Постанова 4818 № 638/19650/25

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 638/19650/25 Головуючий суддя І інстанції Теслікова І. І. Провадження № 22-ц/818/2705/26 Суддя доповідач Яцина В.Б. Категорія: про відшкодування шкоди, з них П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 квітня 2026 року м. Харків Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого Яцини В.Б. суддів колегії Мальованого Ю.М., Пилипчук Н.П., за участю секретаря судового засідання Шевцової К.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 21 січня 2026 року, по цивільній справі №638/19650/25, за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про відшкодування моральної шкоди, в с т а н о в и в : У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про відшкодування моральної шкоди. Позовна заява мотивована тим, що 02.04.2025 вона відправила заяву про перерахунок пенсії до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області. До заяви вона додала довідку про заробітну плату, яку отримувала у вісімдесятих роках. Довідка була видана в місті Донецьк під час війни у 2025 році. 09.04.2025 відповідач відмовив їй у перерахунку пенсії. Відмовляючи, відповідач виходив з того, що «Документи, які видані органами влади з території, які не підконтрольні українській владі, не підлягають виконанню, тому відсутні підстави в проведенні перерахунку пенсії гр. ОСОБА_1 ». Вважаючи такі дії відповідача протиправними, вона зверталась до суду з позовною заявою. 16.05.2025 рішенням Донецького окружного адміністративного суду у справі № 200/2574/25 її позовні вимоги було задоволено. 17.06.2025 відповідач, з метою затягування виконання законного рішення суду подав апеляційну скаргу листом через Укрпошту, а не через підсистему «Електронний суд», через яку він надсилав до суду першої інстанції відзив. 04.09.2025 постановою Першого апеляційного адміністративного суду у справі № 200/2574/25 апеляційну скаргу відповідача було залишено без задоволення. Минув один місяць (з 04.09.2025 по 04.10.2025) з моменту набрання законної сили рішенням суду, однак станом на 04.10.2025 воно досі не виконане, що не відповідає вимогам абзацу першого частини п`ятої статті 45 Закону України № 1058-IV, якими передбачено граничний десятиденний строк для перерахунку пенсії, відповідач не здійснив жодних дій для його виконання. Пенсія мала бути перерахована до 16.09.2025. Вважає, що відповідач такими чином демонструє зухвале ігнорування рішення суду, посилаючись на надумані причини, які насправді не перешкоджають його виконанню. Незважаючи на численні її звернення з проханням виконати рішення, він продовжує ухилятися, фактично знущаючись зі старенької, яка потребує належного пенсійного забезпечення. Зазначила, що на написання позовної заяви у справі № 200/2574/25 вона витратила 30 днів свого дорогоцінного часу. Таку значну кількість часу неб було витрачено, в тому числі, внаслідок відсутності юридичної освіти. Їй довелося, не маючи юридичної освіти у похилому віці (63 роки), вивчати самостійно судові прецеденти задля того, щоб захистити свої порушені відповідачем права у судовому порядку та написання позовної заяви. Наймати професійного адвоката або юриста у неї немає коштів, бо вона є пенсіонеркою з самою звичайною пенсією та є біженкою, яка бігла якнайдалі від вибухів російських ракет зі свого рідного міста, залишивши свій рідний дім і все, що в ньому залишилося. Вона винаймає квартиру у чужому для неї місті та оплачую за неї орендну плату та комунальні платежі зі своєї пенсії, що унеможливлює фінансування професійного адвоката або юриста. Вона би могла витратити зазначений вище час на догляд за своєю дорогоцінною сім`єю, але внаслідок протиправних дій витратила цей час на відповідача. 59 днів свого дорогоцінного часу вона втратила, чекаючи апеляційного перегляду справи, весь цей час вона була вся на нервах, дуже страждала та переживала, втративши психологічну рівновагу, адже, вже знаючи неоднакову судову практику у справах зі схожим предметом та підставами позову, боялася, що суд апеляційної інстанції задовільнить скаргу відповідача, як наслідок, вона залишиться без збільшення пенсії. Внаслідок протиправних дій відповідача, вона втратила 89 днів дорогоцінного часу, що є суттєвою немайновою втратою. Час є обмеженим ресурсом, і його не можна повернути, що завдало їй значних емоційних та психологічних страждань, а також створило додаткові незручності. З огляду на всі обставини та характер спірних правовідносин в їх сукупності, вважає, що моральна шкода в даному випадку повинна бути відшкодована в розмірі 145511 грн, що є достатньою компенсацією. Ця сума, на її думку, хоча і не повністю, але може частково відшкодувати понесені втрати. Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просила суд стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України 145 511 грн компенсації моральної шкоди. Рішенням Шевченківського районного суду м. Харкова від 21 січня 2026 року позов залишено без задоволення. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Вказала, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог, при розв`язанні питання стосовно наявності моральної шкоди не застосував усталену практику Європейського суду з прав людини, пославшись на те, що мною не надано належних доказів, на підставі яких можна було б дійти висновку про наявність моральної шкоди. Згідно з цією практикою, заявнику не може бути пред`явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс, що означає, що при наявності встановленого факту порушення прав заявника моральна шкода наявна та констатується судом. На викладене суд першої інстанції уваги не звернув, у повному обсязі не встановив фактичні обставини, в зв`язку із чим дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Зазначила, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, ЄСПЛ виходить із презумпції спричинення моральної шкоди позивачу відповідачем та обов`язку саме відповідача спростувати таку презумпцію. У контексті визнання ЄСПЛ існування спростовної презумпції завдання моральної шкоди прикладом може слугувати, зокрема, позиція викладена у рішенні від 27 липня 2004 року у справі «Ромашов проти України» (Romashov v. Ukraine), заява № 67534/01, де ЄСПЛ указав, що моральна шкода завдана самим фактом порушення з боку державного органу. Європейський суд з прав людини в пункті 37 рішення у справі «Недайборщ проти російської федерації» (Скарга № 42255/04) від 1 липня 2010 року, зокрема, зазначив: "37. Суд нагадує свою постійну позицію про те, що заявнику не може бути пред`явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс" (в числі багатьох прикладів, рішення від 15 жовтня 2009 у справі «Антипенко проти російської федерації» (Antipenkov v. Russia), скарга № 33470/03, § 82; Постанова Європейського Суду від 14 лютого 2008 у справі «Пшеничний проти російської федерації» (Pshenichnyy v. Russia), скарга № 30422 / 03, § 35 1; рішення у справі «Гарабаев проти російської федерації» (Garabayev v. Russia), скарга № 38411/02, § ИЗ, ECHR 2007-VII (витяги) 2, а також Постанова Європейського Суду від 1 червня 2006 року у справі «Грідін проти російської федерації» (Gridin v. Russia), скарга № 4171/04, § 20 березня). Так, рішенням від 27 липня 2004 року у справі Ромашов проти України Європейський суд з прав людини присудив заявнику у відшкодуванні моральної шкоди 3000 євро, хоча заявник не представив жодного документа на підтвердження своїх вимог про відшкодування моральної шкоди. У процесі розгляду заяви Суд звернув увагу на те, що згідно з правилом 60 Регламенту Суду будь-яка вимога щодо справедливої сатисфакції має містити перелік претензій і може бути представлено письмово разом з відповідними підтверджуючими документами або свідченнями, без наявності яких (Суд) може відхилити вимогу повністю або частково. Проте суд врахував той факт, що в результаті виявлених порушень заявник зазнав моральної шкоди, яка не може бути відшкодована шляхом лише констатації судом факту порушення. Зауважує, що з огляду на вказану практику Європейського Суду з прав людини, заявнику не може бути пред`явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс, що означає, що при наявності встановленого факту порушення прав заявника моральна шкода наявна та констатується судом. Відзив на апеляційну скаргу не надійшов. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч.1 ст.367ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Залишаючи позов без задоволення, суд першої інстанції, дійшов висновку про те, що позивач не надав належних і достатніх доказів, які підтверджують заподіяння йому душевних страждань, заподіяння шкоди здоров`ю чи інших втрат немайнового характеру, які призвели до спричинення моральних страждань, не доведено наявність причинно-наслідкового зв`язку. Суд апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду, з огляду на наступне. З матеріалів справи вбачається наступне. ОСОБА_1 02.04.2025 відправила заяву про перерахунок пенсії до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області. До заяви вона додала довідку про заробітну плату, яку отримувала у вісімдесятих роках. Довідка була видана в місті Донецьк під час війни у 2025 році. 09.04.2025 ОСОБА_1 отримала відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області у перерахунку пенсії. Відмовляючи, відповідач виходив з того, що «Документи, які видані органами влади з території, які не підконтрольні українській владі, не підлягають виконанню, тому відсутні підстави в проведенні перерахунку пенсії гр. ОСОБА_1 ». ОСОБА_1 вважала таку відмову протиправною, тому за захистом своїх прав та інтересів звернулася до суду. Як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 16 травня 2025 року задоволено частково. Визнано протиправним і скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 09 квітня 2025 року № 054450003748. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області провести ОСОБА_1 перерахунок пенсії за віком за її заявою від 02 квітня 2025 року № 2309 з врахуванням відомостей про заробітну плату, наведених в довідці від 21 лютого 2025 року № 60, яка видана товариством з обмеженою відповідальністю Крок на підставі особового рахунку № НОМЕР_1 за 1980-1982 роки і містить інформацію про заробітну плату ОСОБА_1 за період роботи в Донецькому спеціалізованому управлінні № 416 треста Донбаспромелектромонтаж. В іншій частині позовних вимог відмовлено (https://reyestr.court.gov.ua/Review/127473902). Не погодившись з судовим рішенням, відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, подав апеляційну скаргу, в якій просив суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Постановою Першого апеляційного адміністративного суду у справі № 200/2574/25 від 04 вересня 2025 року апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 травня 2025 року по справі № 200/2574/25 залишено без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 травня 2025 року по справі № 200/2574/25 залишено без змін (https://reyestr.court.gov.ua/Review/129973672). Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Відповідно до положень статті 129-1 Конституції України обов`язковість рішення суду віднесено до основних засад судочинства. Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права (частина перша статті 1 Першого протоколу до Конвенції). За певних обставин захистом статті 1 Першого протоколу до Конвенції може користуватися легітимне очікування (legitimate expectation) успішної реалізації право вимоги. Для того, щоб «очікування» було «легітимним», воно має бути заснованим на нормі закону або іншому правовому акті, такому як судове рішення, пов`язаному із майновим інтересом (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 28 вересня 2004 року у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia), заява № 44912/98, § 49-50). Особа, яка має майновий інтерес, може розглядатись як така, що має «легітимне очікування» успішної реалізації її права вимоги (зокрема, відшкодування державою шкоди) у сенсі статті 1 Першого протоколу до Конвенції, коли для цього інтересу є достатні підстави у національному законодавстві. Останнє повинно давати змогу чітко визначити конкретний майновий інтерес особи, який має бути передбаченим у відповідних нормативних приписах або підтвердженим в іншому правовому акті, зокрема, у судовому рішенні (див. для порівняння mutatis mutandis ухвалу ЄСПЛ щодо прийнятності від 02 липня 2002 року в справі «Гайдук та інші проти України» (Gayduk and Others v. Ukraine), заяви № 45526/99 та інші). Згідно із статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. За змістом частини першої та другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Відповідно до частин третьої, четвертої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України. За положеннями статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її завдання - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року в справі № 612/3521/16-ц). За загальним правилом, підставою виникнення зобов`язання з компенсації моральної шкоди є спричинення моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою (постанови Верховного Суду від 20 вересня 2021 року в справі № 686/8422/20 та від 03 лютого 2022 року в справі № 686/13784/21). Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені правилами статті 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи згаданих органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України відповідно. Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України. Вказані підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює державу, орган влади Автономної Республіки Крим або органи місцевого самоврядування, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. У пункті 32 постанови від 03 вересня 2019 року в справі № 916/1423/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого правового акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. За змістом статей 1173, 1174 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини. Водночас потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди (постанову Верховного Суду від 13 липня 2022 року в справі № 686/21800/21). Визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею). У справі, яка переглядається, позивач обґрунтовувала заявлені вимоги тим, що їй завдано моральну шкоду неправомірною бездіяльністю відповідача, яка виразилася у відмові розглядати його звернення про перерахунок пенсії, в результаті чого був порушений нормальний режим його життя й відпочинку, вона була змушена витрачати свій вільний час та кошти на захист порушеного права, зокрема шляхом звернення до суду з відповідним позовом про оскарження бездіяльності відповідача. Факт протиправної бездіяльності відповідача встановлено судовим рішенням. Так, рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 16 травня 2025 року у справі №200/2574/25, яке залишено без змін Постановою Першого апеляційного адміністративного суду у справі № 200/2574/25 від 04 вересня 2025 року, яка набрала законної сили 04.09.2025, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним і скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 09 квітня 2025 року № 054450003748. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області провести ОСОБА_1 перерахунок пенсії за віком за її заявою від 02 квітня 2025 року № 2309 з врахуванням відомостей про заробітну плату, наведених в довідці від 21 лютого 2025 року № 60, яка видана товариством з обмеженою відповідальністю Крок на підставі особового рахунку № НОМЕР_1 за 1980-1982 роки і містить інформацію про заробітну плату ОСОБА_1 за період роботи в Донецькому спеціалізованому управлінні № 416 треста Донбаспромелектромонтаж. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Як свідчать матеріали справи, у 02 квітня 2025 року звернулася до органів Пенсійного фонду з заявою про перерахунок пенсії, до якої додала довідку про заробітку плату від 21 лютого 2025 року № 60. 09 квітня 2025 року за наслідками розгляду цієї заяви ГУ ПФУ в Харківській області прийняло рішення, яким відмовило у перерахунку пенсії, мотивувавши його тим, що довідка про заробітну плату, видана органами влади з території, яка не підконтрольна українській владі, не підлягає врахуванню. Вважаючи рішення про відмову в перерахунку пенсії протиправним і таким, що підлягає скасуванню, позивач звернулася до суду з позовом. Отже, позивач, будучи пенсіонером, змушена була звертатись до адміністративного суду з позовом щодо оскарження відмови відповідача у перерахунку пенсії, доводити порушення його прав у суді першої та апеляційної інстанцій. Згідно з практикою ЄСПЛ, порушення прав людини вже саме по собі тягне за собою моральні страждання та виникнення моральної шкоди, а тому факт страждань доказуванню не потребує, для суду достатньою підставою для присудження компенсації моральної шкоди є сам факт порушення права (справа «Науменко проти України») Оскільки судовим рішенням адміністративного суду встановлено протиправність бездіяльності відповідача, висновок судів першої та апеляційної інстанцій, що позивачем не надано доказів та не доведено завдання йому моральної шкоди, не може вважатися законним та обґрунтованим. Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Всупереч вказаній нормі ст. 89 ЦПК України суд першої інстанції не звернув уваги, що за обставин цієї справи, у даному випадку рішення суду в іншій справі № 200/2574/25, яким у порядку адміністративного судочинства було визначено обов`язок відповідача здійснити перерахування пенсії заявниці, яке 04.09.2025 на підставі згаданої постанови Першого апеляційного адміністративного суду у справі № 200/2574/25 набуло чинності, - викликало у позивачки «легітимне очікування» успішної реалізації її права на отримання доплати до пенсії, що захищається передбаченими п. 1 Першого Протоколу до Конвенції Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року гарантіями на мирне володіння майном. Тому невиконання такого рішення відповідачем доводить наявність у позивачки душевних стражданнях, яких вона зазнала у зв`язку з такою протиправною поведінкою щодо неї, що відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України є моральною шкодою, яку позивачка має право внаслідок порушення її права на мирне володіння майном, відшкодувати за рахунок відповідача. Доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду оскаржуваного судового рішення, оскільки у справі, що переглядається, суд першої інстанції не врахували, що протиправність бездіяльності відповідача встановлена відповідним рішенням суду, яке набрало законної сили, сам факт наявності такого рішення суду та невиконання відповідного рішення суду, яке набрало законної сили, здатні призвести до моральних страждань особи, зумовлених порушенням пенсійних прав, які мають майновий характер, що змусило позивачку звертатися до суду за захистом своїх прав до суду, та значний час чекати виконання судового рішення на її користь. Отже, такі душевні страждання, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, відповідно до ст. 23 ЦК України можуть свідчити про завдання моральної шкоди. У постанові від 03 жовтня 2023 року в справі № 686/7081/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що держава відповідає за своїми зобов`язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення (стаття 174 ЦК України). Це правило стосується як договірної, так і позадоговірної відповідальності держави. З огляду на те, що саме держава наділяє її органи майном, зокрема, коштами, ці органи не мають власного майна. Кошти Державного бюджету України належать на праві власності державі незалежно від того, на якому казначейському рахунку вони обліковуються. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати цих коштів є держава Україна. Тому у спорі щодо відшкодування завданої державою шкоди у грошовому еквіваленті суд стягує відповідні суми саме з Державного бюджету України, а не з конкретних рахунків органу державної влади, що представляє інтереси держави у спірних правовідносинах. Тому колегія суддів відхиляє аргументи викладені у відзиві на позовну заяву Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області про те, що позивачем не доведено завдання їй моральної шкоди, за їх необґрунтованістю. Судовим рішенням, що набрало законної сили, встановлено порушення прав позивача внаслідок протиправної відмови відповідача і це рішення суду значний час не виконено. Такі дії відповідача безумовно негативно впливають на моральний стан позивача та призводять до душевних страждань. Само по собі відновлення становища позивача, яке існувало до порушень її прав шляхом ухвалення судом рішення на користь останнього про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, без його реального виконання, - не може компенсувати ОСОБА_1 завдану їй моральну шкоду. Позивач була змушена самостійно доводити порушення своїх законних прав щодо отримання пенсії у належному розмірі шляхом звернення до Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області, яке, як компетентний орган, уповноважений державою на призначення, перерахунок та виплату пенсій, повинно було вжити відповідних заходів для забезпечення дотримання прав позивача, проте не виконало покладених на нього обов`язків, чим допустило бездіяльність та порушило право позивача на своєчасне та повне отримання відповідних виплат. Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного суду від 20 серпня 2025 року у справі № 295/977/24. Наведене є достатніми доказами того, що позивачу завдано моральної шкоди. Чинне законодавство не містить методики чи способів обчислення моральної шкоди, та при оцінці розміру відшкодування моральної шкоди необхідно враховувати, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю та спокою особи, а будь-яка компенсація моральної школи не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц дійшла висновку про те, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. З урахуванням конкретних обставин справи, глибини завданої моральної шкоди, характеру та обсягу душевних страждань, яких зазнав позивач унаслідок бездіяльності державного органу, вимог розумності, добросовісності, виваженості та справедливості, тривалості моральних страждань позивача у зв`язку з розглядом його заяви щодо перерахунку пенсії, колегія суддів доходить висновку, що сума у розмірі 5 000 грн є достатньою для відшкодування моральної шкоди, завданої йому бездіяльністю Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області. Зазначене відповідає висновкам, яких дійшов Верховний Суд у постановах Великої Палати від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц , від 14 квітня 2020 року у справі № 265/6121/18, від 27 травня 2020 року у справі № 554/8204/16-ц. Тому, відповідно до п.п. 104 ч. 1 ст. 376 ЦПК України колегія суддів повністю скасовує рішення суду та ухвалює нове рішення по суті спору про часткове задоволення позову. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Суд апеляційної інстанції не вирішує питання розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, оскільки відповідно до вимог пункту 11 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою. Керуючись ст.ст. 259, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції постановив : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 21 січня 2026 року- скасувати і ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 . Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 5 000,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складений 20 квітня 2026 року. Головуючий В.Б. Яцина Судді колегії Ю.М. Мальований Н.П. Пилипчук