Ухвала КГС ВС № 908/2388/21

? УХВАЛА 27 листопада 2024 року м. Київ cправа № 908/2388/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснов Є. В. - головуючий, Мачульський Г. М., Рогач Л. І. секретар судового засідання - Денисевич А. Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Арт 2005" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 09.04.2024 (колегія суддів: Іванов О. Г., Верхогляд Т. А., Парусніков Ю. Б.), рішення від 30.11.2022 та додаткове рішення від 12.01.2023 Господарського суду Запорізької області (колегія суддів: Дроздова С. С., Корсун В. Л., Науменко А. О.) у справі за позовом заступника керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Запоріжжя в інтересах держави в особі органу, який уповноважений від імені держави здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, Запорізької міської ради до відповідачів: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Люкс Комфі"; 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Арт 2005"; 3) Приватного підприємства "Терра Віта V" про скасування рішень державного реєстратора, визнання недійсними договорів, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, за участю представника Офісу Генерального прокурора: Савицької О. В., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог

1. Заступник керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Запоріжжя в інтересах держави в особі Запорізької міської ради звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Люкс Комфі" (далі - ТОВ "Люкс Комфі"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Арт 2005" (далі - ТОВ "Арт 2005") і Приватного підприємства "Терра Віта V" (далі - ПП "Терра Віта V"), в якому (з урахуванням заяви про зміну предмету позову) просив: визнати недійсними 12 рішень державних реєстраторів про реєстрацію права власності на нежитлові приміщення з одночасним припиненням речових прав щодо цього майна, визнати недійсними 10 договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень, а також зобов`язати ПП "Терра Віта V" усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно збудованих об`єктів нерухомого майна, а саме: нежитлових приміщень літера А-1 за адресою: м. Запоріжжя, вул. Калнишевського, будинок 10-А, приміщення 1-11, що розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером 2310100000:06:001:0056.

2. Позовні вимоги мотивовані тим, що на земельній ділянці з кадастровим номером 2310100000:06:001:0056, яка є комунальною власністю територіальної громади міста Запоріжжя, був самочинно збудований об`єкт нерухомого майна - нежитлова будівля А-1 загальною площею 295,0 кв. м. за адресою: м. Запоріжжя, вулиця Калнишевського, будинок 10-А, право власності на який зареєстроване за ТОВ "Люкс Комфі" на підставі договору оренди землі, який за рішенням суду розірвано, та декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 06.01.2017 № ЗП142163643071, яка має ознаки підробки.

3. Оскільки реєстрація права власності за ТОВ "Люкс Комфі" та в подальшому перереєстрація права власності за ТОВ "Арт 2005" здійснено на самочинно збудовані об`єкти нерухомого майна, які розташовані на земельній ділянці комунальної власності, яка відповідачам у користування не передавалась, зазначене порушує право Запорізької міської ради як власника земельної ділянки на користування та розпорядження нею. Фактичні обставини справи, встановлені судами

4. Як встановлено судами попередніх інстанцій у даній справі ПП "Терра Віта V" здійснило самочинне будівництво на земельній ділянці з кадастровим номером 2310100000:06:001:0056 в районі існуючого житлового будинку № 10-А на вул. Калнишевського у місті Запоріжжя, площею 0,5722 га.

5. У подальшому за умовами інвестиційного договору та додатку № 1 до нього, укладеного між ПП "Терра Віта V" як забудовником, та ТОВ "Люкс Комфі" як інвестором, право власності на 100 % об`єкту інвестування нежитлової будівлі літера А-1, загальною площею 295,0 кв. м, за вказаною адресою було оформлено за інвестором. 6. 16.08.2017 між ТОВ "Люкс Комфі" та ТОВ "Арт 2005" укладено договори купівлі-продажу щодо вказаних нежитлових приміщень і 01.02.2017 державним реєстратором виконавчого комітету Дніпрорудненської міської ради Запорізької області Горпинич С. С. зареєстровано право власності на вказаний об`єкт за ТОВ "Люкс Комфі" (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1161502123101). Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 7. 30.11.2022 Господарський суд Запорізької області ухвалив рішення про задоволення позову, а 12.01.2023 - додаткове рішення про відмову у задоволенні заяви ТОВ "Арт 2005" про закриття провадження у справі в частині вимог про зобов`язання знести самочинне будівництво. 8. 09.04.2024 Центральний апеляційний господарський суд прийняв постанову про залишення цих рішень без змін.

9. Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду обґрунтовані тим, що спірні об`єкти нерухомості (нежитлові приміщення 1-11) збудовані на земельній ділянці на вул. Калнишевського, 10-А, літера А-1 у м. Запоріжжі, що не була відведена ПП "Терра Віта V" для цієї мети, а також без дозвільних документів, які надають право виконувати будівельні роботи, без належно затвердженого проекту, тобто є самочинним будівництвом, тому в силу приписів частини другої статті 376 Цивільного кодексу України право власності у ТОВ "Люкс Комфі" або інших осіб на зазначений об`єкт не виникло, у зв`язку з чим і не могло бути реалізовано в частині розпорядження майном, зокрема передачі третім особам.

10. Оскільки право розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 2310100000:06:001:0056, що належить до комунальної власності, належить виключно Запорізькій міській раді, реєстрація права власності на самочинно збудовані об`єкти нерухомого майна за ТОВ "Арт 2005" порушує право власника земельної ділянки на користування та розпорядження нею, а тому наявні підстави для усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно збудованих об`єктів нерухомості.

11. Додаткове рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що вимога про знесення самочинного будівництва не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, а спір у справі пов`язаний з вирішенням питання щодо права власності на земельну ділянку. Заявлені вимоги є приватноправовим способом захисту права і їх розгляд не передбачений за правилами Кодексу адміністративного судочинства України. Короткий зміст касаційної скарги

12. У касаційній скарзі ТОВ "Арт 2005" просить скасувати рішення та додаткове рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції та ухвалити нове - про відмову у позові.

13. Підставою касаційного оскарження скаржник визначив пункти 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), наполягаючи на ухваленні судами першої та апеляційної інстанції судових рішень без урахування правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 16.10.2018 у справі № 826/12543/16, та правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 01.10.2019 у справі №826/9967/18, від 05.06.2019 у справі № 815/3172/18, щодо належності спору про знесення самочинно збудованого об`єкта до юрисдикції адміністративних судів.

14. Скаржник також наполягає на тому, що судами першої та апеляційної інстанції не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 20.01.2021 у справі № 442/302/17 (провадження № 61-20491св19) та від 02.06.2021 у справі № 509/11/17 (провадження № 61-268св21), щодо належності та ефективності способів захисту.

15. Крім того, скаржник посилається на неврахування судами попередніх інстанцій правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 06.07.2022 у справі № 914/1979/18 про те, що матеріали досудового розслідування без наявності дозволу слідчого або прокурора на їх розголошення, є недопустимими доказами у господарському процесі. Заявник стверджує, що оскаржувані судові рішення прийняті на підставі недопустимих доказів - копій матеріалів досудового розслідування без наявності дозволу слідчого або прокурора на їх розголошення, які не доводять факту незаконності набуття ТОВ "Люкс Комфі", а згодом і ТОВ "Арт 2005" права власності на спірне майно.

16. За доводами касаційної скарги, суди безпідставно прийняли до уваги висновок судової будівельно-технічної експертизи № 311-18 від 30.05.2018, проведеної в рамках досудового розслідування, а апеляційний суд безпідставно послався на постанову Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 910/5898/20, згідно з якою висновок судової експертизи, яку було проведено в межах провадження з іншої справи, у тому числі цивільної, кримінальної, адміністративної, оцінюється господарським судом при вирішенні господарського спору на загальних підставах як доказ зі справи. Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

17. У відзиві на касаційну скаргу Дніпровська окружна прокуратура міста Запоріжжя просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, наполягаючи на тому, що рішення суду від 30.11.2022, додаткове рішення від 12.01.2023 та постанова від 09.04.2024 у цій справі є законними та обґрунтованими, ухваленими із додержанням норм матеріального та процесуального права, а також вказує на відповідність висновків місцевого та апеляційного судів правовим позиціям Верховного Суду.

18. У додаткових поясненнях ТОВ "Арт 2005" звертає увагу Суду на те, що вимога про зобов`язання усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно збудованих об`єктів нерухомого майна заявлена до неналежного відповідача. Підстави передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

19. Спір у справі, що переглядається, виник у зв`язку з тим, що ПП "Терра Віта V" розпочало та здійснило самочинне будівництво з порушенням будівельних норм і правил, всупереч вимог земельного законодавства, на землях комунальної власності, які у користування, у тому числі під забудову, відповідачам не передавались. За таких обставин, Прокурор звернувся з позовом про усунення перешкод Запорізькій міській раді у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно збудованих об`єктів нерухомості (частина четверта статті 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).

20. За змістом статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. У силу спеціального застереження, наведеного в частині другій цієї статті особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

21. Можливі способи захисту прав особи - власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, прямо визначені статтею 376 ЦК України.

22. Частинами третьою-п`ятою статті 376 ЦК України, відповідно, встановлено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо ж власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

23. Отже, за змістом зазначеної статті знесення самочинного будівництва має здійснюватися особою, яка його здійснила (здійснює), або за її рахунок.

24. У той же час, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду дотримується правової позиції, що належним відповідачем за позовом власника землі про знесення об`єкта самочинного будівництва є не забудовник, а саме останній набувач такого об`єкта, який зареєстрував за собою право власності на самочинне будівництво (див. постанови від 02.06.2021 у справі № 509/11/17, від 30.09.2022 у справі № 201/2471/20, від 15.03.2023 у справі № 205/213/22, від 05.04.2023 у справі № 199/6251/18, від 31.05.2023 у справі № 201/4483/20).

25. Таким чином за висновками Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду знесення самочинного будівництва має здійснювати не особа, яка його вчинила, а особа, до якої, як вона вважає, перейшло право власності на такий об`єкт.

26. Однак колегія суддів Касаційного господарського суду зазначає, що такі висновки Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду прямо суперечать наведеним вище положенням частини четвертої статті 376 ЦК України та статті 19 Конституції України.

27. Так, згідно із положеннями частини четвертої статті 376 ЦК України знесення самочинного будівництва має здійснюватися особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок, а не набувачем такого майна.

28. Положення статті 376 ЦК України не пов`язують наявність факту державної реєстрації права власності на майно (самочинне будівництво) із обов`язком знесення такого будівництва такою особою, за якою майно зареєстроване у відповідному державному реєстрі.

29. Напроти, такий обов`язок (знесення самочинного будівництва) зазначеною нормою права безальтернативно покладено на особу, яка його здійснила.

30. При цьому слід зазначити, що у разі покладення такого обов`язку за рішенням суду (знесення самочинного будівництва) на особу, яка набула його у особи, що здійснила самочинне будівництво, як це має відбуватися за висновками Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, на такого набувача буде покладено надмірний тягар.

31. Так, така особа (новий набувач майна), сплативши відповідну суму коштів за (як в подальшому нею буде з`ясовано) самочинно збудоване майно, отримує ще й додатковий обов`язок за рішенням суду здійснити його знесення, або таке знесення має здійснюватися за її рахунок. Однак зазначене не узгоджується із наведеними положеннями статті 376 ЦК України.

32. Відповідно до положень частини четвертої статті 376 ЦК України новий набувач майна не може вважатися особою, яка здійснила самочинне будівництво.

33. Крім того, згідно зі статтею 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

34. Отже, згідно цієї норми обов`язок знести об`єкт самочинного будівництва не може бути покладено на набувача такого будівництва, оскільки такий обов`язок положеннями частини четвертої статті 376 ЦК України покладено саме на особу, яка здійснила самочинне будівництво.

35. При цьому слід зазначити, що згідно з частиною другою статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

36. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала у своїх судових рішення про те, що у разі створення перешкоди у здійсненні власнику права користування своїм майном підлягає застосуванню стаття 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

37. У пункті 7.27 постанови від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила: "Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок".

38. Отже, до особи, яка набула нерухоме майно у особи, що здійснила самочинне будівництво, має бути заявлений негаторний позов - усунення перешкод у користуванні належним позивачу майном, зокрема, шляхом заявлення вимоги про повернення земельної ділянки, а знесення самочинного будівництва має бути покладено на особу, яка його здійснила, як це і передбачено положеннями частини четвертої статті 376 ЦК України. При цьому слід зазначити, що у своїй постанові від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 Велика Палата Верховного Суду зазначила: "У певних випадках спосіб захисту імперативно "прив`язаний" до певного складу правопорушення. У таких випадках можна стверджувати, що спосіб захисту визначений законом (встановлений законом), тобто термін "встановлений законом" означає не просто те, що він названий в законі (наприклад, є в переліку статті 16 ЦК України, статті 20 Господарського кодексу України), а те, що спосіб захисту за його змістом кореспондує конкретному правопорушенню. У цих випадках положення частини першої статті 5 ГПК України (аналогічне - у частині першій статті 5 ЦПК України) вимагає, щоб суд застосував саме такий спосіб захисту".

39. Отже, у спірних правовідносинах у даній справі, що переглядається, спосіб захисту прав позивача стосовно останнього набувача нерухомого майна (ТОВ "Арт 2005") за своїм змістом має кореспондувати конкретному правопорушенню, яке вчиняє саме останній набувач цього майна, - усунення перешкод у користуванні належним позивачу майном, зокрема, шляхом заявлення вимоги про повернення земельної ділянки, привівши її у придатний до використання стан (звільнення земельної ділянки від фізичного перебування на ній, звільнення земельної ділянки від належного такому відповідачу майна).

40. Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновків, викладених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02.06.2021 у справі № 509/11/17, від 30.09.2022 у справі № 201/2471/20, від 15.03.2023 у справі № 205/213/22, від 05.04.2023 у справі № 199/6251/18, від 31.05.2023 у справі № 201/4483/20, про те, що належним відповідачем за позовом власника землі про знесення об`єкта самочинного будівництва є останній набувач такого об`єкта, а не його забудовник.

41. Частиною третьою статті 302 ГПК України визначено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

42. Питання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду може вирішуватися судом за власною ініціативою (частина перша статті 303 ГПК України).

43. З огляду на наведене та на забезпечення правильного застосування положень статті 376 ЦК України, справа № 908/2388/21 підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Керуючись статтями 234, 235, 302, 303 Г ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ: Справу № 908/2388/21 передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає. Суддя Є. В. Краснов Суддя Г. М. Мачульський Суддя Л. І. Рогач ОКРЕМА ДУМКА судді Верховного Суду Рогач Л. І. (співпадаюча) Відповідно до частини п`ятої статті 303 ГПК України суддя, не згодний із рішенням про передачу (відмову у передачі) справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду, письмово викладає свою окрему думку в ухвалі про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду або в постанові, прийнятій за результатами касаційного розгляду. Не можу погодитися з підставами передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновків, викладених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02.06.2021 у справі № 509/11/17, від 30.09.2022 у справі № 201/2471/20, від 15.03.2023 у справі № 205/213/22, від 05.04.2023 у справі № 199/6251/18, від 31.05.2023 у справі № 201/4483/20 про те, що належним відповідачем за позовом власника землі про знесення об`єкта самочинного будівництва є останній набувач такого об`єкта, а не його забудовник. Проте вважаю наявними підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв`язку із наявністю правової проблеми щодо застосування способу захисту, передбаченого частиною четвертою статті 376 ЦК України до особи, яка є набувачем такого об`єкта, а не його забудовником. Щодо відсутності підстав для відступу від позиції Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (постанови від 02.06.2021 у справі № 509/11/17, від 30.09.2022 у справі № 201/2471/20, від 15.03.2023 у справі № 205/213/22, від 05.04.2023 у справі № 199/6251/18, від 31.05.2023 у справі № 201/4483/20) щодо належного відповідача за позовом власника землі про знесення об`єкта самочинного будівництва. Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Вказана норма передбачає можливість пред`явлення негаторного позову для захисту права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння. Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом виселення. А тому негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц). Тобто, за сталою судовою практикою негаторний позов пред`являється у випадках, коли власник має свою річ у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно її використовувати або розпоряджатися нею, та має на меті усувати тривалі порушення прав власника, які мають місце на час вирішення спору, а не ті, що мали місце в минулому. Відтак і відповідачем у такому спорі є особа, яка безпосередньо порушує права власника, перешкоджаючи у здійсненні ним відповідних правомочностей на час вирішення спору, а не особа, яка здійснювала таке порушення у минулому. За частинами першою та другою статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил; особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Частиною четвертою статті 376 ЦК України передбачено, що в разі, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. У пункті 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2023 у справі № 488/2807/17 зазначено, що фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на нерухоме майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. Інакше кажучи, зайняття земельної ділянки, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цією ділянкою. У таких випадках її власник має право вимагати усунення цих перешкод (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 70-71)), зокрема заявити негаторний позов про демонтаж спорудженого на земельній ділянці об`єкта нерухомого майна. Таким чином, позов, поданий у відповідності до приписів частини четвертої статті 376 ЦК України, є різновидом негаторного позову, що зумовлює відповідність його особливостям, притаманним негаторному позову, щодо змісту порушення та відповідача, яким завжди буде той, хто здійснює порушення у цей час, а не здійснив його у минулому. Обмежуючи звернення з позовом в порядку частини четвертої статті 376 ЦК України лише первісним забудовником, колегія суддів залишає поза увагою та не пропонує відповіді як щодо випадків, коли первісний забудовник припинив своє існування (помер (як то має місце, наприклад, у справі № 906/517/24) чи ліквідований без правонаступництва, адже тоді, продовжуючи думку колегії суддів щодо особи-відповідача, вимогу про знесення самочинного будівництва, пред`явити неможливо взагалі), так і щодо існуючих підстав для заміни особи у зобов`язанні. Разом з тим згідно зі статтею 212 ЦК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду. На відміну від положень частини четвертої статті 376 ЦК України, які формально обмежують коло осіб, зобов`язаних знести об`єкт самочинного будівництва, норма частини другої статті 212 ЗК України таких обмежень не містить. Отже, на мою думку, у питанні визначення належним відповідачем за позовом власника землі про знесення об`єкта самочинного будівництва є не забудовник, а саме останній набувач такого об`єкта, тому, вважаю, відсутніми підстави для відступу від висновку про те, що належним відповідачем за позовом власника землі про знесення об`єкта самочинного будівництва є останній набувач такого об`єкта, а не його забудовник, який викладений у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02.06.2021 у справі № 509/11/17, від 30.09.2022 у справі № 201/2471/20, від 15.03.2023 у справі № 205/213/22, від 05.04.2023 у справі № 199/6251/18, від 31.05.2023 у справі № 201/4483/20. Посилаючись в ухвалі на те, що у разі покладення обов`язку щодо знесення самочинного будівництва за рішенням суду на особу, яка набула його у особи, що здійснила самочинне будівництво, як це має відбуватися за висновками Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, на такого набувача буде покладено надмірний тягар (така особа (новий набувач майна), сплативши відповідну суму коштів за (як в подальшому нею буде з`ясовано) самочинно збудоване майно, отримує ще й додатковий обов`язок за рішенням суду здійснити його знесення, або таке знесення має здійснюватися за її рахунок, що, на думку колегії суддів, не узгоджується із положеннями статті 376 ЦК України), колегія суддів разом з тим залишила поза увагою, що в такому разі знесення спірного майна відбуватиметься без участі нового набувача, що становитиме пряме втручання у його права та інтереси. Щодо підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв`язку із наявністю виключної правової проблеми щодо застосування частини четвертої статті 376 ЦК України до відповідача - кінцевого набувача, який зареєструвала право власності на об`єкт самочинного будівництва. Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63)). Знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі (пункт 84 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 (пункти 111-113) зазначала, що ''Якщо нерухоме майно є самочинним будівництвом, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно у будь-який інший спосіб, окрім визначеного статтею 376 ЦК України (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за особою, яка його побудувала, або за власником земельної ділянки), є такою, що не відповідає вимогам цієї статті. Можливість настання інших правових наслідків, ніж передбачені статтею 376 ЦК України, як у випадку самочинного будівництва, здійсненого власником земельної ділянки, так і у випадку самочинного будівництва, здійсненого іншою особою на чужій земельній ділянці, виключається. За обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна. Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно''. Велика Палата Верховного Суду у пункті 109 постанови від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 виснувала, що ''формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Тож, як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила таке будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті (пункти 6.31-6.33 постанови від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13; пункти 53-56 постанови від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц; пункт 46 постанови від 20.07.2022 у справі № 923/196/20)''. Також у пунктах 91 та 92 цієї постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила таке: ''

91. Отже, самочинно побудоване нерухоме майно, право власності на яке не зареєстроване за жодною особою, все одно обмежує власника відповідної земельної ділянки в користуванні та розпорядженні такою земельною ділянкою.

92. Велика Палата Верховного Суду висновує, що права власника земельної ділянки порушуються в результаті факту самочинного будівництва, а не державної реєстрації права власності на самочинно побудоване майно. Державна реєстрація права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду поза встановленим статтею 376 ЦК України порядком за особою, яка таке будівництво здійснила, лише додає до вже існуючих фактичних обмежень (які з`явились безпосередньо з факту самочинного будівництва) власника земельної ділянки в реалізації свого права власності додаткові юридичні обмеження''. Тобто, правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постановах від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22, полягає в тому, що порушенням у цьому випадку є саме самочинна забудова земельної ділянки, а вже реєстрація права власності на це майно жодним чином це порушення не змінює. Тому належним способом захисту права є лише, у даному випадку, вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна. Принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89)) передбачає, що відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається, виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (пункт 100)). Частина четверта статті 376 ЦК України встановлює спосіб захисту, який є різновидом негаторного позову, за яким здійснюється захист права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння (стаття 391 ЦК України). Однак, якщо право власності на будівлю зареєстроване за особою, то за принципом реєстраційного підтвердження володіння саме вона, а не власник земельної ділянки, визнається володільцем такої будівлі. Доти, доки таке (книжкове) володіння не припинене, негаторний спосіб захисту не може бути застосований. Функцією державної реєстрації права є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Подібні висновки неодноразово формулювалися Великою Палатою Верховного Суду, зокрема в постановах від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункт 96), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 48). Отже, фактичне володіння нерухомим майном здійснюється шляхом оголошення в реєстрі права на нерухоме майно. Володіння, оголошення (як і будь-який факт) не можуть бути скасовані. Тому вимога скасувати державну реєстрацію права власності не відповідає належному способу захисту. Також не відповідає належному способу захисту вимога про припинення права власності забудовника, оскільки власник земельної ділянки, як правило вважає, що право власності забудовника не виникало взагалі відповідно до частини другої статті 376 ЦК України (як і сам спірний об`єкт не виник як об`єкт права власності). Виходячи з правової природи реєстрації прав на нерухоме майно як способу володіння ним та беручи до уваги загальні засади цивільного законодавства (аналогія права), вважаю, що у випадку, якщо заінтересована особа - власник земельної ділянки, інший правоволоділець вважає, що зареєстроване за забудовником право власності чи інше речове право на певний об`єкт насправді не існує і нікому не належить, то належному способу захисту відповідає вимога про припинення володіння цього забудовника відповідним правом. Судове рішення про задоволення таких позовних вимог є підставою для внесення до Державного реєстру запису про відсутність (припинення) права власності. Якщо на відповідний об`єкт, право на який не може бути зареєстроване за жодним суб`єктом, був відкритий розділ Державного реєстру прав, таке судове рішення є також підставою для закриття розділу Державного реєстру прав на цей об`єкт. Відповідно до частини п`ятої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного критеріїв. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З огляду на наведене вище вважаю, що у цій справі відсутні підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновків, викладених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02.06.2021 у справі № 509/11/17, від 30.09.2022 у справі № 201/2471/20, від 15.03.2023 у справі № 205/213/22, від 05.04.2023 у справі № 199/6251/18, від 31.05.2023 у справі № 201/4483/20 про те, що належним відповідачем за позовом власника землі про знесення об`єкта самочинного будівництва є останній набувач такого об`єкта, а не його забудовник. Проте вважаю наявними підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв`язку із наявністю виключної правової проблеми щодо застосування частини четвертої статті 376 ЦК України до відповідача - кінцевого набувача, який зареєструвала право власності на об`єкт самочинного будівництва. Суддя Лариса РОГАЧ