Постанова 4818 № 645/3529/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 травня 2021 року м. Харків справа № 645/3529/20 провадження № 22-ц/818/3119/21 Харківський апеляційний суд у складі: головуючого: Маміної О.В., суддів: Кругової С.С., Тичкової О.Ю. учасники справи: позивач: ОСОБА_1 , відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Харківській області розглянувши в порядку ст. 369 ЦПК України в м. Харкові, без повідомлення учасників справи, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Харківській області, про стягнення моральної шкоди внаслідок протиправної бездіяльності органів пенсійного забезпечення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 05 лютого 2021 року у складі судді Шарко О.П.,- в с т а н о в и в: 23 червня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі за текстом - ГУ ПФУ в Харківській області) , в якому просив стягнути з відповідача на свою користь суму у рахунок відшкодування моральної шкоди, внаслідок протиправної бездіяльності органів пенсійного забезпечення у розмірі 60 332 грн. Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 05 лютого 2021 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на незаконність та необґрунтованість судового рішення, просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Вважає, що судом порушені правила підсудності, справу не передано до Дзержинського районного суду м. Харкова за місцем знаходження відповідача, відмовляючи у задоволені вимог суд проігнорував усі надані позивачем докази, невірно трактував юридичні факти, встановлені рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 08.11.2019 року. Відповідач ГУ ПФУ в Харківській області надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Зазначає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.11.2019 по справі № 520/9912/19 виконано в добровільному порядку, а саме: в грудні 2019 року позивачу нараховано та виплачено пенсію в межах одного місяця у сумі 2078,18 грн., а саме за листопад 2016 року; нараховано доплату, яка виникла за період з 01.11.2016 року по 31.10.2019 року. Нарахована сума доплати міститься на особистому рахунку ОСОБА_1 в ПФУ та будуть виплачені за наявності бюджетного фінансування. На виконання ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 21.07.2020 року по справі №520/9912/19, Головне управління в серпні 2020 здійснило нарахування усієї суми заборгованості за рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 08.11.2019 у справі №520/9912/19 та у вересні 2020 року (22 числа) ОСОБА_1 виплачено усю суму заборгованості за період з 01.01.2017 по 31.10.2019 у розмірі 126 148,44 грн. Третя особа Головним управлінням Державної казначейської служби України в Харківській області подала відзив на апеляційну скаргу, яким просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Зазначає, що виконання рушення суду не в повному обсязі не може напряму ототожнюватися зі шкодою, оскільки остаточно не втрачена можливість стягнення грошових коштів з боржника, а також добровільного виконання судового рішення боржником. Невиплачені позивачеві кошти на виконання судового рішення, ухваленого на її користь, не є шкодою, яка підлягає відшкодуванню на підставі статей 1173, 1174 ЦК України. Наслідком такого відшкодування буде подвійне стягнення коштів. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відмовляючи у задоволенні позову суд виходив з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами протиправну (незаконну) бездіяльність пенсійного органу, а тому за умов відсутності інших складових: наявність моральної шкоди, рішення, дія (бездіяльність) та причинний зв`язок між дією (бездіяльністю) та шкодою, для виникнення зобов`язання відшкодування шкоди відповідно до вищеназваних вимог статей 23, 1173, 1174 ЦК України, підстави для задоволення позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди відсутні. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам закону та фактичним обставинам справи не відповідає. Судовим розглядом установлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , має статус внутрішньо переміщеної особи (а.с. 8) ОСОБА_1 була призначена пенсія по інвалідності з 01.06.2003 по 31.05.2005, а з 01.10.2006 терміном довічно - пенсію за віком (а.с.14) Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2019 року №520/9912/19 позов ОСОБА_1 до Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Індустріального відділу обслуговування громадян м. Харкова про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено. Визнано протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Харківській області, Індустріального відділу обслуговування громадян м. Харкова (сервісний центр) щодо не нарахування та невиплати пенсії позивачу з листопада 2016 року по теперішній час. Зобов`язано Головне Управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Індустріальний відділ обслуговування громадян м. Харкова (сервісний центр) нарахувати та виплатити позивачу пенсію за період з березня 2016 року по теперішній час, в частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць - допустити до негайного виконання. Допущено до негайного виконання рішення суду в частині присудження виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць (а.с. 9-13). В грудні 2019 року позивачу нараховано та виплачено пенсію в межах одного місяця у сумі 2078 грн.18 коп., а саме з листопада 2016 року; нараховано доплату, яка виникла а період з 01.11.2016 року по 30.10.2019 року (а.с.33, 34). Відповідно до частин першої-другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Статтею 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частин другої-п`ятої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду визначені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Разом з тим, згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати у порушенні права власності, у порушені нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми при настанні інших негативних наслідків. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. За таких обставин основною умовою відшкодування, зокрема моральної шкоди є те, що остання повинна бути заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єктів владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин та полягати у фізичному болю та стражданнях, у душевних стражданнях, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Подібних висновків дійшов Верховний Суд, про що зазначив у постановах від 30 січня 2018 року у справі № 804/2252/14, від 31 січня 2018 року у справі № 813/5138/13-а, від 12 лютого 2018 року у справі № 800/500/16 та від 01 березня 2018 року у справі № 9901/377/18. Крім того, у пункті 32 постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) вказано, що «застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акту; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц (провадження № 14-261цс19) вказано, що «згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Частиною другою статті 1167 ЦК України визначено перелік випадків відшкодування моральної шкоди органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, фізичною або юридичною особою, яка її завдала. Зазначений перелік не є вичерпним, оскільки пункт 3 цієї статті передбачає наявність інших випадків, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (стаття 1173 ЦК України). Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презюмується. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими та справедливими висновки судів попередніх інстанцій про часткове задоволення вимоги про стягнення моральної шкоди, оскільки судовими рішеннями, які набрали законної сили, встановлено, що відповідачем протиправно не сплачувалась пенсія, на яку позивач має право на підставі судового рішення.» За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2019 року №520/9912/19 позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Індустріального відділу обслуговування громадян м. Харкова (сервісний центр) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 пенсії з листопада 2016 року по час ухвалення рішення. Зобов`язано ГУ ПФУ в Харківській області, Індустріального відділу обслуговування громадян м. Харкова (сервісний центр) нарахувати та виплатити позивачу пенсію з березня 2016 року по час ухвалення рішення, в частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за родин місяць - рішення допущено до негайного виконання. Згідно частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. На обґрунтування позовних вимог про завдання моральної шкоди позивач зазначає, що пенсія є єдиним джерелом його існування, не отримувалась позивачем з 2016 по 2019 рік, моральна шкода полягає у душевних стражданнях, перенесених ним внаслідок позбавлення засобів для існування. Відповідач не виплачував йому пенсію, потім протягом тривалого часу не виконував рішення суду, чим фактично позбавив позивача, який є інвалідом та потребує постійного підтримання свого здоров`я та придбання ліків, а також є внутрішньо переміщеною особою, єдиного засобу до існування. Колегія суддів вважає доведеним завдання позивачу вказаними протиправними діями та бездіяльністю відповідача значних моральних страждань, вину вказаного органу, а також причинний зв`язок між вказаною шкодою та протиправними діями Відповідача, виходячи з наступного. Невиплата пенсії позивачу має вплив на його здоров`я, враховуючи похилий вік та медичні проблеми зі здоров`ям; позивачу завдано втрат немайнового характеру у вигляді душевних страждань, порушення звичайного способу життя, психологічного навантаження, втрати емоційної стабільності через тривогу за подальшу долю та потребувало додаткових зусиль для організації свого життя позивачем, а все його майно залишилося на тимчасово окупованій території. Само по собі відновлення становища позивача, яке існувало до порушень його прав, шляхом ухвалення судами рішень на користь позивача, не може компенсувати ОСОБА_1 його немайнових втрат, оскільки кожного разу позивач був змушений звертатися до суду, вказані звернення до суду та очікування позитивних рішень на свою користь тривали з 2016 року до теперішнього часу, протягом 2019-2020 років він звертався до відповідача, суду, державної виконавчої служби, правоохоронних органів з приводу порушення своїх прав органом пенсійного фонду України, хворів, змушений був докладати зусиль для організації свого життя за умови відсутності коштів до існування, та відчувати безпорадність і пригніченість від таких дій саме від державного органу, який має належно виконувати покладені на нього обов`язки. Наведене є достатніми доказами того, що позивачу було завдано моральної шкоди, та погоджується із доводами позивача про порушення звичного способу життя та докладання додаткових зусиль в організації свого життя. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц (провадження № 14-261цс19) вказано, що «згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Частиною другою статті 1167 ЦК України визначено перелік випадків відшкодування моральної шкоди органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, фізичною або юридичною особою, яка її завдала. Зазначений перелік не є вичерпним, оскільки пункт 3 цієї статті передбачає наявність інших випадків, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (стаття 1173 ЦК України). Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презумується. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду вважала обґрунтованими та справедливими висновки судів попередніх інстанцій про часткове задоволення вимоги позивача про стягнення на його користь моральної шкоди, оскільки судовими рішеннями, які набрали законної сили, встановлено, що відповідачем протиправно не сплачувалась пенсія, на яку позивач має право на підставі судового рішення. Підставно суд стягнув і 3 тис. грн на правову допомогу». За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою. Встановивши наявність умов, необхідних для відшкодування моральної шкоди, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення позовних вимог про стягнення компенсації моральної шкоди. Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року). Враховуючи характер та обсяг заподіяної моральної шкоди, тривалості часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану речей, тривалості часу усунення інших негативних наслідків та моральних страждань, за умови наявності у позивача інвалідності, колегія суддів, виходячи з принципу та виходячи з принципів виваженості, розумності та справедливості, колегія суддів визначає розмір компенсації моральної шкоди в сумі 7000,00 гривень. Вищенаведеною статтею 1173 ЦК України передбачено, що шкода, завдана незаконними рішеннями органу державної влади, відшкодовується державою. Тобто відшкодування, у разі визнання судом незаконними дій чи рішень будь-якого органу державної влади, повинно здійснюватися за рахунок держави, а саме за рахунок коштів Державного бюджету України. Згідно з пунктом 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 року № 280, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню. Відповідно до частини другої статті 72 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» кошти Пенсійного фонду не включаються до складу Державного бюджету України. Статтею 73 цього Закону визначений вичерпний перелік цілей, на які використовуються кошти Пенсійного фонду України, і встановлено заборону використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим Законом. Відшкодування моральної шкоди цим Законом не передбачено. Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що не має законодавчих та інших правових підстав щодо виплати з коштів Пенсійного фонду України будь-яких відшкодувань моральної шкоди, так як бюджетом Пенсійного фонду України, який кожного року затверджується Кабінетом Міністрів України, не передбачено витрат на зазначені цілі. Згідно з пунктом 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, Державна казначейська служба України (Казначейство) реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів. Відповідно до покладених завдань Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду (підпункт 3 пункту 4 цього Положення). Згідно з частиною другої статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. Разом з тим, колегія суддів зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19) зазначено, що: «держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган. ДКСУ та її територіальний орган можуть бути залучені до участі у справі з метою забезпечення завдань цивільного судочинства, однак їх незалучення не може бути підставою для відмови у позові». Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Що стосується порушення правил підсудності під час судового розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів зазначає, що відповідачем у даній справі є Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, юридичною адресою якого є майдан Свободи, 5, Держпром, 3, під`їзд 2 м. Харків, що відноситься до Шевченківського району м. Харкова. Відповідно до ч. 2 ст. 27 ЦПК України, позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. До правовідносин, що склалися між сторонами у цій справі необхідно було застосовувати правила загальної виключної підсудності. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду; У ст.17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-ІУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Частиною 1 ст.6 та ст.13 Європейської Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь якого висунутого проти нього кримінального судочинства. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. У п.24 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гурепка проти України №2» наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. У даному випадку вирішуючи спір про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок протиправної бездіяльності органу пенсійного забезпечення суд першої інстанції, в порушення вимог закону та принципу рівності сторін, не врахував, що справа підлягала розгляду Дзержинським районним судом м. Харкова за правилами загальної підсудності, відкрив провадження у справі та ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову без дотримання імперативного характеру вимог закону щодо підсудності. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції 1950 року кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом (стаття 8 Закону №2453-VI). Цивільна юрисдикція - це визначена законом сукупність повноважень судів, щодо розгляду цивільних справ, віднесених до їх компетенції. Підсудність визначає коло цивільних справ у спорах, вирішення яких належить до повноважень конкретного суду першої інстанції (ст.ст.19-22 ЦПК України). За таких підстав, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції розглянув справу з порушенням правил підсудності щодо територіальної юрисдикції (підсудності). Відповідно до ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю. Відповідно до ч. 2 ст. 377 ЦПК України, порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги. За таких обставин, відповідно до вимог ст.378 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, оскільки рішення прийнято судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності). Частиною 2 цієї статті передбачено обмеження до її застосування, яке полягає в тому, що справа не направляється на новий розгляд у зв`язку з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності) у тому випадку, якщо учасник справи, який подав апеляційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність справи. У даному випадку позивачем, який брав участь у розгляді справи в суді першої інстанції не заявив про непідсудність справи Фрунзенському районному суду м. Харкова, поважність причин такого нез`явлення позивачем в апеляційній скарзі не зазначено. З огляду на викладене, апеляційний суд не вважає за доцільне скасування судового рішення з направленням справи для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю (Дзержинського районного суду м. Харкова) відповідно до вимог частини 1 статті 378 ЦПК України. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до положень статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позову. Відповідно до ч. 1, ч. 13 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З матеріалів справи убачається, що позивач є інвалідом ІІ групи, звільнений від сплати судового збору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», тобто відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, на відповідача покладається сплата судового збору за звернення до суду з позовом у розмірі 840,80 гривень, за подання апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції у розмірі 1261,20 гривень в дохід держави, а всього: 2102 грн. Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, п. 2 ч. І ст.374, п.п.2,3,4 ч. 1 ст.376, 381, 382-384, 389,390 ЦПК України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 05 лютого 2021 року - скасувати і ухвалити нове. Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Харківській області, про стягнення моральної шкоди внаслідок протиправної бездіяльності органів пенсійного забезпечення - задовольнити частково. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (Код ЄДРПОУ 14099344) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) суму, у рахунок відшкодування моральної шкоди у розмірі 7000 (сім тисяч) гривень. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (Код ЄДРПОУ 14099344) в дохід держави судовий збір у сумі 2102 (дві тисячі сто дві) гривні. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення лише за наявності підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий: О.В. Маміна Судді: С.С. Кругова О.Ю. Тичкова