Постанова Київський апеляційний суд № 757/19991/24-ц

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 12 березня 2025 року м. Київ Справа № 757/19991/24-ц Провадження №22-ц/824/3836/2025 Резолютивна частина постанови оголошена 12 березня 2025 року Повний текст постанови складено 12 березня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Стрижеуса А. М., суддів: Поливач Л. Д., Сушко Л.П., секретаря Желепи В. В. сторони: позивач ОСОБА_1 відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 01 жовтня 2024 року, ухваленого у складі судді Бусик О.Л.,- В С Т А Н О В И В: У травні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Печерського районного суду із позовом про визнання кредитного договору недійсним. В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що 31 січня 2022 року між Позивачем та ТОВ «Укр Кредит Фінанс» було укладено договір про відкриття кредитної лінії № 1038-6835, за умовами пункту 1.1. якого кредитодавець відкриває для позичальника невідновлювану кредитну лінію на наступних умовах визначених цим договором. Згідно з п. 2.1. 2.4. договору про відкриття кредитної лінії № 1038-6835 від 31 січня 2022 року розмір кредитного ліміту, тобто загальний розмір кредиту: 11 000 гривень. Заявлений строк кредиту складає 21 календарних днів з дня надання кредиту. Відповідно до п. 2.4.1. - 2.4.5. договору про відкриття кредитної лінії № 1038-6835 від 31 січня 2022 року дата видачі кредиту 31 січня 2022 року; останній календарний день Заявленого строку 20 лютого 2022 року; сума кредиту 11 000 гpн., нараховані проценти за користування кредитом у Заявлений строк 4 620 гpн., разом до сплати 15 620 грн. Пунктом 2.8. - 2.10. договору про відкриття кредитної лінії № 1038-6835 від 31 січня 2022 року встановлено, що строк кредитування становить 300 днів з моменту перерахування кредиту позичальнику. Реальна річна процентна ставка на дату укладення цього договору складає 572 465%. Орієнтована загальна вартість кредиту на дату укладення договору складає 110 000, 00 грн, та включає в себе: суму кредиту та проценти за кредитом 99 000,00 гpн. На думку Позивача, умови договору щодо заявленого строку, на який надається кредит (21 календарний день) та строку кредитування (300 календарних днів) фактично суперечать одна одній та є неоднозначними, що є грубим порушенням її прав, як споживача. Крім того, сума відсотків за кредитним договором, які має сплатити Позивач, є у 10 разів більшою від суми отриманого кредиту, а річна процентна ставка становить 572 % річних, що, на думку ОСОБА_1 є незаконним. Саме тому, вважає, що при укладанні кредитного договору були порушені права позивача, як споживача, оскільки з договору неможливо чітко і однозначно визначити волевиявлення сторін в частині строку кредитування та, відповідно, суми нарахованих відсотків, а тому наявні правові підстави для визнання договору недійсним. У відзиві на позовну заяву представник Відповідача Кодь В. О. вказав про те, що заперечує проти позову в повному обсязі, позовні вимоги вважає необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Вказував на те, що TOB «Укр Кредит Фінанс» має право на нарахування процентів за користування кредитом (згідно п. 4.6 договору), а відтак, твердження щодо існування факту несправедливості умов договору котрі спричиняють наслідки його не чинності - є хибним. Крім цього, відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», що максимальний розмір денної процентної ставки не може становити більше 1%, оскільки під час укладення договору відповідач керувався нормою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» в редакції станом на 19 серпня 2022 року. Норма Закону України «Про споживче кредитування», а саме ч. 5 було доповнено до ст. 8 Закону відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-IX від 22 листопада 2023 року. Ухвалою Печерського районного суду міста Києва 03 травня 2024 року у справі відкрито провадження для розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2024 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Укр Кредит Фінанс» про визнання кредитного договору недійсним. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що Позивачем не надано суду доказів, що під час укладення спірного договору вона не була ознайомлена з усіма його умовами, передбаченими законом, або діяла на умовах зазначених як вкрай невигідних для себе, окрім того не надано доказів неправомірності нарахування відповідачем відсотків на суму заборгованості та не надала власного розрахунку заборгованості. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що кредитний договір № 1038-6835 від 31 січня 2022 року, був укладений у спосіб визначений чинним законодавством України з дотриманням вимог щодо його укладення із зазначенням умов, які не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», порядок надання та повнота наданої інформації відповідають вимогам Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», відтак відсутні підстави для задоволення позову про визнання зазначеного кредитного договору недійсним. Не погоджуючись з рішенням суду 28 жовтня 2024 року ОСОБА_1 подала через засоби поштового зв`язку до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу. Позивач вважає, що рішення Печерського районного суду м. Києва від 01.10.2024 року ухвалене при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи та неправильно застосував норми матеріального права, що полягає в наступному: - З договору неможливо чітко і однозначно визначити волевиявлення сторін в частині строку кредитування, та, відповідно, суми нарахованих відсотків, а отже необхідно застосувати принцип contra proferentem, у зв`язку з неоднозначністю умов договору щодо строку кредитування та участі споживача як слабшої сторони - Вважає умови договору в частині нарахування відсотків Відповідачем є неоднозначними та несправедливими, та такими, що суперечать Закону України «Про захист прав споживачів» - Стверджує, що високий розмір відсотків, зазначений в договорі, порушує принцип рівності сторін договору, є несправедливо непомірним тягарем для Позивача та джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків Позивачу - Зазначає, що розмір денної ставки не може перевищувати 1% згідно ч. 1, 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування». У зв`язку з цим, Позивач у своїй апеляційній скарзі просить скасувати рішення Печерського районного суду від 01 жовтня 2024 року та ухвалити нове рішення, яким визнати договір про відкриття кредитної лінії № 1038-6835 від 31 січні 2022 року недійсним. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31 жовтня 2024 року апеляційну скаргу передано судді-доповідачу Стрижеусу А. М. Листом Київського апеляційного суду від 04 листопада 2024 року витребувано з Печерського районного суду м. Києва матеріали справи № 757/19991/24-ц за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Укр Кредит Фінанс» про визнання кредитного договору недійсним. 13 листопада 2024 року матеріали справи № 757/19991/24-ц за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Укр Кредит Фінанс» про визнання кредитного договору недійсним, надійшли до Київського апеляційного суду. Ухвалою Київського апеляційного суду від 15 листопада 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Укр Кредит Фінанс» про визнання кредитного договору недійсним. 03 грудня2024 року представником ТОВ «УКР Кредит Фінанс» - Кодь В. О. було надіслано засобами поштового зв`язку до Київського апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Печерського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2024 року - без змін. Відзив мотивований тим, що укладений між сторонами кредитний договір повністю відповідає вимогам законодавства України. Заборгованість розрахована відповідно до умов договору, а вказані умови кредитного договору не можна вважати несправедливими, оскільки розмір відсотків за користування кредитними коштами сторонами договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому ст. 627 ЦК України. Відповіді на відзив Позивачем до Київського апеляційного суду не було надано. Ухвалою Київського апеляційного суду від 18 грудня 2024 року справу призначено до розгляду з викликом учасників справи. В судовому засіданні представник ТОВ «Укр кредит фінанс» адвокат Кодь В.О. проти доводів апеляційної скарги заперечував, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду. В судове засідання Позивач ОСОБА_1 не з`явилася. Судова повістка, яка надсилалися ОСОБА_1 повернулася до апеляційного суду з відміткою "адресат відсутній", а відповідно до п.3 ч.8 ст.128 ЦПК України, днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду. За таких обставин колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності ОСОБА_1 . Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла наступного висновку. Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Встановлено, що 31.01.2022 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 було укладено договір про відкриття кредитної лінії № 1038-6835 у вигляді електронного документа, відповідно до умов якого ТОВ «Укр Кредит Фінанс» надало ОСОБА_1 кредит у розмірі 11 000,00 грн., зі строком кредитування 300 днів; заявленим строком користування кредитом - 21 день; останній день заявленого строку - 20.02.2022 р.; зі сплатою зниженої процентної ставки - 2 % в день; стандартної процентної ставки - 3,00 % в день. Вказаний кредитний договір укладений з використанням Веб-сайту (creditkasa.com.ua), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «Укр Кредит Фінанс», в рамках якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле. Факт отримання кредитних коштів Позивач в цій справі не оскаржує. З`ясувавши обставини справи, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване судове рішення зазначеним вимогам закону відповідає. Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України). Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів. У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України). Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі. Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України). У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Установлено, що кредитний договір між сторонами був укладений в електронній формі. Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону). Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Договір про надання кредиту підписаний ОСОБА_1 за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами 31 січня 2022 року правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір не був би укладений. Доказів протилежного матеріали справи не містять, ОСОБА_1 таких не надала, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є її процесуальним обов`язком. Факт укладення договору у своїй позовній заяві та апеляційній скарзі Позивач не оспорює. Отже, встановивши, що без здійснення вказаних дій кредитний договір не був би укладений між сторонами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі позивача та відповідача. Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21). Згідно з пунктом 1 частини другою статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, є договори та інші правочини. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України). Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Щодо доводів скаржника в частині тлумачення умов договору про строк кредитування та застосування принципу contra proferentem: У постанові від 30 червня 2021 року у справі № 183/2390/18 (провадження № 61-5123св19) Верховний Суд зазначив, що «підставою для тлумачення судом правочину є наявність спору між сторонами щодо його змісту, невизначеність і незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів у тексті всієї угоди або її частини, що не дає змогу з`ясувати дійсний зміст угоди або її частини, а волевиявлення сторони правочину не дозволяє однозначно встановити її намір. Київський апеляційний суд встановив, що між сторонами існує спір щодо розуміння ними умов кредитного договору щодо строку кредитування, згідно з яким позичальник здійснює погашення заборгованості за кредитним договором, що впливає на з`ясування обставин, у якому розмірі існує у позичальника заборгованість за кредитним договором. Тож у предмет доказування входить з`ясування цих обставин. Від встановлення обставин, чи відповідає строк кредитування такому що зазначає Кредитодавець, чи такому, на який посилається у своїй апеляційній скарзі Позичальник, залежить, чи існують підстави для стягнення заборгованості за відповідний строк кредитування, у зв`язку з систематичним невиконанням позичальником умов кредитного договору. За таких обставин підлягають тлумаченню відповідні умови договору щодо застосовуваного сторонами певного строку кредитування під час погашення заборгованості за кредитним договором. У той же час, тлумачення не може створювати нові умови договору, а виключно роз`яснює існуючі умови угоди. Тобто суд може постановити рішення про тлумачення змісту договору без зміни його умов. При цьому, зважаючи на те, що метою тлумачення правочину є з`ясування змісту його окремих частин, який складає права та обов`язки сторін, тлумачення потрібно розуміти як спосіб можливості виконання сторонами умов правочину. З огляду на викладене тлумаченню підлягає зміст угоди або її частина у способи, встановлені статтею 213 ЦК України, тобто тлумаченням правочину є встановлення (з`ясування) його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення незрозумілостей та суперечностей у трактуванні його положень». У постанові від 03 березня 2021 року у справі № 522/799/16 (провадження № 61-2887св20) Верховний Суд зазначив, що метою тлумачення правочину є з`ясування того, що в ньому дійсно виражено, а не того, що малося на увазі. Потреба у тлумаченні правочину виникає у зв`язку з неповнотою або недостатньою ясністю окремих його умов. Саме тому при тлумаченні правочину суди першої та апеляційної інстанцій насамперед повинні були брати до уваги однакове для усього змісту правочину буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів, вжитих у правочині. Верховний Суд у своїй постанові від 11 жовтня 2023 року у справі № 753/13820/16-ц (провадження № 61-4858св23) висловив наступні висновки: Щодо визначення правил тлумачення правочину, то відповідно до частини першої статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні. Третім рівнем тлумачення (у випадку безрезультативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення. Наведене відповідає правовим висновкам Верховного Суду, зробленим у постанові від 09 березня 2023 року у справі № 695/2077/21 (провадження № 61-10040св22). Отже, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, передбаченими статтею 213 ЦК України. Потрібно враховувати, що передусім тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, що містяться у статті 213 ЦК України. Виключно у разі неможливості визначити справжній зміст відповідної умови договору за допомогою зазначених рівнів тлумачення, може використовуватися спосіб тлумачення за принципом contra proferentem. Тобто тільки у разі неможливості тлумачення правочину на перших рівнях потрібно керуватися правовим висновком, викладеного у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17). Відповідно до зазначеного правового висновку у разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України, необхідно застосовувати тлумачення contra proferentem (Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав)). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Аналіз змісту пунктів 1.2, 2.4, 2.5, 2.8, 2.9, 2.10, 3.1, п. п. 3.3 - 3.9 цього договору дає підстави для висновку, що тлумачення цих умов договору можливо здійснити на всіх з перших трьох рівнів тлумачення умов договору, натомість застосування принципу contra proferentem відповідає четвертому рівню тлумачення та застосовується у разі, якщо неможливо здійснити тлумачення на попередніх рівнях. Так, відповідно до пункту 2.4: «Заявлений строк користування кредитом складає 21 календарних днів з дня надання кредиту. Заявлений строк - це обраний Позичальником в момент укладання цього договору строк користування Кредитом протягом якого може бути використано право користування Кредитом за Пільговою та/або Зниженою процентною ставкою (далі - Заявлений строк). Позичальник має право достроково до закінчення Строку кредитування, передбаченого у п. 2.8 цього Договору сплатити Кредит повністю у останній календарний день Заявленого строку, як зазначено у п. 2.4.1-2.4.5 цього Договору». Згідно з пунктом 2.8 кредитного договору: «Строк кредитування, тобто строк на який надається Кредит Позичальнику: 300 календарних днів (до 27.11.2022) з моменту перерахування Кредиту Позичальнику (далі - Строк кредитування). Строк договору є рівним Строку кредитування. В частині виконання зобов`язань Договір діє до повного та належного виконання Сторонами своїх зобов`язань за Договором.» Згідно ст. 251 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України). Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга зазначеної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України). Відтак закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору. З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання зобов`язання. Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 14-10цс18, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Велика Палата Верховного суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (Провадження № 12-16гс22) підкреслила, що установлений кредитним договором строк кредитування лише визначає часові межі, в яких проценти за «користування кредитом» можуть нараховуватись, не скасовуючи при цьому обов`язок боржника щодо їх сплати. Одночасне визначення Позичальником умов договору щодо Заявленого строку на який надається кредит (21 календарний день) та строку кредитування (300 календарних днів), як таких, що суперечать одна одній та, водночас, є неоднозначними, свідчить про помилкове тлумачення Позичальником таких умов договору. Таким чином Позивач заявляє, що повністю усвідомлював їх різну природу, що свідчить про його суперечливу поведінку. Договірні умови щодо кредитування Позивача, які включають в себе: кредитний договір, загальні умови кредитування, рекомендований графік погашення кредиту, реальну річну процентну ставку на дату укладення договору, орієнтовну загальну вартість Кредиту, містять в тому ж числі конкретне визначення поняття «строк кредитування» у п. 2.8 кредитного договору, що відповідає загальноприйнятій практиці у цьому виді правовідносин. Тлумачення слова «заявлений» міститься у Словнику української мови: це дієприкметник до слова заявити:

1. Повідомляти про що-небудь, звертатися до кого-небудь з викладом якихось відомостей, положень, думок.

2. Виявляти, показувати що-небудь. Варто зазначити, що поняття «Заявлений строк» не є загальноприйнятим у сфері споживчого кредитування, та з нього неможливо точно встановити зміст правочину та значення слів, без пояснення Кредитодавцем цього поняття. Але у свою чергу, у пункті 2.4 Кредитного договору чітко визначено поняття «Заявлений строк», як такий, протягом якого може бути використано право користування Кредитом за Пільговою та/або Зниженою процентною ставкою. Таким чином Кредитодавець чітко розділив поняття «Заявлений строк» та «Строк кредитування». На першому рівні тлумачення спочатку аналізується текст умови: якщо слова мають чіткий зміст або усталений технічний смисл, саме він береться до уваги. Таким чином, вже на першому рівні тлумачення, де враховується буквальне значення слів і термінів у договорі, а також загальновживане значення термінів у відповідній сфері,? можна зробити висновки, що за змістом укладеного договору строк дії самого договору, як і строк кредитування в цілому, описано та зазначено згідно загальновживаних у сфері кредитування термінів, зрозумілих для Позичальника, оскільки поняття «строк кредитування» є однозначним, загальноприйнятим, має чіткий зміст та усталене технічне розуміння, та саме він має братись до уваги. Поняття «Загальний строк» та «Строк кредитування» мають різне призначення та регулюють різні аспекти договору: одне - умови зниженої ставки, інше - загальний термін кредиту. Таким чином, на першому рівні не виникає автоматично двозначності чи неоднозначності, оскільки кожен з термінів має власне визначення. На другому рівні тлумачення, який застосовується коли звичайне значення не дозволяє зрозуміти окрему частину договору, також можна встановити, що строк кредитування становить саме 300 днів, оскільки внаслідок системного тлумачення та порівняння пунктів 2.4 та 2.8 з іншими положеннями договору, з усім змістом договору в цілому, а також із намірами сторін на момент укладення, беручи до уваги зазначені в п. 2.6 Кредитного договору розміри процентних ставок, зазначену в п. 2.9 реальну річну процентну ставку, зазначену в п. 2.10 орієнтовну загальну вартість кредиту а також зазначений в пункті 3 порядок повернення Кредиту, можна дійти висновку про однозначність намірів Кредитора та відсутність будь-яких спроб приховати природу договору від Позичальника. Іншими словами, неясне положення читається в контексті всього договору і тих цілей, які сторони переслідували, укладаючи його, а отже, двозначність відсутня й на другому рівні, оскільки ці терміни, хоча й формально стосуються часу, але регулюють різні аспекти (період пільгової ставки проти загального строку). Щодо третього рівня тлумачення, суд наголошує, що наявність окремого строку, під час якого застосовується знижена процентна ставка у кредитних договорах не заборонена чинним законодавством, та є поширеною практикою у кредитних правовідносинах, яка спрямована на заохочення добросовісного та вчасного виконання позичальником своїх зобов`язань. Така практика є часто застосовуваною у кредитуванні: короткий період зі зниженою ставкою і наступний довгий період - зі звичайною ставкою. Це свідчить про загальноприйняту поведінку Відповідача у кредитних правовідносинах. Мета договору - надати кредитні кошти під певні відсотки із визначенням різних умов на різні періоди, а тому навіть на третьому рівні тлумачення не виникає двозначності умов договору. Лише коли всі описані рівні не дають змоги визначити однозначний зміст умови, постає потреба вдатися до зовнішніх правил на кшталт contra proferentem. Верховний Суд підкреслив, що принцип contra proferentem є допоміжним, субсидіарним засобом тлумачення і застосовується тільки після того, як вичерпано звичайні інструменти, передбачені ст.213 ЦК?. Фактично це «останній аргумент» на випадок, коли двозначність усунути не вдалося. Натомість двозначність вказаних умов договору відсутня на кожному з рівнів тлумачення. Також апеляційний суд зазначає, що Позивач не довів, по-перше, що відповідне формулювання було нав`язане йому всупереч його вільній волі, а по-друге, що він до укладення чи під час виконання договору звертався до суду з вимогою про офіційне тлумачення цієї умови. Позивач добровільно підписав договір, не заявляє, що умову договору включено під тиском, та фактично використовує свої процесуальні права як засіб для уникнення відповідальності від невиконання ним умов Кредитного договору. Таким чином, доводи заявника про те, що з урахуванням конструкції пунктів 2.4 та 2.8 Кредитного договору та принципу тлумачення contra proferentem, його права були грубо порушені, відхилені апеляційним судом як безпідставні, з огляду на те, що ці пункти не є двозначними за змістом і покладають на позичальника обов`язок сплати процентів за користування кредитними коштами лише протягом строку дії договору, що дорівнює строку кредитуванню, та який чітко описано у пункті 2.8 Кредитного договору - 300 календарних днів до 27.11.2022 року. Щодо доводів апеляційної скарги в частині перевищення розміру денної ставки за 1% згідно ч. 1, 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування». Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» Максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %. Вказана норма не підлягає застосуванню відповідно до правил дії закону у часі. Законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. Для такого визнання з огляду на приписи статті 5 ЦК України суд має застосувати акт цивільного законодавства, чинний на момент укладення договору (такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17). Наведені вище приписи Закону України «Про споживче кредитування» у редакції, чинній на момент укладення кредитного договору, не набули чинності. Норму Закону України «Про споживче кредитування», а саме до ч. 5 ст. 8 було доповнено відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-IX від 22 листопада 2023 року. Щодо доводів скаржника в частині несправедливого, надмірно високого розміру відсотків. Аргументи апеляційної скарги про те, що встановлення в договорі надмірно високих відсотків, які значно перевищують розмір отриманого кредиту, свідчить про несправедливість договірних умов у цій частині та здійснення кредитором нечесної підприємницької практики, апеляційний суд відхиляє з таких мотивів. За змістом частин першої, другої статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика вважається такою, що вводить в оману, якщо вона спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, шляхом надання йому неправдивої чи неповної інформації. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Водночас в укладеному між сторонами кредитному договорі повно, чітко та однозначно викладена вся інформація, необхідна для усвідомлення споживачем потенційного обсягу його зобов`язання, зокрема, але не виключно, шляхом зазначення процентної ставки за користування кредитом, реальної процентної ставки та орієнтовної вартості кредиту. Тобто обставини ведення Кредитором нечесної підприємницької практики, в тому числі отримання ним невиправданих додаткових прибутків, про які зазначає Позивач, судом не встановлено. Умови кредитного договору містять в собі графік платежів, який передбачає вчасне виконання своїх зобов`язань Позичальником та сплату процентів за зниженою процентною ставкою. У разі якби Позивач вчасно сплачував проценти за користування кредитними коштами та повернув тіло кредиту, то не утворилося б великої суми заборгованості, яку Позивач вважає несправедливою. У своїй апеляційній скарзі Позивач також помилково ототожнює проценти за користування кредитом, що регулюються ст.ст. 1048, 1056-1 ЦК України та нараховуються протягом строку договору та компенсацію (штраф, неустойку та пеню) за невиконання зобов`язання за договором. Кредитор не нараховував штраф та пеню за невиконання зобов`язання відповідачем, а тому посилання Позивача у своїй апеляційній скарзі на явну завищену суму неустойки спростовується матеріалами справи. Положеннями частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що у договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: 1) сума кредиту; 2) детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов`язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; 3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; 4) право дострокового повернення кредиту; 5) річна відсоткова ставка за кредитом; 6) умови дострокового розірвання договору; 7) інші умови, визначені законодавством. З аналізу оспорюваного кредитного договору вбачається, що Відповідачем було виконано приписи вищенаведених норм. Договір укладений за участю і згодою позичальника й, відповідно, не порушує жодного принципу договірних зобов`язань та не містить несправедливих умов. Посилання Позивача на несправедливість окремих умов договору не тягне за собою визнання недійсним такого договору у цілому. Відповідно до висновку Верховного Суду у постанові від 29 березня 2021 року у справі № 583/1673/17, «ненадання чи надання неповної інформації про продукцію, товари, послуги не є підставою для визнання кредитного договору недійсним, оскільки договір як правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, передбачених законом, який визначає наслідки, що виникають у результаті вчинення недійсних правочинів. Правомірність правочину означає, що він є юридичним фактом, який породжує ті правові наслідки, наступу яких бажають сторони і які відповідають вимогам закону. Своєю правомірністю правочини відрізняються від правопорушень (деліктів) - вольових дій, що суперечать вимогам закону та тягнуть за собою правові наслідки, які сторони не бажали отримати. Згідно із законом правочин завжди є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України). Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним». Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що при укладенні оспорюваного кредитного договору вимоги статті 203 ЦК України не були порушені, отже правові підстави, передбачені статтею 215 ЦК України, для визнання кредитного договору недійсним, відсутні, оскільки ТОВ «Укр Кредит Фінанс» перед укладенням спірного договору було ознайомлено Позичальника з основними умовами кредитування. Підписаний сторонами кредитний договір свідчить про досягнення сторонами згоди відносно всіх істотних умов договору до моменту реальної передачі грошових коштів, які були надані позивачці ОСОБА_1 . Належних та допустимих доказів на спростування презумпції правомірності правочину у цілому, позивачкою ОСОБА_1 у передбаченому ст. 12, 81 ЦПК України порядку, суду не надано, та не спростовано, що під час укладення договору про надання споживчого кредиту вона діяла свідомо та вільно, враховуючи власні інтереси, добровільно погодилася з його умовами, визначивши при цьому характер правочину і всі його істотні умови, була належним чином ознайомлена з обсягом відповідальності за невиконання його умов та розміром. Істотними умовами кредитного договору відповідно до змісту частини першої статті 638 та статті 1054 ЦК України є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, розмір, порядок нарахування та виплата процентів, відповідальність сторін. Згідно із змістом укладеного сторонами кредитного договору від 31 січня 2022 року такі умови договором передбачено. Договір містить всю інформацію щодо умов кредитування: строк кредитування, процентну ставку за користування кредитом, строки сплати платежів, мету, для реалізації якої споживчий кредит може бути витрачений, а також права та обов`язки сторін, порядок розрахунків, відповідальність за порушення зобов`язань, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним кредитного договору. Оспорюючи кредитний договір ОСОБА_1 фактично намагається оспорити обставини, встановлені рішенням Печерського районного суду Київської області від 01 жовтня 2024 року, а також рішення про стягнення з неї заборгованості Дарницького районного суду м. Києва від 08 березня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 січня 2025 року, яким відмовлено в задоволені апеляційної скарги ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 1038-6835, відповідно до умов якого ТОВ «Укр Кредит Фінанс» надало відповідачці кредит для задоволення особистих потреб. Доводи апеляційної скарги фактично є ідентичними доводам та змісту позовної заяви, яким суд першої інстанції надав належну оцінку, та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Позичальник не довів наявності умислу в діях Кредитора щодо введення його в оману, оспорюваний Кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх його істотних умов, позивач під час укладання договору не заявляв додаткових вимог щодо умов договору та в подальшому частково виконував їх, що встановлено судовими рішеннями Дарницького районного суду м. Києва від 08 березня 2024 року та постановою Київського апеляційного суду від 17 січня 2025 року, яким відмовлено в задоволені апеляційної скарги ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 1038-6835, відповідно до умов якого ТОВ «Укр Кредит Фінанс» надало відповідачці кредит для задоволення особистих потреб. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 01 жовтня 2024 року - без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні. Згідно з підпунктом б), в) пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат». Тому, з урахуванням висновку щодо суті апеляційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат. Оскільки Київський апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги ОСОБА_1 без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 01 жовтня 2024 року - без змін, розподіл судових витрат Київським апеляційним судом не здійснюється. Керуючись ст.ст. 141, 367, 368, 369, 374, 376, 381, 382, 383 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 01 жовтня 2024 року -залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Суддя-доповідач А. М. Стрижеус Судді: Л. Д. Поливач Л.П. Сушко