Постанова 4812 № 490/2254/20

29.03.23 22-ц/812/228/23 Єдиний унікальний номер судової справи: 490/2254/21 Номер провадження 22-ц/812/228/23 Cуддя - доповідач апеляційного суду Крамаренко Т.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 березня 2023 року м. Миколаїв Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі: головуючого Крамаренко Т.В., суддів - Темнікової В.І., Яворської Ж.М., із секретарем судового засідання - Богуславською О.М., без участі сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 листопада 2022 року, ухвалене під головуванням судді - Гуденко О.А. в приміщенні того ж суду у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про відшкодування моральної шкоди, - в с т а н о в и л а: У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області про відшкодування моральної шкоди. В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначав, що знаходиться на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду Українив Миколаївській області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення, осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2018 року, яке набуло законної сили визнано протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про проведення з 01.01.2016 року перерахунок пенсії ОСОБА_1 з розрахунку 70% грошового забезпечення, зазначеного у довідці від 15.03.2018 року ліквідаційної комісії УМВС України в Миколаївській області. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2016 року, виходячи з 88% грошового забезпечення, зазначеного у довідці від 15.03.2018 ліквідаційної комісії УМВС України в Миколаївській області, та виплатити з урахуванням виплачених сум. Вирішено питання про судовій збір. Листування із Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області, а потім і судовий розгляд з вказаним органом змусили його протягом восьми місяців вчиняти дії на захист своїх прав. Посилаючись на те, що незаконним рішенням органу державної влади завдано моральні страждання, позивач просив суд на підставі положень ст. 8, 56 Конституції України стягнути із Державного бюджету України на свою користь 1 000 000 грн. в рахунок компенсації моральної шкоди. Головне управління Державної казначейської служби у Миколаївській області надіслало відзив на позов 06 жовтня 2021 року, в якому заперечувало проти позовних вимог та просило відмовити у їх задоволенні. В обґрунтування своїх заперечень посилається на те, що Державна казначейська служба не є належним відповідачем у справі, оскільки не завдавало своїми протиправними діями жодної шкоди позивачеві. Також в позовній заяві відсутнє належне обґрунтування понесених моральних страждань та розміру моральної шкоди, такий розмір визначено без урахування засад розумності та виваженості і не підтверджується наданими доказами. Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 жовтня 2021 року залучено до участі у справі в якості співвідповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області. Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 листопада 2022 року позов задоволено частково. Стягнуто з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, державного органу, на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 3 000 грн. Рішення суду мотивоване наявністю підстав для стягнення на користь позивача завданої неправомірними діями Управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області моральної шкоди. Відшкодування моральної шкоди, завданої фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюються саме за рахунок держави. Крім того, судом враховано обсяг заподіяної позивачу шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, пов`язаних із необхідністю позивача докладати додаткових зусиль для відновлення порушеного права протягом 8 місяців та недоотримання ним належного розміру пенсійного забезпечення, з урахуванням засад розумності та справедливості розмір моральної шкоди в сумі 3 000 грн, відповідає тим критеріям, які підлягають врахуванню при визначенні такого відшкодування. Не погодившись з рішенням суду представник Головного управління Державної казначейської служби України у Миколаївський області подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального просила його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не повно встановлено усі обставини справи, суд не звернув увагу на те, що підстави позовної заяви ґрунтуються на взаємовідносинах позивача та Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області. Позивачем необґрунтовано розмір моральної шкоди, не надано доказів та детального розрахунку понесеної шкоди, судом у рішенні не зазначено саме з чого він виходив стягнувши моральну шкоду у розмірі 3000 грн. До того ж у даній справі відсутній причинно-наслідковий зв`язок між діями Головного управління Пенсійного Фонду України в Миколаївській області та завданою шкодою, який виключає цивільну відповідальність за заподіяну шкоду. Зауважує на те, що наділення органів Казначейства повноваженнями щодо виконання судових рішень про стягнення коштів з Державного бюджету України не вказує на безумовний обов`язок останніх нести юридичну відповідальність за діяння держави та створених нею органів. В свою чергу Казначейство не завдавало позивачу жодної моральної шкоди. Крім того, не взято до уваги висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19 червня 2018 року (справа №910/23967/16). Відзиви на апеляційну скаргу не надходили. У судове засідання сторони не з`явилися, про місце й час розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили, від представника Головного управління Державної казначейської служби у Миколаївській області надійшла заява про розгляд справи у відсутність представника. Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК Українипровадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України). Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України). Згідно зі ст. 5 ЦПК Українисуд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Зі змісту статті 367 ЦПК Українивбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Таким вимогам закону оскаржуване рішення в повній мірі відповідає. З матеріалів справи вбачається і таке встановлено судом, що ОСОБА_1 є пенсіонером органів внутрішніх справта перебуває на обліку в Головному управлінню Пенсійного фонду України в Миколаївській області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення, осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» у розмірі 88 % грошового забезпечення. Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 8 липня 2011 року № 3668-VIвнесено зміни до частини 2 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 року № 2262-XII, яким встановлено, що максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 80 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43), а особам, які під час проходження служби брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і віднесені в установленому законом порядку до категорії 1, - 100 процентів, до категорії 2, - 95 процентів. Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року № 1166-VIIвнесено зміни у частину другій статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», згідно яких цифри «80» замінено цифрами «70». На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року № 103Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області здійснено перерахунок пенсії позивача, в результаті чого зменшено її основний розмір з 88 % до 70% відсотків відповідних сум грошового забезпечення, про що позивача було повідомлено листом від 24 квітня 2018 року. 05 травня 2018 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про перерахування розміру пенсії з 01.01.2016 року з урахуванням 88% розміру грошового забезпечення, зазначеного в довідці ліквідаційної комісії управління МВС України в Миколаївській області від 15 березня 2018 року. Листом від 22 травня 2018 року відповідач відмовив позивачу у повторному перерахунку розміру пенсії з урахуванням 88% грошового забезпечення. В подальшому позивач неодноразово 25 травня 2018 року, 09 червня 2018 року, 27 серпня 2018 року, 18 вересня 2018 року звертався до відповідача із заявами про перерахунок пенсії на які відповідачем надані відповіді про відмову у перерахунку, що підтверджується листами від 12 червня 2018 року, 04 жовтня 2018 року. 05 листопада 2018 року позивач звернувся з адміністративним позовом до Миколаївського адміністративного окружного суду. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2018 року, яке набуло законної сили, у справі № 400/2628/18, за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії позов задоволено. Визнано протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про проведення з 01.01.2016 року перерахунок пенсії ОСОБА_1 з розрахунку 70% грошового забезпечення, зазначеного у довідці від 15.03.2018 ліквідаційної комісії УМВС України в Миколаївській області. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2016 року, виходячи з 88% грошового забезпечення, зазначеного у довідці від 15.03.2018 року ліквідаційної комісії УМВС України в Миколаївській області, та виплатити з урахуванням виплачених сум. Вирішено питання про судовий збір. Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. За правилами статей 12, 81 ЦПК України року кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України). За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України. Як на підставу задоволення своїх вимог позивач посилається на те, що на час перерахунку пенсії йому виповнилося 64 роки, маючи похилий вік та будучи ветераном органів внутрішніх справ змушений був замість заслуженого відпочинку в період з 05 квітня по 10 грудня 2018 року витрачати особистий час на захист свого порушеного права. Тривале листування з Управлінням Пенсійного фонду України, а потім судовий розгляд призвело до перевтоми, нервового напруження, втрати спокійного ритму життя, вимагало додаткових зусиль для відновлення порушеного права. Більш того, моральні страждання посилилися після отримання листа від 02 квітня 2019 року від Головного управління ПФУ в Миколаївській області про те, що виплата різниці між отриманою та нарахованої згідно рішення суду пенсією за період з 01.01.2018 по 03.02.2019 року в сумі 55 618,78 грн буде забезпечено в порядку, встановленому Постановою КМУ № 649, а згідно з листом від 04.02.2020 року на даний час комісією ПФУ з питань погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду обробляються рішення судів за 2015 рік. Отже, внаслідок протиправних дій органів Пенсійного фонду України стала можливим не тільки неповна виплата пенсії, але і погашення заборгованості з пенсійного забезпечення лише через 5 років. Так, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. У рішенні від 30 травня № 7-рп/2001 у справі № 1-22/2001 (справа про відповідальність юридичних осіб) Конституційний Суд України зазначив таке: «Конституція України закріпила принцип відповідальності держави перед людиною за свою діяльність, який проявляється передусім у конституційному визначенні обов`язків держави (статті 3, 16, 22). Така відповідальність не зводиться лише до політичної чи моральної відповідальності публічної влади перед суспільством, а має певні ознаки юридичної відповідальності держави та її органів за невиконання чи неналежне виконання своїх обов`язків». Згідно із вимогами статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості. Аналіз положень статті 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. Загальні підстави відповідальності за майнову та моральну шкоду, завдану органом державної влади, їх посадовими та службовими особами, передбачені нормами статей 1167, 1173, 1174 ЦК України, відповідно до яких: моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом; шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадової або службової особи при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (статті 1173, 1174 ЦК України). Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. Як свідчить тлумачення статей 23, 1173 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі незаконною бездіяльністю органу державної влади, відшкодовується державою, і при визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA,№ 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). «У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (див. наприклад, Рисовський проти України, № 29979, п. 86, 89, від 20 жовтня 2011, Антоненков та інші проти України, № 14183/02, п. 71, 22 листопада 2005). Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди. Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір. При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (ст. 3. 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача - органу державної влади чи місцевого самоврядування. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Верховний Суд у постанові від 13 травня 2020 року у справі № 638/8636/17-ц зробив висновок про те, що …[відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору]. У постанові від 08 квітня 2020 року у справі № 180/1560/16-а Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що …[адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого]. Верховний Суд у постанові від 05 травня 2020 року у справі № 759/7011/18 зробив висновок про те, що …[фактично підставою для застосування спеціального виду відповідальності, визначених статтями 1173, 1174 ЦК України, є наявність у діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, передбачених статтею 1174 ЦК України є шкода, протиправна поведінка та причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду]. Отже, встановлене свідчить про те, що внаслідок незаконного перерахування пенсії з 88% до 70% позивач з квітня 2018 року по грудень 2018 року дійсно зазнав негативних переживань, а відтак йому спричинено моральну шкоду . Оскільки в даній справі позивачу завдана шкода внаслідок незаконним рішенням органом державної влади - Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області то при розгляді справи застосуванню підлягають ст. ст. 1173,1174 ЦК України. З урахуванням встановленого та положень вказаних вище норм суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для відшкодування шкоди на користь ОСОБА_1 за рахунок коштів Державного бюджету. Проте, у пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4 зазначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Судом було з`ясовано чинники, які враховуються під час визначення розміру відшкодування, а саме глибину та тривалість моральних страждань, пов`язаних із необхідністю позивача докладати додаткових зусиль для відновлення порушеного права протягом 8 місяців та недоотримання ним належного розміру пенсійного забезпечення. За таких обставин, оскаржуване судове рішення щодо стягнення 3 000 грн. на відшкодування моральної шкоди є законним та обґрунтованим, а посилання апелянта на недоведеність позивачем факту, обсягу та розміру моральних страждань таким, що не відповідає обставинам справи. Посилання в апеляційній скарзі на те, що наділення органів Казначейства повноваженнями щодо виконання судових рішень про стягнення коштів з Державного бюджету України не вказує на безумовний обов`язок останніх нести юридичну відповідальність за діяння держави та створених нею органів не заслуговують на увагу з огляду на наступне. Так, шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України. Відповідно до цієї норми обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу (див. постанову Верховного Суду України від 22 червня 2017 року у справі № 6-501цс17). Саме на державу покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, тому належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав. Залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган (див. пункти 43 і 44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19). Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України). Аналіз вказаної норми свідчить, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою є саме держава як учасник цивільних відносин. Держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ч.1 ст. 170 ЦК України). Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Отже, як у цивільному, так і в адміністративному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (див. також пункт 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 5023/10655/11 від 20 листопада 2018 року). Також не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги, як підставу для скасування чи зміни рішення суду про те, що у справах даної категорії резолютивні частини судових рішень не повинні містити відомості про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання коштів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19 червня 2018 року в справі 910/23967/16), оскільки у разі сприйняття подібного підходу до участі у справах про стягнення коштів та/або відшкодування шкоди, завжди необхідно було б залучати суб`єкта, який здійснює управління рахунком, на якому розміщені грошові кошти, оскільки резолютивна частина рішення суду не містить в собі номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання коштів, в ній зазначено тільки про стягнення коштів на користь позивача з Державного бюджету України. З урахуванням необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 червня 2021 року у справі № 726/837/20 (провадження № 61-2647св21), Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 вересня 2021 року у справі № 166/1222/20 (провадження № 61-9003св21) та постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17 (провадження № 61-8102св21) та постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 січня 2022 року у справі №953/6561/20 (провадження №61-922св21) суд першої інстанції вірно зазначив у резолютивній частині про стягнення грошових коштів на користь позивача за рахунок коштів Державного бюджету України. Інші доводи в апеляційній скарзі зводяться до заперечень на позов та які були предметом дослідження в суді першої інстанції, яким суд надав відповідну правову оцінку з урахуванням всіх фактичних обставин справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, і з якою погоджується колегія суддів. Отже, розглядаючи спір, що виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення. Європейський як суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. За таких обставин, доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованих висновків суду, а тому апеляційна скарга на підставі ст. 375 ЦПК України підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду, яке ухваленням з додержанням норм матеріального та процесуального права - залишенню без змін. Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області - залишити без задоволення. Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 листопада 2022 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий: Т.В. Крамаренко Судді: В.І. Темнікова Ж.М. Яворська Повний текст постанови складено 29 березня 2023 року.