Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 320/2140/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/2140/23 Суддя (судді) першої інстанції: Щавінський В.Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 січня 2025 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді Безименної Н.В. суддів Єгорової Н.М. та Сорочка Є.О. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 , Державної податкової служби України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 червня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И Л А: Позивач звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової служби України и, в якому просив: - визнати протиправними дії відповідача щодо порушення вимоги ч.3 ст.22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», при розгляді запиту від 23.12.2022 в зв`язку з не пересиланням його в термін не більше п`яти днів за належністю відповідному органу чи посадовій особі, та не повідомлення запитувача; - зобов`язати відповідача повторно розглянути запит ОСОБА_1 від 23.12.2022 у відповідності до Закону України «Про доступ до публічної інформації»; - зобов`язати відповідача надати запитувану інформацію, викладену у запиті від 23.12.2022, а саме: надати інформацію щодо алгоритму виготовлення довідки на ім`я ОСОБА_1 про розмір грошового забезпечення, що враховуються для перерахунку пенсії від 08.06.2021 №294/ч/15-97-07-09 про розмір мого грошового забезпечення та вказати чому не включені в довідку надбавки, доплати, підвищення; якщо в довідці зазначене грошове забезпечення прирівняної посади, то вказати якої та на підставі якого наказу, постанови і т.п.; - стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової служби України на користь ОСОБА_1 судові витрати за подання правничої допомоги у розмірі 2000,00 грн. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 28 червня 2023 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії ДПС України щодо неналежного розгляду запиту ОСОБА_1 від 23.12.2022. Зобов`язано ДПС України повторно розглянути запит ОСОБА_1 від 23.12.2022 у відповідності до Закону України «Про доступ до публічної інформації» та надати відповідь на запит з урахуванням висновків суду. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Не погодившись із вказаним рішенням в частині відмови в стягненні судових витрат, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати у вказаній частині та ухвалити нову постанову, якою стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати за подання правничої допомоги у розмірі 2000,00 грн. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що понесені позивачем витрати на правничу допомогу підлягають розподілу. Відповідач також подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позову, або залишити позовну заяву без розгляду. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що позивач не перебував у трудових відносинах з ДПС України та її територіальними органами, а тому підготовка та надання йому інформації щодо алгоритму виготовлення довідки про розмір його грошового забезпечення є неможливим. Також відповідач зазначає, що аналогічні позовні вимоги вже були предметом судового розгляду у справі №420/13/23. Відзиви на апеляційні скарги сторони не подавали. Відповідно до ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Беручи до уваги, що в суді першої інстанції розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного провадження, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, беручи до уваги встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» карантин на всій території України, керуючись приписами ст.311 КАС України, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів доходить наступних висновків. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 23 грудня 2022 року позивач звернувся до ДПС України із запитом на інформацію, в якому просив: 1) надати інформацію щодо алгоритму виготовлення довідки на ім`я ОСОБА_1 про розмір грошового забезпечення, що враховуються для перерахунку пенсії від 08.06.2021 №294/ч/15-97-07-09 про розмір його грошового забезпечення та вказати чому не включені в довідку надбавки, доплати, підвищення; 2) Якщо в довідці зазначене грошове забезпечення прирівняної посади, то вказати якої та на підставі якого наказу, постанови і т.п. (а.с.11-12). За результатами розгляду вказаного запиту, листом від 28.12.2022 №17636/6/99-00-10-04-01-06, відповідач повідомив ОСОБА_1 , що він не працював та не працює в Державній податковій службі України, тому надати йому запитувану довідку не є можливим. Повідомлено позивача, що з приводу запитуваної інформації можна звернутися до Голови комісії з реорганізації Державної фіскальної служби України (а.с.13-14). Не погодившись зі змістом наданої відповіді, позивач звернувся до суду із цим позовом. Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що у відповіді на запит, датованій 28.12.2022, відповідач ані вказав, що відмовляє у наданні інформації на запит, ані надав відповідь по суті, а лише процитував нормативно-правові акти та зазначив про неможливість надання довідки, яку позивач не запитутвав. Також у відповіді не визначено порядок її оскарження. За наслідками перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, колегія суддів дійшла наступних висновків. Спірні правовідносини, що склались між сторонами регулюються Конституцією України, Законом України «Про звернення громадян», Законом України «Про доступ до публічної інформації». В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Питання реалізації громадянами вказаних конституційних прав регулює, зокрема, Закон України «Про звернення громадян». Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. Статтею 7 наведеного Закону визначено, що звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду. Забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення. Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз`ясненнями. Забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються. Реалізація права на звернення має наслідком виникнення кореспондуючого обов`язку органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів його розглянути і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. З огляду на припис ст. 40 Конституції України цей обов`язок незалежно від того, чи він конкретизується як відповідне повноваження органу державної влади в Основному Законі, чи в інших нормативно-правових актах, має виконуватися в порядку, визначеному законом. За приписами ст. 15 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення. Статтею 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначено, що публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом. В силу ст.3 цього Закону право на доступ до публічної інформації гарантується: обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; доступом до засідань колегіальних суб`єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації. Перелік суб`єктів відносин у сфері доступу до публічної інформації визначено у ст.12 Закону України «Про доступ до публічної інформації», ними є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації. Згідно п.1 ч.1 ст.13 вказаного Закону розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються, зокрема, суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання. Відповідно до ч.4 зазначеної статті усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом. Відповідно до ст.1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» ознаками публічної інформації є наступні: готовий продукт інформації, який отриманий або створений лише в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством; заздалегідь відображена або задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація; така інформація знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень або інших розпорядників публічної інформації; інформація не може бути публічною, якщо створена суб`єктом владних повноважень не під час виконання своїх обов`язків; інформація не може бути публічною, якщо створена не суб`єктом владних повноважень. У разі відсутності перелічених ознак в інформації, така інформація не належить до публічної. Отже, визначальним для публічної інформації є те, що вона була заздалегідь готовим, зафіксованим продуктом, отриманим або створеним лише суб`єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов`язків. Разом з тим, доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію (п.2 ч.1 ст.5 Закону України «Про доступ до публічної інформації»). За правилами частини 5 статті 6 наведеного Закону, не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. Статтею 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Разом з тим, відмова в задоволенні запиту на інформацію передбачена ст.22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», відповідно до ч.1 якої розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону. Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації. Згідно з ч.1, 4 ст.20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. Аналіз вищевикладених норм дає підстави для висновку, що розпорядники інформації в межах встановленого Законом строку зобов`язані надавати та оприлюднювати публічну інформацію, зокрема, за запитами на інформацію, незалежно від того, чи стосується ця інформація запитувача інформації особисто. Згідно з п.1, абз.2 п.3.4 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 29.09.2016 року №10 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації» визначальним для публічної інформації є те, що вона заздалегідь зафіксована будь-якими засобами та на будь-яких носіях та знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації. Не є інформаційним запитом звернення, для відповіді на яке необхідно створити інформацію, крім випадків, коли розпорядник інформації не володіє запитуваною інформацією, але зобов`язаний нею володіти (п.1 ч.1 ст.22 Закону України «Про доступ до публічної інформації»). Якщо ж запит стосується інформації, яка міститься, зокрема, в кількох документах і може бути зібрана і надана без значних інтелектуальних зусиль (наприклад, без проведення додаткового змістовного аналізу), то така інформація відповідає критеріям «відображеності та задокументованості» і є публічною. Верховний Суд у постанові від 02.04.2020 року у справі № №9901/22/20, аналізуючи норми Закону України «Про доступ до публічної інформації», зазначив, що розпорядник публічної інформації може (і має своїм обов`язком) надати тільки ту публічну інформацію, яку він, з огляду на свій правовий статус, створив та яка певним чином задокументована/відображена на матеріальних носіях інформації і якою він (розпорядник) володіє. Тобто, розпорядник може надати ту інформацію, яка вже існує і заздалегідь зафіксована на будь-яких носіях. Вжиття заходів для того, щоб створити інформацію, якої у володінні розпорядника немає, але щодо якої подано інформаційний запит, не охоплюється поняттям доступу до публічної інформації, а тому не покладає на розпорядника (додаткових) зобов`язань та/або відповідальності за надання/ненадання запитувачу такої інформації. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі №9901/925/18. Як вбачається із змісту запиту позивача, він не стосувався конкретної інформації, яка була заздалегідь створена та зафіксована в частині, що стосується повідомлення алгоритму виготовлення довідки від 08.06.2021 №294/ч/15-97-07-09. Крім того, вказана довідка від 08.06.2021 №294/ч/15-97-07-09 складена не відповідачем, а Головним управлінням ДФС в Одеській області Державної фіскальної служби України. Станом на момент розгляду справи як ГУ ДФС в Одеській області, так і ДФС України перебувають у стані припинення, однак не ліквідовані. Отже, відповідач не являється розпорядником інформації в частині застосованого наказу чи постанови, за якою було прирівняно відповідну посаду при визначенні розміру грошового забезпечення вказаного у наведеній довідці, що була складена ГУ ДФС в Одеській області. Суд звертає увагу, що до заперечення на позовну заяву, направлену до суду із застосуванням системи «Електронний суд» відповідачем було додано лист від 27.12.2022 №1549/ЗПІ/99-00-01-05-03-10, яким ДПС України повідомило позивача, що зазначені у запиті позивача питання не є предметом правового регулювання Закону України «Про доступ до публічної інформації», тому відповідь на запит буде надана у строк, визначений вимогами нормативно-правових актів, які регламентують порядок розгляду звернень. Також зазначено, що у разі незгоди з наданою відповіддю позивач може оскаржити її в порядку, передбаченому ст.23 Закону України «Про доступ до публічної інформації». Зазначена відповідь була 27.12.2022 надіслана на електрону адресу позивача chornuy-igor@ukr.net, що була вказана у його запиті для надання відповіді за результатами його розгляду. Разом з тим, в силу ч.3 ст.22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником. У своїй відповіді від 28.12.2022 №17636/6/99-00-10-04-01-06 відповідач зазначає, що з приводу запитуваної інформації позивачу належить звернутися до Голови комісії з реорганізації Державної фіскальної служби України. Таким чином, ДПС України було відомо, хто володіє запитуваною позивачем інформацією, зокрема в частині нормативно-правового акту (наказу, постанови тощо), за нормами якого були визначено прирівняну посаду для розрахунку грошового забезпечення, вказаного у довідці від 08.06.2021 №294/ч/15-97-07-09, однак відповідний запит позивача не було направлено належному розпоряднику. В силу ч.4 ст.15 Закону України «Про звернення громадян» рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення. Отже, навіть за умови, що відповідач здійснював розгляд запиту позивача не у відповідності до положень Закону України «Про доступ до публічної інформації», зважаючи, що ним не було надано запитувану ним інформацію, позивачу мав бути роз`яснений порядок оскарження такого рішення. В той же час, лист ДПС України від 28.12.2022 №17636/6/99-00-10-04-01-06 не містить ні відповіді на поставлені позивачем питання, ні роз`яснення порядку оскарження такого рішення, що суперечить положенням чинного законодавства. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправними дій ДПС України щодо неналежного розгляду запиту позивача та наявності підстав для зобов`язання відповідача повторно розглянути такий запит. Щодо твердження відповідача про наявність підстав для залишення позову без розгляду з підстав того, що аналогічні позовні вимоги вже були предметом судового розгляду у справі №420/13/23, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч.1 ст.319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Згідно з п.3, 10 ч.1 ст.240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо, зокрема: у провадженні цього або іншого суду є справа про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав; після відкриття провадження судом встановлено, що позивачем подано до цього самого суду інший позов (позови) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з однакових підстав і щодо такого позову (позовів) на час вирішення питання про відкриття провадження у справі, що розглядається, не постановлена ухвала про відкриття або відмову у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду. В силу п.4 ч.1 ст.238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. З аналізу наведених норм вбачається наявність обов`язкової умови для закриття провадження в адміністративній справі або залишення позову без розгляду, а саме тотожність спору, який вже вирішений, або вирішується в судовому порядку. Судом встановлено, що позивач 23.12.2022 подав до відповідача два запити на публічну інформацію, які були зареєстровані за №22720/06 (відповідь на який є предметом розгляду в даній справі) та за №22706/6 (відповідь на який є предметом оскарження в рамках справи №420/13/23). Незважаючи на те, що відповідь на обидва запити була надана ДПС України одним листом від 28.12.2022 №17636/6/99-00-10-04-01-06, однак обґрунтування позовних вимог у даній справі та у справі №420/13/23 не є тотожними, оскільки спірні правовідносини виникли з питань неналежного розгляду ДПС України двох окремих запитів ОСОБА_1 . Таким чином, колегія суддів не вбачає підстав для залишення позовної заяви без розгляду. Щодо стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне. Відповідно до ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Частиною 1 ст.139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Пунктом 1 ч.3 ст.132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. За змістом ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Частиною 4 наведеної статті передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. З аналізу положень ст.134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі. При цьому, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. З метою підтвердження понесених витрат на правничу допомогу при розгляді справи в суді першої інстанції позивачем подано договір від 09.03.2021 про надання професійної правничої допомоги, укладений між позивачем та адвокатом Опалько О.М., за умовами якого адвокат бере на себе зобов`язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, а замовник зобов`язаний оплатити замовлення у порядку та строки обумовлені сторонами (а.с.20-21). В той же час, з додатку 1 до вказаного договору вбачається, що адвокатом надавались консультації, роз`яснення, послуги зі складання запитів, зібрання доказів і складання позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ДПС України, треті особи Комісія з реорганізації ДФС в Одеській області, Голова комісії з реорганізації ДФС України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, який подавався до Одеського окружного адміністративного суду (а.с.22). Згідно з актом виконаних послуг від 30.12.2022 сторони погодили надання адвокатом Опалько О.М. консультацій, роз`яснення, послуг зі складання запитів, зібрання доказів і складання позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ДПС України, треті особи Комісія з реорганізації ДФС в Одеській області, Голова комісії з реорганізації ДФС України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, який подавався до Одеського окружного адміністративного суду (а.с.24). Наявна в матеріалах справи заява про стягнення судових витрат з відповідача також була адресована Одеському окружному адміністративному суду (а.с.25-26). Отже, надані позивачем докази не підтверджують понесення ним витрат на правничу допомогу в Київському окружному адміністративному суді під час розгляду даної справи, внаслідок чого відсутні підстави для розподілу заявлених судових витрат. Інші доводи скаржників, викладені в апеляційних скаргах, висновків суду першої інстанції не спростовують, при цьому колегія суддів звертає увагу на ті обставини, що відповідно до правил п.41 «Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, вказане рішення ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянтів не спростовані, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування. Відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження). Керуючись ст.243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів П О С Т А Н О В И Л А Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Державної податкової служби України - залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 червня 2023 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню. Текст постанови виготовлено 30 січня 2025 року. Головуючий суддя Н.В.Безименна Судді Н.М.Єгорова Є.О.Сорочко