Постанова Дніпровський апеляційний суд № 180/982/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/9175/24 Справа № 180/982/24 Суддя у 1-й інстанції - Нанічкіна Н. М. Суддя у 2-й інстанції - Космачевська Т. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 листопада 2024 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого судді Космачевської Т.В., суддів: Максюти Ж.І., Халаджи О.В., за участю секретаря судового засідання Паромової О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 01 липня 2024 року в цивільній справі номер 180/982/24 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, В С Т А Н О В И В: У травні 2024 року до Марганецького міського суду Дніпропетровської області звернувся ОСОБА_1 з позовом до Акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування шкоди, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що з 02 грудня 2002 року по 29 серпня 2023 року позивач перебував у трудових відносинах із відповідачем. 02 травня 2024 року йому первинно встановлено довідкою МСЕК професійне захворювання, 3 групу інвалідності та 65% втрати професійної працездатності у зв`язку з чим діагностовано: радикулопатію (30%), вібраційна хвороба (10%), ХОЗЛ (10%), туговухість (5%), трудове каліцтво 2011 року (10% повторно). 10% втрати працездатності за виробничою травмою не є предметом спору. Втрата працездатності за професійними захворюваннями складає 55%. Позивач змушений систематично проходити курси лікування, медичні огляди та обстеження, відновлювальні процедури, переносити щоденний фізичний біль та моральні переживання, позбавлений нормальних життєвих зв`язків через те, що наслідки отриманого трудового каліцтва обмежують його життєву активність і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Позивач не може вести повноцінний спосіб життя, відчуває фізичні страждання, психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, що негативно позначалося і позначається на його душевному та фізичному стані. Усвідомлення незворотності зазначених негативних наслідків ушкодження здоров`я завдає позивачу душевного болю та страждань. Позивач просив суд стягнути з Акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я 245000,00 грн без відрахування податків та інших обов`язкових платежів. Рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 01 липня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 110000,00 (сто десять тисяч) гривень з утриманням податків та інших обов`язкових платежів. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору. Із вказаним рішенням не погодився відповідач АТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат», подав апеляційну скаргу, просив апеляційний суд скасувати рішення Марганецького міського суду від 01.07.2024 року в справі №180/982/24 та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовної заяви відмовити. Доводами апеляційної скарги наведено, що оскаржуване рішення суду є незаконним, необґрунтованим та таким, що винесено судом першої інстанції з порушенням норм матеріального та процесуального права. Суд не прийняв до уваги і не дослідив, що 29 лютого 2024 року між ОСОБА_1 АТ «Марганецький ГЗК» було укладено два договори про добровільне відшкодування моральної шкоди. 07.03.2024 року АТ «Марганецький ГЗК» з урахуванням умов договорів про добровільне відшкодування моральної шкоди перерахувало на рахунок ОСОБА_1 відкритий у АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» 6211,18 грн в рахунок грошового відшкодування моральної шкоди, зумовленої втратою здоров`я внаслідок виявлених захворювань та 6211,18 грн в рахунок грошового відшкодування моральної шкоди внаслідок нещасного випадку на виробництві з утриманням податку на військовий збір. Також Марганецький міський суд при винесенні рішення від 01.07.2024 року по справі №180/982/24 не прийняв до уваги, що позивач дані договори не оскаржував. Для притягнення АТ «Марганецький ГЗК» до відповідальності за нанесені моральні страждання відсутні усі умови правопорушення, а саме: наявність прямої дійсної шкоди; протиправність дії або бездіяльності відповідача; причинний зв`язок між протиправним порушенням свого обов`язку і шкодою, що наступила, вина сторони (винні дії). Наведений позивачем розрахунок розміру компенсації моральних страждань не підтверджується жодними належними, допустимими, достовірними, достатніми доказами. Від позивача ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу АТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат», в якому він просив апеляційну скаргу на рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 01 липня 2024 року у справі №180/982/24 залишити без змін. Посилання апелянта на те, що рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права є безпідставними, оскільки сам відповідач не зазначає в своїй скарзі, які норми права матеріального чи процесуального були порушені та не враховані судом при винесенні рішення. Доводи відповідача про відсутність будь-яких підстав для стягнення моральної шкоди вважає безпідставними. В апеляційній скарзі відповідач вказує на договори, які були підписані позивачем, проте ОСОБА_1 вважає, що доводи апелянта є хибними з цього питання та такими, що не ґрунтуються на законі та фактичних обставинах справи і спростовується наявними у справі доказами, оскільки під час укладення договорів про відшкодування моральної шкоди від 29 лютого 2024 року сторонам не було відомо, що внаслідок отриманих професійних захворювань та травми позивачу буде встановлено втрату працездатність на рівні 65% та встановлено третю групу інвалідності. В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача АТ «Марганецький ГЗК» адвокат Фірсова С.В. доводи апеляційної скарги підтримала, просила її задовольнити. В судове засідання апеляційного суду позивач ОСОБА_1 не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином (а.с. 76). Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Тому апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутністю позивача. Заслухавши суддю доповідача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до статей 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до вимог ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що згідно з записами у трудовій книжці НОМЕР_1 ОСОБА_1 з 02 грудня 2002 року по 29 серпня 2023 року перебував у трудових відносинах із відповідачем. Позивача звільнено з займаної посади за ч. 2 ст. 40 КЗпП України у зв`язку з невідповідністю виконуваній роботі за станом здоров`я (а.с. 8-9зв). 14 березня 2024 року затверджено акт за формою П-4 розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання ОСОБА_1 (а.с. 10-14). Згідно з довідками обласної МСЕК №2 серії 12ААА №144389 та серії 12ААГ №573530 від 02 травня 2024 року ОСОБА_1 первинно/повторно встановлено 65% втрати професійної працездатності, з яких 55% за професійними захворюваннями, та третю групу інвалідності за професійними захворюваннями (а.с. 15, 16). 29 лютого 2024 року між ОСОБА_1 АТ «Марганецький ГЗК» було укладено два договори про добровільне відшкодування моральної шкоди, відповідно до яких АТ «Марганецький ГЗК» перерахувало на рахунок ОСОБА_1 , відкритий у АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО», 6211,18 грн в рахунок грошового відшкодування моральної шкоди, зумовленої втратою здоров`я внаслідок виявлених захворювань, та 6211,18 грн в рахунок грошового відшкодування моральної шкоди внаслідок нещасного випадку на виробництві, з утриманням податку та військового збору (а.с. 39-39зв, 40-40зв, 41-46). Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог саме в розмірі 110000,00 грн. Такий висновок суду першої інстанції є правильним, відповідає обставинам справи та нормам закону. У відповідності до статті 4 Закону України Про охорону праці державна політика в області охорони праці, базується; зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань. Відповідно до частини другої статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Статтею 173 КЗпП України передбачено, що потерпілий має право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків. Частиною першої статті 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у тому числі у фізичному болю та стражданнях, яких зазнала особа у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. При визначені розміру моральної шкоди суд оцінює глибину, характер та тривалість душевних страждань та нервових переживань, істотності недоотриманих благ, а також конкретні обставини по справі і розмір втрати професійної працездатності, призначення позивачу групи інвалідності, характер професійних захворювань та їх наслідки для здоров`я позивача, керується принципом розумності, виваженості та справедливості. Крім того, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення. У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Вказаний висновок суду відповідає положенням ст. 23 ЦК України та рішенню Конституційного Суду України від 27.01.2004 року №1-9рп./2004, згідно з яким ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричиняють йому моральні і фізичні страждання. Судом встановлено, що відповідно до довідок обласної МСЕК №2 серії 12ААА №144389 та серії 12ААГ №573530 від 02 травня 2024 року, ОСОБА_1 первинно/повторно встановлено 65% втрати професійної працездатності, з яких 55% за професійними захворюваннями, та третю групу інвалідності за професійними захворюваннями. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про доведеність належними та допустимими доказами факту спричинення працівникові ушкодження його здоров`я, що виражається у стійкій втраті ним працездатності, встановленні групи інвалідності, з яким погоджується апеляційний суд. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про встановлений розмір відшкодування моральної шкоди, що підлягає стягненню з відповідача, у розмірі 110000,00 грн. Довід апеляційної скарги щодо відшкодування моральної шкоди в добровільному порядку на підставі договорів, апеляційний суд вважає хибним, оскільки право на компенсацію за моральну шкоду, виникає у особи з дня встановлення йому стійкої втрати працездатності вперше висновком медико-соціальної експертної комісії, тобто з 02 травня 2024 року. Дана правова позиція знайшла своє відображення в постанові судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 11 травня 2016 року по справі №6-3149цс15. Інші, наведені в апеляційній скарзі доводи, були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Суд, у цій справі, враховує положення Висновку №11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи в апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) (Рішення): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Враховуючи наведене, апеляційний суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення. За таких обставин, апеляційний суд вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку та ухвалив судове рішення, яке відповідає вимогам закону. Підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно з частиною 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, витрати відповідача Акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» по сплаті судового збору, пов`язані з поданням апеляційної скарги, відшкодуванню не підлягають. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» залишити без задоволення, рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 01 липня 2024 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 14 листопада 2024 року. Судді: