Окрема думка Велика Палата ВС № 308/17634/23

ОКРЕМА ДУМКА суддів Великої Палати Верховного Суду Шевцової Н. В., Губської О. А. щодо ухвали Великої Палати Верховного Суду від 23 квітня 2025 року у справі № 308/17634/23 (провадження № 14-40цс25) за заявою ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , заінтересована особа ? ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту перебування особи на утриманні за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , на постанову Закарпатського апеляційного суду від 06 березня 2024 року у складі колегії суддів Джуги С. Д., Собослоя Г. Г., Мацунича М. В. Короткий виклад історії справи У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, заінтересована особа ? ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 ), про встановлення факту перебування особи на утриманні. Заяву мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_3 її батько ОСОБА_3 , 1971 року народження, був призваний на військову службу ІНФОРМАЦІЯ_2 . Надісланим їй сповіщенням сім`ї (близьких родичів) від 27 грудня 2022 року № 17768 повідомлено, що сержант ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4 загинув під час відбиття штурмових дій противника поблизу н. п. Соледар Донецької області, виявивши мужність і стійкість. У повідомленні також вказано, що смерть пов`язана з виконанням обов`язків військової служби, а це сповіщення є документом для звернення до РТЦК та СП з питань призначення гарантій та компенсацій. 03 січня 2023 року виконавчим комітетом Оноківської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області видано свідоцтво про смерть та довідку про смерть ОСОБА_3 . Заявниця вказувала, що ОСОБА_3 з 25 червня 1991 року до дня смерті був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , де і проживав до призову на військову службу. За вказаною адресою також зареєстровані та проживають вона і її дочка ОСОБА_2 (онука померлого), ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка хворіє на інсулінозалежний цукровий діабет типу І та є дитиною з інвалідністю. Посилалася на те, що ОСОБА_3 забезпечував онуку всім необхідним для проживання. Матеріальна допомога надавалася систематично, була постійним і основним джерелом для її існування. Окрім неї та онуки, у ОСОБА_3 нікого з близьких родичів не було, а тому весь свій дохід він спрямовував на утримання ОСОБА_4 . Факт утримання ОСОБА_3 своєї онуки, на переконання заявниці, підтверджується укладеним між нею та батьком договором дарування належної йому квартири, показаннями свідків та довідкою Оноківської сільської ради від 23 лютого 2023 року. 28 серпня 2023 року вона, діючи як законний представник ОСОБА_2 , звернулася до ІНФОРМАЦІЯ_6 із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю діда. Відповіддю від 11 вересня 2023 року їй повідомлено, що особи, які перебували на утриманні загиблого військового, мають право на компенсацію лише в разі надання документа на підтвердження вказаного факту (нотаріально посвідченого правочину або рішення суду, отриманого у порядку окремого провадження). З огляду на викладене просила суд встановити факт перебування ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , на утриманні ОСОБА_3 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_4 при виконанні обов`язків військової служби, для подальшого отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю військовослужбовця, передбаченої чинним законодавством України. Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 листопада 2023 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено. Ухвала мотивована тим, що заявниця не довела належними та допустимими доказами факт перебування ОСОБА_2 на утриманні ОСОБА_3 та одержання від нього допомоги, яка була для неї постійним і основним джерелом для існування. Постановою Закарпатського апеляційного суду від 06 березня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 листопада 2023 року скасовано. Заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що метою звернення заявниці із заявою про встановлення факту перебування ОСОБА_2 на утриманні померлого ОСОБА_3 є встановлення в судовому порядку обставин для вирішення питання реалізації права на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю військовослужбовця, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №

168. Водночас заінтересована особа заперечує право заявниці на отримання вказаної одноразової грошової допомоги, що свідчить про наявність суперечності щодо права на отримання допомоги і здійснення заявницею в інтересах малолітньої її суб`єктивних цивільних прав. З урахуванням наведених обставин апеляційний суд дійшов висновку, що заява про встановлення відповідного юридичного факту не підлягає розгляду в порядку окремого провадження, оскільки встановлення цього факту пов`язане з наступним вирішенням спору про право на отримання одноразової грошової допомоги, який підлягає розгляду судом у порядку позовного провадження. 25 березня 2024 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просила постанову апеляційного суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким заяву задовольнити. Касаційну скаргу мотивувала тим, що позиція заінтересованої особи щодо наявності спору про право є хибною, оскільки у своїй відповіді від 11 вересня 2023 року № 16620 ІНФОРМАЦІЯ_2 зазначив, що заявниці для встановлення юридичного факту необхідно звернутись до суду в порядку окремого провадження, і жодних зауважень чи заперечень щодо встановлення відповідного факту не висловив. Акцентує на тому, що твердження заінтересованої особи про наявність спору про право не може бути формальним, а повинне бути обґрунтованим і мати певне доказове підґрунтя з посиланням на факти, які чітко свідчитимуть про наявність такого спору. Відсутність конфлікту інтересів у неї та ІНФОРМАЦІЯ_6 , на переконання заявниці, є очевидним, оскільки встановлення факту перебування особи не породжує юридичних наслідків для заінтересованої особи. Посилається на те, що іншої можливості підтвердити відповідний юридичний факт вона не має, а законодавством не передбачено позасудового порядку встановлення юридичного факту перебування фізичної особи на утриманні. Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), а саме застосування судом апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні норм права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 442/1904/20, від 16 січня 2018 року у справі № 640/10329/16, від 15 квітня 2020 року у справі № 302/991/19, від 07 листопада 2018 року у справі № 336/709/18, від 27 серпня 2020 року у справі № 201/1935/20, від 14 квітня 2021 року у справі № 205/2102/19, від 28 квітня 2021 року у справі № 520/19532/19, від 22 жовтня 2020 року у справі № 210/343/19, від 22 травня 2019 року у справі № 520/6518/17, від 27 червня 2018 року у справі № 210/2422/16, від 13 січня 2021 року у справі № 592/17552/18, від 27 січня 2021 року у справі № 584/1166/15. Ухвалами Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12 квітня 2024 року та від 06 лютого 2025 року відкрито касаційне провадження в цій справі та призначено її до судового розгляду. Зміст ухвали про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 березня 2025 року справу № 308/17634/23 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Ухвала мотивована тим, що розгляд справи в окремому провадженні за правилами цивільного судочинства неможливий за наявності спору про право, у тому числі й про право на призначення й отримання одноразової грошової допомоги. В ухвалі зазначено, що якщо особа отримала відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, немає підстав стверджувати, що спір із повноважним органом військового управління у неї відсутній і що фактично для збирання доказів і оскарження такого рішення вона може використовувати можливості окремого провадження у цивільному судочинстві. Можливість встановлення певного юридичного факту в порядку окремого провадження у цивільному судочинстві передбачена для іншої мети, ніж вирішення спору (у тому числі адміністративного спору про призначення та виплати одноразової грошової допомоги), окрім випадків, передбачених законом. Зокрема, такий випадок передбачений статтею 16-1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII«Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ) в редакції від 09 грудня 2023 року лише щодо факту проживання однією сім`єю жінки (чоловіка) із загиблою (померлою) особою, які не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. Колегія суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду звернула увагу на те, що за змістом статті 16-1 Закону № 2011-ХІІ утриманцями, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-ХІІ) за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення). Тому ключовим питанням при вирішенні того, чи перебувала онука на утриманні загиблого військовослужбовця, є те, чи має така онука саме як член його сім`ї право на пенсію у разі втрати годувальника. Отже, після відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги встановлення в окремому провадженні у порядку цивільного судочинства того, що онука загиблого військовослужбовця була його утриманкою, означатиме встановлення її належності до членів його сім`ї та визнання права такої онуки на отримання пенсії у разі втрати годувальника. Проте загальний суд за правилами цивільного судочинства не може, встановлюючи факт перебування на утриманні, визнавати належність онуки до членів сім`ї загиблого військовослужбовця та створювати передумови як для вирішення спору про право на призначення й отримання одноразової грошової допомоги, так і для вирішення спору про право такого утриманця на отримання пенсії у разі втрати годувальника і набуття такого права. В ухвалі також зазначено, що необхідно брати до уваги те, що за змістом частини першої і пункту «а» частини четвертої статті 30 Закону № 2262-ХІІ такі утриманці загиблого військовослужбовця, як його онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років, мають право на пенсію у разі втрати годувальника тільки тоді, якщо у них немає працездатних батьків. За наявності працездатної матері, батька неповнолітня онука загиблого військовослужбовця не мала б права на отримання пенсії у разі втрати годувальника. Встановлення в окремому провадженні за правилами цивільного судочинства факту перебування онуки як члена сім`ї загиблого військовослужбовця на його утриманні може суперечити витягу з особової справи (послужного списку) цього військовослужбовця й облікової картки про склад його сім`ї, в яких він онуку членом своєї сім`ї не вказував. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що для призначення та виплати одноразової грошової допомоги разом з іншими документами подається витяг з особової справи (з послужного списку особової справи), облікової картки про склад сім`ї військовослужбовця. За відсутності відповідних даних у цьому витягу питання про можливі недоліки в організації роботи органів військового управління, допущені помилки в облікових документах тощо можуть бути предметом розгляду та доказування саме в адміністративній справі, зокрема, під час оскарження відмови у призначенні одноразової грошової допомоги. Чинне законодавство не дає підстав для висновку про те, що факт перебування заявника на утриманні загиблого (померлого) військовослужбовця для цілей призначення та виплати одноразової грошової допомоги можна встановити на підставі рішення суду в позовному провадженні в спорі між заявником та повноважним органом військового управління в порядку цивільного судочинства. Тому, на переконання колегії суддів, такий спір про право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги між онукою загиблого військовослужбовця та державою в особі компетентного суб`єкта владних повноважень належить до юрисдикції адміністративного суду, як і їхній спір про право такої онуки на призначення пенсії у разі втрати годувальника. Інакше кажучи, встановлення відповідного факту є необхідним і можливим під час розгляду справи в суді адміністративної юрисдикції у зв`язку з оскарженням рішення (дій / бездіяльності) суб`єкта владних повноважень про (а) відмову у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги чи (б) відмову у призначенні пенсії у разі втрати годувальника. У кожному з таких спорів онука має довести, що вона: 1) є членом сім`ї загиблого військовослужбовця; 2) не має працездатних батьків; 3) перебувала на утриманні цього військовослужбовця; 4) має право на отриманні пенсії у разі втрати годувальника. В ухвалі зазначено, що у такому випадку факт перебування онуки як члена сім`ї загиблого (померлого) військовослужбовця на його утриманні є підставою адміністративного позову, а не його предметом. Цей юридично значимий факт як одна з фактичних підстав позову належить до предмета доказування та підлягає встановленню при вирішенні відповідного публічно-правового спору в порядку адміністративного судочинства, що узгоджується з приписом пункту 1 частини першої статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Колегія суддів зауважила, що якщо після виникнення спору із суб`єктом владних повноважень, який відмовив у призначенні одноразової грошової допомоги (або пенсії у разі втрати годувальника), заявляти будь-які вимоги за правилами цивільного судочинства (і ще й в окремому провадженні) означатиме розривати вирішення єдиного спору про право між судами різної юрисдикції; визнавати, що для розгляду справи за правилами адміністративного судочинства потрібно «створити» преюдиційні факти у цивільному процесі. Тому не можна ініціювати судове провадження у порядку цивільного судочинства з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у провадженні у порядку адміністративного судочинства, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, належним і допустимим. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду переконаний, що підхід, за яким допускається можливість встановлення певного юридичного факту в порядку окремого провадження у цивільному судочинстві з метою призначення та виплати одноразової грошової допомоги або пенсії у разі втрати годувальника, може мати наслідком створення юрисдикційних конфліктів між судами, які діють за правилами адміністративного та цивільного судочинства, у випадку подальшої відмови суб`єкта владних повноважень у призначенні одноразової грошової допомоги чи пенсії у разі втрати годувальника. В ухвалі зазначено, що в судовій практиці є усталеним підхід, відповідно до якого суди не можуть сприяти створенню ситуацій, за яких позивач змушений для вирішення одного спору декілька разів звертатися до суду, зокрема, почергово до судів різних юрисдикцій. Таким чином, не можуть розглядатися судами у цивільному судочинстві заяви про встановлення фактів з метою призначення та виплати одноразової грошової допомоги за загиблого військовослужбовця після відмови у її призначенні органом військового управління або у разі встановлення спору про право з державою в особі такого органу. Разом з тим не виключається вирішення питання про встановлення таких фактів у цивільному судочинстві в порядку позовного провадженняза відсутності спору з державою в особі органу військового управління, але за наявності інших заінтересованих осіб, які претендують на отримання одноразової грошової допомоги, та спору між ними щодо відповідного факту. Колегія суддів урахувала, що у справі, яка переглядається, ІНФОРМАЦІЯ_2 заперечував проти встановлення відповідного факту, оскільки малолітня ОСОБА_2 не може стати отримувачем пенсії у разі втрати годувальника за загиблим військовослужбовцем навіть за умови перебування на його утриманні відповідно до вимог статті 31 Закону № 2262-ХІІ, бо має працездатну матір, у зв`язку із чим уважала, що апеляційний суд зробив по суті правильний висновок про наявність у цій справі спору про право, однак не врахував, що такий спір виник між заявником та державою щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги, який підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Тому апеляційний суд мав закрити провадження в цій справі та роз?яснити заявнику право на вирішення спору із суб`єктом владних повноважень щодо права на отримання одноразової грошової допомоги в позовному провадженні за правилами адміністративного судочинства за належною позовною вимогою. Водночас Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зауважив, що у постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 Велика Палата Верховного Суду розглядала питання юрисдикційності справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з метою призначення та виплати одноразової грошової допомоги. Зазначила, що судом, встановленим законом, який розглядає справи про встановлення такого факту, є загальний суд, який діє за правилами цивільного судочинства. У зазначеній постанові, на переконання колегії суддів, Велика Палата Верховного Суду сформулювала загальний (універсальний) висновок, за змістом якого будь-який факт з метою призначення та виплати одноразової грошової допомоги має розглядатися в порядку цивільного судочинства в окремому провадженні, а також фактично виснувала, що між заявниками та державою в особі відповідного органу військового управління не може бути спору про право на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки відповідач не є суб`єктом отримання такої соціальної допомоги. В ухвалі зазначено, що такий підхід може мати негативні наслідки для вирішення спорів щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги, оскільки всупереч чинному правовому регулюванню фактично створює передумови для можливості визнання права на призначення та виплату такої допомоги в безспірному порядку. Відповідне рішення суду, ухвалене в окремому провадженні, є обов?язковим (преюдиційним) як для органів військового управління, так і для адміністративного суду у справі про оскарження рішення відповідної комісії Міністерства оборони України, ухваленого після прийняття судового рішення про встановлення в окремому провадженні за правилами цивільного судочинства відповідного факту. Крім того, встановлення в окремому провадженні факту перебування онуки на утриманні загиблого військовослужбовця слугуватиме підставою для призначення пенсії у разі втрати годувальника, хоча загальний суд не має повноважень вирішувати такі питання. Підсумовуючи, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зауважив, що без відступу від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21, шляхом його конкретизації з мотивів, наведених в ухвалі про передачу справи, він позбавлений можливості самостійно ухвалити остаточне рішення у цій справі, що зумовлює необхідність використання повноважень Великої Палати Верховного Суду. Зміст ухвали Великої Палати Верховного Суду 23 квітня 2025 року ухвалою Великої Палати Верховного Суду прийнято до розгляду справу № 308/17634/23 за заявою ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , заінтересована особа ? ІНФОРМАЦІЯ_2 , про встановлення факту перебування особи на утриманні. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що наведені в ухвалі від 05 березня 2025 року підстави є достатніми для прийняття та призначення цієї справи до розгляду Великою Палатою Верховного Суду, оскільки існує необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо можливості встановлення судом в окремому провадженні в порядку цивільного судочинства факту перебування особи на утриманні військовослужбовця з метою подальшого оформлення одноразової грошової допомоги у контексті раніше сформульованих Великою Палатою Верховного Суду висновків у постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що факт перебування особи на утриманні військовослужбовця, про встановлення якого просить заявниця у цій справі, та факт проживання військовослужбовця однією сім`єю без реєстрації шлюбу з іншою особою, який був предметом дослідження судами у справі № 560/17953/21, не є тотожними. Водночас колегія суддів в ухвалі про передачу справи № 308/17634/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду посилається на те, що висновки щодо підсудності судам цивільної юрисдикції питання встановлення юридичних фактів, сформульовані у справі № 560/17953/21, сприймаються судами як універсальні та застосовні до всіх фактів, які можуть бути передумовою для виплати одноразової грошової допомоги внаслідок смерті військовослужбовця, незалежно від того, чи передбачено законом інший (не судовий) порядок підтвердження відповідного факту, та від того, чи отримував заявник відмову в призначенні бажаної виплати до звернення до суду з заявою про встановлення юридичного факту. До того ж Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду порушує перед Великою Палатою Верховного Суду проблему визначення кола заінтересованих осіб (чи суб`єктного складу можливого спору про право) при вирішенні питання про встановлення юридичного факту, який є підставою для виплати одноразової грошової допомоги, в контексті сформульованого у справі № 560/17953/21 висновку про те, що між заявниками та державою в особі відповідного органу військового управління не може бути спору про право на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки такий орган не є суб`єктом отримання зазначеної соціальної допомоги. Підстави і мотиви для висловлення окремої думки Відповідно до частини третьої статті 35 ЦПК України суддя, не згодний із судовим рішенням, може письмово викласти свою окрему думку. Не погоджуємося з висновком Великої Палати Верховного Суду пронаявність підстав для прийняття справи № 308/17634/23 (провадження № 14-40цс25) до розгляду Великою Палатою Верховного Суду. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18 січня 2024 року в справі № 560/17953/21 вже викладала висновок, що факти, які мають юридичне значення, встановлюються у позасудовому та судовому порядку. Рішення суб`єктів владних повноважень стосовно встановлення фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належить встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду, серед іншого, наголосила, що між заявницею та Міністерством оборони України не може бути спору про право на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки відповідач не є суб`єктом отримання такої соціальної допомоги. Аналіз наведених норм свідчить про те, що чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства. При цьому відповідно до частини п`ятої статті 188 ЦПК України не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам. Аналогічне правило закріплено в частині четвертій статті 172 КАС України про те, що не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом. За висновком Великої Палати Верховного Суду, не можуть бути поєднаними в одному провадженні вимоги про встановлення факту, що має юридичне значення, та оскарження рішення, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, оскільки ці вимоги підсудні судам різних юрисдикцій. Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зауважив, що без відступу від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21, шляхом його конкретизації з мотивів, наведених в ухвалі про передачу справи, він позбавлений можливості самостійно ухвалити остаточне рішення у справі, що зумовлює необхідність використання повноважень Великої Палати Верховного Суду. Проте вважаємо, що колегія суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не навела підстав для відступу від висновку, сформульованого у постанові від 18 січня 2024 року в справі № 560/17953/21, а мотиви ухвали про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду зводяться виключно до незгоди з рішенням Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року в справі № 560/17953/21. Вкотре констатуємо, що єдність судової практики відіграє надважливу роль у забезпеченні однакового правозастосування в судочинстві, що сприяє правовій визначеності та передбачуваності стосовно вирішення спірних ситуацій для учасників справи. Слід наголосити, що після прийняття 18 січня 2024 року Великою Палатою Верховного Суду постанови у справі № 560/17953/21 не змінилося законодавство, не змінився порядок врегулювання спірних правовідносин, не виявлено ані застарілості правового підходу щодо визначення юрисдикції подібних спорів, ані неефективності такого підходу внаслідок змін у правовому регулюванні, ані будь-яких вад попереднього судового рішення. У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom), заява № 27238/95 Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави. Ураховуючи викладене, відступ протягом незначного проміжку часу від висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року в справі № 560/17953/21, з урахуванням того, що не відбулися зміни в законодавстві, не змінився порядок врегулювання спірних правовідносин, не виявлено ані застарілості правового підходу щодо визначення юрисдикції подібних спорів, ані неефективності такого підходу внаслідок змін у правовому регулюванні, ані будь-яких вад попереднього судового рішення, не сприятиме єдності судової практики, правовій визначеності та передбачуваності стосовно вирішення спірних ситуацій для учасників справи, а Велика Палата Верховного Суду може стати джерелом цієї правової невизначеності, що послабить довіру громадськості до судової системи. Висновки щодо юрисдикції спорів стосовно розгляду заяв про встановлення юридичного факту вже сформульовані Великою Палатою Верховного Суду в постанові 18 січня 2024 року в справі № 560/17953/21, а підстави для відступу від цих висновків не наведені. На нашу думку, Велика Палата Верховного Суду більшістю голосів дійшла помилкового висновку щодо наявності підстав для прийняття та призначення цієї справи до її розгляду. Судді Н. В. Шевцова О. А. Губська