Постанова 4803 № 204/10617/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/7455/24 Справа № 204/10617/23 Суддя у 1-й інстанції - Черкез Д. Л. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 грудня 2024 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого - Городничої В.С., суддів: Петешенкової М.Ю., Красвітної Т.П., за участю секретаря судового засідання Панасенко С.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 16 травня 2024 року у цивільній справі за позовом Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Афанасьєва Євгенія Олександрівна, державне підприємство СЕТАМ, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання права власності на нерухоме майно та зняття з нього арешту, В С Т А Н О В И Л А: У липні 2023 року позивач Дніпровська міська рада звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: Приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Афанасьєва Э.О., ДП «СЕТАМ», Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур ДМР, в якій просила: - визнати право власності на квартиру АДРЕСА_1 за територіальною громадою міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради; - зняти арешт, накладений постановою про арешт майна боржника від 16 лютого 2023 року у виконавчому провадженні № 71071522 приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Афанасьєвою Є.О. на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2578686912020, яке належить ОСОБА_1 ; - вилучити квартиру АДРЕСА_1 з постанови про опис та арешт майна (коштів боржника) від 23 лютого 2023 року у виконавчому провадженні № 71071522, складеної приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Афанасьєвою Є.О.; - судові витрати по справі покласти на відповідачів. В обґрунтування своїх вимог позивач вказав, що Дніпровська міська рада відповідно до ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» є представницьким органом місцевого самоврядування. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Дніпровській міській раді 27 червня 2023 року з Державного реєстру речових прав стало відомо, що рішенням державного реєстратора Павлоградської районної державної адміністрації Рижковою В.В. від 10 лютого 2022 року зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 , видане Виконавчим комітетом Дніпровської міської ради 27 січня 1997 року. В рамках виконавчого провадження № 71071522 приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Афанасьєвою Є.О. 23 лютого 2023 року до Реєстру внесені відомості про арешт квартири (номер запису про обтяження 49351508). Згодом, з сайту ДП «СЕТАМ» позивачеві стало відомо, що квартира виставлена на електронні торги під лотом № 526667, електронні торги призначені на 19 липня 2023 року. Проте, відповідно до інформації Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради від 28 червня 2023 року повідомлено, що за архівними даними приватизаційних справ департаменту відсутня інформація щодо передачі у власність громадянам, шляхом приватизації спірної квартири. Також повідомлено, що розпорядження від 17 січня 1997 року № 968 органом приватизації не видавалось. Єдиною підставою відчуження спірної квартири є рішення органу місцевого самоврядування, за результатами якого має бути видано свідоцтво про право власності на квартиру. Проте, таке свідоцтво на спірну квартиру ОСОБА_1 органами місцевого самоврядування не видавалось. Відтак, спірна квартира за наслідками реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав за ОСОБА_1 вибула із власності територіальної громади поза її волею. Однак, сама державна реєстрація права власності на спірну квартиру за ОСОБА_1 не підтверджує факту законного набуття права власності. Спірна квартира є власністю територіальної громади за законом. Проте, вибула з її володіння всупереч волі останньої та всупереч порядку визначеному законодавством. Таким чином, на думку позивача, наявний спір щодо права власності на квартиру. Крім цього, приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Афанасьєвою Є.О. в рамках виконавчого провадження № 71071522 винесено 16 лютого 2023 року постанову про арешт майна боржника та 23 лютого 2023 постановою про опис та арешт майна (коштів) боржника описано спірну квартиру, що підтверджується інформацією з сайту ДП «СЕТАМ» в розділі «Відомості про обтяження майна» та інформацією з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів майна. Отже, Дніпровська міська рада вважає за доцільне обрання способу захисту у вигляді визнання права власності на нерухоме майно та зняття з нього арешту (а.с.2-10 Том І). У серпні 2023 року представником позивача подані суду додаткові пояснення щодо окремих питань, в яких зазначено, що рішенням Дніпровської міської ради від 19 листопада 2003 року «Про прийняття у комунальну власність територіальної громади міста обласних житлово-комунальних підприємств «Південне», «Центральний», «Лівобережжя»» прийнято у комунальну власність територіальної громади міста обласні житлово-комунальні підприємства «Південне», «Центральний», «Лівобережжя» з майном, будівлями і спорудами, що перебувають на їх балансі, відповідно до актів приймання-передачі від 18 серпня 2003 року, від 10 вересня 2003 року та від 12 вересня 2003 року. В свою чергу, актом приймання-передачі із спільної власності територіальних громад області у комунальну власність територіальної громади міста Дніпропетровська цілісного майнового комплексу обласного житлово-комунального підприємства «Південне» від 10 вересня 2003 року, затвердженого Головою міської ради та Головою обласної ради передано зі спільної власності територіальних громад області до комунальної власності міста житловий фонд, необхідні для забезпечення життєдіяльності житлового фонду відповідно до сформованих переліків. Відповідно до переліку будинків житлового фонду ОЖКП «Південне», що передаються до комунальної власності територіальної громади міста Дніпропетровська на 01 серпня 2003 року, зокрема, значиться будинок АДРЕСА_3 , 1973 року побудови, загальною площею 7 122,00 кв.м. Таким чином, в силу прийнятих рішень, належним власником житлового будинку АДРЕСА_2 , невід`ємною частиною якого є квартира АДРЕСА_4 є територіальна громада міста в особі Дніпровської міської ради. Підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом. Позивач наголошує, що підставою для внесення запису про право власності до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 стало свідоцтво про право власності на житло, видане виконавчим комітетом Дніпровської міської ради 27 січня 1997 року. Однак, виконавчим і розпорядчим органом, який мав повноваження приймати рішення про надання житлових приміщень станом на 27 січня 1997 року був виключно виконавчий комітет Дніпропетровської міської ради Народних депутатів, а не виконавчий комітет Дніпропетровської міської ради, як зазначено в свідоцтві про право власності, яке стало підставою набуття права власності на спірну квартиру (а.с.56-60 Том І). Ухвалою суду від 21 березня 2024 року до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача було залучено ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , які зареєстровані у спірній квартирі (т. 2 а.с. 105). Рішенням Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 16 травня 2024 року позовну заяву Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: Приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Афанасьєва Є.О., ДП «СЕТАМ», Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур ДМР, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання права власності на нерухоме майно та зняття з нього арешту - задоволено частково. Визнано за територіальною громадою міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради право власності на квартиру АДРЕСА_1 . Знято арешт, накладений постановою Приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Афанасьєвої Є.О. про арешт майна боржника від 16 лютого 2023 року у виконавчому провадженні № 71071522, на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2578686912020. Виключено нерухоме майно квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2578686912020, з опису майна боржника ОСОБА_1 у виконавчому провадженні № 71071522, яку було описано та на яку накладено арешт постановою Приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Афанасьєвої Є.О. від 23 лютого 2023 року. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Дніпровської міської ради судовий збір у розмірі 22010,00 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено (а.с.145-150 Том ІІ). Рішення суду мотивовано тим, що на підставі ст. 60 ЗУ Про місцеве самоврядування та ст. 327 ЦК України, у відповідності до рішення Дніпропетровської міської ради від 19 листопада 2003 року за №11/13 приміщення та неприватизовані громадянами квартири у будинку АДРЕСА_2 стали власністю територіальної громади м. Дніпро в особі Дніпровської міської ради. Право власності на спірну квартиру зареєстровано за ОСОБА_1 08 лютого 2022 року державним реєстратором Павлоградської районної державної адміністрації Дніпропетровської області Рижковою ВВ.В. на підставі свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 , виданого Виконавчим комітетом Дніпровської міської ради 27 січня 1997 року, однак, розпорядження № 968 органом приватизації не видавалось, реєстрація права власності є незаконною, у зв`язку з чим з комунальної власності вибуло нерухоме майно всупереч нормам, встановленим Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» та Положенням про порядок передачі квартир (будинків),жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженим наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України 16 грудня 2009 року № 396, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29 січня 2010 року за № 109/17404 . Суд першої інстанції вважав доведеним той факт, що КП «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» ДМР не надавалась відповідь № 1577 від 07 лютого 2022 року, адресована «Відповідному державному реєстратору», яка була подана відповідачем для реєстрації його права власності на спірну квартиру, та в якій зазначено, зокрема, що право власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_5 зареєстровано за ОСОБА_1 та записано у реєстрову книгу за № 19-ЖЮ за реєстровим № 1233-158. Інвентаризація на нерухоме майно за вищезазначеною адресою проведена 01 червня 2001 року згідно замовлення ОСОБА_1 .. В матеріалах інвентаризаційної справи відомості про накладення арештів та заборон відсутні. Також суд першої інстанції посилався на те, що за архівними даними приватизаційних справ Департаменту житлового господарства ДМР відсутня інформація щодо передачі у власність громадян, шляхом приватизації квартири АДРЕСА_1 . Розпорядження від 27 січня 1997 року № 968 органом приватизації не видавалося, з чого суд першої інстанції дійшов висновку про незаконне набуття відповідачем ОСОБА_1 права власності на спірну квартиру, а, відтак, і вибуття цього майна з володіння позивача, як власника, поза його волею та без належної на те підстави, як і вважав доведеним, що свідоцтво про право власності на житло на ім`я ОСОБА_1 датоване ще 27 січня 1997 року та носить ознаки підробленого. Судом першої інстанції також на підставі ст. 316, 317, 319, 321, 392 ЦК України вирішено, що порушене право власності позивача підлягає судовому захисту шляхом визнання за територіальною громадою міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради права власності на квартиру АДРЕСА_1 . Разом з цим, суд першої інстанції встановив, що приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Афанасьєвою Є.О. в рамках відкритого 16 лютого 2023 року виконавчого провадження № 71071522 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 23 лютого 2023 року було внесено запис про обтяження № 49351508 (спеціальний розділ) щодо квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2578686912020), де боржником є ОСОБА_1 . В процесі реалізації арештованого майна, постановою приватного виконавця про опис та арешт майна (коштів) боржника від 23 лютого 2023 року було постановлено описати та накласти арешт на майно: нерухоме майно - трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_6 , яка розташована на 11 поверсі 16-поверхового будинку, а 06 березня 2023 року приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Афанасьєвою Є.О. у виконавчому провадженні № 71071522 було складено Акт цілісності майна, що підлягає передачі на електронний аукціон (торги) щодо зазначеної квартири з метою її подальшої реалізації на прилюдних торгах. Суд дійшов висновку, що зазначений арешт майна, власником якого є позивач, порушує майнові право позивача, враховуючи, що відповідач ОСОБА_1 зареєстрував своє право власності за документами, які відповідними органами не видавались, а тому вважав необхідним вжити заходів захисту прав позивача, як це передбачено ст. 59 ЗУ Про виконавче провадження, шляхом зняття арешту зі спірного майна та виключення нерухомого майна квартири АДРЕСА_1 з опису майна боржника ОСОБА_1 у виконавчому провадженні № 71071522, яку було описано та на яку накладено арешт постановою Приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Афанасьєвої Є.О. від 23 лютого 2023 року. Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що позивачем не надано жодного доказу, що право власності на спірну квартиру належить позивачеві, з урахуванням того, що зняти з арешту нерухоме майно може просити лише дійсний власник майна. Однак, позивач лише в даній справі встановлює таке своє право, піддаючи сумніву та розшукуючи ознаки підробки свідоцтва про право власності ОСОБА_1 від 1997 року на спірну квартиру. За таких обставин вимоги позивача є безпідставними, а вжитий постановою приватного виконавця арешт спірної квартири не порушує прав позивача, що є підставою для відмови у задоволенні вимог у повному обсязі. Скаржник наголошує, що судом першої інстанції невірно встановлені фактичні обставини справи та порушений принцип змагальності, адже доводи відповідача ОСОБА_1 судом до уваги не приймались та у рішенні не зазначено підстав, з яких ці доводи не прийняті судом. Разом з цим зазначив, що суд першої інстанції не керувався при ухваленні судового рішення вимогами ст. 263 ЦПК України та не врахував висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 14 грудня 2021 року у справі №726/1524/19, від 23 лютого 2022 року у справі №554/8632/18, Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16, від 11 лютого 2020 року у справі №922/614/19, від 22 серпня 2018 року у справі №925/1265/16, де наголошено про неефективність способу захисту предявленням вимог про визнання права власності на майно, а, вітак, і зняття арешту, без застосування приписів ст. 387,388 ЦК України, тоді як має бути заявлена вимога щодо витребування майна з чужого незаконного володіння, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову /а.с.156-159 том ІІ/. У серпні 2024 року Дніпровська міська рада, скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, подала відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якій просила залишити без задоволення його апеляційну скаргу та рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на те, що доводи апелянта фактично зводяться до власного тлумачення норм чинного законодавства та не містять доводів, що свідчать про порушення судом першої інстанції норм як матеріального, так і процесуального права або невірного надання оцінки обставинам справи, що б надавало підстави для скасування рішення суду. Разом з цим зазначила, що спірна квартира у власність громадян не передавалась, а свідоцтво про право власності на спірну квартиру на ім`я ОСОБА_1 органом приватизації не видавалось, при цьому надане у копії свідоцтво видавалось, нібито, органом, найменування якого не відповідає законодавству на той час, і це є основною підставою для задоволення вимог. Разом з цим, обираючи спосіб захисту, позивач наголошує, що такий спосіб передбачений ст. 59 ЗУ Про виконавче провадження та визначений усталеною судовою практикою Верховного Суду, зокрема, у постановах 15 травня 2013 року у справі №6-26цс та Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 листопада 2019 року у справі №905/386/18. Разом з цим позивач звернув увагу на те, що відповідач ОСОБА_1 у будь-який спосіб намагається відчужити спірне майно, що підтверджується його діями з визнання у повному обсязі позову про стягнення з нього боргу на користь ОСОБА_2 за розпискою та реалізації спірної квартири на прилюдних торгах в рахунок повернення ОСОБА_2 боргу. Такі дії відповідача значно ускладнять позивачеві повернути майно власнику шляхом витребування квартири у нового власника, який придбає квартиру на торгах, та свідчать про справжні наміри відповідачів у забезпеченні неможливості повернення спірної квартири у власність територіальної громади. У грудні 2024 року Дніпровська міська рада подала додаткові пояснення щодо окремих питань, де зазначила, що самий такий спосіб захисту передбачає ст. 59 ЗУ Про виконавче провадження та сформована судова практика. Разом з цим зазначила, що за фактом незаконного відчуження спірної квартири порушено кримінальне провадження, яке, після закриття постановою слідчого, за ухвалою Красногардійського районного суду м. Дніпропетровська від 30 листопада 2023 року скасована та досудове розслідування триває. Крім того, матеріалами справи підтверджується, що КП ДМБТІ ДМР не готувало та не надавало листа від 07 лютого 2022 року, що міститься в реєстраційній справі, що свідчить про підробку документа, який став підставою для проведення реєстрації право власності за ОСОБА_1 . Дану обставину відповідач ОСОБА_1 не спростував належними та допустимим доказами. Інші учасники справи своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, на подання відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 не скористались та відзивів не подавали, але, в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу належить задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні вимог позивача з наступних підстав. Так, судом першої інстанції встановлено, що на підставі розпорядження голови обласної ради від 10 вересня 2003 року № 171-р «Про передачу із спільної власності територіальних громад області у власність територіальної громади міста Дніпропетровська цілісного майнового комплексу обласного житлово-комунального підприємства «Південне» та рішення Дніпропетровської міської ради від 26 лютого 2003 року № 35/7 «Про прийняття майна у комунальну власність територіальної громади міста Дніпропетровська та подальше його використання» було складено Акт приймання-передачі із спільної власності територіальних громад області у комунальну власність територіальної громади міста Дніпропетровська цілісного майнового комплексу обласного житлово-комунального підприємства «Південне» від 10 вересня 2003 року, затверджений Головою міської ради Куліченко І.І. та Головою обласної ради Булавка Г.І. (а.с. 63-66 Том І). У Переліку будинків житлового фонду ОЖКП «Південне», що передаються до комунальної власності територіальної громади міста Дніпропетровська станом на 01 серпня 2003 року, зазначено, що, серед іншого, передається майно за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 7122,00 м2, рік введення в експлуатацію - 1973 (а.с. 67-83 Том І). Рішенням Дніпропетровської міської ради від 19 листопада 2003 року № 11/13 прийнято у комунальну власність територіальної громади міста обласні житлово-комунальні підприємства «Південне», «Центральний», «Лівобережжя» з майном, будівлями і спорудами, що перебувають на їх балансі, відповідно до актів приймання-передачі від 18 серпня 2003 року, від 10 вересня 2003 року та від 12 вересня 2003 року, а також вирішено внести ці об`єкти до Переліку об`єктів комунальної власності територіальної громади міста на підставі зазначених актів приймання-передачі та інвентаризаційних відомостей, оформлених згідно з рішенням виконкому міської ради від 23 травня 2002 року № 1057 «Про проведення інвентаризації майна підприємств, установ, організацій комунальної власності та формування реєстру об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Дніпропетровська» (а.с. 61-62 Том І). Судом встановлено, що приміщення та неприватизовані громадянами квартири у будинку АДРЕСА_2 стали власністю територіальної громади м. Дніпро в особі Дніпровської міської ради. З Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивачеві стало відомо, що рішенням державного реєстратора Павлоградської районної державної адміністрації Рижковою В.В. від 10 лютого 2022 року на підставі свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 , виданого Виконавчим комітетом Дніпровської міської ради 27 січня 1997 року, за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_7 . Однак, документи, надані ОСОБА_1 для реєстрації права власності, не відповідають дійсності, розпорядження № 968 органом приватизації не видавалось, реєстрація права власності є незаконною, у зв`язку з чим з комунальної власності вибуло нерухоме майно. Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 337127678 від 27 червня 2023 року (а.с. 14-16 Том І), вбачається, що 08 лютого 2022 року державним реєстратором Павлоградської районної державної адміністрації Дніпропетровської області Рижковою Вікторією Василівною за ОСОБА_1 було зареєстровано право приватної власності на квартиру АДРЕСА_7 , загальною площею 63,9 кв.м., житловою площею 40,5 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2578686912020, номер відомостей про речове право - 46625129. Підставою внесення запису вказано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 63368473 від 10 лютого 2022 року, Рижкова В.В., Павлоградська районна державна адміністрація Дніпропетровської області. Документи подані для державної реєстрації: свідоцтво про право власності на житло, серія та номер 968, видане 27 січня 1997 року Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради. Відомості про реєстрацію до поновлення/перенесення: реєстрова книга КП «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» № 19-ЖЮ/1233-158, 27.01.1997. В матеріалах справи міститься копія свідоцтва про право власності на житло від 27 січня 1997 року, виданого від імені Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради на ім`я ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_7 згідно з розпорядженням № 968 від 28 жовтня 1996 року (а.с. 99-100 Том ІІ), а також копія технічного паспорту, виготовленого ФОП ОСОБА_6 станом на 03 лютого 2022 року на замовлення ОСОБА_1 (а.с. 22-27 Том І). Також в матеріалах справи міститься копія відповіді від імені Комунального підприємства «Дніпровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської міської ради № 1577 від 07 лютого 2022 року, адресована «Відповідному державному реєстратору» (а.с. 28 Том І), в якій зазначено, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_5 , здійснена КП «ДМБТІ» ДМР на підставі свідоцтва про право власності на житло від 27 січня 1997 року, виданого Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради. Право власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_5 зареєстровано за ОСОБА_1 та записано у реєстрову книгу за № 19-ЖЮ за реєстровим № 1233-158. Інвентаризація на нерухоме майно за вищезазначеною адресою проведена 01 червня 2001 року згідно замовлення ОСОБА_1 . В матеріалах інвентаризаційної справи відомості про накладення арештів та заборон відсутні. На запит заступника департаменту правового забезпечення Дніпровської міської ради № 4/8-728 від 07 липня 2023 року Комунальне підприємство «Дніпровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської міської ради надало відповідь № 8261 від 14 серпня 2023 року (а.с. 7 Том ІІ), в якій повідомило, що станом на 31 грудня 2012 року державна реєстрація права власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_5 , не проводилась. Багатоквартирний житловий будинок АДРЕСА_2 зареєстрований за Комунальним житлово-експлуатаційним підприємством «Південне» Дніпропетровської міської ради на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 19.06.2003 № 1549 та рішення Дніпропетровської міської ради від 19 листопада 2003 року за № 11/13, про що в КП «ДМБТІ» ДОР зроблено запис в облікову книгу 19 ЖЮ за реєстровим № 1233-147. Будь-якого документа, надання інформації (у т.ч. довідки, листа) за параметрами вихідної кореспонденції № 1577 від 07 лютого 2022 року на запит державного реєстратора щодо наявності відомостей про право власності за адресою: АДРЕСА_5 , КП «ДМБТІ» ДМР не готувало. Листом № 3/9-5855 від 28 червня 2023 року Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради на запит Департаменту правового забезпечення Дніпровської міської ради повідомив, що Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради є органом приватизації житлового фонду, що перебуває у комунальній власності Дніпровської міської територіальної громади, в особі Дніпровської міської ради. За архівними даними приватизаційних справ департаменту, відсутня інформація щодо передачі у власність громадян, шляхом приватизації, квартири АДРЕСА_1 . Розпорядження від 27 січня 1997 року № 968 органом приватизації не видавалося (т. 1 а.с. 21). Відповідно до наявних даних картотеки з питань реєстрації фізичних осіб, станом на 07 березня 2024 року за адресою: АДРЕСА_5 , зареєстрованими значаться 4 особи (треті особи по справі): ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований з 17 червня 1974 року по теперішній час; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована з 17 червня 1974 року по теперішній час; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований з 12 листопада 1985 року по теперішній час; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована з 21 серпня 1980 року по теперішній час, що підтверджується відповіддю Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради № 2/5-498 від 11 березня 2024 року (а.с. 96 Том ІІ). Постановою Приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Афанасьєвої Є.О. від 16 лютого 2023 року у виконавчому провадженні № 71071522 було накладено арешт на все майно боржника ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів 38500,00 доларів США (а.с. 134 Том І). Приватним виконавцем було встановлено, що за боржником ОСОБА_1 в Реєстрі прав власності на нерухоме майно зареєстровано право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради 27 січня 1997 року згідно з розпорядженням № 968, у зв`язку з чим згідно з постановою про опис та арешт майна (коштів) боржника від 23 лютого 2023 року (а.с. 157-159 Том І) було постановлено описати та накласти арешт на майно: нерухоме майно - трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 (2578686912020), яка розташована на 11 поверсі 16-поверхового будинку. На описане майно накладено арешт та встановлено обмеження права користування ним: заборонено відчуження, руйнування, здійснення будь-якої іншої діяльності, що може призвести до зниження ринкової вартості майна. 24 лютого 2023 року ОСОБА_1 подав Приватному виконавцю виконавчого округу Дніпропетровської області Афанасьєвій Є.О. заяву, в якій не заперечував проти стягнення з нього заборгованості за виконавчим листом, виданим Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська по справі № 199/8297/22 (а.с. 148 Том І). 06 березня 2023 року Приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Афанасьєвою Є.О. у виконавчому провадженні № 71071522 було складено Акт цілісності майна, що підлягає передачі на електронний аукціон (торги) щодо квартири АДРЕСА_1 (а.с. 167 Том І). Суб`єктом оціночної діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_7 було складено Звіт про оцінку майна - квартири АДРЕСА_1 , згідно з яким ринкова вартість вказаної квартири станом на 06 березня 2023 року становить1200000,00 грн (а.с. 171-178 Том І). Після цього, спірну квартиру з метою реалізації арештованого майна було виставлено на електронні торги на сайті ДП «СЕТАМ», що підтверджується інформацією з сайту ДП «СЕТАМ» - setam.net.ua (а.с. 184-191 Том І). Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції, керуючись нормами, закріпленими у ст.ст.316,317,319,321,328,345 ЦК України, ст.60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні та ст.56,59 Закону України Про виконавче провадження, вважав встановленим той факт, що Комунальним підприємством «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської міської ради не надавалась відповідь № 1577 від 07 лютого 2022 року, адресована «Відповідному державному реєстратору», а спірна квартира, яка є власністю територіальної громади міста Дніпро в особі Дніпровської міської ради, вибула з її володіння без її волі. Також вважав копію свідоцтва про право власності на ім`я ОСОБА_1 неналежним доказом, оскільки оригіналу свідоцтва надано відповідачем не було. Також про невидачу ОСОБА_1 свідоцтва виконкомом свідчить і поведінка самого відповідача, який будучі достовірно обізнаним про те, що його явка визнана судом обов`язковою, свідомо та систематично ухилявся від явки до суду для надання особистих пояснень та з`ясування судом обставин отримання ним даного свідоцтва, реєстрації за ним права власності на спірну квартиру та інших обставин, які мають значення для вирішення даної справи. Жодних доказів на підтвердження того, що відповідачу ОСОБА_1 видавався ордер на вселення у спірну квартиру або що він у період до 27 січня 1997 року був зареєстрований у спірній квартирі, тобто був наймачем спірної квартири, матеріали справи не містять та стороною відповідача таких доказів суду не надано, що також додатково викликало у суду сумніви у тому, що ОСОБА_1 мав право на приватизацію спірної квартири. Право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано лише 08 лютого 2022 року, в той час як свідоцтво про право власності на житло датоване ще 27 січня 1997 року, та державна реєстрація право власності відповідача проведена державним реєстратором Павлоградської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, хоча ОСОБА_1 зареєстрований та проживає у місті Дніпрі. Також суд першої інстанції встановив, що Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради не видавалось свідоцтво про право власності на житло від 27 січня 1997 року на ім`я ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 , згідно з розпорядженням (наказом) від 28 жовтня 1996 року № 968, а тому суд дійшов висновку, що реєстрація за ОСОБА_1 права приватної власності на спірну квартиру відбулась на підставі документів, які містять усі очевидні ознаки їх підроблення, з метою незаконного заволодіння нерухомим майном. Нерухоме майно квартира АДРЕСА_1 , яка є власністю територіальної громади міста Дніпро в особі Дніпровської міської ради, вибуло з її володіння без її волі, та було набуто ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 27 січня 1997 року, яке насправді не видавалось Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради. Суд першої інстанції дійшов до висновку, що власником спірної квартири є не відповідач ОСОБА_1 , який є боржником у виконавчому провадженні № 71071522, а територіальна громада міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради, а за наявності накладеного приватним виконавцем у виконавчому провадженні № 71071522 арешту на спірну квартиру порушується право позивача як власника майна на розпорядження майном. Зазначену обставину суд вважав наявною законною підставою для зняття арешту, накладеного постановою Приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Афанасьєвої Є.О. про арешт майна боржника від 16 лютого 2023 року у виконавчому провадженні № 71071522, на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2578686912020. Крім того, суд вважав, що оскільки вказаним рішенням суду право власності на спірну квартиру визнано за територіальною громадою міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради, тобто боржник ОСОБА_1 власником вказаної квартири не є, а захист права позивача належить здійснити шляхом виключення нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 з опису майна боржника ОСОБА_1 у виконавчому провадженні № 71071522, яку було описано та на яку накладено арешт постановою Приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Афанасьєвої Є.О. від 23 лютого 2023 року. Разом з цим, суд першої інстанції не встановив факту порушення прав та законних інтересів позивача Дніпровської міської ради відповідачем ОСОБА_2 під час розгляду даної справи судом, адже позивачем не було надано будь-яких доказів на підтвердження таких обставин. Колегія суддів не повністю погоджується з висновками суду першої інстанції та зазначає наступне. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 листопада 2021 року у справі № 521/10608/19 (провадження № 61-14795св21) зроблено висновок, що «здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина перша та друга статті 5 ЦПК України). Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом». Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). Аналіз статті 387 ЦК свідчить, що віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом. Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. З урахуванням специфіки речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 грудня 2021 року у справі № 463/2340/17 (провадження № 61-16441св20) зроблено висновок, що «відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права». Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Зазначені правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17-ц (провадження № 14-144цс18). Під захистом права розуміється застосування державою примусу, спрямоване на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, компенсація витрат, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Спосіб захисту права чи інтересу може бути визначено як вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи результату, право чи інтерес якої порушені, правового результату. При цьому спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що у такий спосіб буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Надаючи правову оцінку належності обраного особою способу захисту, судам необхідно зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають певну свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Таким чином, належний спосіб захисту повинен гарантувати особі відновлення порушеного права або можливість отримання відповідного відшкодування. Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 року № 1952-IV. Відповідно до ч.4 ст.15 Закону у редакції, яка діяла на момент реєстрації трансформаторної підстанції літ. «Т», державній реєстрації підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам. Підставами для державної реєстрації прав є документи, зазначені у ч.1 ст.19 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» договори, укладені у порядку, встановленому законом; свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видані відповідно до вимог цього Закону; свідоцтва про право власності, видані органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді; державні акти на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом; рішення судів, що набрали законної сили; інші документи, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою. Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що довідка органу БТІ від 07 лютого 2022 року не може бути належним документом, на підставі якого була проведена 08 лютого 2022 року державна реєстрація прав на нерухоме майно за відповідачем, при цьому позивач також просить встановити його право власності на спірну квартиру, посилаючись на незаконність набуття відповідачем ОСОБА_1 такого права та піддаючи сумніву як свідоцтво про право власності, видане 27 січня 1997 року в порядку приватизації спірної квартири, так і розпорядження виконкому від 28 жовтня 1996 року, на підставі якого таке свідоцтво видане. Однак, судом не було враховано наступне. Згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції. Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). При цьому законодавець передбачив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням судовим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Вказані висновки узгоджуються із висновками Верховного Суду у постановах від 23 червня 2020 року в справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30 червня 2020 року в справі № 922/3130/19, від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19, від 03 вересня 2020 року в справі № 914/1201/19, від 16 вересня 2020 року у справі № 352/1021/19, від 04 листопада 2020 року у справі № 910/7648/19, 18 листопада 2020 року у справі №154/883/19). Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що у такий спосіб буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування. Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Колегія суддів приймає до уваги доводи скаржника та наголошує, що позивач, обрав неконкретний та неефективний спосіб захисту свого права, що є підставою для відмови у задоволенні позову, чого суд першої інстанції не врахував, адже, заявляючи вимогу про визнання за позивачем права власності на спірну квартиру, останній не заявляє вимогу щодо скасування рішення реєстратора про реєстрацію права власності на спірну квартиру за відповідачем на підставі документів, які він піддає сумніву, а заявляючи про зняття арешту з майна, позивач повинен мати зареєстроване право власності на нерухоме майно, в даному випадку, в силу ст. 60 ЗУ Про місцеве самоврядування в Україні. Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що позивач заявив вимоги, які мають різне правове регулювання та різні правові наслідки, що не може бути ефективним способом захисту, враховуючи обґрунтування цих вимог незаконністю набуття відповідачем ОСОБА_1 такого права власності за підробленими документами, як про це зазначив суд першої інстанції, та відсутністю підтвердженого права власності позивача на дату свідоцтва про право власності відповідача у 1997 році. Натомість, вимога власника, яким вважає себе позивач, про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, що є неефективними способом захисту в цьому випадку. При цьому позивач посилається на те, що спірна квартира вибула з його власності поза його волею і відповідно має бути заявлена вимога про витребування майна з чужого незаконного врлодіння. Відповідно до ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Згідно ст. 16 ЦК України та ст. 13 ЦПК України кожна особа самостійно вибирає спосіб захисту в суді своїх прав і розпоряджається предметом спору на власний розсуд; суд розглядає цивільні справи за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Колегія суддів відзначає, що позивачем обраний неефективний спосіб захисту та він є таким, що не відповідає вимогам ст. 16 ЦК України, що є окремою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог позивача. Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм процесуального та матеріального права. З урахуванням вказаних обставин та вищенаведених норм права, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог повністю. Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 376, 377 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 16 травня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення. У задоволенні позовних вимог Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Афанасьєва Євгенія Олександрівна, державне підприємство СЕТАМ, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання права власності на нерухоме майно та зняття з нього арешту відмовити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: В.С. Городнича Судді: М.Ю. Петешенкова Т.П. Красвітна