Постанова Сумський апеляційний суд № 592/19846/25

Справа №592/19846/25 Номер провадження 22-ц/816/2104/26 Категорія - 44 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 червня 2026 року м. Суми Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Сізова Д.В. (суддя-доповідач), суддів: Сидоренко А.П., Щербаченко М.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 26 березня 2026 року (описка у вступній частині рішення суду виправлена ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 27 березня 2026 року) (суддя Костенко В.Г.), ухвалене у м. Суми, повне рішення виготовлене 26 березня 2026 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про стягнення моральної шкоди, в с т а н о в и в : Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції 08 грудня 2025 ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаною позовною заявою, яку обґрунтувала такими обставинами. Позивачка перебуває на обліку в ГУ Пенсійного фонду України в Сумській області як одержувачка пенсії за віком. У період із жовтня 2021 року по березень 2023 року їй виплачувалась пенсія у фіксованому розмірі 2672,62 грн без проведення передбачених законодавством перерахунків, індексацій, підвищень та доплат. Після не проведення індексації з 01 березня 2023 року вона звернулася до ГУ Пенсійного фонду України в Сумській області із заявами щодо причин невиплати компенсаційної доплати до пенсії 500 грн з 06 серпня 2022 року та відсутності перерахунків пенсії. Листами від 03 квітня 2023 року та від 12 червня 2023 року відповідач відмовив у проведенні перерахунків, посилаючись на те, що пенсія була поновлена на виконання судового рішення та що судом не було визначено обов`язку здійснювати її перерахунок. Після її звернення із заявою від 17 травня 2023 року про проведення всіх перерахунків та індексацій відповідач рішенням від 29 серпня 2023 року з 01 вересня 2023 року фактично відновив розмір її пенсії на рівні дня припинення виплати 1159,71 грн станом на 01 червня 2015 року, скасувавши результати всіх проведених після 2015 року перерахунків, індексацій та доплат. При цьому з 01 березня 2023 року мінімальний розмір пенсійної виплати за віком становив 3120 грн. Внаслідок прийняття відповідачем рішень від 18 жовтня 2021 року та від 29 серпня 2023 року позивачку було позбавлено права на індексацію, перерахунок пенсії та отримання передбачених законодавством доплат, у тому числі як дитині війни. Із метою доведення порушення своїх прав у період із 18 березня 2023 року по 20 квітня 2024 року вона подала до відповідача 6 заяв та 21 запит на публічну інформацію. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2025 року у справі №480/3741/24, яке набрало законної сили 01 квітня 2025 року, визнано протиправними та скасовано рішення ГУ Пенсійного фонду України в Сумській області від 18 жовтня 2021 року та від 29 серпня 2023 року в частині встановлення, що її пенсія не підлягає масовому перерахунку та виплачується у твердому розмірі довічно. Зобов`язано відповідача здійснити з 01 липня 2021 року перерахунок та виплату пенсії з урахуванням мінімального розміру пенсії, підвищень, доплат та індексації. Після виконання рішення суду та виплати заборгованості у червні 2025 року відповідач відмовився нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів за період із 01 липня 2021 року по 01 липня 2025 року та 3 % річних, мотивуючи це тим, що пенсія нараховувалася та виплачувалася своєчасно, хоча фактично виплачувалася не в повному обсязі. Зазначає, що протиправними діями відповідача в період із 01 липня 2021 року по 31 липня 2025 року позивачці завдано моральної шкоди. Особливо тяжкі моральні страждання вона зазнала у період з 01 вересня 2023 року по 13 червня 2025 року, коли отримувала пенсію у розмірі 1159,71 грн при недоплаті близько 7075 % належних сум. Через постійну нестачу коштів на харчування, ліки та інші життєво необхідні потреби вона перебувала у стані постійного стресу, зазнала погіршення здоров`я, безсоння, нервових розладів, була змушена змінити звичний спосіб життя, відчувала приниження і безпорадність. Враховуючи встановлену судом протиправність дій відповідача, їх системний характер, тривалість порушення прав, а також глибину моральних та фізичних страждань, позивачка оцінює завдану їй моральну шкоду за період з 01 липня 2021 року по 31 липня 2025 року у розмірі 85 393 грн та просить стягнути зазначену суму з ГУ Пенсійного фонду України в Сумській області. Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 26 березня 2026 року у задоволенні позову відмовлено. Суд виходив із того, що рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2025 року було встановлено протиправність дій пенсійного фонду щодо визначення пенсії позивачки у фіксованому розмірі та зобов`язано здійснити її перерахунок з 01 липня 2021 року з урахуванням мінімального розміру пенсії, підвищень, доплат та індексації, яке відповідачем виконано. При цьому сам факт визнання дій відповідача незаконними не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди. Застосовуючи положення статей 23, 1167 ЦК України, статті 56 Конституції України та правові висновки Верховного Суду, суд зазначив, що для стягнення моральної шкоди позивач повинен довести факт її заподіяння, характер і обсяг моральних страждань, причинно-наслідковий зв`язок між протиправними діями відповідача та такими стражданнями, а також обґрунтувати заявлений розмір відшкодування. Суд дійшов висновку, що позивачка не навела відомостей про характер та обсяг моральних страждань, не надала доказів погіршення здоров`я чи інших негативних наслідків, не довела причинного зв`язку між діями відповідача та моральною шкодою, а також не обґрунтувала розміру такого відшкодування. Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги Не погодившись із рішенням суду, позивачка оскаржила його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, відшкодувати судові витрати. Вважає помилковим висновок суду першої інстанції про отримання позивачкою пенсії у завищеному розмірі із 01 липня 2016 року по 18 жовтня 2021 року. Фактично у цей період пенсія виплачувалась із законними перерахунками та індексаціями відповідно до статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Натомість рішеннями відповідача від 18 жовтня 2021 року та від 29 серпня 2023 року пенсія була протиправно зменшена та виплачувалась у заниженому розмірі без індексацій і перерахунків. Протиправність зазначених рішень встановлена рішенням суду від 28 лютого 2025 року у справі №480/3741/24 про виконання якого відповідачем суд зробив помилковий висновок. Відповідач виплатив заборгованість лише у червні 2025 року, але не виплатив компенсацію втрати частини доходів, яка відповідно до частини 1 статті 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» повинна виплачуватися одночасно з погашенням заборгованості. На цю обставину позивачка посилалася у позовній заяві та відповіді на відзив, однак суд її не дослідив та безпідставно відхилив доводи про тривалу виплату пенсії у заниженому розмірі. Не погоджується із висновком суду про недоведеність моральної шкоди, оскільки нею доведено всі необхідні елементи відповідальності за заподіяння моральної шкоди, а саме: факт тривалого порушення її прав з 18 жовтня 2021 року по теперішній час; виплату пенсії у заниженому розмірі протягом майже 4,5 років; невиплату компенсації втрати частини доходів до цього часу; причинний зв`язок між протиправними діями відповідача та її моральними стражданнями; характер страждань, які полягали у фізичних та душевних переживаннях, а також порушенні звичного способу життя через неможливість забезпечення базових життєвих потреб. Розмір моральної шкоди 83 393 грн обґрунтований тривалістю порушення прав позивачки, глибиною страждань, необхідністю тривалий час виживати на пенсію у розмірі 1159,71 грн та систематичними протиправними діями відповідача. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Відповідач зазначає, що сам факт визнання рішень пенсійного фонду протиправними не є автоматичною підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки для її стягнення необхідно довести повний склад цивільного правопорушення, а саме: протиправність поведінки, наявність шкоди, причинний зв`язок між діями та шкодою, а також вину. При цьому позивачка не надала належних і допустимих доказів завдання їй моральної шкоди, зокрема медичних документів або висновків лікарів, а її твердження про погіршення стану здоров`я є суб`єктивними та не підтвердженими доказами. Також доводить відсутність причинно-наслідкового зв`язку між діями пенсійного фонду та заявленими моральними стражданнями, оскільки на стан позивача могли впливати інші обставини, зокрема пандемія COVID-19 та повномасштабна війна. Окремо наголошується, що позивачка не обґрунтувала розмір заявленої моральної шкоди. Вказує, що рішення суду про перерахунок пенсії вже виконано, а отже порушене право позивача фактично відновлено. Визнання дій органу протиправними не звільняє позивача від обов`язку довести наявність шкоди та підстави для її компенсації. Фактичні обставини, встановлені судом першої та апеляційної інстанції ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в ГУ Пенсійного фонду України в Сумській області як одержувачка пенсії за віком (а.с. 9 ). Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2025 року у справі №480/3741/24 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано рішення ГУ Пенсійного фонду України в Сумській області від 18 жовтня 2021 року № 959210107114 та від 29 серпня 2023 року № 959210107114 в частині встановлення, що пенсія позивачки не підлягає масовому перерахунку та виплачується в твердому розмірі довічно. Зобов`язано ГУ Пенсійного фонду України в Сумській області здійснити з 01 липня 2021 року перерахунок та виплату пенсії позивачки, з урахуванням встановленого законодавством мінімального розміру пенсії та інших підвищень, доплат та індексації, відповідно до вимог чинного законодавства, з урахуванням раніше виплачених сум (а.с. 17-18). Цим рішенням встановлено наступне: ОСОБА_1 з 06 серпня 1992 призначено пенсію за віком, виплату якої було припинено з 01 червня 2015 року у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон. Постановою Роменського міськрайонного суду Сумської області від 22 серпня 2016 року у справі № 585/2934/16-а задоволено позов ОСОБА_1 , зобов`язано Роменське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Сумській області на підставі її заяви від 06 липня 2016 року відновити виплату пенсії за віком з 01 липня 2016 року. На виконання постанови суду позивачу з 01 липня 2016 року поновлено виплату пенсії за віком за нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». При цьому розмір пенсії позивача був визначений на день припинення виплати пенсії (на 01 червня 2015 року) - 1159,71 грн. Листом від 13 листопада 2023 року відповідач повідомив позивачку про те, що починаючи з дати відновлення пенсії її розмір безпідставно перераховувався. У зв`язку з цим до 01 вересня 2023 року вона отримувала пенсію у завищеному розмірі. Рішенням відповідача щодо перерахунку пенсії від 18 жовтня 2021 року було встановлено, що пенсія позивачки не підлягає масовому перерахунку та розмір пенсії зафіксовано у твердому розмірі з 01 вересня 2021 року по довічно у сумі 2672,62 грн (з надбавками). Рішенням відповідача щодо перерахунку пенсії від 29 серпня 2023 року було також встановлено, що пенсія позивачки не підлягає масовому перерахунку та розмір пенсії зафіксовано у твердому розмірі з 01 липня 2021 року по довічно (графа «Особливості») у сумі 1159,71 грн, який був визначений на день припинення виплати пенсії (на 01 червня 2015 року), з урахуванням підвищення дитині війни (зворотній бік). При ухваленні рішення суд дійшов висновку, що відповідач зазначеними рішеннями протиправно встановив, що пенсія позивачки не підлягає масовому перерахунку та її розмір визначено у твердому розмірі у сумі 2672,62 грн та 1159,71 грн. Із рішень пенсійного органу щодо перерахунку пенсії судом встановлено, що після поновлення пенсії на виконання рішення суду, позивачу здійснювалися перерахунки пенсії згідно з чинним законодавством із урахуванням індексації, надбавок та доплат. У вказаному рішенні адміністративний суд встановив, що частиною першою статею 28 Закону №1058-IV визначено, що мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. У разі виплати застрахованій особі довічної пенсії, передбаченої цим Законом, пенсії або аналогічної виплати, встановленої в інших державах, мінімальний розмір пенсії за віком у солідарній системі встановлюється з урахуванням зазначених сум. Із дня поновлення виплати пенсії позивач користується усіма правами на підвищення та перерахунок пенсії згідно з вимогами Закону №1058-IV та будь-яких обмежень прав, як пенсіонера, якому призначено виплату пенсії за рішенням суду, наведеним Законом не встановлено. Крім того, перерахунок пенсій здійснюється автоматизованим способом за матеріалами пенсійних справ, виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Окрім того, Законами України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік передбачається зростання мінімальної заробітної плати, у зв`язку з чим пенсійний орган в автоматичному режимі перераховує мінімальний розмір пенсійних виплат для непрацюючих пенсіонерів, а тому посилання відповідача на відсутність у рішенні суду щодо зобов`язання проведення перерахунку пенсії є безпідставними. Отже відповідачем рішеннями від 18 жовтня 2021 року та від 29 серпня 2023 року було протиправно встановлено, що пенсія позивача не підлягає масовому перерахунку та її розмір визначено у твердому розмірі у сумі 2672,62 грн. та, відповідно, у сумі 1159,71 грн. У період 2023-2025 років ОСОБА_1 систематично зверталася до відповідача через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України з питання незаконності нарахування пенсії. У відповіді ГУ Пенсійного фонду України в Сумській області від 18 березня 2023 року вказано про поновлення виплати їй пенсії у межах, визначених рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 22 серпня 2016 року. Оскільки поновлення виплати пенсії здійснено на виконання рішення суду, то підстави для проведення перерахунків відсутні (а.с. 10). У листі ГУ Пенсійного фонду України в Сумській області від 17 травня 2023 року заначено, що на її звернення надані роз`яснення листом від 03 квітня 2023 року про відсутність підстав для проведення перерахунків її пенсії (а.с. 11). Листом від 05 вересня 2025 року ОСОБА_1 знову роз`яснено, що пенсія їй нараховувалась своєчасно, щомісяця та перераховувалась до установи, що здійснює виплату. Отже, підстави для нарахування компенсації втрати частини доходів відсутні. Рішення суду у справі № 480/3741/24 виконане у межах покладених зобов`язань. Здійснити нарахування та виплату компенсації втрат частини доходів за затримку виплати пенсії таким рішенням суду не зобов`язано (а.с. 12). Листом відповідача від 28 вересня 2025 року в чергове роз`яснено позивачці про відсутність підстав для нарахування компенсації втрат частини доходів (а.с. 13). Надано розрахунки пенсії (а.с. 14-16). Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Відповідно до положень статті 129-1 Конституції України обов`язковість рішення суду віднесено до основних засад судочинства. Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права (частина перша статті 1 Першого протоколу до Конвенції). За певних обставин захистом статті 1 Першого протоколу до Конвенції може користуватися легітимне очікування (legitimate expectation) успішної реалізації право вимоги. Для того, щоб «очікування» було «легітимним», воно має бути заснованим на нормі закону або іншому правовому акті, такому як судове рішення, пов`язаному із майновим інтересом (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 28 вересня 2004 року у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia), заява № 44912/98, § 49-50). Особа, яка має майновий інтерес, може розглядатись як така, що має «легітимне очікування» успішної реалізації її права вимоги (зокрема, відшкодування державою шкоди) у сенсі статті 1 Першого протоколу до Конвенції, коли для цього інтересу є достатні підстави у національному законодавстві. Останнє повинно давати змогу чітко визначити конкретний майновий інтерес особи, який має бути передбаченим у відповідних нормативних приписах або підтвердженим в іншому правовому акті, зокрема, у судовому рішенні (див. для порівняння mutatis mutandis ухвалу ЄСПЛ щодо прийнятності від 02 липня 2002 року в справі «Гайдук та інші проти України» (Gayduk and Others v. Ukraine), заяви № 45526/99 та інші). Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу з застосуванням, зокрема, такого способу захисту, як відшкодування моральної (немайнової) шкоди (частина перша та пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України). Згідно із статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. За змістом частини першої та другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Відповідно до частин третьої, четвертої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України. За положеннями статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її завдання - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року в справі № 612/3521/16-ц). За загальним правилом, підставою виникнення зобов`язання з компенсації моральної шкоди є спричинення моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою (постанови Верховного Суду від 20 вересня 2021 року в справі № 686/8422/20 та від 03 лютого 2022 року в справі № 686/13784/21). Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені правилами статті 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи згаданих органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України відповідно. Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України. Вказані підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює державу, орган влади Автономної Республіки Крим або органи місцевого самоврядування, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. У пункті 32 постанови від 03 вересня 2019 року в справі № 916/1423/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого правового акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. За змістом статей 1173, 1174 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини. Водночас потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди (постанову Верховного Суду від 13 липня 2022 року в справі № 686/21800/21). Визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею). У справі, яка переглядається, позивачка обґрунтовує заявлені вимоги тим, що їй завдано моральну шкоду неправомірними діями відповідача, які фактично полягали у прийнятті рішення про віднесення її пенсії до категорії таких, що не підлягає масовому перерахунку та у зв`язку з цим зменшення розміру пенсії до рівня, яка не відповідає встановленому законодавством мінімальному розміру пенсії та інших підвищень, доплат та індексації. У наслідок таких дій вона зазнала особливо тяжких моральних страждань у період з 01 вересня 2023 року по 13 червня 2025 року, коли отримувала пенсію у розмірі 1159,71 грн при недоплаті близько 7075 % належних сум. Через постійну нестачу коштів на харчування, ліки та інші життєво необхідні потреби вона перебувала у стані постійного стресу, зазнала погіршення здоров`я, безсоння, нервових розладів, була змушена змінити звичний спосіб життя, відчувала приниження і безпорадність. Факт протиправних дій відповідача встановлено судовим рішенням. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2025 року у справі №480/3741/24 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано рішення ГУ Пенсійного фонду України в Сумській області від 18 жовтня 2021 року № 959210107114 та від 29 серпня 2023 року № 959210107114 в частині встановлення, що пенсія позивачки не підлягає масовому перерахунку та виплачується в твердому розмірі довічно. Зобов`язано ГУ Пенсійного фонду України в Сумській області здійснити з 01 липня 2021 року перерахунок та виплату пенсії позивачки, з урахуванням встановленого законодавством мінімального розміру пенсії та інших підвищень, доплат та індексації, відповідно до вимог чинного законодавства, з урахуванням раніше виплачених сум (а.с. 17-18). Отже відповідачем рішеннями від 18 жовтня 2021 року та від 29 серпня 2023 року було протиправно встановлено, що пенсія позивача не підлягає масовому перерахунку та її розмір визначено у твердому розмірі у сумі 2672,62 грн. та, відповідно, з 01 вересня 2023 року у сумі 1159,71 грн. У період 2023-2025 років ОСОБА_1 неодноразово зверталася до відповідача з питання незаконності нарахування пенсії, а також після ухваленого на її користь адміністративним судом рішення з питанням виплати компенсації втрати частини доходів. Таким чином, з вересня 2023 року позивачка отримувала пенсію у розмірі 1159,71 грн, законність визначення якого була спростована рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2025 року, яким Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області зобов`язано здійснити перерахунок її пенсії з урахуванням установленого законодавством мінімального розміру пенсії, усіх підвищень, доплат та індексацій. Згідно з практикою ЄСПЛ, порушення прав людини вже саме по собі тягне за собою моральні страждання та виникнення моральної шкоди, а тому факт страждань доказуванню не потребує, для суду достатньою підставою для присудження компенсації моральної шкоди є сам факт порушення права (справа «Науменко проти України») Оскільки судовим рішенням адміністративного суду встановлено протиправність дій відповідача, висновок суду першої інстанцій, що позивачкою не надано доказів та не доведено завдання їй моральної шкоди, не може вважатися законним та обґрунтованим. Доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час перегляду оскаржуваного судового рішення, оскільки у справі, що переглядається, суди першої інстанцій не врахував, що протиправність дій відповідача встановлена відповідним рішенням суду, яке набрало законної сили, сам факт наявності такого рішення суду здатний призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин, необхідністю звернення до суду та неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність. У практиці ЄСПЛ порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (рішення від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine), заява № 29979/04; рішення від 22 листопада 2005 року у справі «Антоненков та інші проти України» (Antonenkov and others v. Ukraine), заява № 14183/02). Отже, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчити про завдання моральної шкоди. У постанові від 03 жовтня 2023 року в справі № 686/7081/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що держава відповідає за своїми зобов`язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення (стаття 174 ЦК України). Це правило стосується як договірної, так і позадоговірної відповідальності держави. Із огляду на те, що саме держава наділяє її органи майном, зокрема, коштами, ці органи не мають власного майна. Кошти Державного бюджету України належать на праві власності державі незалежно від того, на якому казначейському рахунку вони обліковуються. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати цих коштів є держава Україна. Тому у спорі щодо відшкодування завданої державою шкоди у грошовому еквіваленті суд стягує відповідні суми саме з Державного бюджету України, а не з конкретних рахунків органу державної влади, що представляє інтереси держави у спірних правовідносинах. Аргументи пенсійного фонду про те, що позивачем не доведено завдання їй моральної шкоди, є необґрунтованими, оскільки судовим рішенням, що набрало законної сили, встановлено порушення прав позивача внаслідок прийняття протиправних рішень. Такі дії відповідача безумовно негативно впливають на моральний стан позивачки та призводять до душевних страждань. Само по собі відновлення становища позивачки, яке існувало до порушень її прав шляхом ухвалення судом рішення на користь останньої про визнання протиправними рішень та зобов`язання вчинити певні дії, не може компенсувати ОСОБА_1 її немайнових втрат. Вона була змушена самостійно доводити порушення своїх законних прав щодо отримання пенсії у належному розмірі шляхом звернення до управління пенсійного фонду, яке, як компетентний орган, уповноважений державою на призначення, перерахунок та виплату пенсій, повинно було вжити відповідних заходів для забезпечення дотримання прав позивача, проте не виконало покладених на нього обов`язків, чим допустило порушення прав позивачки на своєчасне та повне отримання відповідних виплат. У подальшому, з огляду на протиправні рішення відповідача, позивачка була змушена оскаржувати дії цього органу в порядку адміністративного судочинства. Протягом цього часу вона була змушена витрачати свої зусилля, відчувати безпорадність та пригніченість від дій державного органу, який має належно виконувати покладені на нього обов`язки. Наведене є достатніми доказами того, що позивачці завдано моральної шкоди. Чинне законодавство не містить методики чи способів обчислення моральної шкоди, та при оцінці розміру відшкодування моральної шкоди необхідно враховувати, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю та спокою особи, а будь-яка компенсація моральної школи не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц дійшла висновку про те, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. Із урахуванням конкретних обставин справи, глибини завданої моральної шкоди, характеру та обсягу душевних страждань, яких зазнала позивачка унаслідок дій державного органу, вимог розумності, добросовісності, виваженості та справедливості, тривалості моральних страждань у зв`язку з розглядом її заяв щодо відновлення розміру пенсії до законодавчо визначеного розміру, колегія суддів дійшла висновку, що сума у розмірі 5000 грн є достатньою для відшкодування моральної шкоди. Разом із тим позивачка не довела належними та допустимими доказами факту заподіяння їй моральної шкоди у заявленому розмірі. Сам по собі факт отримання пенсії у меншому розмірі, ніж той, який у подальшому був визначений за результатами судового розгляду, не є безумовною підставою для висновку про заподіяння моральної шкоди саме у заявленому позивачкою розмірі. Зазначене відповідає висновкам, яких дійшов Верховний Суд у постановах Великої Палати від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц , від 14 квітня 2020 року у справі 265/6121/18, від 27 травня 2020 року у справі № 554/8204/16-ц, постанові Верховного Суду від 20 серпня 2025 року у справі № 295/977/24. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги сторони позивача Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (частина перша статті 374 ЦПК України). Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (пункти 3 та 4 частини 1 статті 376 ЦПК України). За результатами апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог. Висновки суду щодо судових витрат Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Суд апеляційної інстанції не вирішує питання розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, оскільки відповідно до вимог пункту 11 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою. Керуючись статтями 367-369, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд у х в а л и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 26 березня 2026 року скасувати і ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 . Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 5000 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повна постанова складена «19» червня 2026 року. Головуючий - Д.В. Сізов Судді: А.П. Сидоренко М.В. Щербаченко