Постанова КЦС ВС № 127/4820/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 червня 2026 року м. Київ справа № 127/4820/25 провадження № 61-3036св26 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., учасники справи: заявниця - ОСОБА_1 , заінтересовані особи:Міністерство оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Стьоба Юрій Миколайович, на постанову Вінницького апеляційного суду від 05 лютого 2026 року у складі колегії суддів Шемети Т. М., Берегового О. Ю., Панасюка О. С., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст заявлених вимог У лютому 2025 року ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Міністерство оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_1 ), звернулася до суду із заявою про встановлення факту перебування на утриманні. Заяву мотивовано тим, що ОСОБА_1 є рідною сестрою ОСОБА_2 , який ІНФОРМАЦІЯ_3 загинув під час виконання бойових завдань, пов`язаних із захистом Батьківщини. Заявниця не працює, оскільки на момент смерті свого брата ОСОБА_2 була вагітною і мала на утриманні двох малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Крім того, для ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , вона призначена опікуном на підставі рішення Вінницької міської ради виконавчого комітету від 31 серпня 2023 року № 2173. Вказувала, що ОСОБА_2 перераховував їй заробітну плату, за рахунок чого вона мала змогу існувати, утримувати дітей та оплачувати комунальні платежі, будь-яких інших засобів існування вона не має, кошти, які брат її перераховував, були єдиним джерелом для існування. Від встановлення вказаного юридичного факту залежить виникнення у заявниці права на оформлення виплат, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», а також інших виплат, пов`язаних зі смертю військовослужбовця під час воєнного стану. Посилаючись на вказане, ОСОБА_1 просила суд встановити факт перебування її на утриманні брата ОСОБА_2 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 під час виконання бойових завдань, пов`язаних із захистом Батьківщини. Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення Вінницький районний суд Вінницької області рішенням від 31 жовтня 2025 року заяву ОСОБА_1 задовольнив. Встановив факт того, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , перебувала на утриманні брата ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , до дня смерті останнього - ІНФОРМАЦІЯ_3 . Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що допомога, яка надавалася заявниці загиблим братом, була для неї постійним, систематичним та основним джерелом її існування. Встановлення цього факту має для ОСОБА_1 юридичне значення, від його встановлення залежить реалізація її права на отримання матеріальних виплат та гарантій, передбачених законодавством України. Вінницький апеляційний суд постановою від 05 лютого 2026 року рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 31 жовтня 2025 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовив. Вирішив питання про розподіл судових витрат. Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що: заявниця не вважається непрацездатним членом сім`ї ОСОБА_2 , перелік яких передбачений частиною четвертою статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»; сама лише наявність факту допомоги з боку загиблого брата не є достатньою підставою для визнання заявниці утриманкою, оскільки відсутня одна з обов`язкових умов - її непрацездатність; відсутність доходу не ототожнюється з відсутністю працездатності та не створює підстав для надання статусу утриманця; перерахування грошових коштів ОСОБА_2 на картковий рахунок ОСОБА_1 саме в період перебування його на військовій службі не свідчить про те, що заявниця перебувала на повному утриманні свого брата і це утримання було систематичним та основним її доходом, що забезпечувало її життєдіяльність; за відсутності у справі належних доказів на підтвердження факту перебування заявниці на утриманні свого брата самі собою показання свідків не можуть бути визнані належними доказами на підтвердження заявлених ОСОБА_1 вимог; надані заявницею документи підтверджують існування родинних зв`язків, а не факту утримання, отже, немає підстав для висновку, що матеріальна допомога загиблого ОСОБА_2 була постійним і основним джерелом засобів до існування заявниці ОСОБА_1 . Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала У касаційній скарзі, поданій 09 березня 2026 року, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Стьоба Ю. М., просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Підставою касаційного оскарження судових рішень заявниця зазначає: пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 210/2422/16-ц, від 22 травня 2019 року у справі № 520/6518/17, від 22 жовтня 2020 року у справі № 210/343/19, від 13 січня 2021 року у справі № 592/17552/18; пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме вказує, що суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України). Касаційну скаргу мотивовано тим, що: метою звернення до суду було встановлення юридичного факту перебування на утриманні для реалізації права, передбаченого статтею 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а саме - отримання одноразової грошової допомоги як утриманця загиблого військовослужбовця; апеляційний суд помилкового пов`язав встановлення факту перебування на утриманні із наявністю у заявниці права на пенсію у зв`язку з втратою годувальника. Доводи інших учасників справи 24 червня 2026 року до Верховного Суду надійшов відзив ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якому заінтересована особа, посилаючись на необґрунтованість та безпідставність доводів заявниці, просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Рух справи у суді касаційної інстанції 09 березня 2026 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Стьоба Ю. М., на постанову Вінницького апеляційного суду від 05 лютого 2026 року. Верховний Суд ухвалою від 03 червня 2026 року відкрив касаційне провадження у справі та витребував її матеріали. У червні 2026 року справа надійшла до Верховного Суду. На підставі розпорядження заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 30 березня 2026 року № 311/0/226-26 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 березня 2026 року справу призначено судді-доповідачеві Фаловській І. М., судді, які входять до складу колегії: Карпенко С. О., Мартєв С. Ю. Фактичні обставини справи, що встановили суди Відповідно до довідки ВЧ НОМЕР_1 від 29 серпня 2023 року матрос ОСОБА_2 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України у зв`язку із військовою агресією російської федерації. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 в місті Вугледарі Донецької області, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 05 червня 2023 року серії НОМЕР_2 . Згідно зі сповіщення сім`ї від 23 травня 2023 року № 3979 ОСОБА_1 повідомлена про смерть брата ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , старшого матроса ВЧ НОМЕР_1 ( НОМЕР_3 ). Відповідно до довідки Комунального підприємства Вінницької міської ради «Комбінат комунальних підприємств» від 06 червня 2023 року ОСОБА_2 похований на кладовищі «Сабарів-2» Вінницької міської територіальної громади, поховання здійснила сестра ОСОБА_1 за власні кошти. Згідно із заявою ОСОБА_6 вона відмовилася від будь-яких пошукових дій, виплат, компенсацій та допомог стосовно її померлого брата ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 . Відповідно до довідки від 05 червня 2023 року № 33796 ОСОБА_2 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 та знятий з реєстрації 07 лютого 2023 року у зв`язку зі смертю. Згідно зі свідоцтвом про народження батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , були ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які померли, що підтверджується свідоцтвами про смерть. Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_9 народилася ІНФОРМАЦІЯ_10 , її батьками записані ОСОБА_10 і ОСОБА_11 . 11 лютого 2015 року ОСОБА_12 і ОСОБА_9 зареєстрували шлюб, після якого остання змінила прізвище на « ОСОБА_13 », що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_4 . ОСОБА_1 має дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Згідно з довідкою від 19 вересня 2023 року, ОСОБА_12 (біологічний батько дітей ОСОБА_1 ) з 22 серпня 2017 року відбуває покарання в Державній установі «Літинська виправна колонія № 123». Відповідно до свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_1 прийняла в спадщину в порядку статті 1262 ЦК України все належне майно померлого брата ОСОБА_2 . Згідно з рішенням Виконавчого комітету Вінницької міської ради від 31 серпня 2023 року № 2173 ОСОБА_1 призначено опікуном ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , який є сином ОСОБА_6 , оскільки остання відбуває покарання в місцях позбавлення волі.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав. У частині першій статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду відповідає. Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права Розгляд справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в порядку окремого провадження передбачений, зокрема, главами 1 і 6 розділу 4 ЦПК України. Окреме провадження є видом непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України). Відповідно до пункту 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. У частинах першій, другій статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. У постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: - факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; - встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; - заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); - чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів. Такими ж критеріями керувалась Велика Палата Верховного Суду в постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18, від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21. У справі, яка є предметом перегляду, ОСОБА_1 просить суд встановити факт того, що вона перебувала на утриманні свого рідного брата ОСОБА_2 , який загинув під час виконання обов`язків з військової служби. Звертаючись до суду із заявою про встановлення факту перебування на утриманні, ОСОБА_1 вказувала, що встановлення вказаного факту перебування на утриманні брата ОСОБА_2 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 під час виконання бойових завдань, пов`язаних із захистом Батьківщини, необхідно їй для оформлення документів для призначення та виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю брата, передбаченої статтею 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». На вирішення суду у цій справі поставлено такі питання: наявність у заявниці як сестри загиблого військовослужбовця права на отримання одноразової грошової допомоги; доведення факту перебування заявниці на утриманні брата, на момент загибелі останнього. Щодо наявності у заявниці як сестри загиблого військовослужбовця права на отримання одноразової грошової допомоги Відповідно до частини першої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (тут і далі - у редакції, чинній на дату смерті військовослужбовця) одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби. У пункті 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового та начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (тут і далі - у редакції, чинній на дату смерті військовослужбовця) установлено, що сім`ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», крім громадян Російської Федерації або Республіки Білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору. Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі особи, зазначеної у пункті 1 цієї постанови, в період дії воєнного стану, що зазначена у свідоцтві про смерть. Відповідно до статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення). Згідно з частиною першою статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (тут і далі - у редакції, чинній на дату смерті військовослужбовця) право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31). Незалежно від перебування на утриманні годувальника пенсія призначається: непрацездатним дітям; непрацездатним батькам і дружині (чоловікові), якщо вони після смерті годувальника втратили джерело засобів до існування, а також непрацездатним батькам і дружині (чоловікові) військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти в період проходження служби або пізніше внаслідок поранення, контузії, каліцтва чи захворювання, що мали місце під час служби. Згідно з пунктами «а», «д» частини четвертої статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» непрацездатними членами сім`ї вважаються: а) діти, брати, сестри та онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років. При цьому братам, сестрам та онукам право на пенсію надається у тих випадках, якщо у них немає працездатних батьків; д) дружина (чоловік) або один з батьків чи дід, бабуся, брат або сестра, незалежно від віку і працездатності, якщо вона (він) зайнята доглядом за дітьми, братами, сестрами чи онуками померлого годувальника, які не досягли 8-річного віку, і не працює. У частині першій статті 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визначено, що члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначений у Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (далі - Порядок № 975, тут і далі - у редакції, чинній на дату смерті військовослужбовця). У пункті 10 Порядку № 975 визначено перелік документів, які подають члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого), яким призначається та виплачується одноразова грошова допомога. Зокрема такі особи додають до заяви копії рішення суду або нотаріально посвідченого правочину, що підтверджуватиме факт перебування заявника на утриманні загиблого (померлого) (надають особи, які не були членами сім`ї загиблого (померлого), але перебували на його утриманні). Верховний Суд вже зауважив вище, що для цілей визначення того, чи є особа утриманцем у розумінні чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, необхідно встановити, чи має така особа право на призначення пенсії в разі втрати годувальника за приписами Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». У постанові від 11 лютого 2026 року у справі № 308/17634/23 Велика Палата Верховного Суду вказала, що для цілей визначення того, чи є особа утриманцем у розумінні чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, необхідно встановити, чи має така особа право на призначення пенсії в разі втрати годувальника за приписами Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Положення статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції Закону від 29 липня 2022 року № 2489-IX, чинній на час загибелі ОСОБА_2 ) свідчать, що для цілей призначення та отримання одноразової грошової допомоги, утриманці визначаються, як члени сім`ї, що мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Системний аналіз наведеного законодавства дає підстави для висновку, що станом на дату смерті ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), законодавець передбачив, що повнолітня сестра загиблого військовослужбовця має право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, якщо вона була утриманцем загиблого, тобто мала право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Водночас право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» повнолітня сестра мала у випадку, якщо, в розумінні цього закону, була непрацездатним членом сім`ї загиблого військовослужбовця та перебувала на його утриманні. На час смерті ОСОБА_2 заявниця виховувала неповнолітнього сина ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який на момент смерті свого дядька (брата заявниці) не досяг восьми років і обов`язок стосовно утримання якого мають мати ОСОБА_1 і батько ОСОБА_12 . Водночас вказані обставини не є підставою, за якою заявницю може бути віднесено до категорії непрацездатних осіб, які мають право на отримання пенсії у разі втрати годувальника, передбаченої пунктом «д» частини четвертої статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», оскільки ОСОБА_14 не належить до категорії дітей, братів чи онуків померлого ОСОБА_2 . Доказів на підтвердження існування на час загибелі ОСОБА_2 обставин вагітності заявниці та наявності на її утриманні та вихованні інших дітей, зокрема дітей, братів, сестер чи онуків померлого ОСОБА_2 , які на час його смерті не досягли 8-річного віку, на що ОСОБА_1 посилається у касаційній скарзі, матеріали справи не містять. Отже, установивши, що ОСОБА_1 на момент загибелі брата була повнолітньою, а доказів, які б підтверджували її належність до категорії непрацездатних осіб, які мають право отримання пенсії у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», суду не надано, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви про встановлення факту перебування на утриманні. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд навів релевантне правове регулювання та висновки щодо оцінки зібраних у справі доказів, а також аргументував у чому полягає помилковість висновків місцевого суду. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні заяви. Подібні висновки зроблено у постановах Верховного Суду від 31 березня 2026 року у справі № 754/15529/24, від 08 квітня 2026 року у справі № 274/5542/24, від 26 травня 2026 року у справі № 748/3246/25,від 27 травня 2026 року у справі № 153/397/25. Посилання в касаційній скарзі, як на підставу касаційного оскарження судового рішення, на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 210/2422/16-ц, від 22 травня 2019 року у справі № 520/6518/17, від 22 жовтня 2020 року у справі № 210/343/19, від 13 січня 2021 року у справі № 592/17552/18, є безпідставними, оскільки висновки у цих справах та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у зазначеній справі суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Посилаючись на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, заявниця намагається досягти повторної оцінки доказів, однак суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази. Доводи касаційної скарги не свідчать про застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків щодо їх застосування, сформованих у постановах Верховного Суду, оскільки судова практика, яку заявниця навела як обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, стосується питання доказування перебування на утриманні та не спростовує висновку апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення заяви про встановлення юридичного факту для визначеної заявницею мети. У той же час зазначення у касаційній скарзі того, що апеляційний суд неналежно дослідив та оцінив всі докази у справі, колегія суддів не оцінює з огляду на необґрунтованість підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Іншій доводи касаційної скарги зводяться до власного неправильного тлумачення норм матеріального права та на правильність висновків апеляційного суду не впливають. Що стосується питання доведення факту перебування заявниці на утриманні брата на момент загибелі останнього Апеляційний суд взяв до уваги, що допомога, яку ОСОБА_1 отримувала від брата була для неї додатковою підтримкою, а не єдиним або основним джерелом засобів існування, а тому вважав, що вказані обставини також не підтверджують наявність правових підстав для визнання ОСОБА_1 такою, що перебуває на утриманні загиблого військовослужбовця у розумінні статті 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Водночас Верховний Суд вважає, що немає потреби у розгляді питання доведення факту перебування заявниці на утриманні брата на момент загибелі останнього з огляду на надання негативної відповіді на першочергове питання наявності у заявниці як сестри загиблого військовослужбовця права на отримання одноразової грошової допомоги, що і є основною метою звернення заявниці до суду у цій справі. Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховний Суд не встановив. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. З підстав вказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Стьоба Юрій Миколайович, залишити без задоволення. Постанову Вінницького апеляційного суду від 05 лютого 2026 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді:І. М. Фаловська С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв