального приладу Drager Alcotest 6820, результат позитивний 0,52‰ від 20.12.2025, чим порушив вимоги п. 2.9а ПДР України, за що передбачена відповідальність ч. 1 ст. 130 КУпАП. В якості додатків до протоколів долучено відеозаписи з нагрудних відеореєстраторів працівників поліції, про що є відмітки в протоколах (MOTOROLA SOLUTIONS VB400 475290, 471696). На відеозаписах події зображено, як працівники поліції зупинили водія автомобіля Volvo XC90, під керуванням ОСОБА_1 (20 год. 31хв.), який мав візуальні ознаки сп`яніння, про що він повідомлений працівниками поліції. На пропозицію пройти огляд на визначення стану алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу водій погодився. У приміщення блокпоста працівник поліції за допомогою за допомогою спеціального приладу Drager Alcotest 6820 та у зв`язку із виявленими у ОСОБА_1 ознаками алкогольного сп`яніння: запаху алкоголю з порожнини рота, зміна забарвлення шкіри обличчя, тремтіння пальців рук провів огляд ОСОБА_1 . В результаті огляду тест на алкогольне сп`яніння позитивний - 0,52‰ проміле. Водій ОСОБА_1 із результатом погодився (20 год. 35 хв.). Далі працівники поліції з`ясовують чи має ОСОБА_1 посвідчення водія, на що останній відповів, що не має. Пізніше пояснив, що посвідчення водія отримував, але воно було вилучене у 2022 році у зв`язку із вчиненням адміністративного правопорушення за ст. 130 КУпАП (21 год. 00 хв.). Доводи апелянта щодо недотримання працівниками поліції порядку зупинки транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 , суддя апеляційного суду вважає непереконливими, виходячи з покладених на працівників поліції повноважень з регулювання дорожнього руху та здійснення контролю за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками згідно із Законами України «Про дорожній рух», «Про Національну поліцію України». Разом з тим, відповідно до п. 4 та п. 5 постанови Кабінету Міністрів № 1456 від 29.12.2021 року «Про затвердження Порядку перевірки документів в осіб, огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян під час забезпечення заходів правового режиму воєнного стану» перевірка документів в осіб, огляд речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян здійснюється лише після введення воєнного стану в межах території та у строки, зазначені в указі Президента України про введення воєнного стану, на підставі наказу військового командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення). Право на проведення перевірки документів в осіб, огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян надано відповідним уповноваженим особам Національної поліції, СБУ, Національної гвардії, Держприкордонслужби, ДМС, Держмитслужби та Збройних Сил, які визначені в наказі коменданта. Згідно із п. 10 Постанови уповноважена особа має право зупиняти транспортні засоби, зокрема, і в разі проїзду транспортних засобів через блокпости та контрольні пункти в`їзду виїзду. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» на території України з 05 год 30 хв. 24 лютого 2022 року введено воєнний стан. У зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією проти України, Законами України неодноразово продовжувався строк дії воєнного стану в Україні, який безперервно діє і до тепер. Відеозапис в матеріалах справи підтверджує, що зупинка транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 відбулась на блокпост у, а тому працівники поліції мали законні підстави для зупинки транспортного засобу. Відповідаючи на доводи апеляційної скарги про те, що матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували факт порушення правил дорожнього руху саме під керуванням ОСОБА_1 , суддя апеляційної інстанції приходить до наступних висновків. Так, відеозаписом події зафіксовано рух транспортного засобу Volvo XC90, державний номерний знак НОМЕР_1 , а саме паркування його з правого боку проїзної частини на блокпосту (20 год. 31 хв). Безпосередньо після зупинки транспортного засобу саме водій ОСОБА_1 перебуває на водійському місці автомобіля, пасажири в автомобілі відсутні. При цьому, водій не заперечує факту керування транспортним засобом. Далі слідує перевірка документів водія, зокрема технічного паспорту на автомобіль. Матеріали справи містять повну інформацію про транспортний засіб Volvo XC90, державний номерний знак НОМЕР_1 , який перебуває на тимчасовому державному обліку за військовослужбовцем. Отже відеозапис безперечно підтверджує факт керування ОСОБА_1 , автомобілем Volvo XC90, державний номерний знак НОМЕР_1 , 20.12.2025 о 20 год. 30 хв. по вул. Оріхівське шосе, 14а в м. Запоріжжя. З огляду на те, що водій ОСОБА_1 20.12.2025 керував автомобілем «Volvo XC90», державний номерний знак НОМЕР_1 , який належить йому на праві власності, будучи особою, яка не має права керування транспортними засобами, та 25.08.2025 вже притягувався до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП за керування цим же транспортним засобом не маючи права керування, він повторно вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 126 КУпАП, за що передбачена відповідальність за ч.5 ст.126 КУпАП. Зазначені обставини підтверджуються матеріалами справи, зокрема: рапортом поліцейського від 20.12.2025, постановою серії ЕНА № 5567855 від 25.08.2025 про накладення адміністративного стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху (зафіксоване не в автоматичному режимі), архівом правопорушень, інформацією про власника транспортного засобу, відеозаписом події, а також довідкою старшого інспектора ВАП УПП в Запорізькій області Департаменту патрульної поліції, відповідно до якої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має повторність вчинення правопорушень, передбачених ст. 126 КУпАП. За таких обставин у справі зібрано достатньо доказів, що підтверджують порушення водієм ОСОБА_1 вимог п. 2.1 «а» ПДР України, у зв`язку з чим його обґрунтовано притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 126 КУпАП, а тому доводи захисника про відсутність доказів вини водія ОСОБА_1 є безпідставними. Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно визнав відеозаписи належними та допустимими доказами, оскільки вони отримані у встановленому законом порядку та дають змогу повно і всебічно встановити обставини вчинення адміністративних правопорушень. Так, зафіксовані на відеозаписах з нагрудних відеореєстраторів поліцейських обставини безпосередньо стосуються вчинених ОСОБА_1 правопорушень, що дає можливість повно та об`єктивно їх дослідити, детально відтворити послідовність подій і конкретизувати поведінку як працівників поліції, так і особи, яка притягується до адміністративної відповідальності. Апеляційний суд погоджується з оцінкою суду першої інстанції щодо допустимості диска з відеозаписом як доказу, без його засвідчення електронним цифровим підписом автора. Матеріальний носій є лише способом збереження інформації та має значення переважно тоді, коли електронний документ виступає речовим доказом. Головною особливістю електронного документа є відсутність жорсткої прив`язки до конкретного матеріального носія: один і той самий електронний документ (відеозапис) може існувати на різних носіях. Усі ідентичні за змістом примірники електронного документа можуть розглядатися як оригінали та відрізнятися між собою лише часом і датою створення. Верховний Суд у постанові від 22.10.2021 (справа № 487/5684/19, провадження № 51-1569км21) зазначив, що оригіналом електронного документа у правовому розумінні є будь-який його примірник незалежно від електронного носія інформації, за відсутності обґрунтованих сумнівів у достовірності (незмінності) змісту первинно створеного документа. Необхідність встановлення первинного електронного документа може виникнути лише у разі наявності сумнівів щодо його достовірності, зокрема ознак зміни чи втручання у зміст файлу. Долучений до матеріалів справи оптичний диск (DVD+R 16x / 4.7 GB / 120 min) з відеозаписом виготовлено з метою надання інформації, що має значення для справи, та він є самостійним джерелом доказу, похідним від інформації, яка зберігається на нагрудному відеореєстраторі поліцейського в електронному вигляді у формі файлів. Таким чином, електронний файл у вигляді відеозапису, записаний на оптичний носій, є оригіналом (відображенням) електронного документа, оскільки відповідно до ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» у разі зберігання інформації на кількох електронних носіях кожен із примірників вважається оригіналом електронного документа. Крім того, КУпАП не містить вимог щодо обов`язкового долучення до протоколу про адміністративне правопорушення саме того носія, на який безпосередньо здійснено відеозапис, а також щодо засвідчення такого запису електронним цифровим підписом. Інструкція із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, затверджена наказом МВС України № 1026 від 18.12.2018, також не передбачає накладення електронного цифрового підпису на відеофайли. Апеляційним судом не встановлено порушень Інструкції із застосуванням органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото-і кінозйомки, відеозапису, затвердженої наказом МВС України №1026 від 18.12.2018. Правових підстав вважати долучені до матеріалів провадження відеозаписи неналежними чи недопустимими доказами в апеляційного суду немає. Перевіряючи аргументи апеляційної скарги щодо неможливості застосування до ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортним засобом як до особи, яка такого права не мала, апеляційний суд зазначає наступне. В рамках цього провадження ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.5 ст.126 КУпАП. Санкцією вказаної частини статті КУпАП передбачено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортним засобом на строк від п`яти до семи років та з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого. У законі не вживається поняття наявність посвідчення водія чи його відсутність, мова йде саме про право керування транспортними засобами. Санкція ч.5 ст.126 КУпАП є безальтернативною та передбачає обов`язкове накладення на правопорушника стягнення як у виді штрафу в певному розмірі, так і у виді позбавлення права керування транспортними засобами. Статтею 30 КУпАП прямо передбачено порядок застосування судами стягнення у виді позбавлення права керування транспортним засобами щодо осіб, які не мають посвідчення водія на право керування транспортними засобами або до таких, які вже позбавлені такого права. Прямо передбачено випадки, коли таке стягнення не застосовується. Крім того, апеляційний суд зважає на те, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права (ст.8 Конституції України). Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Справедливість одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності адміністративного правопорушення і стягнення, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення. Окремим виявом справедливості є питання відповідності стягнення вчиненому адміністративному правопорушенню. Категорія справедливості передбачає, що стягнення за адміністративне правопорушення повинно бути домірним. Справедливе застосування норм права є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад адміністративного правопорушення та рамки стягнення відповідатимуть один одному, а й те, що стягнення має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Принцип рівності всіх громадян перед законом конституційна гарантія правового статусу особи, що поширюється, зокрема, на призначення стягнення. Притягнення особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, до адміністративної відповідальності не лише означає рівність усіх осіб перед законом, а й передбачає встановлення в законі єдиних засад застосування такої відповідальності. Завданням КУпАП є правове забезпечення охорони прав і свобод громадянина, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій, встановленого правопорядку зміцнення законності, запобіганням правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством. Для здійснення цього завдання КУпАП визначає, які суспільно небезпечні діяння є адміністративними правопорушеннями та які адміністративні стягнення застосовуються до осіб, що їх вчинили. Згідно зі ст.23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами. Відповідно до ст.30 КУпАП позбавлення права керувати транспортними засобами як додаткове стягнення призначається на строк до десяти років. Апеляційний суд звертає увагу на те, що безпосередньо у ст.30 КУпАП не встановлено обмежень щодо призначення додаткового стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, коли воно передбачене у санкції статті (санкції частини статті) КУпАП особам, які на момент вчинення адміністративного правопорушення не мали права керувати транспортними засобами. Положення зазначеної статті не містять також закріплення правових підстав призначення стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, коли воно прямо передбачено у санкціях норм КУпАП. Відповідно до вимог ст.33 КУпАП особі, яка вчинила адміністративне правопорушення, стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених КУпАП та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху. Суб`єктом передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП адміністративного правопорушення є фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку (загальний) і керує транспортним засобом, незалежно від того, чи має вона на це право. Додаткових вимог до суб`єкта, а саме наявність у нього права на керування транспортними засобами ч.5 ст.126 КУпАП не містить. Більш того, апеляційний суд звертає свою увагу на те, що законодавець прямо передбачив відповідальність за ч.5 ст. 126 КУпАП у виді санкції позбавлення права керування транспортним засобом до осіб, що повторно протягом року вчинили адміністративне правопорушення передбачене ч.2 ст.126 КУпАП зокрема за керування транспортним засобом, не маючи права такого права. Отже, ні норми Загальної частини КУпАП, ні положення статті 126 КУпАП не містять жодних застережень чи умов застосування додаткового стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, у тому числі, зумовлених відсутністю у винного посвідчення водія на право керування транспортними засобами. Відповідно до положень ст.15 Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353-XII право на керування транспортними засобами відповідної категорії підтверджується посвідченням водія транспортного засобу з установленим терміном дії. Забороняється керування транспортними засобами особам, до яких застосовано адміністративне стягнення чи кримінальне покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, протягом строку позбавлення, а також особам, щодо яких державним виконавцем встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами. Відповідно до п.20 «Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1993 року № 340, передбачено, що позбавлення водіїв права на керування транспортними засобами здійснюється відповідно до законодавства. Виходячи із системного аналізу зазначених норм, апеляційний суд вважає, що правова природа додаткового стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами не зводиться виключно до вилучення посвідчення водія та не вичерпується такою дією, а застосовується на певний період, тривалість якого визначається судом відповідно до санкції ч.5 ст.126 КУпАП, і полягає у забороні керувати транспортними засобами. Позбавлення права керувати транспортними засобами має відповідати загальній меті будь-якого стягнення, передбаченій ст.23 КУпАП. У контексті розглядуваного питання особливої уваги набуває досягнення мети стягнення щодо запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами, з дотриманням засади справедливості та принципу рівності всіх перед законом. Так, внаслідок порушення особою, незалежно від наявності чи відсутності у неї посвідчення подія, правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту створюється реальна небезпека для життя і здоров`я інших осіб та спричиняється відповідна шкода, а тому додаткове стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами в окремих випадках є необхідним з метою попередження спричинення такою особою шкоди здоров`ю чи навіть смерті іншим особам через порушення нею правил дорожнього руху в майбутньому, а також для дієвого впливу на сприйняття суспільством, у тому числі іншими водіями. Також, твердження захисника про нероз`яснення водію прав та обов`язків, передбачених ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП, апеляційний суд вважає безпідставними, оскільки наданим відеозаписом підтверджується, що працівники поліції ознайомили водія ОСОБА_1 зі своїми правами та обов`язками. Також про це свідчать і його підписи у відповідних графах протоколів. Крім того, вказані обставини жодним чином не впливають на доведеність вини ОСОБА_1 у вчинені адміністративних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 126, ч.1 ст.130 КУпАП. Стосовно доводів про те, що ОСОБА_1 не роз`яснено наслідки непроходження огляду, як і не запропоновано пройти огляд в найближчому закладі охорони здоров`я, в тому числі при оголошенні змісту протоколу, апеляційний суд зазначає наступне. Умови та послідовність дій поліцейських по виявленню у водіїв транспортних засобів ознак, зокрема, алкогольного сп`яніння, визначені ст. 266 КУпАП, Порядком направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проведення такого огляду, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.12.2008 №1103 (в подальшому Порядок № 1103) та Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою наказом МВС України та МОЗ України № 1452/735 від 09.11.2015 (в подальшому Інструкція № 1452/735). Відповідно до ч. 2 розділу І Інструкції № 1452/735 огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану. Ознаками алкогольного сп`яніння є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці (п. 3 Інструкції). Відповідно до ч. 2 ст. 266 КУпАП, зокрема, огляд особи, яка керувала транспортним засобом, на стан алкогольного сп`яніння проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. При цьому, згідно з положеннями ч. 3 ст. 266 КУпАП проведення огляду на стан алкогольного сп`яніння відбувається на місці зупинки водія і лише у разі його відмови від проходження такого огляду або у випадку незгоди з отриманими результатами цей огляд може бути проведений у закладі охорони здоров`я. З вищевикладеного слідує, що законом передбачені два порядки проведення огляду водіїв на стан алкогольного сп`яніння: поліцейським з використанням технічних засобів і лікарем в закладі охорони здоров`я. Огляд водія на стан алкогольного сп`яніння проводиться в закладах охорони здоров`я в двох випадках, а саме: 1) у разі незгоди водія на проведення огляду поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів; 2) у разі незгоди водія з його результатами, тобто результатами огляду, проведеного поліцейським. До проведення тестування водієві роз`яснювалось право пройти такий огляд у закладі охорони здоров`я. Проте водій ОСОБА_1 з отриманим показником тестування за допомогою спеціального технічного приладу на місці зупинки транспортного засобу погодився та засвідчив це власноручним підписом як в Акті огляду в графі «з результатами згоден» (а.с.16) так і в роздруківці тестування на алкоголь за допомогою спеціального приладу Drager Alcotest 6820, результат позитивний 0,52‰ від 20.12.2025. Про згоду водія з отриманими результатами свідчить і зміст наявного в матеріалах справи відеозапису події. Слід зазначити, що відповідно до пунктом 5 розділу І Порядку № 1103 результати огляду, проведеного поліцейським, зазначаються в акті огляду, форма якого затверджується МОЗ за погодженням з МВС. У разі встановлення стану сп`яніння результати огляду, проведеного поліцейським, зазначаються в протоколі про адміністративне правопорушення, до якого долучається акт огляду. Підтвердження стану сп`яніння в результаті огляду та згода водія транспортного засобу з результатами такого огляду є підставою для його притягнення згідно із законом до відповідальності. Отже, у разі погодження із результатами огляду проведеного поліцейським на місці, водій не направляється для проведення медичного огляду у заклад охорони здоров`я. Крім того, вказаним порядком не передбачено вручення чи оголошення водію направлення до медичного закладу. У підсумку, з огляду на викладене, за встановлених у справі фактичних обставин суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що ОСОБА_1 , повторно порушив вимоги п. 2.1 «а» ПДР України, вчинивши адміністративне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 126 КУпАП, а також, порушив вимоги п. 2.9 «а» ПДР України, вчинивши адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.

5. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги. Суд першої інстанції не допустив порушень вимог ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП, які б могли бути підставою для скасування правильного по суті рішення. Загалом доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди апелянта із винесеним судовим рішенням, проте висновків суду не спростовують. Враховуючи викладені обставини, наведені в апеляційній скарзі захисника доводи не можна визнати переконливими й виправданими, а отже й достатніми, для скасування судового рішення на зазначених у ній підставах. Відтак, в апеляційного суду відсутні підстави вважати, що постанова прийнята судом першої інстанції без урахування всіх фактичних обставин справи. Досліджені судом докази є допустимими і достатніми для визнання ОСОБА_1 винуватим у вчиненні передбачених ч.5 ст.126 і ч.1 ст.130 КУпАП адміністративних правопорушень. Зазначені обставини підтверджуються сукупністю належних і допустимих доказів, наявних у матеріалах справи, які були повно та всебічно досліджені під час її розгляду судом першої інстанції. Накладене судом першої інстанції адміністративне стягнення за вчинене ОСОБА_1 порушення Правил дорожнього руху узгоджується з вимогами ст.33 КУпАП, а також відповідає передбаченій ст.23 КУпАП меті стягнення - вихованню особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, та запобіганню вчиненню нових правопорушень. Істотних порушень законодавства, що тягнуть скасування постанови суду першої інстанції, під час апеляційного розгляду справи не встановлено. Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 294 КУпАП за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін. Отже, враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи та не спростовують правильних по суті висновків суду першої інстанції. Натомість зібраними у справі доказами у повному обсязі підтверджено наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 126, ч. 1 ст. 130 КУпАП, у зв`язку з чим відсутні підстави для скасування або зміни постанови суду. На підставі викладеного, керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ: Клопотання захисника адвоката Стегнія А.М., який діє від імені та в інтересах ОСОБА_1 , про поновлення строку на апеляційне оскарження задовольнити. Поновити йому строк на апеляційне оскарження постанови Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 16 березня 2026 року. Апеляційну скаргу захисника адвоката Стегнія А.М., який діє від імені та в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення. Постанову Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 16 березня 2026 року залишити без змін. Постанова є остаточною і оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Суддя Запорізького апеляційного суду Р.С. Солодовніков