Постанова Запорізький апеляційний суд № 335/1965/21

Дата документу 04.05.2022 Справа № 335/1965/21 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 335/1965/21 Провадження №22-ц/807/978/22 Головуючий в 1-й інстанції - Крамаренко І.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 травня 2022 року місто Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В., суддів:Крилової О.В., Полякова О.З., розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційними скаргами Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Державної казначейської служби України на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 01 грудня 2021 року, ухвалене у м. Запоріжжі (повний текст рішення складено 06 грудня 2021 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди,- В С Т А Н О В И В: У лютому 2021 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої протиправною бездіяльністю органом державної влади. Позовні вимоги обґрунтувала наступним. 11.12.2017 Бердянський міськрайонний суд Запорізької області прийняв постанову по справі № 310/6279/17 за позовом ОСОБА_1 до Бердянського об`єднаного Управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправною бездіяльність Бердянського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 з 01.08.2017 та зобов`язав Бердянське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.08.2017. Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2018 постанову Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 11.12.2017 скасовано та у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Постановою Верховного Суду від 30 вересня 2019 року постанову Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 11.12.2017 та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2018 скасовано. Позов ОСОБА_1 задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Бердянського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 пенсії з 01 серпня 2017 року. Бердянське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зобов`язано поновити виплату ОСОБА_1 пенсії з 01 серпня 2017 року. Вказана постанова набрала законної сили з дня її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Ухвалою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 29 травня 2020 року замінено боржника Бердянське об`єднане управління Пенсійного фонду України Запорізькій області у виконавчому листі на його правонаступника Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області. У зв`язку з тривалим невиконанням рішення суду позивач звернувся з клопотанням до Верховного суду про встановлення судового контролю. Ухвалою Верховного суду від 28 жовтня 2020 року клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням постанови Верховного Суду від 30 вересня 2019 року задоволено. Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зобов`язано протягом 30 днів з дня отримання ухвали подати звіт про виконання постанови Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі № 310/6279/17. У грудні 2020 року Головне управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області перерахувало на картковій рахунок позивача суму боргу у розмірі 102747,32 грн. на виконання постанови Верховного Суду від 30 вересня 2019 року. Ухвалою Верховного суду від 21 грудня 2020 року прийнятий звіт Відповідача 1 про виконання постанови Верховного суду від 30 вересня 2019 року у справі № 310/6279/17. Позивач зазначає, що у зв`язку з протиправною бездіяльністю щодо невиплати пенсії з серпня 2017 року по грудень 2020 року, позивач зазнала моральних страждань, була вимушена звернутися до суду за захистом своїх прав, окрім того, у зв`язку з не виплатою їй пенсії вона не мала можливості реалізувати своє право, передбачене Конституцією України, на достатній життєвий рівень для себе та своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло. З посиланням на зазначене, Позивачка просила стягнути на свою користь моральну шкоду, заподіяну внаслідок протиправної бездіяльності органу державної влади, у розмірі 102 747,32 коп., яка є співмірною з розміром неотриманої пенсії. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 01 грудня 2021 року, позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволено частково. Стягнуто з держави Україна в особі Головного управління Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України коштів з відповідного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 в якості відшкодування моральної шкоди, завданої протиправною бездіяльністю органу державної влади, суму у розмірі 50 000,00 (п`ятдесят тисяч) грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні вимог позову у повному обсязі. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження причинно-наслідкового зв`язку між спричиненою шкодою та неправомірними діями відповідача, щодо невиплати пенсії. А розмір моральної шкоди стягнутий за рішенням суду не відповідає принципам справедливості та співмірності. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, Державна казначейська служба України подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні вимог позову у повному обсязі. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що оскільки судом першої інстанції встановлено, що саме пенсійний фонд несе відповідальність за шкоду заподіяну позивачу у зв`язку із несвоєчасною виплатою пенсії, стягнення не може здійснюватися із Державного бюджету України. Крім того, неправомірним є зазначення в резолютивній частині рішення відомостей щодо виду рахунку з якого буде здійснено списання коштів. В силу вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 1 січня 2022 року це 248 100 грн. (відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2022 рік» з 1 січня 2022 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 2481,00 грн. (2481,00 грн. Х 100 = 248 100 грн.), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1, ч. 2 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України. Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційних скарг і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Судом першої інстанції встановлено, що 15.09.2017 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Бердянського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, за участю третьої особи - Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області, у якому просила: визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у невиплаті їй пенсії, починаючи з 01.08.2017 та скасувати дане рішення; зобов`язати відповідача поновити виплату пенсії з 01.08.2017. Постановою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 11.12.2017 позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Бердянського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 з 01.08.2017 та зобов`язано поновити виплату пенсії з 01.08.2017. Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2018 скасовано рішення суду першої інстанції. Прийнято нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Постановою Верховного Суду від 30.09.2019 скасовано постанову Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 11.12.2017 та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2018 та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Бердянського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 пенсії з 01.08.2017. Зобов`язано Бердянське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Запорізькі області поновити виплату ОСОБА_1 пенсії з 01.08.2017. Ухвалою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 29.05.2020 замінено боржника у виконавчому листі, виданому у справі № 310/6279/17- Бердянське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, на його правонаступника - Головне управління ПФУ у Запорізькій області. Ухвалою Верховного Суду від 28.10.2020 зобов`язано Головне управління ПФУ у Запорізькій області протягом 30 днів з дня отримання цієї ухвали подати звіт про виконання постанови від 30.09.2019. 02.11.2020 Головне управління ПФУ у Запорізькій області отримало копію зазначеної ухвали суду, а 02.12.2020 - надіслало до Верховного Суду звіт про виконання судового рішення. Разом зі звітом про виконання постанови Верховного Суду від 30.09.2019, Головне управління ПФУ у Запорізькій області надало до суду такі документи: - копію рішення Бердянського об`єднаного управління ПФУ від 25.09.2019 № 923060199186 про перерахунок ОСОБА_1 пенсії; - протоколи про перерахунок пенсії за період з 01.08.2017 до 30.09.2019, з 01.08.2017 до 31.12.2020. - витяг зі Списку № 1 (10007/339) на зарахування пенсій на поточні рахунки одержувачів в АТ «ОЩАДБАНК» за період з 04.12.2020 до 25.12.2020, у якому зазначено про перерахування 102 747,32 грн на рахунок , відкритий на ім`я ОСОБА_1 . Вказані обставини встановлені ухвалою Верховного Суді від 21.12.2020 року по справі №310/6279/17(2-а/310/179/17) та в силу ч.4 ст.82 ЦПК України доказуванню не підлягають. Задовольняючи вимоги позову частково, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості доводів щодо наявності підстав для стягнення моральної шкоди зважаючи на те, що виплата пенсії ОСОБА_1 до постановлення судового рішення не здійснювалася з 01.08.2017 по 01.10.2019 (два роки та два місяці), а судове рішення в частині виплати «поновленої» пенсії за рішенням Верховного Суду не виконувалось з 30.09.2019 по 05.12.2020 (один рік та два місяці), що зумовило обставини, які вимагали від позивачки додаткових зусиль по організації власного життя в зв`язку з позбавленням джерела доходу, через що позивачка змушена була витрачати час для захисту своїх прав, що мало негативний вплив на неї, на її повсякденне життя, а відтак завдало їй моральної шкоди. Оскільки судовими рішеннями встановлена бездіяльність посадових осіб Бердянського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, правонаступником якого є Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, тому суд прийшов до висновку, що наявні усі складові цивільно-правової відповідальності, що є підставою для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди. Враховуючи тривалість вимушених змін у житті позивачки, глибину душевних страждань, яких вона зазнала та з урахуванням вимог розумності і справедливості суд вважав, що на користь позивача із Державного бюджету України підлягає стягненню моральна шкода у розмірі 50 000,00 грн. З висновками суду першої інстанції, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується частково, виходячи з наступного. Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами ст.ст. 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Згідно ч. 1 ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (стаття 1173 ЦК України). У пункті 32 постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року в справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) вказано, що "застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування". У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц (провадження № 14-261цс19) вказано, що "згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Частиною другою статті 1167 ЦК України визначено перелік випадків відшкодування моральної шкоди органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, фізичною або юридичною особою, яка її завдала. Зазначений перелік не є вичерпним, оскільки пункт 3 цієї статті передбачає наявність інших випадків, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (стаття 1173 ЦК України). Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презюмується. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими та справедливими висновки судів попередніх інстанцій про часткове задоволення вимоги про стягнення моральної шкоди, оскільки судовими рішеннями, які набрали законної сили, встановлено, що відповідачем протиправно не сплачувалась пенсія, на яку позивач має право на підставі судового рішення." З матеріалів справи вбачається, що в наслідок неправомірної бездіяльності відповідача позивачка була позбавлена можливості отримувати пенсійні виплати. Відповідно до ч. 4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини. Постановою Верховного Суду від 30.09.2019 визнано протиправною бездіяльність Бердянського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 пенсії з 01.08.2017. Зобов`язано Бердянське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Запорізькі області поновити виплату ОСОБА_1 пенсії з 01.08.2017. Виплату пенсії ОСОБА_1 поновлено з 01.10.2019, а виплата суми нарахованої пенсії ОСОБА_1 за період з 01.08.2017 по 30.09.2019 здійснена 05.12.2020, тобто через один рік та два місяці. Положеннями п.10-1 Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної(немайнової)шкоди" №4від 31.03.1995 року роз`яснено, що при розгляді справ за позовами про відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 56 Конституції судам слід мати на увазі, що при встановленні факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, місцевого самоврядування або їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень вона підлягає відшкодуванню за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування. При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом. Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України. Враховуючи викладене до участі у справі залучено у якості відповідачів Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області та Державну казначейську службу України. За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою. У статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Згідно вказаної норми Кодексу моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Встановивши наявність умов, необхідних для відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про необхідність задоволення позовних вимог про стягнення компенсації моральної шкоди, завданої позивачу неправомірним припиненням пенсійних виплат. Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року). Визначаючи розмір морального відшкодування, суд апеляційної інстанції з урахуванням фактичних обставин справи, принципів розумності, співмірності, справедливості, а також враховуючи що порушене право позивача було повністю відновлене вважає за необхідне, зважуючи на доводи апеляційних скарг в цій частині зменшити розмір стягнутої на користь позивача моральної шкоди з 50000,00 грн. до 7000,00 грн. Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року в справі 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18) вказано, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання. Тобто кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів. Вказана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року у справі №235/3144/20 (провадження № 61-6342св21), від 10 листопада 2021 року у справі № 583/5399/19 (провадження № 61-15193св20). Проте, суд першої інстанції на це уваги не звернув та зробив помилковий висновок про стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди шляхом їх списання з відповідного казначейського рахунку. Отже, доводи апеляційної скарги Державної казначейської служби України в цій частині знайшли підтвердження. З огляду на зазначене, резолютивна частина рішення суду першої інстанції підлягає зміні шляхом зазначення про стягнення з держави Україна в особі Головного управління Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в якості відшкодування моральної шкоди, завданої протиправною бездіяльністю органу державної влади, суми у розмірі 7 000,00 (сім тисяч) грн. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Керуючись ст. ст. 367, 374, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Державної казначейської служби України задовольнити частково. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 01 грудня 2021 року у цій справі змінити стягнувши з держави Україна в особі Головного управління Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в якості відшкодування моральної шкоди, завданої протиправною бездіяльністю органу державної влади, суми у розмірі 7 000,00 (сім тисяч) грн. В іншій частині рішення залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Повна постанова складена 04 травня 2022 року. Головуючий, суддя-доповідач С. В. Кухар Судді: О.В. Крилова О.З. Поляков