Постанова 4824 № 752/2595/20

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 24 червня 2021 року м. Київ справа № 752/2595/20 провадження № 22-ц/824/228/2021 Київський Апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: Іванової І.В. (суддя-доповідач), Сліпченка О.І., Сушко Л.П. сторони: позивач - ОСОБА_1 відповідач - ОСОБА_2 розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 24 червня 2020 року у складі судді Шевченко Т.М., повний текст складений 08.07.2020 року, в с т а н о в и в: У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Печерський районний відділ державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві, про стягнення пені за прострочення сплати аліментів. Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 03 липня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 11 квітня 2019 року, було задоволено позовОСОБА_1 . Постановлено стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання повнолітньої доньки ОСОБА_3 в розмірі 1/5 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 24 вересня 2017 року і до закінчення нею навчання, але не більше ніж до досягнення 23 років. В подальшому, 08 жовтня 2018 р. на підставі вказаного судового рішення був виданий виконавчий лист № 752/20152/16-ц. Постановою від 10 листопада 2018 року державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві відкрито виконавче провадження № 5741214, в межах якого звернуто стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника. Позивач зазначав, що відповідач, знаючи про обов`язок утримувати дітей, з 24 вересня 2017 року по 01 жовтня 2018 року не надавав ніякої матеріальної допомоги для доньки в добровільному порядку, а чекав судове рішення. Лише за рішенням суду після відкриття виконавчого провадження почалась сплата аліментів на повнолітню доньку. Згідно довідки від 11 вересня 2019 № 11858/16 р., виданої Печерським РВДВС в місті Києві, станом на 11 жовтня 2018 року заборгованість становила 75 376,26 грн., а станом на 31 січня 2019 року - 63 655,30 грн. 10 вересня 2019 року ОСОБА_2 сплачено 27 086,62 грн. для погашення заборгованості на рахунок державної виконавчої служби. Отже, посилаючись на викладені обставини, а також правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 03 квітня 2019 року (справа № 333/6020/16-ц, провадження № 14-616цс18), позивач просила суд стягнути з відповідача 67 775,67 грн. неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів за період з 11 квітня 2019 року по 10 вересня 2019 року. Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач пояснив, що ним було подано апеляційну скаргу на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 03 липня 2018 року у справі № 752/20152/16, яким стягнуто з нього на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання повнолітньої доньки ОСОБА_3 в розмірі 1/5 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 24 вересня 2017 року і до закінчення нею навчання - до 30 червня 2020 року, а у разі продовження навчання - не більше ніж до досягнення нею 23 років, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Разом з тим рішення суду першої інстанції набрало законної сили раніше, оскільки суддя невчасно видав його повний текст, через що апеляційним судом було зупинено виконання казаного судового рішення. Остаточне рішення Київським апеляційним судом було прийнято лише 11 квітня 2019 року. Відповідач зауважує, що сплата аліментів на дітей за двома виконавчими провадженнями відбувається відповідно до постанов державних виконавців і з урахуванням норм законодавства та не містить факту невиконання вимог виконавчого документа. Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 24 червня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без задоволення. В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції, посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на те, що оскаржуване рішення не відповідає нормам статей 263-265 ЦПК України. Позивач зазначає, що передбачене ч. 1 ст. 196 СК України право позивача на стягнення із відповідача неустойки, як міри відповідальності платника аліментів за прострочення їх плати, виникло з моменту набрання законної сили рішення суду про стягнення аліментів, що не врахував суд першої інстанції. Крім того, вказує, що у матеріалах справи відсутній будь-який доказ, що заборгованість зі сплати аліментів виникла у зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками, доказів того, що може бути застосована норма ч. 2 ст. 196 СК України про зменшення розміру неустойки з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів. Не надано оцінки того, що ОСОБА_2 весь час без затримки отримує заробітну плату, розмір якої становить в деяких місцях лише за основним місцем роботи більше 100 тис. грн. ОСОБА_1 зауважує, що за рішенням судів вже двічі з ОСОБА_2 стягували пеню за прострочення сплати аліментів на двох неповнолітніх дітей у 2011 та 2012 роках й відкривали кримінальну справу за ухилення від сплати аліментів. Й кожного разу він безуспішно намагається довести в суді про відсутність в його діях вини з прострочення сплати аліментів. Наразі, невизнання позову є черговою спробою уникнути законодавчо передбаченої відповідальності. Відповідач ОСОБА_2 правом подачі відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Оскільки в даній справі ціна позову становить 67 775,67грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму, і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без проведення судового засідання, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено, що рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 03 липня 2018 року задоволено позов ОСОБА_1 . Постановлено стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання повнолітньої доньки ОСОБА_3 в розмірі 1/5 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 24 вересня 2017 року і до закінчення нею навчання, але не більше ніж до досягнення 23 років (а.с. 6-8). Додатковим рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 14 січня 2019 року доповнено рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 03 липня 2018 р. щодо негайного виконання в частині стягнення аліментів за один місяць. (а.с. 66) 08 жовтня 2018 року на підставі вказаного судового рішення був виданий виконавчий лист № 752/20152/16-ц. Постановою від 11 жовтня 2018 року державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві відкрито виконавче провадження № 5741214, в межах якого звернуто стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника. (а.с. 9 - 11). 11 квітня 2019 року постановою Київського апеляційного суду рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 03 липня 2018 року у даній справі залишене без змін (а.с. 12-13). Постановою від 11 квітня 2019 року державного виконавця поновлено вчинення виконавчих дій у ВП № 57411214. Згідно довідки від 11 вересня 2019 року, виданої державним виконавцем, станом на 11 жовтня 2018 року заборгованість зі сплати аліментів становила 75 379,26 грн., а станом на 31 серпня 2019 року - 27 086,62 грн. (а.с. 14). Судом також встановлено, що постановами державного виконавця про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 11 жовтня 2018 року визначено здійснювати відрахування з доходів боржника у відповідності до чинного законодавства за основним місцем роботи в Апараті Верховної Ради України, а також за роботою за сумісництвом у Державній установі "Інститут харчової біотехнології та геноміки Національної академії наук України" у розмірі 1/5 частини поточних платежів та 25% в рахунок погашення заборгованості, яке нарахувати з 24 вересня 2017 року згідно з отриманою боржником заробітної плати, а після погашення заборгованості аліменти відраховувати згідно виконавчого листа. Також вказаними постановами заборонено відповідальній особі на утримання коштів з боржника самостійно змінювати порядок суми боргу та розмір відрахувань, тобто вказаним рішеннями державного виконавця сформовано схему погашення заборгованості за аліменти. Ці платежі є регулярними щомісячними. За результатами сплати за місцем роботи боржника бухгалтерії установ щомісяця звітують перед державними виконавцями про сплату поточних аліментів та заборгованості. З матеріалів справи також вбачається, що позивач зверталася до Печерського РВДВС міста Київ, де їй була надана відповідь 11 вересня 2019 року, згідно якої рішення суду виконується належно про що свідчить погашення боргу. 11 жовтня 2018 року заборгованість становила 75 379,26 грн., а 31 серпня 2019 року становить 27 086,62 грн. 10 вересня 2019 року боржником особисто сплачено 27 086,62 грн. в рахунок погашення заборгованості. (а.с. 15, 39-41). Згідно з частиною першою статті 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості. Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти. Стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів. Ухиленням від сплати аліментів слід вважати дії або бездіяльність винної особи, спрямовані на невиконання рішення суду про стягнення з неї на користь стягувача визначеної суми аліментів. Вони можуть виразитись як у прямій відмові від сплати встановлених судом аліментів, так і в інших діях (бездіяльності), які фактично унеможливлюють виконання вказаного обов`язку (приховуванні заробітку (доходу), що підлягає обліку при відрахуванні аліментів, зміні місця роботи чи місця проживання з неподанням відповідної заяви про необхідність стягування аліментів тощо). Тлумачення статті 196 СК України свідчить про те, що відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. У Сімейному Кодексі України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. Очевидно, що в такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості, і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів. Отже, для застосування зазначеної вище санкції до платника аліментів необхідні такі умови: існування заборгованості зі сплати аліментів, встановлених рішенням суду або за домовленістю між батьками згідно з частиною першою статті 189 СК України; наявність винних дій особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти, що призвели до виникнення заборгованості. Такий самий висновок набув Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14.12.2020 року у справі № справа № 661/905/19, згідно з якою уточнено висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 серпня 2018 року у справі №572/1689/16-ц(провадження№ 61-311 св 17), із зазначенням, що відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи, а не у всіх випадках, крім несвоєчасної виплати заробітної плати, затримки або неправильного перерахування аліментів банками. Як вбачається з матеріалів справи та пояснень відповідача у відзиві на позовну заяву, заборгованість по сплаті аліментів у розмірі 75 379,26 грн. виникла перед позивачем ще під час оскарження рішення суду про стягнення з нього аліментів на утримання доньки ОСОБА_3 . Згідно довідки Управління справами Апарату Верховної Ради України від 08 квітня 2019 року вбачається, що починаючи з жовтня 2018 року, з місяця, в якому відкрито виконавче провадження, із заробітної плати ОСОБА_2 здійснюються відрахування як на сплату аліментів в поточному періоді, так і на сплату заборгованості у виконавчому провадженні №57411214. При цьому, постановами державного виконавця від 11 жовтня 2018 року визначено здійснювати відрахування із доходів відповідача у відповідності до вимог чинного законодавства за основним місцем роботи в Управління справами Апарату Верховної Ради України, а також за роботою за сумісництвом у Державній установі «Інститут харчової біотехнології та геноміки НАН України» у розмірі 1/5 частини поточних платежів та 25 % в рахунок погашення заборгованості, яку нараховувати з 24 вересня 2017 року згідно з отриманою боржником заробітною платою, а після погашення заборгованості, аліменти відраховувати згідно виконавчого листа. Згідно довідки Державної установи «Інститут харчової біотехнології та геноміки Національної академії наук України» від 18 липня 2019 року з відповідача ОСОБА_2 здійснені відрахування на користь ОСОБА_1 , в тому числі на погашення боргу за ВП № 57411214 у загальному розмірі 4 720,13 грн. за періож з жовтня 2018 року по червень 2019 року (а.с. 38). Згідно листа начальника відділу Печерського районного відділу ДВС міста Київ ГТУЮ у м. Києві від 11 вересня 2019 року вбачається, що боржник не ухиляється від виконання судового рішення, у жовтні 2018 року надав декларацію про доходи, та окрім відрахувань із заробітної плати добровільно сплачував кошти додатково. Отже, матеріали справи не містять даних щодо винних дій відповідача, які б спричинили заборгованість по сплаті аліментів, та за умови яких можлива відповідальність за ст. 196 СК України, передбачені законом підстави для покладення на нього відповідальності з цього приводу відсутні. Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що сплата аліментів у вищевказаному виконавчому провадженні відбувається відповідно до постанов державного виконавця з урахуванням норм законодавства та не містить факту невиконання вимог виконавчого документа, а тому підстав для стягнення з ОСОБА_2 пені за прострочення сплати аліментів немає. Доводи апелянта про те, що рішення суду не відповідає нормам статей 263-265 ЦПК України, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки зазначення в судовому рішенні про залишення позовної заяви без задоволення в повній мірі відповідає вимогам до резолютивної частини рішення суду, встановленим ст. 265 ЦПК України, оскільки за своєю суттю є висновком суду про відмову в позові. Інші доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують і не містять посилань, які б вказували на незаконність ухваленого у справі рішення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, судом першої інстанції дана вірна оцінка наданим сторонами доказам, що були предметом дослідження в судовому засіданні суду першої інстанції. Суд повно і об`єктивно з`ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін зібраними у справі доказами, яким дав належну правову оцінку. Оскаржуване рішення постановлене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу необхідно відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 389 ЦПК України, Київський Апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 24 червня 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених ч.3 ст.389 ЦПК України. Головуючий: Судді: