Постанова 4857 № 260/3522/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 квітня 2025 рокуЛьвівСправа № 260/3522/24 пров. № А/857/1674/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді: Глушка І.В., суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І., за участю секретаря судового засідання: Єршової Ю.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2024 року, ухвалене суддею Калинич Я.М. у м. Ужгороді Закарпатської області о 09:59, повний текст якого складений 02 грудня 2024 року, у справі №260/3522/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Державної установи «Закарпатська установа виконання покарань (№9)» про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання до вчинення дій, - ВСТАНОВИВ: 21 травня 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів - Міністерства юстиції України, Державної установи «Закарпатська установа виконання покарань (№9)», в якому просив: -визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України №329/к від 28 лютого 2024 року про накладення дисциплінарного стягнення, яким оголошено сувору догану начальнику державної установи «Закарпатська установа виконання покарань (№9)» - начальнику арештного дому підполковнику внутрішньої служби ОСОБА_1 ; -визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України №413/к від 14 березня 2024 року про накладення дисциплінарного стягнення, яким оголошено попередження про неповну посадову відповідність начальнику державної установи «Закарпатська установа виконання покарань (№9)» - начальнику арештного дому підполковнику внутрішньої служби ОСОБА_1 ; - зобов`язати Державну установу «Закарпатська установа виконання покарань (№9)» нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 премію за березень та квітень 2024 року. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2024 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України №329/к від 28 лютого 2024 року «Про накладення дисциплінарного стягнення», яким оголошено сувору догану начальнику державної установи «Закарпатська установа виконання покарань (№9)» - начальнику арештного дому підполковнику внутрішньої служби ОСОБА_1 . Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України №413/к від 14 березня 2024 року «Про накладення дисциплінарного стягнення», яким оголошено попередження про неповну посадову відповідність начальнику державної установи «Закарпатська установа виконання покарань (№9)» - начальнику арештного дому підполковнику внутрішньої служби ОСОБА_1 . У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішення мотивоване тим, що перевіривши правомірність прийняття відповідачами оспорюваних наказів про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності шляхом оголошення суворої догани та попередження про неповну посадову відповідність, суд виснував, що відповідачами вказані оскаржувані накази прийняті не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, з порушенням вимог Дисциплінарного статуту ОВС, розділу VІІІ Порядку №356/5, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач - Міністерство юстиції України оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване рішення в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове судове рішеня про відмову у задоволенні позову у цій частині. Доводи апеляційної скарги зводяться до помилковості висновків суду про накладення дисциплінарного стягнення за висновком від 21.02.2024 з порушенням вимог статті 16 Закону України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України», оскільки низка виявлених недоліків стосується періоду, коли позивач обіймав посаду начальника установи. Крім того зазначає, що суд не виявив достатньо доказів окремого характеру нових порушень, зазначених у другому службовому розслідуванні від 08.03.2024. Так, в ході службового розслідування від 21.02.2024 встановлено, що в період з грудня 2022 року по січень 2024 року працівниками Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції проведено ряд перевірок окремих напрямків службової діяльності державної установи «Закарпатська установа виконання покарань (№9)». Рапорти даних перевірок листами ЗМУ МЮ (від 04.01.2023 №5к/вих. 88, від 08.05.2023 №5к/ вих.//2983, від 05.06.2023 №5к/вих..//3735, від 20.06.2023 №5к/вих..//4122, від 29.09.2023 №5к/вих./2.1/6768, від 08.01.2024 №5к/вих./2.1/254) скеровані в установу для розгляду виявлених недоліків на оперативних нарадах за участі керівництва установи та усунення допущених прорахунків в оперативно-службовій діяльності. Під час проведення вищезазначених перевірок неодноразово виявлялись недоліки та порушення, які носять систематичний та триваючий характер. До ЗМУ МЮ на виконання вказаних листів надійшли відповіді з установи (№12/4/197 від 30.01.2023, №12/4/920 від 16.05.2023, №12/4/1153 від 20.06.2023, №12/4/1344 від 10.07.2023, (№12/4/2062 від 16.10.2023,№12/7/190 від 25.01.2024), у яких зазначено, що рапорти перевірок розглянуто на оперативних нарадах в присутності начальника установи та за участі начальників відділів та служб. Також у відповідях зазначено, що в установі вжито відповідних заходів, спрямованих на усунення виявлених недоліків, значна частина з яких усунута. Керівникам структурних підрозділів вказано на необхідність усунення недоліків у найшвидші терміни та недопущення їх у подальшій діяльності. Під час проведення службового розслідування вивчено службову документацію установи. Комісією виснувано, що керівництвом установи не вживаються належні заходи щодо усунення недоліків, виявлених під час перевірки установи працівниками ЗМУ МЮ, а відповіді на листи ЗМУ МЮ носять формальний характер. Скаржник вказує на неправильну цінку судом періоду вчинених порушень позивачем, за які його притягнуто до відповідальності. Зазначає, що комісією під час проведення службового розслідування бралась до уваги системність виявлених порушень. Під час службового розслідування досліджувалось питання здійснення керівництва та організації роботи установи, постійного контролю за підведенням підсумків за діяльністю установи, розгляду матеріалів перевірок її роботи та вжиття відповідних заходів реагування. Зауважує, що за результатами службового розслідування комісією запропоновано притягнути до дисциплінарної відповідальності старшого оперуповноваженого оперативної групи державної установи «Закарпатська установа виконання покарань (№9)» капітана внутрішньої служби ОСОБА_2 , однак, враховуючи нетривалий термін перебування на займаній посаді, вирішено суворо вказати на недопущення аналогічних випадків в подальшій діяльності. Враховуючи наведене, висновок службового розслідування від 21.02.2024 є правомірним. В ньому детально описано у чому полягали порушення в оранізації роботи установи, неналежний контроль за виконанням посадових обов`язків персоналом, відсутність технічних оглядів камер, режимних корпусів і території. Позивач, як начальник установи, не здійснював достатніх заходів для усунення цих порушень, а звіти про проведені перевірки, згідно доводів скаржника, носили формальний характер. Щодо висновку службового розслідування від 08.03.2024 скаржник заперечує твердження позивача щодо подвійного притягнення за одне і те ж порушення, адже у висновку конкретизується порушення норм, які є відмінними від вказаних у висновку службового розслідування від 21.02.2024, а саме: неналежне виконання начальником державної установи «Закарпатська установа виконання покарань (№9)» підполковником внутрішньої служби ОСОБА_1 ст.8 Дисциплінарного статуту органів внурішніх справ України, затвердженого Законом Укаїни 22.02.2006 №3460-IV, в частині неналежного контролю за станом службової дисципліни в установі, підпунктів 1, 12 пункту 10 Положення про державну установу «Закарпатська установа виконання покарань (№9)», затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 10.03.2020 №846/5, в частині здійснення керівництва та організації роботи установи виконання покарань, належного вимагання виконання своїх функціональних обов`язків персоналом установи, пункту 4 глави 8 розділу ІІ Інструкції із забезпечення режиму, охорони і нагляду за особами, які тримаються в слідчих ізоляторах Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 13.12.2019 №73/5-ДСК, в частині належного забезпечення безумовного виконання вимог законодавства персоналом установи. Наголошує, що судом не було враховано, що поняття «триваюче правопорушення» наведене Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11.12.2018 у справі №810/1224/14, у якому зокрема зазначено, що за загальнопринятним у теорії права визначеням, триваючим вважають правопорушення, яке починається з будь-якої протиправної дії чи бездіяльності, коли винна особа не виконує конкретний покладений обов`язок, або виконує його не повністю чи неналежним чином, а потім така бездіяльність триває протягом певного проміжку часу до моменту виконання установлених обов`язків або виявлення порушення. Таким чином, невиконання чи неналежне виконання ОСОБА_1 службової дисципліни є триваючим правопопорушенням, що спростовує висновки суду про порушення відповідачем строку притягнення позивача до відповідальності. Інші учасники справи правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористались, що в силу вимог ч. 4 ст.304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву позивача на неї, перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав. Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , підполковник внутрішньої служби, у період з 06 січня 2023 року по 24 квітня 2024 року обіймав посаду начальника Державної установи «Закарпатська установа виконання покарань (№9)» - начальника арештного дому. На підставі наказу Міністерства юстиції України від 24 січня 2024 року №261/7 та наказу Західного міжрегіонального управління з питань виконання покарань від 24 січня 2024 року №5К/ОД-ЗМУ МЮ-17, було проведено службове розслідування щодо можливого неналежного виконання позивачем службових обов`язків. 21 лютого 2024 року комісією складено висновок службового розслідування, в якому зазначено факти порушення службової дисципліни, передбачені статтею 8 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, а також порушення окремих положень нормативно-правових актів, які регулюють діяльність установи. Висновок затверджено Міністром юстиції України. 28 лютого 2024 року наказом №329/к Міністра юстиції України Туркалевичу І.З. оголошено сувору догану за неналежне виконання службових обов`язків, що полягало у: - неналежному контролі за станом службової дисципліни в установі; - невиконанні окремих вимог нормативно-правових актів, які регламентують діяльність установ виконання покарань; - неналежному забезпеченні виконання законодавчих вимог персоналом установи. На виконання наказу Міністерства юстиції України від 09 лютого 2024 року №407/7, наказу Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань від 14 лютого 2024 року та наказу від 22 лютого 2024 року №ШК/ОД-ЗМУ-МЮ-40, було утворено комісію для проведення службового розслідування. Підставою для розслідування стали факти, викладені у вказівці Закарпатської обласної прокуратури від 19 січня 2024 року №22/3-46 вих.24, за результатами перевірки діяльності ДУ «Закарпатська установа виконання покарань (№9)». 08 березня 2024 року за наслідками службового розслідування, проведеного на виконання наказів Міністерства юстиції України та Західного міжрегіонального управління з питань виконання покарань, комісією було запропоновано притягнути позивача до дисциплінарної відповідальності. Комісія вказала на такі порушення: - неналежне дотримання ст. 8 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, що полягає у недостатньому контролі за станом службової дисципліни; - порушення підпунктів 1, 12 пункту 10 Положення про державну установу «Закарпатська установа виконання покарань (№9)», зокрема, у частині організації роботи та вимагання виконання обов`язків персоналом установи; - недотримання вимог пункту 4 глави 8 розділу II Інструкції із забезпечення режиму, охорони та нагляду за особами у слідчих ізоляторах. Наказом Міністерства юстиції України №413/к від 14 березня 2024 року ОСОБА_1 оголошено попередження про неповну посадову відповідність. Підставою для накладення дисциплінарного стягнення вказано висновок службового розслідування від 08 березня 2024 року та письмове пояснення позивача. ОСОБА_1 , вважаючи накази Міністерства юстиції України від 28.02.2024 №329/к про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді суворої догани та від 14.02.2024 №413/к про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді попередження про неповну посадову відповідність протиправними, звернувся до суду з вимогами про їх скасування. Також позивачем заявлено до суду вимоги про зобов`язання Державну установу «Закарпатська установа виконання покарань (№9)» нарахувати та виплатити на його користь премію за березень та квітень 2024 року. Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи межі перегляду справи, передбачені ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Згідно ч. 2 ст.14 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» служба в Державній кримінально-виконавчій службі України є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України. Час проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону. Відповідно до ч.5 ст.23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Згідно з преамбулою Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) дія цього Статуту поширюється на, зокрема, осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, які повинні неухильно додержуватися його вимог. Статтею 1 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справи, затвердженого Законом України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ» (далі -Дисциплінарний статут) визначено, що службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України. Відповідно до ст.2 Дисциплінарного статуту дисциплінарним проступком вважається невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни. За вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом (ч.1 ст.5 Дисциплінарного статуту ). Згідно зі статтею 12 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень: 1) усне зауваження; 2) зауваження; 3) догана; 4) сувора догана; 5) попередження про неповну посадову відповідність; 6) звільнення з посади; 7) пониження в спеціальному званні на один ступінь; 8) звільнення з органів внутрішніх справ. За правилами статті 14 цього Дисциплінарного статуту з метою з`ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування. Порядок проведення службового розслідування встановлюється міністром внутрішніх справ України. Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. Небажання порушника надавати пояснення не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення. Про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ, зміст якого оголошується особовому складу органу внутрішніх справ. При визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов`язків, рівень кваліфікації тощо (частини перша, четверта-шоста та десята статті 14 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України). Відповідно до статті 16 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України дисциплінарне стягнення накладається у строк до одного місяця з дня, коли про проступок стало відомо начальнику. Дисциплінарне стягнення не може бути накладено, якщо з дня вчинення проступку минуло більше півроку. У цей період не включається строк проведення службового розслідування або кримінального провадження або провадження у справі про адміністративне правопорушення. Відповідно до Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України та з метою встановлення єдиного порядку проведення службових розслідувань у Державній кримінально-виконавчій службі України наказом Міністерства юстиції України 12.03.2015 року №356/5 затверджено Порядок проведення службових розслідувань у Державній кримінально-виконавчій службі України (далі - Порядок №356/5, тут та надалі застосовується в редакції, чинній на момент проведення службового розслідування). Абзацом 10 пункту 2 розділу 1 Порядку №356/5 визначено, що службове розслідування - комплекс заходів, які здійснюються в межах компетенції з метою уточнення причин, встановлення обставин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення або дисциплінарного проступку персоналом Державної кримінально-виконавчої служби України, відповідальність за яке передбачена законодавством у країни, а також визначення ступеня вини особи (осіб), яка вчинила правопорушення, чиї дії або бездіяльність стали причиною його скоєння. За змістом пунктів 1, 2 розділу II «Підстави для проведення службового розслідування» Порядку №356/5 підставами для проведення службового розслідування є порушення особами рядового і начальницького складу службової дисципліни, скоєння кримінальних або адміністративних правопорушень, знищення або втрата службових документів, доручених або охоронюваних матеріальних цінностей, вчинення особами рядового і начальницького складу діянь, які порушують права і свободи громадян, інші події, пов`язані із загибеллю (смертю) осіб рядового чи начальницького складу або їх травмуванням (пораненням), а також події, які сталися за участю осіб рядового чи начальницького складу та можуть викликати суспільний резонанс. Службове розслідування проводиться за рішенням уповноваженого на те начальника у разі невиконання або неналежного виконання особами рядового і начальницького складу під час службової діяльності вимог чинного законодавства, що призвело до порушення прав та законних інтересів громадян або негативно вплинуло на забезпечення виконання покладених на органи і установи завдань. Згідно з пунктом 5 цього ж розділу Порядку №356/5 підстави для призначення службового розслідування можуть міститися у службових документах осіб рядового і начальницького складу, матеріалах перевірок, письмових зверненнях громадян України, осіб без громадянства та іноземців, депутатських запитах та зверненнях народних депутатів України, повідомленнях уповноважених органів досудового розслідування, заявах і повідомленнях інших правоохоронних органів, підприємств, установ і організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації або в інших документах, отриманих посадовими особами органів і установ в установленому законодавством України порядку. За змістом пункту 1 розділу VIII «Оформлення матеріалів службового розслідування» Порядку №356/5 за результатами службового розслідування складається висновок службового розслідування, який складається із вступної, описової та резолютивної частин. У вступній частині висновку зазначаються посада, звання, прізвище, ініціали виконавця (голови, членів комісії), який (які) проводив (ли) службове розслідування, підстави для проведення службового розслідування. В описовій частині висновку зазначаються: відомості про обставини, за яких особа рядового чи начальницького складу, стосовно якої призначено службове розслідування, вчинила дію або бездіяльність, що стали підставою для призначення службового розслідування, а також те, чи мали вони місце взагалі; час, місце, спосіб, мотив та мета вчинення дисциплінарного проступку, його наслідки, що настали у зв`язку з цим; посада, звання, прізвище, ім`я та по батькові, персональні дані (дата та місце народження, освіта, період служби в ДКВС України і на займаній посаді - з дотриманням вимог Закону України «Про захист персональних даних»), характеристика особи (зокрема наявність або відсутність у неї діючих дисциплінарних стягнень), яка вчинила дисциплінарний проступок, та осіб, дії чи бездіяльність яких сприяли вказаним обставинам; наявність причинного зв`язку між діями або бездіяльністю особи рядового чи начальницького складу, стосовно якої призначено службове розслідування, та їх наслідками; умови, що передували вчиненню дії або бездіяльності чи спонукали до цього; вимоги законодавства або посадові обов`язки, які було порушено; наявність вини особи рядового чи начальницького складу, стосовно якої призначено службове розслідування, обставини, що пом`якшують чи обтяжують ступінь відповідальності, а також ставлення до скоєного; відомості про залучення до проведення службового розслідування фахівців та дані про них, подані ними результати. У резолютивній частині висновку службового розслідування зазначаються: пропозиції щодо закінчення службового розслідування, застосування до осіб рядового і начальницького складу конкретних видів заохочень або дисциплінарних стягнень, класифікації отриманих тілесних ушкоджень, обставин загибелі (смерті) осіб рядового і начальницького складу, списання чи відновлення використаних, пошкоджених або втрачених матеріальних цінностей, зброї, боєприпасів, службових документів, а також про направлення матеріалів службового розслідування до відповідних органів для прийняття рішення згідно із законодавством; підтвердження чи спростовування відомостей, які стали підставою для його призначення; запропоновані заходи, спрямовані на усунення виявлених під час службового розслідування недоліків, причин та умов виникнення обставин, які стали підставою для призначення службового розслідування. Ключові аргументи сторін у цій справі зводяться головним чином до питання належної умотивованості висновків службових розслідувань, які стали підставою для оголошення позивачеві суворої догани та попередження про неповну посадову відповідність з мотивів неналежного виконання ним службових обов`язків, повноти та доведеності відображених у ньому обставин щодо вчинених позивачем як керівником виправного центру порушень, а також обґрунтованості наданої комісією, яка проводила службове розслідування, оцінки цих порушень. Суд апеляційної інстанції, здійснивши перевірку рішень суб`єктів владних повноважень щодо відповідності визначеним ч.2 ст.2 КАС України критеріям, вважає за необхідне зазначити наступне. Принцип всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою статті 90 КАС України. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (частина друга статті 73 КАС України). Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів, показаннями свідків. Згідно ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. З матеріалів адміністративнох справи слідує, що на підставі проведеного службового розслідування, 21 лютого 2024 року було складено відповідний висновок, який того ж дня затверджено Міністром юстиції України Денисом Малюською. Результати розслідування включали рекомендацію притягнути позивача до дисциплінарної відповідальності у формі суворої догани за порушення службової дисципліни. У висновку йдеться про неналежне виконання обов`язків, передбачених статтею 8 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України та низкою інших нормативно-правових актів, які регулюють діяльність установи, зокрема, за недостатній контроль за дисципліною, організацією роботи установи, а також неналежне реагування на виявлені порушення. Зазначені порушення були виявлені під час перевірок упродовж 2022 2024 років та згідно висновку мають системний характер. Варто наголосити, що дисциплінарне стягнення, за висновком від 21.02.2024, накладено з порушенням вимог статті 16 Закону №3460-IV, оскільки низка виявлених недоліків стосується періоду, коли позивач не обіймав посаду начальника установи. Крім того, недоліки, на які вказано у висновку, не конкретизовані, що ускладнює їх об`єктивне оцінювання. У результаті службового розслідування, проведеного 04.01.2024, щодо діяльності державної установи Закарпатська установа виконання покарань (№ 9) було складено Висновок від 08.03.2024 року, в якому зафіксовано порушення вимог законодавства. Серед основних проблем: - порушення умов тримання ув`язнених, зокрема, недостатня площа камер, перевищення допустимої кількості осіб у приміщеннях; - недоліки в організації режиму та охорони ув`язнених; - неналежний стан обладнання харчоблоку та вентиляційної системи, потреба у капітальних ремонтах; - некомплект персоналу, що впливає на якість виконання службових обов`язків; - невиконання або неналежне виконання посадових обов`язків деякими працівниками. За результатами розслідування запропоновано притягнути до відповідальності посадових осіб, зокрема начальника установи. Разом з тим, у змісті вищевказаних висновків службових розслідувань, відсутні посилання на час і місце вчинення дисциплінарних проступків, мотивів та мети вчинення дисциплінарного проступку, відсутня характеристика позивача, відсутні доводи на наявність причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) позивача та їх наслідками, не зазначено обставин, що пом`якшують чи обтяжують ступінь відповідальності, а також ставлення до скоєного, що не відповідає вимогам розділу VІІІ Порядку №356/5. Водночас системний аналіз наведених норм права, що регулюють спірні відносини, свідчать на користь висновку, що підставами для притягнення до дисциплінарної відповідальності конкретної особи рядового і начальницького складу є дисциплінарний проступок, який полягає у невиконанні чи неналежному виконанні такою особою службової дисципліни, обставини, що свідчать про не дотримання (порушення) законодавчих та підзаконних актів із питань службової діяльності та бездоганному і неухильному додержанні порядку і правил, що такими нормативними актами передбачені. Такими обставинами є виключно фактичні дані, що свідчать про реальну наявність у діях конкретної особи (рядового і начальницького складу) дисциплінарного проступку, зокрема, протиправної поведінки, шкідливих наслідків та причинного зв`язку між ним і дією порушника дисципліни. Крім того, згідно норм розділу VІІІ Порядку №356/5 мета службового розслідування полягає у тому, щоб повністю, об`єктивно та всебічно встановити шляхом відображення у відповідному Висновку, а саме: часу, місця, способу, мотиву та мети вчинення дисциплінарного проступку, його наслідки, що настали у зв`язку з цим; характеристики особи (зокрема наявність або відсутність у неї діючих дисциплінарних стягнень), яка вчинила дисциплінарний проступок, та осіб, дії чи бездіяльність яких сприяли вказаним обставинам; наявність причинного зв`язку між діями або бездіяльністю особи рядового чи начальницького складу, стосовно якої призначено службове розслідування, та їх наслідками; зазначення обставин, що пом`якшують чи обтяжують ступінь відповідальності, а також ставлення до скоєного. Також слід наголосити на обставині, що ч.3 ст.16 Дисциплінарного статуту ОВС містить застереження, що дисциплінарне стягнення не може бути накладено, якщо з дня вчинення проступку минуло більше півроку. Тобто Комісією не було і досліджено та безпідставно не враховано строки накладення дисциплінарного стягнення, встановлені ч.3 ст.16 Дисциплінарного статуту ОВС, зокрема, те, що дисциплінарне стягнення не може бути накладено, якщо з дня вчинення проступку минуло більше півроку. Так, змісту Висновків службового розслідування від 21.02.2024 свідчить про те, що з моменту вчинення позивачем окремих порушень вимог законодавства минуло більше півроку, що виключає можливість притягнення позивача за їх порушення до відповідальності в силу приписів ч.3 ст.16 Дисциплінарного статуту ОВС. Стосовно доводів скаржника про помилковість висновків суду першої інстанції щодо сплину на час прийняття оскаржуваного наказу піврічного строку з дня вчинення проступку, протягом якого може бути накладено дисциплінарне стягнення, оскільки порушення було триваючим, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне. У постанові від 11 грудня 2018 року у справі №810/1224/17 (К/9901/17539/18), провадження №11-733апп18, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у чинному законодавстві України не визначено поняття «триваюче правопорушення». Разом з тим за загальноприйнятим у теорії права визначенням триваючим вважають правопорушення, яке починається з будь-якої протиправної дії чи бездіяльності, коли винна особа не виконує конкретний покладений на неї обов`язок або виконує його неповністю чи неналежним чином, а потім така бездіяльність триває протягом певного проміжку часу до моменту виконання установлених обов`язків або виявлення правопорушення. Таким чином, суд першої інстанції інстанцій правильно зазначив, що значна частина зафіксованих у висновку службового розслідування порушень, сукупність яких в оспорюваному наказі кваліфіковано як неналежне виконання позивачем службових обов`язків, стосувалися періоду з грудня 2022 року по січень 2024 року. Твердження скаржника про триваючий характер цих порушень та їх систематичність не заслуговують на увагу та не мають визначального значення, оскільки такі порушення тривають до моменту виконання установлених обов`язків або виявлення правопорушення. Ураховуючи наведені обставини, а також закріплене законодавцем правило, за яким дисциплінарне стягнення не може бути накладено, якщо з дня вчинення проступку минуло більше півроку за виключенням із цього періоду строку проведення службового розслідування, колегія суддів поділяє висновком суду першої інстанції щодо недотримання Комісією вимог ч.3 ст.16 Дисциплінарного статуту ОВС. Крім того, проаналізувавши рішення Комісії, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку про їх невідповідність вимогам вмотивованості та обґрунтованості. Правова оцінка правильності та обґрунтованості рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності повинна полягати насамперед в тому, чи таке рішення прийнято у межах повноважень, у порядку та спосіб, встановлені Конституцією України та законами України, чи дійсно у діях особи є встановлені законом підстави для застосування до нього дисциплінарного стягнення, чи є застосований вид стягнення пропорційним (співмірним) із учиненим особою діянням. Аналогічний висновок містить постанова Верховного Суду від 4 березня 2020 року по справі № 120/2732/19-а. При визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов`язків, рівень кваліфікації тощо. У разі вчинення незначного порушення службової дисципліни начальник може обмежитись усним попередженням особи рядового або начальницького складу щодо необхідності суворого додержання службової дисципліни. У разі притягнення до дисциплінарної відповідальності осіб рядового і начальницького складу, які мають дисциплінарне стягнення і знову допустили порушення службової дисципліни, дисциплінарне стягнення, що накладається, має бути більш суворим, ніж попереднє (ст.14 Закону України Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ). Обсяг і зміст вмотивованості рішення суб`єкта владних повноважень, без сумніву, залежить від конкретних обставин, що були предметом дослідження, але в будь-якому випадку у рішенні повинно відображатися те, чим саме Комісія керувалась, оцінюючи наявність або відсутність обставин, що можуть зумовити втручання у право позивача на працю у спосіб притягнення позивача до відповідальності. При цьому вмотивованість рішення суб`єкта владних повноважень набуває виняткового значення, зважаючи на правові наслідки такого рішення для особи. Критерії обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень вимагає врахування ним обставин, які є обов`язковими в силу закону (встановлення факту порушення особами рядового і начальницького складу вимог закону, що може бути підставою для дисциплінарної відповідальності), так і інших обставин, які мають значення для конкретної справи. Для цього суб`єкт владних повноважень має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, перевірити всі обставини, на яких ґрунтується його рішення з урахуванням того, що обов`язок по наданню доказів вчинення дисциплінарного проступку покладено на відповідача як суб`єкта владних повноважень виходячи з вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України. З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що застосування дисциплінарного стягнення не може ґрунтуватися на припущеннях або недоведених фактах, а при прийнятті рішень суб`єкт владних повноважень повинен уникати невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Вказана правова позиція апеляційного суду узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у його постанові від 20.05.2021 у справі №420/2916/20, яка в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України та частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" враховується апеляційним судом під час вирішення наведеного спору. Повертаючись до обставин розглядуваного спору, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідачами не наведено в оскаржуваних висновках службового розслідування та в наказах про застосування дисциплінарних стягнень щодо ОСОБА_1 мотивів незастосування інших видів дисциплінарних стягнень. Встановлені під час розгляду справи обставини свідчать на користь висновку, що службове розслідування відносно позивача було проведено не повно та не об`єктивно, без з`ясування всіх обставин вчинення позивачем дисциплінарного проступку, без встановлення дійсних причин і умов його вчинення. Не в повній мірі враховано характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, відсутність негативних наслідків, особу позивача, попередню поведінку позивача та її ставлення до служби, характеристики особи. Також має місце накладення дисциплінарного стягнення на позивача за частину допущених проступків, які вчинені поза межами передбачених Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України строків. Наведене у сукупності свідчить про те, що на позивача накладені дисциплінарні стягнення, не співмірні із вчиненим проступком. Судом апеляційної інстанції враховано, що Верховним Судом у постанові від 20 грудня 2021 року у справі №0740/1045/18 наголошувалось на необхідності надання судом оцінки в частині застосування певного виду дисциплінарного стягнення. Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції, що оскаржувані про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності шляхом оголошення суворої догани та попередження про неповну посадову відповідність не відповідають критеріям обґрунтованості та пропорційності, прийняті з порушенням вимог Дисциплінарного статуту ОВС, розділу VІІІ Порядку №356/5, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), що має наслідком їх скасування. Слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами і перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що всі ключові питання були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Доводами апеляційної скарги не спростовуються висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні. З роз`яснень, які наведені в п.13.1 Постанови Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013 "Про судове рішення в адміністративній справі", слідує, що у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення. Оскільки рішення суду в частині відмовлених позовних вимог позивачем не оскаржено, рішення суду в цій частині апеляційному перегляду не підлягає. Щодо інших доводів скаржника суд апеляційної інстанції зазначає, що приймаючи постанову у даній справі за наслідком апеляційного перегляду рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2024 року у справі №260/3522/24, суд апеляційної інстанції керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень. Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи зазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом першої інстанції були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення. Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає Судові витрати розподілу не підлягають з огляду результат вирішення апеляційної скарги, характер спірних правовідносин та виходячи з вимог ст.139 КАС України. Керуючись статтями 139, 195, 242, 308, 309, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2024 року, у справі №260/3522/24 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І. В. Глушко судді О. І. Довга І. І. Запотічний Повне судове рішення складено 11.04.25