Постанова 4854 № 420/13/23

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 19 травня 2023 р.м.ОдесаСправа № 420/13/23 Головуючий в 1 інстанції: Попов В.Ф. Дата і місце ухвалення 14.03.2023р., м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Бойка А.В., суддів: Федусика А.Г, Шевчук О.А., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 березня 2023 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України, треті особи: Комісія з реорганізації ДФС в Одеській області, Голова комісії з реорганізації Державної фіскальної служби України, директор Департаменту фінансово - економічного планування, аналізу та майнових відносин Міністерства фінансів України, про оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядника публічної інформації та зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В: У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом до Державної податкової служби України, треті особи: Комісія з реорганізації ДФС в Одеській області, Голова комісії з реорганізації Державної фіскальної служби України, директор Департаменту фінансово-економічного планування, аналізу та майнових відносин Міністерства фінансів України, в якому просив: - визнати протиправними дії Державної податкової служби України щодо порушення вимоги ч. 3 ст. 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», п. 3 ст. 5 Закону України «Про звернення громадян» при розгляді запиту ОСОБА_1 від 23.12.2022 року в зв`язку з непересиланням його в термін не більше п`яти днів за належністю відповідному органу чи посадовій особі, та неповідомлення запитувача; - визнати протиправними дії Державної податкової служби України щодо відмови ОСОБА_1 у підготовці і наданні до Головного управління Пенсійного фонду України у Одеській області оновленої довідки про розмір грошового забезпечення станом на 29.01.2020 року, 01.01.2021 року, 01.01.2022 року 01.01.2023 року, для перерахунку його пенсії; - зобов`язати Державну податкову службу України розглянути запит ОСОБА_1 від 23.12.2022 року в порядку Закону України «Про звернення громадян» підготувати та надати до Головного управління Пенсійного фонду України у Одеської області довідку про розмір грошового забезпечення станом на 29.01.2020 року 01.01.2021 року, 01.01.2022 року, 01.01.2023 року у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону України від 09.04.92 № 2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" щодо визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, та з обов`язковим зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, для здійснення обчислення та перерахунку з 29.01.2020 року, 01.01.2021 року, 01.01.2022 року, 01.01.2023 року пенсії ОСОБА_1 ; - стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової служби України на користь ОСОБА_1 судові витрати за надання правничої допомоги у розмірі 2300 грн. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14.03.2023 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилався на порушенням судом нормматеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. В поданій апеляційній скарзі апелянт посилався на те, що ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції застосував норму права, без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 р. у справі № 454/908/16-ц, в частині того, що встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Крім того, на думку апелянта, суд застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного суду від 27 лютого 2019 р. у справі N 755/2545/15-ц в частині того, що згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Апелянт посилався на те, що відповідач в порушення ч.2 ст. 77 КАС України не обґрунтував правомірність оскаржуваного рішення та проявив протиправні дії, які направлені на відмову переслати запит за належністю, тому позивач вважає, що позовні вимоги в частині щодо визнання протиправними дій відповідача, які викладені у його листі обґрунтовані та є такими, що потребують від суду зобов`язання вчинити відповідачем певну законну дію. Також апелянт посилався на те, що оскаржуючи протиправні дії відповідача позивач має матеріально-правову зацікавленість (інтерес), а тому має право на позов. Крім того в апеляційній скарзі апелянт посилався на наявність у нього права на відшкодування витрат на правничу допомогу, які були ним понесені у зв`язку з поданням даного адміністративного позову. На підставі викладеного апелянт просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14.03.2023 року у справі №420/13/23 повністю та ухвалити нове рішення, яким: визнати протиправними дії Державної податкової служби України щодо порушення вимоги ч. 3 ст. 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», п. 3 ст. 5 Закону України «Про звернення громадян» при розгляді запиту ОСОБА_1 від 23.12.2022 року в зв`язку з не пересиланням його в термін не більше п`яти днів за належністю відповідному органу чи посадовій особі, та не повідомлення запитувача; стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової служби України на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , адреса для листування: АДРЕСА_1 ) судові витрати за подання правничої допомоги у розмірі 2300 грн. Справа призначена до розгляду у порядку письмового провадження у відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне: Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є пенсіонером податкової міліції та перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Одеській області; з 16.10.2013 року позивач отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-ХІІ. Наведені обставини підтверджуються пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 від 05.12.2018 року. 23.12.2022 року позивач звернувся до Державної податкової служби України на офіційну електронну адресу із запитами на інформацію. У першому запиті позивач просив надати йому інформацію щодо алгоритму виготовлення довідки на ім`я ОСОБА_1 про розмір грошового забезпечення, що враховуються для перерахунку пенсії від 08.06.2021 року № 294/ч/15-97-07-09 про розмір грошового забезпечення та вказати чому не включені у довідку надбавки, доплати, підвищення. Якщо у довідці зазначене грошове забезпечення прирівняної посади, то вказати якої та на підставі якого наказу, постанови. У другому запиті позивач просив Державну податкову службу України надати до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області довідки про розмір грошового забезпечення станом на 29.01.2020 року, 01.01.2021 року, 01.01.2022 року, 01.01.2023 року для проведення перерахунку його пенсії. 27.12.2022 року ДПС України листом № 1549/ЗПІ/99-00-01-05-03-10 надало позивачеві проміжну відповідь, в якій роз`яснила положення Закону України "Про доступ до публічної інформації" від 13.01.2011 року № 2939-VI та зазначила, що подані позивачем запити є зверненнями та не підпадають під дію статті 1 Закону № 2939-VI та не відповідають вимогам пункту 2 частини п`ятої статті 19 Закону. 28.12.2022 року ДПС України надало позивачеві відповідь № 17636/6/99-00-10-04-01-06, в якій повідомила, що діяльність підрозділів податкової міліції не входить до сфери діяльності ДПС України, як правонаступника ДФС України. Також у відповіді вказано, що підрозділи податкової міліції у структурі ДПС та її територіальних органів не функціонують. Враховуючи, що ОСОБА_1 не працював та не працює у ДПС України для виготовлення довідки відсутні підстави. Також відповідачем повідомлено, що з приводу запитуваної інформації ОСОБА_1 може звернутись до голови Комісії з реорганізації Державної фіскальної служби України, директора Департаменту фінансово-економічного планування, аналізу та майнових відносин Міністерства фінансів України, Володимира Якубівського за адресою: вул. Межигірська, буд. 11, м. Київ, 04701, абонентська скринька №

90. Не погоджуючись з діями відповідача, які виразились у не пересиланні запиту в термін п`яти днів за належністю відповідному органу чи посадовій особі, а також з діями відповідача по відмові у підготовці і наданні до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області оновленої довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії, позивач оскаржив їх до суду першої інстанції. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що між ГУ ДФС в Одеській області та ГУ ДПС в Одеській області відбулось компетенційне адміністративне (публічне) правонаступництво, тобто перехід до ГУ ДПС в Одеській області функцій ГУ ДФС в Одеській області у сфері реалізації державної податкової політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску. З огляду на зазначене суд вважав, що позиція позивача щодо правонаступництва ДПС України функцій ГУ ДФС в Одеській області щодо видачі довідок про розмір грошового забезпечення колишнім працівникам податкової міліції ДФС України для здійснення перерахунку пенсії є помилковою, оскільки спір по суті заявлених вимог стосується захисту соціальних прав позивача. Суд зазначив, що обов`язок ДФС України, яке на сьогоднішній день не припинено, щодо виготовлення та видачі довідок про розмір грошового забезпечення пенсіонерам органів податкової міліції, не стосується публічно-владних функцій у сфері реалізації державної податкової політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску чи інших функцій, що були передані ДПС України розпорядчими документами. Виходячи з наведеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправними дій відповідача щодо відмови ОСОБА_1 у підготовці і наданні до Головного управління Пенсійного фонду України у Одеській області оновленої довідки про розмір грошового забезпечення позивача станом на 29.01.2020 року, 01.01.2021 року, 01.01.2022 року, 01.01.2023 року, для перерахунку його пенсії та відповідно зобов`язання вчинити такі дії задоволенню не підлягають, оскільки ДПС України не є уповноваженим органом на здійснення таких дій. Крім того суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення і решти позовних вимог, зокрема, щодо визнання протиправними дій відповідача, які виразились у порушенні ним вимоги ч. 3 ст. 22 Закону України Про доступ до публічної інформації, п. 3 ст. 5 Закону України Про звернення громадян при розгляді запиту ОСОБА_1 від 23.12.2022 року в зв`язку з непересиланням його в термін не більше п`яти днів за належністю відповідному органу чи посадовій особі, та неповідомлення запитувача. Суд вказав на те, що звернення позивача містило конкретні вимоги саме до ДПС України і не містило повної інформації для прийняття обґрунтованого рішення про пересилання звернення за належністю, тому позивачу були надані відповідні роз`яснення у межах компетенції. Колегія суддів частково погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне: Нормами ст. 63 України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» передбачено, що усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів Зі змісту положень Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" слідує, шо довідки про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсій готують уповноважені органи. Вказаним Порядком передбачено, що довідки видаються державним органом, з якого особи були звільнені із служби, якщо інше не передбачено цим Порядком. У разі ліквідації зазначених державних органів довідки видаються правонаступниками таких органів, а в разі їх відсутності - державними органами, визначеними відповідними актами Кабінету Міністрів України. Сторонами по справі не заперечується, що позивач працював у податковій міліції у складі Державної фіскальної служби України. Вважаючи відповідача у даній справі Державну податкову службу України правонаступником Державної фіскальної служби України, позивач звернувся саме до ДПС України із запитом про надання оновлених довідок про розмір грошового забезпечення станом на 29.01.2020 року, 01.01.2021 року, 01.01.2022 року, 01.01.2023 року. Відмовляючи у наданні такого запиту ДПС України вказало на відсутність у неї повноважень на видачу таких довідок з огляду на те, що позивач не працював та не працює в Державній податковій службі України та на посадах територіальних органів ДПС. З цього приводу суд першої інстанції вірно встановив, що постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 № 1074 затверджено Порядок здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі - Порядок). Згідно з пунктами 5 та 6 Порядку орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. Права та обов`язки органів виконавчої влади переходять: у разі злиття органів виконавчої влади до органу виконавчої влади, утвореного внаслідок такого злиття; у разі приєднання одного або кількох органів виконавчої влади до іншого органу виконавчої влади - до органу виконавчої влади, до якого приєднано один або кілька органів виконавчої влади; у разі поділу органу виконавчої влади - до органів виконавчої влади, утворених внаслідок такого поділу; у разі перетворення органу виконавчої влади - до утвореного органу виконавчої влади; у разі ліквідації органу виконавчої влади і передачі його завдань та функцій іншим органам виконавчої влади - до органів виконавчої влади, визначених відповідним актом Кабінету Міністрів України. За приписами пункту 8 Порядку внаслідок реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) органів виконавчої влади припиняється той орган виконавчої влади, майнові права та обов`язки якого переходять його правонаступникам. Підставами для визнання суб`єкта владних повноважень правонаступником іншого суб`єкта владних повноважень є або припинення суб`єкта владних повноважень в результаті реорганізації чи ліквідації, або повне чи часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб`єкта владних повноважень до іншого (іншим) внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції. Якщо спір виник з приводу реалізації суб`єктом владних повноважень, що припиняється, його компетенції, підстави для правонаступництва виникають з моменту його вибуття з правовідносин, щодо яких виник спір, унаслідок, зокрема, передачі розпорядчим актом Кабінету Міністрів України його адміністративної компетенції іншому (іншим) суб`єктам владних повноважень. Якщо спір виник у відносинах, що не пов`язані з реалізацією суб`єктом владних повноважень його компетенції, підстави для правонаступництва виникають з моменту припинення сторони - суб`єкта владних повноважень. Суд першої інстанції вірно встановив, що 18.12.2018 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 1200 «Про утворення Державної податкової служби та Державної митної служби України», якою, відповідно, утворено Державну податкову службу України та Державну митну службу України, реорганізувавши Державну фіскальну службу шляхом поділу. Відповідно до абзаців 4 та 5 пункту 2 Постанови № 1200 Державна податкова служба та Державна митна служба є правонаступниками майна, прав та обов`язків реорганізованої Державної фіскальної служби у відповідних сферах діяльності. Державна фіскальна служба продовжує здійснювати повноваження та виконувати функції у сфері реалізації державної податкової політики, державної політики у сфері державної митної справи, державної політики з адміністрування єдиного внеску, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску до завершення здійснення заходів з утворення Державної податкової служби, Державної митної служби та центрального органу виконавчої влади, на який покладається обов`язок забезпечення запобігання, виявлення, припинення, розслідування та розкриття кримінальних правопорушень, об`єктом яких є фінансові інтереси держави та/або місцевого самоврядування, що віднесені до його підслідності відповідно до Кримінального процесуального кодексу України. Крім того, вказаною постановою визначено, що підрозділи податкової міліції у складі Державної фіскальної служби продовжують здійснювати повноваження та виконувати функції з реалізації державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску, здійснюючи оперативно-розшукову, кримінальну процесуальну та охоронну функції до завершення здійснення заходів з утворення центрального органу виконавчої влади, на який покладається обов`язок забезпечення запобігання, виявлення, припинення, розслідування та розкриття кримінальних правопорушень, об`єктом яких є фінансові інтереси держави та/або місцевого самоврядування, що віднесені до його підслідності відповідно до Кримінального процесуального кодексу України (абзац 6 пункту 2 Постанови № 1200). Розпорядженням № 682-р Кабінет Міністрів України погодився з пропозицією Міністерства фінансів України щодо можливості забезпечення здійснення Державною податковою службою України покладених на неї постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 № 227 «Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України» функцій і повноважень Державної фіскальної служби України, що припиняється, з реалізації державної податкової політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. 17.05.2019 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено записи про державну реєстрацію ДПС України як юридичної особи, та про внесення рішення засновників (учасників) ДФС України щодо припинення такої як юридичної особи в результаті реорганізації. Проте запис про припинення Державної фіскальної служби України у Реєстрі на момент звернення позивача із запитом до ДПС був відсутній, як і відсутній на момент розгляду даної адміністративної справи. Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що Постанова № 1200 та Розпорядження № 682-р свідчать про компетенційне адміністративне (публічне) правонаступництво ДПС України, тобто про перехід до ДПС України функцій ДФС України у сфері реалізації державної податкової політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску. Спір у цій справі виник у зв`язку з реалізацією позивачем права на звернення до органу державної влади та стосується відмови Державної податкової служби України у наданні позивачу запитуваної ним інформації, а саме, довідок для перерахунку пенсії. Вказане свідчить про те, що предмет запитуваної позивачем інформації стосувався соціальних прав позивача та не пов`язаний з повноваженнями ДПС України у сфері реалізації державної податкової політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску. За правилами частин першої та п`ятої статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Враховуючи те, що інформація, яку просив надати позивач, не стосувалася публічно-владних функцій, переданих ДПС України, і на момент звернення до відповідача із запитом до Реєстру не був внесений запис про припинення ДФС України, колегія суддів доходить висновку, що ДПС України у даному випадку не може вважатись правонаступником ДФС України у частині покладення обов`язку по видачі довідок про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії, а тому у ДПС України були відсутні правові підстави для видачі ОСОБА_1 запитуваних ним довідок. З огляду на зазначене є необґрунтованими та не підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_1 в частині, що стосується визнання протиправними дій Державної податкової служби України щодо відмови ОСОБА_1 у підготовці і наданні до Головного управління Пенсійного фонду України у Одеській області оновлених довідок про розмір грошового забезпечення станом на 29.01.2020 року, 01.01.2021 року, 01.01.2022 року 01.01.2023 року, для перерахунку його пенсії, а також в частині зобов`язання Державної податкової служби України розглянути запит ОСОБА_1 від 23.12.2022 року в порядку Закону України «Про звернення громадян», підготувати та надати до Головного управління Пенсійного фонду України у Одеської області довідку про розмір грошового забезпечення станом на 29.01.2020 року 01.01.2021 року, 01.01.2022 року, 01.01.2023 року у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону України від 09.04.92 № 2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" щодо визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, та з обов`язковим зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, для здійснення обчислення та перерахунку з 29.01.2020 року, 01.01.2021 року, 01.01.2022 року, 01.01.2023 року пенсії ОСОБА_1 . Що стосується позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання протиправними дій Державної податкової служби України щодо порушення вимоги ч. 3 ст. 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», п. 3 ст. 5 Закону України «Про звернення громадян» при розгляді запиту ОСОБА_1 від 23.12.2022 року в зв`язку з непересиланням його в термін не більше п`яти днів за належністю відповідному органу чи посадовій особі, та неповідомлення запитувача, колегія суддів зазначає наступне: Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправними дій Державної податкової служби України щодо порушення вимоги ч. 3 ст. 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», суд першої інстанції дійшов висновку, що запитувана позивачем інформація не є публічною, а тому дія Закону України «Про доступ до публічної інформації» не поширюється на даний спір. Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на положення ст. 1 та ч. 1 ст. 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації», які передбачають, що публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та надається на запит особи. Таким чином характерною ознакою публічної інформації є те, що вона не підлягає створенню суб`єктом владних повноважень на відповідний запит особи, а є вже задокументованою та перебуває у володінні суб`єкта владних повноважень. Натомість звернення позивача передбачало саме створення суб`єктом владних повноважень нової, нествореної у процесі діяльності відповідача інформації. В свою чергу саме Законом України «Про звернення громадян» регулюється питання реалізації громадянами права на звернення до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, медіа, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із, зокрема, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. З огляду на викладене, зважаючи на те, що запитувана позивачем інформація не є публічною, у зв`язку з чим на виниклі правовідносини не поширюється дія Закону України «Про доступ до публічної інформації», вимоги позивача в частині визнання протиправними дій Державної податкової служби України, які виразились у порушенні вимог ч. 3 ст. 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», є необґрунтованими. Що стосується тверджень позивача про порушення Державною податковою службою України вимог п. 3 ст. 5 Закону України від 02.10.1996 року № 393/96-ВР «Про звернення громадян», суд першої інстанції зазначив, що ця норма стосується особливої форми колективного звернення громадян до Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, органу місцевого самоврядування - електронної петиції, яка подається та розглядається в порядку, передбаченому статтею 23-1 цього Закону, а цей спір виник з інших підстав. Вказаний висновок є вірним, однак колегія суддів звертає увагу на те, що посилаючись на дану норму Закону України «Про звернення громадян», позивач вказав, яке саме порушення, на його думку, було допущено Державною податковою службою України, зокрема: не пересилання поданого ним запиту в термін не більше п`яти днів за належністю відповідному органу чи посадовій особі та не повідомлення позивача, що дає змогу встановити дійсну вимогу позивача та надати їй належну правову оцінку. Слід зазначити, що стаття 7 Закону України «Про звернення громадян» передбачає, що звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду. При цьому, ч. 3 ст. 7 цього Закону встановлює, що у разі, якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз`ясненнями. В даному випадку судом встановлено, що відповідач у справі, надаючи відповідь на звернення позивача щодо надання оновлених довідок про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії, зазначив про відсутність саме у Державної податкової служби України підстав для видачі йому відповідних довідок та роз`яснив позивачу його право на звернення з приводу запитуваної інформації до голови Комісії з реорганізації Державної фіскальної служби України директора Департаменту фінансово-економічного планування, аналізу та майнових відносин Міністерства фінансів України, Володимира Якубівського. Тобто встановивши відсутність повноважень на надання запитуваної позивачем інформації, ДПС України не дотрималась положень ч. 3 ст. 7 Закону України «Про звернення громадян», та не переслала відповідний запит позивача протягом п`яти днів за належністю відповідному органу чи посадовій особі, з одночасним повідомленням про це позивача. Колегія суддів вважає необґрунтованим посилання відповідача на те, що дії ДПС України відповідають положенням чинного законодавства, оскільки надаючи позивачеві роз`яснення щодо можливості його звернення до іншого органу чи посадової особи ДПС керувалась положеннями пунктом 4 розділу III Порядку розгляду звернень та організації особистого прийому громадян у Державній податковій службі та її територіальних органах, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 15.06.2020 № 297, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02.10.2020 за № 969/35252, з огляду на те, що по-перше, норми Закону України «Про звернення громадян» мають вищу юридичну силу порівняно з актами міністерств. Крім того, слід звернути увагу, що положення пункту 4 розділу III Порядку розгляду звернень та організації особистого прийому громадян у Державній податковій службі та її територіальних органах, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 15.06.2020 № 297 передбачають, що у разі, якщо у зверненні поряд з питаннями, що належать до компетенції органу ДПС, порушуються питання, які підлягають вирішенню в інших органах державної влади чи місцевого самоврядування, то при наданні відповіді на звернення роз`яснюється порядок вирішення таких питань. Однак, в даному випадку питання, яке порушувалось позивачем у поданому зверненні взагалі не відноситься до компетенції ДПС України, тому і не вирішувалось відповідачем. Вказане свідчить про те, що положення 4 розділу III Порядку розгляду звернень та організації особистого прийому громадян у Державній податковій службі та її територіальних органах, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 15.06.2020 № 297 не можуть підлягати застосуванню у даному випадку, а відповідач повинен був керуватись саме нормами ч. 3 ст. 7 Закону України «Про звернення громадян» та направити відповідний запит за належністю до органу, до компетенції якого належить вирішення даного питання. Вказане не було враховано судом першої інстанції при вирішенні даної справи. При цьому, колегія суддів вважає безпідставними посилання суду першої інстанції на те, що звернення позивача містило конкретні вимоги саме до ДПС України і не містило повної інформації для прийняття обґрунтованого рішення про пересилання звернення за належністю. Саме встановлення факту відсутності компетенції у того органу, якому адресовано звернення, на вирішення порушеного у такому зверненні питання, і є підставою для його пересилання належному органу, а тому звернення позивача із запитом до ДПС України не позбавляло її можливості перенаправити відповідний запит за належністю голові Комісії з реорганізації Державної фіскальної служби України директору Департаменту фінансово-економічного планування, аналізу та майнових відносин Міністерства фінансів України. Крім того слід звернути увагу на те, що ч. 3 ст. 7 Закону України «Про звернення громадян» передбачає, що у разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обгрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз`ясненнями. При цьому, на переконання колегії суддів, у разі повернення у такому випадку звернення особи, орган повинен роз`яснити особі, відсутність яких саме даних не дає можливості прийняти обґрунтоване рішення. У даному випадку неможливість вирішення ДПС України питання, яке ставилось позивачем у запиті пов`язана саме з відсутність у відповідача компетенції на його вирішення, а не з відсутністю даних, необхідних для прийняття обгрунтованого рішення, а тому висновки суду першої інстанції про правомірність в даному випадку дій відповідача є безпідставними. Однак, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне: Відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Наведеним положенням Основного Закону України кореспондує частина перша статті 5 КАС України, якою передбачено право кожної особи в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Завданням адміністративного судочинства, у розумінні частин першої статті 2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Водночас, за змістом Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004, поняття "порушене право", за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". У цьому ж Рішенні зазначено, що "поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування в межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Правова позиція щодо тлумачення поняття «законний інтерес» викладена у постанові Верховного Суду від 20.02.2019 у справі №522/3665/17. У цій постанові Суд звернув увагу на те, що заінтересованість позивача повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки для позивача. Слід зазначити, що адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що у зв`язку з прийняттям рішенням чи вчиненням дій (допущення бездіяльності) суб`єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача. Порушення вимог Закону діями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними та задоволення позову. При цьому, обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення порушених прав і захист законних інтересів, і у випадку задоволення судом його вимог, прийняте судом рішення повинно мати наслідком відновлення тих прав, за захистом яких позивач і звернувся до суду. Як вбачається з поданої позивачем позовної заяви, метою його звернення у даному випадку до суду є відновлення порушених, на його думку, соціальних прав, шляхом, зокрема, зобов`язання Державної податкової служби України все ж таки підготовити і надати до Головного управління ПФУ в Одеській області оновлені довідки про розмір його грошового забезпечення для здійснення відповідного перерахунку його пенсії. Однак, за встановлених судами обставин, вказані позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню. Таким чином, вимога позивача про визнання протиправними дій Державної податкової служби України щодо порушення вимог ч. 3 ст. 7 Закону України «Про звернення громадян» фактично не направлена на захист порушеного права та її задоволення не призведе до поновлення порушених прав позивача та ефективного захисту таких прав позивача. Враховуючи все вищевикладене колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення поданого ОСОБА_1 позову і в цій частині. Відповідно до п.4 ч.1 ст. 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Частина 4 цієї статті Кодексу встановлює, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що відповідно до ч. 4 ст. 317 КАС України рішення суду підлягає зміні шляхом зміни його мотивувальної частини в частині надання правової оцінки позовним вимогам ОСОБА_1 про визнання протиправними дій Державної податкової служби України щодо порушення вимог Закону України «Про звернення громадян» при розгляді запиту ОСОБА_1 від 23.12.2022 року в зв`язку з непересиланням його в термін не більше п`яти днів за належністю відповідному органу чи посадовій особі, та неповідомлення запитувача та викладення її у редакції даної постанови суду апеляційної інстанції. В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14.03.2023 року колегія суддів залишає без змін. Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягають. Відповідно до ст. 139 КАС України підстави для розподілу судовий витрат відсутні. Керуючись ст.ст. 134, 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 березня 2023 року по справі № 420/13/23 змінити, шляхом викладення мотивувальної частини судового рішення в частині, що стосується надання правової оцінки позовній вимозі ОСОБА_1 про визнання протиправними дій Державної податкової служби України щодо порушення вимог Закону України «Про звернення громадян» при розгляді запиту ОСОБА_1 від 23.12.2022 року в зв`язку з непересиланням його в термін не більше п`яти днів за належністю відповідному органу чи посадовій особі, та неповідомлення запитувача у редакції даної постанови суду апеляційної інстанції. В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 березня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених ч. 5 ст.328 КАС України. Суддя-доповідач: А.В. Бойко Суддя: А.Г. Федусик Суддя: О.А. Шевчук