Постанова 4824 № 756/1452/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 17 листопада 2022 року м. Київ Справа №756/1452/22 Апеляційне провадження №22-ц/824/10201/2022 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В. суддів: Андрієнко А.М., Поліщук Н.В. розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва постановленого під головуванням судді Белоконної І.В. 28 липня 2022 року в м. Києві, повний текст рішення складений 02 серпня 2022 року, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, В С Т А Н О В И В У січні 2022 року позивач звернулась до суду з вищевказаним позовом до відповідача, в якому просила стягнути з відповідача на свою користь пеню за прострочення сплати аліментів в сумі 140693,00 грн. Позов мотивований тим, що рішенням Оболонського районного суду міста Києва стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини від його доходу щомісячно, починаючи з 08 червня 2016 року і до досягнення донькою повноліття. Однак через несплату аліментів станом на 01 грудня 2021 року заборгованість ОСОБА_1 перед ОСОБА_3 становить 143458,00 грн. До того ж за розрахунками позивача загальна сума неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених відповідачем на її користь аліментів за кожен день прострочення за період з 01 квітня 2019 року по 28 січня 2022 року становить 726859,71 грн, у зв`язку з чим ОСОБА_3 вважає необхідним стягнути заборгованість з пені по сплаті аліментів на її користь, не виходячи за межі основного боргу по аліментам, що складає 140693,00. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 28 липня 2022 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів - задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 пеню за несплату аліментів на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 140693, 00 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір у розмірі 1406, 93 грн. Задовольняючі позовні вимоги суд першої інстанції виходив із того, що відповідач належним чином не виконував обов`язків зі сплати аліментів, внаслідок чого утворилась заборгованість. Відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів про відсутність вини у виникненні заборгованості за аліментами або відсутності в нього заборгованості зі сплати аліментів перед позивачем. Додатковим рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 08 серпня 2022 року заяву ОСОБА_3 про ухвалення додаткового рішення - задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн. Не погодився із рішенням суду від 28 липня 2022 року відповідач, його представником подано апеляційну скаргу, в якій зазначається про незаконність рішення, як такого, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, та не відповідає фактичним обставинам справи. Вказує на те, що судом першої інстанції не було встановлено той факт, що платнику аліментів не було доведено до відома жодних постанов, які були винесені виконавцем, в тому числі постанову про відкриття виконавчого провадження, вимогу про сплату аліментів, розрахунок заборгованості, тощо, цим самим відповідач не міг знати про конкретний розмір заборгованості по сплаті аліментів та реквізитів для її сплати. Також вказує на те, що відповідач жодним чином не міг отримати будь-яку кореспонденцію, про що неодноразово наголошував суду, оскільки з 04 листопада 2016 року за адресою: АДРЕСА_1 , він знятий з реєстрації місця проживання. Про даний факт свідчить відмітка в паспорті відповідача. Представник відповідача звертає увагу суду на те, що відповідач не отримував постанову про відкриття виконавчого провадження (ВП №53016688) від 01 грудня 2016 року, аліменти сплачувались його роботодавцем (ТОВ «ХОСПІКО»), оскільки останній отримав постанову від державного виконавця. У 2019 році відповідач звільнився з ТОВ «ХОСПІКО» і тривалий час був безробітний, що не давало йому змогу сплачувати аліменти. Жодних вимог чи розрахунків заборгованості від державного виконавця не отримував. Окрім цього, відповідачеві також не були відомі реквізити, на які він повинен був сплачувати грошові кошти. Із постановою про відкриття виконавчого провадження (ВП №53016688) відповідач ознайомився вперше під час ознайомлення з матеріалами справи №756/1452/22. Також зазначає, що відповідач неодноразово протягом декількох років активно звертався до Оболонського ВДВС у м. Києві Центрального МУ МЮ з приводу отримання відомостей розрахунку заборгованості та банківських реквізитів. Однак, відповіді від державної виконаної служби не було отримано, через відсутність відповідального виконавця за ВП №53016688 з 15 січня 2020 року по 23 грудня 2021 року. Представник відповідача вважає, що відсутні правові підстави для стягнення неустойки згідно ст.196 СК України у зв`язку з тим, що відповідач не мав можливості сплачувати аліменти за відсутності банківських реквізитів та обґрунтованого розрахунку державного виконавця щодо розміру таких аліментів. При обчисленні пені суд першої інстанції не врахував, що прострочення розпочинається з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені аліменти. Крім того, відсутнє нормативне та доказове обґрунтування розміру доходу відповідача, зазначеного в розрахунку, починаючи з квітня 2019, коли він не працював, а державний виконавець не здійснював відрахування та/або стягнення з доходу. На підставі викладеного, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача - адвокат Єрмак О.В. вказує на те, що відповідачем під час розгляду справи не надано суду доказів, що спростовують нараховану державним виконавцем заборгованість, також зазначає, що відповідач був обізнаний про виконання рішення суду так як його роботодавець отримав постанову державного виконавця про стягнення аліментів та на підставі неї стягував з відповідача аліменти на утримання дитини, а тому відповідач не міг не знати у зв`язку з чим з нього вираховуються грошові кошти та за яким призначенням. Вказане вище, його представником не заперечувалось. Також представник позивача зазначає, що недобросовісне відношення відповідача до своїх обов`язків по утриманню дитини як батька та як сторони виконавчого провадження та відсутність деякий час заробітної плати не є обставиною, що може звільнити відповідача від нарахування пені за несвоєчасну сплату аліментів. На підставі викладеного, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Крім цього, представник позивача просить стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн, сплачених позивачем АБ «Іванова» на підставі Договору про надання правової допомоги від 30 серпня 2022 року за розгляд справи в суді апеляційної інстанції. У порядку ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно з ч.13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши доповідь судді, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з такого. Судом апеляційної інстанції встановлені, та підтверджуються матеріалами справи наступні обставини. ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 /а.с. 12/. Рішенням Оболонського районного суду міста Києва стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини від його доходу щомісячно, починаючи з 08 червня 2016 року і до досягнення донькою повноліття. На виконання вказаного рішення 19 жовтня 2016 року судом видано виконавчий лист. Вказаний виконавчий лист № 2/756/4147/16 від 19 жовтня 2016 року перебуває на виконанні Оболонського відділу Державної виконавчої служби у місті Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) в межах виконавчого провадження №53016688. Відповідно до розрахунків Оболонського відділу Державної виконавчої служби у місті Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) від 23 грудня 2021 року станом на 01 грудня 2021 року заборгованість ОСОБА_1 перед ОСОБА_3 по аліментам за виконавчим листом №2/756/4147/16 від 19 жовтня 2016 року становить 143458,00 грн. Згідно розрахунку пені за несплату аліментів за виконавчим провадженням №53016688, наданого представником загальна сума пені становить 726859,71 грн, загальна сума пені, яка підлягає до стягнення становить 140693,00 грн /а.с. 16/. Як на підставу позовних вимог, ОСОБА_3 посилалася на те, що відповідач неналежним чином не виконує свої зобов'язання зі сплати аліментів на утримання їх доньки. Вважає, що є всі підстави для стягнення на її користь неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів у розмірі 140693,00 грн. Відповідно до ст. 51 Конституції України та ст. 180 СК України батьки зобов'язанні утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (частина третя статті 181 СК України). У будь-якому випадку, чи то у разі стягнення аліментів у частці від доходу, чи у твердій грошовій сумі, цей платіж є періодичним і повинен сплачуватися платником аліментів кожного місяця. Сплата аліментів за рішенням суду є одним зі способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини. Тобто в разі несплати аліментів у поточному місяці з 01 числа наступного місяця виникає заборгованість, яка тягне відповідальність у вигляді неустойки. Згідно з ч. 1 ст. 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості. Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти. Стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів. Ухиленням від сплати аліментів слід вважати дії або бездіяльність винної особи, спрямовані на невиконання рішення суду про стягнення з неї на користь стягувача визначеної суми аліментів. Вони можуть виразитись як у прямій відмові від сплати встановлених судом аліментів, так і в інших діях (бездіяльності), які фактично унеможливлюють виконання вказаного обов`язку (приховуванні заробітку (доходу), що підлягає обліку при відрахуванні аліментів, зміні місця роботи чи місця проживання з неподанням відповідної заяви про необхідність стягування аліментів тощо). Тлумачення ст. 196 СК України свідчить про те, що відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин. Перелік причин з яких утворилась заборгованість не з вини платника аліментів не є вичерпним і може встановлюватись судом у кожному випадку окремо на підставі поданих доказів. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (ч. 9 ст. 7 СК України). Згідно зі ст. 8 СК України, якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім`ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами ЦК України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин. Відповідно до ч. 1 ст. 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. Тлумачення ст. 8 СК України та ч. 1 ст. 9 ЦК України дозволяє зробити висновок, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин. Особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (ч.ч. 1,2 ст. 614 ЦК України). Тлумачення вказаних норм свідчить, що стягнення пені, передбаченої абзацом 1 ч. 1 ст. 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти. У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. Очевидно, що в такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості, і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів. Отже, для застосування зазначеної вище санкції до платника аліментів необхідні такі умови: існування заборгованості зі сплати аліментів, встановлених рішенням суду або за домовленістю між батьками згідно з ч. 1 ст. 189 СК України; наявність винних дій особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти, що призвели до виникнення заборгованості. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року (справа № 661/905/19) та постанові від 24 листопада 2021 року у справі № 278/725/20. Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України). У ч.2 ст. 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно з ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. З наведених обставин справи вбачається, що відповідач був обізнаний про необхідність утримувати дитину, оскільки обов`язок батьків утримувати дитину виникає з моменту її народження. Також відповідач був обізнаний про необхідність утримувати дитину, у тому числі і на підставі відповідного судового рішення. Відповідно до розрахунків Оболонського відділу Державної виконавчої служби у місті Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) від 23 грудня 2021 року станом на 01 грудня 2021 року заборгованість ОСОБА_1 перед ОСОБА_3 по аліментам за виконавчим листом №2/756/4147/16 від 19 жовтня 2016 року становить 143458,00 грн /а.с.15/. Згідно розрахунку пені за несплату аліментів за виконавчим провадженням №53016688, наданого представником загальна сума пені становить 726859,71 грн, загальна сума пені, яка підлягає до стягнення становить 140693,00 грн /а.с. 16/. Загальна сума пені за несплату або несвоєчасну сплату аліментів має розраховуватися за формулою: p=(A1х1%хQ1)+(A2х1%хQ2)+ (Anх1%хQn), де: p - загальна сума пені за несплату або прострочення сплати аліментів, обраховується позивачем на момент подачі позову; A1 - нарахована сума аліментів за перший місяць; Q1 - кількість днів прострочення сплати суми аліментів; A2 - нарахована сума аліментів за другий місяць; Q2 - кількість днів прострочення сплати аліментів; An - нарахована сума аліментів за останній місяць перед подачею позову; Qn - кількість днів прострочення сплати аліментів за останній місяць. Судом першої інстанції було проведено власний розрахунок суми неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліментів за кожен день прострочення за період з 01 квітня 2019 року по 28 січня 2022 року, згідно якого розмір неустойки становить 726859,71 грн. Колегія суддів погоджується із розрахунком, за яким загальна сума пені складає 726859,71 грн, оскільки він відповідає вимогам закону. Крім того, відповідачем не надано суду доказів, що спростовують нараховану державним виконавцем заборгованість по аліментам та суму пені в розмірі 726859,71 грн. Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про наявність підстав для стягнення пені в розмірі 100% заборгованості по аліментам в розмірі 140693,00 грн (в межах заявлених позовних вимог). Посилання відповідача в апеляційній скарзі про необізнаність щодо відкриття виконавчого провадження судова колегія сприймає критично, оскільки з матеріалів справи вбачається, що відповідачу було відомо про виконання рішення суду, про що його представником не заперечувалось. Також у відзиві на позовну заяву відповідач стверджував, що не знав про виконавче провадження, так як його роботодавець отримав постанову державного виконавця про стягнення аліментів та на підставі неї стягував з відповідача аліменти на утримання дитини, однак колегія суддів вважає, що відповідач не міг не знати у зв`язку з чим з нього вираховуються грошові кошти та за яким призначенням. Зазначене вище вказує на те, що відповідач був обізнаний про наявність виконавчого провадження та про стягнення з нього аліментів на утримання доньки за рішенням суду, а тому заборгованість зі сплати аліментів виникла у відповідача саме з його вини. Посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідач протягом декількох років звертався до Оболонського ВДВС у м. Києві Центрального МУ МЮ, щоб йому надали не розрахунок заборгованості та банківські реквізити, однак відповіді від державної виконавчої служби він так і не отримав, а тому був позбавлений можливості сплачувати аліменти, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки доводи не підтверджуються жодними доказами. Крім того, відповідач протягом розгляду справи не подавав до суду клопотань про витребування матеріалів виконавчого провадження та не подавав скарги на дії державного виконавця. До того ж він обізнаний про наявність у нього обов`язку по утриманню дитини та з рішенням суду про стягнення аліментів у розмірі 1/4 частини від його доходу щомісячно, починаючи з 08 червня 2016 року і до досягнення донькою повноліття. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову. Оскільки, висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, а тому підстави для його скасування відсутні. У зв`язку з цим, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Вирішуючи питання про компенсацію судових витрат, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Так, представник позивача у відзиві на апеляційну скаргу просив стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 8000,00 грн, сплачених позивачем АБ «Іванова» на підставі Договору про надання правової допомоги від 30 серпня 2022 року за розгляд справи в суді апеляційної інстанції. На підтвердження вказаних обставин представником позивача подано копію договору про надання правової допомоги від 30 серпня 2022 року; квитанцію до прибуткового касового ордеру №24/22/22 від 30 серпня 2022 року та Актом виконаних робіт від 07 вересня 2022 року про надання правової допомоги ОСОБА_3 під час розгляду справи №756/1452/22. Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (частина перша статті 15 ЦПК України). Відповідно до положень п. 1,4 ч.ч. 1,3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Згідно з положеннями ч.ч. 1-5 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У пунктах 34-47 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зазначено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Крім того, у постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 750/2055/20 (провадження № 61-16723св20) вказано, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях ч.ч.5,6 ст.137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності. Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 465/3458/15-ц (провадження № 61-19582св20), від 09 листопада 2021 року у справі № 759/14346/16 (провадження № 61-12783св21). Представником позивача при подачі відзиву на апеляційну скаргу документально доведено розмір витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді касаційної інстанції. Відповідач та/або його представник не подавали до суду апеляційної інстанції клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, а тому відсутні правові підстави для відмови у стягненні витрат на правничу допомогу в розмірі 8000,00 грн на користь позивача ОСОБА_3 . Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції П О С Т А Н О В И В Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 28 липня 2022 року - залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн за розгляд справи в суді апеляційної інстанції. Позивач: ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ). Відповідач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ). Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України. Суддя-доповідач: В.В. Соколова Судді: А.М. Андрієнко Н.В. Поліщук