Постанова 4824 № 752/4866/24

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 24 січня 2025 року м. Київ Справа №752/4866/24 Провадження: № 22-ц/824/2946/2025 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О., суддів Нежури В. А., Соколової В.В. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 02 вересня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Машкевич К. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені, інфляційних втрат та річних, у с т а н о в и в: У березні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 14 листопада 2022 року з відповідача на її користь стягнуто аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка продовжує навчання, з 20 вересня 2021 року та до закінчення нею навчання, але не довше, ніж до досягнення нею 23 років, в розмірі 2 395, 00 грн. На підставі вказаного рішення суду 14 листопада 2023 року був виданий виконавчий лист. Добровільно рішення суду відповідач не виконує, а тому вона звернула рішення до примусового виконання. Внаслідок його невиконання з 20 вересня 2021 року до 14 лютого 2024 року утворилася заборгованість у розмірі 65 850, 00 грн., що підтверджується копією розрахунку заборгованості в ВП № НОМЕР_3 від 14 лютого 2024 року. Загальна сума пені за цей період часу становить 324 381, 40 грн. З урахуванням вимог ч.1 ст.196 СК України, позивачка просила суд стягнути з відповідача на свою користь пеню в розмірі заборгованості по аліментах 65 850 грн, а також відповідно до ст. 625 ЦК України просила суд стягнути з відповідача 9 124, 63 грн. інфляційних втрат та 2 666, 14 грн. 3 % річних. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 02 вересня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3292, 50 грн. пені В решті позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 1211,20 грн. Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що суд першої інстанції безпідставно зменшив розмір пені у 20 разів. Крім того, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що відповідач був обізнаний з рішенням суду про стягнення з нього аліментів, проте не виконував його протягом 2022-2024 років, а тому дійшов помилкових висновків про відсутність вини відповідача у виникненні заборгованості. Ухвалами Київського апеляційного суду від 02 вересня 2024 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження. Відповідно до ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше став розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 заперечив проти апеляційної скарги, посилаючись на те, що усі обов`язки зі сплати аліментів він виконав. При цьому, позивачка пред`явила виконавчий лист до виконання лише через рік після ухвалення судового рішення від 14.11.2022 року про стягнення з нього аліментів. Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині вирішення позовних вимог про стягнення безпідставно отриманих сум, а тому в іншій частині судом апеляційної інстанції не переглядається. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги. Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 14 листопада 2022 року у справі № 752/22942/21 з відповідача стягнуто аліменти на користь позивачки в розмірі 2 395, 00 грн. щомісяця на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка продовжує навчання, з 20 вересня 2021 року та до закінчення нею навчання, але не довше, ніж до досягнення нею 23 років. 14 листопада 2023 року позивачка отримала виконавчий лист та 15 листопада 2023 року звернула рішення суду до примусового виконання. 20 листопада 2023 року постановою державного виконавця Деснянського відділу державної виконавчої служби в м. Києві було відкрито виконавче провадження з виконання рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 14 листопада 2022 року. Відповідно до розрахунку заборгованості у ВП № НОМЕР_3 від 14 лютого 2024 року станом на момент його складання заборгованість відповідача по аліментах становить 65 850, 00 грн. У березні 2024 року ОСОБА_2 погасив вказану заборгованість. Згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 26 червня 2024 року заборгованість у виконавчому провадженні № НОМЕР_3 відсутня. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що позивачка, тривалий час не отримуючи виконавчий лист та не звертаючи його до виконання, своїми діями штучно створила заборгованість по аліментах. З урахуванням цього суд вважав, що вина відповідача в виникненні заборгованості по аліментах з моменту ухвалення рішення суду і до звернення позивачкою рішення суду до виконання відсутня. Крім того, матеріали справи не містять доказів, що до дня звернення нею виконавчого листа до примусового виконання вона зверталася до відповідача з вимогою про необхідність виконання рішення суду у добровільному порядку, повідомивши його про способи перерахування коштів, її номер банківського рахунку, або інші можливі способи перерахування аліментних платежів, а тому відсутні підстави для висновку про винні дії відповідача в виникненні заборгованості по аліментах, тим більше, умислу на ухилення від сплати аліментів до моменту звернення позивачкою рішення суду до виконання. З моменту обізнаності відповідача про відкрите виконавче провадження в січні 2024 року заборгованість по аліментах ним була погашена до квітня 2024 року. Ураховуючи відсутність у суду права на звільнення боржника від сплати пені за невиконання обов`язку по сплаті аліментів, період, за який вона утворилася та обставини її утворення, період, за який був погашений борг по аліментах та його розмір, беручи до уваги те, що неустойка не повинна бути надмірним тягарем, яка би спотворювала її розумне стимулююче призначення у відповідних відносинах, керуючись принципом розумності у сімейних відносинах, суд першої інстанції дійшов висновку про зменшення розміру пені до 5 % від заявленої суми, а саме 3 292, 50 грн. Відмовляючи у задоводенні вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, суд першої інстанції виходив із відсутності вини відповідача в виникненні заборгованості по аліментах, в його діях відсутнє протиправне невиконання грошового зобов`язання. Перевіряючи вказані висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до частини другої статті 141 СК України розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Згідно із частиною четвертою статті 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (частина третя статті 181 СК України). У будь-якому випадку, чи то у разі стягнення аліментів у частці від доходу, чи у твердій грошовій сумі, цей платіж є періодичним і повинен сплачуватися платником аліментів кожного місяця. Тобто, у разі несплати аліментів у поточному місяці з 01 числа наступного місяця виникає заборгованість, наслідком чого є відповідальність у вигляді неустойки. Так, частинами першою та другою статті 196 СК України встановлено, що у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості. У разі застосування до особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду, заходів, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», максимальний розмір пені повинен дорівнювати різниці між сумою заборгованості та розміром застосованих заходів примусового виконання, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження». Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів. Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що відповідач зобов`язаний сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України. Обов`язок доведення відсутності вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів покладається на боржника. Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти. Стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 квітня 2019 року у справі № 333/6020/16-ц відступила від висновків Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше прийнятих постановах від 02 листопада 2016 року у справі № 6-1554цс16, від 16 березня 2016 року у справі № 6-2589цс15, від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1477цс15 та від 16 березня 2016 року у справі № 6-300цс16, і дійшла висновку, що пеня за заборгованість зі сплати аліментів нараховується на весь розмір несплачених у відповідному місяці аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення. Розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов`язання не включається до строку заборгованості) та помножити на один відсоток. Тобто формула така: заборгованість за місяць х кількість днів заборгованості х 1 %. За цим правилом обраховується пеня за кожним простроченим місячним платежем. Загальний розмір пені становить суму розмірів пені, обрахованої за кожним місячним (періодичним) платежем. Якщо заборгованість зі сплати аліментів погашено частково в іншому місяці, то визначення пені на заборгованість зі сплати аліментів розраховується з урахуванням розміру несплаченої частки аліментів за певний місяць з дня сплати частки місячного платежу і до дня, який передує дню погашення заборгованості за відповідним місячним платежем, помножену на 1 %. Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі 1 % від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів ураховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення. Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов`язку буде різним, отже, і кількість днів прострочення також буде різною залежно від кількості днів у місяці. Тобто пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, у якому не проводилося стягнення. Пеня за заборгованість зі сплати аліментів нараховується на всю суму несплачених аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення. Отже, зобов`язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинне виконуватися щомісяця, тому при розгляді спорів про стягнення на підставі частини першої статті 196 СК України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з`ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов`язань мало бути виконане, та з урахуванням установленого - обчислити розмір пені виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов`язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 661/905/19 (провадження № 61-16670сво19) вказано, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин. Стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти. У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів. Тобто, відповідач зобов`язаний сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України. При цьому стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти. До відповідальності не можна притягнути платника аліментів, якщо заборгованість за аліментами утворилася з незалежних від платника аліментів причин, зокрема, у зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками тощо (пунктом 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів»). Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Судом встановлено та не заперечується сторонами, що ОСОБА_2 на підставі рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 14 листопада 2022 року по справі 752/22942/21 має сплачувати на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання повнолітньої доньки, ОСОБА_4 в твердій грошовій сумі в розмірі 2 395 грн на календарний місяць, починаючи з моменту звернення до суду з цією заявою, а саме до з 20.09.2021 року, та до моменту закінчення навчання, але не довше ніж до досягнення донькою 23 років. Однак, суд першої інстанції у порушення вищевказаних вимог закону взагалі не зазначив, якими саме доказами підтверджується факт того, що заборгованість зі сплати аліментів утворилась не з вини відповідача, судом першої інстанції не зазначено жодного доказу, на підставі якого він дійшов вказаного висновку, також не зазначено, чим доведено відповідачем вжиття усіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання зі сплати аліментів. При цьому, відповідач не заперечував існування у нього заборгованості зі сплати аліментів та її погашення частинами на протязі певного часу, напротияк у відзиві на позовну заяву, так і у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 визнав, що сплачував аліменти на утримання доньки із затримками. Крім того, ОСОБА_2 у відзивах підтвердив, що був обізнаний із вказаним вище судовим рішенням, він з ним погодився і в апеляційному порядку не оскаржував. Розмір заборгованості зі сплати аліментів відповідач не оспорював. До державного виконавця з метою з`ясування розміру заборгованості він не звертався. Власного розрахунку заборгованості зі сплати аліментів та неустойки (пені) відповідач до суду не подавав.Напроти, ОСОБА_2 у березні 2024 року сплатив на користь позивача заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 68 245 грн, тим самим визнав існування у нього вказаного боргу. Матеріали справи свідчать, що заборгованість зі сплати аліментів виникла з вини відповідача, оскільки він у добровільному порядку не вжив заходи щодо сплати аліментів у визначеному судом розмірі, ОСОБА_2 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що він мав об`єктивні перешкод для своєчасної сплати аліментів. Враховуючи встановлені фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, та наведені вище норми матеріального права, колегія суддів дійшла висновку, що вина ОСОБА_2 у простроченні сплати аліментів об`єктивно наявна та вбачається з матеріалів справи, оскільки останній знав про існування, як судового рішення про стягнення з нього на користь позивача аліментів на утримання повнолітньої доньки, яка продовжує навчання, так і в подальшому виконавчого провадження з приводу стягнення з нього аліментів, а також нерегулярно здійснював платежі в рахунок погашення боргу по аліментам. Отже, суд першої інстанції помилково зазначив про відсутність вини відповідача у наявності заборгованості зі сплати аліментів до момену звернення позивача до виконавчої служби, оскільки обставини щодо звернення судового рішення до виконання чи не звернення не впливають на обов`язок відповідача з добровільного виконання цього рішення. Крім того, в даній категорії справ досудовий порядок вирішення спору є необов?язковим, а тому будь-які посилання на те, що позивач не висловлювала будь-яких претензій відповідачу щодо несплати аліментів є необґрунтованими. Позивач скористалась своїм правом на примусове виконання судового рішення, яке набрало законної сили і не виконувалося добровільно відповідачем належним чином. Визначаючи розмір пені й період, за який вона підлягає стягненню, колегія суддів ураховує, що за період з 20 вересня 2021 року (день звернення до суду з позовом про стягнення аліментів) по 14 листопада 2022 року (день ухвалення судового рішення про стягнення аліментів на повнолітню доньку, яка продовжує навчання) відсутні підстави для нарахування пені за прострочення сплати аліментів, оскільки до ухвалення рішення суду про стягнення аліментів у платника аліментів відсутня вина, що є обов`язковим елементом для стягнення неустойки. Аналогічний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 18.03.2023 року у справі № 161/5211/22. Отже, обґрунтованими є лише вимоги позивача про стягнення з відповідача пені за прострочення сплати аліментів за період з листопада 2022 по грудень 2023 року. Також колегія суддів не може погодитись із висновками суду першої інстанції про наявність підстав для зменшення розміру пені. Відповідно до ч. 2 ст. 196 СК України, розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів. Відповідно до положень ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Під матеріальними межами судового розгляду слід розуміти обов`язок суду вирішити справу на підставі тільки тих вимог, які заявлені заінтересованими особами. Процесуальні межі полягають у тому, що суд розпочинає розгляд справи не інакше як за заявою (скаргою) заінтересованої особи. Як убачається із відзиві на позовну заяву, відповідач не ставив питання про зменшення розміру неустойки, більше того, у відзиві на позов відповідач посилався на те, що погіршення його стану здоров`я, хвороба його батька та подальша смерть батька, а також необхідність догляду за матір`ю стали причиною виникнення заборгованості по сплаті аліментів на утримання неповнолітньої доньки. Однак, відповідач не вказує про те, що вказані причини стали підставою виникнення заборгованості по сплаті аліментів на утримання повнолітньої доньки, яка продовжує навчання, згідно рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 14 листопада 2022 року в справі 752/22942/21, або про те, що вказані причини не дозволяють йому сплачувати аліменти у розмірі, визначеному судом. В будь-якому випадку, самі по собі медичні документи, що підтверджують хворобу та стан здоров`я ОСОБА_2 (датовані 2013 роком), а також його матері (датовані 2021 роком) не дають підстав вважати, що заборгованість по аліментам у заявлений період виникла у зв`язку з тяжкою хворобою останньої. Матеріали справи не містять жодних доказів, що матеріальний або сімейний стан відповідача не дозволяє сплачувати своєчасно та в повному обсязі щомісячні платежі по аліментам на підставі вищевказаного судового рішення. Напроти, як вказує сам відповідач, він погодився із рішенням суду про стягнення аліментів на повнолітню доньку, яка продовжує навчання, і в апеляційному порядку його не оскаржував. Інших підстав для зменшення розміру неустойки стороною відповідача наведено не було, відсутні й відповідні докази у справі, а тому у суду першої інстанції не було правових підстав для зменшення розмір пені. Крім того, зменшений судом першої інстанції розмір пені до 5% від суми заборгованості не може вважатись таким, що буде виконувати стимулюючу функцію щодо боржника, який з листопада 2023 року так і не вжив заходів для погашення заборгованості та виконання свого обов`язку щодо виконання судового рішення про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання. Обчислюючи розмір неустойки (пені), що підлягає стягненнюз відповідача на користь позивача, колегія суддів ураховує положення ч. 1 ст. 196 СК України в тій частині, що розмір пені обмежений розміром заборгованості, на який нараховується пеня. Згідно наданого позивачем розрахунку, який не спростовано відповідачем, пеня за прострочення сплати аліментів за період з моменту ухвалення судового рішення про стягнення аліментів по грудень 2023 року складає 32 023,75 грн, за наступним розрахунком: пеня за прострочення сплати аліментів за листопад 2022 року: 2395 грн.(заборгованість зі сплати аліментів у місячному розмірі, визначеному судом) х 1% х 440 днів = 11 256,50 грн., що в силу ч. 1 ст. 196 СК України підлягає зменшенню до 2395 грн; пеня за прострочення сплати аліментів за грудень 2022 року: 2395 грн.(заборгованість зі сплати аліментів у місячному розмірі, визначеному судом) х 1% х 409 днів = 3960 грн, що в силу ч. 1 ст. 196 СК України підлягає зменшенню до 2395 грн; пеня за прострочення сплати аліментів за січень 2023 року: 2395 грн.(заборгованість зі сплати аліментів у місячному розмірі, визначеному судом) х 1% х 378 днів= 9795,55 грн, що в силу ч. 1 ст. 196 СК України підлягає зменшенню до 2395 грн; пеня за прострочення сплати аліментів лютий 2023 року: 2395 грн.(заборгованість зі сплати аліментів у місячному розмірі, визначеному судом) х 1% х 350 днів= 9053,1 грн, що в силу ч. 1 ст. 196 СК України підлягає зменшенню до 2395 грн; пеня за прострочення сплати аліментів за березень 2023 року: 2395 грн.(заборгованість зі сплати аліментів у місячному розмірі, визначеному судом) х 1% х 319 днів= 8382,5 грн, що в силу ч. 1 ст. 196 СК України підлягає зменшенню до 2395 грн; пеня за прострочення сплати аліментів за квітень 2023 року: 2395 грн.(заборгованість зі сплати аліментів у місячному розмірі, визначеному судом) х 1% х 289 днів= 7640,05 грн, що в силу ч. 1 ст. 196 СК України підлягає зменшенню до 2395 грн; пеня за прострочення сплати аліментів за травень 2023 складає: 2395 грн.(заборгованість зі сплати аліментів у місячному розмірі, визначеному судом) х 1% х 258 днів= 6921,55 грн, що в силу ч. 1 ст. 196 СК України підлягає зменшенню до 2395 грн; пеня за прострочення сплати аліментів за червень 2023 року: 2395 грн.(заборгованість зі сплати аліментів у місячному розмірі, визначеному судом) х 1% х 228днів = 6179,10 грн, що в силу ч. 1 ст. 196 СК України підлягає зменшенню до 2395 грн; пеня за прострочення сплати аліментів за липень 2023 року: 2395 грн.(заборгованість зі сплати аліментів у місячному розмірі, визначеному судом) х 1% х 197днів = 5460,60 грн, що в силу ч. 1 ст. 196 СК України підлягає зменшенню до 2395 грн; пеня за прострочення сплати аліментів за серпень 2023 року: 2395 грн.(заборгованість зі сплати аліментів у місячному розмірі, визначеному судом) х 1% х 166днів = 4718,15 грн, що в силу ч. 1 ст. 196 СК України підлягає зменшенню до 2395 грн; пеня за прострочення сплати аліментів за вересень 2023 року: 2395 грн.(заборгованість зі сплати аліментів у місячному розмірі, визначеному судом) х 1% х 136 днів = 3975,70 грн, що в силу ч. 1 ст. 196 СК України підлягає зменшенню до 2395 грн; пеня за прострочення сплати аліментів за жовтень 2023 року: 2395 грн.(заборгованість зі сплати аліментів у місячному розмірі, визначеному судом) х 1% х 105днів = 3257,20 грн, що в силу ч. 1 ст. 196 СК України підлягає зменшенню до 2395 грн; пеня за прострочення сплати аліментів за листопад 2023 року: 2395 грн.(заборгованість зі сплати аліментів у місячному розмірі, визначеному судом) х 1% х 289 днів 75днів= 2514,75 грн, що в силу ч. 1 ст. 196 СК України підлягає зменшенню до 2395 грн; пеня за прострочення сплати аліментів за грудень 2023 року:2395 грн.(заборгованість зі сплати аліментів у місячному розмірі, визначеному судом) х 1% х 44 днів = 888,75 грн. В той же час, матеріали справи свідчать, що постановою державного виконавця Деснянського ВДВС у м. Києві про накладення штрафу від 21.02.2024 року у зв`язку із наявною заборгованістю зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за 1 рік, на боржника ОСОБА_2 накладено штраф на користь стягувача у розмірі 20 % суми заборгованості зі сплати аліментів, що складає 13 170 грн (а.с. 127). Вказаний штраф був сплачений ОСОБА_2 10.04.2024 року (а.с. 68). З огляду на викладене, розмір пені за прострочення сплати аліментів, який підлягає стягненню з відповідача, підлягає зменшенню на суму сплаченого відповідачем штрафу, що відповідає положенням ч. 1 ст. 196 СК України. Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню неустойка (пеня) за заборгованість зі сплати аліментів за період із листопада 2022 року по грудень 2023 року у розмірі 18 853,75 грн (32 023,75-13 170). Суд першої інстанції, вирішуючи позовні вимоги про стягнення пені, по суті дійшов правильного про часткове задоволення позову, однак помилився щодо періоду нарахування пені, а також наявності підстав для зменшення її розміру, а тому рішення в цій частині слід змінити, збільшивши розмір пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки, з 3 292,50 грн до 18 853,75 грн. Щодо застосування до аліментних правовідносин ст.625 ЦК України суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Як зазначено вище, відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, суд першої інстанції виходив із відсутності вини відповідача в виникненні заборгованості по аліментах, в його діях відсутнє протиправне невиконання грошового зобов`язання. Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються нормами СК України, а саме статтею 196 СК України, яка містить в собі спеціальну відповідальність за прострочення сплати аліментів. Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Отже, на спірні правовідносини положення статті 625 ЦК України про відповідальність за порушення грошового зобов`язання не поширюються, а томувимоги позивача про стягнення 3% річних у сумі 2 666,14 грн та інфляційні втрати у розмірі 9 124,63 грн не ґрунтуються на законі. По суті суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, проте помилився щодо мотивів такої відмови. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення у відповідності з вимогами ч.1 ст.376 ЦПК України є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції невірно встановлені фактичні обставини у справі, висновки суду не відповідають наданим сторонами доказам, судом неправильно застосовано норми матеріального права, а тому рішення суду першої інстанції слід змінити, в частині вирішення позовних вимог про стягнення пені підлягає зміні шляхом збільшення розміру пені з 3 292,50 грн до 18 853, 75 грн, а в частині вирішення позовних вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат згідно ст. 625 ЦК України шляхом викладення мотивувальної частини судового рішення в редакції цієї постанови. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 3 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», тому судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1816,80 грн (1211,20 х150%) покладається на відповідача. Керуючись ст.ст. 369, 374, 376, 382-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 02 вересня 2024 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення пені за несплату аліментів змінити. Збільшити розмір пені (неустойки), який підлягає стягненню з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) за період з листопада 2022 року по грудень 2023 року, з 3 292,50 грн до 18 853,75 (вісімнадцяти тисяч вісімсот п`ятдесяти трьох) грн 75 коп. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 02 вересня 2024 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат згідно ст. 625 ЦК України змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В решті рішення залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) в дохід держави судовий збір в розмірі 1816,80 (одна тисяча вісімсот шістнадцять) грн 80 коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий Т. О. Невідома Судді В. А. Нежура В. В. Соколова