Постанова 4824 № 381/5516/23

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 28 листопада 2024 року м. Київ Справа №381/5516/23 Провадження: № 22-ц/824/8713/2024 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О., суддів Мережко М. В., Нежури В. А., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу адвоката Вітера Сергія Вікторовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 27 березня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Осіпенко Л. П., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів, у с т а н о в и в: У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 08.04.2014 року стягнуто аліменти з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання дочки ОСОБА_3 . Цим рішенням припинено стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 за рішенням Апеляційного суду Київської області від 25.09.2013 року. Виконавче провадження відкрито 29.07.2014 року. Відповідно до довідки Фастівського МВ ДВС ГТУЮ в Київській області станом на 01.11.2023 року розмір заборгованості по сплаті аліментів складає 53 620,52 грн. Вказує, що рішеннями судів неодноразово стягувалась пеня за несвоєчасно сплачені аліменти. Зазначила, що ОСОБА_2 звільнений від сплати аліментів з 21.06.2017 року на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , проте, розмір заборгованості по аліментам в розмірі 53 620,52 грн залишився непогашеним. Розрахунок суми пені, на переконання ОСОБА_1 , становить 440 760,67 грн. Між тим, на підставі ст. 196 СК України, сума пені підлягає зменшенню до 53 620,52 грн. Тому, просила суд стягнути з відповідача на її користь суму пені за прострочення сплати аліментів за період з 01.10.2020 року по 31.12.2022 року у розмірі 53 620,52 грн. Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 27 березня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Вітер С. В. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процессуального та неправильне застосування норм матеріального права, рішення суду просив скасувати та ухвалити нове про задоволення позову. На обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що відповідно до довідки-розрахунку Фастівського ВДВС у Фастівському районі Київської області розмір заборгованості ОСОБА_2 складає 53 620, 52 грн, проте така обставина необгрунтовано залишена поза увагою суду. Окрім того, вказує на те, що факт наявної заборгованості встановлений постановою Київського апеляційного суду від 12.09.2023 року, якою залишено в силі рішення суду від 07.07.2021 року щодо стягнення суми пені з ОСОБА_2 за період з 01.11.2018 року по 30.09.2020 року. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Ухвалами Київського апеляційного суду від 15 травня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 08 квітня 2014 року у справі № 381/1118/14-ц стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки ОСОБА_5 у розмірі 1/4 частини усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 04 березня 2014 року і до досягнення дитиною повноліття. Ухвалою колегії суддів Апеляційного суду Київської області від 17 липня 2014 року рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 08 квітня 2014 року залишено без змін. 24 січня 2019 року Фастівським міськрайонним судом Київської області ухвалено рішення у справі № 381/4642/17 (провадження № 2/381/16/19), яким звільнено ОСОБА_2 з 21 червня 2017 року від сплати аліментів на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку, щомісячно до виповнення дитиною повноліття, стягнутих за рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 08.04.2014 року. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , аліменти на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частини з усіх видів її заробітку, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття, щомісячно починаючи з 14.12.2017 року. Постановою Київського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року у справі №381/4642/17 рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 24 січня 2019 року було скасовано в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів та ухвалено в цій частині нове про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пені за прострочення сплати аліментів за період із 01 березня 2018 року по 31 жовтня 2018 року в сумі 4 604,81 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Постановою Київського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року у справі №381/2941/20 залишено без змін рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 07.07.2021 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пені за прострочення сплати аліментів за період з 01.11.2018 року по 01.10.2020 року у розмірі 53 620,52 грн. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 надано довідку про заборгованість станом на 14.06.2019 року, у той час, як даний позов подано у листопаді 2023 року. Тобто, на підставі приписів ч. 13 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження», позивачем не підтверджено наявність у відповідача боргу по сплаті аліментів станом на час перебування справи у проваджені суду. Колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Отримувати своєчасно необхідний і достатній розмір аліментів - це безумовне право, визначене законом, яке захищається в судовому порядку. Згідно із частиною четвертою статті 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (частина третя статті 181 СК України). Відповідно до положень статті 124, пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Вказане є складовою права на справедливий суд та однією із процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зазначене конституційне положення кореспондується та відображено у частині першій статті 18 ЦПК України. З аналізу наведених правових норм, можна дійти висновку, що відповідач зобов`язаний матеріально утримувати спільну з позивачем дитину в обсязі не меншому, ніж це визначено рішенням суду, яке набрало законної сили, а також створювати необхідні передумови для розвитку і забезпечення організації її життя нарівні з позивачем. Абзацом першим частини першої статті 196 СК України встановлено, що у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості. Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів (частина друга статті 196 СК України). Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти. Стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів. Ухиленням від сплати аліментів слід вважати дії або бездіяльність винної особи, спрямовані на невиконання рішення суду про стягнення з неї на користь стягувача визначеної суми аліментів. Вони можуть виразитись як у прямій відмові від сплати встановлених судом аліментів, так і в інших діях (бездіяльності), які фактично унеможливлюють виконання вказаного обов`язку (приховуванні заробітку (доходу), що підлягає обліку при відрахуванні аліментів, зміні місця роботи чи місця проживання з неподанням відповідної заяви про необхідність стягування аліментів тощо). Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 квітня 2019 року у справі № 333/6020/16-ц (провадження № 14-616цс18) відступила від висновків Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше прийнятих постановах від 02 листопада 2016 року у справі № 6-1554цс16, від 16 березня 2016 року у справі № 6-2589цс15, від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1477цс15 та від 16 березня 2016 року у справі № 6-300цс16, і дійшла висновку, що пеня за заборгованість зі сплати аліментів нараховується на весь розмір несплачених у відповідному місяці аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення. Розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов`язання не включається до строку заборгованості) та помножити на один відсоток. Тобто формула така: заборгованість за місяць х кількість днів заборгованості х 1 %. За цим правилом обраховується пеня за кожним простроченим місячним платежем. Загальний розмір пені становить суму розмірів пені, обрахованої за кожним місячним (періодичним) платежем. Якщо заборгованість зі сплати аліментів погашено частково в іншому місяці, то визначення пені на заборгованість зі сплати аліментів розраховується з урахуванням розміру несплаченої частки аліментів за певний місяць з дня сплати частки місячного платежу і до дня, який передує дню погашення заборгованості за відповідним місячним платежем, помножену на 1 %. Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі 1 % від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів ураховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення. Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов`язку буде різним, отже, і кількість днів прострочення також буде різною залежно від кількості днів у місяці. Тобто пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, у якому не проводилося стягнення. Отже, зобов`язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинне виконуватися щомісяця, тому при розгляді спорів про стягнення на підставі частини першої статті 196 СК України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з`ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов`язань мало бути виконане, та з урахуванням установленого - обчислити розмір пені виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов`язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 661/905/19 (провадження № 61-16670сво19) вказано, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин. Стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти. У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів. Тобто відповідач зобов`язаний сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України. При цьому стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти. З матеріалів справи убачається, що на підставі рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 08.04.2014 року у справі № 381/1118/14-ц в ОСОБА_2 існував обов`язок щомісячно сплачувати на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у частці від його заробітку (доходу), починаючи з 04.03.2014 року і до 21.06.2017 року (дати набрання законної сили рішення суду від 13.04.2017 року у справі № 381/68/16-ц про визначення місця проживання дитини з батьком). З матеріалів справи також слідує, що рішеннями судів з ОСОБА_5 неодноразово стягувалась пеня за несвоєчасно сплачені аліменти, зокрема, останньою постановою Київського апеляційного суду від 12.09.2023 року у справі № 381/2941/20 було стягнуто з ОСОБА_2 на користь позивача пеню за період з 01.03.2018 року по 01.10. 2020 року в сумі 53 620 грн 52 коп. Під час розгляду справ про стягнення пені за прострочення сплати аліментів за різні періоди часу судами було встановлено, що ОСОБА_2 належним чином не виконував рішення суду про стягнення з нього аліментів, внаслідок чого утворилась заборгованість по сплаті відповідного утримання і у зв`язку з чим він повинен нести відповідальність у вигляді сплати пені за прострочення сплати аліментів. Всі рішення про стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів набрали законної сили. За частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Колегія суддів погоджується з тим, що ОСОБА_2 дійсно, звільнений від сплати аліментів з 21.06.2017 року на утримання ОСОБА_5 . Поряд з цим, є встановленою вищенаведеними судовими рішеннями обставина наявної заборгованості по аліментам у відповідача, яка виникла раніше та від погашення якої останній ухиляється. Колегія суддів звертає увагу й на те, що відповідач зобов`язаний сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України. Проте, ОСОБА_2 наявний розмір заборгованості жодним чином не спростовано, та обставина, що дочка продовжила спільне проживання з батьком не звільняє його від виконання покладеного на нього в судовому порядку аліментного зобов`язання. Так, з матеріалів справи убачається, що 01.11.2023 року Фастівський відділ державної виконавчої служби у Фастівському районі Київської області центрального міжрегіонального Міністерства юстиції (м. Київ) надав адвокату Вітеру С. В. відповідь, на його адвокатський запит, в якій, зокрема, долучив розрахунок заборгованості по АСВП НОМЕР_3 (а. с. 9). Колегія суддів погоджується із тим, що вищевказаний розрахунок заборгованості датований 14.06.2019 роком, проте, така обставина не може слугувати безумовною підставою для відмови в позові, з огляду на те, що розмір заборгованості ОСОБА_2 є незмінним з червня 2017 року, що також не заперечувалось самим боржником. На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що позивачкою не підтверджено належними та допустимими доказами існування боргу по аліментах станом на час розгляду справи. Колегією суддів встановлено, що останнє стягнення пені з ОСОБА_2 проводилося на підставі рішення суду від 07.07.2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 12.09.2023 року, в сумі 53 620, 52 грн за період з 01.11.2018 року по 30.09.2020 року. Отже, ураховуючи положення ч. 1 ст. 196 СК України, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає до стягнення пеня за прострочення сплати аліментів у розмірі 53 620, 53 грн за період з 01.10.2020 року по 31.12.2022 року. Згідно ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно, рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 27 березня 2024 рокупідлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову ОСОБА_1 . Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу адвоката Вітера Сергія Вікторовича в інтересах ОСОБА_1 задовльнити. Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 27 березня 2024 рокускасувати та ухвалити нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів задовольнити. Стягнути з ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) пеню за прострочення сплати аліментів в розмірі 53 620 (п`ятдесят три тисячі шістсот двадцять) гривень 52 копійки. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий Т.О. Невідома Судді М. В. Мережко В. А. Нежура