Постанова Київський апеляційний суд № 754/18440/23

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 20 лютого 2025 року м. Київ Справа № 754/18440/23 Провадження №22-ц/824/3466/2025 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Стрижеуса А. М., суддів: Поливач Л. Д., Шкоріної О. І., секретаря Желепи В. В. сторони: позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» відповідач ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану адвокатом Сініциною Оксаною Петрівною на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 06 вересня 2024 року, ухваленого у складі судді Гринчак О.І.,- В С Т А Н О В И В: У грудні 2023 року ТОВ «Укр Кредит Фінанс» через систему «Електронний суд» звернулося до Деснянського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 109 120,00 грн, з яких: прострочена заборгованість за кредитом - 11 000,00 грн., прострочена заборгованість за нарахованими процентами - 98 120,00 грн. В обґрунтування позовних вимог посилалися на те, що 31 жовтня 2022 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» і ОСОБА_1 , за допомогою Веб-сайту (creditkasa.com.ua), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «Укр Кредит Фінанс», в рамках якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле, було укладено електронний Договір про відкриття кредитної лінії № 1106-9470. Договір про відкриття кредитної лінії разом з Правилами надання споживчих кредитів складає єдиний договір, у якому визначаються всі його істотні умови та з яким відповідач був попередньо ознайомлений. Відповідачеві надано одноразовий ідентифікатор А836 для підписання кредитного договору від 31.10.2022 року № 1106-9470 та підтвердження ознайомлення з Правилами та інших супутніх документів. Відповідно до умов кредитного договору кредитодавець взяв на себе зобов`язання надати відповідачу кредит для задоволення особистих потреб, на таких умовах: сума кредиту - 11000,00 грн; строк кредитування - 300 днів; базовий період - 16 днів; знижена % ставка - 2,50 % в день; стандартна % ставка - 3,00 % в день. Кредитодавець виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши відповідачу кредит відповідно до умов укладеного кредитного договору. Станом на 23.11.2023 загальний розмір грошових вимог Кредитодавця до Відповідача, які виникли на підставі Кредитного договору (сума кредиту і процентів), становлять: 109 120,00 гривень, що складається з: прострочена заборгованість за кредитом - 11 000,00 гривень; прострочена заборгованість за нарахованими процентами - 98 120,00 гривень. У зв`язку із неналежним виконанням позичальником своїх зобов`язань за договором, просить стягнути у судовому порядку з відповідача на свою користь заборгованість за Кредитним договором. У відзиві на позовну заяву представник відповідача Сініцина О.П. просила відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що долучена позивачем довідка не є належним доказом надання коштів саме Відповідачу, адже, доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Представник відповідача зазначає, що розрахунок заборгованості за договором є внутрішнім документом фінансової установи та не містить відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи передавалися в дійсності кошти позичальнику в кредит. Відсутність в матеріалах справи первинних банківських документів не тільки позбавляє суд можливості перевірити факт перерахування чи отримання позичальником коштів у кредит, але і перевірити розмір спірної заборгованості, порядок її нарахування, а також підстав та порядку нарахування відсотків за користування кредитом. Також представник відповідача у своєму відзиві на позовну заяву зазначав, що нарахована позивачем сума за відсотками за користування кредитом 98 120,00 грн. не відповідає вимогам законодавства про захист прав споживачів. Крім того, визначення в договорі такого високого розміру відсотків порушує принцип рівності сторін договору, учасником якого є відповідач як споживач, тим самим порушує його права споживача, тому вимога позивача про стягнення цієї суми заборгованості за відсотками, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 509 та ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, є несправедливо непомірним тягарем для відповідача та джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків позивачем, а наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення як засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання. Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 27 грудня 2023 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі, вирішено питання про доцільність розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, учасникам процесу роз`яснено право подати заяви по суті справи та заяви з процесуальних питань відповідно до положень чинного ЦПК України. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 06 вересня 2024 року задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії № 1106-9470 від 31 жовтня 2022 року у загальному розмірі 109 120,00 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 147,20 грн. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що Відповідач погодився на умови кредитного договору шляхом підписання його одноразовим ідентифікатором A836. Пунктом 4.2 договору сторони погодили, що кошти в кредит надаються Товариством шляхом безготівкового переказу грошової суми на банківський рахунок Позичальника, який останній вказав у договорі про відкриття кредитної лінії № 1106-9470, а саме № НОМЕР_1 , з метою отримання кредиту, на який здійснено зарахування коштів у сумі 11000,00 грн, що підтверджується довідкою АТ КБ «ПриватБанк» про перерахування вказаної суми за кредитним договором № 1106-9470 та довідкою Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс». Доказів того, що вказані кошти ОСОБА_1 не отримувались, в тому числі виписки з карткового рахунку стороною відповідача не надано. Розмір відсотків за користування кредитними коштами сторонами договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому ст. 627 ЦК України. Відповідач взяв на себе зобов`язання та не виконав їх належним чином. Проценти, визначені у договорі, не суперечать вимогам законодавства. Відповідач був ознайомлений з усіма умовами договору та погодився із ними. Не погоджуючись з рішенням суду 20 жовтня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Сініцина О. П. подала через систему «Електронний суд» до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій повторено доводи відзиву на позовну заяву про те, що суд першої інстанції не врахував, що долучена довідка про перерахування коштів не є належним доказом надання коштів саме Відповідачу, адже, доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а розрахунок заборгованості, на який посилався Позивач у позові, не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту та не є належним доказом наявності заборгованості. Також повторює свої доводи в частині завищеної вимоги позивача про стягнення цієї суми заборгованості за відсотками, яка не відповідає передбаченим ст. 3 п. 6, ст. 509 ч. 3, ст. 627 ЦК України та ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» засадам справедливості, добросовісності, розумності, є несправедливо непомірним тягарем для відповідача та джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків позивачем, Відповідач наголошує на тому, що суд першої інстанції залишив поза увагою той факт, що в матеріалах справи також відсутні докази верифікації банківської картки, на яку, начебто, здійснювалося перерахування коштів за договором. Також на думку Відповідача, суд першої інстанції залишив поза увагою той факт, що згідно розрахунку заборгованості, наданого позивачем, залишок непогашених відсотків нараховувався включно до 23.11.2023 р., хоча згідно п. 4.8 кредитного договору, строк кредитування, тобто, строк на який надається Кредит Позичальнику: 300 календарних днів (до 27 липня 2023 року). Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21 жовтня 2024 року апеляційну скаргу передано судді-доповідачу Стрижеусу А. М. Листом Київського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року витребувано з Деснянського районного суду м. Києва матеріали справи № 754/18440/23 за позовом ТОВ «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. 12 листопада 2024 року матеріали справи № 754/18440/23 за позовом ТОВ «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, надійшли до Київського апеляційного суду. Ухвалою Київського апеляційного суду від 15 листопада 2024 року клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Сініциної О. П. про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Деснянського районного суду м. Києва від 06 вересня 2024 року задоволено, строк поновлено. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 06 вересня 2024 року у справі за позовом ТОВ «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. 21 листопада 2024 року представником ТОВ «УКР Кредит Фінанс» - Шевченко В.О. було надіслано через систему «Електронний суд» до Київського апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Києва від 06 вересня 2024 року - без змін. Відзив мотивований тим, що укладений між сторонами кредитний договір повністю відповідає вимогам законодавства України. Створюючи заявку на отримання кредиту Відповідач самостійно вносить номер банківської картки, на яку бажає отримати кредитні кошти, а інформація щодо належності карткового рахунку Відповідачу є банківською таємницею установи банку в якому було відкрито цей картковий рахунок. На підтвердження перерахування Відповідачу коштів, до суду надано Довідку про перерахування суми кредиту №1106-9470 від 31.10.2022 року, а також лист АТ КБ «ПриватБанк», які містить номер особистого електронного платіжного засобу Відповідача із маскою, а саме, НОМЕР_1 . Сам Позивач є фінансовою установою, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, а саме надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, відповідно надати будь який первинний бухгалтерський документ стосовно рахунку ОСОБА_1 є неможливим. На думку Позивача, зважаючи на вищесказане, довідка про перерахування кредитних коштів є достовірним та належним доказом перерахування коштів, заборгованість розрахована відповідно до умов договору, а вказані умови кредитного договору не можна вважати несправедливими, оскільки розмір відсотків за користування кредитними коштами сторонами договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому ст. 627 ЦК України. Відповіді на відзив відповідачем до Київського апеляційного суду не було надано. Ухвалою Київського апеляційного суду від 18 грудня 2024 року справу призначено до розгляду з викликом учасників справи. В судове засідання відповідач ОСОБА_1 та його представник адвокат Сініцина О.П. не з`явилися, представник відповідача адвокат Сініцина О.П. до суду подала клопотання, в якій просила розглянути справу за відсутності відповідача ОСОБА_1 та його представника адвоката Сініциної О.П. і просила задовольнити вимоги апеляційної скарги. Позивач ТОВ «Укр кредит фінанс»явку свого представника з належно оформленими повноваженнями, в судове засідання не забезпечили. Колегія суддів враховує, що закон створює рівні умови для осіб, що володіють правом звернення до суду, зобов`язавши суд повідомляти цих осіб про час і місце розгляду справи. Суд прийняв вичерпні заходи для повідомлення позивача ТОВ «Укр кредит фінанс» про час та місце розгляду справи, забезпечивши можливість з`явитися до суду і захистити свої права. За змістом ст.14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права особа сама визначає обсяг своїх прав і обов`язків у цивільному процесі. Тому особа, визначивши свої права, реалізує їх на свій розсуд. Розпорядження своїми правами на розсуд особи є одним з основоположних принципів судочинства. Враховуючи завдання судочинства, принцип правової визначеності, поширення загального правила, закріпленого в ч.1 ст.372 ЦПК України, відкладення судового розгляду у випадку неявки в судове засідання будь-кого з осіб, що беруть участь у справі, за відсутності відомостей про причини неявки в судове засідання не відповідало б конституційним цілям цивільного судочинства, що, у свою чергу, не дозволить розглядати судову процедуру в якості ефективного засобу правового захисту в тому сенсі, який закладений в ст.6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, ст.ст. 7, 8 і 10 Загальної декларації прав людини і ст.14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права. За таких обставин, апеляційний суд в складі колегії суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи. Оскільки справа розглядається за відсутності учасників справи, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч.5 ст.268 ЦПК України). Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла наступного висновку. Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Встановлено, 31 жовтня 2022 року за допомогою Веб-сайту https://creditkasa.com.ua, який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «Укр Кредит Фінанс», в рамках якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле, було укладено з відповідачам електронний Договір про відкриття кредитної лінії № 1106-9470, який підписано останнім за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором А836. Відповідно до умов кредитного договору кредитодавець взяв на себе зобов`язання надати відповідачу кредит для задоволення особистих потреб, на наступних умовах: сума кредиту - 11 000,00 грн; строк кредитування - 300 днів; базовий період - 16 днів; знижена % ставка - 2,5 % в день; стандартна % ставка - 3,00 % в день. Позивач стверджує, що Відповідач порушив умови кредитного договору і в кінцевому підсумку не повернув у повному обсязі отримані кошти за договором, навіть після спливу строку кредитування. Внаслідок чого станом на 23.11.2023 року утворилась заборгованість у розмірі 109 120,00 грн., яка складається з: 11 000,00 грн. прострочена заборгованість за кредитом; 98 120,00 грн. прострочена заборгованість за нарахованими процентами. На підтвердження заявлених вимог, в якості доказів, подано копію Договору про відкриття кредитної лінії № 1106-9470 від 31.10.2022 р., довідку про перерахування суми кредиту, довідку про перерахування коштів від фінансово-розрахункової установи та розрахунок заборгованості. У відзиві на позовну заяву представник Відповідача, просила Суд відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на неналежність доказом надання коштів саме Відповідачу та на невідповідність сумі заборгованості за відсотками законодавству про захист прав споживачів. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване судове рішення зазначеним вимогам закону відповідає. Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України). Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів. У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України). Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі. Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України). У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Установлено, що кредитний договір між сторонами був укладений в електронній формі. Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону). Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Договір про надання кредиту підписаний ОСОБА_1 за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами 31 жовтня 2022 року правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір не був би укладений. Доказів протилежного матеріали справи не містять, ОСОБА_1 таких не надано, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком. Факт укладення договору у своєму відзиві на позовну заяву та апеляційній скарзі Відповідач не оспорює. Отже, встановивши, що без здійснення вказаних дій кредитний договір не був би укладений між сторонами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі позивача та відповідача. Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21). Щодо доводів відповідача про недоведеність факту отримання спірних коштів саме на банківську карту ОСОБА_1 . Відповідно до висновків, зазначених у Постанові Верховного суду від 24 липня 2024 року у справі № 646/857/18 (провадження N 61-5330 св 24) та частин другої-третьої статті 367 ЦПК України, Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі та підтвердження їх відповідними доказами. Суд апеляційної інстанції має право досліджувати нові докази, якщо неподання таких доказів до суду першої інстанції зумовлене поважними причинами (поважність причин повинен довести заявник, який подає такі докази). Вказане положення закріплене законодавцем з метою забезпечення змагальності процесу в суді першої інстанції, де сторони повинні надати всі наявні в них докази, і недопущення зловживання стороною своїми правами. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи мають право подавати докази, яке у взаємозв`язку з положеннями статті 44 цього Кодексу повинно використовуватись добросовісно, а не всупереч завданню судочинства. Отже, учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази. Норми ЦПК України надають детальну регламентацію строків подання доказів, що, об`єктивно, мінімізує можливі випадки зловживання правами у сфері доказування. Зазначені норми спрямовані на зміщення акценту зі стадії розгляду справи по суті на стадію підготовчого провадження, під час якого і має відбуватися збір процесуального матеріалу і так званий обмін змагальними паперами, що забезпечує розгляд справи у розумні строки. Згідно ч. 7 ст. 81 ЦКП України, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Відповідно до ст. 84 ЦПК України, учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. Відповідач, даючи пояснення в суді першої інстанції, та подаючи апеляційну скаргу, не був позбавлений можливості надати всі необхідні докази, добросовісного виконання своїх процесуальних прав, не пояснив поважність причин їх неподання в своїй апеляційній скарзі, де наводить доводи, які суперечать принципам змагальності та диспозитивності в цивільному судочинстві, які полягають в тому, що кожна сторона, розпоряджаючись своїми процесуальними та матеріальними правами, повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог. Відповідач не був позбавлений можливості надати виписку з власного особистого рахунку до судів першої та апеляційної інстанцій, що одночасно заперечувала б факт отримання будь-яких кредитних коштів, не був позбавлений права звернутися з клопотанням про витребування відповідних доказів до суду, доводи Відповідача оцінюються судом, як намагання уникнути відповідальності за кредитним договором. В матеріалах справи достатньо доказів на підтвердження позовних вимог, на противагу яким, апелянтом жодного доказу не надано. Верховний Суд у постановах: від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20, від 20 червня 2022 року у справі № 757/40396/20 від 04 грудня 2023 року у справі №212/10457/21 та інших, вказував на те, що оспорюваний позивачем кредитний договір укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», а зазначені у ньому умови не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», та за відсутності належних доказів про те, що договір укладено іншою особою, а грошові кошти перераховані на банківську картку, яка позивачу не належить, дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним такого договору. У постанові від 31 січня 2024 року у справі № 671/1832/20 Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанції про відмову у позові, які вказали, що ідентифікація Позичальника на вебсайті https://cashberry.com.ua здійснена відповідно до вимог чинного законодавства, з використанням особистих даних позивача, а саме: паспорта, ідентифікаційного коду, номера телефону, електронної пошти, номера банківської картки, на яку слід перерахувати кошти. Крім того, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виснував, що отримання кредитних коштів не позивачем, а перерахування їх відповідачем на банківську карту іншої особи не може розцінюватись як доказ неукладення та/або непідписання вказаного договору. Ця обставина пов`язана з виконанням договору. Оцінивши докази, надані сторонами на підтвердження своїх вимог та заперечень, суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що без входу Позичальника на вебсайт Кредитодавця та здійснення ним всього алгоритму дій, необхідних для отримання кредиту, кредитний договір між ним та відповідачем не був би укладений. У постанові від 01 липня 2024 року у справі № 638/161/22 Верховний Суд погодився з тим, що без введення позичальником відповідних даних, здійснення його верифікації, передання ним та отримання товариством персональних даних від позивача з метою укладення договору, таке укладення кредитного договору є неможливим. А в матеріалах справи відсутні докази протиправності дій третіх осіб стосовно позивача, які стосуються підписання кредитного договору. Таким чином, укладення кредитного договору без введення Позичальником особистих даних, в тому числі номера кредитної картки на яку він хотів отримати кошти, є неможливим. Враховуючи зазначене колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в частині отримання спірних коштів ОСОБА_1 . Оспорюваний позивачем кредитний договір укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, що відповідає вимогам ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», а зазначені у ньому умови не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів». Згідно п. 4.8 кредитного договору, строк кредитування, тобто, строк на який надається Кредит Позичальнику: 300 календарних днів, а саме до 27 серпня 2023 року. Згідно розрахунку заборгованості наданого Позивачем, жодних нарахувань до суми заборгованості після 26 серпня 2023 року Кредитором не здійснювалося. Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції також залишив поза увагою той факт, що згідно розрахунку заборгованості, наданого позивачем, залишок непогашених відсотків нараховувався включно до 23.11.2023 р. не знайшли своє підтвердження в матеріалах справи. Аргументи апеляційної скарги про те, що встановлення в договорі надмірно високих відсотків, які значно перевищують розмір отриманого кредиту, свідчить про несправедливість договірних умов у цій частині та здійснення позивачем нечесної підприємницької практики, апеляційний суд відхиляє з таких мотивів. Як уже зазначалося, відповідач добровільно підписав кредитний договір та прийняв усі умови, наведені в ньому. За змістом частин першої, другої статті 19 Закону України "Про захист прав споживачів" нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика вважається такою, що вводить в оману, якщо вона спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, шляхом надання йому неправдивої чи неповної інформації. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Водночас в укладеному між сторонами кредитному договорі повно, чітко та однозначно викладена вся інформація, необхідна для усвідомлення споживачем потенційного обсягу його зобов`язання, зокрема, але не виключно, шляхом зазначення процентної ставки за користування кредитом, реальної процентної ставки та орієнтовної вартості кредиту. Сума, пред`явлена кредитором до стягнення в цій справі, не перевищує (орієнтовна вартість кредиту становить 110 000,00 грн. згідно п. 4.10 кредитного договору а.с. 20) суму, зазначену в договорі як орієнтовна загальна вартість кредиту за весь строк кредитування. Тобто обставини ведення позивачем нечесної підприємницької практики судом не встановлено. Згідно з частинами першою, другою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Водночас частиною п`ятої цієї ж статті передбачено, що якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Тобто вказаною нормою права передбачено, що договір у частині положень, які споживач уважає несправедливими, є оспорюваним, тобто таким, який може бути визнаний недійсним (а не є таким в силу закону) за позовом, пред`явленим споживачем кредитних послуг. Між тим у цій справі відповідач з вимогами про визнання положень кредитного договору в частині встановлення надмірно високих відсотків недійсними не звертався, у зв`язку з чим оцінка таким доводам судом апеляційної інстанції в силу меж апеляційного перегляду, встановлених статтею 367 ЦПК України, не надається. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором, яка складається як із заборгованості за тілом кредиту, так і заборгованості за нарахованими відсотками. Рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим. Доводи апеляційної скарги не спростовують факту неналежного виконання відповідачем зобов`язань за кредитним договором. Враховуючи вищевикладене, а також, те що судовим рішенням було встановлено, що ОСОБА_1 не виконував своїх зобов`язань за кредитним договором, суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «Укр Кредит Фінанс». Згідно з пунктом 1 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до частин першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення Деснянського районного суду міста Києва від 06 вересня 2024 року - без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні. Згідно з підпунктом б), в) пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат». Тому, з урахуванням висновку щодо суті апеляційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат. Оскільки Київський апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги ОСОБА_1 без задоволення, а рішення Деснянського районного суду міста Києва від 10 червня 2024 року - без змін, розподіл судових витрат Київським апеляційним судом не здійснюється. Керуючись ст.ст. 141, 367, 368, 369, 374, 376, 381, 382, 383 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Сініциної Оксани Петрівни - залишити без задоволення. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 06 вересня 2024 року -залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Суддя-доповідач А.М. Стрижеус Судді: Л.Д. Поливач О.І. Шкоріна