Постанова Київський апеляційний суд № 757/38360/23-ц

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 21 січня 2025 року м. Київ Справа № 757/38360/23 Апеляційне провадження №22-ц/824/482/2024 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справах: судді-доповідача: Соколової В.В. суддів: Невідомої Т.О., Поліщук Н.В. розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва, ухваленого під головуванням судді Бусик О.Л. 05 грудня 2023 року в м. Києві, у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про відшкодування шкоди, В С Т А Н О В И В У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом в якому просила стягнути з Держави Україна в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області моральну шкоду в розмірі 120600 грн. Свої вимоги позивач мотивувала тим, що вона досягнула 60-річного віку, який дає їй право на призначення пенсії за віком, однак рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 14 грудня 2021 року позивачу було відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку з недостатністю страхового стажу. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 02 січня 2023 року визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 14 грудня 2021 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву позивачки про призначення пенсії за віком з урахуванням страхового стажу 28 років 0 місяців 18 днів. Позивач вказує, що протиправне позбавлення її на передбачену законом пенсію за віком, а також фактична втрата сплаченого одноразового єдиного соціального внеску в розмірі 26400 грн, кошти на який позивачка вимушена була накопичувати впродовж тривалого часу, призвели до гострих душевних хвилювань, виникнення ряду хвороб неврологічного характеру, що і є свідченням заподіяння їй моральних страждань. Визначаючи розмір моральної шкоди позивач вказала на те, що період заподіяння моральної шкоди складає 18 місяців, а тому виходячи із розміру мінімальної заробітної плати станом на 2023 рік, нею визначена сума - 120600 грн (18*6700=120600). Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 05 грудня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про відшкодування шкоди - залишено без задоволення. Рішення суду мотивовано тим, що виписки з медичної картки амбулаторного хворого ОСОБА_1 не доводять спричинення позивачу моральних страждань внаслідок відмови у нарахуванні їй пенсії та у зв`язку із прийняттям рішення Сумського окружного адміністративного суду від 02 січня 2023 у справі № 480/3836/22. Позивач не довела, що внаслідок протиправних дій Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області їй завдано моральну шкоду, а також причинного зв'язку між шкодою і протиправною поведінкою відповідача. Не погодилась із рішенням суду позивач, її представником - адвокатом Чернявським А.Л. подано апеляційну скаргу, в якій зазначається про незаконність рішення, як такого, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, вказується на те, що судом першої інстанції не враховано, що внаслідок незаконний дій управління Пенсійного фонду позивач впродовж 18 місяців не отримувала пенсію за віком, яка є єдиним джерелом її доходу, також не враховані обставини фактичної втрати позивачем грошових коштів на сплату одноразового внеску, сума якого є значною для позивача. Факт протиправності дій державного органу встановлений судовий рішенням, а тому доказуванню не підлягає. А зобов`язання держави по відшкодуванню моральної шкоди заподіяної неправомірними рішеннями її органів гарантовано Конституцією і законами України. З огляду на зазначене вище, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення заявлених позовних вимог. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України (в редакції чинній на момент відкриття апеляційного провадження), апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. В порядку ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши доповідь судді, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з такого. Судом встановлено, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 02 листопада 2021 року ОСОБА_1 було відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку з недостатністю страхового стажу на підставі ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» /а.с.9/. 16 листопада 2021 року між ОСОБА_1 та Головним управління Пенсійного фонду України в Сумській області був укладений типовий договір про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (одноразова сплата єдиного внеску), за умовами якого ОСОБА_1 зобов`язалась сплатити одноразовий єдиний соціальний внесок в розмірі 26400 грн /а.с.10-11/. Зі звіту від 26 листопада 2021 року вбачається, що ОСОБА_1 21 листопада 2021 року була здійснена сплата єдиного внеску, що також підтверджується квитанцією ПАТ КБ «ПриватБанк» /а.с.12,13/. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 14 грудня 2021 року ОСОБА_1 було відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку з недостатністю страхового стажу на підставі ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» /а.с.14/. Позивач, вважаючи протиправною відмову у призначенні їй пенсії звернулась до Сумського окружного адміністративного суду з позовом. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 02 січня 2023 року у справі №480/3836/22, яке набрало законної сили, позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - задоволено. Скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 14 грудня 2021 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком, а також зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком з урахуванням страхового стажу в розмірі 28 років 0 місяців 18 днів. З мотивувальної частини цього рішення вбачається, що підставою для визнання рішення від 14 грудня 2021 року протиправним стало те, що відбулось зменшення раніше врахованого страхового стажу, визначеного рішенням від 02 листопада 2021 року /а.с.16-19/. Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області виконало судове рішення 15 травня 2023 року та призначило позивачу пенсію за віком починаючи з 30 жовтня 2021 року, що вбачається з листа від 09 червня 2023 року /а.с.22-24/. З медичної карти ОСОБА_1 вбачається, що вона перебувала на стаціонарному лікуванні з 10 червня 2018 року, діагноз гострий апендицит та отримала лікування апендектомія, дренування черевної порожнечі. 06 липня 2022 року ОСОБА_1 зверталась до лікаря-невролога зі скаргами на головний біль, запаморочення. 27 червня 2023 року також мало місце звернення ОСОБА_1 до лікаря-невролога та встановлений основний діагноз «№99 - неврологічні захворювання, інші (заключний), стан середньої важкості» /а.с.25-27/. Згідно з довідкою КНП «Липоводолинський ЦПМСД» від 02 червня 2023 року ОСОБА_1 перебуває на «Д» обліку з діагнозом DS гіпертонічна хвороба ІІ ст (2 ступінь), ризик високий. ДЕ І-ІІ змішаного генезису з вистибуло-атактичним синдромом /а.с.28/. Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України. В порядку визначеному ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Положеннями ст. 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені правилами ст. 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи згаданих органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені ст. ст. 1173 та 1174 ЦК України відповідно. Згідно зі ст.1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі ст. 1174 ЦК України також незалежно від вини цієї особи. Згідно зі ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Відповідно до ст. 48 ЦПК України позивачем і відповідачем у цивільному процесі можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. За змістом положень ст.58 ЦПК України держава бере участь у справі через відповідний орган державної влади відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади), або через представника. У цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема, і представляти державу в суді. Аналогічний за змістом висновок сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц. За положеннями статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її завдання - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (Великої Палати Верховного Суду у постанові від 01 вересня 2020 року у справі № 612/3521/16-ц). За загальним правилом, підставою виникнення зобов`язання з компенсації моральної шкоди є спричинення моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою (постанови Верховного Суду від 20 вересня 2021 року у справі №686/8422/20 та від 03 лютого 2022 року у справі № 686/13784/21). У постанові від 03 липня 2019 року у справі №750/1591/18-ц Велика Палата Верховного Суду наголосила, що згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презюмується. У пункті 32 постанови від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого правового акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року в справі № 197/1330/14-ц вказано, що причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із цих складових є підставою для відмови у задоволенні позову. Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею). Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. За змістом статей 1173, 1174 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини. Водночас потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди (постанова Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 686/21800/21). Згідно з ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Положеннями ч.4 ст. 82 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. З наведених обставин справи вбачається, що звертаючись до суду з позовом позивач вказувала на те, що внаслідок прийняття управлінням ПФУ рішення про відмову у призначенні пенсії їй було заподіяно моральну шкоду, так як вона була позбавлена єдиного джерела доходу. Законодавством не покладається на позивача обов'язок доказування вини відповідача у завданні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Обставини неправомірності прийнятого управлінням ПФУ рішення від 14 грудня 2021 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком встановлені рішенням суду, а тому у межах цієї справи доказуванню не підлягають. Разом з тим вказане рішення було ухвалене судом першої інстанції, управлінням ПФУ не оскаржувалось, було виконано добровільно у розумний строк, тим самим було відновлено порушене право позивача. Як вказує ЄСПЛ визнання порушення само по собі є достатньою справедливою сатисфакцією за моральну шкоду (див. п.46 рішення ЄСПЛ від 13 липня 2006 року у справі «Сілін проти України») У вказаній категорії справ позивач має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача і заподіяною шкодою, розмір завданої шкоди. Підставою відмови в задоволенні позову в суді першої інстанції стало не доведення позивачем завдання їй моральної шкоди. Слід погодитись з висновком суду першої інстанції про те, що виписки з медичної картки позивача не доводять спричинення їй моральних страждань внаслідок відмови у нарахуванні пенсії, оскільки в них не вказані причини захворювання і дати звернення за медичною допомогою є відмінними від дати вчинення управлінням ПФУ дій, що визнані неправомірними. Посилання позивача на здійснення нею вимушеної сплати єдиного внеску в розмірі 26400 грн не можуть бути прийняті до уваги суду, оскільки рішення управління ПФУ від 02 листопада 2021 року та договір від 16 листопада 2021 року, на підставі яких була здійснена вказана сплата, є чинними, а в рішенні суду вказано, що підставою для визнання рішення від 14 грудня 2021 року протиправним стало те, що відбулось зменшення раніше врахованого страхового стажу, визначеного рішенням від 02 листопада 2021 року. Таким чином, обставини сплати позивачем суми єдиного внеску не є наслідком неправомірних дій держави, в особі її органів, та не свідчать про заподіяння позивачу моральної шкоди. Доводи позивача про те, що протягом усього часу вирішення питання про призначення їй пенсії, з моменту звернення із заявою до виконання рішення суду, що становить 18 місяців, вона була позбавлена єдиного джерела доходу також не підтверджені доказами, а саме матеріали справи не містять даних про дохід позивача у вказаний період. Не може погодитись колегія суддів і з визначеним позивачем розрахунком суми моральної шкоди, за яким розмір шкоди визначений виходячи з встановленого на законодавчому рівні розміру мінімальної заробітної плати, оскільки вказане не передбачено нормами чинного законодавства, спірні правовідносини не пов`язані із заробітком, а тому застосування величини мінімальної заробітної плати є безпідставним. Визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з`ясуванню при вирішенні кожного окремого спору про відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення. Натомість у справі, що розглядається позивачем не доведені обставини наявності заподіяної моральної шкоди, причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і діями відповідача, розмір моральної шкоди. За наведених обставин, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги позивача не знайшли свого підтвердження, суд першої інстанції повно і всебічно з`ясував обставини справи, дав їм належну правову оцінку та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення заявлених позовних вимог. Вказане, у свою чергу, дає підстави апеляційному суду для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції, понесені позивачем судові витрати пов`язані з розглядом справи компенсації не підлягають. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції П О С Т А Н О В И В Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 05 грудня 2023 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України. Суддя-доповідач: В.В. Соколова Судді: Т.О. Невідома Н.В. Поліщук