Постанова Дніпровський апеляційний суд № 180/1864/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1148/25 Справа № 180/1864/24 Суддя у 1-й інстанції - Хомченко С. І. Суддя у 2-й інстанції - Космачевська Т. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 січня 2025 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого судді Космачевської Т.В., суддів: Максюти Ж.І., Халаджи О.В., за участю секретаря судового засідання Паромової О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро апеляційні скарги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Мотуз Олександр Володимирович, та Акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 14 жовтня 2024 року в цивільній справі номер 180/1864/24 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження здоров`я, В С Т А Н О В И В: У вересні 2024 року до Марганецького міського суду Дніпропетровської області звернувся ОСОБА_1 з позовом до Акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування шкоди, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що з 21 травня 1991 року по 18 жовтня 2023 року позивач перебував у трудових відносинах із відповідачем. 29 серпня 2024 року йому первинно встановлено відповідно до довідки МСЕК професійне захворювання, 3 групу інвалідності та 65% втрати професійної працездатності у зв`язку з професійними захворюваннями. Внаслідок отримання професійних захворювань позивач змушений систематично отримувати медичну допомогу, проходити курси лікування, обстеження, відновлювальні процедури. Він позбавлений нормальних життєвих зв`язків через те, що наслідки отриманого на виробництві професійного захворювання обмежують його життєву активність і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Він не може вести повноцінний спосіб життя, відчуває фізичний біль, психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у відчуттях розпачу, тривоги, дратівливості, почуттях страху, що негативно позначається на його душевному та фізичному стані. Позивач просив суд стягнути з Акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я внаслідок професійного захворювання 245000,00 грн без відрахування податків та інших обов`язкових платежів. Рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 14 жовтня 2024 року позов ОСОБА_1 до АТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження здоров`я - задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 130000,00 грн, з утриманням обов`язкових платежів, згідно діючого законодавства. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору. Із вказаним рішенням в частині суми відшкодування моральної шкоди та вказівки на те, що стягнення має відбуватись з відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів не погодився позивач ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Мотуз О.В., подав апеляційну скаргу, просив апеляційний суд змінити рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 14 жовтня 2024 року у справі №180/1864/24, стягнувши з відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 245000,00 грн без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів. Доводами апеляційної скарги наведено, що рішення суду в оскаржуваній частині є таким, що не відповідає обставинам справи, та прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Крім того суд першої інстанції при ухваленні рішення не в повному обсязі оцінив моральні страждання позивача. Вирішуючи питання про розмір відшкодування моральної шкоди, судом не надано належної уваги тяжкості завданої позивачеві шкоди, оскільки 65% втрати професійної працездатності, свідчать про безповоротність втрати здоров`я та неможливість відновлення стану здоров`я до нормального, в наслідок чого ухвалений судом першої інстанції розмір моральної шкоди є недостатнім для справедливого відшкодування моральних страждань позивача. Позивач вважає виваженим та справедливим розмір відшкодування йому моральної шкоди у розмірі 245000,00 грн без утримання податків та інших обов`язкових платежів. Чинним податковим законодавством передбачено, що стягнуті за рішенням суду суми на відшкодування шкоди життю та здоров`ю не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку. Таким чином, грошові кошти, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди внаслідок ушкодження його здоров`я, мають бути стягнуті без відрахування податків та інших обов`язкових платежів. Від відповідача АТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» відзив в письмовій формі на апеляційну скаргу ОСОБА_1 до апеляційного суду не надійшов. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Із вказаним рішенням також не погодився відповідач АТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат», подав апеляційну скаргу, просив апеляційний суд скасувати рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 14 жовтня 2024 року у справі №180/1864/24 та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовної заяви відмовити. Доводами апеляційної скарги наведено, що оскаржуване рішення суду є незаконним, необґрунтованим та таким, що винесено судом першої інстанції з порушенням норм матеріального та процесуального права. Суд не прийняв до уваги і не дослідив, що 27 червня 2024 року між ОСОБА_1 та АТ «Марганецький ГЗК» було укладено договір про добровільне відшкодування моральної шкоди, який засвідчено нотаріально, відповідно до якого АТ «Марганецький ГЗК» в строк до 05.07.2024 року сплачує ОСОБА_1 12422,37 грн в рахунок грошового відшкодування моральної шкоди, зумовленої втратою здоров`я внаслідок виявлених захворювань, що засвідчено повідомленням про хронічне професійне захворювання (отруєння) №08/21-1445, виданого Державною установою «Український науково дослідний інститут промислової медицини» 24.05.2024 pоку. Також Марганецький міський суд при винесені рішення від 14.10.2024 року по справі №180/1864/24 не прийняв до уваги, що позивач даний договір не оскаржував. Для притягнення АТ «Марганецький ГЗК» до відповідальності за нанесені моральні страждання відсутні усі умови правопорушення, а саме: наявність прямої дійсної шкоди; протиправність дії або бездіяльності відповідача; причинний зв`язок між протиправним порушенням свого обов`язку і шкодою, що наступила, вина сторони (винні дії). Наведений позивачем розрахунок розміру компенсації моральних страждань не підтверджується жодними належними, допустимими, достовірними, достатніми доказами. Від позивача ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Мотуз О.В., надійшов відзив на апеляційну скаргу АТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат», в якому позивач просив апеляційну скаргу відповідача на рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 14 жовтня 2024 року - залишити без задоволення. Висновки відповідача є хибними та такими, що не ґрунтуються на законі та фактичних обставинах справи і спростовується наявними у справі доказами. Договір про відшкодування моральної шкоди було укладено 27 червня 2024 року, тобто раніше, ніж комісією з розслідування причин професійного захворювання складено й видано Акт форми П-4 (05 липня 2024 року) та позивачу було встановлено відповідно до довідки МСЕК від 29 серпня 2024 року втрату працездатності на рівні 65%. Тобто, під час укладення договору про відшкодування моральної шкоди від 27 червня 2024 року сторонам не було відомо, що внаслідок отриманих професійних захворювань позивач втрачає 65% працездатності та йому встановлюється третя група інвалідності. Велика палата Верховного Суду у п. 36 своєї постанови №210/3177/17 від 20 листопада 2019 року зазначила, що право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Станом на момент укладення договору про відшкодування моральної шкоди ще не існувало однієї з підстав заподіяння такої шкоди втрати професійної працездатності позивачем та встановлення йому інвалідності. А тому сторони не могли погодити відшкодування моральної шкоди, права на яку ще не виникло і не було достатніх підстав вважати, що воно обов`язково виникне. Отже, відповідач помилково прийшов до висновку, що позивач втратив право на відшкодування моральної шкоди за рахунок відповідача. В судовому засіданні апеляційного суду в режимі відеоконференції представник позивача ОСОБА_1 адвокат Мотуз О.В. доводи апеляційної скарги позивача підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити, апеляційну скаргу відповідача не визнав та просив у її задоволенні відмовити. В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача АТ «Марганецький ГЗК» адвокат Фірсова С.В. доводи апеляційної скарги відповідача підтримала, просила апеляційну скаргу задовольнити, апеляційну скаргу позивача не визнала, просила в її задоволенні відмовити. Заслухавши суддю доповідача, представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга АТ «Марганецький ГЗК» не підлягає задоволенню, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до статей 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до вимог ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що згідно з записами у трудовій книжці НОМЕР_1 ОСОБА_1 з 21 травня 1991 року по 18 жовтня 2023 року перебував у трудових відносинах із відповідачем. Позивача звільнено з займаної посади за ч. 2 ст. 40 КЗпП України у зв`язку з невідповідністю виконуваній роботі за станом здоров`я (а.с. 11-13). 14 березня 2024 року затверджено Акт за формою П-4 розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання ОСОБА_1 (а.с. 8-10). 27 червня 2024 року між ОСОБА_1 та АТ «Марганецький ГЗК» було укладено договір про добровільне відшкодування моральної шкоди, відповідно до якого АТ «Марганецький ГЗК» сплатило позивачу грошові кошти в сумі 12422,37 гривень в рахунок грошового відшкодування моральної шкоди, зумовленої втратою здоров`я внаслідок виявлених захворювань (а.с. 21-22). Згідно з довідками обласної МСЕК №2 серії 12ААА №130217 та серії 12ААГ №573859 від 29 серпня 2024 року ОСОБА_1 первинно встановлено 65% втрати професійної працездатності та третю групу інвалідності за професійними захворюваннями (а.с. 7-8). Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог, а також з того що саме такий розмір відшкодування моральної шкоди буде розумним та справедливим, а також з того, що відшкодувати моральну шкоду у розмірі 130000,00 грн слід з утриманням обов`язкових платежів. Проте, з такими висновками суду першої інстанції апеляційний суд не може погодитись в повній мірі. У відповідності до статті 4 Закону України Про охорону праці державна політика в області охорони праці, базується; зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань. Відповідно до частини другої статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Статтею 173 КЗпП України передбачено, що потерпілий має право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків. Частиною першої статті 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Статтею 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у тому числі у фізичному болю та стражданнях, яких зазнала особа у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. При визначені розміру моральної шкоди суд оцінює глибину, характер та тривалість душевних страждань та нервових переживань, істотності недоотриманих благ, а також конкретні обставини по справі і розмір втрати професійної працездатності, призначення позивачу групи інвалідності, характер професійних захворювань та їх наслідки для здоров`я позивача, керується принципом розумності, виваженості та справедливості. Крім того, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення. У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Вказаний висновок суду відповідає положенням ст. 23 ЦК України та рішенню Конституційного Суду України від 27.01.2004 року №1-9рп./2004, згідно з яким ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричиняють йому моральні і фізичні страждання. Судом встановлено, що згідно з довідками обласної МСЕК №2 серії 12ААА №130217 та серії 12ААГ №573859 від 29 серпня 2024 року ОСОБА_1 первинно встановлено 65% втрати професійної працездатності та третю групу інвалідності внаслідок професійних захворювань. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про доведеність належними та допустимими доказами факту спричинення працівникові ушкодження його здоров`я, що виражається у стійкій втраті ним працездатності, встановленні групи інвалідності, з яким погоджується апеляційний суд. Апеляційний суд також погоджується з висновком суду першої інстанції про встановлений розмір відшкодування моральної шкоди, що підлягає стягненню з відповідача, у розмірі 130000,00 грн. Тому довід апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо необґрунтованого розміру стягнутої моральної шкоди є безпідставним, оскільки, як правильно визначив суд першої інстанції, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення. Стосовно доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 про помилкове відрахування податків та інших обов`язкових платежів, апеляційний суд зазначає наступне. Згідно з пунктом 162.1. статті 162 ПК України платниками податку є фізична особа резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; фізична особа нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні; податковий агент. Податковим агентом щодо податку на доходи фізичних осіб підпункт 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає, зокрема, юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), яка незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язана нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу. Відповідно до статті 18 ПК України податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов`язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків. Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов`язки, встановлені цим Кодексом для платників податків. Згідно з підпунктом 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу. У пункті 163.1 статті 163 ПК України передбачено, що об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України. Базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. Загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом (пункт 164.1 статті 164 ПК України та підпункт 164.1.1 цього пункту). Відповідно до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 16 січня 2020 року №466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом. У попередній редакції зазначена норма права передбачала, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю. Тобто, з 23 травня 2020 року пункт «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України доповнено словами «а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом». Граматичне та системне тлумачення зазначеного пункту ПК України у чинній редакції дозволяє зробити висновок, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються: 1) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди; 2) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування шкоди життю та здоров`ю; 3) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом. Отже, як до 23 травня 2020 року, так і чинним податковим законодавством передбачається, що стягнуті за рішенням суду суми на відшкодування шкоди життю та здоров`ю не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, що узгоджується з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі №180/377/20 (провадження № 61-1св21). Тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку з цього питання. Апеляційний суд цей довід апеляційної скарги вважає слушним. Що стосується доводу апеляційної скарги відповідача щодо відшкодування моральної шкоди в добровільному порядку на підставі договору, апеляційний суд вважає хибним, оскільки право на компенсацію за моральну шкоду, виникає у особи з дня встановлення йому стійкої втрати працездатності вперше висновком медико-соціальної експертної комісії, тобто з 29 серпня 2024 року. Дана правова позиція знайшла своє відображення в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 11 травня 2016 року по справі №6-3149цс15. Інші, наведені в апеляційних скаргах доводи, були предметом дослідження в суді першої інстанції, висновків суду не спростовують, переважно зводяться до незгоди із встановленими судом обставинами та спрямовані на переоцінку доказів у справі. З огляду на наведене, апеляційний суд приходить до висновку, що вирішуючи спір, суд першої інстанції не перевірив доводи і заперечення сторін, не дав їм належну правову оцінку та ухвалив рішення, яке не в повній мірі відповідає вимогам закону. За таких обставин, рішення суду першої інстанції підлягає зміні відповідно до статті 376 ЦПК України в частині утримання податків та інших обов`язкових платежів. Крім того, оскільки апеляційний суд дійшов висновку про зміну судового рішення лише в частині утримання податків та інших обов`язкових платежів, витрати відповідача АТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» по сплаті судового збору, пов`язані з поданням апеляційної скарги, відшкодуванню не підлягають. Керуючись статтями 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Мотуз Олександр Володимирович, задовольнити частково. Рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 14 жовтня 2024 року змінити. Стягнути з Акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» (ЄДРПОУ 001900911) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) 130000,00 (сто тридцять тисяч) грн без утримання податків та інших обов`язкових платежів. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 16 січня 2025 року. Судді: